18.09.2019

Встановлення факту смерті на тимчасово окупованих територіях

Загальні положення

Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (далі-Правила), підставою для державної реєстрації смерті є:

лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545;

фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Оскільки на тимчасово окупованій території фактично діє юрисдикція та застосовується законодавство окупаційної влади, документи про смерть видані такою владою не можуть бути прийняті органами державної влади на іншій території України.

Куди звернутись

Для отримання свідоцтва про смерть осіб, які померли на тимчасово окупованій території України, необхідно:

звернутися спочатку до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території підконтрольній владі України та отримати письмову відмову, яка має бути використана при підготовці заяви до суду;

подати до будь-якого суду (за межами такої території, незалежно від місця проживання заявника) заяву про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а разом з нею – належні докази.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 545 від 08.08.2006 затверджені форми первинної облікової документації та інструкції щодо їх заповнення та видачі у разі народження або смерті особи: - лікарське свідоцтво про смерть; - фельдшерська довідка про смерть. Наявність одного із зазначених вище документів є підставою для державної реєстрації і підтверджують факт народження або смерті особи.

Хто може звернутися до суду?

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Вимоги до заяви

Статтею 318 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у заяві повинно бути зазначено:

який факт заявник просить встановити та з якою метою;

причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

докази, що підтверджують факт;

докази, що підтверджують викладені заявником обставини (наприклад, письмові свідчення очевидців, фототаблицю з місця поховання, медичні документи про смерть тощо);

довідка про неможливість відновлення втрачених документів (наприклад, письмова відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану).

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Заявники щодо справ про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ даної категорії пункт 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Строки розгляду заяви

Справи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Разом з тим, термін «невідкладно», у кожній конкретній ситуації буде різним, виходячи з завантаженості судді та дня подачі заяви до суду. Однак, в будь-якому випадку, можна розраховувати на розгляд судом справи протягом 1-5 днів.

Що повинно зазначатись у рішенні суду

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню і негайно видається учасникам справи після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи. В даному випадку рішення суду буде підставою для реєстрації факту cмерті особи. Після отримання ухваленого рішення особа може самостійно звернутись до органів РАЦС, який повинен на його підставі провести державну реєстрацію смерті особи та видати відповідне свідоцтво.

Святошинський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Упорядник: Соловей І.О.

Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

Відповідно до Цивільного Кодексу України статті 1200, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Згідно зі статтею 1201 ЦК, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Головний спеціаліст

відділу державної реєстрації смерті

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві Разумовська О.О

ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ

Згідно зі Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відшкодування моральної шкоди є одним із найдієвіших способів захисту цивільних прав та полягає у відновленні порушеного права та відшкодуванні шкоди, завданої неправомірними діями.

Моральна шкода — втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В законодавстві України відшкодування моральної шкоди регулюється Конституцією України та Цивільним кодексом України. Важливе значення для вирішення спорів моральної шкоди є Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Щодо міжнародної практики у сфері відшкодування моральної шкоди, основним міжнародним документом, на який у своїх рішеннях ссилається Європейський суд з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. В міжнародному законодавстві поняття відшкодування моральної шкоди тотожне до поняття “сатисфакція”, слова латинського походження, що означає утамування почуття образи.

Стаття 23 Цивільного кодексу України встановлює, що моральна шкода, яка відшкодовується винною особою, може полягати:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Особливістю відшкодування моральної шкоди є першочергове звернення особи, права якої порушені до суду з позовною вимогою щодо відшкодування такої шкоди. Саме суд під час розгляду встановлює чи слід вважати моральною шкодою ті обставини, на які посилається позивач (потерпілий) та яка саме моральна шкода була завдана особі та її розмір.

Важливою умовою для осіб, які звертаються до суду для відшкодування моральної шкоди є наявність доказів. Це можуть бути будь-які факти, що підтверджують страждання фізичної особи, про які йдеться у вищезазначеній статті 23 ЦКУ. Докази можуть базуватися на свідченні свідків: друзів, колег, лікарів, якщо потерпілий звертався за допомогою до медичного закладу, а також на висновках психологічних експертиз, якщо потерпілий звертався до спеціальних експертних установ.

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то він одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві, а вже остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інших обставин, які мають істотне значення.

Визначення розміру моральної шкоди судом має грунтуватися на засадах розумності та справедливості. Проте не існує точних методик для встановлення моральної шкоди. Це пов'язано з тим, що кожен випадок має свої особливості. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки будь-яке відшкодування не можна порівняти зі стражданням, приниженням честі та гідності, особливо, якщо шкода була завдана фізичній особі. Тому таке відшкодування має суто умовний характер.

Державний нотаріус

Восьмої київської

державної нотаріальної контори

І. В. Левицька

ВІДМОВА ВІД ВСЕУКРАЇНСЬКОГО СТАТУСУ

На сьогоднішній день, поняття «всеукраїнський статус» є добровільною законодавчою пропозицією для подальшої діяльності громадського об’єднання на території України. Даний статус не є обов’язковим, проте отримання чи відмова від такого вимагає вчинення певних процесуальних дій, таких як: створення відокремлених підрозділів (філій / представництв) у більшості адміністративно-територіальних одиницях України, а також подальше підтвердження чи відмова від такого статусу згідно закону (подання заяви).

Посилаючись на норми Закону України «Про громадські об’єднання», громадське об’єднання, зареєстроване у встановленому законом порядку, може мати всеукраїнський статус за наявності у нього відокремлених підрозділів у більшості адміністративно-територіальних одиниць (наприклад, за наявності мінімальної кількості – 14 утворень). Підтвердження всеукраїнського статусу чи відмова від такого є добровільними (стаття 19).

Що стосується процесуальних питань, то Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено подання лише одного документу – заяви про підтвердження / відмову від всеукраїнського статусу громадського об’єднання (стаття 24). При цьому, строк розгляду поданих документів повинен складати не пізніше трьох робочих днів з дати подання документів для державної реєстрації, як дія, що стосується громадського об’єднання зі статусом юридичної особи (пункт 7 частина 1 стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Слід звернути увагу, що відповідні форми заяв мають законодавче підтвердження згідно Наказу Міністерства юстиції України від 18.11.2016 за № 3268/5 «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за формою № 24, що використовується як для підтвердження так і для відмови від такого статусу.

Отже, виходячи з обов’язкових складових отримання всеукраїнського статусу для громадського об’єднання і у зв’язку з невідповідністю таким вимогам (наприклад, закриття відокремленого підрозділу / філії / представництва), відповідний суб’єкт повинен подати заяву про відмову (форма 24) від вище згаданого статусу у зв’язку з відсутністю необхідних умов.

Головний спеціаліст відділу державної

реєстрації друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві - державний реєстратор Віталій ПІДДУБНЯК

10.09.2019

Що робити при ДТП? Алгоритм дій.

Порядок дій у разі настання дорожньо-транспортної пригоди визначений пунктом 2.10. «Правил дорожнього руху». Такий порядок розповсюджується на усіх без виключення водіїв, у тому числі й осіб, які користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.

Відповідно до пункту 2.10. «Правил дорожнього руху», в разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди, водій зобов’язаний:

а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;

в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;

г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров’я;

ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред’явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;

е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди;

є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

По приїзді співробітників патрульної поліції не поспішайте визнавати свою провину. Слідкуйте за тим, щоб в протокол внесли максимальну кількість обставин пригоди. Ніколи не погоджуйтесь підписувати порожні, недописані документи, документи, зміст яких незрозумілий.

Працівники поліції мають скласти наступні документи:

- Протокол огляду місця пригоди;

- Схема місця аварії (прослідкуйте, чи правильно на ній зображені автомобілі й місце зіткнення; якщо щодо останнього не можна дійти згоди, мають бути замальовані обидва);

- Пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності);

- Довідка про участь у дорожньо-транспортній пригоді (необхідна для того, щоб звернутись до страхової компанії; варто одразу запитати, де можна потім її отримати);

- Показання технічних приладів (у разі їх наявності);

- Протокол огляду на алкогольне сп’яніння (необов’язково).

Потім, ці документи направляються до суду

Слід зауважити, що працівники поліції можуть тимчасово вилучити права водія. Та не слід нервувати, бо позбавити власника авто права керувати автомобілем вправі лише суд, працівник поліції має право лише тимчасово забрати посвідчення, натомість видавши водію тимчасовий дозвіл на керування авто, строк якого обмежується трьома місяцями. Крім того, факт вилучення посвідчення обов’язково має бути зафіксований у протоколі про адміністративне правопорушення.

Пам’ятайте, що інспектор складає протокол на того водія, який, на його думку, порушив правила. Однак, хто винен в аварії вирішує тільки суд.

Основні судові справи, пов’язані із дорожньо-транспортними пригодами – це майнові спори. Після того, як інспектор оформляє і видає сторонам усі документи, справу передають до суду. Такі справи розглядаються судом по місцю пригоди, або судом по місцю проживання позивача. В суді рішення виноситься на основі документів, складених на місці пригоди, показів свідків, а також фотографій та відеоматеріалів.

Дорожньо-транспортні пригоди – один із найбільших ризиків в сучасному суспільстві. Згідно статистики, великий водійський стаж не лише не зменшує вірогідності потрапити в аварію, а й навпаки, збільшує її. Тому, кожному, хто водить машину, варто знати, що робити після ДТП.

Статтю підготувала:

Заступник начальника Управління - начальник відділу представництва інтересів держави в судах України Управління судової, аналітично-правової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у місті Києві –

Кудєнцова Олена Георгіївна

Столична юстиція консультує: Виплати на які не може бути здійснено стягнення. Задоволення вимог стягувачів.

У відповідності до ст. 73 ЗУ «Про виконавче провадження»

1. Стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівнику за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа під час звільнення одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсацію працівнику витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

6) допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

7) одноразову допомогу у зв’язку з народженням дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

2. Стягнення не здійснюється також із сум:

1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

Який порядок черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів?

У разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості,:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов’язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування);

6) у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Солом’янський районний

відділ державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Столична юстиція консультує з питань діяльності органів державної виконавчої служби

1. Що роботи, якщо боржником судове рішення самостійно не виконується?

Тоді позивач (стягувач) може вимагати примусового виконання судового рішення через органи державної виконавчої служби. Для цього у відповідний відділ служби позивачу (стягувачу) необхідно направити або подати виконавчий лист.

2. Де взяти виконавчий лист?

Виконавчий лист видається судом, що розглядав справу. Відзначаємо, що тільки позивач (стягувач) або його представник праві подавати лист для виконання і чи робити це взагалі, це є суб’єктивне право особи.

3. Куди пред’являється до виконання виконавчий лист?

У відділ державної виконавчої служби за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконавчий документ необхідно пред’являти за місцем знаходженням його постійно діючого органу або майна. При цьому право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

4. Чи може бути відмовлено у прийняті до виконання виконавчого листа?

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;о наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

У разі відповідності виконавчого документа вищезазначеним вимогам Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження про що виносить постанову, яка направляється боржнику. Його також попереджають, що якщо він з власної волі не виконає рішення суду у відведений термін, воно буде виконане в примусовому порядку. При цьому з нього стягнуть виконавчий збір (10 відсотків суми, зазначеної у виконавчому листі), а також усі витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій. 10 відсотків виконавчого збору плюс 10-15 відсотків винагороди торгівельної організації, витрати в середньому 500 грн. за експертизу та інше.

5. Якщо боржник отримав постанову про відкриття виконавчого провадження. Але коштів немає. Чи може він попросити відстрочку?

Оскільки йде примусове виконання, ні про які переговори не може бути й мови. Прийняти таке рішення може тільки суд, куди боржник має право звернутися з заявою про надання відстрочки або розстрочки виконання. Якщо в боржника немає грошей, стягувати можна його майно.

6. Як стягнути кошти з боржника?

Для того, щоб звернути рішення суду до примусового виконання Вам необхідно одержати виконавчий лист у суді, що постановив рішення. Після цього Вам потрібно звернутись до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання, місцем роботи боржника, або місцезнаходженням його майна, куди подати заяву про відкриття виконавчого провадження із копією паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та оригіналом виконавчого документа. У заяві також потрібно вказати розрахунковий рахунок, на який Вам будуть перераховані кошти та реквізити банку.

Дніпровський районний

відділ державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Столична юстиція консультує: Чи має право державна виконавча служба стягувати кошти із заробітної плати?

Виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) здійснюється органами державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Мін’юсту України від 15.12.1999 № 74/5. Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачається, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення (до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Відповідно до ст. 32 Закону, заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.

Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати.

За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача (ст. 68 Закону).

В якому розмірі може здійснюється відрахування із заробітної плати?

Розмір відрахувань із заробітної плати боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:

– у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника та збитків чи шкоди, заподіяних злочином, – п’ятдесят відсотків;

– за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, – двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п’ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Щодо стягнення штрафу у розмірі 510 грн., якщо у постанові інспектора ДАІ було зазначено розмір штрафу 255 грн.

Роз’яснюємо, що згідно ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови — не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. У випадку несплати штрафу у вказаний строк постанова про накладення штрафу надсилається до органу державної виконавчої служби і штраф стягується в подвійному розмір, що передбачено ст. 308 КУпАП.

Деснянський районний

відділ державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Порядок стягнення аліментів

Порядок стягнення аліментів визначено ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнення аліментних платежів проводиться у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника. Розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.

Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику:

– у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання;

– за заявою сторін виконавчого провадження;

– у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи – підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника;

– у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

– за власною ініціативою;

– в інших передбачених законом випадках.

У разі виїзду особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, на постійне місце проживання до іноземних держав, з якими Україна не уклала договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів за рішенням суду проводиться на день виїзду за весь період до досягнення дитиною повноліття. З осіб, які працюють за контрактом на території іноземних держав і одержують заробітну плату (доходи) тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом.

У разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи – підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. При цьому розмір аліментів у разі їх стягнення у частці від заробітку (доходу) не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. У разі якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа – підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, у разі відсутності заборгованості із сплати аліментів адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа – підприємець, які проводили відрахування, повертають постанову державного виконавця про стягнення аліментів органу державної виконавчої служби з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу утриманих сум аліментів. У разі якщо утримані суми аліментів стягувачу не перераховані, державний виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, роз’яснює йому права, встановлені частиною першою статті 87 цього Закону, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Подільський районний

відділ державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Порядок подачі скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Державна виконавча служба України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Вимоги до скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця
(відповідно до вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»)

– Найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається.

– Повне найменування (ім`я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником. Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою та оформленою відповідно до вимог чинного законодавства.

– Реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина).

– Зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.

– Викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
– Підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Будь-ласка, прочитайте зміст скарги уважно і надайте повну інформацію, яка нею вимагається. Подання кількох скарг щодо одного і того ж самого випадку різним посадовцям призведе тільки до втрати часу та жодним чином не вплине на результати розгляду. Якщо Ви маєте документи, які підтверджують факти, додайте їх до скарги та направте на адресу відповідного органу державної виконавчої служби. У разі необхідності, – використовуйте додаткові аркуші, приєднавши їх до скарги.

Необхідно поставити свій підпис на цій скарзі!

Без Вашого підпису або підпису Вашого уповноваженого представника скарга не буде розглядатися!

Про стан розгляду Вашої скарги Вам повідомлять поштою.

Святошинський районний

відділ державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Порядок надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 № 2398-VI, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших нормативно-правових актів.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Правила державної реєстрації актів громадянського стану в Україні затверджені Міністерством юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»:

1. За державну реєстрацію актів цивільного стану та за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, що видаються у зв’язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану, справляється державне мито у розмірі, визначеному законом.

2. За видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян справляється плата в розмірі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

3. Відділи державної реєстрації актів цивільного стану можуть надавати платні послуги, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання платних послуг затверджується Міністерством юстиції України.

Повноваження щодо проведення державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, смерті, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, видачі свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, визначені Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», відділи державної реєстрації здійснюють безоплатно, за винятком сплати державного мита у встановлених законодавством випадках.

Згідно пункту 13 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються громадяни — за реєстрацію народження фізичної особи та її походження, смерті, за видачу їм свідоцтв у разі внесення змін до актових записів про народження у разі визнання батьківства(материнства), усиновлення, а також у зв’язку з помилками, допущеними під час реєстрації актів цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану

Пунктом 18 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» визначено, що пільгами щодо сплати державного мита користуються:

- громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

- громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

- інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

- інваліди I та II групи.

Надання платних послуг здійснюється виключно на бажання та за письмовою заявою фізичної особи, в якій зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання (перебування) та вид платної послуги згідно з Переліком.

Працівники відділу державної реєстрації актів цивільного стану зобов’язані попередити фізичну особу про вартість послуги.

Плата за послуги здійснюється в безготівковій формі шляхом попередньої оплати. Підтвердженням оплати платних послуг є платіжний документ (квитанція, платіжне доручення) з відміткою банку.

Від оплати платних послуг звільняються особи, які користуються пільгами щодо сплати державного мита, визначеними пунктом 18 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України.

Роз’яснення нареченим їх прав та обов’язків як майбутніх подружжя і батьків, порядку державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання безпосередньо при державній реєстрації актів цивільного стану та розгляді поданої заявником заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюється працівниками відділу державної реєстрації актів цивільного стану безоплатно.

В один з робочих днів тижня, встановлений графіком роботи, консультації з питань, включених до пункту 10 Переліку, надаються працівниками відділу державної реєстрації актів цивільного стану безоплатно.

Оболонський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Питання захисту прав і свобод національних меншин

Рада Європи та Європейський Союз приділяють значну увагу питанням захисту прав і свобод національних меншин, зокрема інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

Інтеграція в українське суспільство ромської національної меншини на сьогодні є соціально значущим питанням.

Роми в Україні мають ті ж проблеми, що і представники цієї національної меншини в інших державах Європи, зокрема:

низький освітній рівень;
високий рівень безробіття;
незадовільний стан здоров’я;
відсутності у більшості ромів документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану;
низький рівень житлово-побутових умов;
наявність фактів упередженого ставлення до ромів.

З метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі у соціально-економічному та культурному житті держави Указом Президента України від 08.04.2013 № 201/2013 було схвалено Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року .

Одним з найголовніших завдань Стратегії є отримання ромами свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а саме свідоцтв про державну реєстрацію народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків (ч.2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, в такому разі орган державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.

1. Паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

2. Документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері батька дитини).

За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини (п. 12 гл. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Реєстрація народження є фундаментальним правом і передумовою реалізації багатьох інших прав у контексті захисту, національної ідентичності, доступу до освіти, соціальних послуг, послуг з охорони здоров’я та реалізації політичних прав. Крім того, слід наголосити, що реєстрація народження є ключем для визнання особи з точки зору закону, і що неправосуб’єктність негативно впливає на реалізацію ромами своїх основних прав в Україні.

Центральний відділ

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального управління юстиції у м. Києві

Негайне виконання судового рішення

Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання або підлягають такому виконанню до набрання ними законної сили, тобто відразу після їх ухвалення, не очікуючи апеляційного перегляду справи.

У цивільних справах суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

Негайно виконуються постанови суду в адміністративних справах про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання;

8) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них;

9) повне або часткове зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо це загрожує життю та/або здоров'ю людей.

Негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження у адміністративних справах, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5, 6 частини першої статті 183²Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС).

Суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в постанові звернути до негайного виконання постанову:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 256 КАС України;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) прийняту у справах, визначених статтею 183³ КАС України;

4) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця або особи без громадянства та про продовження строку такого затримання, про затримання до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (стаття 256 КАС України).

Також негайно здійснюється виконання ухвал про забезпечення позову, постановлених у прядку цивільного та адміністративного судочинства (стаття 153 ЦПК України, стаття 118 КАС України).

Необхідно знати, що для того, щоб звернути рішення суду до примусового виконання спочатку потрібно отримати виконавчий лист. Так, згідно з процесуальним законом за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, судом першої інстанції видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (стаття 368 ЦПК України, стаття 258 КАС України).

Примусове виконання судових рішень здійснюється органами і особами, визначеними Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зокрема, органами державної виконавчої служби, які входять до системи органів примусового виконання рішень Міністерства юстиції України.

Діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, здійснюють державні виконавці, які є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом.

Відділ примусового виконання рішень

Управління державної виконавчої служби

Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Державна реєстрація актів цивільного стану за заявами,

поданими через центри надання адміністративних послуг

Державна реєстрація актів цивільного стану може проводитися за заявою заявника шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру вчиняє усі дії щодо роз’яснення умов та порядку проведення державної реєстрації актів цивільного стану, прийняття відповідних документів, які передбачені цими Правилами та здійснення яких покладається на працівника органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Адміністратор центру надання адміністративних послуг за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян формує та реєструє заяву, на якій заявник за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній, проставляє власний підпис.

Під час формування та реєстрації заяви адміністратор центру надання адміністративних послуг встановлює особу заявника на підставі відповідних документів.

Якщо документи, що подаються для державної реєстрації актів цивільного стану, складені іноземною мовою, до заяви обов’язково додаються переклад їх тексту українською мовою, а також копії паспортного документа іноземця, посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, засвідчені в установленому порядку.

У разі подання заяви про державну реєстрацію смерті до неї за наявності додаються паспорт громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства померлого, а також військово-облікові та пільгові документи.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації шлюбу, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру з додержанням вимог, передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України, призначає з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян та з урахуванням побажань наречених день та час державної реєстрації шлюбу.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує передачу заяви та документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на розгляд та зберігання.

Заява про державну реєстрацію народження або смерті та документи, необхідні для такої державної реєстрації, передаються до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника або не пізніше наступного робочого дня у разі їх отримання поза робочим часом відділу.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану невідкладно в день отримання заяви від центру надання адміністративних послуг обліковує її у відповідному журналі прийому заяв, де здійснює відмітку про подання такої заяви через центр надання адміністративних послуг.

Перебіг строку у разі подання заяви про державну реєстрацію актів цивільного стану через центр надання адміністративних послуг починається з дня реєстрації такої заяви адміністратором відповідного центру в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Державна реєстрація актів цивільного стану, видача відповідного свідоцтва та у випадках, передбачених цими Правилами, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства.

У разі подання документів через центр надання адміністративних послуг отримання свідоцтва про народження, смерть, письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану, висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені здійснюється в центрі надання адміністративних послуг, через який подано відповідну заяву.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує отримання відповідних документів не пізніше наступного робочого дня з дня державної реєстрації акту цивільного стану чи прийняття відділом державної реєстрації актів цивільного стану рішення про відмову в проведенні такої реєстрації або складання висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі акта приймання-передавання передає оформлене ним свідоцтво чи письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені уповноваженій особі центру надання адміністративних послуг для подальшого вручення заявнику. Разом із свідоцтвом про народження, смерть також передається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану у графі «Для відміток» актового запису про народження, смерть проставляє відмітку про проведення такої реєстрації без присутності заявника та отримання свідоцтва, витягу через центр надання адміністративних послуг.

У разі неотримання заявником свідоцтва, витягу чи письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені протягом одного місяця з дня їх надходження до центру надання адміністративних послуг вони повертаються на підставі акта приймання-передавання до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для зберігання та подальшої видачі заявнику відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає заявнику не пізніше наступного робочого дня після її (його) повернення центром надання адміністративних послуг.

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

03.09.2019

Столична юстиція консультує: Чи може бути застосовано кримінальну відповідальність за заборгованість по аліментах?

Якщо боржник не бажає виплачувати кошти на утримання дитини, стягувач може звернутись до службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування із відповідною заявою про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за ознаками передбаченими статтею 164 Кримінального кодексу України, тобто за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Так, кримінальна відповідальність передбачена за злісне ухилення від сплати аліментів, а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.

Злісними неплатниками аліментів визначаються боржники, які вчиняють будь-які дії, спрямовані на невиконання рішення суду, які призвели до виникнення заборгованості із сплати аліментів сукупно за три місяці. Це, наприклад, приховування доходів, зміна місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо.

Може бути застосоване одне із таких покарань:

громадські роботи на строк від 80 до 120 годин;
арешт на строк до трьох місяців;
обмеження волі на строк до двох років.

В ЗМІ часто говорять про нові обмеження для неплатників аліментів, що це і коли вони застосовуються? За умови заборгованості більше 6 місяців (сукупно), закон встановлює можливість накладення нових обмежень на неплатників аліментів щодо:

виїзду за межі України;
керування транспортними засобами*;
користування зброєю;
полювання;
участі у прийнятті рішення про виїзд дитини за кордон.

Такі обмеження носять тимчасовий характер – до погашення боржником заборгованості в повному обсязі.

*тимчасове обмеження у праві керувати транспортним засобом не застосовується у разі:

- якщо воно позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

- інвалідності боржника, перебування на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, або дитини з інвалідністю;

- проходження боржником військової служби у випадках, встановлених законом;

- розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Справедлива сатисфакція за рішенням Європейського суду з прав людини

Пріоритетом для будь-якої правової держави є дотримання прав та свобод людини і громадянина. Кожна держава має забезпечувати гарантії та захищати права своїх громадян.

Столична юстиція консультує: відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судоустрою України. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до Європейського суду з прав людини (далі – Суд). Дана можливість передбачається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), що була ратифікована Україною в 1997 році.

Відповідно до статті 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Сатисфакція – форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення. Справедлива сатисфакція не завжди має грошовий характер. Часто справедливою сатисфакцією суд вважає саме встановлення факту порушення. Справедлива сатисфакція може бути присуджена щодо:

матеріальної шкоди, тобто дійсних збитків, безпосередньою причиною яких було порушення, про яке заявник заявляє;
моральної шкоди, тобто страждань та перебування у стані стресу внаслідок порушення;
витрат, пов’язаних зі зверненням до інстанцій національної правової системи та Суду з метою запобігання порушенню чи відновлення порушеного права.

Тобто, зважаючи на всі особливості кожної справи, Суд може вирішити, що стосовно певних скарг визнання порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією і немає потреби надавати будь-яку грошову компенсацію. Суд також може з міркувань справедливості призначити відшкодування у розмірі, меншому за фактично нанесену шкоду чи фактично понесені витрати, або не призначити відшкодування взагалі. Це стосується, наприклад, випадків, коли, в оскаржуваній ситуації, сам заявник винний у розмірі завданої шкоди чи понесених витрат. Визначаючи суми компенсації, Суд може також взяти до уваги відповідні зауваження заявника як потерпілої внаслідок порушення сторони та Договірної Сторони, що відповідає за громадський інтерес. Суд зазвичай бере до уваги місцеві економічні обставини.

Як вже зазначалося, справедлива сатисфакція може стосуватися матеріальних збитків; моральних збитків та витрат.

Якщо говорити про збитки в цілому, то необхідно встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок між заявленими збитками та стверджуваним порушенням. Відшкодування збитків може здійснюватися лише, якщо вони є наслідком встановленого порушення. Суд не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок подій чи ситуацій, щодо яких не було встановлено порушення Конвенції, а також за збитки, пов’язані зі скаргами, які були визнані неприйнятними на попередній стадії розгляду справи. Метою призначення Судом компенсації є відшкодування заявнику дійсних негативних наслідків порушення його прав, а не покарання Договірної Сторони, що несе відповідальність за таке порушення.

Щодо матеріальних збитків, то заявник має довести, що матеріальні збитки є наслідком порушення чи порушень, на які він скаржиться. Він повинен надати відповідні документи, які доводять не лише наявність, а й суму чи розмір збитків. Зазвичай, призначена Судом компенсація відповідає повному розрахунку збитків. Проте, якщо точно обчислити розмір дійсних збитків неможливо, Суд зробить оцінку на основі наявної в нього інформації. Компенсація за моральні збитки, яку призначає Суд, надається для відшкодування нематеріальних збитків, наприклад, за моральні та фізичні страждання. Моральні збитки характеризуються тим, що точно обчислити їх розмір неможливо. Якщо наявність такої шкоди встановлена і Суд вважає, що необхідно надати грошову компенсацію, він зробить оцінку на справедливій основі, зважаючи на стандарти, які випливають з його попередньої практики. Заявникам, які бажають отримати компенсацію за моральні збитки, пропонується вказати суму, яка, на їх думку, була б справедливою. Якщо заявники вважають себе жертвами декількох порушень, вони можуть вимагати загальну суму за всі порушення, про які вони заявляють, або окремі суми щодо кожного порушення.

Також Суд може призначити відшкодування заявнику витрат, понесених як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді. До цих витрат зазвичай відносять вартість юридичної допомоги, судові збори тощо. Суд братиме до уваги вимоги тільки щодо тих витрат, які стосуються визнаних ним порушень. Суд відхилить їх, якщо вони стосуються скарг, у яких не буде визнано порушення, або скарг, визнаних неприйнятними. В такому разі, заявникам варто вказувати зв’язок між конкретними витратами та скаргами. Витрати повинні бути дійсними та надані Суду докази таких витрат.

Якщо Суд призначає компенсацію, вона зазвичай надається у вигляді грошової суми, яку уряд Договірної Сторони повинен виплатити жертві чи жертвам встановлених порушень. У рідкісних випадках Суд може розглянути можливість надання вказівки про припинення чи усунення порушення, про яке йдеться. Будь-яка грошова компенсація, надана в рамках статті 41 Конвенції, зазвичай визначається в євро, незалежно від того, яка валюта вказана у вимогах заявника. Суд встановлює за власною ініціативою термін для проведення необхідних платежів. Цей термін зазвичай складає три місяці від дати, коли його рішення стало остаточним і обов’язковим для виконання. У разі недотримання терміну, Суд також призначає виплату пені. Якщо встановити місцеперебування стягувача – фізичної особи не вдається, а також у разі смерті стягувача чи реорганізації/ліквідації юридичної особи відшкодування перераховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

Захист прав споживачів: перерахунок тарифів за тепло та гарячу воду

Якісні послуги та справедлива плата за них – важлива складова успішного суспільства із сильним середнім класом. Це те завдання, над яким Кабінет Міністрів України працює всі роки, приймаючи рішення, які покликані зробити комунальні послуги доступними для громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 560 «Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг» запроваджено державне регулювання цін/тарифів на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для населення міст обласного значення та м. Києва.

Так, на опалювальний сезон 2019/20 року установлено граничні ціни/тарифи на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для населення міст обласного значення та м. Києва.

Чому населення сплачувало за високими тарифами на опалення?

Громадяни, які мають лічильники газу, отримували платіжки із застосуванням коефіцієнту приведення до стандартних умов. Це суттєво збільшувало вартість газу та стало причиною нарахування заборгованості за попередні періоди.

Чим це викликано?

Ціни на опалення у різних областях України суттєво відрізняються через непрозорість формування тарифів. Тариф встановлюють органи місцевого самоврядування на підставі розрахунків виконавців послуг або Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Оскільки розрахунки у всіх різні - ціна теж різна.

Проаналізувавши тарифи на послуги з теплопостачання по всій Україні виявилося, що жителі Черкаської, Кіровоградської, Волинської, Рівненської областей сплачують найвищу ціну - від 1795 до 2337 грн за 1 Гкал.

Що було зроблено?

У лютому 2019 року Кабінет Міністрів України ініціював звернення до НКРЕКП щодо встановлення для облгазів вимоги перерахувати рахунки на природний газ без застосування відповідних коефіцієнтів. Як результат, у квітні платіжки із застосуванням коефіцієнтів перестали надходити громадянам.
Кабмін змінив формулу розрахунку ціни природного газу, чим зобов'язав «Нафтогаз» знизити ціну газу для населення.

Що маємо на сьогодні?

Зафіксовано граничну вартість тепла на рівні 1400 гривень за 1 Гкал за наявності лічильника або 35,21 грн за 1 м²у разі відсутності лічильника. Таким чином, в середньому тариф на опалення по Україні зменшиться на 14%, а в окремих містах люди платитимуть менше на 25%.

Врегулювано ціну на гарячу воду по всій Україні та встановлено максимальний тариф для населення: 83,66 грн за 1 м3 за наявності рушникосушильників та підключення їх до систем постачання гарячої води. У разі відсутності рушникоушильників - 75,74 грн за 1 м3.

Перерахунок тарифів на послуги з постачання теплової енергії для населення до початку опалювального сезону 2019/2020 років повинен бути здійснений до 01 вересня 2019 року.

Яка роль Міністерства юстиції в цьому процесі?

Спільно з системою Безоплатної правової допомоги запущено нову ініціативу #ЧеснаПлатіжка та інформаційну кампанію «Я маю право на чесну платіжку!», яка реалізується в рамках просвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!». Розроблені чіткі покрокові алгоритми дій, які допоможуть захистити права споживачів житлово-комунальних послуг. Також працівники юстиції та БПД пояснюватимуть, як діяти в разі отримання нечесної платіжки і як домогтися перерахунку вартості опалення.

Додатково до 15 липня Міністерство юстиції оприлюднило повний перелік усіх постачальників комунальних послуг з детальним описом того, хто цими підприємствами керує, і хто є їх реальними власниками.

Ви маєте повне право бачити всіх «комунальних баронів», які роками нахабно наживаються на громадянах.

На сайті Урядового порталу та Міністерства юстиції з’явився калькулятор розрахунку #ЧесноїПлатіжки. Ви самостійно зможете вирахувати, скільки маєте сплачувати за тепло та гарячу воду.

Що потрібно зробити?

1. Перевірити на сайті органу місцевого самоврядування, який встановлює тариф на опалення, чи виконується рішення Уряду;

2. Звернутись до постачальника послуги для перерахунку ціни за опалення;

3. Якщо розрахунок не змінено – звернутись до центрів з надання безоплатної правової допомоги за юридичною консультацією та правовою допомогою.

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Будь ласка, телефонуйте до єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Корисні посилання:

Посилання на постанову: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/deyaki-pitannya-zahistu-prav-spozhivachiv-zhitlovo-komunalnih-poslug-i260619

Адреси центрів надання безоплатної правової допомоги тут: https://legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Зразки документів: https://minjust.gov.ua/news/info/zrazki-dokumentiv-schodo-pererahunku-tsini-na-opalennya

Калькулятор «Чесна платіжка»: https://minjust.gov.ua/news/info/onlayn-kalkulyator-poslug

Реєстр постачальників: https://minjust.gov.ua/news/info/reestr-teplopostachalnikiv

Печерський районний у місті Києві

відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Співробітники столичної юстиції підтримують флешмоб #УрокЯМП2019 та долучились до святкової лінійки у навчальних закладах

Співробітники столичної юстиції відвідали перші уроки школярів 2019-2020 навчального року у школі №201, яка знаходиться на бульварі Перова,14а.

Основне завдання юстиції – захищати права українців у різних сферах життя. Найкращий метод – це профілактика. Коли кожен школяр буде обізнаний у своїх правах із дитинства - знатиме, як їх захищати у майбутньому. Тільки тоді будемо мати успішне правове суспільство.

«У минулому навчальному році співробітники столичної юстиції провели понад тисячу правових уроків, ігор та інтерактивних заходів для школярів. Учні дізнавались про свої права у протидії булінгу, виїзду дітей за кордон на відпочинок, протидії насильству в сім’ї та щодо інших прав дітей», - розповіла координатор проекту «Я МАЮ ПРАВО!» у столиці Ірина Малаш.

Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. За загальним правилом згідно з зазначеним вище міжнародним та українським законодавством дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років (ст.6 СК України).

Співробітники Столичної юстиції також нагадали про їхні права, закріплені в Конвенції ООН про права дитини, наприклад:
✔на освіту
✔на відпочинок
✔на повноцінне харчування
на медичну допомогу
✔на любов та піклування
✔право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності

✔право на свободу совісті та релігійних переконань

✔право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини)

Нагадаємо, що у Статті 19 у Конвенції про права дитини зазначено, що держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації. Надалі співробітники столичної юстиції сформували план зустрічей із учнями для правової освіти молоді.

Захищайте свої права разом з Мінюстом!

Спадщина. Відповіді від столичної юстиції

Що таке спадщина?

Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом. Для цього спадкоємець має подати документи, які посвідчують право власності спадкодавця на відповідне майно.

Якщо відстунє свідоцтво про спадщину, чи можна отримати майно у спадок?

Разом з тим відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Нотаріус має перевірити подані документи та взнати, чи немає заборон або арешту цього майна.

За відсутності у спадкоємця необхідних документів нотаріус відмовляє йому у вчиненні нотаріальної дії та роз'яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

До якого суду слід звернутися?

Справа щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, розглядається в порядку цивільного судочинства в районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцем розташування майна.

Скільки це коштуватиме?

За подання позову сплачується судовий збір у розмірі 1%.

При цьому, розмір оплати не може бути меншим 40% розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не може перевищувати розміру 5 прожиткових мінімумів.

Ціна позову визначається, виходячи з грошової оцінки нерухомого майна. Вартість може бути зазначена в технічному паспорті на майно, або за результатом проведеної експертної оцінки.

Які документи треба подати до суду?

До позовної заяви, оформленої відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, які обґрунтовують позовні вимоги, наприклад:

свідоцтво про смерть спадкодавця;
архівні довідки чи витяги з рішень сільської ради про надання земельної ділянки;
дозвіл на будівництво будинку;
довідка виконавчого комітету сільської ради депутатів трудящих;
записи у погосподарських книгах;
реєстрація місця проживання спадкодавця у будинку за паспортом;
технічний паспорт на будинок;
сплата за комунальні послуги;
документи з колгоспу про відведення в установленому порядку земельної ділянки під забудову тощо.

Як довго чекати на рішення?

Цивільна справа розглядається судом протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження справі.

Але на сьогоднішній день оформити право власності на житловий будинок в порядку спадкування у Вашій ситуації можливо не тільки в судовому порядку.

Ви як спадкоємець можете подати заяву та документи, необхідні для відповідної реєстрації що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно (це може бути, наприклад, виписка з погосподарської книги), витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

З заявою про реєстрацію прав власності на житловий будинок Ви можете звернутися до будь-якого реєстратора (нотаріуса) в межах області.В такому випадку право власності на житловий будинок, що належав Вашій матері, буде зареєстровано за Вашою матір’ю (померлою).Після чого, на підставі відомостей з Державного реєстру прав, нотаріус має можливість видати Вам Свідоцтво про право на спадщину.

«Ні» виїзду за кордон боржникам!

За 6 місяців 2019 року у Державній міграційній службі України видали понад 2 мільйони біометричних закордонних паспортів. Українці прагнуть пізнавати нові країни, відпочивати на закордонних курортах, подорожувати по історичних місцях світу. Проте не варто забувати про борги, що залишаються в Україні. Адже такого задоволення, як закордонні подорожі, можна позбутись, якщо маєте значні борги.

Про які саме борги йдеться? Це можуть бути непогашені банківські кредитні платежі, борги по аліментах чи навіть комунальні платежі.

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянину України може бути тимчасово обмежено у виїзді за кордон, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, – до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Механізм реалізації цього права виконавцем передбачений статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», яким закріплено право виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Як перевірити, чи заборонено Вам у виїзді за межі країни?

Державна прикордонна служба України надає таку інформацію за письмовим запитом із зазначенням таких реквізитів:

- прізвище, ім’я та по батькові;

- місце проживання (місце перебування);

- реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає звернення (запит) (для фізичної особи-заявника), а у разі звернення представника фізичної особи – за наявності письмової згоди від особи, стосовно якої запитується інформація.

Таке звернення необхідно подавати особисто або направляти письмово на адресу головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (поштова адреса: вул. Володимирська, 26, Київ, 01601).

Що стосується аліментних зобов’язань, то розробленими Мін’юстом пакетами законів #ЧужихДітейНеБуває були введені нові санкції проти злісних боржників. Так, якщо заборгованість зі сплаті аліментів становить більше ніж 4 місяці (3 місяці для батьків важкохворої дитини), державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника в його правах щодо:

- виїзду за кордон;

- керування транспортними засобами;

- користування зброєю;

- полювання.

Також були встановлені штрафи за несплату аліментів. Так, наприклад, у випадку заборгованості понад 1 рік сплачується штраф у розмірі 20% від суми заборгованості; понад 2 роки – 30%; більше 3 років – 50% від суми боргу.

Більше того, боржник, який має заборгованість зі сплати аліментів більше чотирьох місяців (3 місяці для батьків важкохворої дитини), не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей (за умови, якщо місце проживання дитини підтверджено судом або рішенням органу опіки та піклування та за наявності довідки про заборгованість зі сплати аліментів).

Але подекуди трапляються випадки, коли боржник із різних причин може не знати про свій борг, а дізнається про це вже у пункті пропуску через державний кордон України. Тому, щоб уберегти себе від неприємних сюрпризів, раджу перевірити себе у Єдиному реєстрі боржників.

Коли можна скасувати обмеження у виїзді за кордон?

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України знімається у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження або постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України. Тож для цього Вам варто погасити борг у повному обсязі.

Проте, хочу зауважити, що якщо Ви вважаєте дане обмеження неправомірним, його можна оскаржити.

У разі якщо Вас було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України на підставі ухвали суду, то, відповідно до статті 441 ЦПК України, Ви можете звернутися до суду з вмотивованою заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Суд розглядає заяву у десятиденний строк із дня її надходження. Відмова суду у скасуванні тимчасового обмеження не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування такого обмеження.

Якщо Вам потрібна додаткова правова консультація чи допомога у складанні заяв, звертайтесь до адвокатів Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги 0800 213 103.

Захищайте свої права разом із Мін’юстом!

Станіслав Куценко, очільник столичної юстиції

Насильство у сім’ї: як виявити та подолати?

Зазвичай люди, які зазнають домашнього насильства, не розуміють, що зіткнулись із ним. У суспільстві існує думка, що насильством слід вважати лише фізичні вияви агресії.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Сексуальне насильство - будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Психологічне насильство - словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Економічне насильство - умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Куди звертатись, якщо зазнали насильства?

Облік і розгляд заяв та повідомлень про застосування домашнього насильства проводиться суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

- районними, районними у містах Києві і Севастополі державними адміністраціями та виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад;

- службами у справах дітей;

- загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб (центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги);

- уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України;

- судом (у випадку заяви про видачу обмежувального припису стосовно кривдника);

- цілодобовим кол-центром з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

Які необхідно подати документи?

Допомога постраждалим особам надається за місцем звернення.

Працівником суб'єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі вносяться відомості зокрема про:

особу, яка повідомила про вчинення насильства (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; місце проживання; номер контактного телефону), - за згодою;

постраждалу особу (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) - за згодою;

кривдника (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) та про характер відносин між кривдником і постраждалою особою;

випадок домашнього насильства, насильства за ознакою статі (дата вчинення; місце вчинення; форма домашнього насильства; вид шкоди чи страждань, завданих внаслідок насильства за ознакою статі; короткий опис);

потреби постраждалої особи.

У заяві до суду про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, у разі якщо заява подається особою, яка може бути заявником, у розумінні статті 350 -2 Цивільного процесуального кодексу України, - процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти, а також ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) дитини або недієздатної особи, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;

3) обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Як довго розглядаються заяви?

У разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень не пізніше однієї доби повідомляється служба у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України.

У разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України кривднику виноситься терміновий заборонний припис.

Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Консультація від столичної юстиції: як оформити договір оренди земельної ділянки?

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі. Договір укладається між власником землі та орендарем у письмовій формі. За бажанням однієї із сторін він може бути посвідчений нотаріально.

Що треба вказувати у договорі?

У договорі має обов’язково міститися інформація про:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування, розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендну плату (розмір, індексація, спосіб та умови розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, відповідальність за несплату).

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Що робити, якщо кадастрового номера на документі немає?

Якщо у Вас державний акт на земельну ділянку без присвоєного кадастрового номеру, необхідно звернутися до спеціалізованого підприємства щодо виготовлення технічної документації із землеустрою.

Після цього треба пройти реєстрацію в регіональному підрозділі Держгеокадастру та зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Якими можуть бути строки договору оренди та вартість оренди землі?

Мінімальний строк оренди для земельних ділянок сільськогосподарського призначення становить 7 років, а максимальний – 50 років.

Розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін. Проте ця сума не може бути меншою за 3% вартості земельної ділянки.

Захист прав споживачів в інтернеті - покупки через мережу

Законодавством передбачений перелік обов’язкової інформації, яка зазначається на сайті Інтернет-магазину, зокрема:

повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи - підприємця;
адреса електронної пошти та/або адреса Інтернет-магазину;
ідентифікаційний код для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичної особи - підприємця, або серія та номер паспорта для фізичної особи - підприємця, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку в паспорті;
якщо діяльність передбачає отримання ліцензії – необхідно зазначити відомості про таку ліцензію, зокрема серія, номер, строк дії та дата видачі;
порядок формування кінцевої вартості товару щодо включення (невключення) певних податків у вартість товару;
інформація про вартість доставки.

Зазначу, інформація про найменування, адресу, контакті дані є вкрай необхідним, щоб споживачу було повністю зрозуміло хто є контрагентом, до кого можна звернутися із вимогами.

Як укладається договір в Інтернет-магазині?

Договір, який укладено в Інтернет-магазині, вважається електронним правочином. Для укладення електронного правочину обов’язково на сайті повинні зазначатися найменування товару, а також його вартість.

Після укладення договору в Інтернеті, покупець повинен отримати від продавця оперативне підтвердження отримання замовлення. Таким підтвердженням може розглядатися, наприклад, електронний лист із підтвердженням та зазначенням товару, що придбається, його характеристик, ціни, умов оплати та доставки, а також посилання на інші умови договору, що можуть бути розміщені на сайті Інтернет-магазину.

Крім підтвердження отримання замовлення, по факту виконання договірних зобов’язань (наприклад) продавець повинен обов’язково надати вже підтвердження вчинення правочину, якими можуть бути електронний документ, квитанція, товарний чи касовий чек, квиток, талон.

При чому, такий документ обов’язково повинен містити порядок обміну чи повернення товару, найменування продавця адреса та контакті дані, а також гарантійні зобов’язання.

Як можна замінити товар?

Закон України «Про захист прав споживачів» дозволяє продавцю використовувати у договорі стандартну умову про можливість заміни товару за його відсутності іншим. Про це покупця повинні повідомити перед укладенням договору. Продавець може замінити товар тільки тоді, коли одночасно виконуються три умови:

інший товар відповідає меті використання замовленого;
має таку ж або кращу якість;
його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Як можна повернути товар?

Договір купівлі-продажу, укладений через Інтернет, покупець може розірвати протягом 14 днів із моменту підтвердження інформації про укладення договору від продавця або з моменту одержання товару.

Якщо згадане підтвердження не відповідає наведеним вище вимогам, покупець вправі розірвати договір протягом 90 днів від дати отримання інформації. Продавець може виправитися і надіслати нове, правильне підтвердження. За таких умов покупцю дозволено відмовитися від договору протягом 14 днів з моменту одержання уточненого повідомлення.

Якщо продавець відмовляється прийняти або обміняти товар?

У такому випадку, переконайтеся, що володієте інформацією про суб'єкта господарювання, який здійснив продаж та зверніться із заявою про порушення своїх прав до територіальних органів Держпродспоживслужби України чи до суду за місцем свого проживання.

Зверніть увагу, судовий збір за позовами про порушення прав споживачів не стягується!

#ВідповідальнеБатьківство: як виїхати за кордон з дитиною без згоди другого з батьків?

Видача довідок про наявність заборгованості зі сплати аліментів та виъзд дитини за кордон

Відповідно до ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України, Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:

1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;

2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

Вимогами ч. 13 ст. 71 Закону № 1404-VIII встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, орган державної виконавчої служби на вимогу стягувача протягом десяти днів видає довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка є дійсною протягом одного місяця з дня її видачі.

28.08.2019

Консультація від столичної юстиції: Як стягуються аліменти в судовому порядку?

Аліменти в Україні можна стягнути за двома процедурами – в порядку наказного та в порядку позовного провадження.

Наказне провадження є спрощеним і передбачає прискорену процедуру видачі судового наказу у 5-денний строк без виклику учасників в судове засідання. Судовий наказ виступає виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню без видачі на нього виконавчого листа.

Щоб звернутися в порядку наказного провадження, потрібно подати заяву про видачу судового наказу, яка повинна відповідати вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 163).

В порядку наказного провадження розглядаються такі дві вимоги про стягнення аліментів:

1) на одну дитину – 1/4, на двох дітей – 1/3, на трьох і більше дітей – 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів (ПМ*) на дитину відповідного віку на кожну дитину;

2) у твердій грошовій сумі – 50% ПМ для дитини відповідного віку.

*ПМ- Прожитковий мінімум у 2019 році:

на дітей віком до 6 років:

• 1 січня 2019 року – 1626 грн,

• з 1 липня – 1699 грн,

• з 01 грудня – 1779 гривень;

на дітей віком від 6 до 18 років:

• з 01 січня 2019 року – 2027 гривень,

• з 01 липня – 2118 гривні,

• з 01 грудня – 2218 гривень.

В порядку позовного провадження аліменти стягуються якщо:

- заявляється вимога про стягнення аліментів у фіксованій сумі у більшому розмірі;

- вимога пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Із заявою, що відповідає вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 175) потрібно звернутися до місцевого загального суду за зареєстрованим місцем проживання стягувача або платника аліментів.

Результатом є рішення суду, для виконання якого видається виконавчий лист.

У справах про стягнення аліментів судовий збір не сплачується.

Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії

Давайте змоделюємо ситуацію: прийшли Ви до нотаріуса вчинити певну нотаріальну дію. Нотаріус, оглянувши надані вами документи, повідомляє, що вчинити дію неможливо, оскільки до документів є зауваження, тільки після усунення яких можливо буде вчинити дану нотаріальну дію. А у Вас горять терміни, міняються плани, настрій зіпсований, знайома ситуація? Якщо ні, то потрапити в неї легко, якщо не слідкувати за документами, які отримуєш від різних установ і організацій, за правильністю тексту документа, за наявністю необхідних реквізитів тощо.

Щоб запобігти виникненню неприємної ситуації в подальшому всі документи, які Ви отримуєте, необхідно ретельно перевіряти. Якщо Ви знайшли помилку, то про це треба негайно повідомити особу, яка видала даний документ, для виправлення помилки. Виправлення помилки через певний час може бути дуже складним.

Так, підготувати документи для подачі нотаріусу можливо, знаючи вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії. Такі вимоги передбачені главою 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. 47 Закону України «Про нотаріат».

Нотаріуси не можуть приймати для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші не застережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Якщо в документах є дописки, закреслені слова чи інші виправлення, то вони повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Нотаріусом не приймаються порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Всі тексти нотаріально-посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути записані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.

Якщо Ви будете дотримуватися цих положень, то і візит до нотаріуса буде позбавлений неочікуваних моментів, які можуть суттєво вплинути на вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії.

Сьома київська державна нотаріальна контора

Засвідчення вірності перекладу

Порядок засвідчення вірності перекладу документа нотаріусом врегульовано статтею 79 Закону України «Про нотаріат»та главою 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Засвідчити вірність перекладу документа з однієї мови на іншу може будь-який нотаріус України. Крім того, відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про нотаріат» консульські установи України також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. При цьому в законі не міститься вказівки на обов'язковість наявності у нотаріуса диплома, що підтверджує кваліфікацію щодо здійснення перекладу.

Для перекладу надаються оригінали документів або їх нотаріально засвідчені копії. Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, що подаються для засвідчення вірності перекладу або засвідчення справжності підпису перекладача, повинні бути з'єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, пронумеровані і скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи (у разі наявності), яка видала документ.

Також звертаємо увагу на вимоги до документів передбачені гл. 8 розд. І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме:

– нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем;

– дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації (у разі наявності) чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Документи можуть надаватися як фізичними особами (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть, паспорт, трудова книжка тощо), так і юридичними особами (статус, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, ліцензія тощо). Документи які складені за кордоном, приймаються нотаріусом для вчинення перекладу за наявності проставлення на них апостиля або відмітки про їх легалізацію.

Згідно з п. З гл. 8 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вмішується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Засвідчення вірності перекладу нотаріусом є підтвердженням факту відповідності тексту перекладеного документа його оригінальному тексту. Якщо нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, тексти перекладів викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів як на лицьовому, так і на зворотному боці цих бланків, що передбачено пунктом 6.15 Правил ведення нотаріального діловодства. При цьому, нотаріусом застосовуються посвідчувальні написи, форми яких передбачені Правилами ведення нотаріального діловодства. Якщо необхідний посвідчувальний напис, який би відповідав вчинюваній нотаріальній дії, відсутній, нотаріус може застосовувати ту з форм, яка найбільше відповідає цій нотаріальній дії, із застосуванням окремих елементів інших посвідчувальних написів.

Якщо у Вас залишились питання, за правовою консультацією по цій темі телефонуйте до Управління з питань нотаріату столичної юстиції http://www.justicekyiv.gov.ua/notariat_kontakty_g.html

Нотаріат міста Києва працює для Вас!

Управління з питань нотаріату

Головного територіального

Управління юстиції у місті Києві

Повторна видача свідоцтва про народження

Повторна видача свідоцтва про народження, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану (незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника) за заявою особи, щодо якої складено запис, та яка досягла 16 років, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа). Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану. Підтвердження витребовується, у встановленому порядку, у день надходження заяви за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України. Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі, якщо народження зареєстровано за кордоном для отримання більш детальної консультації, в т.ч. можливої правової допомоги у витребуванні документа, особа може звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Для отримання детальної інформації щодо видачі свідоцтва про народження, особа, яка має право на його отримання може звернутися до будь якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Одночасно інформуємо, що з питання повторної видачі свідоцтва про народження також можна звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану із використанням електронних сервісів: веб-порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану» або Он-лайн БУДИНОК ЮСТИЦІЇ.

Деснянський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ РОДИЧІВ ПОМЕРЛОГО

Смерть – невід’ємна складова життя людини. Проте клопоти у похованні померлого родича та в правильному документальному оформленні все-ж-таки залишаються.

Відділ державної реєстрації смерті столичної юстиції консультує, як діяти у разі смерті члена родини.

Людина померла в лікарні:

тіло померлого передається в лікарняний морг;
після розтину тіла лікарем-патологоанатомом родичам або особі, яка зобов'язалася здійснити поховання видається лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті;
після чого, з лікарським свідоцтвом про смерть, людина звертається до Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або районного відділу державної РАЦСу для реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть та витягу з Державного реєстру.

Людина померла поза межами лікарського закладу:

родичі покійного чи особа, яка виявила тіло, негайно викликають бригаду швидкої (невідкладної) медичної допомоги;
лікар швидкої (невідкладної) допомоги за телефоном екстреного виклику «102» повідомляє органи внутрішніх справ про кожен випадок смерті незалежно від місця її настання;
в разі відсутності ознак насильницької смерті, або підозри на таку, лікар швидкої (невідкладної) допомоги констатує смерть;
дільничний лікар, у якого був на обліку померлий, при відсутності підозри на насильницьку смерть видає лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті;
в разі підозри на насильницьку смерть, працівник органів внутрішніх справ разом із співробітником швидкої (невідкладної) допомоги приймають рішення про направлення тіла до моргу для проведення судово-медичного розтину для остаточного з'ясування причин смерті;
після розтину тіла лікарем-патологоанатомом видається лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті;
після чого, з лікарським свідоцтвом про смерть, людина звертається до Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або районного відділу державної РАЦСу для реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть та витягу з Державного реєстру для отримання допомоги на поховання;
родичам померлого, виконавцю волевиявлення померлого або іншій особі, яка зобов'язалася здійснити поховання, для отримання тіла померлого з моргу необхідно мати письмовий дозвіл прокурора.

Оформлення послуг, пов'язаних з похованням, в тому числі й кремацією покійного.

Виконавець волевиявлення померлого, або родич померлого, або особа, яка зобов'язалась поховати померлого, маючи на руках документ, що засвідчує його особу, свідоцтво про смерть померлого та довідку про смерть, письмовий дозвіл прокурора для отримання тіла померлого з моргу – укладає договір-замовлення на організацію та проведення поховання, пов'язані з похованням (кремацією) померлого та закуповує всю необхідну для цього атрибутику в Дільниці комплексних ритуальних послуг Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» (вул. Бульварно-Кудрявська, 47/14, перший поверх, кімната 6, щоденно з 8:00 до 18:00 години) або в Ритуальній службі СКП «Київський крематорій» (вул. Байкова, 16, відділ по роботі з замовниками, щоденно з 9:00 до 18:00 годин) або Ритуальна служба, яка взяла відповідальність надати ритуальні послуги.

Після здійснення поховання померлого, виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) Ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО» або Ритуальною службою СКП «Київський крематорій» видається Свідоцтво про поховання.

Свідоцтво про поховання надає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд в межах могили (родинного місця поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснення інших дій, пов'язаних з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Оформлення послуг, пов'язаних з підпохованням померлого до родинної могили, в межах родинного поховання.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалась поховати померлого, необхідно звернутися до адміністрації кладовища, де планується провести підпоховання, з метою визначення технічних, санітарно-епідеміологічних, а також правових можливостей щодо його здійснення.

При проведенні підпоховання до могили родича померлого, необхідно подати до адміністрації кладовища оригінал та копії свідоцтва про смерть померлого, а також посвідчення про поховання раніше померлого прямого родича (батька, матері, сина чи доньки).

Укладання договору-замовлення на підпоховання в родинну могилу (в межах родинного поховання) проводиться на підставі:

свідоцтва про смерть померлого;
згоди користувача місця поховання;
оригіналу документу про смерть першого поховання чи свідоцтва про поховання першого похованого.

На підставі копії свідоцтва про смерть дозвіл на підпоховання не видається.

Порядок поховань (кремацій) і підпоховань.

Оформлення поховань (кремацій) здійснюється при наявності свідоцтва про смерть.

За бажанням рідних померлого, реєстрацію факту смерті за наявності лікарського свідоцтва про смерть та паспорту померлого можна доручити агенту ритуальною служби, який упродовж 1-2 годин прибуде за вказаною адресою та згідно з діючим прейскурантом цін на ритуальні послуги, оформить повний комплекс послуг, необхідних для поховання.

Проведення поховання у традиційний спосіб здійснюється щодня, за виключенням великих державних та релігійних свят, об 11:00, 12:00, 14:00, 15:00 (та 16:00 літньої пори).

Проведення кремації – з 9:00 до 18:00, щоденно, за виключенням великих державних та релігійних свят.

Безоплатне поховання.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про поховання та похоронну справу», безоплатно для виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, здійснюється поховання:

а) з військовими почестями померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною:

- Героїв Радянського Союзу;

- повних кавалерів ордена Слави;

- осіб, нагороджених чотирма і більше медалями «За відвагу»;

- Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;

б) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною:

- Героїв Соціалістичної Праці;

- Героїв України;

- повних кавалерів ордена Трудової Слави;

в) учасників бойових дій; (Пункт «в» частини першої статті 14 в редакції Закону №880-VI (880-17) від 15.01.2009);

г) інвалідів війни. (Частину першу статті 14 доповнено пунктом «г» згідно із Законом №3410-IV (3410-15) від 08.02.2006)

На могилі померлої (загиблої) особи, яка має особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, безоплатно споруджується надгробок за встановленим зразком, відповідно до постанови КМУ від 17.12.2003 №1963.

Витрати на поховання померлих, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону.

Витрати на поховання осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому законом.

Витрати на поховання померлих, передбачених пунктом «в» і «г» частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Якщо тіло померлого треба перевезти для поховання за межі Києва, слід звернутися за телефонами: (044) 486-01-50, 489-06-07 – Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО»; (044) 443-87-90, 443-79-08 – КК АТП-2737.

Отримати більш детальну інформацію щодо ритуальних послуг можна на сайтах або за телефонами:

1) Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» – (044) 486-01-50, 489-06-07.

2) Ритуальна служба СКП «Київський крематорій» – http://www.crematorium.kiev.ua, (044) 529-34-27, 528-77-31.

Відділ державної реєстрації смерті

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

Права споживачів: що робити, якщо придбали товар неналежної якості?

Буває, що техніка чи інший товар, який Ви придбали, вийшов з ладу, проте з моменту покупки пройшло зовсім мало часу. Чи можна плміняти товар чи повернути кошти?

Столична юстиція консультує: пам’ятайте, покупець має право вимагати пропорційного зменшення ціни або безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Товар неналежної якості може підлягати обміну протягом гарантійного строку, який зазначається в документах, котрі додаються до продукції.

У разі виявлення недоліків товару протягом встановленого гарантійного терміну з вини виробника покупець має право:

розірвати угоду і повернути кошти, які були витрачені на покупку,
замінити товар на такий самий, або аналогічний, якщо є в наявності у продавця.

Наявність недоліків або факт фальсифікації підтверджується висновком експертизи, яка повинна бути організована продавцем у 3-денний строк з дня одержання від споживача письмової згоди на цю дію.

Експертиза проводиться за рахунок продавця. Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли внаслідок порушення споживачем встановлених правил використання, зберігання чи транспортування, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю витрати на проведення експертизи.

Як довго чекати на заміну товару?

За наявності товару – негайно;
У разі перевірки якості товару - 14 денний термін;
У разі відсутності товару – 2 місячний строк з моменту подання заяви.

Скільки може тривати усунення недоліків товару?

Недоліки товару, пред'явлені споживачем, повинні бути усунуті протягом 14 днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

Чи маю я право отримати у користування інший прилад на час ремонту?

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації).

За кожний день затримки виконання вимоги споживача сплачується неустойка у розмірі 1 % вартості товару.

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову частину вираховуються з дня видачі споживачеві товару після ремонту.

Які документи треба мати при собі?

Розрахунковий документ з позначкою про дату продажу товару, гарантійні зобов'язання, зміст договору з виконавцем робіт (послуг), опис виявлених недоліків, висунуті вимоги (прохання) з документальним підтвердженням факту їх отримання продавцем (виконавцем), отримані заявником відповіді, висновки тощо.

Куди звертатися, якщо продавець порушує права?

Якщо ви хочете уникнути судового розгляду, то до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у відповідному регіоні. Контакти територіальних органів можна знайти за посиланням http://www.consumer.gov.ua/ContentPages/Kontakti_Terorganiv/139/

У випадку порушення продавцем прав споживача останній має право звернутися до уповноваженого органу з усним, електронним або письмовим зверненням (скаргою).

До письмового звернення (скарги) додаються наступні документи:

копія звернення до суб'єкта господарювання (продавець);
копія документу, який засвідчує факт придбання товару;
копія технічного паспорта з позначкою про дату продажу;
інші документи, які стосуються розгляду звернення.

У які строки буде розглянуто таке звернення?

У термін не більше 1 місяця від дня їх надходження.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, продавець встановлює необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється подавачу.

При цьому загальний термін вирішення питань не може перевищувати 45 днів.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Чи можу я звернутися до суду?

Споживач для захисту своїх прав має право звернутися до суду за місцем проживання, місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

До позовної заяви додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги, тобто відмову покупця обміняти товар, зокрема:

копія звернення до продавця;
висновок експертизи про невідповідність товару встановленим вимогам якості;
копія документу, який засвідчує факт придбання товару;
копія технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу;
інші документи, які стосуються розгляду звернення.

Суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної шкоди.

Скільки це коштуватиме?

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, які пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Які строки розгляду питання судом?

Цивільна справа в порядку позовного провадження розглядається судом протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі.

Консультує столична юстиція: Як вберегтись від шахраїв під час продажу нерухомості. Продаж частки в спільній частковій власності

Найбільша кількість афер фіксуються саме у сфері нерухомості. Відтак, потрібно бути добре обізнаними у своїх правах, щоб шахраї не зуміли захопити Ваше майно. Особливо, якщо квартира чи інша нерухомість знаходиться у спільній власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України) (далі – Кодекс).

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за оголошеною для продажу ціною та інших рівних умовах. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови на яких він її продає (відповідно до частин першої та другої статті 362 Кодексу)

Підпунктом 5.2 пункту 5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі – Порядок) передбачено, що доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні є або свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві має бути засвідчена нотаріально.

Надалі, якщо інші співвласники відмовилися скористатися своїм переважним правом купівлі, чи не здійснюють цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (абзац другий частини другої статті 362 Кодексу).

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі, або його фактична відмова, якщо він протягом встановленого строку не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців.

Тому, маючи намір продати свою частку, співвласник повинен письмово запропонувати купити її іншим співвласникам, і тільки після їх письмової відмови або якщо вони не скористалися своїм правом протягом зазначених вище строків, у нього з’являється право продати свою частку третім особам.

Продавець не можете продати свою частку іншим особам за ціною нижчою ніж було запропоновано співвласникам.

Посвідчення договору купівлі-продажу також можливо в тому випадку коли співвласник або співвласники нерухомого майна з’являться до нотаріуса в день оформлення договору та особисто підтвердять про їх відмову від переважної купівлі відчужуваної нерухомості.

У випадку, якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

У разі порушення права співвласників на переважну купівлю частки, будь-який із них може звернутися за його захистом до суду з позовом про переведення на позивача прав набувача за спірним договором купівлі-продажу відчужуваної частки. При цьому власник, який пред’явив відповідний позов, повинен порушувати питання про перевід на нього прав набувача з внесенням до суду сплачених останнім грошей та інших понесених ним витрат, а також з прийняттям на себе всіх інших зобов’язань набувача а не про визнання недійсним правочину з відчуження частки сторонній особі. У випадку задоволення позову суд виносить рішення про заміну набувача позивачем з видачею йому виконавчого документа і врученням набувачеві внесених для нього грошей. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

14 київська державна нотаріальна контора

Столична юстиція консультує: Свідоцтво про народження у пологовому та інші моменти реєстрації дитини

Після народження дитини батьки зобов’язані не пізніше 1 місяця від дня пологів, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання одного з батьків або за місцем народження дитини.

Заявниками можуть бути як батьки дитини, так і інші особи. Присутність обох батьків є обов’язковою, якщо батьки мають різні прізвища.

Державна реєстрація проводиться з одночасним визначенням походження дитини та присвоєнням їй імені, прізвища та по батькові.

Походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Походження дитини від батька визначається на підставі свідоцтва про шлюб, якщо на час народження дитини мати перебувала з ним у шлюбі.

Якщо батьки не перебувають у шлюбі, походження дитини від батька визначається за письмовою заявою матері та батька дитини про визнання батьківства або за рішенням суду.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків або відповідного рішення суду, запис про батька провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження (усною або письмовою) для проведення державної реєстрації народження дитини подається:

паспорт заявника, якщо заявниками є не її батьки;
документ, який підтверджує факт народження – медичний документ, виданий закладом охорони здоров'я;
паспорти батьків або одного з них;
документ, що підтверджує походження дитини від батька (свідоцтво про шлюб або спільна заява матері та батька дитини або заява матері)
За відсутності документа закладу охорони здоров’я або медичної консультативної комісії, підставою для реєстрації народження є рішення суду про встановлення факту народження.

При державній реєстрації народження дитині присвоюється прізвище, ім’я та по батькові, які індивідуалізують особу, виділяють її з-поміж інших.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати й батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки або судом.

Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати або батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки або судом.

По батькові присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне ім’я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них. На прохання батьків по-батькові може також утворюватися згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі.

Якщо батьківство дитини не визнано, по батькові визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

З метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг в усіх регіонах України надається послуга щодо прийому документів, необхідних для державної реєстрації народження, та видачі відповідного свідоцтва безпосередньо в пологових будинках. Загалом у 477 медичних установах. За 2016-2017 роки цією послугою скористалися 238 166 громадян.

Інформація про пологові будинки, в яких можна отримати свідоцтво про народження дитини розміщена на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції (https://minjust.gov.ua).

За бажанням батьків чи одного з них під час проведення державної реєстрації народження дитини можуть бути прийняті документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Столична юстиція консультує: як домогтись виплати заборгованої заробітної плати після звільнення?

При звільненні працівника виплата всіх сум провадиться в день звільнення. Якщо працівник в цей день не працював – кошти мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Що робити, якщо не дійшли згоди?

Працівник може стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату:

• в позасудовому порядку;

• в судовому порядку.

Як вирішити спір у позасудовому порядку?

Звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) без обмежень будь-яким строком.

Трудовий спір підлягає розгляду, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Комісія зобов’язана розглянути спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

Чи можна оскаржити рішення комісії?

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах можна оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Чи довго чекати виконання рішення комісії?

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню у триденний строк після закінченні 10 днів, передбачених на його оскарження.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

Що необхідно знати, щоб звернутися до суду?

Для стягнення заборгованості працівник може звернутися до суду в порядку:

• наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною);

• позовного провадження (наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).

Судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівнику суми заробітної плати.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за місцем розташування підприємства або за місцем реєстрації позивача.

Працівник має право звернутися до суду без обмеження строку.

21.08.2019

4 поради, як вберегтись від рейдерства

За роки незалежності в Україні шахраї придумали чимало схем, щоб відбирати чуже майно. Рейдери переоформлювали квартири, право на землю, паї селян.

Минулого тижня після тривалого документування прокуратура Києва і СБУ провели спільну спецоперацію по затриманню злочинної групи, члени якої організували схему заволодіння нерухомим майном, що перебувало у державній, комунальній та приватній власності. Своїми діями спричилили збитки у 1,5 мільярди гривень.

У результаті спецоперації затримано 7 осіб (3 організатори та 4 виконавці), серед яких: двоє адвокатів та колишній державний посадовець. У їхніх схемах допомагали судді Донецької та Херсонської областей. Вилучені документи дозволяють в подальшому опрацювати і роль суддів в прийнятті потрібних рейдерам рішень.

Слідчі дії проводяться на території Києва, Київської області та міста Херсон із залученням близько 90 чоловік особового складу СБУ та прокуратури. Під час обшуків у фігурантів вилучено підроблені документи, штампи, печатки підприємств, грошові кошти та інші речові докази.

Яка відповідальність чекає на злочинців?

Статтею 255 Кримінального кодексу України передбачено, що створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Також відповідно до частини 4 статті 190, шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Проте проблему краще попередити, а ніж справлятись із її наслідками. Тож, чи є механізм захисту прав від рейдерства?

4 поради, які допомогуть вберегти підприємство від рейдерського захоплення:

1. внесення відомостей про об'єкти нерухомого майна до державного реєстру — це допоможе застрахувати майно від відкриття розділу в державному реєстрі щодо підроблених документів;

2. вчасне оформлення та внесення записів до реєстру про речові права на земельні ділянки, на яких розташовані будівлі/споруди — це надасть можливість убезпечити нерухомість від захоплення через неоформлену земельну ділянку;

3. постійне здійснення моніторингу записів щодо нерухомого майна та бізнесу в державних реєстрах (чим раніше стане відома інформація про захоплення, тим більше буде часу на кардинальні дії для забезпечення корпоративної безпеки). Зокрема, можете відслідковувати зміни статусу нерухомого об’єкту за допомогою послуги «SMS-маяк», яка доступна через «Он-лайн будинок юстиції» https://online.minjust.gov.ua/sms/

4. встановлення у статуті підприємства вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів відчуження корпоративних прав — цей механізм допоможе убезпечити від зміни складу учасників чи керівника через підроблені документи.

Зверніть увагу і на те, що акти прийому-передачі частки, підписи на яких засвідчуються нотаріально, шахраї систематично підробляють, оскільки така дія вчиняється без використання спеціальних бланків нотаріальних документів.

Відтепер для кращої комунікації та відкритості роботи Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, більш відома як Антирейдерська комісія, буде на сайті викладати скани висновків комісії на скарги громадян .

Які вимоги до Скарги на дії реєстратора, яка подається до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації?

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Як відбувається процедура повернення майна?

Міністерство юстиції України усуває проблеми жертв рейдерських атак завдяки існуванню Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Якщо підтверджується, що в когось дійсно забрали майно, Міністерство юстиції повертає його назад. Після того, як людина відновлює своє право, наступним етапом Міністерство юстиції готує документи та передає на правоохоронні органи – на три сторони. Реєстратора, який незаконно вніс правки в реєстрі, на ту людину, яка подала звернення на цього реєстратора, щоб передати майно новому власнику, наприклад, на нотаріуса. І на зацікавлену сторону, яка хотіла привласнити собі нерухомість чи землю. Всі ці люди можуть понести кримінальну відповідальність. Тут надія на правоохоронні органи, щоб вони провели розслідування правильно.

Пам’ятайте, що безпека Вашого підприємства чи власності напряму залежить наскільки Ви обізнані у своїх правах. Перед тим, як підписувати будь-який договір, проконсультуйтеся чи в Бюро правової допомоги, чи у державних нотаріусів, перевірте, яку насправді операцію Вам пропонують.

Захищайте свої права разом з Мін’юстом!

Станіслав Куценко -

юрист-експерт,

керівник ГТУЮ у місті Києві

Консультація «Я МАЮ ПРАВО!» від столичної юстиції: як засвідчити справжність документів?

Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану, які складені та мають юридичну силу на території України, можуть бути використані на території іншої держави після їх відповідного засвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Найбільш поширеним способом оформлення документів для їх можливого використання за кордоном є проставлення апостилю, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), яка була підписана в Гаазі (Королівство Нідерланди) в 1961 році.

Станом на сьогоднішній день її дія поширюється на 112 держав-учасниць.

Для України Конвенція набула чинності 22 грудня 2003 року відповідно до прийнятого 10 січня 2002 року Верховною Радою України Закону України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”.

Конвенція застосовується у відносинах з державами - учасницями, що не висловили заперечень проти приєднання України. Свого часу заперечення висловлювали Королівство Бельгія та Федеративна Республіка Німеччина, однак відповідно у 2004 та 2010 роках вони були відкликані.

Слід зауважити, що деякі міжнародні договори України відміняють потребу будь-якого додаткового засвідчення офіційних документів, що подаються в установи держав учасниць такого Договору у зв’язку з розглядом цивільних та кримінальних справ.

Документи, які представляються на території з однієї з держав - учасниць Конвенції, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений.

Єдиною формальною вимогою, яка має місце при застосуванні Конвенції, є проставлення апостиля компетентним органом України для представлення на території держав-учасниць Конвенції. Апостиль засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ.

Проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, здійснюється згідно з Правилами проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затвердженими спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року № 237/803/151/5, та Порядком проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2015 року № 2268/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за№ 1419/27864.

Проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, проводиться за допомогою програмних засобів ведення Електронного реєстру апостилів у такому порядку:

- прийняття документів для проставлення апостиля, формування та реєстрація заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України);

- розгляд документів, поданих для проставлення апостиля (Міністерство юстиції України);

- проставлення апостиля, відмова у його проставленні (Міністерство юстиції України);

- видача документів за результатом розгляду заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України).

Статтею 5 Конвенції передбачено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа.

Згідно з пунктом 6 Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених спільним наказом Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції від 05.12.2003 № 237/803/151/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції 12.12.2003 за № 1151/8472, для проставлення апостиля необхідно подати: оригінал документа, на якому проставляється апостиль, документ банківської установи про оплату послуг з проставлення апостиля.

У проставленні апостиля на документі відмовляється, якщо:

- документ призначається для використання в країні, яка не приєдналася до Конвенції або є учасницею Конвенції, але висловила заперечення проти приєднання України відповідно до статті 12 Конвенції;

- текст документа неможливо прочитати внаслідок пошкодження;

- документ написаний чи підписаний олівцем або отриманий через засоби факсимільного зв'язку;

- у документі є незастережені виправлення або дописки;

- до повноважень компетентного органу не входить проставлення апостиля на цьому документі;

- компетентному органу не вдалося отримати зразки відповідних підписів, відбитків печаток та/або штампів.

Оригінали офіційних документів, виданих установами колишніх союзних республік у складі СРСР, також не можуть бути прийняті на території України для проставлення апостиля. Апостиль може бути проставлено на копіях (фотокопіях) або копіях (фотокопіях) з перекладом цих документів, засвідчених у встановленому порядку на території України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 18.12.2003 № 161/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 19.12.2003 за № 1197/8518, плата за проставлення апостиля для громадян України, іноземців та осіб без громадянства встановлена в розмірі 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51 грн.); для юридичних осіб - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Плата справляється до проставлення апостиля, шляхом перерахування до загального фонду державного бюджету.

Від унесення плати звільняються інваліди 1-ї і 2-ї груп, інваліди Великої Вітчизняної війни, громадяни, які належать до першої категорії потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи, та діти-сироти у разі проставлення апостиля на документах, що стосуються безпосередньо цих громадян.

Термін розгляду документів. Проставлення апостиля, відмова в його проставленні здійснюються у строк до 2 робочих днів.

У разі необхідності отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, а також здійснення перевірки документів про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадках відсутності відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та/або виникнення сумніву щодо їх достовірності строк розгляду документів, поданих для проставлення апостиля, може бути продовжено до 20 робочих днів

Консультація «Я МАЮ ПРАВО!»

ДОВІРЕНОСТІ ІЗ-ЗА КОРДОНУ

В нотаріальній практиці трапляються випадки, коли за вчиненням нотаріальної дії звертається представник за довіреністю, посвідченою за кордоном нотаріусом іншої держави, або консульськими установами України (ст. 38 Закону України «Про нотаріат»).

Стає питання, які мають бути дії нотаріуса при наданні йому для вчинення нотаріальної дії іноземної довіреності.

Відповідно до п. 7 гл. 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року №111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 р. за №1378/13252. Враховуючи те, що Порядок регулює процедуру вчинення нотаріальних дій нотаріусів України, його положення не стосується іноземних органів та посадових осіб.

Таким чином, довіреності, посвідчені нотаріусами за кордоном, не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей. Згідно зі статтею 100 Закону України «Про нотаріат» такі довіреності приймаються нотаріусами України за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України, без легалізації вони приймаються тоді, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Виникає питання як перевіряти дійсність іноземних довіреностей. Відповідно до абз.3 п. 4 гл. 4 розділу І Порядку дійсність довіреності перевіряється за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами.

Таким чином, перевірка дійсності довіреності здійснюється:

- лише в установленому порядку (за даними Єдиного реєстру довіреностей);

- лише у випадках, коли довіреність підлягає внесенню у Єдиний реєстр довіреностей.

Встає питання чи можливо посвідчити довіреність в порядку передоручення з іноземної довіреності. Відтак, законодавство не містить будь-яких заборон стосовно вчинення певних нотаріальних дій на підстав і довіреностей, посвідчених за кордоном. Тому передоручення є можливим з дотриманням відповідних вимог. Враховуючи, що відомостей про основну довіреність в Єдиному реєстрі не може бути, реєстрація передоручення в цьому випадку здійснюється нотаріусом як реєстрація основної довіреності із зазначенням в графі «додаткові відомості», що це передоручення.

Принципово відрізняється робота з довіреностями, посвідченими консульськими установами. Їх посвідчення відбувається за правилами, встановленими законодавством України, вони не потребують консульської легалізації чи проставлення апостилю та викладаються українською мовою. З іншого боку відповідно до гл.2 п. 2.2 Положення про Єдиний реєстр довіреностей такі довіреності підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей за заявою довірителя. Така заява надається Реєстратору безпосередньо довірителем. У разі неможливості подання заяви на реєстрацію довіреності безпосередньо довірителем підпис довірителя на такій заяві повинен бути засвідчений підписом та печаткою особи, яка посвідчила довіреність.

Таким чином, коли за вчиненням нотаріальної дії звертається представник з довіреністю, посвідченою консульською установою України, нотаріус перевіряє дійсність такої довіреності за даними Єдиного реєстру довіреностей, якщо вона вже там зареєстрована. Якщо довіреність в Єдиний реєстр не внесена, нотаріус спочатку її реєструє на підставі відповідної заяви довірителя, справжність підпису на якій засвідчено консульською установою. Після реєстрації нотаріус формує Витяг про перевірку дійсності довіреності і вчиняє нотаріальну дію.

Враховуючи викладене, реєстрація довіреності, виданої в порядку передоручення з довіреності, посвідченої консульською установою, провадиться в Єдиному реєстрі довіреностей у звичайному порядку.

Державний нотаріус

В.Ю.Чернієнко

Консультація Міністра юстиції України: обмеження у виїзді за кордон для боржників

Доброго дня! Мене цікавить питання, в яких випадках особа може бути обмежена на виїзд за кордон. Розкажіть, будь ласка, детальніше.

Мар’яна Дмитрук

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім того, громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Які документи дають право громадянину України на виїзд з України і в’їзд в Україну?
Крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон іншими документами, що дають право громадянину України на виїзд та в’їзд в Україну можуть бути:

дипломатичний паспорт України;
службовий паспорт України;
посвідчення особи моряка;
посвідчення члена екіпажу;
посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну).

Зауважу, що з 2015 року запроваджено оформлення та видача біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Якщо закордонний паспорт громадянина не містить безконтактного електронного носія, хвилюватись не потрібно. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлений та виданий до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Також, майте на увазі, що паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на 4 роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на 10 років.

Коли громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено?

Законодавство передбачає випадки, коли громадянин України тимчасово обмежений у праві залишати територію України, зокрема:

громадянин обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю. Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на 5 років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

стосовно особи застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

у випадку, коли громадянин засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню –до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

особа перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

у разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини. Такій особі тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на 1 рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Нагадаю, вище згадані санкції були введені розробленими Мін’юстом законами #ЧужихДітейНеБуває. Крім заборони виїзду за кордон, до боржника, який має заборгованість зі сплати аліментів, застосовуються ряд інших обмежувальних заходів та фінансових санкцій. Так, якщо заборгованість зі сплаті аліментів більше ніж 4 місяці (та 3 місяці для батьків важкохворої дитини) застосується тимчасове обмеження щодо:

• керування транспортними засобами;

• користування зброєю;

• полювання.

Штраф сплачується у випадку заборгованості понад 1 рік – 20%; понад 2 роки – 30%; понад 3 роки – 50% від суми боргу.

Більше того, боржник, який має заборгованість зі сплати аліментів, не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України.

Але подекуди трапляються випадки, коли боржник з різних причин може не знати про свій борг, а дізнатися вже у пункті пропуску через державний кордон України. Тому, щоб уберегти себе від неприємних сюрпризів, рекомендую перевірити себе у Єдиному реєстрі боржників: www.erb.minjust.gov.ua .

Коли припиняється тимчасове обмеження на виїзд з України?

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження або постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі.

Чи можна оскаржити обмеження на виїзд за кордон?

Так, рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені.

Ухвалу суду про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можна оскаржити до апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Якщо ухвала суду не була вручена боржнику у день її проголошення або складення, строк оскарження складає 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Окрім того, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у 10 денний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.

За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи надання безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах з надання безоплатної вторинної правової допомоги та бюро правової допомоги по всій країні ви можете отримати консультацію та роз’яснення з вашого правового питання.

НАВЧАННЯ ДЛЯ ДОРОСЛИХ: МОДНИЙ ТРЕНД ЧИ РЕЦЕПТ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ?

Майже п'ята частина працездатного населення України, тобто кожен шостий українець знаходиться за кордоном. Із країни назавжди виїхали мільйони наших громадян у пошуках кращої долі, більшість із яких працюють на підробітках, на кшталт збору полуниці в Польщі чи догляду за літніми людьми в Португалії. І якщо раніше ніхто не підіймав тему масового відтоку «українських мізків» за кордон, зараз кожен політик вважає за потрібне озвучити цю проблему. Але де ж рішення?

В успішних країнах світу багато уваги приділяється освіті дорослого населення впродовж усього життя (Life Long Learning), адже освіта має бути доступною для всіх поколінь. Це – запорука довголіття, оскільки людина помирає не від старості, а саме тоді, коли втрачає сенс життя, коли немає нічого, що б її цікавило.

А як зробити навчання доступним для всіх дорослих українців, а не тільки для слуг народу?

Навчання Впродовж Життя – це відповідь на виклики сучасного світу, який змінюється настільки швидко, що знання, отримані у навчальних закладах, через 5 років обезцінюються вдвічі, а через 10 років взагалі безнадійно старіють. І цей тренд тільки посилюється. Він вже отримав свою назву – інфляція знань.

Наразі в світі серед найуспішніших країн йде глобальна війна насамперед не за природні чи воєнні ресурси, а за людей, нематеріальні активи та людський капітал.

Україна, на жаль, вщерть програє цю найважливішу війну.

Безумовно, для вирішення даної проблеми потрібен цілий комплекс дій – від залучення інвестицій та створення нових робочих місць до підвищення якості життя в Україні. Але з чого почати? Який крок швидко зупинить масову міграцію та стане головним чинником можливості українцям реалізувати себе в своїй країні?

Правильно – запровадження масового та безкоштовного Навчання Впродовж Життя для всіх українців. Українці повинні мати можливість вільно набувати навики майбутнього, яким не вчать у школах та університетах, що дозволить отримати роботу своєї мрії, відкрити власну справу та саморозвиватись в Україні на благо себе та держави!

Забезпечити освіту для молоді без хабарів. Зараз ще триває вступна кампанія, студенти змагаються у своїх знаннях та вміннях. Безсумнівно, навчання для студента – основна робота, і він має усвідомлювати, що приватні підприємці та фірми зацікавлені у кваліфікованих спеціалістах, тому їм потрібні не бали та рейтинги, а знання. Якщо студенти все усвідомлять, то це до певної міри зменшить хабарництво. Це, звичайно, ганебне явище, яке вносить великий елемент несправедливості в навчальний процес: трапляється, що студент, який постійно вчиться, має нижчі бали від того, хто їх купує через хабарі. Рецепт може полягати ще й у покаранні тих, хто бере хабар свідомо і схиляє до цього давача. Однак впіймати хабарників за руку непросто. Не слід забувати й про те, що здебільшого на викладача, який не бере хабарі, йде потужний тиск із боку всяких «прохачів».

Ще одним виходом може стати створення конкурентного простору для безкоштовного навчання людей будь-якого віку. Таким чином можна підвищити професійні знання та власний попит на українському ринку праці.

І це можливо вирішити досить швидко – протягом одного року.

Саме тому ми з командою Асоціації інноваційної та цифрової освіти запустили соціальний проект «Освітній Хаб міста Києва:територія нових можливостей для кожного» (eduhub.in.ua), місія якого – вперше в Україні реалізувати концепцію Навчання Впродовж Життя на рівні цілого міста. І вже через півроку мережа хабів зможе охопити всю країну.

З сьогоднішнього дня всі українці незалежно від віку, статі та роду діяльності, знаходячись у будь-якому місці та у будь-який час, абсолютно безкоштовно мають можливість отримати практичні навики, що потрібні кожному, які міжнародні експерти Світового економічного форуму в Давосі визнали найзатребуванішими у 2020 році: позитивні комунікації, емоційний інтелект, ефективні продажі, вміння керувати людьми та проектами тощо.

А для того щоб відпрацювати ці навики на практиці, застосовується інноваційна модель змішаного навчання (blended earning), що поєднує онлайн-навчання та практичні тренінги зі спеціально підготовленими тренерами. І все це безкоштовно.

В Україні є можливість для саморозвитку, постійного підвищення кваліфікації та особистісного росту. Потрібно діяти, не припиняти вчитись, і вже найближчим часом побачимо, як наша країна перетворюється на потужну державу з думаючими та ерудованими людьми, а не з джерелом сировини та робочих рук.

Реалізуйте себе в Україні!

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

Як протидіяти поборам у навчальних закладах?

До кінця літніх канікул залишилось буквально кілька тижнів. Уже зараз батьки активно комунікують у чатах щодо різних навчальних та організаційних питань. Зокрема, і щодо відміни шкільної форми, яку скасував Президент з цього року, ремонту класів та збору коштів на нагальні потреби учнів. Зазвичай більшість батьків навіть не задумуються про те, а чи маю я це робити? Просто треба і все. Адже всі здають, а якщо я не здам, то мою дитину цькуватимуть. На жаль, навіть гучні прецеденти з булінгом дітей в Україні, чиї батьки не здали кошти у фонд класу, не особливо змінили ситуацію з внесками. Батьки все одно готові віддати останнє, аби тільки не виділятись із класу. Скільки є відкритої інформації щодо незаконності примусових поборів у школах, статей, сюжетів, але незнання закону, звичка «бути як усі», боязнь цькування, призводять до того, що батьки починають відкладати на «безкоштовне» навчання дитини ще задовго до її вступу до школи. Більше того, ще й засуджують батьків, які відмовляються брати участь в оновленні штор. Мовляв, «знали ж куди йшли» , або «це ж все заради дітей».

Нагадую, згідно з законодавством України, ніхто не має права вимагати здавати кошти для ремонту чи інших потреб. Це може бути виключно у вигляді добровільних пожертв. Щороку піднімаю тему поборів у навчальних закладах, проте проблема не зникає. І перш за все тому, що батьки самі заохочують такий вид корупції, вважаючи, що таким чином ставлення до дитини буде кращим.

Ось, наприклад, батьки у групах у соцмережах розповідають про вимоги здавати кошти на охорону навчального закладу, на купівлю техніки для школи. Проте цього року Уряд інвестує 1 млрд грн в інтернетизацію та комп’ютеризацію українських шкіл: 700 млн грн буде спрямовано на забезпечення доступу до інтернету, а ще 300 млн грн – на закупівлю комп’ютерів.

Так, у серпні цього року у Краматорську на хабарі затримано керівника міського управління освіти, який «наживався» на дітях. Чиновник вимагав та отримав від підрядчика, який здійснював ремонт однієї з міських шкіл, хабар у розмірі 10% від вартості робіт. Не здивуюсь, якщо саме на ремонт цієї школи батьки роками здавали кошти, тоді як державні кошти, які виділядись на це, були просто присвоєні посадовцем. Тож, батьки, задумайтесь, можливо, кошти, які вимагають на додаткові витрати, вже є в бюджеті.

Стурбовані поборами в закладах середньої освіти і в Одеській області. За даними мера міста, до нього регулярно надходять скарги про те, що батьківські комітети і далі масово збирають кошти як вступні збори в ті чи інші навчальні заклади. Попри те, що проводять багато робіт за рахунок бюджету, на місцях все одно вимагають кошти. В результаті містяни не відчувають те, що робить влада.

Як перевірити «гаманець» навчального закладу?

Щоб не платити за вже куплене, будь-якій із зацікавлених сторін можна подати запит на інформацію та дізнатися про фінансування та потреби в українських школах.

Що зазначити в заяві? На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію:

1. Загальний обсяг коштів (у грн), направлених з субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237).

2. В якому обсязі міський/районний бюджет дофінансовує забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237)?

3. Копію інформації, подання, заяви, потреби, бюджетного запиту або будь-який інший запит директора школи № ____ на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237).

4. Обсяг державних коштів, які фактично виділені/будуть виділені з державного бюджету та бюджету міста/району в 201_ році школі №____ за програмою «Нова українська школа» загалом та окремо по кожній статті: меблі, обладнання (в тому числі мультимедійне), підручники, зошити, дидактичні матеріали. Якщо кошти досі не виділені, то коли вони будуть виділені?

5. Визначений перелік необхідних меблів, обладнання, підручників, зошитів тощо для учнів першого класу «Нової української школи».

6. На які суми і за якими пунктами вже проведено закупівлі, в які терміни плануються подальші закупівлі? Що саме і в якому обсязі від необхідного в термін до 01 вересня 2018 року буде закуплено для першого класу, який навчатиметься за програмою «Нова українська школа» у 2018/2019 навчальному році у школі №____? Хто саме відповідає за закупівлю?

7. Чи очікується органами місцевої влади дофінансування необхідних меблів, обладнання, підручників, зошитів за рахунок батьків? Якщо так, вкажіть, на що саме, яка сума, в який спосіб (готівка, рахунок школи тощо) та терміни.

Якщо «батьківський комітет» у Вас вимагає кошти за уже придбані меблі чи профінансовані послуги, звертайтесь до адміністрації школи.

Багато хто вважає, що краще писати одразу до найвищих органів, проте це помилка. Для вивчення та з’ясування ситуації Ваша скарга повернеться спочатку до Управління освіти місцевої держадміністрації, а потім і до адміністрації навчального закладу. Тому це буде просто марна трата часу. За статистикою, до Офісу Президента щодня надходить близько 170 звернень. Зважаючи на те, що це не основна їхня робота, то ефективність можете собі уявити. Найбільше, на що Ви можете розраховувати – скаргу перешлють нижче. Врешті вона опиниться у найнижчій ланці – у тієї людини, до якої Ви і мали звернутися з самого початку. Тому краще відразу пишіть скаргу до найближчого відповідального за ситуацію – наприклад, керівника закладу та в поліцію. Якщо він не вирішив проблему, то наступна скарга вже має бути на дії керівника закладу до його начальства – управління/департаменту освіти. І так далі.
Часто на особистому прийомі можна почути: «Ми сто разів вже скаржилися! Усно…». Та, на жаль, розмови не бувають ефективними. А до наступних скарг розмову не пришиєш, особливо, якщо внаслідок тієї «розмови» ситуація тільки погіршилася. Тому краще письмове спілкування, з вхідним номером і обов’язковою вимогою письмової відповіді у встановлений законом термін.
«Усі в цій школі злочинці!», «Вони всі закони порушили!», – на такі закиди конструктивної відповіді не буде. Опишіть докладно обставини, події, на які скаржитеся. Притягують до відповідальності конкретну людину на підставі порушення конкретних пунктів нормативних актів: посадової інструкції, контракту, законів і т. п.

Скарга – один зі способів комунікації, якщо Ваші права порушуються.

Відповідно до статті 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Окрім того, є рішення з цього приводу Конституційного суду, Закону України «Про освіту».

Платити чи не платити на «потреби» школи – це Ваша добровільна особиста справа. Якщо кошти вимагають у примусовому порядку – це вже справа Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до частини перщої статті 368 КК України, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – карається штрафом від 17 до 25,5 тис. грн, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Моя позиція незмінна: побори у школах – незаконні. За те, щоб у школі були нормальні умови (ремонт і все обладнання), відповідає місцева влада, а не батьки і вчителі. І найгірше – ні в якому разі не варто цькувати і гнобити дитину, чиї батьки не здали 100 грн на нову ручку для дверей.

Відповідальність за неправомірну вигоду, зокрема, хабар, несуть обидві сторони: і та, що його дає, і та, що отримує. Тож своєчасне добровільне повідомлення про неправомірну вигоду звільняє від кримінальної відповідальності. Запам’ятайте! Ви маєте право на освіту без корупції!

Розміри українських поборів у «фонд класу» чи «фонд школи» шокували б європейців. У Німеччині якісь особливі «подяки» вчителям не прийняті, адже це – їхня робота. А подарунок може стати причиною скандалу і навіть звільнення.

Якщо проблема не вирішиться у мирний спосіб, звертайтесь до суду! За послугами безкоштовного адвоката від держави звертайтесь за телефоном 0800 213 103.

Захищайте свої права разом із Мін’юстом!

Станіслав Куценко,

юрист-експерт,

очільник столичної юстиції

Стягнення аліментів: як підтвердити місцезнаходження боржника

Буває таке, що при стягненні боргів, особи ухиляються від сплати та всілякими методами намагаються обманути стягувачів.

При сплаті аліментів може виникнути сумнів, що особа жива. Тому необхідність встановлення даних фактів торкається прав та інтересів не тільки самої фізичної особи, а й осіб, з якими вона перебуває в правових відносинах. Їх встановлення тягне певні юридичні наслідки і сприяє виникненню, припиненню чи продовженню реалізації суб’єктивних прав та обов’язків громадян.

Отже, стаття 34 Закону України «Про нотаріат» серед інших нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, передбачає посвідчення факту, що фізична особа є живою, а також посвідчення факту, що фізична особа перебуває в певному місці.

Порядок вчинення цих нотаріальних дій регламентується статтями 80, 81 Закону України «Про нотаріат», главою 6 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, а також Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.

Посвідчення факту, що фізична особа є живою, провадиться як при явці фізичної особи до нотаріуса, так і поза приміщенням, що є робочим місцем нотаріуса.

Встановлення цього факту може бути викликане, наприклад, у випадках, коли існує сумнів що особа жива, при сплаті аліментів, виплаті пенсій або інших платежів з-за кордону, помилкове визнання громадянина померлим тощо. Факт, що громадянин є живим, посвідчується з метою усунення такої невизначеності.

Для порушення провадження нотаріусу достатньо усної заяви громадянина. Нотаріальна дія вчиняється за умови надання нотаріусу документу, що посвідчує особу.

На підтвердження факту, що фізична особа є живою нотаріус видає заінтересованій особі відповідне свідоцтво.

Посвідчення факту, що малолітня або недієздатна особа є живою, провадиться на прохання його законних представників (батьків, усиновлювачів, опікуна).

Щодо неповнолітньої дитини або фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, цей факт посвідчується на їх особисте прохання та за згодою на це їх законних представників (батьків, усиновлювачів, піклувальників), викладеною з дотриманням вимог законодавства щодо посвідчення правочинів за участю неповнолітніх, а також осіб, над якими встановлене піклування.

У свідоцтві, виданому на підтвердження зазначеної обставини, зазначається точна адреса і час посвідчення факту. Якщо факт посвідчувідчується в лікувальній чи іншій установі – вказується також повне найменування установи.

На прохання фізичної особи нотаріус посвідчує факт перебування її в певному місці.

Значення вчинення цієї нотаріальної дії полягає у закріпленні факту перебування особи в певний час і в певному місці для встановлення конкретних, важливих для нього обставин. На практиці найчастіше виникає необхідність засвідчити цей факт для скасування рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім.

Процесуальний порядок посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці збігається з порядком посвідчення факту, що фізична особа є живою.

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

Права споживачів: чи можна перевозити тварин у громадському транспорті

Умови транспортування домашніх тварин у міському автомобільному транспорті регулюються Постановою Кабміна України від 16.11.2011 № 1402.

Відтак, домашніх тварин у міському автомобільному транспорті можна перевозити у салоні транспортного засобу тільки дрібних тварин і тільки у кошиках, сумках із суцільним дном, птахів у клітках, собак у намордниках за наявності повідка, за умови, що тварини не забруднюють салон та речі пасажирів і розташовуються на підлозі, а за наявності підстилки – на сидінні (в таксі).

Наприклад, додатково перевезення собак та котів в транспорті Києва регулюється Рішенням Київської міської ради від 25 жовтня 2007 року № 1079/3912, згідно якого транспортування тварин у наземному громадському транспорті дозволяється:

- при відсутності знаку заборони при вході;

- на задній площадці транспортного засобу;

- при наявності індивідуального номерного знаку і свідоцтва про реєстрацію тварини;

- для собак середніх та крупних порід на короткому повідку і у наморднику, для собак дрібних порід та котів у безпечних для тварини контейнерах, що забезпечують надійну ізоляцію;

- за умов дотримання громадського порядку та чистоти в місцях загального користування і гарантії безпеки іншим особам чи тваринам.

Під час транспортування тварини особа, яка її супроводжує, несе відповідальність за її життя та здоров'я і повинна слідкувати за додержанням належних санітарно-гігієнічних умов.

Транспортування та сплата за перевезення тварин здійснюється у відповідності з правилами транспортної організації:

- згідно Правил користування трамваєм і тролейбусом, у трамваї та тролейбусі пасажирам дозволено безкоштовно перевозити дрібних звірів і птахів у клітках, а також собак у намордниках за наявності повідків, та котів з пред’явленням відповідних документів на них; транспортування інших тварин заборонено;

- згідно Правил користування метрополітеном пасажири мають право безкоштовно перевозити в метро лише птахів і дрібних тварин у клітках.

Десята київська держана нотаріальна контора.

Відповідальна - Давидова Т.М.

Цивільно –правова відповідальністьв Україні.

Законодавством України передбачена цивільно –правова відповідальність, яка полягає у відшкодуванні збитків завданих в результаті порушення цивільного права або відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок порушення прав людини.

Цивільно –правова відповідальність регулює особисті майнові і немайнові відносини. Особисті немайнові відносини характерні тим, що вони не мають безпосередній і непрямий економічний зміст. Їх об'єктом є немайнові права і інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь і гідність, ділова репутація, авторство на твір, свобода пересування і т.д. Майнові відносини мають матеріальне поповнення, економічний зміст. Вони відображають і опосередковують відносини рівнозначного обміну, створюють умови для такого обміну, опосередковують відшкодування шкоди.

Особа, якій завдано моральної або матеріальної шкоди відповідно до порушення цивільного права, має право на відшкодування, передбачено в ЦК України.

Захист прав здійснюється особою шляхом протидії, що не були заборонені законодавством та не суперечать загально-прийнятої моралі в суспільстві.

Збитки складаються з реальних збитків та упущеної вигоди. Відшкодування збитків здійснюється внаслідок завданої майнової шкоди. В реальний збиток включена фактична оцінка матеріальних витрат, постраждалої особи. Упущеною вигодою є такі витрати, які понесло особа внаслідок порушення цивільного права, інтересу, тобто ті доходи, які особа, що зазнала посягання, могло б отримати в разі відсутності порушення цивільного права або протиправного посягання.

Під збитками цивільним законодавством України мається на увазі грошовий вираз майнової шкоди, заподіяної порушенням цивільного майнового блага або процесу.

Моральна шкода полягає в отриманні фізичного болю і душевних страждань, понесених каліцтвом, і іншими ушкодженнями здоров'я особи, а також у душевних стражданнях, які особа отримала внаслідок неправомірної поведінки щодо нього або його родичів, або знищення чи пошкодження його власного майна. У приниженні честі або гідності особистості, ділової репутації фізичних та юридичних осіб.

Моральна шкода відшкодовується грішми, майном відповідача або іншими способами встановленими законодавством України. Розмір збитку повинен бути не більше ніж достатнім в розумному задоволенні потреб потерпілого, а не підстави для її збагачення і цей розмір по відшкодуванню моральної та матеріальної відповідальності встановлюється судом.

Десята київська державна нотаріальна контора.

Відповідальна Давидова Т.М.

Сексуальне насильство над дітьми: як покарати педофілів?

Одним із показників соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. В суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки.

Трагічна смерть 11-річної Дар'ї Лук'яненко стала останньою краплею в дискусії, варто чи ні вносити зміни до кримінального законодавства щодо захисту дітей від сексуального насильства. На жаль, це був не останній випадок насильства. Дар'я – не єдина жертва. Але вона стала голосом, хоч і як це не жахливо, всіх тих нещасних дітей, яких держава була не в змозі захистити. Всіх тих, кого вже не повернути, які ніколи не розкажуть світові, що з ними скоїли.

Також у Городнянському районі Чернігівської області поліцейські затримали чоловіка, який погрожував ножем 15-річній дівчинці та зґвалтував її. Зрештою дівчинці вдалося втекти від кривдника. Поліція дізналася про інцидент і провела обхід кількох сіл та допит можливих свідків. Врешті-решт правоохоронці вийшли на слід раніше судимого чоловіка. Останній нещодавно звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за вбивство. А в Запоріжжі затримали фотографа дитячих свят, який ґвалтував 2-річну дівчинку. Його зафіксувала кіберполіція, коли чоловік розповсюджував порнознімки з дитиною. Близько року тому для збагачення власної колекції дитячої порнографії, а також власного задоволення зловмисник зґвалтував на той момент 2-річну дівчинку. Помітивши, що вона не розповіла про це матері, чоловік ще декілька разів ґвалтував дитину. При цьому свої дії він знімав на фото та відеокамеру. За статистикою, щороку в Україні фіксується до 4000 фактів сексуального насильства над дітьми, за якими порушується не більше 400-500 кримінальних справ, і тільки у 40-50 випадках педофілам виносяться вироки.

11 липня 2019 року Верховна Рада підтримала законопроект №6449, який покликаний захистити наших дітей від сексуального насильства. Два роки цей законопроект лежав мертвим вантажем та чекав розгляду у Парламенті. Варто зазначити, що його було прийнято не без тиску громадськості.

Спікер Верховної Ради вже підписав проголосований закон, наразі він чекає на підпис Президента. У разі підписання Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Опублікування відбувається протягом 15 днів в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур'єр»).

Що змінить новий закон проти педофілів?

- покарання у вигляді примусової хімічної кастрації;

- створення публічного реєстру осіб, які були засуджені, за зґвалтування чи сексуальне насильство відносно неповнолітніх осіб;

- встановлення пожиттєвого адміністративного нагляду за такими особами після їхнього звільнення з в’язниці;

- посилення відповідальності за статеві злочини проти дітей;

- встановлення довічного адміністративного нагляду поліції.

Який вирок передбачається для педофілів?

Згідно з законопроектом №6449, примусовій кастрації підлягатимуть особи у віці від 18 до 65 років.

Новий закон посилює кримінальну відповідальність за злочини сексуального характеру проти малолітніх і неповнолітніх:

- за зґвалтування неповнолітніх позбавлення волі на термін від 7 до 15 років (зараз передбачено до 12 років);

- за розпусні дії щодо дітей, які не досягли 16 років, каратимуть позбавленням волі до 5 років (наразі лише до 3).

Проте, зауважте, до статті 81 Кримінального кодексу України «Умовно-дострокове звільнення» додано 5 пункт, в якому йдеться про те, що особи, засуджені за вчинення особливо тяжкого злочину проти статевої свободи та недоторканості малолітньої дитини, не можуть буди звільнені достроково.

Що таке «хімічна кастрація»?

Хімічна кастрація – це уколи і таблетки, які мають певний час дії (тобто це не довічно). Згідно з законопроектом, хімічна кастрація може застосовуватися тільки до осіб, які хворі на педофілію. Факт хвороби підтверджує психіатр. Тому законопроект розділяє осіб, засуджених за статеві злочини проти дітей, на дві групи: здорові та хворі на педофілію. Здорові будуть відбувати покарання згідно з вироком. А хворі на педофілію (їх дуже мало насправді серед тих, хто ґвалтує і розбещує дітей), матимуть можливість частину терміну покарання добровільно замінити хімічною кастрацією. Хімічна кастрація вже застосовується до осіб, які вчинили статеве насильство над дітьми, в таких країнах, як США, Великобританія, Німеччина, Польща, Чехія, Південна Корея, Аргентина, Росія, Казахстан.

Як у світі борються з педофілією?

У Великій Британії, для прикладу, існує державний реєстр педофілів, до якого внесено більше 100 тисяч осіб, які пройшли хімічну кастрацію та позбавлені права вільно обирати місце проживання – їм заборонено жити поблизу дитячих установ. Навіть у сусідній Польщі хімічну кастрацію ввели у 2009 році як примусову процедуру для ґвалтівників дітей. Проте, наприклад, у Чехії ґвалтівників каструють хірургічно. Операція є добровільною, але відмова від неї перешкоджає виходу на волю. Вийти на волю, відмовившись від кастрації, злочинець може, тільки якщо психіатри засвідчать його «виправлення». Цього здатні домогтися далеко не всі.

Противники закону стверджують, що педофілія – це не вид злочину, а конкретний медичний діагноз. І ставиться він не юристами, а медиками. Хвороба ця насправді невиліковна. Такі люди не зупиняться ніколи. Їх буде тягнути до дітей постійно. Тож, на думку експертів, у психіатрів є два виходи: або навічно ізолювати, або застосовувати до них так звану хімічну кастрацію. Активісти стверджують, що 99% злочинців, які познущались над дитиною, не є педофілами у клінічному розумінні цього слова. Отож, законопроект тільки витратить гроші з бюджету на примусове лікування кривдника. Але він все одно знайде спосіб знущатись над слабшими та задовольняти свої потреби.

Проте, я переконаний, що цей закон – перший щабель у захисті дітей від сексуального насильства. Адже не реагувати на всі ті страшні події, які стаються з нашими дітьми, не можна! Залишити все, як є зараз, це означатиме, що держава беззахисна перед руками педофілів.

Насильство над дітьми – це реальна загроза для України. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, реалізовуватись у колективі та суспільстві загалом. Ми повинні бути рішучі у боротьбі з насильством над дітьми. Діти – це не власність батьків, а повноправні члени суспільства! Захист їхніх прав – справа честі кожного з нас.

Станіслав Куценко, очільник столичної юстиції

#ЧеснаПлатіжка: що робити у разі отримання платіжки на гарячу воду та тепло за завищеною ціною

Столична юстиція завжди стоїть на захисті порушених прав громадян. Фахівці юстиції Києва розповіли для споживачів, які отримують завищені платіжки за газ та гарячу воду, як захистити свої права.

У жовтні запрацює ініціатива Уряду, яка запроваджує граничні ціни на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води на майбутній опалювальний період. Українці зможуть зекономити від 10 до 40% в залежності від регіону.

Так, вартість тепла була зафіксована на рівні 1400 гривень за 1 Гкал (за умови наявності лічильника) або 35,21 гривні за 1 квадратний метр (у разі відсутності приладу). Гранична вартість гарячої води для жителів Сумщини в разі наявності сушарок становить 83,66 гривні за кубічний метр, при відсутності сушарок – 75,74 гривні.

«Органи місцевого самоврядування повинні до початку опалювального сезону 2019-2020 років привести тарифи до обґрунтованого рівня. Кожен мешканець області може перевірити на офіційному вебсайті місцевого органу, який встановлює тариф на послуги теплопостачання та постачання гарячої води, чи здійснено перерахунок цих тарифів відповідно до урядової постанови», – зазначає очільник столичної юстиції Станіслав Куценко.

Він додав, якщо орган місцевого самоврядування залишив тарифи завищеними, громадянам необхідно:

1. Звернутися на Урядову «гарячу лінію» за номером 1545 або направити звернення на адресу Уряду (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2), повідомивши про бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо перерахунку тарифів на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.

2. Звернутися до органу місцевого самоврядування з вимогою щодо виконання рішення Уряду. Зразок вимоги можна завантажити за посиланням.

Також Станіслав Куценко зауважив, що зменшення тарифів не вплине на отримання субсидій, її не доведеться знову переоформлювати.

12.08.2019

Весілля: З чого почати?

Перше, з чого починається організація весілля – це подача заяви та визначення дати одруження. Давайте з вами обговоримо юридичну сторону цього питання.

Хто має право вступати в шлюб?

Українське законодавство майже не ставить обмежень для тих, хто бажає поєднати своє життя у шлюбі. Фактично кожна особа, яка досягла 18 років та на момент подачі документів офіційно не є одруженою може створити сім’ю.

А у окремих випадках, якщо є відповідне рішення суду про надання права на шлюб, створити сім’ю можуть навіть шістнадцятирічні.

Хто проводить цю процедуру?

Одруження або, як правильніше казати з правової точки зору, державна реєстрація шлюбу здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).

Яка процедура подачі документів?

Для того, щоб провести державну реєстрацію шлюбу потрібно звернутись будь-якого органу ДРАЦС.

При цьому, не має жодного значення, де зареєстровані закохані. Адже реєстрація шлюбу проводиться за принципом екстериторіальності, тобто документи можна подати до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану в будь-якому населеному пункті.

Які документи потрібні?

Заява за встановленою формою.

Якщо ви раніше не були одружені, то достатньо мати з собою лише паспорти. У разі коли один або обидва закоханих є громадянами іншої країни, то окрім рідного паспорта необхідно подати його переклад українською, засвідчений належним чином, та документи, які підтверджують легальність перебування в Україні.

Якщо заявники або один з них раніше перебували в шлюбі, необхідно також надати документи, які підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання його недійсним. Це може бути свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу чи про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб тощо.

Іноземці так само мають надати документи, які підтверджують припинення шлюбу в країні проживання або громадянства. Відповідно до діючих міжнародних норм ці документи мають бути належним чином засвідчені. Це може бути консульська легалізація або апостиль. Жодного посвідчення не вимагають документи країн, з якими Україна має міжнародну двосторонню угоду.

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

ЗАПОВІТ ТА ЙОГО СКАСУВАННЯ

Заповіт у цивільному законодавстві розглядається як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України) (далі – ЦК України). Це односторонній правочин, який складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання та посвідчується нотаріально. Заповіт в усній формі і заповіт складений в простій письмовій формі не має юридичної сили.

Порядок посвідчення заповітів, їх зміна та скасування регламентується книгою VІ ЦК України, Законом України «Про нотаріат» (далі – Закон) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України віл 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок).

Особливістю заповіту, яка відрізняє його від інших правочинів є те, що він вступає в силу тільки після смерті заповідача (спадкодавця). Це і є суттєвою різницею між заповітом і договором дарування, який передбачає вступ у право власності вже після підписання договору.

Право на заповіт має будь-яка фізична особа, наділена цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. (частина третя статті 56 Закону). Тому заповіт складається і посвідчується нотаріусом зі слів самого заповідача.

Стаття 1234 ЦК України, частина друга статті 56 Закону та підпункт 1.2 пункту 1 глави 3 Порядку встановлюють, що право на заповіт здійснюється тільки особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.

У статті 1248 ЦК України зазначається, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 Кодексу).

Новелою цивільного законодавства в нотаріальній практиці є секретний заповіт. Це заповіт, зміст якого відомий лише заповідачу. Він подається особою, яка його склала в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. (підпункт 3.4 пункту 1.глави 3 Порядку).

Право на заповіт поширюється не лише на складання, а й зміну, скасування та складання нового заповіту (стаття 1254 ЦК України). До того ж, громадянин не обмежений у викладенні своєї волі лише в одному заповіті. Закон надає йому можливість складати й додаткові заповіти, в яких він може передбачити інших спадкоємців, не зазначених у попередніх заповітах. Тут мова йде про різне майно, яке заповідається в різних заповітах або, якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його іншу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва. Тому в цьому випадку всі заповіти підлягатимуть виконанню при відкритті спадщини.

Одночасно з цим частина п’ята статті 1254 ЦК України встановлює, що заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Ці зміни можуть бути внесені шляхом складання нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В цьому випадку новий заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить.

Зміна та скасування заповіту можуть бути здійснені й іншим способом - заявою про зміну та скасування заповіту. Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Зміна та скасування секретного заповіту здійснюються з дотримання загальних правил.

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569.

Восьма київська державна

нотаріальна контора

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ФУНЦІОНУВАННЯ РЕЄСТРУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Соціологічні опитування показали що більшість українців відчувають себе незахищеними у правовому полі. Тому реформування, в тому числі роботи органів юстиції, намагається це змінити. Перетворення Міністерства юстиції на так званий великий сервісний центр, який знає потреби громадян і створює можливості їх задоволення, стало основним завданням реформування багатьох сфер нашого життя.

Після прийняття 6 вересня 2012 року Закону України «Про адміністративні послуги» по всій країні було відкрито багато «Центрів надання адміністративних послуг», де в зручних та комфортних умовах громадяни мають змогу оперативно отримувати адміністративні послуги. Запрацювало безліч єдиних реєстрів, за допомогою яких, шляхом безпосереднього доступу, можна отримати будь яку інформацію.

Завдяки роботі Реєстрів громадяни не витрачають багато часу на отримання різного роду довідок із питань нарахування субсидій, отримання матеріальної допомоги тощо. Використовуючи можливості Реєстру, структурні підрозділи КМДА онлайн отримують актуальну інформацію про реєстрацію місця проживання особи та видають витяги про зареєстрованих осіб у квартирі для надання різного роду послуг.

До формування Реєстру територіальної громади міста Києва було долучено голів ОСББ та ЖБК. Реєстр створений для спрощення процедури обміну інформацією про реєстрацію місця проживання громадян між органами влади та забезпечення потреб громади в автоматизації процесів.

Наразі до Реєстру мають доступ відділи з питань обліку житлової площі, відділи приватизації, служби у справах дітей, районні управління соціального захисту та праці та Департамент соціальної політики, а також Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ПАТ «Київенерго», ПрАТ «АК «Київводоканал» та ПАТ «Київгаз». Окрім того, до Реєстру підключено всі районні суди та нотаріуси Києва, що, насамперед, дає можливість при оформленні зміни власника житла отримати достовірну інформацію щодо реєстрації у приміщенні неповнолітніх дітей для захисту їхніх прав при оформленні угоди купівлі-продажу житла.

Київська міська рада на V сесії VIII скликання прийняла рішення від 21 вересня 2017 року N 40/3047 Про затвердження Положення про інформаційну систему "Реєстр територіальної громади міста Києва".

Положення було прийнято відповідно до законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про інформацію", "Про адміністративні послуги", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про захист персональних даних", рішень Київської міської ради від 02 липня 2015 року N 654/1518 "Про затвердження Комплексної міської цільової програми "Електронна столиця" на 2015 - 2018 роки" та 03 березня 2016 року N 123/123 "Про створення Реєстру територіальної громади міста Києва", з метою визначення структури, складових та призначення інформаційної системи "Реєстр територіальної громади міста Києва.

Завданням Реєстру територіальної громади є забезпечення органів реєстрації, на які покладені функції реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб на території міста Києва, засобами автоматизації процесів формування та ведення реєстру територіальної громади міста Києва відповідно до вимог нормативно-правових актів України, актуалізації даних в Єдиному державному демографічному реєстрі, обміну відомостями між реєстрами інших територіальних громад України у частині реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи у разі її вибуття з однієї адміністративно-територіальної одиниці та прибуття до іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Призначення Реєстру територіальної громади - інформаційно-довідкове та організаційно-технологічне забезпечення процесів реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи, що здійснюється органами реєстрації в місті Києві.

Департамент з питань реєстрації КМДА, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Студентська, 7 (тел.: 489-87-74; 489-87-75) та відділи з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб районних в місті Києві державних адміністрацій, постійно підвищують якість обслуговування відвідувачів та працюють над відкриттям нових Центрів надання адміністративних послуг для більшої доступності та зручності розташування для громадян, що потребують таких послуг.

Одинадцята київська державна

нотаріальна контора

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію

актів цивільного стану

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон) та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 №52/5 (далі – Правила) актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державній реєстрації відповідно до Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка «Повторно».

У заяві щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище, власне ім'я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідне свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється особистий підпис заявника.

Подільський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом звернення до суду з позовом

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу, п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка є регламентуючим документом для судів України визначено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України (далі – СК) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК). По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК).

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя. По-перше, відповідно до ст. 71 СК суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується щодо подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК). По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини 2, 4, 5 ст. 71 СК).

Верховний Суд України в пункті 25 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11роз’яснив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо неподільна річ (наприклад, житловий будинок) не може бути реально поділений між подружжям, що, як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та, відповідно, попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів майна застосувати поділ у натурі, щодо інших — передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. Важливо зазначити, що вартість речей, які підлягають поділу, визначається на момент розгляду спору судом.

До розірвання шлюбу кожен із подружжя може вимагати поділу спільного майна у будь-який час. Позовна давність до таких вимог не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК). Це правило підвищує можливості судового захисту майнових прав та інтересів подружжя. До вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК).

Куди звернутись

З позовом такого роду необхідно звертатись в суд за місцем розташування самого майна, або його основної частини. Якщо необхідно поділити, наприклад, три квартири, дві з яких знаходяться у м. Києві, а одна в Запоріжжі, то позов подавати треба саме до Київського суду. Якщо наприклад є три квартири у трьох різних містах, то позов подаємо за місцем знаходження найбільш цінного майна. Аналогічно потрібно діяти коли нерухоме майно знаходиться у різних районах одного міста. Якщо не дотримуватись цих правил, суд поверне заяву. Але це не перешкоджає повторному зверненню.

Вартість

Разом з позовом про розподіл майна треба подати підтвердження оплати судового збору. Розмір судового збору становить 1% від ціни позову, тобто від вартості майна на яке претендує один з подружжя, але не менше 0,4 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн.) та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (4800 грн.). Своєчасна оплата судового збору вкрай важлива для початку судове справи, і його несплата має важливі процесуальні наслідки.

Перелік та зразки необхідних документів

Позовна заява подається в письмовій формі.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.

Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Строки розгляду позовної заяви

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Порядок оскарження рішення суду першої інстанції

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Поділ майна осіб, які офіційно шлюб не реєстрували

Якщо особи не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі та в будь-якому іншому шлюбі, але проживають одною сім’єю майно, яке вони набули під час спільного проживання також є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу на рівні частини (ст. 74 СК). Але в даному випадку є певна специфіка. Суд повинен встановити факт спільного проживання, ведення спільного господарства і наявність взаємних прав і обов’язків у таких осіб, а головне потрібно встановити час початку такого проживання, щоб визначити, яке майно було придбано до нього, а яке після, що буває надзвичайно важко, якщо сторони не можуть нічим підтвердити свою позицію. Основним доказом у цьому випадку можуть бути показання свідків. Утім, останні не завжди можуть чітко вказати саме на факт проживання однією сім’єю або спільного проживання. В такому випадку, перш ніж звернутися до суду, особа повинна чітко розуміти, чи достатньо буде лише показань свідків та чи зможуть вони підтвердити факт спільного проживання. Для доказування можна також подавати до суду фотографії, що вказують на спільне проживання (на підтвердження, приміром, спільного відпочинку, ведення побуту тощо).

Нормативна база:

Закон України «Про судовий збір»

Сімейний кодекс України;

Цивільний кодекс України;

Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11.

Шевченківський районний відділ

державної виконавчої служби м. Київ

РЕЄСТРАЦІЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Порядок державної реєстрації народження дитини врегульованим розділом 3 Сімейного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 02.12.2010 року та Главою 1 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Мін’юсту від 24.12.2010 р. №3307/5).

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання обов'язку зареєструвати народження дитини є підставою для покладення на батьків адміністративної відповідальності. Зокрема, за ч. 2 ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою батьків, чи одного з них, за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини державна реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Державна реєстрація народження дитини проводиться в день звернення заявника.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо батьки дитини є іноземцями, до органу державної реєстрації актів цивільного стану подаються нотаріально посвідчені переклади їх паспортів на українську мову та документи, які засвідчують легальність перебування на території України.

б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини).

Підставами для державної реєстрації народження є:

а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я;

б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у протязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0;

д) рішення суду, постановлене відповідно до статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, про встановлення факту народження, що відбулося на тимчасово окупованій території України;

є) документи, необхідні для визначення походження дитини від батьків, передбачені статтями 121, 125, 135 Сімейного кодексу України.

Варто зауважити, що за відсутності вищезазначених підстав для державної реєстрації народження, державна реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.

Державна реєстрація народження дитини здійснюється з одночасним визначенням її походження та присвоєння прізвища, імені та по батькові.

Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства.

Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Якщо батьки дитини мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, про що робиться відповідний запис у графі "Для відміток" актового запису про народження, який засвідчується підписами обох батьків.

У разі якщо мати чи батько дитини не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

При державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

У разі відсутності при державній реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння прізвища або власного імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за власним іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Якщо при державній реєстрації народження дитини відомості про батька внесені за заявою матері, то разом із свідоцтвом про народження дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першою статті 135 Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини.

У разі досягнення дитиною шістнадцяти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред'явленням паспорта.

Звертаємо увагу, що у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях або у районі проведення операції Об’єднаних сил, державна реєстрація актів цивільного стану громадян здійснюється відділами за межами цієї території за місцем звернення заявника.

Підставами для відмови у державній реєстрації народження можуть бути:

- державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;

- державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;

- з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.

З метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини в 2015 році Міністерством юстиції України запроваджено пілотний проект з прийому заяв на державну реєстрацію народження та вручення свідоцтв безпосередньо в пологових будинках. При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, а саме в їх приміщенні відтепер знаходиться співробітник відділу ДРАЦС, який приймає необхідні документи та видає свідоцтво про народження.

В результаті цієї новації батьки новонароджених забезпечені повним пакетом послуг, які дозволяють виконати всі юридичні формальності, пов’язані з народженням дитини, не виходячи з медичної установи.

Печерський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

В повсякденному житті батьки часто плутають ці поняття, що іноді призводить до непорозумінь при виборі шляху визначення способу запису чоловіка батьком дитини (в суді чи у відділі державної реєстрації актів цивільного стану), тому спробуємо зрозуміти різницю.

Статтею 125 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс) передбачено, що якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою походження дитини від батька визначається за заявою батька та матері дитини або за рішенням суду. Частиною першою статті 130 Кодексу передбачена можливість встановлення факту батьківства в судовому порядку, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини.

Таким чином, визнання батьківства – це юридичний факт, що підтверджує кровне походження дитини від батьків.

Стаття 207 Кодексу визначає, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Усиновлювачами, згідно зі статтею 211 Кодексу може бути подружжя. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з яким її батько не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Статтями 229, 231, 233 Кодексу визначено, що особа яка подала заяву про усиновлення може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини. Якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, то вони записуються батьками дитини, одночасно змінюються прізвище та по батькові дитини. На підставі рішення суду в актовий запис про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни та видає нове свідоцтво про народження з урахуванням таких змін.

Питання про запис усиновлювачів батьками дитини в інтересах збереження таємниці усиновлення в актовому записі про народження знаходиться виключно в компетенції суду.

Таким чином, основна різниця між цими на перший погляд, схожими поняттями існує величезна відмінність, яка полягає саме у кровній спорідненості дитини з батьком. Тому, якщо чоловік є біологічним батьком дитини, статус матері в документах про народження визначено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу (так звана «одинока мама») – потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. А у разі, якщо чоловік немає біологічного зв’язку з дитиною, або навіть має, але з певних причин, в документах про народження дитини зазначено іншого батьком (наприклад, законного чоловіка матері) - необхідно звертатись до суду.

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим або внаслідок його розірвання. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання, що передбачено статтею 104 Сімейного кодексу України.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

- за спільною заявою подружжя, яке не має дітей або одного з них , якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним;

- за спільною заявою подружжя яке має дітей на підставі рішення суду;

- за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Статтею 110 Сімейного кодексу України врегульовано, право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), встановлено порядок виконання рішення суду про розірвання шлюбу, постановленого судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (після 27.07.2010 року).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження зробити відмітку про розірвання шлюбу на лицьовому боці актового запису про шлюб, зазначивши дату і номер рішення суду, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, а також внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Якщо актовий запис про шлюб зберігається в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану України, відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день надходження рішення надіслати його до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням актового запису про шлюб для проставлення відповідної відмітки в день його надходження, та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, крім випадку зберігання цього запису на тимчасово окупованій території України.

У разі зберігання актового запису про шлюб на тимчасово окупованих територіях Донецької або Луганської областей рішення суду про розірвання шлюбу надсилається до відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій та Луганській областях, а у разі зберігання такого актового запису на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим - до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану направляє рішення суду про розірвання шлюбу до компетентного органу іноземної держави за місцезнаходженням актового запису про шлюб, якщо між Україною і цією державою укладено договір про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах.

Якщо особи, шлюб між якими розірвано, заявляють про відсутність в актовому записі про шлюб відмітки про розірвання шлюбу, здійснене в судовому порядку, та пред’являють відповідне рішення суду, відділ державної реєстрації актів цивільного стану перевіряє у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявність в актовому записі про шлюб відомостей про розірвання шлюбу.

У разі відсутності відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб або актового запису про шлюб у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян особам роз’яснюється, що відмітку про розірвання шлюбу буде проставлено після одержання відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб. Зазначена перевірка не здійснюється у випадку зберігання запису на тимчасово окупованій території України.

Для одержання відповіді про наявність або відсутність відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб відділ державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника направляє за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку відповідний запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який одержав запит, не пізніше наступного дня повідомляє про наявність відмітки про розірвання шлюбу із зазначенням дати і номера рішення суду, повного найменування суду, яким ухвалено рішення, або про її відсутність.

Якщо актовий запис про шлюб, в якому відсутня відмітка про розірвання шлюбу, зберігається у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника, відділ проставляє її з дотриманням абзацу другого цього пункту із залишенням ксерокопії рішення суду або з дотриманням абзаців третього, четвертого цього пункту направляє рішення суду про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Про проставлену відмітку відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб у той самий день інформує відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

На прохання заявника для підтвердження наявності відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб може бути видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Солом’янський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Стягнення виконавчого збору

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.

За виконавчим документом про стягнення аліментів у разі, якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, державний виконавець зобов’язаний нарахувати виконавчий збір із суми заборгованості зі сплати аліментів.

Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавчий збір нараховується із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Надалі у разі прострочення боржником щомісячного аліментного платежу нарахування виконавчого збору здійснюється державним виконавцем щомісяця.

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 Закону), 11,14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У випадку, передбаченому абзацом третім пункту 13 розділу ІХ цієї Інструкції, приватний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа виносить постанову про передачу виконавчого документа відповідному органу державної виконавчої служби із врахуванням вимог статті 24 Закону.

Дарницький районний відділ

державної виконавчої служби

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Юридична природа джерел конституційного права

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Існують формальні ознаки визначення нормативності, головними з яких є неперсоніфікованість (безособовість, тобто невизначене коло осіб) і багаторазова дія актів (незалежно від того, були вони застосовані до конкретних життєвих ситуацій чи ні). Цим нормативні акти відрізняються від актів застосування права, які стосуються конкретно вказаних фізичних чи юридичних осіб.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'язковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх "рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності на шляху поступу до правової держави.

Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі, просторі і за колом осіб. Акти конституційного права діють в певних, встановлених законодавством межах. Ці межі окреслені в часі, просторі і за колом осіб, що має неабияке теоретичне і практичне значення. Тут важливими є такі питання, як надання актам юридичної сили, визначення кола суб'єктів, на які поширюються їх дії, встановлення територіально-часових меж їх впливу, надання зворотньої сили, призупинення, скасування, обгрунтованість і законність. До речі, останні питання вирішені законодавцем не досить чітко й повно, хоч про це йдеться і в Конституції, і в інших документах. Основне правило щодо законності таке: органи держави, її посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень. Вихід за ці повноваження є порушенням закону, що призводить до необхідності скасувати чи призупинити дефектний акт. Прийняті Верховною Радою України акти офіційно оприлюднюються, можуть бути також опубліковані в друкованих засобах масової інформації Верховної Ради, в інших органах преси, оприлюднені по телебаченню, радіо, передані по телеграфу, розіслані відповідним державним та громадським організаціям. Закони України вступають у силу на всій території України через десять днів після їх офіційного оприлюднення. Вказані строки вступу актів у силу не застосовуються в тих випадках, коли Верховна Рада при прийнятті акту встановлює інший строк введення його в дію. Принципове значення має дія актів конституційного права у просторі. Просторова сфера дії державних органів - це територія, на яку поширюється повноваження тих чи інших державних органів та посадових осіб. Більшість актів центральних органів влади поширюється на всю територію. Однак деякі з них - лише на певну частину території і стосуються лише певної категорії, визначеного кола осіб.

Важливе значення має тлумачення джерел конституційного права, без якого вони інколи не можуть повноцінно втілюватися у життя. Це важлива прерогатива суб'єктів конституційного права. Недаремно можливість робити тлумачення передбачена в Конституції України - ст. 147 визначає, що офіційне тлумачення Конституції України і законів України дає Конституційний Суд України. Форма й структура джерел конституційного права має принципове значення.

Вже зазначалось, що для суб'єктів конституційного права характерні особливі засоби вираження і закріплення державної волі. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлення законом найменувань актів і способів вираження (втілення) "ззовні" волі нормативно-правових принципів держави. Є різниця у формі актів різних державних органів і у формі актів одного й того самого органу. Вибір форми правових актів визначається низкою факторів, головними з яких є спеціальна значущість акта, його юридичні властивості та особливості процедури розробки й прийняття. Законодавець часом чітко окреслює перелік питань, які можуть бути вирішені лише певним органом державної влади. Звідси - вибір відповідної форми актів. Є тісний зв'язок між компетенцією органу державної влади і формою його правових актів. Однак форма залежить не тільки від важливості, спеціальної значущості вирішуваних питань, а й від юридичних властивостей актів - нормативності, юридичної сили тощо. Як правило, соціально важливий акт є нормативним, що безпосередньо впливає на вибір відповідної форми. Про це інколи законодавець прямо вказує в Конституції та інших нормативних актах. Вибір форми правових актів залежить також від процедури підготовки й прийняття актів. Законодавець, як правило, обумовлює, які акти приймаються колегіально, а які - одноособово. Інколи це випливає із змісту статей закону.

Під структурою джерел конституційного права розуміють їх внутрішню організацію, яка будується відповідно до певних правил. Її специфіка визначається складовими частинами актів, а також зв'язками між ними і зовнішньою формою правового акта. Є чимало актів, правовий зміст яких може бути вкрай ослабленим. Такі акти, як відомо, не містять правових приписів, а їхня структура істотно відрізняється від "звичайних" правових актів. Прикладами таких актів є, зокрема, заяви, звернення та декларації Верховної Ради України. Однак провідну роль відіграють правові акти, за допомогою яких реалізуються державно-владні повноваження суб'єктів конституційно-правових відносин. Функціональне призначення структури правового акта полягає в тому, що вона організовує його зміст за певною системою, впорядковує його відповідно до певних правил. У найбільш узагальненому вигляді схему елементного складу правових актів можна уявити як взаємопов'язану єдність таких його частин, як назва органу, який прийняв акт; назва акта; дата прийняття; описова і резолютивна частини; підписи відповідних посадових осіб; додатки до правових актів. Деякі правові акти мають статті, параграфи, пункти, абзаци, примітки, глави, які, в свою чергу, складаються з дрібніших частин - нормативних чи індивідуальних приписів, що об'єднуються у вигляді статей правових актів. Дотримання правил оформлення актів конституційного права є неодмінною умовою їх законності.

Сектордокументування та контролю

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

07.08.2019

Консультація Міністра юстиції України Павла Петренка: виправлення неповнолітніх правопорушників

Доброго дня, пан Павло! Мій неповнолітній племінник, вчинив крадіжку, він жалкує про скоєне, але злочин є злочин і кримінальна справа вже відкрита. Підкажіть, будь ласка, яка кримінальна відповідальність передбачена длянеповнолітніх?

Людмила Бевз

З якого віку особи підлягають кримінальній відповідальності?
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, за вчинення окремих видів злочинів до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від 14 до 16 років.
Які види покарань застосовуються до неповнолітньої особи?
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт або позбавлення волі. Крім того, до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
У чому полягають особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх?
Для неповнолітніх передбачені особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання, порівняно з дорослими злочинцями, а саме:
за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;
скорочено види покарань та обмежено строки встановлених покарань;
передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;
зменшено строки після спливу яких до неповнолітнього можливе застосування умовно-дострокового звільнення, а також строки погашення і зняття судимості.
Які особливості при призначенні покарання?
Суд, окрім того, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, також враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Також неповнолітній вік особи, сам по собі, є обставиною, що пом’якшує покарання. Вона обов’язково має враховуватись при призначенні покарання незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття.
Чи може бути неповнолітній звільнений від відбування кримінального покарання?
Так, українське законодавство передбачає таку можливість, але за певних умов. По-перше, неповнолітня особа може бути звільнена від покарання з випробуванням. Проте, таке звільнення є можливим якщо особу засудили до арешту чи позбавлення волі. Іспитовий строк встановлюється тривалістю від 1 до 2 років. По-друге, неповнолітнього може бути звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Якщо неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, його може бути звільнено. Проте, має бути визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він, на момент постановлення вироку, не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує примусові заходи виховного характеру:
застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
покладення на неповнолітнього, який досяг 15-ти річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки;
направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років.
Але варто пам’ятати, у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
У яких випадках неповнолітню особу можуть засудити до позбавлення волі?
Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням і може застосовуватися за:
вчинений повторно злочин невеликої тяжкості ? на строк не більше 1 року 6 місяців;
злочин середньої тяжкості ? на строк не більше 4 років;
тяжкий злочин ? на строк не більше 7 років;
особливо тяжкий злочин ? на строк не більше 10 років;
особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, на строк до 15 років.
За яких умов неповнолітні можуть звільнятися від кримінальної відповідальності?
До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності:
у зв’язку з дійовим каяттям;
у зв’язку примирення винного з потерпілим;
у зв’язку з передачею винного на поруки;
у зв’язку із зміною обстановки.
Також до неповнолітнього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Проте, останній вид застосовується тільки до тих, кого було засуджено до позбавлення волі.
Окремо зазначу: Міністерство юстиції є координатором усіх напрямів роботи, пов’язаної з реформуванням сфери правосуддя для дітей в Україні. Так, в Україні впроваджена Національна стратегія реформування правосуддя для дітей на період до 2023 року в межах якої нами розроблено законопроект «Про правосуддя, дружнє до дитини» та стартував проект «Від мрії до дії», мета якого - профілактика правопорушень серед неповнолітніх.
Додатково Мін’юст спільно з Генпрокуратурою запустили пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» на базі системи надання БПД у Донецькій, Одеській, Львівській, Луганській, Миколаївській та Харківській областях.
Ключові умови застосування Програми - додаткові заходи, які допоможуть неповнолітньому будувати соціальні зв’язки, знайти нове захоплення та змінити свою поведінку. Для цього залучаються спеціалізовані установи та психологи, які мають досвід ресоціалізації дітей.
Далі, за результатами Програми відновлення, якщо неповнолітній відшкодує шкоду і примириться з потерпілим, кримінальне провадження закривається. При цьому неповнолітній пройде програми ресоціалізації.
І, насамкінець додам, за статистикою Генпрокуратури, у 70% випадках неповнолітній правопорушник, який потрапив за грати на строк більше одного року, потрапляє у в’язницю повторно. Тож, відновне правосуддя дає шанс повернутися до нормального життя.
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

06.08.2019

АДАПТАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ

Нашим життям керують емоції та почуття, але лише факти об’єктивно дають оцінку як життю, так і економічному становищу нашої країни. До 2014 року слово «біженці» в багатьох українців могло асоціюватися: з розбомбленими сирійськими містами; жінками в чадрах і з дітьми, які граються серед наметів десь у пісках Близького Сходу; з шукачами кращого життя з міст, де панує убогість та злидні; або з людьми, які через свої політичні погляди стали «біженцями». Щодо поняття «вимушений переселень», то взагалі було складно зрозуміти що це чи хто це. Про ці всі факти ми, не замислюючись, спостерігали з випусків новин, спеціальних телепрограм або просто зі шпальт газет, мимохіть, коли заголовки потрапляли до нашої уваги. Та все змінилось у той момент, коли українці відчули гостроту цієї проблеми у власному житті. Когось вона торкнулась прямо, а когось опосередковано, однак стала однією з головних у нашому сьогоденні. Російська агресія в Криму, а згодом події на Донбасі зробили її для нас значно ближчою і зрозумілішою.

Ось чому глобальна проблема біженців і осіб, переміщених всередині країни – це одне з найскладніших питань, яке стоїть сьогодні перед світовим співтовариством. Воно є предметом активного обговорення в Організації Об’єднаних Націй, яка продовжує пошук більш ефективних засобів захисту цих досить вразливих груп населення та надання їм допомоги. Внутрішньо переміщені особи та біженці, з одного боку, – це життєво необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, пов'язаний з перерозподілом трудових ресурсів, їхнім навчанням, відпочинком. З іншого боку, внутрішньо переміщені особи та біженці породжують ряд проблем, починають загострюватися протиріччя між різними соціальними групами з приводу майнових, національних, релігійних та інших відносин.

Вирішувати ці проблеми досить складно навіть для заможних західноєвропейських чи північноамериканських країн, а для України тим паче, адже це вимагає значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Значну частину роботи щодо допомоги біженцям взяли на себе волонтери і громадські організації, частково підтримані міжнародними партнерами. На національному рівні – на сайтах Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України та інших – активно поширюється інформація, куди переселенці та біженці можуть звернутися з тих чи інших питань (відновлення документів, оформлення грошової допомоги, переоформлення пенсії тощо).

Аналіз програм, які застосовувалися у роботі з вимушено переміщеними особами та біженцями, впроваджувався недержавними організаціями різних країн світу, тому дає підстави виокремити з-поміж них загальні та специфічні.

До загальних програм належать ті, що стосуються: 1) наявних умов (представництво інтересів, аутріч-робота, гуманітарна допомога, охорона здоров’я, покращення наявних умов життя); 2) попереднього досвіду людей (консультування при травмі, реабілітація, підтримка, соціальні та рекреаційні програми); 3) ситуації в групі (самодопомога, розвиток громад, побудова стосунків у громаді); 4) майбутніх потреб (освіта, розвиток навичок та розбудова громад, формування наступних поколінь у таборах). До специфічних програм можна віднести ті, що стосуються: 1) сім’ї та окремих її членів (навчальні та психосоціальні програми для дітей, послуги для жінок, послуги для сімей, програми возз’єднання сімей, специфічні програми окремих країн); 2) специфічних потреб (репатріація та реінтеграція, інтеграція, права людини, орієнтація в нормативному полі).

Одним із ефективних інструментів подолання проблем внутрішньо переміщених осіб та біженців є спільна оцінка. Це один із інструментів, який Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) використовує для отримання інформації про проблеми, пов’язані з правовим захистом, що виникають у осіб під опікою УВКБ ООН. Насамперед він створюється для правового захисту з залученням громадян, а також створення рекомендацій для подолання проблем. Суть спільної оцінки полягає в тому, що даний інструмент охоплює різні вікові групи, чоловіків, жінок та дітей, тобто всі фактори потреб різних категорій населення.

Пріоритетними у політиці щодо внутрішньо переміщених осіб та біженців мають стати адаптація та соціально-економічна інтеграція. Більшість заходів, що вживались до цього часу, були в основному нагального реагування. Тепер потрібно шукати довгострокові рішення, спрямовані на забезпечення житлом, працевлаштування, соціальну інтеграцію, реалізацію позитивного потенціалу вимушеної внутрішньої міграції населення з урахуванням особливостей окремих регіонів та уроків міжнародного досвіду.

Управління персоналу Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві

АНУЛЮВАННЯ АКТОВИХ ЗАПИСІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Заява про анулювання актового запису цивільного стану за встановленою формою подається заінтересованою особою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання або за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Разом із заявою про анулювання актового запису цивільного стану подаються:

- свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке підлягає анулюванню;

-інші документи.

У разі анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану заявник додає письмове пояснення стосовно проведення подвійної державної реєстрації актового запису цивільного стану.

Анулювання поновлених або повторно складених актових записів цивільного стану проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану в разі виявлення первинного актового запису і за відсутності спору між заінтересованими особами.

При виявленні повторно складеного актового запису цивільного стану анулюванню підлягає актовий запис, який складений пізніше.

За наявності спору між заінтересованими особами питання про анулювання поновлених або повторно складених актових записів вирішується у судовому порядку.

Актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі:

- рішення суду;

- висновку районного, районного у містах, міського (міст обласного значення), міськрайонного, міжрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції, складеного у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України, за заявою заінтересованої особи;

- висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану;

- висновку дипломатичного представництва або консульської установи України про анулювання первинного актового запису цивільного стану.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України анулює первинні актові записи цивільного стану на підставі рішення суду про:

- анулювання актового запису цивільного стану;

- визнання шлюбу недійсним;

- визнання шлюбу неукладеним;

- визнання розірвання шлюбу фіктивним;

- скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою у випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України. Актовий запис про розірвання шлюбу анулюється на підставі рішення суду про скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою у разі поновлення шлюбу за спільною заявою подружжя.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України розглядає заяву заінтересованої особи про визнання шлюбу недійсним та складає висновок про анулювання актового запису про шлюб, якщо шлюб зареєстрований:

- з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

- між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

- з особою, яка визнана недієздатною.

У зазначених випадках актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб.

Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває в іншому шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу зазначений повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Про це робиться відповідна відмітка в першому та другому примірниках актового запису про шлюб.

Наявність одночасного перебування в іншому зареєстрованому шлюбі має бути підтверджена витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян або копіями відповідних актових записів про шлюб. Родинні стосунки також мають бути підтверджені документально.

У цих випадках складається висновок про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України, що разом із зібраними документами надсилається для виконання до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису, який підлягає анулюванню

За відсутності документів, які підтверджують зазначений факт, складається висновок про відмову.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем подання заяви про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану збирає та надсилає для остаточного розгляду всі зібрані матеріали до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню, для складання висновку про його анулювання або про відмову в цьому. Висновок про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану або відмову складається у двох примірниках.

Другий примірник висновку про анулювання актового запису або про відмову в цьому видається заявнику.

Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України, на підставі висновку яких проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення відповідного свідоцтва відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню.

Дарницький районний

у місті Києві відділ

державної реєстрації

актів цивільного стану

Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Сучасний етап у розвитку етичної поведінки пов’язаний з питаннями, від характеру вирішення яких багато в чому залежить становище людини у світі.

Етика – наука про мораль. Дане твердження – одне з небагатьох, щодо якого збігаються теорія і практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. Предметом етики є мораль. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Професійна етика – сформована система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності.

Професійна етика державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування – сукупність моральних правил поведінки, за допомогою яких можна оцінити їх діяльність з точки зору таких цінностей, як справедливість, доброчесність, сумлінність, гідність, лояльність, чуйність, толерантність, відповідальність, професіоналізм тощо.

Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх посадових обов'язків.

Основною метою діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування є служіння народу України та територіальній громаді, охорона та сприяння реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має забезпечувати довіру суспільства до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Державні службовці повинні сумлінно, компетентно, результативно і відповідально виконувати свої посадові обов'язки, проявляти ініціативу, а також не допускати ухилення від прийняття рішень та відповідальності за свої дії та рішення. А також, повинні неухильно дотримуватись загальновизнаних етичних норм поведінки, бути доброзичливими та ввічливими, дотримуватись високої культури спілкування (не допускати використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації), з повагою ставитись до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об'єднань громадян, інших юридичних осіб, не проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, запобігати виникненню конфліктів у стосунках з громадянами, керівниками, колегами та підлеглими, виконувати свої посадові обов'язки чесно і неупереджено, незважаючи на особисті ідеологічні, релігійні або інші погляди, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних чи юридичних осіб, громадських і релігійних організацій.

Етична поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування ґрунтується на принципах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, визначених Законами України «Про державну службу» і «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також в загальних вимогах до поведінки цих осіб, визначених Законом України «Про запобігання корупції».

Новий час – нові цілі, але без сумніву можна стверджувати, що завжди найвищими цінностями були, є і будуть - добро, совість, справедливість та честь!

Центральний відділ державної

реєстрації шлюбів Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

ЗНАЧЕННЯ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУДЛЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Досить поширеними в нотаріальній практиці є посвідчення правочинів у сфері спадкових правовідносин. Особливе значення для виникнення права на спадщину у спадкоємців відіграє свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених статтями 1270, 1276 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), - не раніше зазначених у цих статтях строків. При цьому видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Водночас свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, перелік та вимоги до яких встановлюються вищезазначеним Порядком.

Важливого значення для нотаріальної та судової практики відіграє правова природа свідоцтва про право на спадщину, від якої залежать норми, які можуть бути застосовані для визнання такого свідоцтва чинним чи нечинним (недійсним).

Враховуючи особливості суб’єктного складу осіб, що мають право отримати свідоцтво про право на спадщину, та відсутність такої ознаки правочину як наявність вільного волевиявлення на його вчинення, вбачається очевидний висновок про те, що свідоцтво про право на спадщину не є правочином.

Водночас в цивільному законодавстві та судовій практиці передбачається можливість визнання в судовому порядку недійсним свідоцтва про право на спадщину (стаття 1301 ЦК України).

Відтак виникає питання про можливість застосування норм ЦК України про недійсність правочинів до визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Так, у постанові Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 14 травня 2014 року «Про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними» зазначається, що всупереч вимогам статей 548, 549 ЦК УРСР суд пов’язав збереження або втрату набутого спадкоємцями права власності на спадкове майно з фактом отримання чи неотримання ним свідоцтва про право на спадщину, у той час як свідоцтво є лише документальним підтвердженням цього права (стаття 560 ЦК УРСР). Хоча зазначена постанова і базується на нормах ЦК УРСР, який втратив чинність, водночас норми чинного ЦК України в більшій частині є аналогічними нормам ЦК УРСР.

Підтримуючи загалом правову позицію ВСУ в наведеній Постанові, водночас слід відзначити, що таке свідоцтво є не звичайним документальним підтвердженням права власності, а має вважатися документом, який посвідчує право, що закріплює презумпцію правомірності набуття його володільцем права власності. До таких документів належать також свідоцтво про право власності, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, державний акт про право власності на земельну ділянку тощо.

Важливо також відзначити, що визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними здійснюється не за правилами, встановленими для правочинів, а за правилами, встановленими спеціальними нормами, зокрема, статтею 1301 ЦК України. Проте, некоректно сформульована назва вищенаведеної Постанови може дати привід вважати, що можливе визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними за однаковими правилами, що насправді не так.

Поширеними в судовій практиці є спори у сфері спадкових правовідносин, предметом розгляду яких є не лише визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, але й наслідки не отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємцем.

Так, у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2018 року у справі № 441/1647/15-ц зазначається, що за змістом статей 1218, 1219 ЦК України зобов'язання боржника за кредитним договором не є таким, що нерозривно пов'язано з його особою. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В Законі України «Про іпотеку» відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину не видавалось, суд не врахував, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною. Відтак, ВСУ дійшов правильного висновку про значення свідоцтва про право на спадщину, яке є документом, що підтверджує право власності спадкоємця на спадкове майно.

На підставі викладеного, слід відзначити наступні ознаки свідоцтва про право на спадщину: 1) воно є документом, який посвідчує право власності спадкоємця; 2) не отримання свідоцтва про право на спадщину не означає не виникнення права власності на спадкове майно у спадкоємця, а лише обмежує такого спадкоємця у здійсненні права власності; 3) свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним виключно на підставі статті 1301 ЦК України); 4) у свідоцтво про право на спадщину може бути внесено зміни на підставах та в порядку, передбачених нотаріальним законодавством, або за рішенням суду.

Друга київська державна

нотаріальна контора

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи місцезнаходження/місце проживання яких є територія Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також населених пунктів в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, порядок зберігання реєстраційних справ

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2016 року №3359/5, було скасовану дію наказу МЮУ від 05.11. 2014 року №1849/5 «Про проведення реєстраційних дій щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є окупована територія та територія проведення антитерористичної операції».

Зокрема новим наказом МЮУ було визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців місцезнаходження/місце проживання яких є територія Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також населені пункти в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, здійснюється незалежно від місцезнаходження/місця проживання в межах України.

Ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, місцезнаходженням/місцем проживання яких є Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, забезпечує Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області.

Ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, місцезнаходженням/місцем проживання яких є населені пункти, в яких орган державної влади тимчасово не здійснює свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, забезпечують відповідно до компетенції Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області та Головне територіальне управління юстиції у Луганській області.

Варто зазначити, що реєстраційні дії щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або виділу юридичних осіб, місцезнаходженням яких є адміністративно-територіальні одиниці різних областей, здійснюється державним реєстратором, який приймає документи, а саме:

- для державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття або поділу, - уразі злиття або поділу;

- для державної реєстрації юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи-правонаступника у разі виділу;

- для державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються – уразі приєднання;

- для державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державної реєстрації новоутвореної юридичної особи – у разі перетворення.

Наказом Міністерства юстиції України від 07.09.2015 №1656/3 «Про забезпечення зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції» був встановлений порядок архівного зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції юридичними особами, що припиняють свою діяльність. Зокрема було встановлено, що документи, які підлягають архівному зберіганню, вивезені з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції юридичними особами, що припиняють свою діяльність, передаються до архівних установ за місцем припинення цих юридичних осіб, якщо вони не мають правонаступників або органів вищого рівня на території інших регіонів України.

Передавання документів на архівне зберігання здійснюється в порядку, встановленому Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 №1000/5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 №736/27181.

Архівна установа (державна архівна установа, архівний відділ міської ради, архівна установа, створена для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб, що не належать до Національного архівного фонду, архівна установа, заснована особою та/або юридичною особою приватного права, яка відповідно до законодавства може здійснювати зберігання документів, що не належать державі та територіальним громадам), орган вищого рівня, які прийняли на зберігання архівні документи від юридичної особи, що припиняє свою діяльність, повинні надіслати повідомлення Державній архівній службі України про приймання на зберігання архівних документів, у якому повинні бути зазначені наступні відомості:

-найменування юридичної особи, що припиняє свою діяльність;

-ідентифікаційний код юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

-місцезнаходження юридичної особи (старе) (індекс, область, місто (селище або село), вулиця, будинок);

-місце припинення юридичної особи (індекс, область, місто (селище або село));

-кількість справ за описом справ постійного зберігання, крайні дати;

-кількість справ за описом з кадрових питань (особового складу), крайні дати.

Юридичні особи, які змінили місцезнаходження, повинні стати на облік в державній архівній установі (архівному відділі міської ради) за місцем реєстрації юридичної особи та забезпечити зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції, а також документів, що створюються у процесі їх діяльності.

В сою чергу Державна архівна служба України зобов’язана вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення належного зберігання та обліку документів, які підлягають архівному зберіганню, вивезених з тимчасово окупованої території та території Автономної Республіки Крим.

Відділ взаємодії з суб’єктами державної

реєстрації та підвищення кваліфікації

державних реєстраторів Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Робота відділів державної реєстрації актів цивільного стану

Реєстрація народження людини, вибір імені, одруження, розлучення, а також реєстрування факту смерті до початку ХХ століття були прерогативою церкви. Відтоді й донині в нашій країні за всі значущі в житті людини події відповідають відділи державної реєстрації актів цивільного стану – РАЦСи, що функціонують відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

На сучасному етапі реєстрація актів цивільного стану проводиться в електронному та паперовому вигляді. Реєструють акти цивільного стану спеціалісти, що мають вищу юридичну освіту. На підтвердження державної реєстрації актів цивільного стану громадянам видаються свідоцтва встановленого зразка та/або витяги з державного реєстру актів цивільного стану. На сьогоднішній день є 5 видів державної реєстрації : про народження, про смерть, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну імені ( з 1949 року).

Найважливішими нормативно-правовими актами, якими керуються відділи при державній реєстрації актів цивільного стану сьогодні, є Сімейний кодекс України та Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Велика робота проводиться у відділах ДРАЦС для підтримання у належному стані приміщень, де проводяться урочисті реєстрації шлюбів, удосконалюються обрядові послуги. Відділи проводять правороз’яснювальну роботу, виступаючи в засобах масової інформації, в установах, організаціях, оприлюднюючи інформацію на веб - сайтах.

Оскільки послуги, що надаються у відділах РАЦС є надзвичайно важливими для громадян, часто проводяться у найважливіші хвилини життя людей, багато зусиль йде на удосконалення організації прийому.

Робота РАЦСу як основного органу, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, постійно вдосконалюється. Починаючи з 2015 року, згідно із наказом Міністерства юстиції України №1187/5 «Про запровадження пілотного проекту щодо подання заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану через мережу Інтернет» в електронному режимі можливо:

- заповнити заяву, передбачену Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

- надіслати до відділів державної реєстрації актів цивільного стану сканкопії документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, у форматі, придатному для роздрукування або зчитування цих документів в електронному вигляді;

- здійснити попередній запис на відвідування відділу державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням зручних дати і часу;

- оплатити з використанням платіжних систем послуги відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

- отримати консультації працівників відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо надісланих через Веб-портал заяв або звернень.

Управління державної реєстрації

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки

Останнім часом люди все частіше обирають дачні і садові будинки як місце постійного проживання. З метою легалізації садових будинків і дач як місць постійного проживання, Кабінет Міністрів України постановою від 29 квітня 2015 № 321 визначив порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки (далі – Порядок).

Відмінність дачного (садового) будинку від жилого полягає в його цільовому використанні. Жилий будинок використовується впродовж усього року, як постійне місце проживання, дача – впродовж короткого сезону. В будинку мають бути необхідні для життя комунікації (світло, вода, газ, каналізація, опалення), також важливими є його планування та наявність фундаменту, для дачі їх наявність не є обов’язковою.

Відповідно до Порядку, для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, – сільському голові заяву, до якої додаються:

- копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку;

- письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;

- звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам.

Варто зазначити, що 14 червня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 420 про зміну додатку 2 до Порядку, яким затверджено нову форму звіту.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.

Місцева рада у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами).

Рішення про переведення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

У разі відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок власник має право повторно подати документи, після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.

Аналіз нормативних актів, які регулюють питання переведення будинків в житлові, приводить до таких висновків:

1) місцева рада не може вимагати від заявника документи, які не передбачені Порядком;

2) якщо при переведенні будинку необхідна додаткова інформація, місцева рада, враховуючи передані їй повноваження по веденню держаних реєстрів речових прав на нерухоме майно та здійсненню архітектурно-будівельного контролю, має можливість самостійно отримати необхідні дані;

3) місцева рада не вправі змінити встановлений Кабінетом Міністрів України порядок переведення дачних (садових) будинків в житлові, в тому числі шляхом обтяження громадян збором та подачею документів, не передбачених Порядком, таким чином Порядок не уповноважує органи місцевого самоврядування розробляти власні (регіональні) правила зміни статусу дачних (садових) будинків.

Зміна цільового призначення земельної ділянки під дачним (садовим) будинком – це ще одна проблема, яку потрібно буде вирішувати людям в процесі переведення або після, оскільки земля виділялася для садівництва або дачного будівництва.

Яким чином має змінюватися цільове призначення земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не передбачено, але в даному випадку це питання є вторинним, і на стадії переведення дачного будинку в житловий, не повинне підніматися. Однак після переведення будинку, необхідно звертатися з відповідною заявою про зміну цільового призначення землі до місцевої ради.

Відділ розгляду звернень та

забезпечення діяльності комісії

з питань розгляду скарг у сфері

державної реєстрації Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Про державну реєстрацію створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи

При підготовці документів для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи слід керуватися в першу чергу, Законом України «Про політичні партії в Україні», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та Законом України «Про громадські об'єднання».

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи визначений в статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно вищезазначеної норми закону для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, ви маєте підготувати наступний пакет документів:

- заяву форма № 18 затверджена Наказом Міністерства юстиції України 18 листопада 2016 року № 3268/5 про державну реєстрацію структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи ;

- копія статуту політичної партії;

- примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу установчих зборів (конференції) про утворення структурного утворення політичної партії, невід’ємною частиною якого є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (конференції);

- документ, що підтверджує створення структурного утворення політичної партії, відповідно до статуту політичної партії, на підставі якого воно діє.

Звертаємо увагу, що відповідно до статті 10 Закону України «Про політичні партії в Україні», обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, утворюються в порядку, визначеному статутом партії.

Також, рішення про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії та іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, приймається на установчих зборах (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар.

Протокол установчих зборів (конференції) про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, має містити такі відомості, а саме:

- дата та місце проведення установчих зборів, конференції;

- рішення про обрання головуючого та секретаря;

- рішення про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про визначення найменування обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про обрання керівника, визначення кількісного та персонального складу керівних та контрольно-ревізійних органів обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти обласну, міську, районну організацію, первинний осередок політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, для здійснення реєстраційних дій.

Невід’ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії.

У реєстрі зазначаються дані щодо учасників установчих зборів (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії: прізвище, ім’я та по батькові особи, дані її паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта). Дані про особу засвідчуються її особистим підписом.

Хочу наголосити, що реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, а також легалізація первинних осередків політичної партії здійснюються лише після реєстрації політичної партії.

Адміністративний збір за державну реєстрацію створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи не сплачується.

Потрібно не забувати про строки подачі документів для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи. Відповідно до статті 11 Закону України «Про політичні партії в України», суб’єкт державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань повідомляється у 10-денний строк з дня їх утворення.

З цим пакетом документів необхідно звернутись до відповідних Головних територіальних управлінь юстиції, за місцезнаходженням структурного утворення політичної партії.

Відділ державної реєстрації

друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ КОРУПЦІЇ

Корупція веде до деградації державності, знищує довіру до влади. Розуміння політичної корупції є необхідним для повного збагнення сутності корупції та ефективній протидії їй. Особи, які причетні до державної політики в різних її сферах, є суб’єктами політичної корупції. На державному рівні – це, насамперед, глава держави, керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати України, державні службовці.

Особливим видом зловживання владою є неправомірне використання політичних владних повноважень, під час чого відбувається обмін ресурсів – державних на матеріальні блага, особисті та політичні вигоди. Не завжди політична корупція має чітко виражене матеріальне втілення. Винагорода використовується не тільки в особистих цілях певної посадової особи, а й у владно-політичних цілях (наприклад підтримка керівництва під час політичних криз або на виборах).

Основними цілями політичної корупції є отримання влади та її збільшення, переважно у процесі формування органів державної влади. Серед інших цілей виокремлюють призначення на посади, незалежно від ділових якостей кандидата, а переважно з особистих міркувань, застосування підкупу під час добору кандидатів на посади суддів, порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів підкупом виборців, кандидатів, членів виборчих комісій та ін.

З точки зору соціально-політичного явища, політична корупція є посадовим зловживанням політичних і державних діячів спрямована на утримання влади та/або з метою збагачення. Так, у державі існує демократична Конституція, яка закріплює ключові принципи демократичного ладу і надає громадянам основні політичні права й громадянські свободи. Втім, в українському суспільстві, протягом останніх двадцяти років залишаються панівними елементи радянської політичної культури.

Як і в багатьох пострадянських країнах, українська бюрократія запозичила всі негативні риси бюрократії радянської, яка базувалася на східній моделі управління державою, яка була заснована на патріархальності суспільних відносин, сімейності державного устрою, сакральності влади. Крім того, необхідно відзначити суттєву соціальну відчуженість бюрократії від суспільства, перетворення чиновників на певну касту, пов'язану корпоративною етикою, а також низьке почуття відповідальності за виконану роботу і, як наслідок, її надзвичайно низьку ефективність, що було характерно, передусім, для бюрократії радянської доби.

В Україні лобіювання державними службовцями корпоративних та партійних інтересів відбувалося у найбільш одіозній формі - формі корупції. Це стало однією з головних причин формування в країні відповідних фінансово-політичних кланів, які фактично перетворили державний апарат на свою адміністративну надбудову.

Дослідження щодо політичної корупції єдині в наступному: її практично неможливо повністю викорінити як явище, однак можливим є зменшення її обсягів, впливу на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві. Сучасними засобами протидії політичній корупції є чесні вибори, відокремлення політики від бізнесу, формування незалежного суду, реорганізація системи контролю політичних суб’єктів, зміну світогляду громадян до корупції.

Обсяги корупції залежать від характеру законів, що приймаються: чим більше державні структури наділені значними повноваженнями, розподільчими та дозвільними функціями, тим більше можливостей для зловживання з боку влади.

З вищевикладеного можна виділити такі проти-корупційні заходи: підвищення професійних якостей посадовців, розмежування функцій, уточнення сфери компетенції і зменшення сфери особистісного, суб’єктивного чинника; посилення внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю; підвищення ролі громадського контролю за діяльністю державних та політичних діячів тощо.

Отже, сутність політичної корупції полягає в одержанні неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, наділеній державно-владними повноваженнями в сфері формування державної політики, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей. Такий підхід дозволить індивідуалізувати питання відповідальності за корупційні діяння та підвищити ефективність запобігання проявам політичної корупції серед державних політичних діячів.

Відділ з питань запобігання

та протидії корупції Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Як виселити особу з помешкання

Підстави і порядок виселення особи з житлового приміщення.

Факт реєстрації проживання, або «прописка» не дають права власності на житло. Зняття з реєстрації особи або «виписка» – не означає, що вона втратила право користуватися житлом, припинення сімейних відносин з власником житлового приміщення не позбавляє права користування займаним приміщенням, а процес виселення не найлегший в правовому сенсі. Так, зняти з реєстрації особу неможливо без визнання її такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

Але все-ж виселення можливе, тому пропонуємо дану консультацію про порядок визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, зняття її з реєстрації та виселення.

Зняття з реєстрації у відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі:

заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;
судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
свідоцтва про смерть;
паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
інших документів, які свідчать про припинення:
підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
підстав на право користування житловим приміщенням.

Нагадаємо, відповідно до статті 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про її місцезнаходження. Пам’ятайте, що визнання особою безвісно відсутньою можливе лише в судовому порядку.

У свою чергу, відповідно до статті 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, – протягом шести місяців, а по можливості вважати фізичну особу загиблою від нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальних комісій. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше як через шість місяців. Тобто зняття з реєстрації можливе в добровільному або примусовому порядку. Примусовий, у свою чергу, можливий лише через суд, на наступних підставах:

Відсутність права на проживання в приміщенні

За згодою власника будинку (квартири), член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди не потрібно. Тобто, якщо власник не давав дозвіл на вселення інших членів сім’ї, наприклад, зятя, у такої особи немає права на проживання.

Іноді з житлового приміщення не бажають виселятися колишні власники або члени сім’ї колишнього власника. Але втрата права власності має на увазі втрату права проживання. Таким чином, у випадку відсутності права на проживання, якщо вселення відбулося незаконно або з порушенням встановленого порядку вселення членів сім’ї, це є підставою для виселення.

Втрата права користування житловим приміщенням

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Примусове виселення

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР, члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Але якщо родичі власника житла, незважаючи на його наполягання, не бажають виселятися, варто пам’ятати, що їх примусове виселення також можливе.

Виселення громадян без надання іншого житлового приміщення можливе тільки на підставі статті 116 Житлового кодексу Української РСР, а саме: якщо член сім’ї систематично руйнує чи псує житлове приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил спільного проживання робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися марними, його можна виселити без надання іншого приміщення для проживання.

Пам’ятайте, що перераховані факти потрібно підтвердити суду доказами.

Як бачимо, виселити родича не так вже просто, як мінімум, тому, що своє не бажання йому слід пояснити конкретними фактами. Тому часто люди вдаються до схеми формального продажу квартири своїй довіреній особі і наступного виселення через суд небажаних мешканців. Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування або іншого цивільно-правого договору.
«Виписати» людини можна добровільно або примусово. Якщо примусово, то тільки через суд шляхом подачі відповідної позовної заяви. У позовній заяві варто просити визнати особу такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

До позову необхідно додати, як мінімум, документи, що посвідчують право власності на житлове приміщення, а також документи, що підтверджують наявність підстав для визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Управління державної виконавчої служби

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

30.07.2019

«Випадки, коли згода подружжя на відчуження майна не потрібна»

Угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а у разі вчинення угоди через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені відповідні заяви.

Договір про відчуження або заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.

Друга київська

Державна нотаріальна контора

«Обмеження боржника у праві користування зброєю»

Встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 71 Закону № 1404-VIII, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить мотивовану постанову, якою встановлює тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, про що виносить відповідну постанову.

Вказана постанова готується державним виконавцем на бланку відповідного органу ДВС та має містити відповідні реквізити, встановлені п. 7 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень та направляється сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня винесення, а також направляється до виконання на адресу відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції після закінчення строку для її оскарження.

Наявність у боржника дозволу на користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії державний виконавець з'ясовує шляхом направлення запиту до відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції.

У випадку виконання боржником своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по аліментам обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії знімається відповідною постановою державного виконавця, яка направляється до відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції.

Головний спеціаліст

Деснянського районного відділу

державної виконавчої служби м. Києва

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Шило Марія Василівна

Вимоги до документів, що надаються нотаріусу

Тема сьогоднішньої статті присвячена вимогам до різних видів документів, які можуть вагомо вплинути на реалізацію ваших прав в випадку виникнення необхідності реєстрації права власності на майно, оформленні спадкових прав, пенсії, тощо. Іноді, одна невірна буква в імені, по-батькові, призводить до тривалих перегонів по інстанціям, нервуванням, а то і до відмови в отриманні документів.

Можна наводити безліч прикладів, коли нотаріальні контори відмовляють у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому що громадянин Нестиренко Валерій не може доказати родинний зв’язок з померлим батьком Нестеренко Павлом і звертається до суду про вставлення факту родинного зв’язку між батьком та сином, або в свідоцтві про народження вказано Наталья, а в усіх інших – Наталія, або в правовстановлюючому документі громадянин сам виправив номер будинку з 13 на 11.

Хочу зауважити, що виправляти помилки, навіть якщо вони граматичні, в документах самовільно не можна. Що ж робити в цьому випадку?

По-перше, треба визначити, в яких саме документах допущена помилка. Документи можна розділити на два типи: особисті документи та правовстановлюючі документи.

До особистих документів можна віднести: свідоцтво про народження та інші документи, що видають органи РАЦС, паспорт, військові документи, тощо. Особисті документи, в яких внесені виправлення, не приймаються усіма інстанціями. Цю категорію документів виправляють ті органи, які видали документ. Наприклад, заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, для підтвердження факту родинних стосунків, розглядаються відповідними органами РАЦС, вирішити проблему з виправленнями в паспорті або з паспортом, що «розмалювала» дитина можна тільки шляхом заміни паспорта.

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Усі дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Таким чином, недоліки в правовстановлюючих документах, які через помилки або перекручення імені, по-батькові чи прізвища громадянина не відповідають даним, що вказані в паспорті, свідоцтві про народження, тощо –виправляє орган, що видав документ. У випадках, коли виправити помилку таким чином неможливо (внаслідок ліквідації компанії, не збереження архівних матеріалів та інше) заявник має право звернутися до суду. Суди компетентні встановлювати факт належності правовстановлюючих документів заявникові.

Не приймаються також порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Уважливість – єдине, чим ви можете захистити себе та своїх дітей від цієї неприємної проблеми. Порада тут тільки одна – уважно вивчайте документи, особливу увагу звертайте на написання прізвищ, імен, по-батькові, перевіряйте дату та місце народження, уточнюйте прописку. Потративши десять хвилин на звірку документів, ви звільните себе від болісних місяців паперової тяганини та витрати «зайвих» коштів.

Державний нотаріус

Сьомої київської

державної нотаріальної контори В.Ю. Гасс

«Заповідальний відказ та покладання на спадкоємця інших обов’язків»

Відповідно до статті 1233 Цивільного Кодексу України, заповіт — цеособисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Головне в будь-якому заповіті - призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, а може призначити й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Покладення таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу).

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Особливим видом заповідального відказу є покладення на спадкоємця, до якого переходять житловий будинок, квартира або інша будівля, обов'язку надати іншій особі право користуватися ними. Це право користування зберігає чинність і у разі наступної зміни їх власників. Право користування є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого відповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього з відрахуванням частки боргів спадкодавця, що на нього припадають. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

В певних випадках без використання заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це неможливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність.

За своїм характером заповідальний відказ є одностороннім фідуціарним (довірчим) правочином. Його довірчий характер підкреслює та обставина, що за змістом відказ може бути невизначеним і цілком залежати від добросовісності спадкоємця.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву покладення.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форм здійснення ритуалу поховання. Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (картин чи книг) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок.

Отже, відмінність заповідального відказу від покладення полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів-заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладенні конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня.

Дані питання регулюються ст.ст. 1237-1240 Цивільного Кодексу України.

Консультант Третьої київської

державної нотаріальної контори

Оніщенко Ю.О.

Компетенція державних нотаріальних контор

Компетенція нотаріальних органів - це сукупність встановлених законом прав і обов'язків (повноважень) нотаріальних органів та посадових осіб по здійсненню покладених на них Законом задач. Наприклад, до компетенції нотаріальних органів входить посвідчення угод, а також входять всі дії, які повинен здійснити нотаріус для посвідчення цих угод:

- витребування документів;

- перевірка законності угоди;

- перевірка дієздатності осіб та їх дійсного волевиявлення;

- вчинення самої нотаріальної дії, але тільки після того, як всі підготовчі дії виконані.

Таким чином, в поняття компетенція нотаріального органу входить вся сукупність повноважень нотаріуса. А в науці управління, а також в адміністративному, державному праві та інших галузях права повноваження розглядаються як складова частина компетенції та статусу органу, посадової особи, особи, що виконує управлінські функції в організації, а також деяких інших осіб, які реалізують функції передбачені для них законодавством.

У зв'язку з цим повноваження є правом та одночасно обов'язком відповідного суб'єкту діяти в певній ситуації таким чином, як передбачено законом чи іншим правовим актом. Повноваження передбачає його належне виконання згідно із принципом законності.

Тому для визначення компетенції конкретного нотаріального органу ще недостатньо знати коло питань, які віднесені до повноважень нотаріальних органів взагалі. В зв'язку з цим ми можемо поділити компетенцію на два види: предметну та територіальну.

Предметна компетенція - це розмежування нотаріальних дій між різними нотаріальними органами з урахуванням виду і роду цих дій. Наприклад, свідоцтво про право на спадщину видає тільки державний нотаріус.

З поняттям територіальної компетенції пов'язано розмежування кола дій між нотаріальними конторами з урахуванням території її діяльності.

За загальним правилом ст. 41 Закону - нотаріальні дії вчиняються будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Крім територіальних обмежень, правовий статус нотаріуса та посадової особи виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не дозволяє вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом» або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її-) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними (ст. 9 Закону).

Але в разі необхідності вчинити нотаріальну дію відносно себе особі, яка займає посаду нотаріуса у невеликому містечку, де немає інших державних нотаріальних контор або приватних нотаріусів, що ускладнює його правове положення, то в цьому випадку нотаріальне провадження має вчиняти уповноважена на вчинення нотаріальних дій посадова особа виконавчого комітету.

Відповідно до ст. 34 Закону у державних нотаріальних конторах та поза вказаними приміщеннями вчиняються такі нотаріальні дії:

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та інші);

2) засвідчується вірність копій документів та виписок з них;

3) засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

4) засвідчується справжність підпису на документах;

5) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

6) посвідчується факт, що громадянин є живим;

7) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

8) посвідчується час пред'явлення документа;

9) передаються заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам та видаються свідоцтва про передачу такої заяви;

10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

11) приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;

12) вчиняються морські протести; *

13) видаються свідоцтва про право на спадщину;

14) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

15) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

16) вчиняються виконавчі написи (на документах, що встановлюють заборгованість);

17) вчиняються протести векселів;

18) пред'являються чеки до платежу і посвідчуються несплати чеків;

19) вживаються заходи до охорони спадкового майна;

20) накладаються заборони відчуження нерухомого майна;

21) приймаються документи на зберігання.

В державних нотаріальних архівах видаються дублікати і засвідчується вірність копій і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів (ст. 35 Закону).

Державний нотаріальний архів

Консультація Міністра юстиції України: Як ми відтепер будемо платити за тепло та гарячу воду

Доброго дня, пане Міністре! Звертаюся до вас із проханням пояснити, як сплачувати за опалення та гарячу воду. Я – пенсіонер, і ті платіжки, які надходили до мене зимою, є не підйомні. Наскільки мені відомо, нещодавно Уряд зменшив тарифи на тепло. Як ми відтепер будемо платити?

Валентин Соколов

Перш за все зауважу, якісні послуги та справедлива плата за них – важлива складова успішного суспільства із сильним середнім класом. Це те завдання, над яким команда Володимира Гройсмана працює всі роки на державній службі, приймаючи рішення, які покликані зробити комунальні послуги доступними для громадян.

Чому населення сплачувало за високими тарифами на опалення?

Чим це викликано?

Ми проаналізували тарифи на послуги з теплопостачання по всій Україні і виявилося, що жителі Черкаської, Кіровоградської, Волинської, Рівненської областей сплачують найвищу ціну - від 1795 до 2337 грн за 1 Гкал.

Що було зроблено?

У лютому 2019 року Уряд Гройсмана ініціював звернення до НКРЕКП щодо встановлення для облгазів вимоги перерахувати рахунки на природний газ без застосування відповідних коефіцієнтів. Як результат, у квітні платіжки із застосуванням коефіцієнтів перестали надходити громадянам.

Кабмін змінив формулу розрахунку ціни природного газу, чим зобов'язав «Нафтогаз» знизити ціну газу для населення.

Що маємо на сьогодні?

Зафіксовано граничну вартість тепла на рівні 1400 гривень за 1 Гкал за наявності лічильника або 35,21 грн за 1 м2 у разі відсутності лічильника. Таким чином, за нашими розрахунками в середньому тариф на опалення по Україні зменшиться на 14%, а в окремих містах люди платитимуть менше на 25%.

Яка роль Міністерства юстиції в цьому процесі?

Спільно з системою Безоплатної правової допомоги ми запускаємо нову ініціативу #ЧеснаПлатіжка та інформаційну кампанію «Я маю право на чесну платіжку», яка реалізується в рамках просвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!».

Нами розроблені чіткі покрокові алгоритми дій, які допоможуть захистити права споживачів житлово-комунальних послуг. Також ми пояснюватимемо, як діяти в разі отримання нечесної платіжки і як домогтися перерахунку вартості опалення.

Додатково за дорученням Глави Уряду до 15 липня Міністерство юстиції оприлюднить повний перелік усіх постачальників комунальних послуг з детальним описом того, хто цими підприємствами керує, і хто є їх реальними власниками. Ви маєте повне право бачити всіх «комунальних баронів», які роками нахабно наживаються на громадянах.

На сайті Урядового порталу та Міністерства юстиції з’явиться калькулятор розрахунку чесної платіжки. Ви самостійно зможете вирахувати, скільки маєте сплачувати за тепло та гарячу воду.

Що потрібно зробити?

2. Звернутись до постачальника послуги для перерахунку ціни за опалення;

І насамкінець додам: прийняте Урядом рішення з’явилося не вчора. Це частина планомірної роботи, яка проводиться Урядом Володимира Гройсмана з року в рік. Ми мали серйозні баталії з монополістами – постачальниками послуг. Ми примусили їх знизити ціну на газ.

Спільними із вами зусиллями ми допоможемо кожному українцю отримати чесну і справедливу платіжку за опалення. Адже наше завдання є дуже простим – з наступного опалювального сезону українці не мають «платити за повітря».

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Для запобігання порушенню законності та охорони прав громадян і юридичних осіб важливе значення мають урегульовані законодавством підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій (ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

Стаття 49 Закону регулює загальні підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, що їх можна виділити у дві групи. Перша група - це підстави, які взагалі не дають можливості вчинити нотаріальні дії. До другої групи відносять підстави, які не дають можливості вчинити нотаріальну дію в якийсь момент, але після усунення їх вчинення нотаріальної дії стає можливим.

Таким чином, до першої групи підстав відмови належать:

1) вчинення дії, що суперечить закону;

2) подання документів для вчинення нотаріальної дії, які суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

3) суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;

4) якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів.

До другої групи підстав відмови відносять:

1) звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають право вчинити цю нотаріальну дію;

2) звернення за вчиненням нотаріальної дії недієздатної особи;

3) звернення за вчиненням нотаріальної дії представника, який не має необхідних повноважень;

4) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані афекту, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Відповідно до закону відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть оскаржуватися в суді (ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Такі справи розглядаються судом у порядку окремого провадження. Внаслідок розгляду і вирішення цих справ суд може визнати незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити ті чи ті нотаріальні дії, якщо в цьому було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» та ст. 285 ЦПК України заінтересована особа має право подати скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконкому місцевої ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Скарги на дії консульських службових осіб і працівників консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України), а не в судовому порядку. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України.

Законом визначено й підсудність справ по скаргах на дії посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»). Такі скарги подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в цьому посвідчені капітаном морського судна чи судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Заінтересованими особами, які мають право подати скаргу на нотаріальні дії чи на відмову в учиненні їх, є особи, відносно яких мала бути вчинена нотаріальна дія, або громадяни чи організації, що брали безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, що оскаржується. Право на порушення цієї категорії справ має і прокурор, який подає в цьому випадку не скаргу, а заяву на захист прав та інтересів інших осіб (ст. 285 ЦПК).

Для принесення скарги на дії нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органові, що виконує нотаріальні дії, чи безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для принесення скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Особливістю цієї категорії справ є те, що скарга чи заява подаються до суду через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії. Нотаріус чи посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїми поясненнями щодо сутності скарги, заяви разом з оригіналами або копіями необхідних документів до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви (ст. 287 ЦПК України).

Суттєвою обставиною розгляду цих справ є правильне визначення кола заінтересованих осіб. Крім скаржника, у справі беруть участь нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, як заінтересовані особи. Вони мають усі права, передбачені ст. 99 ЦПК України, і несуть передбачені законом обов'язки. Якщо справа порушується за заявою прокурора, суд притягує до участі у справі осіб, відносно яких вчинялася нотаріальна дія чи було відмовлено в її вчиненні. Крім того, заінтересованими особами можуть бути родичі скаржника, його подружжя, органи державного управління, інші спадкоємці.

Якщо вчинення нотаріальної дії зачіпає права і обов'язки особи, яка безпосередньо приймала участь у здійсненні нотаріальної дії, то вона може подати скаргу на дії нотаріуса, яка буде розглядатися в порядку окремого провадження.

Таким чином, у порядку позовного провадження розглядаються заяви інших осіб, котрі оспорюють права та обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальної дії.

Шоста київська державна

нотаріальна контора

Поділ майна після розлучення подружжя

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тож, у випадку розлучення, майно може бути поділеним у судовому порядку.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Слід розуміти, що майно подружжя може бути двох видів:

загальне, яке було нажито спільно в період шлюбу (підлягає поділу). Рухоме і нерухоме майно, грошові заощадження, цінне обладнання діляться між подружжям у рівних частках;
приватне, придбане до шлюбу або отримане в період спільного проживання у спадок, договором дарування тощо. Воно не підлягає розділу. До приватної власності також відносять: речі особистого користування, коштовності, страхові виплати, премії, нагороди. Якщо подружжя перебувають у шлюбі, але проживає окремо, до приватної власності може бути віднесено все майно, придбане в цей період.

Поділ спільного майна подружжя, як правило, проводиться в зв'язку з розірванням шлюбу. Але пунктом 1 статті 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Практика свідчить про те, що подружжя піднімають питання про поділ спільного сумісного майна тоді, коли шлюбні відносини між ними припинені і зареєстрований шлюб залишився всього лише формою, позбавленою змісту.

При цьому, якщо фактично подружжя не проживає разом довгий час, позов про поділ майна може мати практичне значення тільки відносно майна, набутого ними раніше в шлюбі. Слід все ж таки підкреслити, що поділ майна без розірвання шлюбу припиняє спільну власність лише відносно набутого в минулому майна, але не виключає спільність майна, яке набуте буде в подальшому, оскільки шлюб зберігається.

Поділ майна подружжя, може бути проведений в добровільному порядку (шляхом укладання нотаріально посвідченого угоди), а також примусово (шляхом звернення до суду з позовом).

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя у добровільному порядку.

Добровільний поділ майна подружжя – передбачає досягнення відповідної угоди між подружжям. Волевиявлення подружжя про поділ спільного майна має бути засвідчено нотаріусом.

Добровільний порядок поділу майна подружжя застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого майна подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жилого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений. Цивільний кодекс України передбачає також державну реєстрацію прав на нерухомість та правочинів із нерухомістю (ст. 182 ЦК), які поширюються також на правочини за участю подружжя.

Стосовно форми договору про поділ майна подружжя, об'єктом якого є рухомі речі, в сімейному законодавстві немає спеціальних вимог. Це означає, що при з’ясуванні форми цього договору (усна, проста письмова) необхідно керуватися загальними правилами щодо форми правочину, які передбачені Цивільним кодексом України (статті 205—208 ЦК).

Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час, як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору.

Перелік необхідних документів для нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя:

паспорти та податкові номери Сторін;

свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

якщо особи розлучені – свідоцтво про реєстрацію розірвання шлюбу/рішення суду про розірвання шлюбу, якщо шлюб було розірвано після 27 липня 2010 року;
шлюбний договір (за наявності);
правовстановлюючі документи на кожний об’єкт нерухомого (рухомого) майна;
довідка про зареєстрованих у житловому будинку/квартирі осіб (для перевірки відсутності прав третіх осіб на предмет договору (зокрема, права зареєстрованих осіб на проживання і користування об’єктом), а також для перевірки відсутності (наявності) зареєстрованих неповнолітніх/малолітніх осіб у даному об’єкті);

Для осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, для укладення договору про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, необхідно надати докази того, що майно набуто під час проживання однією сім’єю (договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю), якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.

Печерський районний відділ

державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Права учасників бойових дій:

вони захищають нас, а хто захистить їх?

Вони щодня захищають наш спокій, а держава має захистити їхнє мирне життя. Адже ветерани бойових дій – це не абстрактні особистості, про яких ми чуємо по телевізору, це ті люди, котрі щодня їздять із нами в транспорті, скуповуються в магазині, водять дітей до садочка чи школи, прогулюються в парку… Вони такі ж звичайні люди, як і ми. Проте все ж таки відрізняються тим, що ціною власного життя та здоров’я безстрашно йшли на ризик заради того, щоб в усіх нас було майбутнє.

Тож давайте розглянемо, якими правами вони можуть користуватись.

Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, ветерани війни та прирівняні до них особи мають право на безкоштовний проїзд:

- усіма видами міського пасажирського транспорту;

- автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості;

- автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Учасники бойових дій додатково мають право на безкоштовний проїзд міжміським залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом туди і назад 1 раз на 2 роки або туди і назад 1 раз/рік із 50%-ю знижкою.

Особи з інвалідністю внаслідок війни додатково мають право на безкоштовний проїзд міжміським залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом:

- І і ІІ групи – туди і назад 1 раз/рік;

- ІІІ групи – туди і назад 1 раз/2роки або туди і назад 1 раз/ рік із 50%-ю знижкою.

Підстави для отримання права на безкоштовний проїзд:

- посвідчення учасника бойових дій, інваліда війни;

- талони на проїзд (видаються разом із посвідченням).

- паперові, електронні квитки (для проїзду міжміським та приміським транспортом). Для отримання квитка на пільгових умовах пред’явіть у касі посвідчення учасника бойових дій, інваліда війни.

Згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування в деяких містах безкоштовний проїзд може надаватися на підставі довідки про участь в АТО. Інформацію можна отримати в місцевих адміністраціях.

Якщо Вам відмовляють у пільговому проїзді:

1. Уточніть назву та контактні дані перевізника, ПІБ водія. Запишіть номер транспортного засобу, дату, час та маршрут, на якому була отримана відмова. Інформація про перевізника, як правило, розміщена біля водія.

2. Якщо бажаєте продовжити проїзд – оплатіть його вартість.

3. Зателефонуйте перевізнику і поясніть ситуацію, яка виникла з водієм.

Якщо в телефонному порядку ситуація не вирішилась, напишіть заяву у трьох примірниках:

- перевізнику;

- органам Державної служби безпеки на транспорті;

- органу місцевого самоврядування, де здійснюється маршрут.

До заяви обов'язково додайте копію посвідчення УБД і копію проїзного квитка, якщо довелось його купити.

На які пільги претендують учасники бойових дій?

Ветерани ООС, які хочуть отримати державні пільги, повинні звернутися до Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації за місцем прописки (в паспорті). Крім того, з собою потрібно мати наступний пакет документів:

• заяву, в якій вказано бажання отримати пільги;

• паспорт громадянина України та його копію;

• посвідчення учасника бойових дій та його копію;

• документ із паспортного столу, в якому зазначено кількість членів сім'ї;

• ІПН та його копію;

• документ з інформацією про житлові умови, а також платіжні документи з сумами виплат за комунальні послуги.

Пільги на навчання:

Професійне зростання та особистісний ріст задля повернення у соціальне життя – це пріоритет державної політики у сфері соціального захисту учасників бойових дій.

Тому держава надає учасникам бойових дій та їхнім дітям державну підтримку для отримання професійно-технічної та вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. У тому числі підтримка надається дітям військовослужбовців, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Така підтримка може надаватися у формі:

• безкоштовного забезпечення підручниками, доступом в інтернет, до систем баз даних у навчальних закладах, проживання в гуртожитках;

• виплати соціальної стипендії;

• повної або часткової оплати навчання за рахунок бюджетних коштів чи шляхом надання пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти та ін.

Право на першочергове зарахування дітей в дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади встановлено для дітей військовослужбовців у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Чи мають право учасники бойових дій на отримання земельної ділянки?

Виділення земельних ділянок учасникам бойових дій здійснюється на підставі статті 118 Земельного кодексу України.

Відтак, залежно від цільового призначення учасник бойових дій може безкоштовно отримати земельну ділянку з земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

- для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 га;

- для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, в містах – не більше 0,1 га;

- для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,1 га.

У сфері ЖКГ:

• 50% знижки на квартплату в межах норм: 21 кв. м загальної площі житла на кожного, хто постійно в ньому проживає, і плюс 10,5 кв. м на сім’ю;

• 50% знижки на оплату за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та ін.) та скрапленим балонним газом для побутових потреб;

• 50% знижки вартості палива, в тому числі рідкого в межах норм, встановлених для продажу населенню – для осіб, які не мають центрального опалення;

• позачерговий безоплатний капітальний і першочерговий поточний ремонт житла;

• першочергове обслуговування підприємствами побуту, громадського харчування, ЖКГ, міжміського транспорту та ін.

Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103, і Ви отримаєте не тільки правову консультацію, але й безкоштовного адвоката від держави.

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

За прогули – без роботи?

Буває, що робочий день уже давно розпочався, а працівника немає на підприємстві. При цьому він завчасно не відпросився і не попередив про свою відсутність, проте при виході на роботу зміг надати ґрунтовні пояснення, чому його не було на робочому місці. Та бувають і такі працівники, які не пояснюють причин своєї відсутності, вигадуючи якісь історії, наприклад, довелось друга на вокзалі зустрічати чи сусідам допомагати…

Так і було в одній з логістичних компаній Києва, коли водій мав за графіком виїхати на доставку товару, проте не з’явився на робочому місці, на дзвінки не відповідав, а лише надвечір прибув на роботуі розповів про поломкуавтомобіля. Якщо ці причини не були поважними, відсутність працівника на роботі розглядається як порушення трудової дисципліни та кваліфікується як прогул без поважних причин.

Які причини прогулу можна вважати поважними?

Зважаючи на судову практику, яка існує в Україні, поважними причинами відсутності на роботі можна вважати:

- недопущення роботодавцем працівника до роботи, якщо для цього відсутні достатні підстави;

- невихід працівника на роботу, переведення на яку було здійснено з порушенням трудового законодавства;

- наявність медичних документів, що підтверджують неможливість виконання працівником своїх обов’язків;

- виклик до органів, явка до яких є обов’язковою (наприклад, прокуратура, суд, військовий комісаріат);

- наявність працівника на території підприємства, хоча й не на робочому місці;

- відмова від роботи, не передбаченої трудовим договором, або у зв’язку зі станом здоров’я чи небезпечністю такої роботи для життя працівника;

- незаконна відмова роботодавця в наданні працівнику належних йому пільг (наприклад, на додатковий час для відпочинку тощо).

Якщо зазначених причин не було, у більшості випадків до таких працівників застосовують дисциплінарне стягнення, тобто звільнення з роботи. Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України роботодавець може розірвати трудовий договір (як укладений на невизначений строк, так і строковий до закінчення його чинності) з працівником у разі його прогулу без поважних причин. Звільнити працівника можуть і за відсутність на робочому місці більше 3-х годин.

Проте майте на увазі, коли працівника немає на роботі, роботодавець не може його звільнити. Це може трапитись за його присутності, коли будуть з'ясовані обставини.

Процедура звільнення за прогул має враховувати не лише загальні правила і порядок звільнення працівників, але й строки застосування, правила та порядок накладання, оголошення дисциплінарних стягнень (ст. 147, 148, 149 КЗпП), а саме:

звільнити працівника за прогул має право тільки орган (посадова особа), якому надано право приймати цього працівника на роботу;
звільнити працівника за прогул можна лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу;
звільнити працівника за прогул можна безпосередньо після здійснення прогулу, але:

1) не пізніше місяця після виявлення цього прогулу;

2) не пізніше шести місяців з дати здійснення прогулу;

3) не пізніше одного місяця з дня отримання згоди профспілкового органу на звільнення.

Що повинен зробити роботодавець?

Відсутність працівника має бути зафіксована при веденні щоденного, щозмінного обліку використання робочого часу. Більш того, роботодавець має вжити заходів для з’ясування причин відсутності працівника на роботі. Безпосередній керівник відсутнього працівника повинен зателефонувати йому за номерами телефонів, що зазначені в його особовій картці, написати доповідну записку на ім’я керівника підприємства з викладенням усіх обставин. У свою чергу керівник приймає рішення про подальше розслідування обставин, визначає його виконавців, які складають акт про відсутність працівника на роботі. У разі якщо працівник не з’являється на роботі декілька днів поспіль, необхідно відвідати його вдома, зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Результат відвідування чи відмова працівника від надання пояснень оформлюється актом відповідно.

Усі документи щодо прогулу працівником роботи надаються на розгляд до органу, який відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України має право накладати дисциплінарні стягнення, а саме – колегіальному органу або посадовій особі, якій надано право приймати рішення щодо прийняття працівника на роботу.

Відповідно до статті 43 КЗпП розірвання трудового договору за пунктом 4 статті 40 КЗпП має відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника первинної профспілкової організації, членом якої є працівник). Для її отримання роботодавець має подати на ім’я голови виборного профспілкового органу обґрунтоване подання про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган профспілкової організації в свою чергу протягом 15 днів розглядає подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця розглядається у присутності працівника. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою згодою. Якщо працівник або його представник не з’являється на засідання, розгляд подання відкладається до наступного засідання в межах строку, визначеного частиною 2 статті 43 КЗпП. У разі повторної неявки працівника (його представника) на засідання без поважних причин подання може бути розглянуто за його відсутності.

Рішення роботодавця про звільнення має бути оформлене у вигляді наказу про накладання дисциплінарного стягнення, проект якого готується працівниками кадрових служб на підставі:

- рішення роботодавця;

- документів, що підтверджують факт відсутності працівника на роботі;

- пояснювальної записки працівника, який вчинив порушення трудової дисципліни;

- протоколу засідання виборного профспілкового органу або письмового рішення профспілкового представника.

У табелі обліку використання робочого часу працівника, якого звільняють, слід відмітити відповідною позначкою всі дні прогулів без поважних причин та дні фактичної роботи по день звільнення включно. На підставі табеля, а також копій наказів про звільнення бухгалтерія підприємства нараховує працівнику належну йому заробітну плату, а також компенсацію за невикористану відпустку, а фахівець відділу кадрів вносить до трудової книжки працівника запис про звільнення.

Отже, фактично, працівника не можна звільнити за прогул у період його відсутності без з’ясування всіх обставин і причин.

Зауважу, що на обліку в центрах зайнятості країни перебуває понад 340 тисяч українців. Кожне робоче місце на вагу золота, тому варто відповідально ставитись до своєї роботи, адже через халатність та байдужість можете постраждати не тільки Ви, але й інші люди.

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

23.07.2019

«База персональних даних»

Основний закон України – Конституція України, у статті 32 проголошене право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З метою конкретизації права людини, гарантованого статтею 32 Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон), який набрав чинності з 1 січня 2011 року. Предметом правового регулювання Закону є правовідносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

Поняття «персональних даних» наводиться у ст. 2 Закону, відповідно до якого персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Але законодавством України не встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних.

В юридичній спільноті виникають дискусії щодо застосування (не застосування) зазначеного Закону в нотаріаті.

Нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

До обов’язків нотаріуса, закріплених у частині 1 статті 5 Закону України «Про нотаріат» належить здійснення професійних обов'язків відповідно до цього Закону, принесеної присяги і дотриманням правил професійної етики.

Крім того частиною 3 статті 5 Закону України «Про нотаріат» передбачено зберігати в таємниці відомості,
одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій.

Вичерпний перелік щодо суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, встановлений у статті 4 Закону:

- суб’єкт персональних даних (фізична особа, персональні дані якої оброблюються);

- володілець та розпорядник бази персональних даних (володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи — підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону);

- третя особа (будь-яка інша особа, якій володілець або розпорядник бази персональних даних здійснює передачу цих даних);

- уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних;

- інші державні органи та органи місцевого самоврядування, які здійснюють захист персональних даних.

Таким чином, нотаріус не є володільцем або розпорядником бази персональних даних. Нотаріус взагалі не є суб’єктом відносин, пов’язаних із обробкою персональних даних.

Відповідно до статті 2 Закону база персональних даних — іменована сукупність упорядкованих персональних даних велектронній формі та/або у формі картотек персональних даних. Тобто база персональних даних — це не просто безсистемний набір персональної інформації, це певне її угрупування. Закон закріпив дві форми існування бази персональних даних: 1) електронна і 2) картотеки. Такий підхід закріплений у всіх нормативно-правових актах, що стосуються персональних даних.У пункті 27 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24.10.1995 р. «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» зазначено, що ця Директива охоплює тільки картотеки даних, а не неструктуровані справи, та вміст картотеки даних повинен бути структурований відповідно до визначених критеріїв щодо фізичних осіб, що забезпечувало б легкий доступ до персональних даних. Пункт 7 постанови КМУ від 25.05.2011 р. № 616 «Про затвердження Положення про державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення» встановлює перелік відомостей, які повинна містити заява про реєстрацію бази персональних даних. Серед цих відомостей є інформація про найменування і місцезнаходження бази персональних даних, а саме: - адреса фактичного розміщення - для бази даних у формі картотек; - фактичні адреси зберігання носіїв інформації - для бази даних в електронній формі. Законодавство не містить поняття терміну «картотека»,тож цей термін вживається в загальноприйнятому значенні - це систематизована та згрупована певним чином інформація, як правило, у вигляді карток малого формату, де кожна складова є інформаційною одиницею, відомостями про який-небудь об’єкт. У цьому випадку йдеться про персональні дані, отже, картотека персональних даних - це систематизовані та згруповані персональні дані.

«База персональних даних» визначена абзацом другим статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», відповідно до якого база персональних даних – іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.

Документи нотаріального діловодства та архів нотаріуса, визначені у статті 14 Закону України
«Про нотаріат» не є базою персональних даних.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про нотаріат» архів та документи нотаріального діловодства нотаріуса є власністю держави і відповідно в цьому випадку виключно держава є володільцем та розпорядником архіву.

Весь архів нотаріуса цілком у жодному разі не є базою персональних даних, а картотеки персональних даних, як уже було зазначено, в складі архіву немає. Отже, нотаріусу немає чого реєструвати в Держаному реєстрі баз персональних даних.

Обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, здійснених повністю або частково в інформаційній (автоматизованій) системі та/або в картотеках персональних даних, які пов’язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу (стаття 2 Закону). Тобто обробка персональних даних може мати місце лише в рамках бази персональних даних. А враховуючи те, що архів нотаріуса не є базою персональних даних, нотаріус не здійснює обробку таких даних.

Норми Закону, які не можуть бути виконані у сфері нотаріату: серед прав суб’єкта персональних даних, встановлених пунктом 3 частини 2 статті 8 Закону, закріплено право на доступ до своїх персональних даних, що містяться у відповідній базі персональних даних. Також статтею 16 Закону встановлено право третіх осіб робити запит про надання персональних даних володільцю бази. Проте жодна фізична особа не може мати доступу до архіву нотаріуса; неприйнятною є вимога, встановлена частиною 2 статті 12 Закону, згідно з якою суб’єкт персональних даних повинен бути повідомлений в письмовій формі про включення своїх даних у базу протягом 10 днів з дня включення; не може застосовуватись до архіву нотаріуса і порядок доступу до персональних даних (стаття 16 Закону), за яким доступ до персональних даних третіх осіб можливий лише за наявності згоди суб’єкта персональних даних. Адже Міністерство юстиції України та управління юстиції здійснюють перевірки діяльності нотаріусів, в ході яких нотаріус зобов’язаний надати всі документи нотаріального діловодства (архіву); не може бути застосована до нотаріусів стаття 19 Закону, що стосується плати за доступ до персональних даних.

ч. 4. ст. 24 Закону України «Про захист персональних даних» фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

Так, під час здійснення своєї професійної діяльності на нотаріусів законодавством не покладено обов’язок ведення баз персональних даних клієнтів. Але, якщо нотаріуси формують справи на своїх клієнтів, які вони постійно оновлюють та підтримують в актуальному стані, такі справи є базою персональних даних та підлягають державній реєстрації.

Нотаріуси можуть обробляти персональні дані своїх працівників, клієнтів у базах персональних даних, однак, документи нотаріального діловодства та архів нотаріуса, визначені у статті 14 Закону України «Про нотаріат» не є базою персональних даних у сенсі Закону України «Про захист персональних даних» та не підлягають державній реєстрації.

П’ятнадцята київська державна нотаріальна контора

Весілля: З чого почати?

Хто має право вступати в шлюб?

Хто проводить цю процедуру?

Яка процедура подачі документів?

Для того, щоб провести державну реєстрацію шлюбу потрібно звернутись будь-якого органу ДРАЦС.

Які документи потрібні?

Заява за встановленою формою.

Святошинський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Упорядник: Оксана Алексієнко

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів таких прав.

Держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Міністерство юстиції України.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід’ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб’єктів та об’єкти таких прав визначає Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Порядок).

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об’єкти незавершеного будівництва:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Також вказаним законом встановлено чіткий перелік підстав за якими може бути відмовлено у державні реєстрації прав та їх обтяжень. Ці підстави зазначені у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Отже, для того що уникнути відмову у проведенні реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, необхідно чітко дотримуватися положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Завідувач Двадцять першої київської

державної нотаріальної контори Л.С. Зубченко

ЗАПОВІТ ТА ЙОГО СКАСУВАННЯ

Заповіт у цивільному законодавстві розглядається як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 Цивільного кодексу України). Це односторонній правочин, який складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання та посвідчується нотаріально. Заповіт в усній формі і заповіт складений в простій письмовій формі не має юридичної сили. Порядок посвідчення заповітів, їх зміна та скасування регламентується книгою VІ Цивільного кодексу України, Законом України “Про нотаріат” та “Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Особливістю заповіту, яка відрізняє його від інших правочинів є те, що він вступає в силу тільки після смерті заповідача (спадкодавця). Це і є суттєвою різницею між заповітом і договором дарування, який передбачає вступ у право власності вже після підписання договору. Право на заповіт має будь-яка фізична особа наділена цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. (ч. 3 ст. 56 Закону). Тому заповіт складається і посвідчується нотаріусом зі слів самого заповідача. Ст. 1234 ЦК, ч. 2 ст. 56 Закону та підпунктом 1.2 пункту 1 глави 3 Порядку встановлюють, що право на заповіт здійснюється тільки особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. У ст. 1248 ЦКУ зазначається, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).Новелою цивільного законодавства в нотаріальній практиці є секретний заповіт. Це заповіт, зміст якого відомий лише заповідачу. Він подається особою, яка його склала в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. (підпункт 3.4 пункту 1.глави 3 Порядку). Право на заповіт поширюється не лише на складання, а й зміну, скасування та складання нового заповіту (ст.1254 ЦКУ). До того ж, громадянин не обмежений у викладенні своєї волі лише в одному заповіті. Закон надає йому можливість складати й додаткові заповіти, в яких він може передбачити інших спадкоємців, не зазначених у попередніх заповітах. Тут мова йде про різне майно, яке заповідається в різних заповітах або, якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його іншу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва. Тому в цьому випадку всі заповіти підлягатимуть виконанню при відкритті спадщини. Одночасно з цим ч.5 ст. 1254 ЦКУ встановлює, що заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Ці зміни можуть бути внесені шляхом складання нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В цьому випадку новий заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить. Зміна та скасування заповіту може бути здійснене і іншим способом - заявою про зміну та скасування заповіту. Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена. (ч. 2 ст. 57 Закону, підпункт 7.4. , пункту 7 глави 3 Порядку. Зміна та скасування секретного заповіту здійснюються з дотримання загальних правил. Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569.

Консультант Восьмої

київської державної нотаріальної контори О.І. Бабакова

Організація роботи державних нотаріальних контор

Сьогодні основу нотаріальної діяльності в Україні становлять державні нотаріальні контори.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати (ст. 17 Закону України «Про нотаріат»).

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону «Про нотаріат»).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету. Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Друга київська

державна нотаріальна контора

Порядок оскарження

податкової вимоги

Відповідно до абзацу першого п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з вимогами п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПКУ платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Пунктом 56.1 ст. 56 ПКУ встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).

Згідно з абзацом першим п. 56.3 ст. 56 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби – з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п. 44.6 ст. 44 ПКУ) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Коли останній день строків, зазначених у ст. 56 ПКУ, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (п. 56.13 ст. 56 ПКУ).

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).

Статтею 19 прим. 1 ПКУ визначено перелік функцій контролюючих органів. Функцію здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

Тобто для оскарження податкових вимог, направлених органами ДФС, діє однорівнева система адміністративного оскарження.

Таким чином, при прийнятті платником податків рішення про оскарження податкової вимоги платник податків має право звернутися до ДФС із скаргою про перегляд цього рішення протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником такої вимоги.

Рішення ДФС, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ).

Порядок судового провадження щодо оскарження рішень контролюючого органу регулюється положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, Скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 ПКУ, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні – рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.15 ПКУ). Тобто, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.

Платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення протягом 1095 днів.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Вик. Манасерян А.А.

Тел.. 095-825-25-18

Посвідчення доручень

Доручення - це письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. У правовій літературі той, хто видає доручення, є довірителем (особа, яку представляють у подальшому, вчиняючи від її імені певні дії), а той, на чиє ім'я видається доручення, є повіреною особою (представником). Як довірителем, так і повіреною особою може бути як фізична особа, так і юридична.

Усі доручення можна поділити на такі види:

доручення, які можуть існувати в простій письмовій формі;

доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених;

доручення, які потребують обов'язкової нотаріальної форми.

У простій письмовій формі можуть існувати доручення на отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних із трудовими відносинами, на одержання винагород авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової та посилкової. Ці доручення можуть бути посвідчені організацією, в якій довіритель навчається чи працює, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Це положення регулюється ст. 65 Цивільного кодексу України (далі ЦК). Згадані доручення не потребують якогось установленого посвідчувального напису. Відповідна посадова особа підприємств, установ чи організацій встановлює особу громадянина, який звернувся до них за посвідченням доручення, і вчиняє в довільній формі напис на документі про те, що вона доручення посвідчує.

До доручень, оформлених у простій письмовій формі, відносяться доручення, видані юридичними особами з прикладанням печатки цієї юридичної особи. Для доручень, що видаються державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями, ст. 66 ЦК передбачає наявність певних реквізитів і передбачених підписів посадових осіб.

До нотаріально посвідчених доручень прирівнюються:

довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших віиськово-лікувальних закладів;

довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, - також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Доручення посвідчується посадовою особою в одному примірнику. Воно вручається особі, яка його видала або на її прохання, та її рахунок відсилається за вказаною нею адресою особі, на чиє ім'я видано таке доручення.

Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна його посвідчити. Посвідчення доручення провадиться проставлянням посвідчувального напису на дорученні. Форми посвідчувальних написів, що вчиняються посадовими особами на дорученнях, наведено в додатках вказаного Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Вони містять усю інформацію щодо дій посадової особи під час посвідчення доручення:

ким посвідчено доручення, тобто прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка посвідчує доручення;

ким підписано доручення;

якщо доручення підписується не особисто довірителем, то зазначаються причини підписання іншою особою з посиланням на те, що таке підписання відбулося на прохання довірителя та в присутності цієї посадової особи;

встановлення особи довірителя та, у необхідних випадках, особи громадянина, який підписався за іншого;

перевірка дієздатності особи.

Дублікати таких доручень не видаються, ніякої спеціальної реєстрації у вихідних документах чи інших книгах вони не проходять.

Чинне законодавство містить перелік доручень, для яких установлено обов'язкову нотаріальну форму.

Чинне законодавство містить певні вимоги до посвідчуваного в нотаріальному порядку доручення. Так, зокрема, у тексті доручення повинні бути зазначені:

місце його складання (підписання);

дата його складання (підписання);

прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють;

у необхідних випадках - посада як представника, так і особи, яку представляють.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний установити особу громадянина, який звернувся до нього з проханням учинити цю нотаріальну дію, перевірити його дієздатність, установити правоздатність юридичної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Після бесіди з громадянином, який звертається за посвідченням доручення, нотаріус складає проект такого доручення.

Змістом доручення є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу, повноважень, надаваних повіреній особі, та прав, що їх вона має для виконання цих повноважень.

За обсягом повноважень посвідчувані доручення можна поділити на такі види:

для вчинення однієї дії (разове);

для вчинення тих самих дій протягом певного строку;

для вчинення різноманітних дій упродовж певного строку.

Під час посвідчення доручення на ведення справ у суді нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа зможе вчиняти дії, перелічені у ст. 115 Цивільного процесуального кодексу, лише тоді, коли вони будуть спеціально обумовлені в цьому дорученні.

Доручення може бути складене від імені як однієї особи, так і кількох осіб в одному документі, причому видане на ім'я як однієї особи, так і кількох осіб.

Стаття 62 ЦК містить положення про те, що не допускається укладення через представника угоди, яка за характером може бути укладена лише особисто.

Фізична особа, яка виступає повіреною особою, може бути зазначена як посадова особа певної юридичної особи. Коли доручення видається на ім'я адвокатів, то зазначаються їхній статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання. Водночас на момент посвідчення доручення нотаріус не вимагає надання доказів зняття повіреною особою певної посади, вказуючи всі необхідні відомості зі слів довірителя.

Строк дії доручення визначається довірителем і зазначається у тексті документа, але не може перевищувати строків, визначених чинним законодавством України.

Нотаріус, посвідчуючи доручення, повинен роз'яснити особі, яка звернулася до нього, що доручення в Україні не може видаватися на термін дії понад три роки. Якщо в самому тексті доручення строк не вказано, то розглядати це доручення слід як таке, що діє протягом року від дня видачі. Строк дії доручення починає відраховуватися від моменту його посвідчення чи оформлення. Підтвердженням цієї позиції є і той факт, що відповідно до п. 89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доручення, в якому не визначено дати його посвідчення, недійсне, оскільки незрозуміле, з якої саме дати необхідно відраховувати строк дії доручення. Причому в самому тексті доручення строк його дії зазначається словами. Положення про те, що строк дії доручення - один рік, дійсне тільки для тих випадків, коли строк дії в дорученні взагалі не зазначено, але це не означає, що в тексті доручення не може бути зазначено прописом, що термін дії доручення - один рік.

Якщо оформляється доручення, призначене для дії за кордоном, і в тесті цього доручення немає вказівок про строк його дії, то воно зберігає силу до його скасування особою, яка видала це доручення.

Складене і виготовлене доручення подається на підпис особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Підписуються всі примірники доручення - як той, що зберігається у нотаріуса, так і той, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після цього нотаріус його посвідчує. Посвідчення доручення полягає у вчиненні на всіх примірниках посвідчувального напису за зазначеною формою, підписання цього напису нотаріусом і проставлянням печатки. Посвідчене доручення реєструється нотаріусом у реєстрі нотаріальних дій, йому присвоюється порядковий номер як учинення цим нотаріусом нотаріальної дії; номер зазначається у тексті посвідчувального напису. Про отримання примірника доручення довіритель проставляє свій підпис у реєстрі вчинених нотаріусом нотаріальних дій.

П’ята київська

державна нотаріальна контора

Посвідчення неоплати чеків

Порядок вчинення цієї нотаріальної дії регулюється ст. 93 Закону України «Про нотаріат» і п. 180 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

На сьогоднішній день в Україні форма розрахунків чеками не заборонена. Нормативними актами Національного банку України передбачено різні форми для здійснення безготівкових розрахунків як між суб'єктами господарювання, так і між фізичними особами.

Серед них урегульованим є й порядок розрахунків чеками. Правова підстава для цього - Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 р. Вона застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекодавцем може виступати юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем виступає підприємство, яке є отримувачем коштів, а банком-емітентом виступає банк, що видає розрахунковий чек підприємству або фізичній особі.

Чеки можуть виготовлятися як окремі документи або як чекові книжки. Як окремі бланки виготовляються розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення разових операцій.

Інструкцією встановлено, що строк дії розрахункового чека, що видається для разового розрахунку фізичній особі, становить три місяці.

Чек містить такі реквізити:

назву «розрахунковий чек»;

назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (дані чекодавця), та номер його рахунку;

назву банку-емітента і його номер МФО;

ідентифікаційні коди чекодавця і чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій, України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери в разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

назву чекодержателя;

доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

призначення платежу;

число, місяць і рік складання чека (місяць слід писати літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній видачі), місце складання чека;

підписи чекодавця й відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається не дійсним.

Чеки заповнюються кульковою ручкою або чорнилом від руки чи з використанням технічних засобів. Проставляння замість підпису факсиміле не допускається.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банку чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується). Якщо закінчення строку для пред'явлення припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний за неробочим робочий день.

Але використання чеків у загальному обсязі розрахунків складає незначний відсоток. У діяльності органів нотаріату вчинення нотаріальних дій щодо пред'явлення чеків до платежу та посвідчення несплати чеків практично не зустрічається.

Нотаріус, починаючи провадження з цієї нотаріальної дії, має впевнитися, що представлений йому документ є чеком. Для цього він повинен перевірити наявність усіх визначених раніше реквізитів на наданому йому документі. Відсутність у документі будь-якого з зазначених реквізитів позбавляє документ сили чека.

Вчинення цієї нотаріальної дії має своє чітко встановлене місце вчинення: за місцезнаходженням платника. Платниками виступають тільки кредитні установи.

Строки прийняття чеків до платежу теж регулюються чинним законодавством. Нотаріус приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, разові чеки після трьох місяців, а іноземні чеки - після закінчення шести місяців від дня видачі чека, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Нотаріус того ж дня пред'являє чек банку до оплати. У разі несплати чека нотаріус посвідчує несплату чека написом на чеку за встановленою формою, наведеною в додатку 60 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах.

Про вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус робить позначку в реєстрі нотаріальних дій.

Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про несплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі несплати чека вчиняє виконавчий напис. Такий напис вчиняється лише за умови наявності на чеку напису про те, що чек було пред'явлено до оплати з зазначенням дня пред'явлення та не було оплачено. Вчинення виконавчого напису в такому випадку провадиться за загальними правилами вчинення виконавчих написів.

Перша київська

державна нотаріальна контора

Система органів примусового виконання рішень.

Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби.

У відповідності до статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (надалі – Закон), систему органів примусового виконання рішень становлять:

Міністерство юстиції України;

органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Міністерство юстиції України – центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, поставлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб) виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень встановлених вищевказаним законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїх діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Особам які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права до вимог закону. Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність, а у разі вчинення під час виконання службових обов’язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, кримінальну чи адміністративну відповідальність в порядку встановленому законом.

Важливою ознакою у визначення ролі державного виконавця у виконавчому провадженні є наявність владних повноважень. Здійснюючи характеристику правового статусу державного виконавця, потрібно звернути увагу на організаційно – правовий аспект влади. У цьому розумінні її визначають як спосіб нав’язувати свою волю іншим суб’єктам і скеровувати її поведінку і дії у напрямі, який визначений відповідно до правових норм.

Основними обов’язками державних службовців, відповідно до Закону України «Про державну службу», є: додержання конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції, недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків; своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформація про громадян, що стала їм відомою під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі. Також державний службовець не має права виконувати іншої роботи, яка йому перешкоджає якісно здійснювати свої повноваження. При виконанні своїх посадових обов’язків він зобов’язаний дотримуватися принципу неупередженості і не має право виявляти прихильність до окремих громадян чи юридичних осіб.

Одночасно державний виконавець перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство, інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою як адміністративну, так і у випадках і порядку, передбачених законом, – кримінальну відповідальність. Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у першочерговому. Кабінет Міністрів України встановлює порядок та умови страхування державних виконавців. Фінансування і матеріальне забезпечення діяльності державних виконавців здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Штатна чисельність, порядок та норми їх матеріального забезпечення і діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України.

Міністерства юстиції України затверджує зразок єдиного посвідчення, які видаються державним виконавцям.

Державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є: незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до вимог чинного законодавства.

Законом забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

Опір державному виконавцю чи приватному виконавцю, заподіяння тілесних ушкоджень, насильство або погроза застосування насильства стосовно них, їхніх близьких родичів, а також умисне знищення чи пошкодження їхнього майна у зв’язку з примусовим виконанням рішень державним виконавцем чи приватним виконавцем тягнуть за собою відповідальність, установлену законом. Така сама відповідальність настає у разі вчинення цих правопорушень стосовно особи після її звільнення з посади державного виконавця чи припинення діяльності приватного виконавця та стосовно їхніх близьких родичів у зв’язку з примусовим виконанням нею рішень у минулому.

Забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів виконавчого провадження, крім випадків, передбачених законом. Зазначена заборона не поширюється на випадки проведення перевірок органів державної виконавчої служби та діяльності приватних виконавців, а також проведення перевірок законності виконавчого провадження в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов’язки, передбачені законом України «Про виконавче провадження».

Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії для цього повинен: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника – фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника – юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, – із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна – суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників – юридичних осіб або боржників – фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи чи керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Отже, підсумовуючи викладене вище, слід зауважити, що державний виконавець є посадовою особою, яка наділена державно – владними повноваженнями і правомочна представляти інтереси держави у сфері виконавчого провадження.

Голосіївський РВДВС м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Страхова застава приватного нотаріуса

Одним із основних моментів, що відрізняє діяльність приватного нотаріуса від діяльності державного, є його особиста відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі. Оскільки приватний нотаріус самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду, йому необхідно мати для цього певні кошти, аби відшкодувати клієнтові у грошовому вигляді нанесені збитки.

Щоб наявність цієї суми не залежала від конкретних доходів чи витрат приватного нотаріуса у певний проміжок часу, передбачається існування такої грошової суми (своєрідного фонду), яка має цільовий напрямок для її використання, або ж можливість отримання такої суми від інших органів, зокрема від страхової організації.

Страхування нотаріуса на випадок заподіяння шкоди клієнтові може провадитись у двох формах, а саме:

приватний нотаріус може укласти з органом страхування договір службового страхування;

приватний нотаріус може внести на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу. Нотаріус має право вибрати з цих двох форм одну, яка є для нього найбільш прийнятною. Своє право вибору він повинен реалізувати протягом трьох місяців від дня отримання реєстраційного посвідчення. Такий строк встановлено приватному нотаріусу ч. 4 ст. 24 Закону України "Про нотаріат", щоб розпочати нотаріальну діяльність; у цей же строквін повинен вжити заходів для того, щоб створити для клієнтів можливість якнайшвидшого забезпечення покриття заподіяної шкоди.

Якщо приватний нотаріус не уклав договору службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення покриття шкоди, його приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управлінням юстиції.

Страхова сума чи застава має чітко визначений розмір - 100-кратний розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 р." від 25 грудня 1998 р. за № 366-ХІУ мінімальну заробітну плату встановлено в розмірі 74 гривні. Отже, розмір страхової суми чи застави - щонайменше 7400 гривень. Визначаючи розмір страхової суми або застави, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, не плутаючи її з розміром неоподатковуваного доходу громадян.

Страхова сума - це сума, на яку приватний нотаріус укладає угоду зі страховою організацією і яка, в разі настання страхового випадку, має бути сплачена клієнтові.

Страхова застава - сума грошей, що міститься на спеціальному рахунку в банківській установі та може бути використана лише для погашення збитків, завданих особі приватним нотаріусом унаслідок незаконних дій або недбалості.

Законодавством установлено строк - один рік - на поповнення внесеної у банківську установу страхової застави в разі її витрачання.

Поповнюватися ця страхова застава повинна до початкового розміру. Якщо приватний нотаріус протягом одного року з дня витрачання не поповнить страхову заставу до початкового розміру, його приватна нотаріальна діяльність припиняється за рішенням управління юстиції, яке анулює реєстраційне посвідчення.

Розмір заподіяної приватним нотаріусом шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Якщо приватний нотаріус погоджується з тим, що його дії заподіяли шкоду особі, яка звертається за її покриттям, то за взаємною згодою вони визначають розмір цієї шкоди.

Якщо приватний нотаріус не погоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, яка бажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.

Розмір заподіяної шкоди може бути меншим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, яка підлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чи застави, то для її погашення використовуються ці суми.

Якщо ж розмір суми, що підлягає сплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, в який спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.

Слід, однак, зауважити, що наявність у приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов'язково використовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджується з доказами іншої сторони.

Якщо приватний нотаріус справді вважає, що його дії аподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщо сторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бути виплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватного нотаріуса.

Про проведену виплату суми, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, може бути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватного нотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.

Цей документ може підтверджувати:

факт наявності підстав для матеріальної відповідальності приватного нотаріуса;
досягнення згоди між нотаріусом та особою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної шкоди;
факт сплати приватним нотаріусом і отримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.

У цьому документі повинен міститись опис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії, прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватного нотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмір суми, яка підлягає сплаті за досягнутою згодою особі, підписи про сплату і отримання коштів тощо.

Шоста київська

державна нотаріальна контора

17.07.2019

Анулювання актових записів цивільного стану

Разом із заявою про анулювання актового запису цивільного стану подаються:

- свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке підлягає анулюванню;

- інші документи.

Актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі:

- рішення суду;

анулювання актового запису цивільного стану;

визнання шлюбу недійсним;

визнання шлюбу неукладеним;

визнання розірвання шлюбу фіктивним;

скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою у випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України. Актовий запис про розірвання шлюбу анулюється на підставі рішення суду про скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою у разі поновлення шлюбу за спільною заявою подружжя.

- з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

- між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

- з особою, яка визнана недієздатною.

За відсутності документів, які підтверджують зазначений факт, складається висновок про відмову.

Другий примірник висновку про анулювання актового запису або про відмову в цьому видається заявнику.

Начальник Дарницького районного

у місті Києві відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві Юлія Костюченко

Визнання особи безвісно відсутньою

Метою визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою є усунення невизначеності у цивільних та інших правовідносинах за участю цієї особи у випадках її тривалої відсутності у місті постійного проживання та відсутності відомостей про місце її перебування.

Безвісна відсутність – це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, якщо не вдалося встановити місце її знаходження (перебування).

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, до яких включаються:

- відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання. При цьому слід мати на увазі, що у фізичної особи може бути декілька місць проживання, тому відповідні дані повинні перевірятись за всіма відомими місцями проживання цієї особи;

- відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості. Встановлення цих обставин відбувається шляхом надіслання запитів до житлово-експлуатаційних організацій, органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування за останнім місцем проживання відсутнього, викликом свідків;

- сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року;

- наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути заявниками по даній справі. Разом з тим вважається, що ними можуть бути діти, один з подружжя, батьки, будь-які члени сім’ї, кредитори або інші зацікавлені особи. Не виключається і те, що заявниками можуть бути і зацікавлені юридичні особи.

Правова зацікавленість визнання особи безвісно відсутньою може полягати у необхідності надання утримання за рахунок майна відсутньої особи, виконання її зобов’язань, припинення зобов’язань з участю відсутньої особи.

В багатьох випадках заявники обґрунтовують судове визнання особи безвісно відсутньою необхідністю припинення сплати житлово-комунальних послуг за дану особу, розірвання шлюбу, виїздом дитини безвісно відсутнього за кордон тощо.

Справа про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядається судом в порядку окремого провадження за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна – місце розгляду справи обирає заявник.

У разі визнання доводів заявника обґрунтованими суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. На такий випадок чинне законодавство передбачає встановлення опіки над його майном.

Опіка над майном фізичної особи може встановлюватись нотаріусом у двох випадках:

- якщо особа оголошена безвісно відсутньою за рішенням суду;

- якщо місце перебування особи невідоме, до ухвалення рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, зниклої безвісти.

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, ПЕНСІЮ, СТИПЕНДІЮ ТА ІНШІ ДОХОДИ БОРЖНИКА З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДІВ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ

Одним із способів примусового виконання рішень майнового характеру є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок та умови якого визначені Розділом 9 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, зокрема статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.

Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено розмір можливих відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника.

Так, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

- у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, у зв’язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;

- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Окремий порядок визначено для стягнення аліментів. В статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз’яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Окремо Законом визначено умовизвернення стягнення на допомогу з державного соціального страхування та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства.

Так, на допомогу з державного соціального страхування, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Увага, не може бути звернено стягненняна такі виплати:

1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівнику витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

5) допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) одноразову допомогу у зв’язку з народженням дитини;

7) допомогу при усиновленні дитини;

8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

9) допомогу на дітей одиноким матерям;

10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

11) допомогу на лікування;

12) допомогу на поховання;

13) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

2. Стягнення не здійснюється також із сум:

1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом;

4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

5) грошової допомоги, пов’язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

Святошинський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Начальник Подільського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Головного

територіального управління юстиції у місті Києві Наталія МАКАРЕНКО

ПОСВІДЧЕННЯ ЧАСУ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДОКУМЕНТА

Право кожного громадянина України на одержання професійної правничої допомоги закріплено в статті 59 Конституції України. Серед правозахисних органів України нотаріат займає гідне місце – забезпечує реалізацію цього конституційного права громадян. Нотаріус посвідчує лише безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів.

Україна належить до країн континентальної правової системи, що зумовлює схожість компетенції українського нотаріату з латинським. Основним законодавчим актом, який регулює діяльність нотаріату в державі, є Закон України « Про нотаріат».

У Законі міститься й перелік нотаріальних дій, які виконують нотаріуси. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами мають однакову юридичну силу.

Одним із завдань нотаріату в Україні є посвідчення фактів, що мають юридичне значення з метою надання їм юридичної вірогідності. Посвідчення окремих фактів, одним з яких є факт посвідчення часу пред’явлення документа, що передбачені статтею 34 Закону України «Про нотаріат», є юридичними діями. Посвідчення таких фактів відбувається за усним зверненням особи і не потребує від них письмової заяви з проханням посвідчити той чи інший факт. Нотаріальні дії щодо посвідчення фактів вчиняються нотаріусом незалежно від місцезнаходження а також місця проживання особи, яка звернулась за вчиненням такої нотаріальної дії.

Громадянам необхідно знати, що посадові особи місцевих рад, на яких покладено функції вчинення окремих нотаріальних дій, не мають права вчиняти дії щодо посвідчення фактів, про які йдеться.

Нотаріус посвідчує час пред’явлення йому особою документа згідно статті 83 Закону України «Про нотаріат». На підтвердження цієї обставини нотаріус робить посвідчувальний напис на документі із зазначенням особи, яка його пред’явила.

Посвідчення факту часу пред’явлення документа виникає з метою забезпечення пріоритету винаходу, раціоналізаторської пропозиції чи якоїсь іншої авторської праці з метою забезпечення себе від присвоєння авторства іншими особами, або з метою мати додатковий доказ авторства винаходу.

Для посвідчення цього факту автори можуть подавати описи винаходу або раціоналізаторської пропозиції іноді разом з кресленнями, схемами та ескізами, автореферати, тези та інше.

На практиці необхідність у вчиненні вказаної нотаріальної дії настає у разі ліквідації установи або організації, у відрядження до якої особа прибула. Не маючи можливості зробити відповідну відмітку на відрядному посвідченні стосовно факту і часу прибуття особи, громадянин може звернутись до нотаріуса, який посвідчить час пред’явлення відрядного посвідчення.

Перед вчиненням цієї нотаріальної дії нотаріус встановлює особу громадянина, який подав документ, і на підтвердження часу пред’явлення документу проставляє посвідчувальний напис безпосередньо на документі із зазначенням особи, яка подала документ. Використання спеціальних бланків нотаріальних документів для вчинення цієї нотаріальної дії законодавством України не передбачено.

Громадянин подає документ у двох примірниках, на яких нотаріус проставляє посвідчувальний напис. Один примірник видається заявнику, а другий залишається в справах нотаріуса. В разі подання одного примірника, нотаріус виготовляє його копію, яка залишається у нотаріуса. Якщо документ викладено на двох чи більше аркушах, нотаріус після проставлення посвідчувального напису прошиває його та скріплює печаткою із зазначенням кількості аркушів документу. Коли ж подано декілька документів, посвідчувальний напис вчинюється на кожному документі окремо і кожний з них фіксується в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за своїм реєстровим номером.

Державний нотаріус

Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори

Т.В.Матвієнко

Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Етика – наука про мораль. Дане твердження – одне з небагатьох, щодо

якого збігаються теорія і практика, історичний досвід морального розвитку в

цілому і його конкретні періоди.

Предметом етики є мораль. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Етична поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування ґрунтується на принципах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, визначених Законами України "Про державну службу" і "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також загальних вимогах до поведінки цих осіб, визначених Законом України "Про запобігання корупції".

Новий час – нові цілі, але без сумніву можна стверджувати, що завжди

найвищими цінностями були, є і будуть добро, совість, справедливість та честь.

Начальник Центрального відділу

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Чеснокова Валентина Валеріївна

РЕЄСТРАЦІЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Державна реєстрація народження дитини проводиться в день звернення заявника.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо батьки дитини є іноземцями, до органу державної реєстрації актів цивільного стану подаються нотаріально посвідчені переклади їх паспортів на ураїнську мову та документи, які засвідчують легальність перебування на території України.

Підставами для державної реєстрації народження є:

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0;

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Підставами для відмови у державній реєстрації народження можуть бути:

- державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;

- державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;

Головний спеціаліст Печерського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Ганна ШКОЛЬНА

Робота відділів державної реєстрації актів цивільного стану.

- надіслати до відділів державної реєстрації актів цивільного стану скан-копії документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, у форматі, придатному для роздрукування або зчитування цих документів в електронному вигляді;

- оплатити з використанням платіжних систем послуги відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

Голосіївський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

- за спільною заявою подружжя яке має дітей на підставі рішення суду;

- за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Автор статті – Кудря Наталія Віталіївна,

заступник начальника Солом’янського районного у

місті Києві відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві - заступник начальника

Упорядник, Богдана Братішко

15.07.2019

«Адміністративна послуга з видачі документів, що містяться в реєстраційній справі»

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію), реєстраційна справа - сукупність документів у паперовій та/або електронній формі, що подавалися для проведення реєстраційних дій, при цьому ведення реєстраційної справи відноситься до повноважень державного реєстратора.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі (далі – ЄДР), є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата (ч. 1 ст. 11 Закону про реєстрацію).

Що стосується громадських формувань, вище зазначені дані надаються у вигляді основних відомостей, шляхом їх пошуку за найменуванням та видом громадського формування, перегляду, копіювання та роздрукування (якщо йде мова про громадське формування без статусу юридичної особи); за результатом надання адміністративних послуг, шляхом пошуку за кодом доступу, перегляду, копіювання та роздрукування; оприлюднення публічної інформації з ЄДР у формі відкритих даних відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»; виписок у паперовій формі для проставлення апостилю та в електронній формі, тощо. Виписки та документи в паперовій формі, що містяться в реєстраційній справі, надаються протягом 24 годин після надходження запиту, крім вихідних та святкових днів.

Порядок надання відомостей з ЄДР, перелік додаткових відомостей, до яких надається безоплатний доступ через портал електронних сервісів, форма та зміст виписки, витягу визначаються Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру (ч. 6 ст. 11 Закону про реєстрацію).

Посилаючись на норми Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (далі – Порядок), документи, що містяться в реєстраційній справі, у паперовій формі надаються за запитом про надання документів, що містяться в реєстраційній справі відповідної юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної, фізичної особи - підприємця, заявника, шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, утвореного при суб’єкті державної реєстрації, що відповідно до Закону про реєстрацію уповноважений зберігати реєстраційні справи у паперовій формі (абз. 1 п. 1 розділу 3 Порядку).

Натомість, якщо державна реєстрація проводиться Міністерством юстиції України та його територіальними органами, документи, що містяться в реєстраційній справі у паперовій формі, надаються за запитом заявника шляхом звернення до Міністерства юстиції України або його територіальних органів, що відповідно до закону уповноважені зберігати реєстраційні справи у паперовій формі (абз. 2 п. 1 розділу 3 Порядку).

В свою чергу, державний реєстратор (уповноважена особа) формує та роздруковує запит, на якому заявник проставляє власний підпис за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ньому, при цьому встановлюється посвідчення такої особи (заявника) за відповідним документом. Обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру.

Разом із запитом заявник подає документ, що підтверджує внесення плати за надання документа в паперовій формі, що міститься у реєстраційній справі. Плата справляється за кожен отриманий документ (п. 5 розділу 3 Порядку). У запиті щодо надання документів, що містяться в реєстраційній справі, зазначаються критерії пошуку, передбачені п. 7 розділу ІІ цього Порядку. Кількість документів, щодо яких подається запит, не обмежується.

За результатом розгляду запиту щодо надання документів, що містяться в реєстраційній справі, державний реєстратор виготовляє копії таких документів для надання їх заявнику.

У разі якщо документи, що містяться в реєстраційній справі, містять відомості про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або паспортні дані фізичних осіб, що відповідно до вимог законодавства не можуть бути надані заявнику, державний реєстратор забезпечує виготовлення копій відповідних документів без відображення відомостей про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або паспортних даних фізичних осіб. Про отримання копій документів, що містяться в реєстраційній справі, заявник робить відмітку на відповідному запиті з проставлянням власного підпису та дати отримання.

Запит та документ, поданий разом з ним, зберігається у суб’єкта державної реєстрації, центрі надання адміністративних послуг відповідно до законодавства протягом трьох років. Встановлений зразок запиту міститься у вище згаданому Порядку (додаток № 3).

За надання відомостей з ЄДР справляється плата в такому розмірі: 1) 0,05 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - за надання виписки для проставлення апостилю та витягу в паперовій формі; 2) 0,07 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - за надання документа в паперовій формі, що міститься в реєстраційній справі; 3) 75 відсотків плати, встановленої цією частиною за надання відповідного документа в паперовій формі - за надання витягу в електронній формі та документа в електронній формі, що міститься в реєстраційній справі (ч. 4 ст. 36 Закону про реєстрацію).

Адміністративний збір та плата за надання відомостей з ЄДР справляються у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення реєстраційної дії або запит про надання відомостей з ЄДР, та округлюються до найближчих 10 гривень (ч. 5 ст. 36 Закону про реєстрацію).

Головний спеціаліст відділу державної

реєстрації друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві - державний реєстратор Ю. М. Василенко

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві - заступник начальника

Упорядник, Богдана Братішко

BPEГУЛЮВАННЯ CIМЕЙНOГO СПOРУ БЕЗ СУДOВИХ ПРOЦЕДУР-CІМЕЙНА MEДIAЦIЯ

Маєте бажання розірвати шлюб, розділити майно, укласти шлюбний договір, встановити графік побачень з дитиною після розірвання шлюбу, вирішити спадкові спори, встановити роздільне проживання подружжя ,опіку над дітьми, вирішити питання аліментів та утримання дітей дешевше, швидше, конфіденційно? Якщо відповідь позитивна, то Вам потрібен медіатор. Дивне незрозуміле слово, щось нове, чи не так?

Як відомо, медіація – це ефективний альтернативний спосіб врегулювання спору за допомогою посередника, який не є представником органу державної влади, не виконує функцій судді та не приймає остаточного рішення.

Спектр застосування медіації у міжнародній практиці є настільки широким, що може включати навіть врегулювання конфліктів, що виникли в результаті вчинення незначних кримінальних правопорушень, наприклад, дрібних крадіжок, завдання шкоди майну, тощо.

Світова практика йде тим шляхом, що застосування медіації є більш результативним, ніж звернення до суду. Суд вважається крайньою інстанцією, до якої звертаються учасники конфлікту, якщо для його вирішення медіація була безсила.

В Україні ж, на жаль, медіація не має такого значного поширення в силу відсутності правового регулювання інституту медіації, а також необізнаності і, як наслідок, недовіри пересічних громадян.

Для цілковитого розуміння процесу медіації необхідно ознайомитись з трьома китами, які тримають всесвіт медіації.

І. Нейтральність. Перевагою медіації є те, що посередник – медіатор, є нейтральною особою і абсолютно незалежно та об’єктивно допомагає учасникам медіації знайти вихід із ситуації. Зазвичай, медіатор не знайомий попередньо з учасниками процесу і гарантує свою неупередженість. У зв’язку з цим, юристи не можуть виступати медіаторами у спорах, учасником яких є їх клієнти. В такому випадку принцип незалежності буде порушено. Проте, вони не позбавлені можливості бути медіатором у інших спорах.

Ефективний медіатор допоможе зрозуміти підстави конфлікту та визнати його сильні та слабкі сторони для сторін так, що наприкінці процедури медіації обидві сторони будуть задоволені результатом. Ефективний посередник також допоможе сторонам усвідомити ризики та витрати на вирішення спору у судовому порядку, який у будь-якому разі не задовольнить очікування однієї із сторін.

Вказані умови медіації сприяють високому рівню довіри до медіатора. Це дозволяє сторонам розкритися та в повній мірі визначитись у своїй позиції як при спільному спілкуванні (присутність медіатора та усіх сторін), так і при індивідуальному спілкуванні з медіатором (так званий «caucus»). При цьому фундаментальною та найголовнішою умовою медіації є принцип: «Все, що було сказано під час медіації, залишається виключно між учасниками медіації». За аналогією, і все, що сказано під час індивідуальної розмови, залишається між медіатором і стороною.

Таким чином, весь процес медіації побудований на тому, що він є суворо конфіденційним, а один з його учасників – медіатор, є абсолютно нейтральним, не схиляється та не підтримує позицію жодної зі сторін, на відміну від суду, який є незалежним, але приймаючи рішення, автоматично приймає позицію однієї сторони в силу суті судового процесу.

ІІ. Самостійність. Учасники конфлікту самостійно визначають такі аспекти як:

- необхідність участі у процесі медіації для вирішення того чи іншого спору або звернення до суду:

- обрання особи-медіатора. У країнах, що давно практикують медіацію, створено перелік/реєстр медіаторів, в тому числі, з урахуванням їх спеціалізації (наприклад, медіатори-психологи, медіатори-юристи, медіатори, що практикують вирішення сімейних спорів, тощо). Як наслідок, учасники медіації можуть самостійно обрати посередника, орієнтуючись на суть конфлікту:

- визначення місця, часу та тривалості медіації, умов її проведення (наприклад, медіація може проводитись виключно у формі індивідуального спілкування медіатора з кожною стороною або навпаки, взагалі без використання caucus). Щодо умов проведення медіації варто зазначити, що медіація не передбачає того, що сторони апелюватимуть один до одного нормами права або доказами. Це виключно спілкування між сторонами, під час якого вони висловлять своє невдоволення, сподівання, розчарування, інтереси, потреби, тощо, та спільно знаходять рішення окресленої проблеми. Якщо сторони починають доводити свою правоту через норми чи положення закону, професійний медіатор завжди нагадує сторонам, що це можна використати в суді, але не під час медіації.

Найголовнішим проявом самостійності є те, що сторони власноруч вирішують конфлікт та знаходять рішення, яке є прийнятним для усіх. Така обставина є поєднанням ознак самостійності та результативності.

ІІІ. Результативність. Ознака результативності є одночасно і ключовою перевагою процесу медіації.

Результативність, в першу чергу, стосується тривалості медіації. У більшості випадків, вирішення конфлікту через медіацію відбувається в одну зустріч. Звичайно, не є виключенням коли для вирішення спору необхідно більше часу. Але сукупна тривалість медіації, у порівнянні з судовим процесом, є в рази меншою.

Тобто медіація створює умови швидкого вирішення спору, при цьому жодна зі сторін не є такою, що програла. І це ще одна складова результативності.

Медіація покликана задовольнити інтереси всіх учасників та знайти підходяще рішення, при якому не буде переможців та переможених. Це дозволяє учасникам медіації зберегти відносини на майбутнє, а не поринути у конфлікт ще глибше. Досить часто після процедури медіації учасники продовжують співпрацю та спілкування. Особливо важливим це є для сімейних спорів.

Варто наголосити, що при пошуку рішення медіатор лише спрямовує учасників у вірному напрямку, а не пропонує чи приймає рішення за них. Тобто він є певним куратором або провідником, який за допомогою спеціальних навичок (про які більш детально розповімо далі) скеровує сторін до генерації правильного спільного рішення. Невід’ємною складовою такого процесу є креативність та кмітливість як медіатора, якому необхідно проаналізувати конфлікт та застосувати вірні техніки, так і учасників процесу, які самостійно знаходять вихід із ситуації.

Головним завданням медіатора є використання всіх інструментів та технік для того, щоб переконатись, що учасники медіації почули один одного. Це пов’язано з тим, що між учасниками конфлікту завжди існує нерозуміння та неприйнятність позиції іншої сторони. Але нейтральний посередник – медіатор, може допомогти налагодити взаємозв’язок та встановити першопричини виникнення конфлікту і чому кожна зі сторін вважає свою позицію і своє рішення правильним. Це не зобов’язує та не гарантує того, що сторони домовляться один з одним, але допомагає зрозуміти, чому вони не погоджуються один з одним.

Результатом вирішення спору шляхом медіації зазвичай є нова домовленість сторін, яка є обов’язковою до виконання ними.

Якщо, все ж, сторони не змогли домовитися мирним шляхом, вони завжди зможуть звернутися до суду.

Дніпровський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Начальник відділу Оксана ВОРОТНІКОВА

Заборона вчинення реєстраційних дій

Достатньо новим в нашому законодавстві є таке правове явище, як заборона вчинення реєстраційних дій.

Стаття 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) передбачає заборону вчинення реєстраційних дій на підставі рішення суду, або на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна.

Заборона вчинення реєстраційних дій як на підставі рішення суду, так і на підставі заяви власника реєструється державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Як наслідок зупиняється та забороняється проведення будь-яких реєстраційних дій (реєстрація прав, обтяжень, змін тощо) до моменту закінчення дії заборони.

Таке правове явище є одним з найбільш ефективних засобів забезпечення позову (у випадку, якщо підставою для заборони є судове рішення). Крім того, заборона вчинення реєстраційних дій сприяє захисту прав власника об’єктів нерухомого майна від рейдерських захоплень.

В той же час така заборона може бути перешкодою у правомірному набутті права власності на нерухоме майно. Прикладом може слугувати набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

В статті 37 Закону України «Про іпотеку» законодавець, на випадок невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання, надає іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно, зокрема, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Так, за наявності усіх необхідних документів та дотриманні визначених законом процедурних умов, іпотекодержатель вправі зареєструвати на своє ім’я право власності на предмет іпотеки, але не має змоги зробити це через наявності в Реєстрі відомостей щодо заборони вчинення реєстраційних дій.

І це не єдина обставина, яка призводить до порушення права іпотекодержателя.

Так, абзацом 2 частини третьої статті 25 Закону визначено, що рішення про відновлення реєстраційних дій приймається державним реєстратором, якщо власником, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує десяти робочих днів, не подано рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

При цьому законодавством не обмежено кількість таких заяв щодо одного об’єкта нерухомості, отже іпотекодавець, який порушив порядок виконання основного зобов’язання, може перешкоджати іпотекодержателю у набутті права власності на предмет іпотеки, подаючи державному реєстратору відповідну заяву через кожні 10 робочих днів.

Для збереження рівноваги прав учасників цивільних правовідносин законодавцю доцільно обмежити кількість заяв щодо заборони вчинення реєстраційних дій по одному об’єкту права власності.

Державний нотаріус

Дев’ятої київської державної

нотаріальної контори

Захист цивільних прав нотаріусом

Статтею 18 Цивільного кодексу України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відомо, що нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

Для стягнення грошових сум або витребування від божника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Порядок учинення такої нотаріальної дії регламентується Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012
№ 296/5.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – Перелік документів).

Законодавець установив ряд вимог, за яких нотаріус має право вчинити цю нотаріальну дію:

- безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткових доказів у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів;

- щоб з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинений виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Вчинення виконавчого напису щодо майна, переданого в іпотеку в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору, має свої особливості, а саме, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. При цьому повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна. Так, відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як на 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.). крім випадків, коли звернення стягнення здійснюється по частках.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

Кодекс України з процедур банкрутства – крок для поліпшення

бізнес-клімату в Україні

В наш час про банкрутство українських суб’єктів господарської діяльності (юридичних осіб) доводиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все частіше зустрічається на практиці, у зв’язку з кризовим станом економіки держави. На якій би стадії розвитку не перебувала юридична особа, завжди можуть виникнути підстави чи причини, які будуть слугувати банкрутству. Інколи відбувається і таке, що новостворене підприємство зазнає банкрутства з причини невірно розрахованої стратегії її власників, або помилок у роботі керівництва, невірних бухгалтерських розрахунках чи некомпетентних юристах. І навіть коли, ніби то, у юридичної особи справи ідуть більш ніж дуже добре, банкрутство може появитися в наслідок несвоєчасних розрахунків зі своїми кредиторами.

В Україні 21 квітня 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який запроваджує процедуру банкурства фізичних осіб, однак введення його в дію відбудеться через півроку, 21 жовтня.

Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Кодекс структурно побудований із чотирьох книг. Перша - регулює загальні положення і терміни, друга - регулює діяльність арбітражних керуючих, третя - регулює питання банкрутства юридичних осіб і четверта - фізосіб.

Метою документа є підвищення ефективності процедур банкрутства, рівня захищеності прав кредиторів, вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні, підвищення рівня виконання контрактів і судових рішень, врегулювання відносин з відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися у важкій фінансовій ситуації і потребують допомоги з боку держави.

Найбільш значущою зміною є можливість визнавати банкрутами фізичних осіб. Донедавна в українському законодавстві була передбачена процедура банкрутства лише для юридичної особи чи юридичної особи-підприємця. Досі процедури банкрутства фізичної особи, що не є підприємцем, в Україні не існувало.

Відзначимо, що справи про банкрутство фізосіб будуть розглядати господарські суди за місцем проживання фізичної особи, що дасть можливість забезпечити зручний для громадян та професійний розгляд такої специфічної категорії справ.

Провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника.

З метою відновлення платоспроможності боржника розробляється план реструктуризації боргів боржника. План реструктуризації боргів боржника затверджується господарським судом лише після повного погашення боргів боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, якщо така заборгованість існує. У разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення вимог боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника.

Кого з фізичних осіб можуть визнати банкрутом?

Кожного, хто відповідає умовам цієї процедури.

По-перше, ініціювати у суді порушення справи про банкрутство фізичної особи може лише сам боржник. Якщо позичальник не хоче, щоб ця процедура до нього застосовувалася, кредитор цього зробити не зможе.

По-друге, відкрити провадження про неплатоспроможність можна лише за низки умов:

1) розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше тридцяти мінімальних розмірів заробітної плати;

2) боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більше як п’ятдесят відсотків місячних платежів по кожному з кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;

3) винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують про те, що у найближчий час боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Процедура передбачає, що протягом п'яти років після банкрутства таким фізичним особам заборонено повторно ініціювати банкрутство, крім випадку, якщо боржник погасив усі борги в повному обсязі у порядку, передбаченому Кодексом.

Також особа-банкрут зобов’язана перед укладенням кредитних договорів, позики, поруки чи застави письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності інші сторони таких угод. Банкрут також не може вважатися з бездоганною діловою репутацією протягом трьох років після визнання його банкрутом.

За умовами Кодексу будуть піддаватись сумніву угоди, які укладались боржником до ініціювання справи про банкрутство. Тобто, якщо незадовго до процедури банкрутства майно відчужувалось або переписувалось на близьких людей, такий боржник не зможе скористатись цією процедурою.

Так само, якщо боржник просить визнати себе неплатоспроможним, але в цей час у його родичів і близьких значаться великі статки, то процедура банкрутства до такої людини також застосовуватись не буде.

Відповідальність стосовно заборгованості фізичної особи не покладається на близьких родичів позичальника.

Керувати вирішенням фінансових проблем боржника буде арбітражний керуючий. Арбітражний керуючий отримає право доступу до інформації про боржника, його майно, доходи і кошти, у тому числі — до конфіденційної інформації, яка міститься в державних базах даних і реєстрах.

Його завдання — скласти план реструктуризації кредиту і, якщо компромісу з банком не досягнуто, — продати майно позичальника, щоб розплатитися за зобов'язаннями.

Таким чином, вирішення боргового питання можна врегулювати через реструктуризацію боргів та реалізацію майна боржника.

Реструктуризація передбачає використання розстрочки, прощення боргів, зміни строків виплати платежів та інших інструментів, щоб вивести боржника з кризової ситуації.

Такий спосіб має обмеження: не можуть бути реструктуровані кредити, отримані на відпочинок, розваги, придбання предметів розкоші, або борги, що з'явилися через участь в азартних іграх та парі.

Також неможливо реструктурувати борги, які стосуються аліментів. Кодекс регулює тільки ті борги, які виникають з договірних правовідносин.

Усі вимоги кредитора, які виникли щодо кредиту у валюті, конвертуються в гривню за курсом НБУ на момент відкриття справи про неплатоспроможність.

Процедура погашення боргів передбачає продаж майна боржника. Вона використовується тоді, коли неможливо погасити борги інакшим способом.

На продаж може бути виставлене будь-яке майно, крім єдиного житла боржника (квартира до 60 кв м або будинок до 120 кв. м), коштів на пенсійних рахунках та у фондах соцстрахування.

Кодексом передбачено розв’язання тимчасових проблем громадян, що полягає в забезпеченні надання допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації боргів.

Новий механізм дозволяє боржнику потрапити під захист суду, який допомагає йому вирішити питання заборгованості і повернутися до звичного життя. Після відновлення платоспроможності боржника виграє не лиш він, але і держава загалом.

Звільняючись від боргів, громадянин повертається до активної легальної праці, продовжує бути платником податків та зберігає трудовий потенціал.

Статтю підготував:

головний спеціаліст відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Доценко Г. П.

Мобінг

Проблема мобінгу наразі постає досить гостро. Їй присвячуються розвідки, статті та диспути. Ми також вирішили не залишати цю тему поза увагою.

Мо́бінг (від англ. mob – юрба) – систематичне цькування, психологічний терор, форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Цей термін виник на початку 1980-х років завдяки психологу і медику, доктору Ханцу Лейману, який провів дослідження цього явища на робочих місцях у Швеції.

Існують такі різновиди мобінгу. Вертикальний мобінг – колектив іде війною проти керівника, або ж начальник цькує працівника, який йому не подобається (босинг – від англ. boss). Горизонтальний передбачає цькування колективом одного з працівників. Ще розрізняють булінг (термін, який трапляється переважно у Британії): найчастіше цим словом позначають цькування «один на один». Існує ще й змішаний мобінг, коли цькують і по вертикалі, і по горизонталі.

Образливі слова, ігнорування, непристойні жарти та коментарі, надмірна прискіпливість, бойкоти, небажання давати інформацію, цькування перед усім колективом, доноси, плітки – це «легкі» прояви мобінгу. Відомі випадки, коли співробітники свідомо пошкоджували майно своєї жертви, викидали її документи, ховали речі, псували техніку, видаляли потрібні файли, фізично переслідували в робочий та позаробочий час (у тому числі по телефону), сексуально переслідували.

Жертвою мобінгу може стати будь-яка людина. Нерідко ними стають молоді фахівці, які щойно прийшли на роботу в новий колектив. Також жертвою мобінгу можуть стати і працівники передпенсійного віку.

Це ганебне явище – мобінг – трапляється не тільки у приватних структурах, але і в державному секторі. Виявлено, що чим більший стаж державної служби, тим більший ризик застосування мобінгу з боку безпосереднього керівника, що найчастіше проявляється як надмірне завантаження роботою у порівнянні з іншими працівниками та/або доручення завдань, які не відповідають рівню компетенції. Також керівник частіше застосовує мобінг до жінок, ніж до чоловіків.

Як не допустити мобінгу в колективі? Потрібно постійно піклуватися про формування здорової культури спілкування. Потрібно встановити колективні правила і норми, які б поважали індивідуальність кожної людини, її гідність та унікальність та, натомість, засуджували плітки, інтриги і доноси. Працівники повинні мати можливість відкрито і щиро обговорювати свої симпатії та претензії, і тоді мобінг буде виключений. Уникнути мобінгу допоможе також і налагоджений зворотний зв'язок між керівником і підлеглим. Якщо керівник не байдужий до того, що відбувається в організації, завжди готовий вислухати працівників – імовірність мобінгу знижується. Адже колективне психологічне цькування – не рядова подія, а ганебне явище, яке прямо вказує на те, що керівництво не справляється зі своїми обов’язками. Прозорість у професійних стосунках – це ключ до проблеми мобінгу.

Як не стати жертвою мобінгу? Найперше, що хотілося б порадити кожному, це турбуватися про себе. Будьте ввічливими та доброзичливими, обережно поводьтеся з критичними висловлюваннями, не принижуйте інших, не зважайте на чутки та плітки. По-друге, робіть свою роботу відповідально, старанно та якісно, але без перегинів – ночувати на робочому місці не варто. Якщо ви відчуваєте, що можете стати жертвою мобінгу – терміново готуйтеся до відступу. Шукайте іншу роботу, не тримайтеся за колектив, який вас не поважає та зацьковує, не сприймайте звільнення як катастрофу. У нормі людина має бути завжди готова залишити конкретне місце роботи, коли йдеться про приниження її гідності. Найкраще концентруватися на позитиві та плюсах.

Бажаємо всім колегам не звертати увагу на просторікування і пам'ятати про те, що ми сильні особистості і найкращі фахівці.

Управління персоналу

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

Про мобінг ми чуємо дедалі частіше. Таке враження, що йдеться про епідемію нової соціальної хвороби. Судячи з численних закордонних публікацій, саме це підступне явище провокує звільнення з роботи, судові процеси, неврози, суїциди і матеріальні втрати, обчислювані в мільярдах. На робочому місці від нього потерпають чоловіки і жінки, досвідчені професіонали і молоді працівники. Мобінг процвітає як у державних установах, так і в приватних фірмах. Цьому явищу присвячують статті, книги та сайти. Для більш успішної боротьби з ним засновують громадські організації, відкривають гарячі телефонні лінії і вносять зміни в законодавство. На ньому наживаються журналісти, психологи і юристи...

Однак це все там, у них, стало публічним, у нас же залишається на рівні особистих драм і не набуває широкого розголосу, хоча передумов для такого явища, особливо в державних установах, хоч греблю гати. Часта зміна політичних команд, звільнення чужих, працевлаштування своїх і, як результат, системне пристосовництво в колективах, нашіптування і підсиджування — все це стало невід’ємною і порочною рисою молодої української демократії, до того ж ще не готової говорити про це явище вголос. У кожному разі, варто розібратися, що це: реальна серйозна небезпека для кожної працюючої людини чи чергова «розкручена» тема; нове модне слівце чи явище, яке існує давно?

Термін «мобінг» виник на початку 80-х із легкої руки психолога і вченого-медика, доктора Ханца Леймана, який провів дослідження цього явища на робочих місцях у Швеції. Мобінг — це колективний психологічний терор стосовно когось із працівників із боку його колег, підлеглих або начальства, що проводиться з метою примусити його/її піти з місця роботи. А простіше кажучи — це коли в колективі хтось когось намагається вижити. Таке явище існувало завжди. Палітра для опису всіх «принад», із якими можна зіштовхнутися за місцем роботи, яскрава й різноманітна: цькування, чвари, склоки, підсиджування, плітки, підкилимові ігри, дрібні пакості й великі підлості, стукацтво, інтриги, хамство, самодурство… А можна сказати ще й так: емоційне насильство, сексуальні домагання, психологічний садизм, інстинкт натовпу… Або й так: комплекс жертви, невміння вибудовувати міжособистісні стосунки, неефективне керування…

Мобінг, босинг, булінг…

Мобінг — загальний термін, який описує кілька варіантів психологічного цькування на робочому місці. Розрізняють вертикальний мобінг — коли колектив іде війною проти начальника або ж шеф виживає неугодного йому працівника (босинг — від англійського boss). Горизонтальний передбачає цькування колективом одного з працівників. Саме цей вид мобінгу найбільшою мірою відображає зміст самого терміна, що походить від англійського mob — натовп. А ще є булінг (термін, який трапляється переважно у Британії): найчастіше цим словом позначають цькування «сам на сам». Прибічники цього терміна вважають, що в будь-якому колективному цькуванні все одно є призвідця й натхненник процесу. Задля справедливості слід ще згадати сендвіч-мобінг — одночасне цькування і по вертикалі, і по горизонталі.

Для кращого розуміння природи цього явища слід також враховувати, що мобінг може бути свідомий (навмисний) і несвідомий (стихійний). Свідомий — це цілеспрямовані дії, котрі мають конкретну, чітко сформульовану мету: створити людині такі умови, аби вона звільнилася із займаної посади. У такому випадку найчастіше йдеться про корисливі мотиви — обійняти чиюсь посаду, провести на неї когось зі «своїх», вислужитися перед начальством. Несвідомий — це коли людина не усвідомлює, що займається цькуванням. Просто хтось із колег викликає у неї постійне роздратування, що накопичується і вже просто проривається назовні.

Мобінг може бути латентний і відкритий, індивідуальний і груповий. А ще хронічний, або самовідроджуваний — коли, виживши одного колегу і трохи понудьгувавши, «колективчик» береться за нову жертву. Так само може поводитися «серійний булер-кілер» (який найчастіше трапляється серед керівників відділів), який «мочить» жертву за жертвою. Нерідко трапляються булери-вампіри. Їх цікавить переважно процес — попити крівці, а зовсім не результат у вигляді звільнення колеги чи підлеглого.

Основні прояви

Практиковані способи виживання людини з роботи дуже різні: відмова в допомозі та спілкуванні; ігнорування прохань; негласний бойкот; припинення ділових контактів; провокування стресових ситуацій; різного роду приниження. Ті, хто займається мобінгом, регулярно ставлять під сумнів професійну компетентність колеги; ігнорують його успіхи; за його досягнення хвалять інших; сприяють, аби працівник був навантажений особисто йому неприємними обов’язками тощо. Не менш дієвими є й усілякого роду дрібні капості: переплутати папери; видалити потрібні файли; зіпсувати техніку; «заморити» улюблені квіточки; розпустити плітки, що ганьблять людину; не покликати до телефону; не передати важливу інформацію; зробити об’єктом глузувань або двозначних жартів.

Можливі наслідки

У жодному разі не можна недооцінювати можливого негативного впливу мобінгу на здоров’я, психіку і навіть долю людини, котра йому піддається. Цькування на роботі може призвести до виникнення відчуття соціальної неповноцінності; захворювань на нервовому грунті; проблем зі сном; нервових зривів; депресивних станів; інфарктів і навіть самогубства. Жахливе відчуття «всі проти мене» руйнує психіку людини, фатально впливає на її самооцінку. Працівник починає сумніватися в собі, своїй компетентності і здатності ладити з іншими людьми. Найпарадоксальніше, що людина, котру піддають систематичному цькуванню, інколи затято не хоче йти з роботи. Боротьба заради боротьби призводить до зсувів у психіці: прагнення «перемогти» глобалізується і перетворюється на супермету. Місце роботи бачиться як особливо цінне і ледь не єдино можливе. В людини виникає ілюзія, що вона більше ніколи не зможе знайти собі «місце під сонцем».

У жертви мобінгу може розвинутися підозріливість на межі параної, коли рядові і навіть рутинні негаразди та збої в робочому процесі починають здаватися підступами ворогів, а в невинному зауваженні вчуваються іронія, сарказм і прихована критика. Засмиканість, напруженість, завищена готовність захищатися, яка переходить іноді в агресію, — й ось від людини реально відвертаються навіть ті, хто й не думав брати участі в цькуванні. Виснаження нервової системи неминуче позначається на якості роботи. Таким чином, на момент звільнення ні в кого не виникає сумніву в правомірності такого фіналу. Тривалий час по тому людина все ще може перебувати у стані посттравматичного стресу. А набута невпевненість у собі згодом може серйозно нашкодити на новому робочому місці і вплинути на подальшу долю.

У цій тривалій психологічній війні не буває переможців: жертва знесилена й нерідко хвора; страждають її рідні та близькі... Тих, хто «виграв», можна тільки пожаліти, як кожного, хто став на шлях морального розкладу... А організація, в якій таке сталося, зазнає значних матеріальних і моральних втрат: збитки через зниження продуктивності праці; підірвана репутація; звільнення (іноді трохи відстрочене) добрих професіоналів, які не хочуть, з одного боку, брати участі в таких іграх, з іншого — ставати наступною жертвою.

До речі, привертання загальної уваги до тих негативних процесів, із якими можна зіштовхнутися на роботі, — це великий крок уперед на шляху гуманізації суспільства, захисту прав людини і загального поліпшення якості життя. Адже коли про якесь негативне явище багато говорять, його легше виявляти, вивчати й виробляти методи боротьби з ним. Водночас широкомасштабне обговорення будь-якої проблеми супроводжується дуже небезпечним «побічним ефектом»: галас сприяє своєрідній популяризації соціального зла під рубрикою «А тепер, дітки, повторимо ще раз слова, яких ніколи не можна вимовляти». Та все ж сподіватимемося, що плюсів у тому, що явище отримало назву і привертає загальну увагу, більше, ніж мінусів.

Поради тим, хто не хоче стати жертвою мобінгу

Загальновідомо, що профілактика захворювання — це значно краще, ніж тривале й далеко не завжди успішне лікування. Однаковою мірою це стосується і соціальних «хвороб», однією з яких є мобінг. Значно простіше постаратися не потрапляти в таке становище, ніж потім шукати з нього вихід.

Практика свідчить, що дуже часто все починається з моменту приходу людини на роботу. Дуже наївно було б сподіватися, що вас неодмінно приймуть із розпростертими обіймами і поспішать попередити, об які підводні рифи ви можете спіткнутися. Навпаки, новачка може очікувати щось на кшталт дідівщини. У кращому разі, старожили не без задоволення спостерігатимуть за вашими першими незграбними кроками. Тому з перших днів слід якомога більше дізнатися про робочий розпорядок, корпоративні традиції, неписані правила й закони. Багато їх неминуче здаватимуться зайвими, безглуздими й дуже обтяжливими. Приймайте їх як даність, не кваптеся виступати з критикою, відмовлятися дотримуватися якихось із них чи взагалі зопалу пропонувати купу нововведень. Почекайте, поки станете «своїм» (чекати можна досить довго); вивчіть стиль керівництва і навіть особистісні риси шефа; заручіться підтримкою однодумців; із головою зануртеся у професійну специфіку; постарайтеся зрозуміти логіку організації праці та відпочинку, — а тільки потім спливайте з «революційними» пропозиціями. Понад 90 відсотків того, проти чого хотілося протестувати спочатку, згодом видасться єдино можливим і найбільш доцільним. Ще з дечим боротися буде безглуздо, а з чимось — можна буде змиритися. Таким чином, ви проявите ініціативу не під гаслом «усе не так», а конкретну й відразу ж пропонуючи раціональніше вирішення проблеми.

Водночас необхідно уважно придивитися до своїх нових колег. Може з’ясуватися, що далеко не всі вони бездоганні з погляду ділових рис, моралі і приємності в спілкуванні. Проте до вашого приходу колектив уже склався й усі якось притерлися і притерпілися одне до одного. Тому якщо ви потрапите в атмосферу навіть відносної терпимості, то вважайте, що вам добряче пощастило, — адже й ви не бездоганні. У жодному разі не ставте зайвих запитань, ухиляйтеся від критики товаришів по службі та обговорення їхніх якостей з іншими колегами, адже нова людина мимоволі може стати каталізатором конфліктів та взаємного незадоволення. І тоді ваші колеги, трохи поконфліктувавши між собою, згадають, що чвари почалися з вашою появою, й дружно об’єднаються проти вас у єдиному мобінговому пориві.

А ось якщо вам не пощастить і в новому колективі ви відразу потрапите на «поле бойових дій», не кваптеся долучатися до якогось із протиборчих угруповань. Залишаючись «позафракційним», можна знайти друзів і союзників серед нейтрально налаштованих колег і не нажити при цьому ворогів.

Зрозуміло, що мобінгу піддають не лише новачків. Вважається, що об’єктом нападок може стати будь-яка людина, котра хоч якимось чином відрізняється від більшості: розумніша/дурніша; багатша/бідніша; вродливіша/потворніша; провінційна/міська; іншої національності; «не тієї» статі; приїжджа; недбайливий працівник/високий професіонал; підвищений/знижений по службі, та й узагалі волею випадку кожна працююча людина. І щоб знати, де соломки підстелити, розглянемо, з яких причин можна піддатися психологічній атаці.

Вас не люблять «за діло»

Замисліться, чим саме ви можете дратувати своїх колег. Згадайте, чим бували незадоволені ваші рідні, однокурсники, друзі, колишні колеги... Практика свідчить, що люди значно нетерпиміше ставляться до дрібних поганих звичок, ніж до значних вад. Паління, надмірна пристрасть до кави, схильність постійно щось жувати, неакуратність, неввічливість, необов’язковість, балакучість, критиканство, постійне скиглення, підлещування перед начальством — це те, що найчастіше дратує оточення. Усе, звісно, може бути значно серйозніше, коли йдеться не так про погані манери, як про негідну поведінку, негарні вчинки й негативні душевні риси. Але якщо ви готові задуматися над тим, за що вас не люблять і не поважають оточуючі, все ще можна виправити.

У кожному разі, не перевантажуйте собою оточення. Вмійте слухати, не поспішайте відразу висловлювати свою думку.

Вижити з корисливою метою

Було б занадто просто, якби мобінгу піддавалися лише недбайливі працівники і нехлюї, обтяжені поганими звичками. Добрий професіонал — перший у черзі не тільки на підвищення, а й на підсиджування.

Якщо ви припускаєте таємну інтригу з метою посісти ваше місце чи не допустити просування кар’єрною драбиною, зважте свої сили. Якщо маєте вдосталь «куражу» на непросту боротьбу, ризикніть. Якщо ж знаєте за собою набір таких рис, як тривожність, помисливість, схильність не довіряти власним силам і невміння гідно програвати, — терміново «втікайте», перш ніж складне психологічне протистояння підірве вашу психіку і здоров’я. Наявність нездорової конкуренції в колективі цілком і повністю лежить у сфері відповідальності керівництва.

За те, чого не можна змінити, або «просто так»

Тобто коли оточення реагує на такі ваші особливості, над якими ви не владні, — ви чоловік або жінка, людина «не тієї» раси, національності чи орієнтації; приїжджий тощо. Однак практика свідчить, що люди з такими характеристиками в аналогічних обставинах цілком по-різному адаптуються в соціумі: одні стають предметом глузувань і переслідувань, а інші не відчувають особливих складнощів. Усе залежить від того, чи вважає індивідуум свою особливість фатальною і ключовою в житті або долі.

Більшість проблем криються в нашій свідомості. Закомплексована людина — легка здобич у соціальних джунглях, поранена трепетна лань, яка приваблює хижаків запахом крові. Саме такі особи ризикують стати жертвою мобера-«вампіра». Щоб вистояти, слід спробувати позбутися своїх комплексів. Якщо вам удасться навчитися ігнорувати причіпки, глузування та дрібні капості, від вас неминуче відчепляться, аби зайнятися пошуком нової жертви. Не виключено, що причини вашого цькування дурні, безглузді й несправедливі. Зануртеся з головою в роботу, станьте патріотом фірми, професіоналом високого класу і цінною кадровою одиницею — у вас з’явиться шанс, що вас цінуватимуть «попри все».

Якщо ситуація зайшла занадто далеко

Якщо ви відчули, що можете стати не просто об’єктом, а саме жертвою мобінгу, терміново готуйтеся до відступу. Шукайте запасний аеродром — іншу роботу, тимчасові підробітки, що завгодно. Внутрішньо прощайтеся зі своєю роботою, плануйте життя без неї. Неодноразово (!) доводилося спостерігати: щойно людина заспокоювалася і переставала боятися звільнення, все саме собою налагоджувалося.

Інколи буває корисно знайти ініціатора вашого цькування і спробувати перевести робочий конфлікт у площину людських стосунків, відверто поговоривши з ним (нею) або навіть попросивши допомоги. Незле б з’ясувати — хтось один каламутить проти вас воду, чи діє ціла «група товаришів». Натомість спробуйте заручитися підтримкою тих, хто вам симпатизує. Проте це слід робити лише в тому разі, якщо ви твердо впевнені, що вам не доведеться «виправдовуватися».

Багато що, як завжди, залежить від загального настрою. Якщо людина, відчувши психологічний дискомфорт, просто звільнилася, — можна вважати інцидент вичерпаним: неприємно, але можна пережити. Складніше, коли звільнення сприймається як життєва катастрофа. Справжньою жертвою мобінгу ризикує стати той, хто вирішив «перемогти», «довести», за будь-яку ціну втриматися на роботі. У процесі такої боротьби робота перетворюється для людини на надцінність, втративши яку, вона ніби втрачає сенс життя.

Людина може відчувати хворобливу залежність від конкретного місця роботи з різних причин: низька самооцінка і страх залишитися безробітною; котяча схильність звикати до місця і страх змін; страх фінансових утрат; убогий духовний світ і світогляд; причини інтимного характеру (приміром, закоханість в одного з колег) і багато іншого. У нормі людина має бути завжди готова залишити конкретне місце роботи, коли йдеться про уражену гідність, не кажучи вже про примітивне виживання.

Багато що залежить від уміння раціонально планувати своє життя. Небезпечно, скажімо, «класти всі яйця в один кошик» і будувати своє майбутнє з розрахунку, що конкретна робота буде вічною. Інакше втрата її може обернутися особистим фіаско і крахом для всієї сім’ї.

Мобінг — ганьба для фірми

Колективний психологічний терор — не рядова подія, а огидне явище, наявність якого свідчить про те, що керівництво не впорюється зі своїми обов’язками.

Хто сказав, що ми повинні однаково добре ставитися до всіх без винятку товаришів по службі і моментально починати любити кожного новачка, який з’явився в колективі? Хто може примусити нас симпатизувати колезі, котрий регулярно зриває графік здачі робіт, підводить весь колектив, неохайний, безвідповідальний, скиглій, прилипала і дрібний інтриган? Цілком нормально, якщо прихід нової людини супроводжується періодом притирання, під час якого до неї придивляються і випробовують у різних ситуаціях. У нормальному здоровому колективі і притирання, і навіть можливе відторгнення відбуваються самі собою, у процесі, як низка дрібних робочих конфліктів. Зовсім інакше це проходить у колективі, де спостерігаються не зовсім здорові процеси. У такому випадку мобінг є основним способом кар’єрного росту, можливістю вислужитися перед начальством; єдиною умовою утриматися на робочому місці чи навіть колективною «розвагою». І тоді всі запитання — до керівництва.

Шефа — у відставку

Здавалося б, керівник, який себе шанує, повинен щосили протистояти мобінгу. На жаль, нерідко саме шеф і Ко стають винуватцями різного роду негативних процесів у колективі. Проблема може полягати в особистісних рисах і сумнівних моральних підвалинах управлінців.

Доводиться спостерігати, як на догоду своїм амбіціям іноді жертвують не лише цінними робітниками, а й інтересами фірми. Гра з підлеглими, як із пішаками, — одна із найдавніших, найбільш аморальних і, на жаль, найбільш захопливих. Панувати, вносити розбрат, наближати до себе то одних, то інших, зіштовхувати інтереси, провокувати нездорову конкуренцію — цим можуть грішити і керівні працівники середньої ланки: заступники, менеджери з персоналу, керівники відділів. Але основна відповідальність все одно лежить на главі фірми, який не має морального права не помічати того, що коїться в його господарстві. Причина може бути в хибному розумінні конкуренції як боротьби без правил і основного стимулу до роботи. Керівництво при цьому гласно або негласно заохочує суперництво, заплющуючи очі або навіть провокуючи співробітників на нечесні форми боротьби за виживання чи вищу посаду. Інколи тривале цькування жертви оформлюється як «показове побиття» — щоб інші боялися. Такий стиль керівництва найзгубнішим чином позначається на робочій атмосфері.

Втім, зовсім не обов’язково бути лиходієм із мильної опери, щоб отруїти життя своїм підлеглим. Шеф може бути просто закомплексованою, невпевненою в собі людиною, котра звикла самостверджуватися за рахунок інших.

Абсолютно фатальне процвітання у фірмі родинних або інтимних зв’язків. «Зайвим» при цьому ризикує стати навіть професіонал високого класу, на якому тримається вся робота.

Проте дурнів і невмійків значно більше, ніж відвертих негідників. Тому нерідко причиною мобінгу буває примітивна некомпетентність керівництва, власне, в управлінській сфері, зокрема не налагоджений механізм комунікації «вище керівництво « рядовий співробітник»; відсутність відпрацьованого механізму вирішення конфліктів; невміння підібрати достойних керівників середньої ланки. На деяких моментах зупинимося докладніше.

Організація праці

Конфлікти неминучі, коли немає чітких посадових інструкцій, не визначено зон відповідальності; обов’язки спеціалістів в одних випадках дублюються, а в інших — узагалі ні на кого формально не покладені (виконує їх або найбільш свідомий, або найбільш безвідмовний). У такому разі у співробітників дедалі частіше виникає найдеструктивніше запитання: «Чому я?» (більше працюю; менше одержую; виконую найпротивнішу роботу; частіше/рідше їжджу у відрядження…) Одні перевантажені й вічно незадоволені, а іншим вистачає часу на плітки й інтриги. «Недозавантажені» працівники одночасно є і каталізаторами мобінгу, і його потенційними жертвами, бо «громадська думка» розцінює їх як ледарів та нахлібників.

Стратегічне планування

Багатьох проблем пощастило б уникнути, стратегічно грамотно плануючи діяльність організації. Вкрай важливо відпрацювати механізми донесення цілей і завдань фірми до кожного з працівників, а також передбачити можливість співробітників безпосередньо вносити у верхи свої міркування й пропозиції щодо вдосконалення роботи підприємства (незалежно від його масштабів) і підвищення доходів. Майбутнє фірми абсолютно безперспективне, якщо співробітники працюють не на її процвітання і «світле майбутнє», а тільки для заробітку й виживання на своїй посаді. Розвиток неможливий, якщо ініціатива припиняється або гаситься «дорогою» до вищого керівництва. Перспектива особистісного зростання має сприйматися кожним працівником як нерозривна складова загального розвитку. Слід більше уваги приділяти розвиткові персоналу всередині компанії, щоб не доводилося замінювати його на спеціалістів зі сторони. Тому не слід скупитися на навчання, переучування і підвищення кваліфікації персоналу.

Нудно, сумно…

Однак ніщо не допоможе, коли в установі поселився безрадісний рутинний стиль роботи. Відсутність корпоративних традицій, свят, хвилин гумору і розрядки, а також днів загального відпочинку на природі може призвести до того, що персонал почне шукати розвагу у чварах одне проти одного. Хочеться підкреслити, що йдеться не про формальні вечірки, які часто бувають ще однією зобов’язалівкою, а про справжні свята, в яких є місце неформальному спілкуванню в невимушеній обстановці. Такі форми відпочинку слугують корисним струсом, дають заряд позитивної енергії, сприяють поліпшенню мікроклімату в колективі і підвищенню продуктивності праці.

Ми згадали лише найпоширеніші управлінські помилки, які сприяють процвітанню мобінгу та інших деструктивних процесів. Якщо колектив «хворий», завжди йдеться про комплекс причин, і для початку потрібен системний аналіз сформованої ситуації, можливо із залученням незалежних експертів.

Інколи навіть невеличка кадрова перестановка, незначне коригування обов’язків, розведення конфліктуючих сторін по різних кімнатах або напрямах роботи стимулює колектив до нових трудових звершень. Так чи інакше, підвищити загальний імунітет цілком можливо, якщо основним принципом керівництва стане турбота про співробітників, їхній комфорт (у тому числі психологічний) і добробут.

Психотерор на робочому місці: як не допустити мобінгу

Автор : Зімовін Олексій, практикуючий психолог (e-mail: [email protected])

Колектив або його частина ополчилися проти співробітника… Грублять, ображають, підставляють, загалом, намагаються вижити з робочого місця. Хороший керівник не може пройти повз це… Як налагодити відносини в колективі, щоб звести імовірність виникнення подібної ситуації до мінімуму? Як самому не стати жертвою такої поведінки? Давайте поговоримо про це.

ЩО ТАКЕ МОБІНГ

Мобінг — досить примітивна форма поведінки. Поширений у підліткових колективах або жорстко структурованих групах: армія, в’язниця тощо. Але зустрічається цей феномен і в організаціях, навіть у тих, де, на перший погляд, установлені найприємніші відносини між співробітниками.

Слово «мобінг» утворене від англійського дієслова «to mob» — грубити, нападати зграєю, цькувати.

Коли ми говоримо про примітивність мобінгу, то маємо на увазі ще й таке — на цю форму поведінки здатні не тільки люди, а й тварини. Точніше буде сказати, що ця форма поведінки дісталася нам від тварин. З метою захисту своєї території вони виконують колективні дії, спрямовані проти ворога. Так, мавпи ховаються на деревах від лева, кричать, скачуть і кидають у нього все, що трапиться під руку. Але одразу ж впадає в вічі важлива відмінність — тварини майже завжди виступають проти представника іншого виду, люди — проти свого.

Людське суспільство просякнуте духом змагання, конкуренції. Тут боротьба йде всередині одного виду, просто приналежність до нього перестає відігравати для нас таку важливу роль. Для людини набагато важливіше, до якої соціальної групи вона належить: «своїх» або «чужих». Поведінка «своїх» приймається як належне і оберігається, поведінка «чужих» викликає агресію. А найцікавіше, що часто межу можна провести довільно, за будь-якою ознакою: національності, віросповідання, кольору шкіри чи волосся, звичок, рис характеру, навіть статі. Отже, мобінг лежить в основі агресії одних народів до інших, одних соціальних класів до інших, загалом однієї соціальної групи до іншої.

Але далі не зупинятимемося на цих загальних питаннях. Що ж таке мобінг у робочому колективі, в організації?

Мобінг — психологічний терор, який здійснює колектив або його частина по відношенню до когось із співробітників.

Образливі слова, ігнорування, випади та кепкування, небажання ділитися інформацією, доноси — усе це ще «квіткові» прояви мобінгу. Відомі випадки, коли співробітники цілеспрямовано ховали документи від своєї жертви, викидали її речі, наприклад, чашку, ламали комп’ютер тощо.

ЧОМУ СЛУЖИТЬ МОБІНГ

У здорової людини прямо в цьому місці може вирватися обурене зітхання, а разом з ним слово: «Навіщо»?.. Мобінг служить дуже простій меті, адже і форма поведінки не складна, — «стрибнути вище», тобто бути краще тероризованого працівника. І тоді треба або зупинити його професійне зростання, ослабити його можливості щось зробити в цьому колективі, не дозволити йому ніяк впливати на дії організації. Або, і це досить частий підсумок мобінгу, взагалі вижити співробітника з організації, тобто добитися того, щоб його звільнили або він звільнився сам.

Ось так. Люди жорстокі.

ЖЕРТВА МОБІНГУ

Хто може стати жертвою мобінгу? У принципі, будь-яка людина. Важливо тільки, щоб вона чимось відрізнялася від інших. А як ви розумієте, родзинку можна знайти в кожному. І звинуватити жертву в надмірній кексовості!

Жертва мобінгу — член колективу, який виділяється серед усіх інших.

Нерідко жертвами стають молоді фахівці або фахівці, які щойно прийшли, адже вони явно відрізняються від навчених досвідом тітоньок і вносять до їх усталеного розпорядку життя щось нове. Чудово підходить під жертву мобінгу і жінка передпенсійного віку.

Автору довелося консультувати головного бухгалтера, жінку, яка скаржилася на свою співробітницю. Остання реалізовувала мобінг щодо попереднього керівника, будучи її заступником, а зараз намагається робити це і стосовно клієнтки, яка звернулася. Що сказати… Попередній головний бухгалтер — жінка передпенсійного віку. Дівчина, яка прагнула потрапити в це крісло, постійно виставляла свою начальницю нічого не розуміючою старою, писала анонімки, робила вигляд, що тут працює тільки вона, підбурювала інших підлеглих ігнорувати розпорядження керівника тощо. Урешті-решт, головний бухгалтер пішов на пенсію. Але керівники вищого рівня розуміли, з ким мають справу, і поставили головним бухгалтером не скандалістку-терористку, а жінку, яка і виявилася клієнткою автора. Адже дівиця, яка мітить на посаду головного бухгалтера, не заспокоїлася і тепер організовує цькування на клієнтку. Вона робить усе можливе, щоб їй працювалося некомфортно, створює постійний стрес, вимотує нерви… Адже навички в неї вже вироблені, і ще які…

Ми описали випадок, коли під дією психотерору опиняється керівник, але нерідко він сам виступає ініціатором мобінгу. Коли співробітника тиранить і третирує керівник або колектив робить це з його подачі, то така форма мобінгу називається боссінг.

Отже, ви бачите, під дією психологічного терору може виявитися будь-хто, навіть керівник. Головне — перейти (насправді чи тільки в його уяві) доріжку ініціатору мобінгу. Такою людиною найчастіше виступає неформальний лідер групи, людина, яка має в ній авторитет і вплив. Звісно, поява конкурентів для нього зовсім не бажана, а будь-які структурні зміни групи або її правил — небезпечні. Саме тому жертвами мобінгу нерідко стають найбільш ініціативні та компетентні співробітники. Адже якщо він виділяється, то з боку «підліткової», «мобінгової» логіки виглядає як вискочка.

Ви, напевно, уже помічаєте, що мобінг, такий корисний для мавп, у робочому колективі веде не тільки до того, що жертва видихається, а іноді й доходить до нервового зриву — це тільки морально-психологічний бік, але — і до зниження продуктивності, якості праці. Не тільки тому, що колектив втрачає мотивацію, а й оскільки підвищується текучка кадрів.

Як же не допустити мобінгу в колективі? Читайте далі.

ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ КЕРІВНИК ДЛЯ КОЛЕКТИВУ…

… щоб урятувати його від мобінгу. Повинні ми закінчити фразу. Дійсно тут від керівника залежить дуже багато.

Перше, про що варто піклуватися постійно, — це формування здорової організаційної культури та підтримка здорового клімату спілкування. Важливо встановити групові правила і норми, цінності, які б поважали індивідуальність та унікальність іншої людини, її компетентність та працелюбність.

У колективі, в якому співробітники можуть відкрито і щиро обговорювати взаємні симпатії та претензії, мобінг виключений.

Важливим правилом у колективі має стати обговорення конфліктів і претензій працівників один до одного у відкриту. Іноді керівник або інший співробітник може виступати посередником у цьому. Адже якщо конфлікт не обговорюється, то «війна» стає прихованою, партизанською, а тут уже всі засоби хороші. Помітили, що хтось плете інтриги проти когось? Викликайте спочатку одного і розпитуйте про мотиви такої поведінки, а потім запросіть і другого. Нехай обговорять те, що накопичилося.

Правила та норми колективу повинні засуджувати плітки, інтриги і доноси на роботі. Ефективний керівник присікає щонайменшу спробу одного співробітника «настукати» на іншого. При цьому, звичайно, важливо оберігати цінність справедливості. Навіть якщо до вас дійсно дійшла якась інформація, то необхідно прийняти її до відома не як керівництво до дії, а як привід для довірчої розмови з тим, кого стосуються ці відомості.

Виключити мобінг дозволяє і налагоджений зворотний зв’язок між підлеглими і керівником. Якщо останній відкритий до діалогу, готовий вислухати співробітників, цікавиться тим, що відбувається в організації, то імовірність мобінгу знижується.

Наступний момент. Важливо стежити за тим, щоб завдання, повноваження та обов’язки були чітко розподілені між співробітниками. У зонах перетину і накладення повноважень криється не тільки причина конфлікту, а й причина мобінгу. Кожен повинен чітко уявляти, за що відповідає саме він. Зрозуміло, що добитися абсолютного відособлення одного співробітника від іншого неможливо. Але якщо ви помітили неприязнь між працівниками, ризик виникнення мобінгу, то ці двоє точно мають бути розведені по двох різних кутках відділу не тільки у фізичному сенсі, а й у функціональному. Їх завдання повинні вирішуватися окремо одне від одного. Так щоб у «терориста» не було ніякої можливості давити на жертву.

Керівнику варто побоюватися зближуватися з кимось з підлеглих більше, ніж з іншими. Адже це порушує усю комунікативну систему і породжує відчуття несправедливості. Щоб не допустити цього, рекомендується уникати також наявності сімейних або інтимних зв’язків між керівником і підлеглими.

Співробітникам має бути чітко зрозуміло, за якими критеріями людина отримує надбавку чи премію, як визначають, хто піде на підвищення тощо. Так ми переведемо професійне змагання в конструктивну площину. Чим прозоріша і зрозуміліша не тільки система управління, а й система заохочень і покарань, тим стійкіший колектив і тим сильніше він захищений від імовірності мобінгу.

Прозорість у професійних відносинах — ключ до проблеми мобінгу.

І наприкінці метод екстреного реагування. Як бути, якщо треба не займатися профілактикою мобінгу, а вже вирішувати ситуацію, що виникла та загострюється? Ви бачите жертву. Її важко не помітити. Працівник зривається, страждає, захворює, бере додаткові відпустки, замикається, ні з ким не спілкується, іде на лікарняні тощо. Колектив або його частина ополчилися проти нього. Зустрічають презирством, не спілкуються, ігнорують, не запрошують на корпоративні заходи, у його присутності замовкають тощо. Як бути? Адже не звільниш цілу групу людей, тим більше увесь колектив, догана тут теж не допоможе. А чи можемо ми допустити звільнення цінного, хоч і зацькованого співробітника? Йому, можливо, так і буде краще, ось тільки нам ні. Що ж робити?

Найголовніше — шукайте організатора цькування, він обов’язково проявиться. Якщо його неможливо визначити за спостереженнями, поспілкуйтеся з кимось із співробітників, які беруть участь у мобінгу. Він обов’язково розповість у результаті, з чого все почалося, вкаже на того Івана Івановича чи ту Ганну Петрівну, якій перейшла дорогу в той момент ще майбутня, а зараз вже дійсна жертва.

Коли призвідник знайдений, то далі загалом усе зрозуміло. Його треба переконати припинити цькування. Згадайте методи переконання, які ми обговорювали на сторінках цього видання. Якщо одних ваших слів йому недостатньо, то можна і пригрозити звільненням. У будь-якому випадку ви повинні розуміти, що хоча призвідник швидше за все неформальний лідер, тобто користується впливом у колективі, він шкодить роботі усієї організації, а отже, і вашій результативності як керівника. Тому основна стратегія, звичайно, — домовитися, але якщо не вийде, то доведеться позбавлятися джерела мобінгу.

ЯК САМОМУ УНИКНУТИ МОБІНГУ

Ми поговорили про те, що може зробити керівник, щоб урятувати колектив від мобінгу. На те у керівника є свої важелі впливу. А як же самому співробітнику потурбуватися про себе? Що треба робити, щоб не стати жертвою мобінгу?

Перший принцип — ввічливість і доброзичливість. Людина, яка відкрита до спілкування, цікавиться оточуючими, поводиться з ними відповідно до певних групових правил, викликає симпатію, а отже, проти неї мобінг просто не може бути спрямований. Навіть якщо призвідник постарається збити коаліцію проти такого працівника, то в нього нічого не вийде. І навпаки — коли співробітник скритний, суворий, не ввічливий, напружений і дратівливий, то він, сам того не бажаючи, переходить дорогу занадто великій кількості співробітників. І тоді у відповідь на слова призвідника кожен подумає: «Ах, це він зараз про ту змію говорить. Звичайно, ми їй влаштуємо». Тож пам’ятайте…

Коли подобаєшся оточенню — тебе не тероризують.

Це не означає, звичайно, що треба сподобатися всім. Такий варіант навряд чи можливий у реальному житті… Але і влаштовувати героїчну битву одного проти всіх теж не варто!

І будьте обережні з критичними висловлюваннями. Ви можете бути дуже мудрим і досвідченим співробітником, але це не означає, що варто підноситися за рахунок інших. У спілкуванні з колегами, обговорюючи ті чи інші їх дії, краще підкреслюйте позитивні моменти, хваліть, робіть компліменти. І навіть якщо вам доведеться сказати щось неприємне, підсолоджуйте гірку пігулку: «Я впевнений у вас як у професіоналі, і мені приємно з вами спілкуватися, але я повинен зауважити такі моменти у вашому звіті».

Уникайте можливості принизити іншу людину. До цього варто бути особливо уважним. Вам може здатися, що коли ви сказали співробітниці про те, що в неї спідниця сильно зім’ята чи забруднена, то зробили добру справу. Адже попереджений — означає озброєний. Ось тільки ви не звернули уваги на той факт, що сказали це у присутності чоловіка, який їй симпатичний або при жінці, з якою вона давно конфліктує. І що виходить? Не хотіли, але принизили. Приниження вам навряд чи пробачать і забудуть. Тож будьте пильні. Іноді краще промовчати, ніж випадково поставити іншого в незручне становище.

І ще одне правило з цієї ж опери. Будьте обережні з чутками та плітками. Звичайно, що б там не писали і не говорили про їх шкоду, а жоден колектив без них не обходиться, та й узагалі навряд чи може існувати. Проте краще довірте займатися чутками комусь іншому. Самі спирайтеся тільки на достовірну інформацію, що отримана етичним шляхом. Якщо ж усе-таки хочеться попліткувати, та так, що не втриматися, то робіть це тільки поряд з перевіреними людьми, коли ви розумієте, що сказане вами не буде використано проти вас… ні, не в суді, гірше, в товаристві людей працюючих, які втомлюються, вигорають, а тому дуже дратівливі та злопам’ятні.

Наступний принцип — не потрібно перти проти танка. Шануйте традиції, правила і норми колективу. Беріть участь у колективних заходах, святах тощо. Ніхто не примушує вас залишатися в ресторані на святкуванні дня народження бухгалтера до ранку і танцювати, доки не відпадуть ноги, але посидіти з усіма, продемонструвати повагу до традицій, побути частиною групи — це дуже важливо для побудови відносин у трудовому колективі.

Отже, якщо підсумувати те, що було зазначено вище, виходить, що треба бути білим і пухнастим і прогинатися під мінливий колектив? Друзі, зовсім ні! Більше того, наш наступний принцип якраз доповнює цей білопухнастий початок.

Не дозволяйте принижувати себе.

Це не означає сварливості та підвищеного почуття власної важливості, але якщо вам відверто грубіянять чи намагаються давити на вас у будь-який інший спосіб, ви маєте повне право захищатися, виражати свою злість, гніватися тощо.

Коли хтось із співробітників давить на вас, поводиться неетично, образливо жартує, підставляє чи робить щось іще з розряду мобінгу, не реагуйте емоційно, притримайте образу. Зараз час зібратися і абсолютно спокійно, навіть прохолодно поговорити з психотерористом. З’ясуйте, чого він домагається, визначте суть конфлікту. Насправді, тільки-но нападаючий побачить, що ви не ведетеся, що йому не вдається викликати у вас жодних емоцій, йому теж доведеться почати домовлятися з вами. Так, уключивши холодний розум, почавши обговорення, ви виходите з позиції жертви і переходите в позицію учасника переговорів. Головне, коли ви починаєте обговорювати претензії призвідника, не плачте, не скаржтеся, не виправдовуйтеся, використовуйте спокійні інтонації. Запитання: «Ну чому ви мене весь час ображаєте»? — невдале, адже воно занадто навантажене емоційно. Краще щось таке: «І чого ви домагаєтеся від мене?».

Узагалі в колективі важливо підтримувати баланс між вашими власними інтересами, якими ви не готові жертвувати, та інтересами групи. Так, наприклад, якщо вам не подобається, що вікно відкрите, а всім іншим співробітникам це необхідно, ви можете або промовчати, або включитися у війну… Але й результат буде різним. У першому випадку, ви — член колективу, частина групи і навряд чи мобінг буде спрямований проти вас, у другому — ви особистість, ви — відокремлені, у вас є свої бажання і потреби, ризик мобінгу зростає. Але якщо ви знаєте, що поступилися десь у іншому місці, що в цілому групові інтереси ви врахували, то цілком можливо, що віконце, яке ви закриєте, ні до чого й не призведе, а ось відкрите легко може викликати застуду. Отже, стежте за цим балансом між тим, наскільки ви зараз почуваєтеся частиною групи, а наскільки окремою особистістю, адже важливо і те і інше!

І ще декілька порад. По-перше, не варто демонструвати дружні чи інші теплі відносини з начальством оточуючим. Те, що ви давно дружите з керівником або він просто вам симпатизує, тому що ви дуже відповідальні та компетентні, — добре, звичайно, але вашим колегам про це знати не обов’язково. По-друге, робіть свою роботу якісно, але без перегинів — ночувати на робочому місці, роблячи місячний обсяг роботи за 2 дні не варто. Тоді ви сильно не виділятиметеся з колективу, але в разі конфлікту — начальник на вашому боці, адже ви старанні та продуктивні.

На цьому все! Бажаємо вам продуктивних і приємних професійних відносин!

***

Окрім того, деякі респонденти зазначили про такі прояви булінгу: цькування перед усім колективом, фізичне переслідування в робочий та позаробочий час (в тому числі по телефону), погрози звільнити за те, що перебуваєш на лікарняному з дитиною, заборона пити каву та чай, заборона спілкування з колегами.

Також виявлено, що чим більший стаж державної служби, тим вищий ризик застосування такого прояву булінгу як навмисне надмірне завантаження роботою у порівнянні з іншими працівниками та/або доручення завдань, які не відповідають рівню компетенції.

Разом з тим, чим вищий рівень юрисдикції державного органу, тим більша імовірність прояву булінгу з боку керівників та колег з інших структурних підрозділів. Це може бути пов’язано із більшою штатно-посадовою чисельністю та, відповідно, більшою кількістю комунікацій між структурними підрозділами державних органів, рівень юрисдикції яких – вся територія України.

До жінок булінг частіше застосовують керівники вищого рівня та колеги з інших структурних підрозділів.

Виявлено, що чим більший стаж державної служби, тим більший ризик застосування булінгу з боку безпосереднього керівника. Також безпосередній керівник частіше застосовує булінг до жінок, ніж до чоловіків.

«ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ З КОРУПЦІЄЮ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ»

Питанням запобігання, виявлення, протидії та боротьби з корупцією українське суспільство опікується вже не перший рік та успіхи в цьому напрямі поки неоднозначні. Розуміючи ступінь загрози та масштаби руйнівної сили корупції, доводиться суттєво змінювати законодавство, впроваджувати нові правові конструкції та моделі, підлаштовуватиіснуючі під наявні суспільні потреби з метою досягнення поставлених цілей. Однією з таких моделей є поява в національному антикорупційному законодавстві такого різновиду правопорушення, як правопорушення пов’язане з корупцією.

Ми вже в повній мірі орієнтуємось в таких термінах як корупція, корупційнізлочини, неправомірна вигода,нецільове використання бюджетних коштів, зловживання службовими повноваженнями та багато іншого, однак коли питання торкається правопорушеньпов’язаних з корупцією, в більшості випадків, ми не дуже чітко собі можемо уявити про що саме йдеться. Так, в дійсності, правову природу правопорушенняпов’язаного з корупцією, можуть роз’яснити правники, які спеціалізуються на антикорупційному законодавстві, представники спеціалізованих правоохоронних органів, науковці. Разом з тим, коло суб’єктів, яких має цікавити дана тематика значно ширше, оскільки наслідки вчинення такого проступку вельми негативні, що поруч з наявними проблемами законодавчого визначення та правозастосування, створює вже системну проблему. Саме тому варто даному питанню приділити окрему увагу.

Не знаючи самого визначення даного терміну, його видів та міри покарання може здатись, що скоєння такого протиправного вчинку не може мати дуже суворих наслідків, адже суто на слух, сприймається як щось таке, що тільки пов’язане з поганим. Однак, це далеко не так.

Національне антикорупційне законодавство надає визначення дефініції «правопорушення, пов’язане з корупцією» у статті 1Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. №1700-VII, (далі – Закон), а саме: «правопорушення, пов’язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону(суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону. – Авт.), за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Окремо слід відзначити, що це єдиний випадок, коли даний термін зустрічається в законі.

Таким чином, за вчинення пов’язаного з корупцією правопорушення передбачено весь спектр юридичної відповідальності, в тому числі кримінальну.

Проблематика кваліфікації пов’язаних з корупцією правопорушень лежить в площині розмежування останніх з корупційними правопорушеннями, оскільки обидва діяннявчиняються з використанням службового становища, мають суміжні склади,нормизакріплені в Кримінальному та Цивільному кодексах України, КУпАП та КЗпП України. Крім того, провадження по них та прийняття рішення має входити до компетенції спеціалізованих антикорупційних державних органів та установ.

Пов’язані з корупцією правопорушення за своїм змістом є більш широким поняттям, що не містить ознак самої корупції, втім порушує встановлені правила, протирічитьсуспільним інтересам та принципам, визначеним в якості норм права, наприклад, декларування недостовірної інформації (ст. 366¹КК України) або підкуп виборця, учасника референдуму (ст. 160 КК України).

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність викладено в главі 13-А КУпАП«Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією» , зокрема:

Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172⁴);
Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків (стаття 172⁵);
Порушення вимог фінансового контролю (стаття 172⁶);
Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172⁷);
Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень (стаття 172⁸);
Невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172⁹).
Порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням офіційним спортивним змаганням (стаття 172^-9-1);
Порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля (стаття 172^-9-2).

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією, за вчинення яких може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності
(не є виключним. – Авт.):

Неприйняття антикорупційної програми, неподання на погодження антикорупційної програми Національному агентству (стаття 19 Закону);
Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (стаття 22 Закону);
Обмеження щодо одержання подарунка (стаття 23 Закону);
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 25 Закону);
Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (стаття 26 Закону);
Обмеження спільної роботи близьких осіб (стаття 27 Закону);
Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 28 Закону);
Порушення правил етичної поведінки (статті 38–44 Закону);
Недотримання вимог щодо організації проведення спеціальної перевірки (статті 56–58 Закону).
Непроведення службового розслідування стосовно особи, яка вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення (стаття 65 Закону).
Недотримання вимог щодо незаконних актів та правочинів (стаття 67 Закону).
Порушення вимог статті 53 Закону«Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції».

Питання цивільно-правової відповідальності за вчинення пов’язаних з корупцієюправопорушеньлежить в площині зобов’язального права та відшкодування завданих таким вчинком збитків та має негативні наслідкисаме майнового характеру. Врегульовано ці питання цивільним, а в разі виникнення спору також і цивільним процесуальним законодавством.

Таким чином, норми та ключові визначення законодавець згрупував в Законі України «Про запобігання корупції», тоді як весь специфіка кваліфікації протиправних дій міститься вже у галузевих нормативно-правових актах.

Співробітник Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

О.М. Лазько

Порядок доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження

Відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) випадках – на приватних виконавців.

Положення статті 8 Закону, які набули чинності 05.01.2017 року, визначають поняття та функції автоматизованої системи виконавчого провадження (далі – Система).

Так, реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в Системі, порядок функціонування якої визначено Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року №2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за№1126/29256 (далі – Положення).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 8 Закону вільний та безоплатний доступ до інформації Системи забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Водночас, згідно статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

До професійної таємниці належить інформація, що стала відома державному виконавцю, приватному виконавцю, помічнику приватного виконавця у зв’язку із здійсненням професійної діяльності.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

Крім того, частиною п’ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»визначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Виходячи з положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закону України «Про захист персональних даних» в розділі І Положення розмежовані повноваження осіб щодо доступу та отримання інформації із Системи на реєстраторів та користувачів.

Так, відповідно до пункту 3 розділу І Положення реєстраторами Системи є: відповідальні особи, державні виконавці органів державної виконавчої служби, приватні виконавці, помічники приватних виконавців (щодо реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції, у тому числі виконавчих документів), керівники органів державної виконавчої служби та їх заступники.

В свою чергу відповідно до пункту 4 розділу І Положення користувачами системи є:

Міністерство юстиції України;

структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень;

посадові особи Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, визначені Міністерством юстиції України, до повноважень яких належать виконання рішень Європейського суду з прав людини та представництво держави у справах щодо невиконання рішень національних судів;

сторони виконавчого провадження.

Доступ до Системи реєстраторів та користувачів (крім сторін виконавчого провадження) здійснюється з використанням ідентифікаторів доступу, що надаються адміністратором Системи на підставі відповідних договорів, а також з використанням електронного цифрового підпису, сумісного з програмним забезпеченням Системи. Отримання електронного цифрового підпису в Акредитованому центрі сертифікації ключів здійснюється самостійно.

Водночас, на виконання абзацу другого частини першої статті 8 Закону розділ IVвизначає порядок доступу до Системи та отримання інформації з неї.

Згідно пункту 1 розділу VІ Положення доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадженнянадається без обмежень та цілодобово у формі відкритих даних, а саме:

прізвище, ім’я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника - фізичної особи та прізвище, ім’я, по батькові (за його наявності) стягувача - фізичної особи;

найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - боржника та стягувача;

номер, дата відкриття та стан виконавчого провадження;

найменування органу державної виконавчої служби (приватного виконавця), у якого перебуває на виконанні виконавче провадження.

Пошук інформації через веб-сайт здійснюється за такими параметрами:

- прізвище, ім’я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника - фізичної особи та прізвище, ім’я, по батькові (за його наявності) стягувача - фізичної особи;

- найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - боржника та стягувача;

- номер виконавчого провадження.

Оболонський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

ПРАВО НА ЗМІНУ ПРІЗВИЩА ДИТИНИ ЇЇ БАТЬКАМИ

Стаття 28 Цивільного кодексу України визначає - ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не впливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 6 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 145 Сімейного кодексу України прізвище дитини визначається за спільним прізвищем батьків чи прізвищем одного з них за їхньою згодою, у разі коли мати, батько мають різні прізвища.

Порядок зміни прізвища дитини її батьками врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010, Сімейним кодексом України, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011р. № 96/5.

Статтею 148 Сімейного кодексу України визначено, що у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.

У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.

У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінено за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при державній реєстрації народження присвоєно прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище дитини на прізвище другого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися:

- органом опіки та піклування,

- оформлене розпорядженням районної державної адміністрації.

- рішенням виконавчого комітету про зміну прізвища малолітньої дитини або судом.

При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Заява про внесення змін до актового запису про народження дитини у разі зміни її прізвища батьками подається у письмовій формі до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, що визначено пунктом 3 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та пункту 2.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Разом з заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтво про державну реєстрацію народження та інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Питання про внесення змін до актових записів цивільного стану розглядаються у тримісячний строк з дня подання відповідної заяви до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.

Заступник начальника Подільського

районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Л.А. Немировська

Шопінг в інтернеті. Повернення грошей і обмін товару інтернет-магазину.

Відносини, що виникають між покупцем і продавцем товарів, робіт та послуг в Інтернеті регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» визначає обсяг інформації, який обов’язково має бути доведений споживачу до моменту замовлення товару.

Перед покупкою товару в інтернет-магазині продавець повинен надати споживачеві інформацію про:

- найменування продавця, його місцезнаходження, порядок прийняття претензій;

- основні характеристики продукції;

- ціну, включаючи плату за доставку та умови оплати;

- гарантійні зобов’язання;

- інші умови поставки;

- порядок розірвання договору.

Якщо споживачу надано наведені вище відомості, інтернет-магазин повинен підтвердити замовлення письмово або за допомогою електронного повідомлення. Якщо інше не передбачено договором, продавець повинен доставити товар не пізніше 30 днів із моменту одержання згоди споживача на укладання договору (ч.6 ст. 13 Закону). Після замовлення та доставки товару продавець повинен надати покупцю певні документи (товарний чек, накладна).

Які умови заміни товару?

Частина 6 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє продавцю використовувати у договорі умову про можливість заміни товару за його відсутності іншим. Про це покупця повинні повідомити перед укладенням договору. Продавець може замінити товар тільки тоді, коли одночасно виконуються три умови:

- інший товар відповідає меті використання замовленого;

- має таку ж або кращу якість;

- його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Які товари можна повернути?

Поверненню підлягає не тільки неякісна продукція, але й товар, що з якихось причин не підійшов за кольором, фасоном, крім тих товарів, які передбачені Переліком товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню).

Товари, що не підлягають обміну та поверненню.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню). У список товарів, що не підлягають обміну та поверненню потрапили всі продовольчі товари (їжа, напої, алкоголь, дитяче харчування, тютюнові вироби тощо), лікарські препарати та засоби, предмети санітарної гігієни. Крім того, обміну та поверненню не підлягають деякі непродовольчі товари: панчішно-шкарпеткові вироби, постільна та натільна білизна, косметика, парфумерія, товари для новонароджених, інструменти для манікюру і педикюру, ювелірні вироби, друкована продукція та інше.

В який строк можна повернути товар?

Покупець має право розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару у відділенні служби доставки.

Продавець, тобто інтернет-магазин повинен перерахувати гроші за товар не пізніше, ніж протягом 30 днів з моменту розірвання договору. Якщо в цей термін гроші не повернули, продавець зобов’язаний сплачувати споживачу неустойку за кожен день затримки в розмірі 1 % від вартості продукції (стаття 12 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Хто сплатить зворотну доставку?

Це залежить від причини повернення.

Товар якісний, але споживач передумав його купувати. В цьому випадку пересилання оплачує покупець, якщо інші умови не визначено на сайті продавця.

Товар якісний, але продавець не надав повної інформації, передбаченої статтями 12 і 13 Закону України «Про захист прав споживачів» (дані про продавця, характеристики продукції, оплата доставки тощо). У такій ситуації повернення товару оплачує інтернет-магазин.

Товар виявився неякісним або не відповідав заявленим умовам. У цьому випадку важлива вага товару. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», доставка товарів вагою понад 5 кг здійснюється за рахунок продавця. Якщо ж покупка важить менше 5 кг, її доставку повинен сплатити покупець.

Куди звертатись, якщо споживач вважає, що його права порушені?

У разі, якщо споживач вважає, що його права та законні інтереси порушені він має право на їх захист у визначеному законом порядку.

Негайно після виявлення факту порушення своїх споживчих прав необхідно звернутися до продавця із письмовою заявою-претензією з вимогою щодо відновлення права.

Якщо претензія не була прийнята та/або розглянута, на неї не була надана відповідь або відповідь виявилася негативною, необґрунтованою та незаконною, а проведені переговори з керівництвом закладу не призвели до задоволення ваших законних вимог, необхідно звертатися до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі – Інспекція), яка входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

У випадку якщо результати звернення до Інспекції не дали бажаного результату, споживач має право за захистом своїх порушених прав звернутися до суду. Позивачі у справах про захист своїх прав як споживачів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Бажаємо вдалих покупок!

Статтю підготувала:

Заступник начальника Управління - начальник відділу представництва інтересів держави в судах України Управління судової, аналітично-правової роботи та міжнародного співробітництва – Кудєнцова Олена Георгіївна

03.07.2019

Як платити аліменти на дитину: головні правила

Один із способів забезпечення захист прав дитини є стягнення аліментів з одного з батьків після розлучення сімейної пари.

Крім того, Сімейний кодекс України передбачає збільшення або зменшення суми виплат.

Існує два способи виплат аліментів:

мирне вирішення проблеми;
примусове рішення, тобто через суд.

Мирне вирішення проблеми має на увазі наступні варіанти:

Неофіційна домовленість.

Тобто, батьки в усному порядку домовляються про те, що один з них буде виплачувати аліменти на дитину. При цьому сума також може узгоджуватись між батьками. Крім того, сторони можуть укласти договір і завірити його у нотаріуса для гарантій виконання умов.

Подача заяви за місцем роботи платника аліментів.

Сімейний кодекс визначає, що заява повинна бути подана самостійно платником аліментів за місцем своєї роботи (місцем отримання доходу), але на практиці бувають випадки, коли роботодавець приймає заяву того з батьків, з ким залишається проживати дитина, особливо, якщо інший з батьків не проти цього.

Якщо аліментник вирішив платити в добровільному порядку, то це можна зробити декількома способами.

готівкою при зустрічі (в такому випадку рекомендується складати розписку про отримання аліментів);
банківським переказом на рахунок (видається квитанція про переказ коштів);
поштовою пересилкою на адресу одержувача (рекомендовано оформити повідомлення про отримання грошей);
за допомогою спеціальних електронних систем, наприклад, Western Union та інших.

Рекомендовано зберігати докази оплати аліментів на утримання саме вашої дитини.

Як платити аліменти через банк?

Оплатити аліменти через банк можна двома способами:

- через касу, оформивши платіж на розрахунковий рахунок дитини або батька;

- за допомогою пересилання коштів з карти на карту.

У будь-якому випадку в платежі повинні бути вказані такі дані;

- дата платежу;

- дані платника;

- дані одержувача;

Призначення платежу

Тут слід обов'язково вказати, що гроші передаються на утримання дитини (краще вказати ПІБ дитини) за певний період (місяць, квартал, рік і т.д.).

Обов'язково зберігайте квитанцію з банку.

Як платити аліменти за договором?

Сімейний кодекс України дозволяє батькам укласти спеціальний договір. З його допомогою можна добровільно регулювати відносини між колишнім подружжям.

У договорі вказується сума аліментів, порядок їх виплати, терміни і способи.

Крім того, для уникнення конфліктних ситуацій необхідно стежити не тільки за наявністю письмового підтвердження передачі аліментів за угодою, а й за правильністю їх оформлення.

Як правильно платити аліменти безробітному

Згідно з українським законодавством, в такому випадку платник повинен встати на біржу праці і продовжити виплату аліментів з допомоги по безробіттю.

Як платити менше аліментів?

Бувають випадки, коли аліментник виявляється не в змозі платити встановлену суму. Це може бути пов'язано з:

- зміною сімейного стану (наприклад, народження дитини);

- зміною матеріального стану (зміна роботи, втрата стабільного заробітку);

- погіршення стану здоров'я (наприклад, якщо потрібна операція тощо).

Для цього потрібно подати позовну заяву до суду.

Відповідно до закону, мінімальні аліменти на дитину повинні становити не менше 50% від прожиткового мінімуму, визначеного законом для утримання дитини.

Максимальний розмір аліментів дорівнює сумі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Крім того, існує ряд умов, які допомагають визначити суму аліментів, які повинен платити батько:

розмір регулярного щомісячного доходу;
наявність або відсутність нерухомості у власності;
загальна кількість людей, які перебувають на утриманні у платника аліментів (інші діти, батьки, подружжя);
рівень загальної фінансової забезпеченості дитини;
необхідні витрати на навчання або надання медичної допомоги дітям.

Чому можуть збільшити розмір виплат?

Розмір аліментів, який був раніше, можуть збільшити. Існує кілька законних підстав для цього:

навчання дитини;
серйозне захворювання;
інфляція;
зміна роботи, яка привела до підвищення добробуту аліментщика.

Покарання за несплату аліментів

1) внесення неплатника в Єдиний реєстр боржників;

2) обмеження у праві виїзду боржника за межі України;

3) позбавлення прав на водіння автомобіля;

4)обмеження права користування вогнепальною, мисливською або пневматичною зброєю;

5) суспільно корисні роботи.

Відділ примусового виконання рішень

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, що були побудовані до 05 серпня 1992 року.

Для проведення первинної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна (наприклад - новозбудований будинок), нотаріусу (або державному реєстратору) необхідно підтвердження про готовність такого будинку до експлуатації, що був побудований у період з 05 серпня 1992 року по сьогоднішній день. Таким підтвердженням є «Декларація про готовність об’єкта до експлуатації», яка має бути зареєстрована в Державній архітектурно-будівельній інспекції, з присвоєнням серії та номеру документа в реєстрі дозвільних документів.

Але що як об’єкт нерухомості (наприклад індивідуальний житловий будинок) було збудовано ще до 05 серпня 1992 року, а документи про право власності так і не було оформлено, постає питання як слід вчинити, щоб право власності було оформлене як цього потребує законодавство. Це питання є доволі актуальним і тому час від часу нотаріус, або державний реєстратор може спостерігати подібні ситуації.

В ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що для проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об’єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, необхідно надати наступні документи:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об’єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об’єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об’єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об’єктів нерухомості є необов’язковим.

При цьому в п. 3 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявником щодо такої реєстрації права власності є особа, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа - у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Також ця інформація відображена у п. 42 та 43 Постанови Кабінету міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

п.42. Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов’язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

п.43. Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Виходячи з вище зазначеного, можна дійти наступних висновків:

- Такі об’єкти нерухомості не вимагають введення в експлуатацію, оскільки об'єкти побудовані до 05 серпня 1992 року відразу підлягають реєстрації права власності.

- Для реєстрації таких об’єктів необхідні правоустановчі документи на земельну ділянку, або рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в користування чи власність.

- Необхідно отримати документ про присвоєння поштової адреси об’єкту будівництва (Для садового/дачного будинку – кооперативом/товариством видається довідка. Для житлового будинку - органами місцевої влади видається рішення про присвоєння поштової адреси). Але є винятки - у разі, коли у земельної ділянки вже є адреса і вона зареєстрована у реєстрі, тоді присвоєння адреси вже не потрібно, а реєстрація будинку відбувається за адресою земельної ділянки.

- Для здійснення реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, заявником може бути тільки та особа, яка володіла або користувалась земельною ділянкою в період до 05 серпня 1992 року за наявності документального підтвердження.

- Проведення технічної інвентаризації на будинок є необов’язковим, але бажаним, оскільки при реєстрації права власності необхідно зазначати основні параметри об’єкта – загальну та житлову площу будинку.

- Також необов’язково, але бажано отримати довідку з Бюро технічної інвентаризації (БТІ), що на зазначеній земельній ділянці за вказаною адресою раніше не було зареєстрованих об’єктів нерухомості, оскільки документи про право власності могли буди видані в період до 2013 року і записи про цей факт можуть зберігатись тільки в БТІ.

Виконавець:

Жураковська М.В., консультант Першої київської ДНК

Особливості виконання рішень про стягнення аліментів.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення про стягнення аліментів на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

Так, у заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих аліментних сум; реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання аліментних сум (за наявності).

До заяви про примусовевиконаннярішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.

У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання, визначених статтями 4, 5 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, яка виготовляється за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державний виконавець направляє стягувачу роз’яснення положень статті 183 ^-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, частини п’ятої статті 157 Сімейного кодексу України та частини дев’ятої статті 71 Закону та повідомляє, що стягувач має право надати підтвердний документ у разі, якщо аліменти стягуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, паліативної допомоги.

Виконавець протягом десяти днів з дня відкриття виконавчого провадження здійснює заходи для отримання інформації про доходи боржника та виносить постанову про звернення стягнення на доходи боржника. У разі якщо боржник отримує заробіток (доходи) у різних місцях, відрахування аліментів із кожного виду виплат здійснюється за окремими постановами про звернення стягнення на доходи боржника згідно з розміром утримання, визначеним виконавчим документом.

У разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів що місяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляє про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Якщо за виконавчим документом, пред'явленим до виконання, утримання аліментів не проводилося у зв'язку з розшуком боржника, стягнення аліментів має здійснюватись за весь період незалежно від установленого десятирічного строку та досягнення повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти.

Також, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, виконавець: виносить повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників; звертає стягнення на майно боржника; надсилає стягувачу письмове роз’яснення про право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці (у випадках, визначених абзацом шостим частини дев’ятої статті 71 Закону, - три місяці), державний виконавець виносить вмотивовані постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев’ятої статті 71 Закону, які виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.

Тимчасові заходи, передбачені пунктами 1-4 частини дев’ятої статті 71 Закону, припиняються у разі погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі на підставі постанов державного виконавця про скасування таких заходів або закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1, 2, 5, 7, 9, 10, 12, 14 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Закінчує виконавець виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Дарницький районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Вик. Медведєва О.О.

Зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому проваджені.

1. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;

2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

4) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, авторської винагороди, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, рішеннями немайнового характеру, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 15цього Закону України «Про виконавче провадження», а саме у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження

6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

7) включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 зазначеного Закону;

8) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;

9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її дочірня компанія «Газ України», Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

12) включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об’єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації;

13) наявності підстав, передбачених статтею 2 ^-1 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку";

14) наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

2. Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

3. Виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої цієї статті, не зупиняється в разі стягнення заборгованості перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та/або її дочірнім підприємством, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії.

4. Виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.

Голосіївський районний відділ

державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального управління у місті Києві

Зміни до законодавства у сфері аліментних зобов'язань

Введенням змін до законодавства у сфері аліментних зобов'язань спрощено порядок встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. Так, відповідно до п.1 ч.9 ст. 71 Закону № 1404-VIII, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову, якою встановлює тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Таким чином, спрощено процедуру встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – за межі України, оскільки на теперішній час державний виконавець самостійно приймає рішення про таке обмеження, в той час як у попередній редакції Закону, рішення про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за поданням державного виконавця приймав суд за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Постанова державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України готується на бланку відповідного органу ДВС та має містити наступні реквізити:

- номер виконавчого провадження;

- вступну частину із зазначенням назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, регулятивної частини документа;

- мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (у даному випадку підставою для винесення вказаної постанови є наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;

- резолютивну частину із зазначенням прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанови можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, Інструкцією з організації примусового виконання рішень та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріпляється печаткою. Постанова складається у відповідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, вона підписується електронним цифровим підписом.

Постанова про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, надсилається сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення та направляється до виконання на адресу Державної прикордонної служби України після закінчення строку для її оскарження.

У разі оскарження рішення, дії виконавця, постанови, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

Законом № 2234-VIII були внесені відповідні зміни до ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», відповідно до яких на Державну прикордонну службу України покладено обов'язок щодо виконання постанов державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

В подальшому, боржник включається до відповідного списку та перебуває на особистому контролі в Державній прикордонній службі, яка встановлює обмеження на перетин кордону України вказаною особою.

І лише, у випадку виконання боржником своїх зобов'язань, ця особа знімається з контролю Державною прикордонною службою України на підставі відповідної постанови державного виконавця.

Наявність у боржника паспорта громадянина України для виїзду за кордон державний виконавець з'ясовує шляхом направлення запиту до органів Міграційної служби України.

Таким чином, з метою попередження випадків оскарження даного виду постанов державного виконавця, останній повинен застосувати такий захід примусового виконання до боржника як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, у випадку наявності наступних підстав: якщо заборгованість зі сплати аліментів перевищує сукупний розмір відповідних платежів за шість місяців; наявність у боржника паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», виявленого шляхом отримання відповіді від відповідного органу Державної міграційної служби України; закінчення строку на оскарження боржником відповідної постанови.

Деснянський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Єдиний реєстр боржників

Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна (стаття 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників (ЄРБ) , є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України https://erb.minjust.gov.ua

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов’язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім’я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов’язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій статті 9 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника за рішенням про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про накладення штрафу на боржника.

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості:

1) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи;

2) найменування органу або прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;

3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім’я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв’язку та адреса електронної пошти виконавця;

4) номер виконавчого провадження;

5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Подільський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

«Добровільне виконання рішень про стягнення періодичних платежів»

На сьогодні Законом України «Про виконавче провадження» (далі — Закон) врегульовано порядок добровільного виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Статтею 7 Закону визначено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі —підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Одночасно з виконавчим документом стягувач подає заяву, в якій зазначаються:

- реквізити банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти;

- прізвище, ім’я, по батькові стягувача, реквізити документа, що посвідчує його особу.

У разі наявності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів або заперечення її розміру боржником, стягувач має право пред’явити виконавчий документ для примусового виконання.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи – підприємці та фізичні особи за заявою стягувача зобов’язані здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у розмірі, визначеному виконавчим документом, з урахуванням положень статті 70 цього Закону.

Стосовно строків пред’явлення виконавчих документів до виконання — виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо може бути пред’явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (стаття 12 Закону).

Заходи примусового виконання рішень визначені статтею 10 Закону.

Відомості про боржника при примусовому виконанні вносяться до Єдиного реєстру боржників за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів у разі наявної заборгованості більше трьох місяців.

Разом з тим одним із визначених законодавцем важелів впливу на дотримання вимог закону та виконання відповідного рішення суду (іншого органу) є обмеження, визначені частиною дев'ятою статті 71 Закону.

Так, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, виносяться державним виконавцем за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

Державний виконавець

Дніпровського районного відділу

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві — Воротнікову Анну Сергіївну.

Виконавчий напис нотаріуса про стягнення аліментів – як вид виконавчого документу.

У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно ст. 189 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року в разі невиконання батьком (матір’ю) свого обов’язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

Тобто, стягнення аліментів за укладеним між сторонами договором відбувається у позасудовому порядку за виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 4.16. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 р., зміст даної норми роз’яснюється нотаріусом при посвідченні договору про сплату аліментів на дитину з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів від 29.06.99 № 1172 для одержання виконавчого напису з метою стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Тобто на практиці нотаріуси перед здійсненням виконавчого напису на договорі вимагають від стягувача пред’явити докази безспірності пред’явленої вимоги. На виконання даної умови стягувачу потрібно спочатку надіслати боржнику вимогу зі сплати боргу за договором та отримати підтвердження того, що боржник ознайомлений з вимогами стягувача. Як правило, такими доказами можуть слугувати повідомлення про вручення поштового відправлення боржнику.

Згідно із ст. 88 «Про нотаріат» Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

УВАГА! Виконавчий напис повинен відповідати вимогам, встановленим до виконавчого документу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Для отримання виконавчого напису доцільно звертатись до нотаріуса, який посвідчував договір на утримання дітей, ознак і звернення до будь-якого іншого нотаріуса не заборонено законом.

Святошинський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального управління юстиції

у місті Києві - заступник начальника Макаревич Яна Анатоліївна.

Актуальні питання щодо звернення до суду про збільшення або зменшення розміру аліментів

Варто зазначити, що за останні роки питання порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей зазнало суттєвих змін.

Встановлення розміру обов’язкових виплат можливе декількома шляхами. Згідно з частиною третьою статті 181 Сімейного Кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі.

Відповідно до другого пакету законів у рамках проекту «Чужих дітей не буває» Кабінетом Міністрів України та Міністерством юстиції України було внесено зміни до законодавства щодо визначення мінімального розміру аліментів. Так, нині здійснено поділ даного поняття на мінімальний гарантований та мінімальний рекомендований розмір виплат. Основна суть новацій полягає в тому, що мінімальний гарантований розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за умови, що батько чи мати, які проживають окремо, не мають достатньої кількості коштів, аби здійснювати більші виплати. У свою чергу, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину прирівнюється до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року N 146 (з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб".

Відповідно до ч. 3, п. 2 ч. 4, ч. 9 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Згідно із ч. 2ст. 182 Сімейним кодексом України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

{Абзац другий частини другої статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018}

Зміна закону, який встановлює мінімальний розмір аліментів не є підставою для прийняття нового судового рішення. Питання визначення мінімального розміру аліментів, що мають стягуватись з боржника, віднесені до повноважень державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення аліментів. Зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Стаття 192 Сімейного кодексу України визначає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Втім, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для нового рішення про збільшення розміру аліментів, оскільки цей розмір встановлюється законом, а не судовим рішенням. І в даному випадку, навіть якщо у рішенні суду при визначенні розміру аліментів є посилання на їх мінімальну межу, це не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів. Нове судове рішення у даному випадку не потрібно.

Відповідно до п. 7.13.1 п. 7.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості. Якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості.

Шевченківський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального управління юстиції у м. Києві

Державний виконавець – Комова Д.Ю.

«Виконання рішень про виселення боржника»

На органи державної виконавчої служби законодавством покладено виконання рішень як майнового, так і немайнового характеру. До таких рішень у немайнових спорах Законом України «Про виконавче провадження» відносяться рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача, або утриматися від здійснення, такі як

- поновлення на роботі;

- вселення стягувача;

- виселення боржника;

- відібрання дитини;

- інші рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.

Статтею 66 Закону передбачено порядок виконання рішень про виселення боржника, а саме:

Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом.

Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов’язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов’язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини.

Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику.

У разі, якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає органу, який відповідно до судового рішення зобов’язаний надати боржнику інше житлове приміщення, повідомлення про строк виконання рішення про надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

У разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона булла примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.

Шевченківський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального управління юстиції у м. Києві

25.06.2019

Як оподатковується спадщина, яку отримав нерезидент від резидента

Особливістю отримання спадщини нерезидентом є те, що до нього застосовуються інші розміри податків. Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Податковим кодексу України. Статус резидента України є вирішальним для порядку оподаткування окремих доходів, що отримуються фізичною особою як на території України, так і за її межами.

Особливості оподаткування спадщини, яку отримує нерезидент від резидента краще всього розглядати на прикладі. Наприклад, спадкоємцем рідного батька є син – громадянин Німеччини, який разом з дружиною та дітьми постійно там проживає і працює. До складу спадщини входять: житловий будинок, земельна ділянка, на якій розташований такий будинок та квартира.

Чи потрібно сплачувати податки спадкоємцю – рідному сину спадкодавця та які?

Виходячи з положень Податкового кодексу, незважаючи на родинні зв’язки зі спадкодавцем, який є громадянином іноземної держави та має більш тісні особисті чи економічні зв’язки за межами України, місце проживання якого знаходиться в іноземній державі, в якій він разом зі своєю родиною (дружиною та дітьми) постійно мешкає, для цілей оподаткування вважається нерезидентом України.

Доходи з джерелом їх походження в Україні, нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів, з урахуванням певних особливостей. Ставка податку на доходи фізичних осіб визначена у розмірі 18% та застосовується для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкоємця-резидента.

Крім того, дохід у вигляді вартості успадкованого майна у межах, що оподатковується податком на доходи фізичних осіб, є об’єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 % бази оподаткування.

Звертаємо увагу, що спадкоємець – нерезидент зобов’язаний сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір до нотаріального оформлення об’єктів спадщини або до її оформлення в сільських населених пунктах уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, фізична особа – нерезидент, яка отримала спадщину (подарунок) від фізичної особи – резидента, зобов’язана сплатити податок на доходи фізичних осіб до нотаріального оформлення успадкованого (подарованого) об’єкта, або в сільських населених пунктах – до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, заставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5%.

Десята київська державна нотаріальна контора.

Відповідальна Давидова Т.М.

Як громадянину України підтвердити сімейний стан з метою державної реєстрації шлюбу в іншій державі

Відповідно до вимог частини першої статті 6, частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

Бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану виготовляються за затвердженими Кабінетом Міністрів України зразками та їх описами.

Довідки, видача яких здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану, складаються у формі витягів з Державного

 реєстру актів цивільного стану громадян, що визначено пунктом другим постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня
 2007 року №1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян». При цьому, встановлені
 форми витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян не передбачають видачу витягів про сімейний стан фізичних осіб, 
їх не перебування в шлюбі тощо.

Згідно з вимогами пункту 6 глави 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації шлюбу в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року №3307/5) у разі необхідності підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі громадяни України подають заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, у тому числі дипломатичним представництвом чи консульською установою України, у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено, та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

При реєстрації шлюбу в іншій державі, у разі, якщо попередній шлюб громадянина України було припинено внаслідок розірвання шлюбу або смерті другого з подружжя, документ, що підтверджує зазначений факт, також має бути відповідним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Всі документи, що подаються громадянами України до компетентних органів іноземної держави, мають бути з перекладом на іноземну мову, засвідченим належним чином.

У разі якщо такий переклад здійснюється на території України, він також має бути легалізований.

Заступник начальника Деснянського

Районного у місті Києві відділу державної

реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального

Управління юстиції у місті Києві О.ДРАГУНОВА

Формування негативного ставлення до корупції: виклики та перспективи

Однією з основних проблем сучасного суспільства та держави в цілому є наявність такого негативного явища – корупція. Україна є однією з Пострадянських держав, де проблема замовчування та укриття корупції постає гостро.

У сучасному суспільстві України, серед громадян нашої держави не прийнято говорити про корупцію, більшість, навіть якщо знають про її наявність – мовчать через різні причини. Якщо говорити про подолання корупції у різних сферах нашого життя, то зазначимо, що необхідно починати кожному з себе, не мовчати – говорити. Адже страх, породжує процвітання корупції та розповсюдження її серед нашої держави.

Особливу увагу слід звернути на корупцію серед органів державної влади, так як органи, які мають підтримувати рівень держави на міжнародній арені, працювати для громадян та держави вцілому, найчастіше або породжують корупцію, або підтримують, а не викорінюють її з органів державної влади для зміни життя у нашій країні на краще.

Наголошуємо, що корупція становить реальну загрозу національній безпеці України, а запобігання та протидія їй має бути віднесена до найвищих пріоритетів держави.

Одним з головних чинників, який може вплинути на подолання корупції є відношення населення до цієї проблеми.

Статистичні дані у державі показують, що більше половини українського населення схильне до корупційного правопорушення у випадку, якщо це вплине на розв’язання їх проблеми або поліпшить ситуацію, яка у них склалась в результаті певних правовідносин.

На сьогоднішній день висвітлення проблеми корупції, корупційних схем через засоби масової інформації (далі - ЗМІ), проте, навіть тут варто говорити про те, що заради отримання доходу ЗМІ схильні поступатися в об’єктивності висвітлення описуваної (досліджуваної) тематики.

Задля того щоб сформувати у суспільстві негативну думку по відношенню до корупції необхідно:

ü на постійній основі проводити інформаційні роз’яснення, спрямовані на формування у суспільстві усталеної думки щодо неприйняття корупції як повсякденного явище, яке укорінилось у сучасному суспільстві та допомогою якого можливе вирішення особистих проблем; інформувати населення щодо антикорупційних заходів, які проводяться у державі;

ü проводити інформаційні роз’яснення щодо наявних нормативно-правових актів щодо положень законодавства про запобігання та протидію корупції;

ü за допомогою спеціальних заходів сформувати у населення позитивне ставлення до викривачів;

ü проведення спеціальних лекцій у закладах освіти, вищих навчальних закладах для формування у учасників освітнього процесу правильної поведінки (антикорупційної) під час певних ситуацій та обізнаність їх про наслідки;

ü введення антикорупційної дисципліни (предмету вивчення) у вищих навчальних закладах по всій території України.

Всі вищезгадані заходи мають бути націлені на подолання у суспільстві пасивної поведінки щодо протидії та запобігання корупції, усвідомлення населенням наслідків корупційних правопорушень або порушень пов’язаних з корупцією.

Якщо говорити про формування негативного ставлення до корупції серед осіб, які працюють в органах державної влади, то для досягнення ефективного результату необхідно:

ü організовувати ознайомлення працівників з нормативно-правовими актами у сфері запобігання та протидії корупції, для формування у державних службовців негативного ставлення та нульової толерантності до корупції.

Проведення інформаційних заходів та роз’яснювальної роботи щодо основних положень антикорупційного законодавства, допоможе попередити ймовірність вчинення корупційних правопорушень або порушень пов’язаних з корупцією. Також важливим є уважність при підборі персоналу відповідного державного органу, оскільки залучення до роботи осіб з правильними цінностями допоможе зміцнити кадровий потенціал та запобігти можливим порушенням.

Серед усіх державних службовці та у населення України має сформуватись у неприйняття корупції як буденного явища та усвідомлення суспільством, що участь кожного у заходах направлених проти корупції сприятиме позитивному руху у боротьбі з останньою.

Важливим для боротьби з корупцією є громадянська свідомість, яка має вплив на життя у нашій державі, оскільки досліджуване негативне явище гальмує розвиток України.

Задля того щоб населення не боялось говорити про корупційні правопорушення, з якими вони стикаються, необхідно державі вивести захист викривачів на новий рівень, заохочувати таких осіб. З боку держави має бути належний рівень контролю за можливим вчиненням корупційних діянь, щоб суспільство могло відчувати реальний захист та підтримку, допомогу. Необхідно забезпечити таким особам належну правову допомогу та можливість отримання винагороди за певну надану інформації, у формі фінансових заохочень. При цьому, якщо особа надала завідомо неправдиву інформацію, то вона має нести відповідальність, до неї можуть бути застосовані певні санкції.

Вважаємо, що державі необхідно прийняти спеціалізований закон про захист прав викривачів не лише, які повідомляють про корупційні правопорушення, а й щодо порушень інших сферах, з урахуванням особливостей національного законодавства та правової системи держави. Також можна говорити про необхідність створення спеціального уповноваженого органу, який буде надавати допомогу саме викривачам та проводити розслідування щодо питань про які було повідомлено.

Отже, завданням держави має бути формування у населення неприйняття корупції, як звичаю та подолання схильності до корупційної поведінки населення нашої держави. Україна має сприяти підвищенню рівня правової обізнаності та правової свідомості громадян. Кожному з дійсних викривачів, інформаторів повинен бути забезпечений захист від переслідування.

Співробітник Головного територіального

Управління юстиції у місті Києві

Т. С. Мельниченко

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАПОВІТУ

Відомо, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статей 1233-1257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, секретні заповіти. Значення заповіту полягає в тому, що він визначає порядок переходу спадщини (майна, майнових прав та обов’язків) до певних осіб, яких заповідач може вибрати без урахування родинних чи інших стосунків.

За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином.

Законодавець висуває певні вимоги до змісту заповіту, а саме:

- заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини;

- заповіт не має містити розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства та/або моральним засадам суспільства. Заповідач може заповідати належне йому майно тільки у власність. Він такожможе покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування (проживання) цим майном або певною його частиною, може вказати у заповіті певні умови, тільки в разі виконання яких, у спадкоємця (спадкоємців) за заповітом виникає право на спадщину (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Заповідач може вказати у заповіті умови, які носять немайновий характер, наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо. Виконання заповіту в деяких випадках може бути ускладнене неоднаковим використанням у ньому слів, понять, термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов’язальних, спадкових відносин.

Крім того, можуть мати місце певні неузгодженості між окремими частинами заповіту, суперечності та неточності, які значно ускладнюють з’ясування волі заповідача після відкриття спадщини, і, як наслідок, унеможливлюють виконання заповіту.

Складність з’ясування дійсної волі заповідача може бути обумовлена, зокрема, складанням секретного заповіту, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом в порядку статті 1249 ЦК України, наданням достатньо широкому колу посадових осіб органів місцевого самоврядування і службових осіб права посвідчувати заповіти (статті 1251, 1252 ЦК України).

Отже, яким би чином не був складений заповіт, не виключені випадки, коли воля заповідача викладена в ньому недостатньо чітко, внаслідок чого створюється невизначеність або двозначність у змісті заповіту.

На випадок неможливості визначення волі заповідача законодавець у статті 1256 ЦК України передбачив процедуру тлумачення заповіту.

Шляхом застосування механізму тлумачення заповіту усуваються певні недоліки його змісту, у зв’язку з якими нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні правила тлумачення правочинів, зміст правочину може бути юридично розтлумачений, а заповіт, як було зазначено вище, є одностороннім правочином.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб’єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

До видів тлумачення відносяться: тлумачення сторонами і судове тлумачення.

Спадкоємці мають право тлумачити заповіт тільки після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця (оголошення особи померлою).

У разі спору між ними тлумачення заповіту здійснюється судом.

Тлумачення заповіту – це з’ясування змісту заповіту як дійсного одностороннього правочину, з тексту якого неможливо встановити справжню волю заповідача. Недійсний заповіт тлумаченню не підлягає.

Треба зазначити, що суб’єктами, які мають право тлумачити заповіт можуть бути не тільки спадкоємці, а й усі зацікавлені уповноважені особи (відказоодержувачі, вигодонабувачі та виконавці заповіту).

При тлумаченні умов заповіту можуть вирішуватися й питання про повернення боргу, тому кредитори можуть стати учасниками тлумачення заповіту за запрошенням спадкоємців.

Питання щодо порядку та способу закріплення результатів тлумачення заповіту, здійсненого самими спадкоємцями, Цивільним кодексом України не вирішене.

Методичні рекомендації Міністерства юстиції України щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009 року,зазначають про можливість укладення між спадкоємцями, в разі відсутності спору, договору про тлумачення заповіту.

Даний договір може містити положення щодо уточнення, конкретизації волі спадкодавця, або з’ясування змісту окремих розпоряджень заповіту. Цей документ має підписуватись усіма спадкоємцями, що закликаються до спадкування.

Разом з тим, у нотаріальній практиці досить широко використовується процедура подання спадкоємцями заяви про тлумачення заповіту, яка передує заяві на видачу свідоцтва про право на спадщину на конкретно визначене майно та залишається в спадковій справі.

Тлумачення заповіту не може бути спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків спадкоємців, оскільки вони встановленні заповітом, як одностороннім правочином.

Витлумачений спадкоємцями заповіт є обов’язковим не тільки для них, а й для суду, відказоодержувачів, виконавця заповіту та кредиторів спадкодавця.

Спір між спадкоємцями за заповітом може виникати з різних підстав: спадкоємцям може бути не зрозумілий зміст заповіту, якщо у заповіт і присутні певні неузгодженості між змістом окремих частин і змісту заповіту в цілому, якщо значення слів, понять і термінів не дає можливості з’ясувати зміст окремих частин правочину, або має суперечливий характер. На такийвипадокстаття1256 ЦК України дає спадкоємцям право звернення до суду.

Об’єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений із слів та сполучень слів, які утворюють його текст.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті (оголошення померлим).

Тлумачення заповіту судом здійснюється в порядку позовного провадження за позовом одного із спадкоємців. Сторонами по справі про тлумачення заповіту є спадкоємці, між якими виник спір.

Рішення суду щодо тлумачення заповіту, яке набрало законної сили, є обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню.

Державний нотаріус

Другої київської державної

нотаріальної контори О.А.Ткач

Процедура встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України

- номер виконавчого провадження;

- резолютивну частину із зазначенням прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

Деснянський районний відділ

державної виконавчої служби у м. Києві

Придбання автомобіля на підставі

«Генеральної довіреності»

Купівля автомобіля – це справжнє свято для кожного автомобіліста. Але при цьому мають місце непоодинокі випадки, коли, з метою заощадження коштів, такі угоди оформлюються на підставі «генеральної довіреності».

Спробуємо проаналізувати ступінь доцільності таких дій.

Взагалі-то законодавство України не містить такого терміну як «генеральна довіреність».

Відповідно до частини 3 статті 244 Цивільного Кодексу України (далі – Кодекс), довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Статтею 237 Кодексу встановлено, що представництво – це правовідношення, в яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Тобто, нормативне визначення цивільно-правового інституту представництва (в тому числі довіреності) не передбачає перехід права власності на об’єкт, що відчужується.

Оформлюючи «генеральну довіреність» на автомобіль, особа набуває тільки право користування автомобілем або право розпорядження ним, але ніяк не право власності. При «продажу» автомобіля шляхом видачі «генеральної довіреності» переходу права власності, як такого, не відбувається і тому власником автомобіля залишається «продавець».

Згідно статті 655 Кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тільки за таким правочином відбувається перехід права власності на майно.

У разі, якщо особа все ж таки прийняла рішення набути транспортний засіб шляхом оформлення відповідної довіреності, вона має чітко усвідомлювати, що так званий «продавець» може в будь-який час, відповідно до пункту 2 частини першої статті 248 Кодексу, припинити дію довіреності. У такому випадку набувач позбавляється всіх прав на транспортний засіб і зобов’язаний повернути його власнику.

Варто також знати, що згідно пункту 6 частини першої цієї статті, довіреність втрачає силу і в разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою.

У такому випадку спадкоємці, опікуни мають законні підстави повернути транспортний засіб, який належав померлому або недієздатному на праві власності.

До того ж, справжній власник автомобіля, тобто «продавець», може передати його у заставу; на такий автомобіль може бути накладено арешт, або звернено стягнення; автомобіль може бути конфісковано за дії і зобов’язання реального власника.

У випадку смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, представництво за довіреністю припиняється, - визначено у пункті 7 частини першої статті 248 Кодексу. В такому разі, набутий на підставі «генеральної довіреності» автомобіль не увійде до складу спадкового майна, а отже спадкоємці «покупця» не матимуть жодного права на таке майно.

Доцільно також звернути увагу на термін дії довіреності. Якщо строк, на який видана довіреність, спливає, цей документ втрачає юридичну силу. Для отримання права на користування та розпорядження автомобілем «покупцю» необхідно отримати нову довіреність від реального власника.

А тепер розглянемо ситуацію, коли «набувач» на певному етапі володіння автомобілем приймає рішення щодо подальшого відчуження транспортного засобу шляхом надання наступному «покупцю» довіреності в порядку передоручення.

На такий випадок частина друга статті 247 Кодексу передбачає, що строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності.

Крім того, реальний власник автомобіля матиме право вимагати від «набувача» повернення суми, отриманої від відчуження його (власника) автомобіля.

Отже, підстав для відмови від такого придбання транспортного засобу є немало. Наведений вище перелік не є вичерпним. Приймаючи рішення придбати автомобіль, оформивши «генеральну довіреність», варто зважити спочатку усі «ЗА» і «ПРОТИ». Сплативши одноразово витрати за реєстрацію автомобіля та на оплату податку, у покупця буде гарантія, що повноправним власником автомобіля буде саме він.

Головний спеціаліст управління

З питань нотаріату

Н.В. Гурська

Законні представники дітей

Статтею 242 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Відповідно до статті 34 ЦК України повна цивільна дієздатність настає в осіб, які досягли 18 років, або у випадках, передбачених статтею 35 цього Кодексу:

1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Діти, які досягли 14-річного віку (неповнолітні), мають неповну дієздатність, а діти до 14 років (малолітні) – часткову дієздатність, обсяг якої визначається законом.

З метою «компенсації» неповного обсягу дієздатності цих осіб, вчинення усіх необхідних для цього дій покладено на законних представників малолітніх та неповнолітніх осіб – в межах та обсязі, встановлених законодавством.

Законними представниками є батьки або усиновлювачі дітей. Особи, позбавлені батьківських прав перестають бути законними представниками дітей.

Прийомні батьки як і батьки-вихователі є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

У разі відсутності в дитини батьків (усиновлювачів) їхніми законними представниками можуть бути й опікуни (малолітніх дітей) та піклувальники (неповнолітніх дітей).

Законодавством також закріплено, що до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. А якщо над фізичною особою, яка перебуває в навчальному закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Перелік осіб, які є законними представниками, вичерпний.

Законними представниками не можуть бути бабусі, дідусі й інші родичі, незважаючи на те, що вони проживають разом з неповнолітніми або малолітніми, виховують їх тощо (якщо тільки вони не є опікунами).

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

Отримання доказів за кордоном

Досить розповсюдженою ситуацією при розгляді судової справи, є виникнення необхідності отримання свідчень осіб, документів та вчинення інших процесуальних дій, що мають вирішальне значення для її розгляду. Такі випадки вимагають особливого регулювання та забезпечення оперативного отримання запитуваної інформації.

Витребування доказів з інших держав здійснюється на підставі міжнародних договорів, як двосторонніх, так і багатосторонніх.

Ключовим багатостороннім договором є Конвенція про отримання за кодоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладена 18 березня 1970 року в м. Гаага (далі - Конвенція).

Варто зазначити, якщо країна, з якої необхідно витребувати докази є учасницею і двостороннього договору, і Конвенції, за судом залишається право вибору застосування нормативно-правового акту.

Учасниками Конвенції є більше 50 країн світу. Перелік яких можна знайти на офіційному вебсайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права: www.hcch.net.

Міжнародна правова допомога за вказаною Конвенцією передбачає отримання доказів з-за кордону, свідчень, документів, що стосуються розгляду справи та вчинення інших процесуальних дій (за винятком вручення судових документів, виконання або примусового виконання судових рішень чи розпоряджень, або постанов про застосування тимчасових чи охоронних заходів.)

Варто пам’ятати, що доручення не може бути використано з метою отримання доказів, які призначаються не для використання в судовому розгляді, вже розпочатому або такому, що готується.

Для здійснення витребування інформації на підставі Конвенції необхідно подати запит про міжнародну правову допомогу (встановленої форми), додаючи належним чином засвідчений переклад на мову запитуваної держави.

Дана Конвенція є ефективним правовим інструментом для забезпечення отримання доказів з інших держав.

Статтю підготувала:

головний спеціаліст відділу міжнародно-правового співробітництва Управління судової, аналітично-правої роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Феніна Н.О.

Місце та час вчинення нотаріальних дій

Як правило нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи в приміщенні виконкому місцевої ради. Проте існують випадки коли нотаріальні дії можуть вчинятись і поза вказаними приміщеннями, а саме: коли громадяни з поважних причин, якими є хвороба, інвалідність, похилий вік, не можуть особисто з'явитися до нотаріуса чи посадової особи виконкому. Тоді нотаріальна дія вчиняється за місцем їх знаходження. Як свідчить практика, найчастіше така необхідність виникає у випадках посвідчення заповітів, доручень, засвідчення справжності підпису, посвідчення договорів дарування, довічного утримання.

У разі вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори чи поза приміщенням роботи приватного нотаріуса або виконкому місцевої ради в посвідчувальному написі та в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (вдома, в лікарні, на підприємстві тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальну дію вчинено поза вказаними приміщеннями.

З виїздом нотаріуса для вчинення нотаріальної дії поза місцем його роботи заінтересовані особи відшкодовують йому фактичні транспортні витрати.

Відповідно до ст. 41 Закону нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів на всій території України. Однак деякі з них можуть бути здійснені строго певним нотаріусом, вчинення їх іншими завідомо ставить під сумнів законність нотаріальної дії і, отже, ті наслідки, які воно тягне. Коло таких дій досить чітко окреслено законодавством.

Так, посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться нотаріусом за місцезнаходженням вказаного майна (ст. 55 Закону).

Заходи до охорони спадкового майна приймаються державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 60 Закону). Про припинення охорони спадкового майна державний нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо сповіщає спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкування до держави - відповідні фінансові органи (ст. 65 Закону).

Свідоцтво про право на спадщину на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців або держави, видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 66 Закону).

Свідоцтво про право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно, що становить частку в спільному майні подружжя, видається нотаріусом за місцем його знаходження (ст. 70 Закону).

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 7] Закону).

Свідоцтво про придбання жилого будинку з прилюдних торгів видається нотаріусом за місцезнаходженням будинку (ст. 72 Закону).

Заборона відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна накладається за місцезнаходженням цього майна (ст. 73 Закону).

Прийняття нотаріусом в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов'язання (ст. 85 Закону).

Прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення несплати чеків здійснюється нотаріусом за місцем знаходження платника (ст. 93 закону).

У ряді випадків місце вчинення нотаріальної дії визначається міжнародними договорами України (ст. 103 Закону).

Якщо певному нотаріальну дію в силу правил про місце вчинення нотаріальних дій не може бути скоєно даними нотаріусом, останній відмовляє в його скоєнні на підставі ч. 2 ст. 49 Закону і роз'яснює при цьому, куди необхідно звернутися.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону нотаріальні дії вчиняються:

- У приміщенні державної нотаріальної контори;

- У державному нотаріальному архіві;

- У приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса;

- У приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

В окремих випадках, якщо громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також якщо цього вимагають особливості угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями. Тут задовольняються передусім інтереси громадян, які не можуть з хвороби, інвалідності або з інших поважних причин прибути до державної нотаріальної контори, до приватного нотаріуса або у виконком. Закон не встановлює докладного конкретного переліку цих причин. Практично дана норма застосовується досить широко при вчиненні таких нотаріальних дій, як посвідчення заповітів, довіреностей, засвідчення справжності підписів та ін Державне мито при цьому стягується у розмірі встановлених ставок за відповідні дії, крім цього сплачуються фактичні витрати, пов'язані з виїздом для вчинення нотаріальних дій .

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори чи поза приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі і в реєстрі нотаріальних дій обов'язково Записується місце вчинення нотаріальної дії (на дому, в лікарні, на підприємстві, установі, організації і т. д .) з позначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія було скоєно поза вказаними приміщеннями.

Що стосується правил про час вчинення нотаріальних дій, то ст. 42 Закону закріплює, що нотаріальні дії вчиняються після їх оплата в день подачі всіх необхідних документів. Ця стаття є однією з найважливіших гарантій, спрямованих на своєчасне вчинення нотаріальних дій та на охорону прав громадян та юридичних осіб, що звертаються до нотаріуса.

Якщо нотаріус встановлює, що не всі документи представлені або не сплачене державне мито, він пропонує зацікавленій особі представити відсутні документи або сплатити держмито. До усунення зазначених недоліків нотаріальну дію не звершується.

Для вчинення певних нотаріальних дій законодавством передбачені спеціальні терміни, які повинні дотримуватися як особи, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, так і посадові особи, їх вчиняють. Наприклад, ст. 561 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

У деяких випадках вчинення нотаріальної дії може бути відкладено або призупинено.

Відкладення означає перенесення вчинення нотаріальної дії на більш пізній термін. (Ч. 2 ст. 42 Закону). Як правило, цей термін не може перевищувати одного місяця. Більш короткий термін - не більше 10 днів - встановлюється у випадках, коли є заява зацікавленої особи, яке свідчить про бажання останнього звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша Зацікавлена ??особа. Протягом цього терміну зацікавлена ??особа повинна реалізувати своє право на звернення до суду, бо тривала невизначеність у відносинах може істотно обмежити права інших осіб.

Крім підстав, зазначених у ст. 42 Закону, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Інструкція) 68 в п. 31 передбачає додаткові підстави для відкладення. Так, якщо у нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, є підстави припускати що хто-небудь з учасників угоди внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, а відомостей про визнання такого громадянина недієздатним ще немає, нотаріус відкладає посвідчення угоди і з'ясовує, чи не було винесено судом рішення про визнання громадянина недієздатним.

Аналогічним чином слід вчинити і в тому випадку, якщо виникає припущення, що учасник угоди внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить сім'ю у важке матеріальне становище, у зв'язку з чим необхідно з'ясувати, чи не виносилося судом рішення про визнання його обмежено дієздатним. Якщо такого рішення не є, нотаріус в необхідних випадках повідомляє про своє припущення осіб, які відповідно до ст. 256 ЦПК можуть звернутися до суду із заявою про визнання громадянина недієздатним або обмежено дієздатним.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Закону у разі отримання від суду повідомлення про надходження заяви зацікавленої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша зацікавлена ??особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. Призупинення означає, що вчинення нотаріальної дії припиняється у зв'язку з виникненням обставин, які перешкоджають виконанню нотаріальних функцій, до усунення цих обставин. Дане положення грунтується на тому, що нотаріат є органом, що засвідчує угоди, які ні з якого боку не повинні викликати сумніви. Всяке сумнів, яке при цьому може виникнути, має бути усунуто. Якщо ж у судовому органі є справу позовної або особливого виробництва, від якого залежить визнання певного права або факту, то нотаріус не має права вчинити нотаріальну дію, поки справа не буде розглянута і рішення не вступить в законну силу.

Управління з питань нотаріату

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це можливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції.

Власна ініціатива - це волевиявлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про анулювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України «Про нотаріат») найпершою підставою анулювання свідоцтва є втрата нотаріусом громадянства України чи виїзд за межі України на постійне місце проживання, бо тільки громадянин України може бути нотаріусом, а виїзд за межі України на постійне місце проживання робить нереальним заняття такою діяльністю на території України.

Вчинення нотаріусом злочину і винесення проти нього обвинувального вироку, який набрав чинності, також є підставою для анулювання свідоцтва, оскільки нотаріусом може бути особа, яка не має судимості.

Підставою для анулювання свідоцтва є винесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили.

Винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав також є обставиною, за якою анулюється свідоцтво.

Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і цим ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, то за рішенням суду, він визнається обмежено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неупередженість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в її дієздатності, може зазнати різних негативних впливів.

Підставою для анулювання свідоцтва є також рішення суду про визнання нотаріуса недієздатним внаслідок душевної хвороби. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати.

Анулюється свідоцтво і в разі винесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім і рішення про оголошення нотаріуса померлим.

Наступна підстава для анулювання свідоцтва є правовою гарантією забезпечення вчинення нотаріальних дій відповідно до закону і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чинного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одноразове грубе порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян.

Анулювання свідоцтва в зв'язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здоров'я нотаріус не може виконувати свої професійні обов'язки.

Необхідність забезпечення об'єктивності й незалежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і взагалі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимоги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших організаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об'єктивність вчинюваних нотаріусом дій.

Стаття 8 Закону України «Про нотаріат» передбачає необхідність додержання нотаріусом таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулювання свідоцтва.

Остання підстава для анулювання свідоцтва - це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Про нотаріат», яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Свідоцтво анулюється за поданням Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. Наказом Міністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положення про Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ, лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та складається з 7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розгляд подань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участі нотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, та представника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розгляду подання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов'язковою.

До подання слід додати засвідчені у встановленому порядку копії документів:

- доповідну записку про перевірку роботи нотаріуса;

- пояснення нотаріуса;

- копію наказу про призупинення нотаріальної діяльності;

- документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

- відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розгляду подання може винести такі рішення:

- щодо відхилення подання управління юстиції;

- щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

- щодо відмови про анулювання свідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією при Міністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріуса призупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управління юстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупинення діяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248 і - 24810 ЦПК України).

Шоста київська державна

нотаріальна контора

19.06.2019

«Розірвання шлюбу в судовому порядку»

Головне територіальне управління юстиції у місті Києві з метою підвищення рівня обізнаності громадян інформує про їх права, оскільки основою євроінтеграційних процесів нашої держави є формування стійкого громадянського суспільства з характерним йому високим рівнем правосвідомості.

Одним із актуальних питань з яких громадяни звертаються до нашого Відділу, скористувавшись он-лайн ресурсами так і особисто, є питання щодо розірвання шлюбу в судовому порядку, отже проаналізувавши усі питання інформуємо.

У Сімейному кодексі України питанню розірвання шлюбу присвячено главу 11 (ст.104-120) якою визначено, що шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим або внаслідок його розірвання. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

- за спільною заявою подружжя, яке не має дітей або одного з них, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним;

- за спільною заявою подружжя яке має дітей на підставі рішення суду;

- за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу та нотаріально посвідчений договір в якому зазначено з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Законодавством України врегульовано питання стосовно пред'явлення позову про розірвання шлюбу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Слід зазначити, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Також, в ході судового засідання з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Начальник Дарницького районного

у місті Києві відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві Ю.В. Костюченко

Реалізація прав громадян, які проживають чи переселились

з тимчасово окупованої території України щодо поновлення актових записів цивільного стану

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України та статей 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 9 Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни іменіДержавна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Про факт державної реєстрації акту цивільного стану, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану видаються відповідні свідоцтва.

У випадках, якщо оригінал свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актових записів цивільного стану, складених як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

Разом з тим, у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, існують не поодинокі випадки коли громадяни не мають можливості повторно отримати документи на підтвердження фактів народження особи, реєстрацій шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені та смерті з причини відсутності доступу до паперових носіїв актових записів, які знаходять на тимчасовій території України, та відсутністю відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Окрім того, у громадян, по всяк час, виникає потреба у внесені змін до актових записів цивільного стану у зв'язку з усиновленням, скасуванням усиновлення, визнанням усиновлення недійсним, визнанням та встановленням факту батьківства, материнства, а також доповненням і виправленням відомостей.

В таких випадках законодавством України, зокрема Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (надалі – Закон), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 року за № 55/18793 (далі - Правила) передбачено поновлення актових записів цивільного стану.

Так, пунктами 2.28. 3.13. Правил передбачено, що у разі необхідності внесення змін до актового запису цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території України, цей запис попередньо поновлюється у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано відповідну заяву громадянами України, що проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання громадянина України, яке знаходиться за межами тимчасово окупованої території України.

Крім того, у разі якщо неможливо витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану у зв’язку зі зберіганням актових записів цивільного стану на тимчасово окупованій території України, актовий запис цивільного стану поновлюється у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано відповідну заяву громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї; у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання громадянина України, яке знаходиться за межами тимчасово окупованої території України.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3. 3.8. Правил заява про поновлення втраченого актового запису цивільного стану (або поновлення у зв’язку з необхідністю внесення змін до нього) за встановленою додатком 11 формою подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з тимчасово окупованої території України, подають заяву про поновлення актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

Громадяни України, а також іноземці, особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про поновлення втраченого актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про поновлення втраченого актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про поновлення актового запису цивільного стану.

Поновлення актових записів цивільного стану проводиться за заявою:

особи, щодо якої було складено актовий запис;

одного з батьків неповнолітнього (малолітнього);

піклувальника неповнолітнього та опікуна малолітнього;

опікуна недієздатної особи;

спадкоємців померлого;

представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

Разом із заявою про поновлення втраченого актового запису цивільного стану подаються:

архівна довідка, видана державним архівом в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі, якщо метричні книги або книги державної реєстрації актів цивільного стану передані на зберігання до державного архіву;

документи (виписки з них), які підтверджують дані, необхідні для поновлення актового запису цивільного стану;

свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану (про народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу тощо);

інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Пунктом 3.5. Правил визначено, що поновлення втрачених актових записів про шлюб, зміну прізвища, розірвання шлюбу, смерть проводиться тільки за наявності документів, які підтверджують, що відповідний актовий запис був раніше складений в органах державної реєстрації актів цивільного стану України (свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, його копії, засвідченої нотаріально, відмітки (штампа) про державну реєстрацію акту цивільного стану в паспорті або паспортному документі), або на підставі рішення суду.

Про поновлення актового запису цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, відомості якого наявні у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, повідомляються відділи державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації відповідних головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій та Луганській областях.

Якщо поновлено актовий запис цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, відомості якого наявні у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, повідомляється відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

У разі отримання повідомлення про поновлення актового запису цивільного стану відділи державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій, Луганській та Херсонській областях вносять відповідну відмітку тільки до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Таким чином, державою захищені права громадян, які постраждали в результаті тимчасової окупації територій України, у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Упорядник: головний спеціаліст

Шевченківського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві І.С.Мельникова

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

В Укрaїні трудові відносини регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю Укрaїни, Зaконом України «Про відпустки», іншими законaми та нормативно-правовими актами України.

Тaкож на даному етапі розглядaється можливість прийняття проекту Трудового кодексу України № 1658 замість застарілого Кодексу законів про прaцю України від 10 грудня 1971 року. Проект Трудового кодексу України включає в себе норми, які не передбачені чинним зaконодавством, але прaктикуються на ринку прaці; він містить норми щодо вдосконалення трудового законодавства та враховує міжнародний досвід застосувaння трудового законодaвства.

Конституція України у статті 45 визнaчає, що кожен, хто прaцює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням працівникам днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Право на відпочинок є правом, яке гарантується і охороняється законом. Прaвове регулювання чaсу відпочинку здійснюється з урахуванням дії різного роду економічних законів, зокрема законів економії робочого часу та закономірності скорочення тривaлості робочого дня.

Чaс відпочинку — це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до закону повинний бути звільнений від виконання трудових обов'язків і який він може використовувaти на власний розсуд для зaдоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.

Законодaвством встановлені наступні види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (зміни);

• щоденний відпочинок (перерви між змінами);

• вихідні дні (щотижневий відпочинок);

• святкові і неробочі дні;

• відпустки.

Трудове право України відповідно до Кодексу зaконів про працю України визнaчає такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок після роботи; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні (святкові) неробочі дні; щорічні відпустки та інші види відпусток.

Перерви протягом робочого дня надaються працівникам для відпочинку і харчування (обідня перерва тривалістю не більше двох годин, як правило, через чотири години після початку роботи). Перерва не включається в робочий час. Час почaтку і закінчення перерви, зазвичай встановлюється, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують чaс перерви нa свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботaх, де через умови виробництва перерву встановити не можнa, працівникові має бути надaна можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт і місць обідньої перерви визначаються власником за погодженням з профспілковим комітетом.

Щотижневий відпочинок. Вихідні дні надаються всім працівникам. При п’ятиденному робочому тижні — два вихідні на тиждень, при 6-денному — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи організації, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговувaнням населення (в магазинах, на підприємствах побутового обслуговування населення, в театрах, музеях, школах-інтернатах тощо), встaновлюються місцевими радами.

Нa безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, зупинення яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надaються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, затвердженим власником за погодженням з профспілковим комітетом.

Законодавство про прaцю забороняє роботу у вихідні дні. Залучення до роботи окремих працівників у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації та лише у виняткових випадках за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповновaженого ним органу.

Святковими днями в Україні є: 1 січня - Новий рік; 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнaродний жіночий день; 1 травня - День праці; 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незaлежності України; 14 жовтня - День захисника України.

Неробочими днями є також дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

За подaнням релігійних громaд інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У зазначені вище святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємствa, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути нaдaний інший день відпочинку або оплачена робота у подвійному розмірі.

Із шести конвенцій Міжнародної організації праці, що безпосередньо регулюють оплачувaні відпустки, Україна ратифікувaла в 1956 році Конвенцію № 52 «Про оплачувані відпустки» 1936 року та у 2001 році Конвенцію № 132 «Про оплачувані відпустки».

За Конвенцією про оплачувaні відпустки Міжнародної організації праці від 24 червня 1970 року № 132, ратифікованою Законом України від 29 травня 2001 року, кожна особа, яка працює за наймом, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, але така відпусткa в жодному разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік роботи.

Законодaвчі акти України відповідають нормам даної Конвенції, і після її ратифікації Україна проголосила свою готовність дотримуватися міжнародних норм з регулювання державних гарантій права людини на оплaчувані відпустки.

Прaво на відпустку встановлюється відповідно до Кодексу законів про працю України 10 грудня 1971 року та Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року.

Дане право мають громадяни України, які перебувaють у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Законом України «Про відпуски» встaновлено, що щорічні відпустки складаються з основної та додаткових відпусток. Відповідно до вищевказаного закону встановлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додатковa відпустка за роботу з шкідливими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Основнa відпусткa - це така відпустка, право на яку мають всі працівники. Це є відмінністю основної відпустки від усіх інших. Для одержaння інших видів відпусток необхідні спеціальні підстави для їх одержання.

Прaво на щорічну відпустку повної тривалості у перший рік роботи, за законодaвством України, нaстає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації.

Щорічнa основнa відпусткa надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за робочий рік, який відлічується з дня уклaдення трудового договору.

В новій редaкції Трудового кодексу тривалість щорічної відпустки складатиме 28 календарних днів. Збільшення щорічної основної відпустки відбулося з метою aдаптації українського трудового законодавства до Європейської соціaльної хартії та інших міжнародно-правових актів.

В країнах ЄС тривалість щорічної оплачувaної відпустки коливaється від 20 робочих днів - Ірландія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Греція, Румунія, Словаччина, Німеччина, Угорщина, Італія тощо) до 28 робочих днів - у Великобританії, 30 днів - у Франції, Іспанії.

В багатьох зарубіжних країнaх тривалість щорічної оплaчуваної відпустки більшою мірою, ніж за законодавством України, пов’язaна з тривалістю трудового стажу працівників. Так, наприклад, у Франції питання часу відпочинку визначені главою 3 прийнятого у 2008 році Кодексу про працю, який консолідував попереднє законодавство. Відповідно до Ордонансу від 16 січня 1982 року за один місяць безперервної роботи працівник отримує 2,5 дня відпустки, при цьому загaльна тривaлість відпустки не може перевищити 30 робочих днів.

Деякі країни під час визнaчення тривaлості відпустки враховують вік людини. Наприклад, в Угорщині працівникам передпенсійного віку щорічна основна відпустка збільшується до 30 днів.Такі норми трудового правa передбачають соціальний захист осіб передпенсійного віку та зaохочення досвідчених працівників до трудової діяльності.

В країнах, де тривaлість відпустки складає 5–6 тижнів, законодавство передбачає особливий порядок її використaння. Так, у Фінляндії п’ятий тиждень відпустки працівник може використати лише в осінньо-зимовий період (між 30 вересня та 2 травня).

Також чинним законодaвством України визначено і види професій, яким надається більша кількість днів щорічної відпустки. Так, промислово-виробничому персоналу вугільної, металургійної промисловості, працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в кар'єрах, та ряду інших категорій працівників з особливими умовами праці встановлена щорічна відпустка до 28 і більше календaрних днів. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 кaлендарних днів у порядку, зaтверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам І і II груп надaється щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календaрних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 кaлендарний день.

Іншим видом відпустки, передбаченої законодавчими актами України є щорічна додаткова відпустка.

За роботу із шкідливими і вaжкими умовaми праці щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих фaкторів за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кaбінетом Міністрів України.

Щорічнa додатковa відпустка за особливий характер праці надається:

окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 кaлендарних днів.

працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до семи календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретнa тривалість щорічної додaткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовaх.

Відпустки без збереження зaробітної плати можуть надаватися працівникові на його прохання за угодою сторін у зв'язку із сімейними обстaвинами та з інших поважних причин. Тривалість відпустки не може перевищувати 15 кaлендарних днів на рік.

Збереження за працівникaми на період відпустки місця роботи (посади) і заробітної плати (допомоги) є вaжливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки.

У період перебування працівників у відпустці заборонено звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випaдку повної ліквідації підприємства, установи, організaції.

Черговість надaння відпусток визначaється грaфіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповновaженим на представництво трудовим колективом оргaном, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків врaховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надaння щорічних відпусток у межaх, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату почaтку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Будь-які зміни в графікaх відпусток можливі лише за взaємною домовленістю між власником або уповноваженим ним оргaном і відповідним працівником.

Слід зазначити, що при склaданні графіків відпусток повинні враховуватись вимоги чинного законодавствa. Зокремa, Законом України «Про відпустки» визначено, що за бажанням працівника щорічні відпустки надаються в зручний для нього час:

особам віком до вісімнадцяти років;

інвалідaм;

жінкaм перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

жінкaм, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

одинокій мaтері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

ветеранaм праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

ветеранaм війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

батькaм-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

в інших випадках, передбачених законодaвством, колективним або трудовим договором [5].

Чинне законодaвство встановлює право працівникa на поділ щорічної відпустки.

Так, на прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

При цьому невикористанa частинa щорічної відпустки надається працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Також слід зазначити, що законодавством передбаченa можливість відкликання працівника з щорічної відпустки.

Тaке відкликaння може відбутись:

за згодою прaцівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержaнням вимог чaстини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликaння працівникa з відпустки його працю оплачують з урахувaнням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної чaстини відпустки.

В.о. заступника начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві

М.В. Мартиненко

Порядок підтвердження факту народження дитини

на території, де органи державної влади тимчасово

не здійснюють свої повноваження

Відповідно до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2013 р. № 9 визначено порядок утворення комісії, яка розглядає питання щодо підтвердження факту народження дитини на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - комісія з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території), та положення про неї затверджуються спільним наказом МОЗ та МТОТ.

До складу зазначеної комісії за згодою включаються представники міжнародних гуманітарних організацій, визначених МТОТ.

Комісія з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території розглядає питання щодо підтвердження факту народження дитини за письмовою заявою жінки, яка народила дитину, її родичів, інших осіб, уповноважених представляти її інтереси.

Жінка, яка народила дитину, її родичі, інші особи, уповноважені представляти її інтереси, звертаються до комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території з письмовою заявою, складеною у довільній формі, щодо підтвердження факту народження дитини.

До заяви додаються:

1) копія паспорта громадянина України чи іншого документа, що посвідчує особу;

2) результати аналізів, ультразвукового дослідження, проведених під час вагітності жінки, яка народила дитину на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

3) виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;

4) інші документи, які підтверджують надання медичної допомоги жінці у зв’язку з вагітністю та/або пологами.

Жінка, яка народила дитину, її родичі, інші особи, уповноважені представляти її інтереси, під час подання заяви пред’являють паспорт громадянина України або інший документ, що підтверджує особу.

Документи, зазначені у пунктах 2-4, подаються у разі їх наявності жінкою, яка народила дитину, її родичами, іншими особами, уповноваженими представляти її інтереси, особисто або через уповноваженого представника міжнародної гуманітарної організації, члени якої включені до складу комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території, та можуть бути прийняті такою комісією тільки за умови, якщо вони видані представником міжнародної гуманітарної організації.

Документи, передбачені пунктом 1, у разі подання через представника міжнародної гуманітарної організації приймаються комісією з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території тільки за умови їх посвідчення жінкою, яка народила дитину, її родичами, іншими особами, уповноваженими представляти її інтереси, з проставленням підпису, ініціалів та прізвища, відмітки «Згідно з оригіналом», дати засвідчення копії та представником такої міжнародної гуманітарної організації шляхом проставлення реквізитів такої організації, в тому числі печатки (за наявності).

Протягом двох днів після отримання документів, комісія з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території приймає рішення про огляд жінки та дитини і направляє їх для проведення такого огляду до закладу охорони здоров’я, розташованого на підконтрольній території.

У разі відсутності можливості у жінки з дитиною, факт народження якої потребує підтвердження, прибути для проведення огляду в закладі охорони здоров’я, розташованому на контрольованій території, комісія з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території в порядку, передбаченому положенням про зазначену комісію, протягом десяти календарних днів з дня отримання відповідної заяви приймає рішення про виїзд фахівців за спеціальностями «Акушерство та гінекологія», та «Медична генетика» для проведення такого огляду на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Виїзд фахівців на територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є добровільним та здійснюється за умови надання ними письмової згоди на це, а також дотримання ними заходів особистої безпеки та отримання відповідного дозволу на перетинання лінії зіткнення для в’їзду на тимчасово неконтрольовану (контрольовану) територію та виїзду з неї через будь-які діючі контрольні пункти в’їзду/виїзду, виданого державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Відмова відповідного фахівця брати участь та здійснювати виїзд на територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, для проведення огляду жінки, яка народила дитину, не може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

За результатами проведення огляду дитини відповідні фахівці видають медичну довідку про огляд дитини для підтвердження факту народження згідно з додатком 1 Порядку, яка містить загальні відомості про ймовірну дату народження та стать дитини, її вагу, зріст та загальний стан її здоров’я на момент огляду.

За результатами проведення огляду жінки відповідні фахівці видають медичну довідку про огляд жінки для підтвердження факту народження нею дитини згідно з додатком 2 Порядку, яка містить загальні відомості про огляд жінки та висновок про ймовірну дату пологів.

У разі коли огляд жінки та дитини, передбачений п.13 Порядку, не проводився, видача висновку є можливою за умови проведення дослідження на генетичну спорідненість між жінкою і дитиною, а також надання документів, передбачених п.11 Порядку, що підтверджують ймовірну дату народження дитини.

Для проведення дослідження на генетичну спорідненість між жінкою і дитиною, факт народження якої потребує підтвердження, та отримання відповідного висновку жінка, яка народила дитину, її родичі, інші особи, уповноважені представляти її інтереси, можуть звернутися до державної спеціалізованої установи, що є суб’єктом судово-експертної діяльності відповідно до Закону України “Про судову експертизу” (далі - державна спеціалізована установа).

У разі неможливості прибуття до державної спеціалізованої установи для подання генетичного матеріалу з метою проведення дослідження на генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та дитиною, забір цього матеріалу може здійснити уповноважений представник міжнародної гуманітарної організації, члени якої включені до складу комісії.

Представник міжнародної гуманітарної організації передає отриманий генетичний матеріал для проведення дослідження на генетичну спорідненість до державної спеціалізованої установи.

За результатами дослідження державна спеціалізована установа видає жінці, яка народила дитину, її родичам, іншим особам, уповноваженим представляти її інтереси, або представнику міжнародної гуманітарної організації довідку про генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та дитиною.

Жінка, яка народила дитину, її родичі, інші особи, уповноважені представляти її інтереси, з метою отримання рішення комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території про підтвердження факту народження дитини подають комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території особисто або через представника міжнародної гуманітарної організації, члени якої включені до складу комісії, результати дослідження на генетичну спорідненість разом з документами, що підтверджують ймовірну дату народження дитини, передбаченими п.11 Порядку.

Рішення про підтвердження факту народження дитини приймається комісією з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території у разі, коли ймовірна дата пологів жінки збігається з вірогідним віком дитини, а також проведено огляд жінки та дитини або надано результати дослідження на генетичну спорідненість.

Рішення про підтвердження або відмову у підтвердженні факту народження дитини приймається комісією з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території за результатами розгляду документів, не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх отримання, про що складається висновок у двох примірниках.

На підставі висновку про підтвердження факту народження дитини комісія з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території не пізніше ніж протягом двох календарних днів з дати складення висновку видає медичне свідоцтво про народження (із зазначенням дати його видачі) за формою № 103/о, затвердженою наказом МОЗ (далі - медичне свідоцтво про народження), яке засвідчується підписом керівника лікувального закладу, працівники якого входили до складу комісії.

Висновок комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території про підтвердження факту народження дитини та медичне свідоцтво про народження видаються у двох примірниках та є підставою для проведення державної реєстрації народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Один примірник висновку та медичного свідоцтва про народження видається жінці, яка народила дитину, її родичам, іншим особам, уповноваженим представляти її інтереси (у разі підтвердження факту народження дитини), для пред’явлення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, а другий залишається в матеріалах комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території та зберігається у відповідному лікувальному закладі.

У разі відмови у підтвердженні факту народження дитини один примірник висновку негайно надсилається територіальним органам Національної поліції в Донецькій або Луганській областях, а другий залишається в матеріалах комісії з питань підтвердження факту народження дитини на непідконтрольній території.

Нормативні акти, якими регламентується державна реєстрація дитини,

народженої поза закладом охорони здоров’я :

Цивільний кодекс України;

Сімейний кодекс України;

Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»

Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року № 3307/5), зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719

Порядок підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2013 р. /4940

Порядок утворення медичної консультативної комісії з підтвердження факту народження жінкою дитини поза закладом охорони здоров’я ЗАТВЕРДЖЕНИЙ наказом Міністерства охорони здоров’я України 01.08.2013 № 679, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2013 р. за № 1463/23995

Ромашко С.В.

заступник начальника Печерського

районного у місті Києві відділу

державної реєстрації актів цивільного

стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві.

«Захист авторських прав в Україні»

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва. Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом. Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Згідно ст. 433 ЦКУ і ст. 8 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського права є:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

Також є об’єкти, які не охороняються чинним законодавством.

Це такі об'єкти авторського права як:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Авторське право виникає від моменту створення твору. Таким моментом є вираження твору на матеріальному носії таким чином, щоб він став зрозумілим іншим особам.

Згідно ст.11 п.3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак авторського права, що міститься на кожному примірникові твору й складається з латинської букви "С" в колі, імені (найменуванні) власника авторського права та року першого опублікування твору. Також особа має не забувати про захист авторських прав, які на сьогоднішній день охороняються законодавством, і які при порушенні тягнуть за собою юридичну відповідальність.

Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права та суміжних прав:

1) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права;

2) виготовлення і розповсюдження з порушенням авторського права та суміжних прав (контрафактних творів) примірників творів, фонограм;

3) ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися.

Розповсюдженим порушенням авторських прав стала мережа Інтернет. Саме Інтернет став простором порушення прав осіб і авторських прав в першу чергу. Найпоширенішими видами порушень в мережі Інтернет є: незаконне відтворення і копіювання музичних, художніх, літературних творів чи комп’ютерних програм без попереднього надання на це згоди автором чи правовласником. Це виражає порушення матеріальних прав авторів.

За порушення авторських прав згідно чинному законодавству, від порушника можуть вимагати відшкодування збитків. Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом.

Отже, авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва та науки. Недосконалість законодавства, яке регулює в сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдавати матеріальної та моральної шкоди.

Заступник начальника Голосіївського

районного у місті Києві відділу державної

реєстрації актів цивільного стану Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві Р.О. Подпорін

Жінка і декретна відпустка

В Україні піти у декрет має право кожна жінка, починаючи з 30-го тижня її вагітності. Декретна відпустка є двох видів: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років. І кожну з цих відпусток потрібно оформлювати окремо.

Декретна відпустка обов’язково зараховується у трудовий стаж, до того ж за особою, яка йде у декрет, залишається її робоче місце.
Така відпустка надається на основі листа тимчасової непрацездатності, який видається у жіночій консультації. А оплата проводиться у розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи. Виплати отримують не тільки ті жінки, які працюють, але й ті, які до моменту виходу у відпустку не працювали. Єдине, що розмір цих виплат буде менший.

Якщо говорити про тривалість декретної відпустки, то вона може бути різною залежно від конкретної ситуації. Вагітній жінці, яка офіційно працевлаштована, надають декретну відпустку в 126 календарних днів (70 днів до та 56 днів після народження дитини). Якщо до пологів було менше, ніж 70 днів, то різниця переноситься на післяпологовий період. До того ж, якщо в жінки народжується двоє чи більше дітей або ж виникають післяпологові ускладнення, то термін декретної відпустки становить 140 календарних днів (70 днів до та 70 днів після пологів).

Вагітні і жінки, які мають дітей до трьох років, захищені також від всіляких нежіночих обов’язків та авралів на роботі: їх забороняється залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження.

Якщо вагітні жінки відчувають, що не можуть належним чином впоратись із своїми трудовими обов’язками, вони можуть звернутись до роботодавця з проханням перевести їх на легшу роботу. При переведенні зберігається середній заробіток за попередньою роботою. При цьому необхідно надати відповідний медичний висновок, який підтверджує вагітність і неможливість виконання попередньої роботи. До того часу, поки роботодавець не вирішить питання про надання вагітній іншої роботи, вона повинна бути звільнена від виконуваної нею роботи і всі пропущені внаслідок цього робочі дні мають бути оплачені в розмірі середнього заробітку.

Законодавство України гарантує кожній жінці право на відпочинок, зокрема, до, під час і після пологів, щоб повною мірою відчути радість материнства. Тому згідно зі ст. 179 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та ст. 18 Закону «Про відпустки» після закінчення відпустки по вагітності та пологах за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Така жінка на період перебування у декретній відпустці та відпустці по догляду за дитиною набуває статус «декретниці».

Варто наголосити, що відповідно до ст.179 Кодексу законів про працю та ст. 18 Закону «Про відпустки» відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається матері, батькові, дідусю або іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одному з прийомних батьків.

Таку відпустку можна отримати в установі/організації, де працює особа, написавши відповідну заяву. Але слід пам’ятати, що якщо відпустку бере хтось із членів сім’ї, то він повинен надати довідку з місця роботи молодої мами.
На період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (на підставі медичного висновку – до шести років) за працівником зберігається місце роботи (посада) на підставі ст. 2 Закону «Про відпустки». Відповідно, після закінчення відпустки працівник має право й надалі працювати на тому ж місці роботи, на тій самій посаді.

Відповідно до ст. 85 Закону України «Про державну службу» жінка, яка перебуває у декретній відпустці повинна не пізніш як за 14 календарних днів повідомити про свій вихід на роботу. При цьому вона може на свій розсуд у будь-який час припинити відпустку, а потім знову піти в таку відпустку або, перебуваючи у відпустці, приступити до роботи на умовах неповного робочого часу.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, що повинно бути підтверджено медичним висновком, така відпустка може бути продовжена до досягнення нею шестирічного віку.

Зазначена категорія працівників також не може бути звільнена з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення.

Однак і тут законодавець потурбувався про їхній захист та встановив, що в такому разі роботодавець повинен обов’язково працевлаштувати цю особу на іншому підприємстві. Понад того, якщо роботодавець дізнався про вагітність працівника і відверто натякає на те, щоб вона написала заяву про звільнення за власним бажанням, це є порушення закону, за яке винні особи можуть бути притягнені до адміністративної (ст. 41 КУпАП) чи кримінальної (ст.172 КК України) відповідальності. Але якщо жінку все-таки звільнили, не аргументуючи це рішення письмово, просто дізнавшись про вагітність, це рішення можна оскаржити це рішення у суді у місячний термін із дня отримання трудової книжки або копії наказу про звільнення.

Головний спеціаліст

Дніпровського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Шишкова А.М.

Державна реєстрація шлюбу

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Однією з основних підстав утворення сім’ї та виникнення сімейних правовідносин є шлюб. Слово «шлюб» бере початок від давньослов'янського «сьлюб» — урочиста обіцянка. «Слюбитись» — означає домовитись.

Згідно статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Відповідно до ст. 21 розділу ІІ глави ІІІ Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Згідно сімейного кодексу України шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років.

Відповідно до положень Кодексу умовами вступу в шлюб є взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я. Згідно частини 1 статті 32 Кодексу шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Прискорити процедуру одруження можна тільки якщо є поважні для цього причини – у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо існує безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого. Тоді шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених.

Пунктом 2,4,7 розділу ІІІ глави 2 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (далі - Правила) визначено, що при поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ. Іноземці та особи без громадянства для державної реєстрації шлюбу в Україні повинні пред'явити паспортний документ або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника, та посвідку на постійне чи тимчасове проживання або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану здійснює перевірку законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України шляхом направлення в день подання заяви про державну реєстрацію шлюбу запиту до територіального органу Державної міграційної служби України у разі:

- відсутності у іноземця чи особи без громадянства посвідки на постійне чи тимчасове проживання;

- відсутності на останній вільній сторінці паспортного документа іноземця, документа, що посвідчує особу без громадянства, або у вкладному талоні відмітки про отримання посвідки, скріпленої печаткою;

- якщо посвідка на постійне або тимчасове проживання іноземця чи особи без громадянства видана територіальними органами чи підрозділами Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим з 20 лютого 2014 року або на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей з 01 березня 2014 року.

Якщо документи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для державної реєстрації шлюбу, складені іноземною мовою, до них обов'язково додається переклад тексту на українську мову, вірність якого засвідчується дипломатичним представництвом або консульською установою України, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець (країни постійного проживання особи без громадянства), Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом.

Якщо до органів державної реєстрації актів цивільного стану подається переклад документів, вірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної держави, у якій їх видано, то він повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ глави 2 Правил особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо).

Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Наказом Міністерства юстиції України від 22.07.2016 року № 2247/5 «Про реалізацію пілотного проекту щодо державної реєстрації шлюбу» запроваджено пілотний проект «Шлюб за добу», завдяки чому пари можуть не чекати місяць, а одружитися протягом 24 годин після подачі всіх потрібних документів. Якщо Ви бажаєте зареєструвати свій шлюб, скориставшись пілотним проектом Міністерства юстиції України «Шлюб за добу!», Вам необхідно звернутись до «Організатора», який реалізує Вашу мрію!

Одночасно хочу додати, що 07 червня 2017 року стартував загальнонаціональній правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО»! Проект реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою БПД та територіальними органами юстиції за підтримки USAID «Нове правосуддя» та іншими донорами. Метою даного проекту є підвищення юридичної грамотності українців та формування нової правової культури в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави. Зокрема, у напрямках, пов’язаних із захистом прав підприємців, студентів, прав дитини та захисту трудових прав українських громадян і повернення їм зароблених коштів.

Одним з ключових елементів, який забезпечує реалізацію проекту «Я МАЮ ПРАВО!», є надання громадянам безоплатної правової допомоги. Це дієвий та ефективний механізм, який дає можливість захистити свої права кожному. Те, що було мрією кілька років тому, вже стало реальністю.

Сотні тисяч українців отримують захист у пунктах надання безоплатної правової допомоги.

Маєте питання? Звертайтесь за правовою допомогою 0 800 213 103 Єдиний контакт - центр системи безоплатної правової допомоги: цілодобово та безкоштовно у межах України. Захищаємо права разом!

Начальник Центрального відділу

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Чеснокова Валентина Валеріївна

Видача свідоцтва про право на спадщину після особи, яка оголошена померлою

Видача свідоцтва про право на спадщинупісля особи, яка оголошена померлою, є однією із особливостей при оформленні спадкових прав.

Внаслідок визнання особи померлою, свідоцтво про право на спадщину видається на загальних підставах, а самена підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину,за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів та після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Відомо, що факт відкриття спадщини встановлюється, зокрема, на підставі свідоцтва про смерть.

Якщо в процесі аналізуцього документуу нотаріуса виникають підстави вважати, що особу спадкодавця оголошено померлою (відсутність в свідоцтві даних про місце смерті, тривалий розрив між датою смерті і датою видачі свідоцтва тощо), то нотаріус має витребуватиу спадкоємців додаткові документи для забезпечення виконання вимог статті 47 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України):довідку про причину смерті спадкодавця, яку можуть надати самі спадкоємці, або повний витяг з реєстру актів цивільного стану про смерть. Такий витяг нотаріус може отримати особисто шляхом безпосереднього доступу до реєстру ДРАЦС або направлення відповідного запиту до відділу реєстрації актів цивільного стану.

У більшості випадків самі спадкоємці, які звертаються до нотаріуса для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину після особи, яка оголошена померлою, одночасно зі свідоцтвом про смерть надають нотаріусу рішення суду про оголошення особи померлою.

При видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно спадкоємцям особи, оголошеної померлою, нотаріус на підставі статті 47 ЦК України, накладає на нього заборону відчуження. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно,п’ятирічний строк має рахуватися не з дати видачі свідоцтва про право на спадщину, а з дати смерті (оголошення особи померлою).

Згідноз пунктом 2 розділу ІІ Глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5,при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, накладається заборона відчуження майна строком на п'ять років.

Але в нотаріальній практиці мають місце непоодинокі випадки, коли на день отримання свідоцтва про право на спадщину з дня оголошення особи померлою вже минуло п’ять, а то і більше років і, відповідно, обмежувати право спадкоємців на розпорядження успадкованим майном ще на п‘ять років є недоречним.

Слід звернути увагу на те, що заборона відчуження накладається не на все майно особи, оголошеної померлою, а лише на нерухоме. Стосовно ж рухомого майна, наприклад, автотранспорту або вкладів у фінансових установах тощо, процедури накладення заборони при видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину статтею 47 ЦК України не передбачено.

З'явлення особи, оголошеною померлою, або отримання відомостей про місце її перебування тягне за собою скасування судового рішення. При скасуванні судового рішення про оголошення особи померлою суд надсилає копію свого рішення до відповідного органу РАЦС для анулювання актового запису про смерть.

Важливим питанням, яке постає в такому випадку, є питання повернення майна, яке належало цій особі.

В частині 2 статті 48 ЦК України зазначається про те, що незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Державний нотаріус

Одинадцятою київської

державної нотаріальної контори Л.А.Саніна

«Професійний іспит для державних реєстраторів»

З метою підвищення професійного рівня державних реєстраторів та зменшення кількості незаконних маніпуляцій державними реєстраторами, було запроваджено реалізацію експериментального проекту у сфері державної реєстрації речових прав, відповідно до якої з1 січня 2019 року всі кандидати, які хочуть займати посади реєстраторів, будуть складати іспит на знання українського законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2018 № 860, затверджено Порядок реалізації експериментального проекту з організації визначення професійної компетентності осіб, які мають намір здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та/або державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Метою запровадження експериментального проекту викликана необхідністю посилення вимог до осіб, які мають намір здійснювати діяльність державного реєстратора. Окрім кандидатів на посаду державного реєстратора іспит будуть складати і ті державні реєстратори, щодо яких був застосований захід впливу у вигляді блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Очікується, що в результаті цього проекту зменшиться кількість скарг на дії державних реєстраторів, підвищиться якість надання ними адміністративних послуг у сферах державної реєстрації, зросте рівень суспільної довіри до державних органів.

Тестування для отримання доступу до реєстрів не проводиться щодо осіб, які призначаються на посади державних нотаріусів або мають на меті здійснювати приватну нотаріальну діяльність, оскільки їх знання перевіряються в момент складання ними кваліфікаційного іспиту та підтверджується свідоцтвом про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Процедура тестування здійснюється окремо у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Іспит проводиться Міністерством юстиції України, що проводиться один раз на місяць, шляхом автоматизованого анонімного тестування. За потреби тестування може проводитися більше ніж один раз на місяць.

Для проходження автоматизованого анонімного тестування фізичні особи, які мають намір здійснювати функції державних реєстраторів, подають до Міністрества юстиції України відповідну заяву де просять надати можливість перевірити їх знання українського законодавства.Отримані заяви розглядаються Міністерством юстиції України та не пізніше ніж за сім календарних днів до дня проведення тестування. На офіційному веб–сайті Міністерства юстиції України розміщується повідомлення про дату, час та місце проведення тестування, а також прізвище, ім’я та по батькові осіб, які виявили бажання пройти таке тестування.

Тестування має проводитись в окремому приміщенні, в якому розміщуються робочі місця для учасника іспиту, яке буде обладнане всіма технічними засобами для забезпечення його проходження та окреме робоче місце для адміністратора який буде слідкувати за виконанням усіх правил, щодо проходження тестування. Програмне забезпечення системи тестування, розміщення на технічних ресурсах інформації та доступ до державних реєстрів розміщується на технічних ресурсах Міністерства юстиції України. Налаштування робочих місць для кандидатів, що проходять тестування повинні забезпечувати відсутність доступу до інформаційних ресурсів інтернету.

Приміщення для проведення тестування повинне забезпечувати можливість індивідуального виконання тестових завдань. Під час проведення іспиту забороняється використовувати будь-які джерела інформації на паперових чи електронних носіях (підручники, навчальні посібники, електронні книги тощо), а також засоби зв’язку.

Умови щодо проведення тестування є рівними для всіх учасників процедури та є відкритими, тобто місце та тривалість, а також кількість та ступень складності тестових завдань, результати, розміщаються у відкритому доступі для всіх бажаючих ознайомитись з ними. Під час проведення тестування можуть бути присутніми представники засобів масової інформації. Міністерством юстиції України обов’язково забезпечується ведення відео-фіксації процесу іспиту.

Під час тестування тестові завдання формуються безпосередньо системою для кожної особи індивідуально шляхом генерування у довільній формі у кількості 100 тестових завдань. До кожного тестового завдання пропонуються кілька варіантів відповідей, одна з яких є правильною. У разі потреби тестове завдання може бути пропущене, в такому випадку є можливість відповісти на нього пізніше. Зразок тестових завдань розміщується на офіційній веб-сайті. Загальний час проведення автоматизованого анонімного тестування становить дві години.Оцінювання результатів іспиту здійснюється автоматично комп’ютером.

На підставірезультатівтестуваннявизначаєтьсяпрофесійнакомпетентністьосіб які проходили його. Особи, які правильно відповіли на 75 відсотків тестових завдань, вважаються такими, що успішно пройшли тестування. Таким особам видається сертифікат про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації. Учасники, які не пройшли тестування, можуть повторно звернутися до Міністерства юстиції України та пройти його у будь-який час. Результати тестування розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України не пізніше наступного робочого дня після його проведення.

Відділ розгляду звернення

та забезпечення діяльності комісії

з питань розгляду скарг

у сфері державної реєстрації

«Види юридичної відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення»

Відповідно до статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VIІ (далі – Закон) особи, зазначені в частині першій статті 3 Закону, за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у встановленому законом порядку притягуються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності. Кримінальна відповідальність в примітці до статті 45 Кримінального кодексу України визначено, що корупційними злочинами вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 даного Кодексу у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 3641, 3652,368-3692.

Відповідно до частини 5 статті 65 Закону особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Адміністративна відповідальність перелік адміністративних корупційних правопорушень та санкцій, які застосовуються за їх вчинення, передбачені главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) «Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією», а саме статтями: 1724, 1725, 1726, 1727, 1728, 1729, 1729-1, 1729-2. Відповідно до частини 5 статті 65 Закону особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом. У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.

Цивільно-правова відповідальність цивільно-правова відповідальність за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень настає відповідно до Цивільного кодексу у разі, коли вони призвели до негативних цивільно-правових наслідків (заподіяння матеріальної чи моральної шкоди). Питання щодо притягнення державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування до цивільно-правової відповідальності за корупційні правопорушення вирішується у судовому порядку.

Дисциплінарна відповідальність ч.2 ст.65 Закону встановлено, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Частиною 3 статті 65 Закону передбачено, що за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства, з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог Закону в інший спосіб, рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень щодо яких судами прийняті відповідні рішення, які набрали законної сили, а також відомості про накладення дисциплінарних стягнень за корупційні правопорушення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Святошинський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Упорядник: Соловей І.

12.06.2019

«ВСЕ ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ЗБІР ТА ОБРОБКУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ»

Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згода суб’єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Законодавство про захист персональних даних складають Конституція України, Закон України «Про захист персональних даних, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 32 Конституції України надає право людини на невтручання в її особисте життя. Не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Розпорядник персональних даних є фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.

Суб’єкт персональних даних є фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Під обробкою персональних даних мається на увазі будь-яка дія або сукупність дій зі збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення,знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними.

Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

Відомості про особисте життя фізичної особи не можуть використовуватися як чинник, що підтверджує чи спростовує її ділові якості.

Підставами для обробки персональних даних є:

1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;

2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;

3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;

4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;

5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;

6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб’єкта персональних даних у зв’язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи:

1) Уповноважений;

2) суди.

За порушення недоторканості приватного життя, а саме за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації винна особа притягується до кримінальної відповідальності.

Головний спеціаліст

сектору документування та контролю

Управління державної реєстрації

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Ковальська Анна Олександрівна

До уваги осіб, які бажають накласти заборону на здійснення реєстраційних дій щодо об’єкта нерухомого майна, з метою запобігання її відчуженню.

Процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами).

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 2 Закону обтяження – це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Разом з тим, у базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєструються рішення судів, заяви власників об'єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, рішення судів про скасування відповідних рішень судів, заяви власників об'єктів нерухомого майна про відкликання власних заяв про заборону вчинення реєстраційних дій (абзац третій частини першої статті 16 Закону).

Згідно із вимогами статті 25 Закону проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.

Однак, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 25 Закону державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об'єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує десяти робочих днів, не подано рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

З огляду на викладене, інформуємо, що власник об'єкта нерухомого майна повинен особисто звернутися із заявою до суб'єкта державної реєстрації про накладення заборони вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.

Згідно із вимогами пункту 2 частини першої статті 6 Закону суб'єктами державної реєстрації прав є: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти, а також нотаріуси.

Також повідомляємо, що відповідно до статті 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Водночас, частиною першою статті 37 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відділ державної реєстрації

друкованих засобів масової інформації

та громадських формувань

ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

У разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.

У разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.

Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Печерський районний відділ

державної виконавчої

служби міста Київ

Консультація Міністра юстиції України: виїзд дитини за кордон

Шановний Павле Дмитровичу, вітаю! Розпочались літні канікули і ми з дитиною хочемо поїхати за кордон на відпочинок, однак колишній чоловік відмовляється надати нотаріальну згоду, хоча ми давно розлучені і донька за рішенням суду проживає зі мною. Підкажіть, будь ласка, як мені бути?

Світлана Попова

Завдяки другому пакету законів #ЧужихДітейНеБуває діти мають можливість безперешкодно виїхати за кордон, зокрема, для подорожей, лікування, спортивних змагань та навчання.

Як регулюється тимчасовий виїзд дитини за кордон при наявності боргу зі сплати аліментів?

Безперешкодно тимчасово поїхати з дитиною в іншу країну тому з батьків, який проживає з дитиною, можна, якщо інший з батьків, має заборгованість з аліментів понад 4 місяці. А для дітей з інвалідністю та тяжко хворих дітей, цей строк скорочено до 3 місяців.

Для цього потрібно звернутися до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця, щоб отримати довідку про наявність в іншого з батьків заборгованості зі сплати аліментів.

При перетині державного кордону України необхідно пред’явити довідку про наявність заборгованості у другого з батьків зі сплати аліментів. Якщо мова йде про борг для утримання тяжкохворої дитини або дитини з інвалідністю, то необхідно подати також документ, що підтверджує хворобу дитини або її інвалідність.

Окремо хочу зазначити, що ці норми стосуються усіх поїздок, навіть тих, тривалість яких перевищує 1 місяць.

Чи можна тимчасово виїхати з дитиною без дозволу другого з батьків строком до 1 місяця?

Вивезти дитину за кордон з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном може лише матір чи батько, який не перешкоджає другому з батьків бачитися з малюком і брати участь у вихованні свого сина чи доньки. За виконання цієї умови достатньо поінформувати рекомендованим листом другого з батьків про тимчасовий виїзд дитини, якщо його місце проживання відомо. У листі має бути зазначена мета поїздки, куди їде дитина, а також на який термін покидає територію України.

При перетині кордону України прикордоннику необхідно пред’явити рішення суду або органу опіки про визначення місця проживання дитини.

Важливо вчасно повернутися до України з дитиною строком до 1 місяця з дати виїзду.

Як поїхати з дитиною за кордон тому з батьків, хто проживає окремо від дитини?

Для того, щоб скористатися правом поїздки з малюком за кордон той з батьків, який проживає окремо від дитини, повинен належно виконувати батьківські обов'язки і, що найголовніше, не мати заборгованості зі сплати аліментів.

Йому потрібно звернутися з рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за межі України.

У разі ненадання тим з батьків, який проживає з дитиною, у 10-денний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон, потрібно звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон БЕЗ згоди другого з батьків.

При перетині державного кордону України пред’явити нотаріально посвідчену згоду другого з батьків або рішення суду про дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Важливо вчасно повернутися до України з дитиною у строк, передбачений згодою або рішенням суду.

Яке покарання за порушення строку вивезення дитини?

Аби збалансувати права й обов’язки батьків, ми встановили реальну відповідальність для порушників.

За умисне порушення місячного строку встановлена адміністративна відповідальність - штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні ця сума складає від 1700 до 3400 грн).

Окрім цього такі батько чи матір втратять на рік право виїзду за кордон з дитиною, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Окремо звертаю вашу увагу на те, що ці новели стосуються лише тих дітей, які проживають у неповних сім’ях. Для всіх інших наявність нотаріально засвідченого дозволу є обов’язковим.

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

ОСОБЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ СЕКРЕТНОГО ЗАПОВІТУ.

В багатьох країнах Європи (Франції, Іспанії, Італії, Угорщини тощо) практика посвідчення такого виду заповіту як «секретний» (таємний або закритий) існує вже довгий час. В Україні посвідчення секретного заповіту стало можливим лише з прийняттям нового Цивільного кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Головна мета створення інституту секретного заповіту в Цивільному кодексі України полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю заповіту.

Секретний заповіт за процедурою складення, оформлення та нотаріального посвідчення суттєво відрізняється від загальноприйнятих заповітів, які були раніше і які й зараз складаються у переважній більшості. Оскільки статтею 1249 Цивільного кодексу України прямо не передбачено форму такого заповіту, то вважається, що він підпорядковується загальним нормам про форму та зміст заповітів, які передбачені цим кодексом, та на нього поширюються правила щодо форми заповіту (ст. 1247 Цивільного кодексу України). Посвідчити такий заповіт має право лише нотаріус.

Зміст Цивільного кодексу України дає підстави визначити секретний заповіт як розпорядження спадкодавця, яке визначає долю належного йому майна та містить вказівки немайнового змісту, зроблене у письмовій формі і підписане ним особисто. Також у ньому має бути зазначено місце і час його складання. Цей заповіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Нотаріус повинен роз’яснити заповідачу, що текст такого заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини (підпункт 3.2 пункту 3 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок).

Оскільки, згідно з положеннями цивільного законодавства секретний заповіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом, ця нотаріальна дія має свою специфіку. Необхідно зазначити деякі моменти, які дозволяють уникнути можливих непорозумінь, що ведуть до визнання такого заповіту недійсним. По-перше, нотаріус має ознайомити заповідача з тими елементами заповіту, які мають бути в ньому відображені (це склад майна, що заповідається, найменування осіб, до яких за волею заповідача має перейти спадщина, частки у спадковій масі, які вони мають отримати, тощо).

Також нотаріус має пересвідчитись у тому, що заповідач знає про необхідність наявності цих елементів і вони є в секретному заповіті, що з’ясовується зі слів особи. Отже, зміст секретного заповіту при таких діях залишається невідомим нотаріусу, що відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

У той же час зроблене застереження дає певні гарантії того, що зміст секретного заповіту відповідає вимогам, які законодавство висуває до його дійсності. Тому нотаріусу, який буде посвідчувати секретний заповіт, слід звернути увагу заповідача на можливості виконання умов заповіту спадкоємцями. Так, якщо в заповіті будуть зазначені умови, які навряд чи можливо виконати і виконання яких ще складніше перевірити (наприклад, розвіяти прах спадкодавця десь над морем або над горами та ще в якомусь конкретному місці та в конкретний спосіб: з гелікоптера, літака тощо), це значно ускладнить для спадкоємців отримання спадщини. Тому заповідач має скласти заяву про те, що нотаріус ознайомив його з правилами складання секретного заповіту та з пунктами, які повинні бути в ньому, та підписати її.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, яка його склала, у заклеєному конверті. На цьому конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений не в присутності нотаріуса, то заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. Нотаріус ставить на конверті, в якому знаходиться цей заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, а також скріплює його печаткою, в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво.

Незважаючи на те, що в статті 1249 Цивільного кодексу України зазначено про посвідчення секретного заповіту нотаріусом, в цьому випадку нотаріус не посвідчує секретний заповіт, а лише засвідчує підпис заповідача на конверті з заповітом і приймає його на зберігання. Відомості про посвідчення секретного заповіту підлягають внесенню до Спадкового реєстру.

Якщо наміри заповідача змінилися і він бажає скасувати свій заповіт, достатньо подати заяву і отримати назад свій конверт із секретним заповітом. При цьому підпис заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідченим. Відповідно до статті 1255 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не має права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Після отримання достовірної інформації про смерть спадкодавця наступним кроком буде призначення нотаріусом дня оголошення секретного заповіту. Про це він повідомляє членів сім’ї та родичів відповідним листом, якщо місцезнаходження їх відоме, а якщо невідоме - шляхом відповідного оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Нажаль, Цивільний кодекс України та інші законодавчі акти не встановлюють перелік таких засобів масової інформації. Тому, у випадку складання секретного заповіту нотаріусу надзвичайно складно визначити, навіть, приблизне коло можливих спадкоємців, так як заповіт може бути складений на користь осіб, що не входять до близького оточення спадкодавця, або ж на користь юридичних осіб чи держави. А без повідомлення зацікавлених осіб про оголошення секретного заповіту нотаріус не праві оголошувати його зміст.

Надалі, в присутності заінтересованих осіб і двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігається заповіт, і оголошує його. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус і свідки. У протоколі зазначаються: дата, час та місце його складання; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім’я по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з’явились на оголошення секретного заповіту або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації; стан заповіту (закреслені місця, поправки, недоліки); стан конверта, в якому знаходився заповіт, а також до протоколу записують весь текст заповіту.

У разі неможливості визначення з тексту секретного заповіту справжньої волі заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз’яснює заінтересованим особам право на тлумачення тексту заповіту. Тлумачення спадкоємцями змісту секретного заповіту має відбуватися за їх спільною згодою, про що зазначається у протоколі. У протоколі зазначається попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, які стали їм відомі у зв’язку з оголошенням секретного заповіту. Також в протоколі можуть бути зазначені інші істотні обставини оголошення заповіту.

Якщо заінтересована особа, що належним чином була повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з’явилася, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з’явилися. У разі з’явлення заінтересованої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою. Секретний заповіт після оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Така форма заповіту, як секретний, має на меті максимальне збереження конфіденційної інформації та таємниці волевиявлення громадянина щодо розпорядження своїм майном на випадок його смерті. Це безумовно позитивний фактор для обрання саме такого виду заповіту. Але існує вірогідність того, що зміст секретного заповіту, складеного самостійно громадянином, не обізнаним в законодавстві, може принципово суперечити законодавству, мати розбіжності, суперечливості у трактуванні його змісту, що призведе до можливих ускладнень при реалізації цього заповіту при відкритті спадщини.

А тому перед складанням такого заповіту краще звернутися до нотаріуса для отримання консультації, як це правильно зробити, щоб в подальшому не виникали проблеми у спадкоємців із оформленням спадкових прав.

Восьма київська державна нотаріальна контора

Порядок звільнення майна з-під арешту в рамках виконавчого провадження

Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень регулюєтьсяпорядок звільнення майна з-під арешту в рамках виконавчого провадження.

Арешт на майно боржника може накладатися виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна - арешт з майна знімається за постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Виконавець зобов'язаний зняти арешт з рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності, суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою виконавця.

Копії постанови виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому Законом.

Деснянський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

«Право на відпустку»

Основні питання:

Поняття «відпустка». Право громадян на відпустку.
Види відпусток.
Умови, тривалість і порядок надання відпусток.

1. Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпочинок всім працівникам, гарантується законодавством України, а саме:ст. 45 Конституції, КЗпП, Законом «Про відпустки» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Право на відпустку мають громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від виду діяльності й галузевої приналежності, а також громадяни, що працюють за трудовим договором у фізичної особи (ч. 1 ст. 2 Закону № 504 «Про відпустки»).

Тобто за кожен день перебування в трудових відносинах з роботодавцем у працівника накопичується час відпустки.

Такі ж самі права на щорічну відпустку, як і інші працівники, мають:

– сумісники;

– працівники – іноземці чи особи без громадянства;

– працівники, які працюють у режимі неповного робочого часу;

– працівники, які працюють у режимі скороченого робочого часу;

– працівники, які працюють у фізичної особи-підприємця.

Фізичні особи, що виконують роботи на підставі укладеного цивільно-правового договору, не перебувають у трудових відносинах з підприємством чи підприємцем, тому право на відпустку у такому випадку не виникає.

Право на відпустки у працівника зберігається й у разі його звільнення (ст. 3 Закону № 504«Про відпустки»). За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. Однак у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Але якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за декілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток (ст. 24 Закону № 504«Про відпустки»).

Також слід звернути увагу на те, що законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічну відпустку.

2.Питання щодо видів відпусток регулюється Статтями 74, 76 КЗпП і ст. 4 Закону України «Про відпустки», відповідно до яких встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

3) творча відпустка (стаття 16 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 ЗаконуУкраїни «Про відпустки»).

Також слід зазначити, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Трішки детальніше розглянемо один з видів щорічної відпусти - додаткова відпустка за особливий характер праці(стаття 8 Закону України «Про відпустки» ), про яку знають, нажаль, не всі громадяни. Так, одним із Листів Мінсоцполітики № 1344/13/84-16 від 21.09.16 року, роз’яснюється право на такий вид відпустки:

Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України "Про відпустки" окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, надаються щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290 (із змінами).

Розділом XXII "Загальні професії за всіма галузями господарства" вищевказаного Списку для працівників, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах (у тому числі персональних комп'ютерах), передбачено надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних днів (позиція 58).

Ця позиція Списку поширюється на всіх працівників, на яких розповсюджується дія Закону України "Про відпустки", незалежно від обійманої посади (професії), які у своїй роботі застосовують персональний комп'ютер.

Що стосується надання працівникам додаткової відпустки за ненормований робочий день, це питання вирішується колективним договором. Надавати одночасно додаткові відпустки за особливий характер праці, що передбачає зайнятість працівника в цих умовах 50 % робочого часу, та ненормований робочий день законодавством не передбачено.

3.Порядок та умови надання щорічних відпусток регулюються ст.79 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки. Згідно з нормами зазначених статей надання відпустки є обов’язком роботодавця.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Тривалість щорічної основної відпустки становить не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відраховується від дня укладення трудового договору (ст. 75 КЗпП і ст. 6 Закону України «Про відпусти»).

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Чинним законодавством, зокрема ст. 6 Закону України «Про відпусти», передбачене також установлення більшої тривалості щорічних відпусток для певних галузей та категорій працівників.

Щорічні додаткові відпустки становлять:

– за роботу із шкідливими та важкими умовами праці згідно зі Списком № 1 – до 35 календарних днів;

– за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 – до 35 календарних днів;

– працівникам із ненормованим робочим днем – до 7 календарних днів.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 к. д., а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах – 69 к. д.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

У разі надання працівнику зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість згідно з частиною шостою ст. 10 Закону про відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості надаються за бажанням працівника до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві, на бажання працівника надаються:

- жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

- інвалідам;

- особам віком до 18 років;

- чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

- особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;

- сумісникам – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

- працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації;

- працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

- батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;

- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 к. д.) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі.

Якщо працівники мають двох або більше дітей, які у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, їм така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року.

Графіки надання відпусток

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Закон про відпустки не встановлює строку затвердження графіків надання відпусток. В Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій. Пункт 20 цих Правил передбачає, що графіки надання відпусток складаються на кожен календарний рік не пізніше 5 січня поточного року.

Оскільки форма графіка надання відпусток законодавчо не встановлена, він складається у довільній формі.

У графіку надання відпусток, як правило, зазначається місяць початку використання відпустки, інколи – місяць початку відпустки і місяць її закінчення чи конкретна дата початку відпустки.

За домовленістю сторін відпустку можна планувати частинами. При поділі відпустки на частини варто враховувати, що одна основна безперервна її частина має становити не менше 14 к. д.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Рішення про надання чи ненадання відпустки належить виключно до компетенції роботодавця, тому в разі відмови працівника використати надане йому Конституцією України, Законом України«Про відпустки» право на відпочинок (щорічну відпустку) роботодавець вправі у межах, встановлених графіком надання відпусток, без заяви працівника видати наказ (розпорядження) про надання йому відпустки.

Згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності.

При складанні графіка надання відпусток має враховуватися, що частиною дванадцятою ст. 10 Закону «Про відпустки» надано право отримати за бажанням щорічні відпустки у зручний для них час певним категоріям працівників:

• особам віком до 18 років;
• інвалідам;

• жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

• одинокій матері (батьку), яка виховує дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одну або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
• дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
• ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
• ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551;
• батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;
• в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Перенесення щорічної відпустки

Випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника, а також за ініціативою власника визначені ст.80 КЗпП та ст. 11 Закону «Про відпустки».

Щорічна відпустка на вимогу працівника має бути перенесена на інший період у разі:

• порушення власником терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки*;

* Власник зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (ст. 10 Закону «Про відпустки»).

• несвоєчасної виплати власником заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону «Про відпустки»).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку;

Якщо працівнику видано листок непрацездатності до початку відпустки, то її початок має бути перенесено на інший строк.

Якщо непрацездатність настала у період відпустки, вона підлягає продовженню на кількість к. д., протягом яких працівник відповідно до листка непрацездатності хворів.

• виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Однак, настання вказаних обставин не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником і власником.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за угодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог ст.12 Закону «Про відпустки».

Щорічна відпустка за ініціативою власника, як виняток, може бути перенесена на інший період лише за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 к. д. буде використана в поточному робочому році.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами чи з особливим характером праці.

Поділ щорічної відпустки на частини

Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 к. д. (ст. 12 Закону «Про відпустки»).

Основна безперервна частина відпустки тривалістю не менше 14 к. д. є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому така частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною.

Зазначеною нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини на бажання працівника.

Оскільки остаточне рішення про надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, а також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.

При поділі відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році.

Відкликання з відпустки

Статтею 79 КЗпП та ст. 12 Закону «Про відпустки» передбачено, що відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених законодавством, зокрема:

• для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;
• для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Відкликання із щорічної відпустки допускається лише за певних умов, а саме:

• згода працівника;
• основна безперервна частина відпустки (до відкликання чи після нього) має становити не менше 14 к. д.;
• невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові після закінчення дії причин, за якими працівник був відкликаний з відпустки, або за угодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог ст. 12 Закону «Про відпустки».

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Що ж стосується окремих видів відпусток, то кожен з них необхідно розглядати окремо один від одного. Як було зазначено вище, питання відпусток регулюється ст. 45 Конституції України, КЗпП, Законом «Про відпустки» та іншими нормативно-правовими актами.

Третя Київська державна нотаріальна контора

Виконавець: О.П.Пєшкова

Практика чи стажування?

Що таке успішна кар’єра? На чому вона будується? Це, передусім, наполеглива праця, гострий розум, настирність та везіння, куди ж без нього. Для когось мрія – державна служба. Бути державним службовцем – неабияка відповідальність. Державна служба точно підійде людям, небайдужим до проблем сучасного суспільства, тим, хто прагне змінити світ на краще, ініціативним, творчим. Багатьох вабить престиж цієї роботи та шляхетність обраної справи. Найпершим кроком для зайняття посади на державній службі може стати успішне проходження практики чи стажування.

Практика студентів вищих начальних закладів проводиться відповідно до Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 08.04.1993 № 93.

Насамперед, що потрібно зробити для документального оформлення практики – це укласти договір. Договори про проходження практики укладаються між ГТУЮ і навчальним закладом заздалегідь. Тривалість дії договору погоджується сторонами та може встановлюватися на період конкретного виду практики або на строк до п’яти років. Потім необхідно отримати направлення на практику. Навчальний заклад оформляє направлення на практику, яке видається студентам для пред’явлення за місцем проходження практики. Направлення є підставою для зарахування студентів на практику і зберігається в ГТУЮ. Управління, в свою чергу, видає внутрішній наказ про направлення студентів для проходження практики, яким визначається керівник практики та строки її проходження.

Для організації стажування в ГТУЮ було розроблено Порядок стажування громадян з числа молоді у структурних підрозділах Головного територіального управління юстиції у місті Києві та підпорядкованих органах, затверджений наказом ГТУЮ від 23.05.2017 № 346/6, яким визначено принцип проходження стажування, осіб, відповідальних за його проведення, обов’язки керівника стажування і самого стажиста та інші важливі моменти.

Молодь у даному контексті – це громадяни України віком до 25 років, які є студентами третього і вище курсів вищих навчальних закладів за спеціальностями галузі знань «Право» або отримали вищу освіту у галузі знань «Право» та не перебувають на посадах державної служби.

Стажування громадян з числа молоді здійснюється з метою ознайомлення з функціонуванням державної служби строком до 6 місяців (стаття 48 Закону України «Про державну службу»). Бажаючі пройти стажування мають можливість скористатися електронним сервісом «Он-лайн будинок юстиції». Для цього потрібно зайти на сайт ГТУЮ (http://www.justicekyiv.gov.ua), обрати банер «Он-лайн будинок юстиції», далі вибрати рубрику «Соціальний ліфт» та вкладку «Стажування». Після заповнення анкета автоматично потрапляє до ГТУЮ і Вас запросять на особисту консультацію, де можна буде обрати бажаний структурний підрозділ для стажування, визначити його термін тощо.

Практика і стажування проводяться на безоплатній основі.

Головна відмінність стажування від практики полягає в тому, що практика студентів навчальних закладів – це складова частина навчального процесу, який організовується і проводиться під керівництвом навчального закладу. Стажування ж не є частиною навчального процесу студента, і відбувається у вільний від навчання час. Навчальні заклади до організації стажування не долучаються.

ГТУЮ радо зустріне усіх бажаючих пройти практику або стажування. Скористайтеся своїм правом для отримання нових знань та умінь для подальшої реалізації своєї професії – юрист.

Наша адреса: провулок Музейний, 2-Д, м. Київ, 01001, контактні телефони: 279-80-40, 279-82-55, 279-83-65.

Управління персоналу

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Про державну реєстрацію створення професійної спілки

Право створювати організації та вступати до них з метою захисту своїх трудових прав та інтересів є одним із найбільш важливих соціально-економічних прав людини, яке закріплене Конституцією України. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Можливість безперешкодного об’єднання громадян у профспілки є одним із найбільш соціально значимих прав громадян у сучасному демократичному суспільстві.

Порядок створення, діяльності та здійснення державної реєстрації профспілкових організацій регулюється Законом України «Про професійні спілки їхні права і гарантії діяльності» (далі – Закон про професійні спілки) та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію).

Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами.

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Відповідно до статті 1 Закону про професійні спілки,профспілка - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів фермерських господарств, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв'язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.

Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Профспілка, об'єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Для державної реєстрації профспілкової організації подаються документи, визначені частиною 1 статті 17 Закону про реєстрацію та статтею 16 Закону про професійні спілки, а саме:

1) заява про державну реєстрацію створення юридичної особи (форма 1 затверджена Наказом Міністерства юстиції України 18 листопада 2016 року № 3268/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 серпня 2018 року № 2824/5);

2) протокол з'їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки;

3) відомості про виборні органи;

4) список учасників з’їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки;

5) у разі прийняття рішення про здійснення діяльності на підставі статуту профспілки вищого статусу подається повідомлення;

6) статут (за наявності).

Слід зазначити, що орган державної реєстрації не може відмовити в реєстрації профспілки, об'єднання профспілок. А у разі невідповідності поданих документів профспілки, об'єднання профспілок зазначеному статусу суб’єкт державної реєстрації пропонує профспілці, об'єднанню профспілок надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу.

Строк розгляду документів, поданих для державної реєстрації щодо професійної спілки, її організації або об’єднання, організації роботодавців, її об’єднання – не пізніше 15 робочих днів з дати подання документів для державної реєстрації.

Адміністративний збір за державну реєстрацію професійної спілки не справляється.

Вищезазначений пакет документів необхідно подати до Головних територіальних управлінь юстиції за місцезнаходженням профспілкової організації.

Головний спеціаліст відділу державної

реєстрації друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві - державний реєстратор О.Г. Колеснік

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

Конституція України закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, судову й виконавчу і встановила, що організація і порядок діяльності Верховної Ради України, судоустрій, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються виключно законами України. Конституційне положення, що основи державної служби визначаються виключно законами України, відкриває значні можливості для становлення, розвитку і формування інституту законодавства про державну службу. В конституціях і законодавстві радянського періоду про це не говорилось, і лише в 1993 р. був прийнятий перший в історії України Закон «Про державну службу». Загалом оцінюючи його як корисний і своєчасний, слід, все ж таки, відзначити, що його положеннями не охоплені всі проблеми державно-службових відносин, які потребують свого регулювання, він не призначений для всіх видів державної служби. Фактично можна стверджувати, що названий Закон має пряме відношення лише до служби в органах виконавчої влади та апараті цих органів.

Водночас, і Конституція України (ст. 38), і Закон України «Про державну службу» (ст. 4) закріплюють рівне право громадян України на державну службу незалежно від її виду, чим фактично наголошується на важливості та однаковій значимості державної служби, де б вона не здійснювалась. Звертає на себе увагу і те, що питання державної служби в Конституції України не одержали всебічного розгляду та врегулювання. Разом з тим, Конституція містить багато правових приписів, які тією чи іншою мірою мають відношення до державного апарату, а відтак і до державної служби, встановлюють основи сучасної державної служби, надаючи можливості для подальшого удосконалення конституційно-правових норм у цій сфері діяльності.

Без належного механізму реалізації права громадян на державну службу як важливого конституційного принципу вони не матимуть можливостей для його фактичного здійснення. Тому гарантії прав громадян України на державну службу мають актуальне звучання і повинні знайти відповідне відображення в чинному законодавстві.

В Законі України «Про державну службу» закріплене право на державну службу, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової й національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, всіх громадян, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли конкурсний відбір в установленому порядку або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Як видно з наведеного, ніяких економічних, політичних чи соціальних заборон на державну службу немає. З правової точки зору, лише визнання особи недієздатною, судимою, якщо така судимість є несумісною із заняттям посади, та в деяких інших випадках, що встановлені Законами України, можуть виникати обмеження для прийняття на державну службу.

В Законі України «Про державну службу» прямо не говориться про гарантії для громадян України права на зайняття державною службою. Опосередковано говориться про це і в Основному Законі України, оскільки такими гарантіями можна вважати: вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23); рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом, рівність прав жінки і чоловіка (ст. 24); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); право на свободу об’єднань у політичні партії та громадянські організації (ст. 36); право на звернення (ст. 40); право на працю та вільне її обрання (ст. 43); право на освіту (ст. 53) та ін.

Як гарантії забезпечення права громадян на зайняття державною службою слід розглядати заходи, що здійснюються відповідно до актів Президента України. 11 лютого 2000 року Президент видав Указ «Про підвищення ефективності системи державної служби», в якому передбачалося прийняття Стратегії реформування системи державної служби в Україні.

Ця Стратегія передбачає головні напрямки удосконалення, побудови і розвитку системи сучасної державної служби. Серед них такі, як оптиміза-ція управління державною службою, забезпечення конкурентності, об’єктивності, прозорості й гласності під час прийняття на державну службу та просування по службі, підвищення загальної культури державних службовців, суспільної довіри до них, професійне навчання державних службовців та кадрового резерву, наукове забезпечення реформування державної служби та ін. На розвиток Стратегії Кабінетом Міністрів України розроблені й 26 липня 2000 р. затвердженні Указом Президента України «Заходи на виконання Стратегії реформування системи державної служби в Україні». В Заходах на виконання Стратегії передбачені конкретні напрямки удосконалення державної служби в Україні, – від підготовки фахівців, створення кадрового резерву до вдосконалення всього кадрового потенціалу, створення дієздатного державного апарату.

Значна робота щодо забезпечення реалізації права громадян на державну службу проводиться Координаційною Радою з питань державної служби при Президентові України, Головним управлінням державної служби України. Одним з її результатів є створення проекту Комплексної програми підготовки державних службовців та заходів, спрямованих на виконання названої Комплексної програми, які затверджені Указом Президента України від 9 листопада 2000 р.

Разом з тим, залишається гостро актуальним завданням створити якісно нові правові засади державної служби, з одного боку, а з іншого – забезпечити умови для недопущення руйнації системи державної служби, гарантії її розвитку та утвердження відповідно до конституційних вимог. Постійне доопрацювання, внесення змін та доповнень до чинного Закону України «Про державну службу» не може розв’язати всіх проблем, оскільки він, все ж таки, розрахований, як уже наголошувалось, тільки на службу в органах виконавчої влади та їх апараті.

В ході якісного оновлення згаданих правових засад необхідно, на наш погляд, врахувати і досвід законодавчого регулювання в інших країнах.

Так, ознайомлення із законодавством про державну службу ФРН дає можливість говорити про певну систему законодавчого регулювання державно-службових відносин, яка враховує федеральний устрій держави, традиції, необхідність централізованого розв’язання низки питань та певної децентралізації в цій сфері. Традиційні принципи німецької державної служби були відновлені з прийняттям 23 травня 1949 р. Конституції ФРН. Можна говорити, що Основний Закон ФРН заклав засади сучасної державної служби в країні, оскільки положення, що стосуються цього інституту, є практично в усіх розділах конституції.

На базі Основного Закону в ФРН були прийняті: Загальний закон про правове положення державних службовців від 14 липня 1953 р. в редакції від 27 лютого 1985 р. з наступними змінами та доповненнями; Закон про федеральних службовців від 14 липня 1953 р. в редакції від 18 вересня 1957 р. та в новій редакції від 27 лютого 1985 р. з наступними змінами й доповненнями; Закон про забезпечення державних службовців від 24 серпня 1976 р. в редакції від 24 жовтня 1990 р. Низка законів і постанов уряду стосується врегулювання прав та обов’язків окремих категорій службовців. З питань регулювання державно-службових відносин законодавчі акти приймаються і на рівні земель.

Французька система адміністрації (державної служби) побудована на концепції держави як єдиної централізованої системи, що забезпечує ефективне управління державою із центру. Чиновництво повністю підконтрольне президентові та уряду, встановлена чітка ієрархічність і підпорядкованість нижчих за посадою чи рангом чиновників вищим та всіх їх політичній владі.

За чинним законодавством, поняття і статус чиновників не тотожний статусу службовців державного апарату. Державний службовець поняття більш широке, оскільки кожен чиновник – це державний службовець, але не кожний державний службовець є чиновником, тобто особою, яка пов’язана з державною службою професійно, включена в штат державного апарату, має ранг.

Принципи нинішньої державної служби Франції закладені «Законом про загальний статус чиновників», який був прийнятий у 1946 р. і врахував французькі традиції щодо побудови бюрократичної системи. Після прийняття у 1958 р. нової Конституції Франції Президент видав ордонанс про статус чиновників, яким були внесені певні зміни в Закон 1946 р., але принципові засади державної служби – чітка підпорядкованість всередині державних органів – залишилися без змін. Загальний статус державних службовців врегульований також у Законі про права та обов’язки службовців від 13 липня 1983 р. та від 11 січня 1984 р. Закони держави, якими встановлюється загальний статус державних службовців, доповнюються та розвиваються в актах, що називаються «особливими», або «спеціальними» статутами. Такі акти затверджуються декретами Державної ради після консультацій з Вищою радою центральної державної служби. Правові приписи щодо державно-службових відносин можуть мати рішення адміністративних суддів і Конституційної ради Франції.

Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти дають підстави віднести державну службу України до традиційної бюрократичної системи, оскільки вона базується на законодавстві, багато в чому схожа з європейською державною службою. Звичайно, державна служба в нашій країні розвивається на основі Конституції з урахуванням національних традицій, практики державотворення, сучасного реформування економічної та політичної системи, матеріальних і фінансових можливостей тощо.

Розвиток конституційних засад державної служби в Україні, як і в інших країнах, пов’язаний із прийняттям законів та інших нормативних актів, які б регулювали весь спектр суспільних відносин, діяльності держави щодо створення організаційних, соціальних, економічних, правових умов реалізації конституційного права громадян на державну службу.

Розв’язання проблем кадрової політики в державі пов’язане з визначенням кола державних органів та посадових осіб, які в праві регулювати основні правовідносини, що виникають у сфері державної служби. Окрім Верховної Ради України, до них слід віднести Президента України та Кабінет Міністрів України. При цьому Верховна Рада встановлює основи державної політики, цілі, завдання та принципи функціонування державної служби в усіх сферах державної діяльності. Президент України та Кабінет Міністрів України спрямовують свої зусилля на проведення виробленої політики в життя, а також розв’язують проблеми підготовки, атестації, підвищення кваліфікації, формування кадрового резерву та інші з метою забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Ці та інші повноваження Президента України і Кабінету Міністрів України не знайшли свого врегулювання в Конституції України та інших законах, тоді як відомо, що і Президент, і Кабінет Міністрів у практичній діяльності не можуть не торкатись проблем кадрового забезпечення і фактично їх вирішувати.

Конкретні питання функціонування апарату в органах законодавчої влади, судовій системі, органах місцевого самоврядування повинні вирішуватись на основі законів відповідними органами.

Керівництво державною службою покладено на Головне Управління державної служби України, повноваження якого закріплені в ст. 7 Закону «Про державну службу». Видається доцільним більш чітко визначити в законі повноваження цього органу, підвищити його статус у розв’язанні проблем державної служби, що надасть можливість ефективніше впливати на діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій у сфері кадрової роботи.

Удосконалення державної служби пов’язано з розв’язанням також і інших питань, які мають важливий характер. Це – виявлення впливу конституційних положень та чинного законодавства на розвиток правового статусу державних службовців, визначення системи та сфери законодавства про державну службу, вивчення досвіду інших країн у справі регламентації державної служби та можливостей його застосування в практичній діяльності державних органів України, розвитку галузевої нормотворчості про державну службу, з метою конкретизації положень чинного законодавства (конституційного, фінансового, міжнародного, трудового, кримінального). Відповідно, законодавство про державну службу складають норми цих галузей права. Разом з тим, слід погодитися з думкою про те, що в перспективі службово-правові відносини будуть усе більшою мірою регулюватися адміністративно-правовими нормами, оскільки вони мають публічно-правовий характер.

Законодавство про державну службу має більш чітко встановлювати основні принципи державної служби, права та обов’язки державних службовців, їхні функції, заходи соціального захисту та відповідальності, вирішувати проблеми службової кар’єри. На наш погляд, становлення та розвиток державної служби в Україні повинно спиратись на чітку, конкретну програму, основою якої має бути стратегія оновлення апарату зі збереженням наявного кадрового потенціалу, досягнення збалансованого розвитку і функціонування держави в інтересах громадянського суспільства. Ставлячи в центр законодавства про державну службу пріоритетність прав та свобод людини і громадянина, не слід забувати, що кадрова політика повинна забезпечити поєднання інтересів громадян і держави, створити умови для розкриття творчого потенціалу особистості в усіх сферах суспільного життя, в тому числі у розв’язанні завдань розвитку держави.

Програма розвитку законодавства про державну службу має стати складовою стратегії адміністративної реформи в Україні, концепції реформування та розвитку адміністративного права та адміністративного законодавства. Не виключено, що, з огляду на важливість інституту державної служби для укріплення держави, його широту та комплексність, може постати питання про розробку якщо не концепції розвитку законодавства про державну службу, то плану законотворчої діяльності в цій сфері. При цьому доцільно чітко визначитись із питанням пріоритетності законів, термінів їх підготовки, розгляду та прийняття.

Таким чином, створення державної служби, її становлення та розвиток, правове регулювання обумовлюється потребами держави, пов’язаними з її завданнями та функціями, оскільки діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади забезпечується апаратом цих органів та їх структурних підрозділів. Службовці складають також персонал інших державних формувань, підприємств, установ і організацій. Усі вони виконують функції внутрішнього управління відповідною системою та зовнішнього – в ході взаємодії з іншими державними та недержавними системами, громадянами чи їх об’єднаннями.

Законодавче регулювання державно-службових правовідносин має бути спрямоване на забезпечення роботи апарату всіх цих державних органів відповідно до їх завдань. У правовому відношенні державна служба – це встановлення державно-службових відносин, в ході реалізації яких досягається практичне виконання посадових обов’язків, повноважень службовців та компетенції державних органів.

Державна служба має велике організаційне значення, оскільки пов’язана зі структурно-функціональними елементами державного апарату – дотриманням організаційних та процесуальних основ діяльності державного апарату, встановленням ієрархії посад, оцінювання їх роботи, відповідальністю та стимулюванням діяльності.

Виходячи з того, що державна служба єдина в своїй основі, оскільки завжди пов’язана з управлінням, гадаємо, що найбільш загальні засади діяльності цього інституту повинні складати закон, у якому були б положення, що притаманні усім видам служби, категоріям посад і службовцям, організації керівництва й управління державною службою, закріплені принципи державної служби, закладені основи для подальшого регулювання державно-службових відносин.

На базі цього нормативного акта можуть бути прийняті інші (на рівні закону), що регулюють державно-службові відносини в конкретних державних органах та їх апараті в межах відповідних гілок державної влади.

Такий підхід надає можливість окремо врегулювати державно-службові відносини в органах виконавчої влади, що мають особливий правовий статус, у правоохоронних, воєнізованих, митних, дипломатичних установах тощо.

Крім того, для ефективного регулювання державно-службових відносин суттєвим є визначення на законодавчому рівні кола посад та видів діяльності, які є дуже важливими для держави, але не можуть розглядатися як суто державна служба, оскільки мають політичне забарвлення. До таких слід віднести Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України. Це питання постає відносно голови Верховної Ради Автономної республіки Крим (АРК) та голови Ради міністрів АРК, голів обласних (міст Києва і Севастополя) державних адміністрацій.

Завершений вигляд правове регулювання державної служби отримає у випадку, коли будуть врегульовані питання проходження служби працівниками усіх державних організацій, підприємств і установ, які виконують не лише організаційно-управлінські функції, а й професійні – в установах освіти, вищої школи, науки, охорони здоров’я, культури; на підприємствах – промислових, транспорту, зв’язку, будівництва тощо. Такими можуть бути закони про особливості проходження служби у відповідних організаціях або їх об’єднаннях, що стосуються соціально-культурної сфери, промисловості, інфраструктури. Ці закони повинні узгоджуватися як із законодавством про державну службу, так і з законами, що регулюють відносини у відповідних галузях і сферах діяльності.

Оболонський ДВС

Заступник начальника відділу А.А. Манасерян

Суспільно корисні роботи

Суспільно корисні роботи – це вид адміністративного стягнення, що полягає у виконанні правопорушником оплачуваних робіт. А їх вид визначає відповідний орган місцевого самоврядування.

У разі несплати аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців із дня подання виконавчого документа. Відповідно до вимог частини дванадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний скласти протокол про вчинення боржником адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — протокол), та надіслати його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», встановлено єдиний підхід до складання державними виконавцями протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Найбільші зміни стосувалися ст. 157 Сімейного кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 31, 183 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Так, статтею 183-1 встановлено адміністративну відповідальність за несплату аліментів, що полягає у несплаті аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання. За таке порушення передбачено адміністративне стягнення у вигляді суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено новим видом адміністративного стягнення - суспільно корисні роботи (ст. 31-1), які на відміну від громадських робіт є платними та дають змогу боржникові шляхом їх виконання поступово погашати наявну заборгованість.

При цьому варто зауважити, що відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строк обчислення зазначеної заборгованості встановлюється з наступного робочого дня після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Якщо боржник ухиляється від виконання суспільно корисних робіт, його можуть арештувати.

Таким чином Закон про посилення відповідальності за несплату аліментів спрямований на забезпечення належного виконання рішень щодо їх стягнення, що дозволить зменшити заборгованість зі сплати аліментів, а також забезпечить належне утримання осіб, які отримують аліменти.

Святошинський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

06.06.2019

«Відвід у виконавчому провадженні»

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом України «По виконавче провадження» (далі – Закон) випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Під час здійснення виконавчого провадження можуть виникати обставини, які суперечать деяким засадам виконавчого провадження, та унеможливлюють виконання рішень державними виконавцями, приватними виконавцями (далі - виконавець), а саме:

1) боржником або стягувачем є сам виконавець, близькі йому особи (особи, які разом проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки з виконавцем (у тому числі особи, які разом проживають, але не перебувають у шлюбі), а також незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням виконавця), пов’язані з ним особи.

Пов’язаними особами у розумінні цього Закону є юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або результати їхньої діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

Виконавець безпосередньо та/або опосередковано (через пов’язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, чи спільно з юридичною та/або фізичною особою, яка є стороною виконавчого провадження, володіє корпоративними правами будь-якої юридичної особи;

Виконавець має право та/або повноваження призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган або колегіальний склад виконавчого органу/склад наглядової ради зазначених юридичних осіб.

Пряма або опосередкована участь держави в юридичних особах не є підставою для визнання таких юридичних осіб пов’язаними;

2) боржником або стягувачем є особа, яка перебуває у трудових відносинах з таким виконавцем;

3) виконавець, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів;

4) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця.

Тому, відповідно до вимог статті 23 Закону, у разі виявлення таких обставин, виконавець зобов’язаний заявити самовідвід та повідомити про цестягувача.

З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

2. Питання про відвід державного виконавця, який не заявив самовідвід, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.

Питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня. Постанова про задоволення чи відмову в задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в 10-денний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або іншому органу державної виконавчої служби.

Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена в 10-денний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, зобов’язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п’яти робочих днів після її надходження.

3. Питання про відвід приватному виконавцю, який не заявив самовідвід, вирішується самим приватним виконавцем у строк до п’яти робочих днів після надходження заяви про відвід.

У випадку самовідводу приватного виконавця він зобов’язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Постанова приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.

4. Експерт, спеціаліст, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, перекладач не можуть братии участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їхніми представниками або іншими особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або якщо є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

За наявності підстав для відводу експерт, спеціаліст, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, перекладач зобов’язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід експерта, спеціаліста, суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання чи перекладачав ирішується у строк до п’яти робочихднів після надходження заяви про відвід шляхом винесення вмотивованої постанови виконавця.

«Накладення арешту на майно боржника»

Порядок звільнення майна з-під арешту в рамках виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Арешт на майно боржника може накладатися виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою виконавця.

«Особливості виконання рішень про стягнення аліментів»

Так, у заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості:назва і дата видачі виконавчого документа;прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих аліментних сум;реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання аліментних сум (за наявності).

До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.

Виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляє про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Також, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, виконавець:виносить повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників;звертає стягнення на майно боржника;надсилає стягувачу письмове роз’яснення про право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

Уразі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

«Примусове виконання судового рішення»

Важливу роль у виконавчому провадженні відіграє вжиття всіх необхідних заходів для примусового виконання рішень. При виконанні судового рішення на державного виконавця покладені зобов'язання своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії в межах законодавства.

Якщо ж боржник не здійснює жодних дій по виконанню судового рішення та покладених на нього обов’язків, а навпаки перешкоджає або навмисно ухиляється, одним із методів протидії є право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі – Закон) передбачено, що виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Статтею 337 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Схожим є припис в статті 441 Цивільно-процесуальному кодексі України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Щодо підсудності справ то вищевказаними кодексами передбачено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

А якщо боржником виступає керівник боржника - юридичної особи чи можливо у такому разі обмежити у виїзді за кордон?

Чіткого визначення чинними процесуальними кодексами в обмеженні саме керівника боржника юридичної особи не передбачено. Слід зазначити, що важливу роль відіграє подання державного виконавця, оскільки у кожному випадку враховуються обставини певного провадження вчинення виконавцем всіх виконавчих дій та обґрунтування ухилення від виконання зобов’язань.

Щодо подання, то для нього існують певні вимоги, яких державний виконавець повинен дотриматись. Відповідно до п.2 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України» (далі – Інстррукція), подання готується на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Подання має обов’язково містити:

для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - найменування суду, до якого надсилається подання;

відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо);

прізвище, ім’я та по батькові боржника (керівника юридичної особи - боржника), дату народження (число, місяць та рік);

громадянство боржника (керівника юридичної особи - боржника) (за наявності таких даних);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника (керівника юридичної особи) - громадянина України, який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті (за наявності таких даних).

У разі виконання зведеного виконавчого провадження зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, кількість виконавчих проваджень, включених до зведеного виконавчого провадження, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо;

обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань (зобов’язань боржника - юридичної особи);

резолютивну частину подання.

До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів.

За наявності в поданні також зазначаються місце проживання (реєстрації) та інші відомості про особу, які відомі державному виконавцю, приватному виконавцю.

Складніше якщо ніякої інформації про боржника окрім прізвища ім’я та по-батькові немає, в такому разі у судді будуть підстави відмовити у задоволенні.

Аналізуючи судову практику можна зробити висновок, що суди більше відмовляють в задоволенні подання аніж задовольняють його. Але ж все таки практика тимчасового обмеження керівника в праві виїзду за кордон існує.

Солом`янським районним суд м. Києва в справі № 760/12550/18-ц Подання в тимчасовому обмеженні в праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон керівника ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ задоволено.

У справі № 501/1076/17 Іллічівський міський суд Одеської області виніс ухвалу про Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ТОВ «УКРАЇНСЬКА ПІВДЕННА ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ» до виконання покладених на нього рішеннями суду зобов’язань з огляду на наступне.

Задовольняючи подання, суд керувався наступними нормами законодавства.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо громадянин ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов’язань.

Ст.129-1 Конституції України передбачає, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Ст.14 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Щодо відмов у задоволенні подання про обмеження виїзду за кордон керівника маємо наступне.

Господарським судом міста Києва у справі № 910/28019/15, розглянуто подання державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, у задоволенні подання державного виконавця судом відмовлено.

Суд у своєму рішенні керувався наступним.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань

Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Проте, державним виконавцем не надано суду доказів ухилення боржника від виконання рішення суду, тобто наявність лише невиконаного зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Крім того, головний державний виконавець не надав доказів того, що боржник має паспорт громадянина Украйни для виїзду за кордон і відповідно має реальну можливість виїхати за межі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 337 ГПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Статтею 338 ГПК України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Враховуючи викладене та те, що наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, а головним державним виконавцем не надано доказів того, що боржник має паспорт громадянина Украйни для виїзду за кордон, в задоволенні подання головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України слід відмовити.

Схожа ситуація у справі № 910/12432/15 у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі було відмовлено.

Також, Іваничівським районним судом Волинської області у справі № 903/375/15Начало формыКонец формы

в задоволенні подання головного державного виконавця Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби без вилучення паспортного документа відмовлено.

Відтак, можна зробити висновки, що обмежити у виїзді за кордон керівника не так просто, але можливо у разі надання достатньої кількості доказів про факти ухилення від виконання судового рішення.

Під ухиленням від виконання зобов'язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об'єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Якщо керівник боржника не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов'язання, а саме, до державного виконавця не прибув, не надав своєчасно у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах та пояснень стосовно причин невиконання рішення не надав, а державний виконавець зі свого боку вчинив всі дії передбачені законом, в такому разі, обставини свідчать, що боржник в особі його керівника ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України та вчинення інших дій передбаченим Законом.

Слід зазначити, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про:

повернення виконавчого документа до суду, який його видав, на підставі частини першої статті 38 Закону.

закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону;

скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі належного виконання особою зобов’язань щодо сплати періодичних платежів. (п. 5 розділу XIII Інструкції).

Також, винесену ухвалу щодо обмеження у виїзді за кордон можливо оскаржити в апеляційній інстанції скориставшись своїм процесуальним правом на оскарження. Враховуючи той факт, що суди апеляційної інстанції більше відмовляють в задоволенні подання в обмеженні виїзду за кордон саме керівника боржника юридичної особи, аніж задовольняють.

В апеляційному розгляді щодо справ № 918/432/16, 237/3549/16-ц, 344/13626/16-ц, 349/226/18 в задоволенні подання відмовлено з огляду на те, що доводи ухилення від виконання зобов’язань є не обґрунтованими з боку державного виконавця.

Наостанок необхідно зазначити, що відповідно до ст. 389 ЦПК України, ухвали про тимчасову заборону виїзду за кордон не підлягають касаційному оскарженню.

Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному

майні подружжя у разі смерті одного з подружжя.

Згідно частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя видаються, як правило, на половину спільного майна і мають на меті встановлення обсягу спадщини, яка перейде до спадкоємців одного з подружжя.

Оскільки ця нотаріальна дія тісно пов’язана з відносинами, що виникають з приводу спадкування, логічно, що вона вчиняється за місцем відкриття спадщини.

У зв’язку з тим, що видача свідоцтв на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя є частиною нотаріального процесу з оформлення спадкових прав, нотаріус при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом з’ясовує, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і має право на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя видаються нотаріусами на підставі письмової заяви другого з подружжя. При цьому нотаріусу необхідно надати документ, який посвідчує шлюбні відносини.

З метою перевірки належності одному з подружжя нерухомого майна, нотаріус витребовує оригінали документів, що посвідчують право власності на майно.

Цілком логічно, що видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя відбувається виключно за умови надання нотаріусу свідоцтва про смерть одного з подружжя.

Строк видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя в законодавстві не визначений, але у зв’язку з тим, що видача свідоцтва фактично є частиною провадження по спадковій справі та впливає на розмір спадкової маси, то і строк для подачі заяви про видачу такого свідоцтва, виходячи з вимог частини першої статті 1270 Кодексу, доцільно встановлювати в шість місяців з моменту відкриття спадщини.

При цьому, жодний нормативний акт не забороняє видачу такого свідоцтва і до спливу цього строку.

Виконавче провадження. Рішення, які підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Слід зазначити, що рішення суду, навіть таке, яким позов задоволено та встановлено стягнути кошти на Вашу користь не є виконавчим документом. Для реалізації права на виконання рішення органами ДВС необхідно звернутися до суду, який прийняв рішення для видачі виконавчого документа.

Підвідомчість виконання рішень органам ДВС за територіальністю:

За місцем проживання боржника
За місцем перебування боржника
За місцем роботи боржника
За місцезнаходженням майна боржника

Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Підвідомчість виконання рішень за суб’єктивною приналежністю боржника та сумою стягнення за виконавчим документом:

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

сума зобов'язання становить п’ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. (зміни щодо суми стягнення внесені наказом Міністерства юстиції № 1385/5 від 06.05.2019 . Раніше сума стягнення становила від двадцяти мільйонів гривень)

Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими:

боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

сума зобов'язання становить від двадцяти п’яти до п’ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.(зміни щодо суми стягнення внесені наказом Міністерства юстиції № 1385/5 від 06.05.2019 . Раніше сума стягнення становила від десяти до двадцяти);

Районним відділам ДВС підвідомчі рішення про стягнення для яких не встановлена спеціальна підвідомчість

Сума зобов’язання за становить до 25 мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті(зміни щодо суми стягнення внесені наказом Міністерства юстиції № 1385/5 від 06.05.2019 . Раніше сума стягнення становила до десяти мільйонів гривень).

15.05.2019 ухвалено рішення Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою Хліпальської В.В., яким визнано неконституційним положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Конституційний Суд України наголошує, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України.

Таким чином, з 15.05.2019 сплата авансового внеску не є обов’язковою.

«Стягнення з боржника виконавчого збору»

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1,2,7,9,14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1,2,4,6,7,9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 Закону), 11,14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Посвідчення договору дарування

Поняття договору дарування передбачає правовідносини, коли одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий — набуває ці права. Якщо предметом договору дарування є річ, то обдаровуваний набуває на неї право власності.

Сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи.

До нотаріального посвідчення договору дарування нотаріус зобов'язаний здійснити перевірку дієздатності та правоздатності сторін правочину. При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців цієї юридичної особи.

При посвідченні правочинів нотаріус встановлює особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, а також дійсні наміри кожної із сторін та відсутність у них заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Договір дарування нерухомого майна посвідчується нотаріусом за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно.

Такими документами є:

договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом якого є нерухоме майно, договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, спадковий договір (за наявності свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть чи рішення суду про оголошення особи померлою), договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна, що є у спільній власності, про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видається нотаріусом, свідоцтво про право на спадщину,

свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів),

свідоцтво про право власності на нерухоме майно,

рішення суду про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна,

дублікат правовстановлювального документа, виданий нотаріусом, органом місцевого самоврядування, органом приватизації, копія архівного правовстановлювального документа, видана державним архівом.

Окрім правовстановлюючого документа на квартиру, нотаріус вимагає витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно або інформаційну довідку з БТІ, для підтвердження прова власності на відчужувану квартиру.

Якщо майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, необхідна взаємна згода їх на укладення договору. Така згода має бути висловлена письмово у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (стаття 65 Сімейного кодексу України).

У випадку, якщо у відчужуваній квартирі мешкають неповнолітні (малолітні) особи, необхідна згода органу опіки й піклування на здійснення такого правочину. Така згода (або дозвіл) необхідна також, коли майно дарується на ім'я неповнолітніх (малолітніх) осіб. Дозвіл органу опіки і піклування оформлюється у вигляді рішення виконавчого комітету відповідної міської, селищної або сільської ради, або розпорядження відповідної районної державної адміністрації за місцем проживання неповнолітніх (малолітніх) осіб.

При посвідченні договорів дарування нотаріус перевіряє інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна та суб'єкта, відомості про обтяження, іпотеку, інші речові права та податкову заставу, чи не перебуває предмет договору в іпотеці, у податковій заставі, а також відсутність заборони на відчуження (арешт) нерухомого майна.

Ч. 2 ст. 719 ЦК України містить в собі положення, відповідно до якого договір дарування передбачає нотаріальну форму незалежно від суб'єктного складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з даною статтею договір дарування нерухомої речі обов'язково укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріусом. Таким чином, для посвідчення договірів дарування нерухомого майна, необхідним є звернення до державного або приватного нотаріуса.

Посвідчення договорів дарування квартири, проводиться за місцем розташування майна або за місцем реєстрації однієї із сторін правочину.

Оформлюючи даний вид договору, нотаріус пересвідчується в законності його умов, цілях, встановлює істинну волю сторін договору..

Договір дарування є завжди безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру. Подарувати майно іншим особам є виключним правом власника.

Згідно положень Цивільного кодексу, договір дарування безоплатний, і дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдарованого. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч.2 ст.717 ЦК України).

Дарування являє собою правочин, заснований на взаємній згоді, а не за волевиявленням одного дарувальника. Це і відрізняє договір дарування від, наприклад, заповіту, де необхідна згода спадкоємця при здійсненні цієї односторонньої угоди. При заповіті права і обов’язки померлого переходять у момент його смерті, а договір дарування не може бути укладений у випадку настання смерті в майбутньому дарувальника. Якщо не має згоди обдарованого на отримання майна або бажання дарувальника на безоплатну передачу майна – немає і договору дарування.

Договір дарування важається укладеним, за наявності волевиявлення обдарованої особи. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування не вважається укладеним. При цьому не може бути ніяких правових підстав, щоб змусити особу прийняти дарунок, якщо вона на це не дала згоди раніше. З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов'язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків. Тому, за чинним законодавством, неуважне ставлення обдарованої особи до дарувальника, нанесення останньому образ не можуть бути підставою для розірвання договору дарування. У відповідності до ч.1 статті 722 ЦК України, право власності у обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Також прийняттям дарунка є прийняття обдаровуваним документів, що посвідчують право власності на річ.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрацїй у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Після підписання договору дарування, нотаріус згідно ст. 182 ЦК України реєструє квартиру за новим власником.

Також ЦК України передбачено положення про те, що не тільки дарувальник особисто може укладати договір дарування. Від його імені такий договір може укласти його представник при додержанні певних умов, передбачених цивільним законодавством. Представник дарувальника повинен діяти на підставі письмового уповноваження (доручення), що видається однією особою іншій особі, представляти його інтереси перед третіми особами. Порядок оформлення доручення підпорядковується загальним нормам цивільного законодавства. Представник має право укласти договір дарування від імені дарувальника-особи, від імені якої діє представник на підставі доручення, лише за умови, що у дорученні зазначено ім'я обдаровуваного. Якщо у дорученні на укладання договору дарування не встановлено імені обдарованого, воно визнається нікчемним.

За посвідчення договору дарування нерухомого майна сплачується державне мито у розмірі 1% суми договору (тобто вартості нерухомого майна), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

Для того, щоб визначити, яка вартість квартири або іншого майна, необхідно провести його оцінку. Займаються такою оцінкою спеціалісти – незалежні оцінювачі. На підставі документу, який називається звітом про оцінку, нотаріус вказує вартість подарунку в договір та визначає, який саме розмір податку доведеться сплатити.

Відповідно до статті 174 Податкового кодексу України, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими для оподаткування спадщини.

Отримувачі подарунку зобов’язані вказати в декларації, про доходи за минулий рік, вартість отриманого майна для сплати податку на прибутки фізичних осіб (ПДФО).

У відповідності до положень статті 174 Податкового кодексу України (ПКУ) в редакції від 01.01.18, нульова ставка податку застосовується до отримувачів подарунку, якщо вони відносяться до першого і другого ступеня родинного зв’язку дарувальника.

До першого ступеня родинних зв’язків належать діти, чоловік/дружина, батьки. Другий ступінь родинних зв’язків формують рідні брати та сестри. А також дід та баба по материнській/батьківській лініях.

Обдаровувані родичі інших ступенів родинних зв’язків сплачують ПДФО по ставці 5% вартості подарованого майна.

Якщо громадянин України отримав майно в подарунок від іноземця, ставка ПДФО складає 18%. Проте, посвідчення договору дарування за участю фізичної особи-нерезидента (як дарувальника, так і обдаровуваного), можливе за умови сплати обдаровуваним податку до такого посвідчення. Копія платіжного документа долучається до примірника договору, що залишається у справах нотаріуса.

Крім податку, при посвідченні вищевказвного договору також сплачується військовий збір в розмірі 1,5% вартості отриманої нерухомості. За реєстрацію договору дарування держава стягує збір у розмірі 1% вартості об’єкта. Відповідно до правил пункту 174.4 ПКУ в редакції, прийнятій по Закону України №1910-19, сума збору вираховується на основі вартості нерухомості, яка вказана в договорі. Якщо обдаровувана людина входить до групи родинних зв’язків, з правом на нульову ставку ПДФО, незалежну оцінку вартості дарованої нерухомості не проводять.

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є фізичні особи, які отримали дарунок. У зв'язку з цим, рекомендується роз'яснювати сторонам статтю 174 Податкового кодексу України, про що зазначати у тексті договору.

Таким чином, безоплатна передача нерухомого майна у власність іншої особи передбачає процедуру посвідчення договору дарування нотаріусом та здійснення чітко визначених законодавством дій не тільки нотаріусом, а й сторонами договору.

Судовий захист — невід'ємне право кожного

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!».

Рішенням другого сенату Конституційного Суду України від 15.05.2019 у справі № 3-368/2018 (5259/18) визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження”, яким визначено розміри авансового внеску, який стягувачі мають сплатити при примусовому виконанні рішень, а також передбачено випадки звільнення стягувачів від сплати такого внеску.

Зазначеним Рішенням Конституційним Судом України наголошено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у Законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, суспільства, держави.

Зазначена норма закладена на конституційному рівні у зв’язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401–VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 1291, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України аналізуючи статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України приходить до висновку, що в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган.

Положення частини другої статті 26 Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення тобто 15.05.2019.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Спадкування з іноземним елементом

З року в рік все більше громадян України від’їздять за кордон з метою одруження, працевлаштування та постійного проживання. Деякі громадяни України змінюють громадянство, а деякі мають два чи навіть три громадянства. Такі громадяни можуть змінити статус з резидента на нерезидента. Більшість з них не повертається в Україну, але нерухоме майно залишається на її території.

Фахівці в галузі права визначають методологічні недоліки книги VI Цивільного кодексу України. Сформульовані теоретичні основи інституту спадкування з іноземним елементом та визначено поняття “спадкування з іноземним елементом”, під яким розуміється комплекс правовідносин з іноземним елементом, які виникають у разі переходу прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та у результаті такого переходу у останніх виникає комплекс прав та обов’язків у межах отриманої спадщини, які регламентуються як міжнародним, так і національним (іноземним) законодавством, м’яко кажучи недосконалі.

При цьому, складність в оформленні спадщини виникає у зв’язку з тим, що задіяна велика кількість установ, підприємств та служб, і як наслідок, виникає велика кількість помилок при вирішенні наступних питань: спадкування за законом нерезидентами нерухомого майна, перелік документів, що необхідний для оформлення спадкового майна, помилки при спадкуванні, основні етапи оформлення спадщини за законом нерезидентами згідно чинного законодавства Україні.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Фактично оформлення спадщини за законом нерезидентами, або їх представниками, здійснюється декількома етапами: підготовчий етап, оформлення довіреності, отримання картки платника податків, видача спадкового майна, реєстраційний етап, етап річного декларування.

Підготовчий етап включає в себе: подача (або надсилання) заяви про прийняття спадщини, або відмови у прийнятті спадщини, встановлення статусу резидента (або нерезидента), встановлення черги нотаріусом в порядку ЦК України, отримання та надання нотаріусу довідок з місця проживання, оцінка нерухомого майна, подання заявки та отримання звіту.

Особливість спадкування нерухомого майна за законом нерезидентами – це встановлення статусу фізичної особи, оскільки це має значення для бази оподаткування та ставки податку. Відповідно до пп. 14.1.122, п. 14.1, ст. 14 Податкового Кодексу України нерезиденти – це фізичні особи, які не є резидентами України.

Згідно пп. 14.1.213, п. 14.1, ст. 14 Податкового Кодексу України резиденти – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус, то фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Згідно ст. ст. 1261-1265 ЦК України право на спадкування за законом мають (п’ять черг):

1. Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

2. Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

3. Рідні дядько та тітка спадкодавця.

4. Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

5.1. Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

5.2. Утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України “Про міжнародне приватне право” спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.

У зв’язку з тим, що необхідно утримувати та сплатити податок з фізичних осіб та військовий збір, то необхідно проводити оцінку нерухомого майна. Основна помилка – закінчення строку дії звіту. Строк дії звіту шість місяців.

Етап перекладу та легалізація документів та оформлення довіреності включає:

- надсилання всіх необхідних документів з апостилем (свідоцтво про народження, рішення (свідоцтво) про розірвання шлюбу, інших документів), переклад документів на державну мову та посвідчення їх нотаріально;

- формування повноважень представника;

- складання довіреності;

- звернення до посольства України (або приватного нотаріусу за межами території України);

- сплата консульського збору;

- реєстрація довіреності у посольстві Україні, заповнення та подача заяви про реєстрацію довіреності та дублікат довіреності у Єдиному реєстрі довіреностей;

- перевірка довіреності нотаріусом, який відкрив спадщину (строки дії довіреності, повноваження, прізвище та ім’я довірителя та уповноваженого);

- реєстрація довіреності у Єдиному реєстрі довіреностей та надання нотаріусом витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей.

Строки підготовчого етапу та перекладу та легалізації документів та оформлення довіреності співпадають.

Довіреність може буде підписана та посвідчена на території України, тому цей етап може входити до попереднього.

Відповідно до ст.13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Ст. 100 Закону України “Про нотаріат” передбачає, що документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Тобто, для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном за участю іноземних органів влади або які від них виходять, повинні прийматися нотаріусами за умови легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Документи, що видані та мають юридичну силу на території України, також можуть використовуватись на території іншої держави тільки після їх відповідного засвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Існує два способи такого засвідчення: консульська легалізація та проставляння апостилю.

Консульська легалізація офіційного документу означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави перебування, встановлення та посвідчення дійсності документа або справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ або засвідчила попередній підпис, а також дійсності відбитку штампу, печатки, якими скріплено документ.

Консульська легалізація вимагає обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі тієї держави, де має бути представлений цей документ. Слід зазначити, що документ, який пройшов всі етапи засвідчення, є офіційним лише для тієї країни, консульська служба якої його легалізувала.

22 грудня 2003 року для України набула чинності Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

При застосуванні Гаазької Конвенції виконується процедура прославлення апостилю на офіційних документах компетентними органами України для представлення їх на території держав – учасниць Конвенції. Апостиль – це спеціальний штамп у формі квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам, який засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписувала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено документ. В Україні розмір спеціального штампу апостилю встановлено 10х10. Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції, апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Текст Гаазької Конвенції, а відповідно і зразка апостилю, викладено французькою та англійською мовами. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою. Заголовок “Apostille” (Convention de la Haye du 5 octobre 1961) повинен бути викладений французькою мовою.

Етап отримання реєстраційного номеру облікової картки (або відмови від неї):

- подача облікової картки та копії паспорта громадянина України, або паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне проживання за кордоном, або нотаріально посвідчену фотокопію перекладу документу, що посвідчує нерезидента, довіреності (паспорт громадянина України представника) до територіальних органів Державної фіскальної служби України;

- видача картки платника податків. Нерезидент повинен отримати реєстраційний номер облікової картки, у випадку його відсутності, або відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки. Для заповнення облікової картки використовуються дані документа, що посвідчує особу. Облікові картки неповнолітніх фізичних осіб подаються одним із батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності свідоцтва про народження дитини та паспортного документа одного із батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника). Уповноважений представник нерезидента може подати облікову картку.

При оформленні паспорта/проїзного документа для виїзду за кордон на постійне проживання на четвертій чи п’ятій сторінці паспорта/проїзного документа проставляється штамп “Постійне проживання”, який скріплюється печаткою. За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку. При поверненні таких громадян на постійне проживання в Україну вказаний штамп анулюється, а паспорт/проїзний документ повертається власникові.

Однак у паспорті громадянина України для виїзду за кордоном з відміткою про постійне проживання за кордоном містяться лише прізвище та ім’я, а от по батькові відсутнє, тому може виникнути велика кількість помилок. Отже, необхідно у обліковій картці вказувати тільки прізвище та ім’я. Як наслідок, нотаріус зазначає тільки прізвище та ім’я спадкоємця у всіх документах та видає свідоцтво про право на спадщину за законом з зазначенням вказаних персональних даних. У випадку зазначення нотаріусом прізвища, ім’я та по батькові у свідоцтві таке свідоцтво недійсне.

Етап видачі спадкового майна включає в себе:

– надання запиту нотаріусом в БТІ за ким зареєстроване нерухоме майно, документи на підставі яких зареєстроване право власності на певне нерухоме майно станом на певну дату. Отримання відповіді комунального підприємства;

– розрахунок та сплата податку з доходів фізичних осіб, військовий збір, перевірка реєстраційних рахунків для сплати необхідних платежів;

– сплата адміністративних послуг та нотаріальних послуг.

Строк передостаннього етапу становить більше шести місяців і до початку реєстраційного етапу.

На цьому етапі необхідно бути обережним, у зв’язку з тим, що співробітники бюро технічної інвентаризації часто неправильно вказують наступну інформацію: частки нерухомого майна, інформацію щодо адресата, адресу за якою міститься нерухоме майно спадкоємців та ін. Інколи співробітники взагалі некоректно дають відповідь на запит, або вказують не всю інформацію.

Реєстраційний етап – формування та відправлення до архіву реєстраційної справи. Так як у нерезидентів місце постійного проживання за кордоном, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна (ч. 1 і 2 ст. 1221 ЦК України).

При цьому необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 1 і 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч 1 і 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав-нотаріуса. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також у разі державної реєстрації речових прав, що є похідними від права власності, одночасно з державною реєстрацією права власності на таке майно заявником подається одна заява. Уповноважена особа суб’єкта державної реєстрації прав, нотаріус за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та роздруковує заяву у двох примірниках, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) та особа, яка сформувала таку заяву, проставляють підписи. Один примірник заяви надається заявникові, а другий долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав. Після проставляння підписів на заяві уповноважена особа суб’єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник реєструє заяву в базі даних заяв. Заява не підлягає реєстрації у базі даних заяв виключно у випадках, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Моментом прийняття заяви вважається дата і час її реєстрації у базі даних заяв. Реєстраційна справа відправляється нотаріусом до архіву

Етап річного декларування – останній етап. Нотаріус в момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом забирає у представника нерезидента довіреність. Однак представнику необхідно заповнити та відправити річну декларацію. Відповідно необхідно надавати іншу довіреність, або посвідчувати нотаріально довіреність, яка підшивається та зберігається в спадковій справі, що призводить до додаткових витрат та затягування оформлення всіх документів. Або, як вихід з цієї ситуації – відправити річну декларацію з місця постійного проживання нерезидента-спадкоємця.

Оподаткування – відповідно до Порядку оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом ІV ПКУ, згідно із п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється п. 170.10 ст. 170 ПКУ, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV ПКУ для нерезидентів).

Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регулюється ст. 174 ПКУ, п. п. 174.2.3 п. 174.2 якої встановлено, що для будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем - нерезидентом від спадкодавця-резидента, застосовується ставка 18 відс., визначена у п. 167.1 ст. 167 ПКУ.

Відповідно до п. 174.3 ст. 174 ПКУ особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. При цьому спадкоємці - нерезиденти зобов'язані сплатити податок на доходи фізичних осіб до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.

За наявності документа про сплату спадкоємцем - нерезидентом податку з вартості об'єкта спадщини нотаріус згідно з п. 174.4 ст. 174 ПКУ видає такому спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину.

Враховуючи зазначене, до вартості будь-якого об'єкта спадщини, одержаного нерезидентом в Україні від спадкодавця – резидента, застосовується ставка податку 18 відсотків, передбачена п. 167.1 ПКУ. При цьому спадкоємець-нерезидент зобов’язаний сплатити податок до нотаріального оформлення об’єкта спадщини.

Сторони виконавчого провадження

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів.

Виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконаве провадження» (далі - Закон), що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а такожрішеннями, яківідповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Поняття сторін виконавчого провадження визначено статтею 15 вказаного Закону, а саме - сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення.

За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Представництво сторін у виконавчому провадженні (ст. 16 Закону)

Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов’язки, пов’язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників.

Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.

Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

Особи, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні (стаття 17 Закону).

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не мають повної цивільної дієздатності;

2) судді, слідчі, прокурори, працівники підрозділів, які провадять оперативно-розшукову діяльність, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання, які діють як учасники цього виконавчого провадження, виконавці та помічники приватних виконавців, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

3) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов’язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

05.06.2019

Реалізація прав громадян, які проживають чи переселились

з тимчасово окупованої території України щодо поновлення актових записів цивільного стану

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України та статей 2 та 3 Закону України „Про державну реєстрацію актів цивільного стану”, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

В таких випадках законодавством України, зокрема Законом України „Про державну реєстрацію актів цивільного стану” (надалі – Закон), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 року за № 55/18793 (далі - Правила) передбачено поновлення актових записів цивільного стану.

Поновлення актових записів цивільного стану проводиться за заявою:

особи, щодо якої було складено актовий запис;

одного з батьків неповнолітнього (малолітнього);

піклувальника неповнолітнього та опікуна малолітнього;

опікуна недієздатної особи;

спадкоємців померлого;

Разом із заявою про поновлення втраченого актового запису цивільного стану подаються:

інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

ДОГОВОРИ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ ЩОДО СПІЛЬНИХ ДІТЕЙ У ВИПАДКУ РОЗЛУЧЕННЯ

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Одне з важливих питань - це договори між подружжям щодо спільних дітей у випадку розлучення.

Конвенція про права дитини та Закон України «Про охорону дитинства» передбачає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визначено, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 109 Сімейного Кодексу України (далі – Сімейний Кодекс) подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із батьків будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, що буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Сімейний кодекс передбачає два види договорів подружжя щодо спільних дітей:

– договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 Сімейного Кодексу);

– договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 Сімейного Кодексу).

Отже, подружжя, яке має дітей, подаючи до суду заяву про розірвання шлюбу, може укласти один із таких договорів. При цьому процедура розірвання шлюбу буде спрощеною, оскільки врегулюється питання щодо виховання, місця проживання, утримання малолітніх, неповнолітніх дітей у нотаріальному порядку шляхом підписання батьками таких договорів. Умови цього правочину не можуть порушувати особисті та майнові права дитини, що встановлені законодавством України та міжнародними нормативно-правовими актами, які ратифіковані Верховною Радою України.

У чинному сімейному законодавстві України закріплений принцип рівності обох батьків у питаннях виховання дітей.

Згідно вимог ст. 141 Сімейного Кодексу мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, адже усунення одного з них від виховання дитини порушує не тільки право цього батька (матері), а й, як правило, права самої дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 Сімейного Кодексу батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Тут можуть бути зафіксовані будь-які важливі для сторін умови: місце спілкування, їх періодичність, тривалість, необхідність присутності третіх осіб при спілкуванні тощо.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Також умови зазначених договорів подружжя можливо об’єднати. Сторони можуть скласти єдиний договір про виховання та утримання дитини після розірвання шлюбу з урахуванням того, що в такому договорі будуть міститися умови щодо сплати аліментів на дитину, умови стосовно участі батьків у вихованні дитини, тобто: яку участь у забезпеченні умов її життя братиме той із батьків, який буде мешкати окремо, умови здійснення їх права на особисте виховання дитини, а також з ким із батьків буде проживати дитина.

Відповідно ст.160 Сімейного Кодексу місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків; яка вже досягла 10 років – за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Договір не повинен суперечити інтересам дитини. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання (ч. 2 ст. 171 Сімейного Кодексу).

Кожен з батьків повинен розуміти, що у вихованні дитини повинні брати участь обоє батьків. Усунення одного з них від виховання дитини не тільки порушує права батьків, але, в першу чергу, порушує право самої дитини на повноцінне виховання та щасливе дитинство.

Корисна інформація щодо безоплатної правової допомоги

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Одне з важливих питань - це безоплатна правова допомога.

Безоплатна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

Право на безоплатну правову допомогу – це гарантована Конституцією України можливість громадина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу.

В нашій державі право кожного на отримання професійної правничої допомоги закріплено статтею 59 Конституції України. І ця допомога надається безоплатно у передбачених законом випадках.

Так, Закон України «Про безоплатну правову допомогу» (далі Закон) передбачає надання двох видів безоплатної правової допомоги – первинної та вторинної.

Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

- надання правової інформації;

- надання консультацій і роз’яснень з правових питань;

- складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

- надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Безоплатну первинну правову допомогу надають:

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- фізичні та юридичні особи приватного права;

- спеціалізовані установи

- центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Отримати таку допомогу має право кожен. Тож звернутися за наданням зазначеної допомоги мають право не лише громадяни України, а й іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці, тобто усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога полягатиме у наданні таких правових послуг:

- захист;

- здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

- складення документів процесуального характеру.

Безоплатну вторинну правову допомогу надають:

- центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають такі категорії осіб:

1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;

2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;

2-1) внутрішньо переміщені особи;
2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб;

3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;

5) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;

6) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі;

8) особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;

9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;

13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

Також право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

Надання громадянам безоплатної правової допомоги - це дієвий та ефективний механізм, який дає можливість захистити свої права кожному.

Сотні тисяч українців отримують захист у пунктах надання безоплатної правової допомоги.

27.05.2019

Договір про сплату аліментів

Одне з основних завдань юстиції – захист прав дітей на належне утримання. Столчина юстиція консультує, як батькам можна укласти добровільний договір про сплату аліментів.

Обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладений рівною мірою на обох батьків, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі.

Аліменти можуть сплачуватись добровільно, або ж стягуватись примусово.

28 серпня 2018 року набув чинності Закон України від 03.07.2018 № 2475, спрямований на посилення захисту права дитини на її належне матеріальне утримання з боку батьків (далі – Закон № 2475). Цей документ вносить зміни до Сімейного кодексу України (далі – СКУ) та низки інших нормативних документів, що врегульовують порядок стягнення аліментів.

Крім того, ще раніше набули чинності: зміни до Податкового кодексу України щодо аліментів, які отримуються від нерезидентів (Закон України від 03.07.2018 № 2477); зміни, пов’язані з удосконаленням порядку стягнення аліментів (Закон України від 17.05.2017 № 2037). Розглянемо ключові аспекти цих змін.

Основні зміни, прийняті в 2018 році, полягають в наступному:

аліменти відтепер є власністю дитини. Це значить, що отримувач має право на отримання та розпорядження ними лише в інтересах та від імені дитини. По досягненню 14 років дитина має право самостійно розпоряджатися аліментами;
отримувач аліментів, з яким проживає дитина, має право самостійно обрати спосіб їх стягнення (раніше це було за рішенням суду): фіксована грошова сума чи певний відсоток від доходу платника аліментів; при визначенні суми аліментів враховується стан здоров’я дитини, матеріальне положення платника аліментів та його стан здоров’я, наявність у платника аліментів додаткових виплат (аліментів, утримання членів сім’ї), матеріальне положення того, з ким проживає дитина;
на суму аліментів може вплинути доведене існування у платника рухомого та нерухомого майна, вартісні покупки платника (більше 10-кратного розміру прожиткового мінімуму), якщо вони не відповідають офіційним доходам та платником аліментів не вказано джерело походження коштів за такі покупки;
дитина має право на виділ частки майна у натурі у спільній частковій власності батьків або отримання грошової компенсації.

Встановлено окремі правила щодо виїзду дитини за кордон з батьками:

- у разі, якщо дитина виїздить закордон з тим з батьків, з яким вона проживає, терміном до 1 місяця для оздоровлення для відпочинку, лікування, участі у змаганнях, мистецьких, туристичних, спортивних заходах, то відтепер не треба отримувати згоду іншої сторони. Достатньо тільки повідомити рекомендованим листом про мету та час такої поїздки. Якщо ж інша сторона має заборгованість з виплати аліментів (4 місяці або 3 місяці, якщо дитина тяжко хвора), не виконує свої батьківські обов’язки, то її дозволяється й не інформувати. В останньому разі необхідна довідка про наявність такої заборгованості від державної виконавчої служби або приватного виконавця;

- у разі, якщо дитина виїздить закордон з платником аліментів, наприклад, з батьком, з яким вона не проживає, то батько має звернутися до матері з рекомендованим листом щодо дозволу на виїзд. Мати, у разі, якщо не заперечує, має надати нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини. При перетині кордону батькам необхідно мати рішення суду або органів опіки та піклування, що містить визначене місце проживання дитини, підтвердження мети і термінів виїзду (квитки, довідка медичного чи спортивного закладу тощо), нотаріально завірений дозвіл одного з батьків (якщо виїзд на термін більше 1 місяця або якщо виїзд відбувається з тим з батьків, з ким дитина не проживає).

Аліментами з 14 років має право розпоряджатися дитина. При виплаті чи примусовому стягненні аліментів не має значення, чи перебували батьки в шлюбі, проте у такому разі необхідне доведення батьківства через тест ДНК для визначення родинності.

У разі порушення строків сплати аліментів: сплачується неустойка (пеня) за кожний день прострочення – 1% за кожний день прострочення до дня погашення заборгованості чи дня прийняття судом рішення про стягнення, але не більше 100% суми заборгованості; за перевищення терміну несплати в 1 рік накладаються штрафи (див. нижче).

У разі несплати аліментів протягом 6 місяців (3 місяці – якщо дитина інвалід або тяжко хвора) боржник включається до спеціального реєстру.

І з цього часу він тимчасово позбавлений:

права виїду за кордон;
права керування автомобілем;
права на використання зброї;
можливості перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження;
можливості нотаріального посвідчення будь-яких угод, які спрямовані на відчуження майна;
як засновник юридичної особи продати чи іншим способом відчужити свою частку в статутному капіталі.

Також заборонена реєстрація права власності на майно, якщо відповідно до поданих документів, майно відчужене неплатником аліментів. Це важливий аспект навіть для тих, хто не пов’язаний з аліментами: при придбанні нерухомості чи автомобіля тепер треба вимагати від продавця підтвердити його відсутність у Єдиному реєстрі боржників по аліментах. Інакше – при наявності заборгованості угода може бути визнана недійсною.

При операціях з рухомим і нерухомим майном перевіряємо Єдиний реєстр боржників по аліментах

Договір про сплату аліментів на дитину.

У статті 189 Сімейного кодексу України передбачена можливість укладення між батьками договору про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. При цьому умови такого договору не можуть порушувати права дитини, передбачені чинним законодавством.

Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Основною перевагою цього способу сплати аліментів є можливість примусового виконання такого договору. Уразі недотримання умов укладеного договору платником аліментів той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Договір з вчиненим виконавчим написом може бути переданий до державної виконавчої служби. У такому разі аліменти будуть стягуватись з платника примусово у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження», у розмірі, передбаченому договором, без звернення до суду.

Таким чином, укладенням договору платника можна позбавити права відмовитись від сплати аліментів в односторонньому порядку.

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ В УКРАЇНІ

ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

Відповідно до вимог статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Законодавство України визначає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Водночас, зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.

Державна реєстрація шлюбу іноземців або осіб без громадянства між собою, іноземців або осіб без громадянства з громадянами України здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану України за формою та відповідно до загального порядку, визначеного законодавством України. Звісно, іноземні громадяни або особи без громадянства мають перебувати на території України на законних підставах, що підтверджується документально. Для державної реєстрації шлюбу в Україні вони повинні пред'явити паспортний документ або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника, та посвідку на постійне чи тимчасове проживання або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Заява про державну реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Орган, до якого подано таку заяву, здійснює перевірку законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України шляхом направлення в день її отримання запиту до територіального органу Державної міграційної служби України.

Право на повторний шлюб чоловік та жінка мають лише після припинення попереднього шлюбу та за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо). Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо документи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для державної реєстрації шлюбу, в тому числі паспортний документ іноземця або документ, що посвідчують особу без громадянства, складені іноземною мовою, до них обов'язково додається переклад тексту на українську мову, вірність якого засвідчується дипломатичним представництвом або консульською установою України, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець (країни постійного проживання особи без громадянства), Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом.

У разі подання до органів державної реєстрації актів цивільного стану перекладу документів, вірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної держави, у якій їх видано, то він повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Переклади всіх вищезазначених документів залишаються у справах відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу та зареєстрував шлюб.

Державна реєстрація шлюбу здійснюється шляхом складання актових записів цивільного стану, паперові носії яких підписуються нареченими та мають постійний термін зберігання. На підтвердження факту проведеної державної реєстрації кожному з подружжя видаються Свідоцтва про шлюб, за затвердженим зразком. Ці документи, за міжнародним правом, визнаються дійсними на території іноземних держав в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Як вирішити спір? Договір довічного утримання

Питання щодо отримання у власність житла завжди було найактуальнішим та найгострішим для населення. Саме тому багато хто погоджується на певні ускладнення свого звичного способу життя задля досягнення бажаної мети, при цьому особам доводиться йти на певний ризик, який, на їхню думку, виправдовує ця мета. Йдеться про такий різновид договірних відносин, як договір довічного утримання (догляду).

Столична юстиція консультує щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях.

Відповідно до розділу ІІІ глави 57 статті 744 ЦК за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторони в договорі довічного утримання (догляду):

1. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

2. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

3. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

4. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Право власності на майно за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення.

Згідно з ст. 749 ЦК визначені насупні обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду):

1. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

2. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

3. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Як захисти майнові права? Договір про розподіл спадкового майна

Питання спадщини - Мова про розподіл спадщини йде тоді, коли це стосується виникнення права на спадкування декількох спадкоємців, і коли до складу спадкового майна входить декілька видів майна.

Отже, якщо спадкодавець не розподілив заповітом майно між спадкоємцями, виникає право спадкування за законом. Відповідно до статті 1278 Цивільного кодексу України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. Якщо ж спадкоємці дійшли згоди між собою щодо поділу спадкового майна, кожен із спадкоємців має права на виділ його частки в натурі шляхом укладання договору про поділ спадкового майна.

Наприклад, спадкоємцями після померлої особи є його дружина та дочка. До складу спадкового майна входить квартира та грошові вклади, при цьому дружина претендує на грошові вклади, а дочка на квартиру.

Статтею 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Ця норма означає, що спадкоємці не можуть прийняти частину спадщини, відмовившись від іншої – спадкоємці або приймають всю спадщину, або відмовляється від усієї спадщини.

В тому випадку, коли спадкоємці прийняли спадщину, вони мають право укласти між собою договір про розподіл спадкового майна, відповідно до якого, в нашому випадку, дружині перейдуть грошові внески, а дочці квартира.

Договір про розподіл спадкового майна укладається спадкоємцями до видачі свідоцтв про право на спадщину і є підставою для подальшої видачі свідоцтв відповідно до закону та укладеного договору.

Такий договір укладається у письмовій формі та потребує обов’язкового нотаріального посвідчення. В договорі має бути охоплене все майно, яке належить до складу спадщини. При цьому слід зазначити, що при укладанні договору не ураховується вартість майна, яке розподіляється між спадкоємцями – майно не обов’язково має бути рівноцінним.

При укладанні договору про розподіл спадкового майна за участю малолітніх, неповнолітніх та недієздатних осіб, необхідно отримати дозвіл органів опіки та піклування на укладення такого договору із зазначенням переліку майна яке буде успадковувати дитина (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

На практиці мають місце випадки, коли частина спадкового майна охоплюється заповітом, а інша частина спадкового майна розподіляється між спадкоємцями за законом. Така обставина не є перешкодою для поділу спадкового майна, не охопленого заповітом. Тобто особа, на користь якої складено заповіт, отримує заповідане майно; все інше майно буде предметом договору про розподіл спадкового майна між спадкоємцями за законом.

Укладання договору про розподіл спадкового майна можливе після визначення кола спадкоємців (тобто після закінчення строку на прийняття спадщини, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України) та за наявності у справі всіх документів щодо спадкового майна.

На сьогоднішній день договір про розподіл спадкового майна набирає все більшу популярність при вирішенні питань спадкування, оскільки кожен із спадкоємців оформлює право на те майно, в якому він зацікавлений.

Реалізація права на розподіл спадкового майна між спадкоємцями запобігає проблемам, які можуть виникнути у них в подальшому при розпорядженні успадкованим майном: додаткового збору документів для відчуження, додаткових грошових витрат тощо.

Столична юстиція консультує: як вирішити спір, коли документи втрачено?

На сьогоднішній день є досить актуальним питання про відновлення (втрачених або зіпсованих) нотаріальних документів, наприклад таких як:

Заповіт.
Договори: дарування, купівлі-продажу, міни, іпотеки.
Свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом.
Довіреності.
Свідоцтва про право власності.

Дублікат – другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал

Після видачі дубліката, оригінал документу втрачає свою юридичну силу.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріус встановлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Для отримання дубліката документу фізичній особі необхідно подати наступний перелік нижчезазначених документів а саме:

ВИДАЧА ДУБЛІКАТУ ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ

- Паспорт громадянина України Ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків;

- Для представника нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату чи безпосередньо в Київському державному нотаріальному архіві та отримувати дублікати документів);

- Інформаційну довідку з Київського міського Бюро технічної інвентаризації (якщо предметом правочину є нерухоме майно);

- Довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

- Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

СПАДКОЄМЦЯМ ДУБЛІКАТ ВИДАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО НА ЗАПИТ НОТАРІУСА

До запиту нотаріусобов’язково долучає засвідчену ним фотокопію свідоцтва про смерть та засвідчені фотокопії інших документів, які підтверджують їх родинні стосунки

ВИДАЧА ДУБЛІКАТУ ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ

- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- Для представника нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату чи безпосередньо в Київському державному нотаріальному архіві та отримувати дублікати документів);

- Наказ загальних зборів про призначення директора;

- Протокол загальних зборів про призначення директора;

- Паспорт та ідентифікаційний код директора;

- Нотаріально завірену копію Статуту підприємства;

- Копія довідки про присвоєння коду ЄДРПОУ;

Довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

Дублікат, можуть отримувати учасники договору та особи, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності або спадкоємці на у зв’язку з заведенням спадкової справи за запитом нотаріусом

Також повідомляємо, про необхідність сплати державного мита, сплати вартості спеціальних бланків нотаріальних документів, які будуть використані при видачі дублікату та сплати квитанції за додаткові послуги Київського державного нотаріального архіву.

Консультація Міністра юстиції України: права вагітних

Добрий день, Павле Дмитровичу! Хочу отримати від Вас пораду. Зовсім скоро в нашій сім’ї буде поповнення. Я дуже схвильована, оскільки це моя перша дитина. Оскільки я буду вперше перебувати у пологовому будинку, хотіла б розуміти свої права. Розкажіть про них більш детально, будь ласка.

Олена Шульга

Вагітність і народження дитини це завжди радісна подія для кожної сім’ї. З перших хвилин перебування в пологовому будинку, перш за все, майбутні мами мають право на високу культуру медичного обслуговування.

Які права має вагітна жінка?

Кожна вагітна жінка має право:

самостійно обирати пологовий будинок, лікаря або вимагати його заміни. Адже, пацієнт має право бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я на свій вибір, якщо цей заклад охорони здоров’я має можливість забезпечити відповідне лікування;
отримати психологічну підготовку до пологів;
бути поінформованою медичними працівниками про свій стан здоров’я та майбутньої дитини, результатів аналізів тощо;
отримати психологічну підтримку, яка може полягає у залученні родичів або близьких людей під час проведення оглядів тощо.

Які права має жінка під час пологів?

Право на сімейні (партнерські) пологи. Подружня пара має завчасно звернутися до адміністрації пологового будинку (головного лікаря, завідуючого відділення) і повідомити про своє бажання партнерських пологів.

Присутніми під час пологів можуть бути не більше 2 осіб.

Пологи мають відбуватися лише в індивідуальному пологовому залі. Величезні пологові зали з двома ліжками сьогодні є порушенням прав людини і заборонені законодавством.

Право на демедикалізацію пологів. Медпрацівники пологових будинків повинні прагнути провести пологи так, щоб жінка мала можливість народити дитину в максимально природних умовах. Будь-які втручання можуть відбуватися лише за суворими медичними показаннями.

Право на свободу дій у пологах. Кожна роділля може народжувати в такій позі, яка для неї є зручною. Можна народити на звичайному ліжку, на стільчику, на м’ячі.

Право на грудне вигодовування. Не можна годувати лише за наявності відкритої форми туберкульозу або ВІЛ/СНІДу в матері або інших вагомих протипоказаннях. Породіллі мають надати повну інформацію про грудне вигодовування, показати, як годувати дитину і доглядати за грудьми.

Право побачити свою мертвонароджену дитину. Обов’язково дитину після народження мають показати матері. Якщо мати непритомна, дитину відразу показують родичам.

Право на індивідуальне перебування. У палаті має перебувати лише мати з дитиною.

Які документи мають надати при виписці з пологового будинку?

У день виписування мама одержує від лікаря кілька документів:

витяг з історії розвитку пологів, а також висновок про стан здоров’я матері;
довідку про народження дитини і витяг, що містить дані про параметри і стан здоров’я малюка в день народження і на момент виписування з пологового будинку.

Також нагадаю, на сьогоднішній день у 467 закладах охорони здоров’я по всій Україні працює сервіс Мін’юсту, скориставшись яким можна отримати свідоцтво про народження малюка безпосередньо у пологовому будинку.

Більш того, Міністерство юстиції долучилось до розробки пакету законодавчих ініціатив під умовною назвою #єМалятко, який встановлює можливість отримати 9 послуг за 1 заявою:

державна реєстрація народження дитини та визначення її походження;
реєстрація місця проживання новонародженої дитини;
призначення допомоги при народженні дитини;
призначення допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях;
реєстрація новонародженої дитини в електронній системі охорони здоров’я;
реєстрація новонародженої дитини у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків;
отримання посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї;
визначення належності новонародженої дитини до громадянства України;
присвоєння новонародженій дитині унікального номеру запису в Єдиному державному Демографічному реєстрі.

Яку державну допомогу може отримати жінка, яка народила дитину?

Українське законодавство передбачає, що кожна жінка незалежно від віку має право на такі види допомоги:

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається всім жінкам (у тому числі неповнолітнім), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, у розмірі 100 % середньомісячного доходу жінки, але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу). У разі, якщо застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, вони мають право на допомогу по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41 280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.

Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Право на спадкування

Особи, що мають право на спадкування, визначені статтею 1223 Цивільного кодексу України, якою ставиться в залежність наявність цього права осіб від наявності або відсутності заповіту.

Зокрема, частина перша цієї статті встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Таким чином, за загальним правилом перевага надається спадкуванню за заповітом, адже пріоритет має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, встановлених законом, у цьому разі право на спадкування не виникає.

Утім, це так за умов, якщо:

- заповідана вся спадщина;

- заповіт є дійсним;

- спадкоємці, визначені у заповіті, прийняли спадщину.

Разом з тим, у частині другій статті 1223 Цивільного кодексу України визначаються умови, за яких право на спадкування набувають спадкоємці за законом, тобто особи, позначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, а саме:

- відсутність заповіту;

- визнання складеного заповіту недійсним або скасування заповіту особою, яка його склала;

- неприйняття спадщини спадкоємцями, визначеними в заповіті;

- відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. В цьому випадку слід зазначити, що в разі відмови особи від спадкування за заповітом вона не позбавляється права спадкування за законом.

Спадкоємці за законом набувають право на спадкування й в разі наявності заповіту, яким не охоплена вся спадщина. В цих випадках право на спадкування є як у спадкоємців за законом так і у спадкоємців за заповітом. Однак при цьому кожен з них має свій об’єкт спадкування, тобто спадкує лише ті права і обов’язки, на які він має право.

І наостанок. Статтею 1241 Цивільного кодексу України встановлено коло «обов’язкових» спадкоємців, тобто таких, що мають право на обов’язкову частку в заповіданому майні.

Це, зокрема, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Другий шанс на сім’ю: усиновлення дитини

За різними даними щорічно в Україні з'являється близько 8000 дітей-сиріт та дітей без батьківського піклування. Причини цьому різні: смерть батьків, складні матеріальні обставини батьків, вживання алкоголю і наркотиків, жорстоке ставлення до дітей. Звісно, найкращим рішенням для дитини є збереження її біологічної сім’ї. Проте, якщо це не можливо, згідно з українським законодавством, усиновлення дітей є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і провадиться для забезпечення їх стабільних та гармонійних умов життя.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану активно співпрацюють із державними адміністраціями з питань надання допомоги у здійсненні оформлення та встановлення правового статусу дитини. Так з початку 2019 року Дарницьким відділом ДРАЦС було видано 20 документів про державну реєстрацію актів цивільного стану про народження дітей для подальшого оформлення опіки.

Усиновлення регулюють Сімейний кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 2008 року, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 2007 року, Наказ Міністерства соціальної політики «Про затвердження Порядку взаємодобору сім’ї та дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування» від 2017 року та інші нормативно-правові акти.

Які діти підлягають влаштуванню в сім'ю?

Влаштуванню в сім'ю підлягають тільки ті діти, яким офіційно надано статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Статус дитини-сироти надається дітям, у яких померли або загинули обоє батьків, що підтверджується свідоцтвом про смерть кожного з них.

Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям:

1) батьки яких позбавлені батьківських прав, що підтверджується рішенням суду;

2) батьки яких визнані безвісно відсутніми, що підтверджується рішенням суду;

3) батьки яких оголошені судом померлими, що підтверджується свідоцтвом про смерть;

4) батьки яких визнані недієздатними, що підтверджується рішенням суду;

5) батьки яких невідомі, дітям, покинутим в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров'я, або яких відмовилися забрати з цих закладів батьки та інші родичі, про що складено акт за затвердженою формою;

6) відібраним у батьків без позбавлення батьківських прав, що підтверджується рішенням суду;

7) батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі, що підтверджується вироком суду;

8) батьки яких під час ведення кримінального провадження перебувають під вартою, що підтверджується постановою слідчого судді;

9) батьки яких перебувають у розшуку через брак відомостей про їхнє місце перебування, що підтверджується ухвалою суду або довідкою органів Національної поліції;

10) у зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;

11) батьки яких не виконують свої обов'язки з виховання та утримання дитини з причин, які неможливо з'ясувати в зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території або в районі проведення антитерористичної операції, що підтверджується актом, складеним Службою у справах дітей;

12) які розлучені зі сім'єю, визнані біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

13) безпритульні діти.

Хто може всиновити дитину?

Згідно з норм українського законодавства, усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа від 21 року за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Ця особа повинна бути старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. З цього випливає, що не лише подружні пари, а й неодружені особи можуть усиновити (удочерити) дитину.

Наприклад, віковий ценз і в європейських державах, у Великій Британії якщо пара обоє досягнули 21 року. Або де один (одна) із подружжя — мати чи батько особи, яка буде усиновлена, і досягнув(ла) 18 років, а інший(а) досягнув(ла) 21 року. В Іспанії передбачено щоб один з усиновлювачів повинен мати 25 років і більше й один із прийомних батьків має бути принаймні на 14 років старшим за особу, яку всиновлюють.

Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, які є чоловіком/дружиною одного з батьків, якщо дитина має лише матір або батька. Сімейний кодекс України наводить вичерпний перелік осіб, які мають переважне перед іншими право усиновити дитину. Таким чином, за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який:

у сім’ї виховує дитину;
є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яку усиновлюють;
усиновлює кількох дітей, що є братами, сестрами;
є родичем дитини.

Окрім того, переважне право на усиновлення дитини має подружжя. В Україні є велика проблема, що на практиці дозвіл на усиновлення дитини отримують лише одружені пари. Водночас деяким особам жіночої або чоловічої статі, які не перебувають у шлюбі, вкрай важко всиновити дитину, хоча законодавчо це не заборонено.

Кому держава категорично забороняє бути усиновлювачем? В законодавстві є обмеження хто має право бути усиновлювачем дитини. Єпрямий припис, який забороняє усиновлювати дитину особам однієї статі та особам, які не перебувають у шлюбі між собою. Лише якщо останні проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Таким чином, лише чоловік та жінка, які фактично перебувають у сімейних відносинах, можуть довести цей факт у суді й отримати дозвіл на усиновлення дитини.

Майте на увазі, що у разі всиновлення кількість дітей, яку може усиновити одна сім'я, не обмежується. Прийомна сім'я може взяти на виховання від однієї дитини до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Це велика відповідальність, адже потрібно вагон рішучості й терпіння. Тому що це не робота, не статистика, це – життя ваше та Вашої нової дитини, яку Ви обрали серцем. Я впевнений, що якщо людина вже серйозно задумалася про те, щоб прийняти дитину в сім'ю, то думка ця, рано чи пізно, стає матеріальною.

Якщо Вам потрібна правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Мін’юту «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103.

Захищайте свої права з Мін’ютом!

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

Консультація Я МАЮ ПРАВО!

Щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині

Статтею 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

До Головного територіального управління юстиції у місті Києві часто надходять звернення громадян з проханням надати роз’яснення, чи має право на обов’язкову частку у спадщині згідно статті 1241 Цивільного кодексу України спадкоємець першої черги, який має пенсійне посвідчення, але вийшов на пенсію не за віком, а по вислузі (у 54 роки).

На виконання пункту 4.11 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5 (зі змінами), управління юстиції повідомляє про таке.

Нормативне визначення непрацездатних громадян наведене у статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування», а саме, непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Згідно пункту 4 глави 1 розділу 1 частини ІІІ Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.

Аналогічний висновок відображений в ухвалі Колегії суддів Верховного Суду України від 13 квітня 2011 року: «Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК, яка на підставі ч. 1 ст. 8 ЦК підлягає застосуванню до спірних відносин, непрацездатними особами є особи, які досягли пенсійного віку, встановленого законом».

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

Корисна інформація щодо безоплатної правової допомоги

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Одне з важливих питань - це безоплатна правова допомога.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

- надання правової інформації;

- надання консультацій і роз’яснень з правових питань;

- складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

- надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Безоплатну первинну правову допомогу надають:

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- фізичні та юридичні особи приватного права;

- спеціалізовані установи

- центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Безоплатна вторинна правова допомога полягатиме у наданні таких правових послуг:

- захист;

- складення документів процесуального характеру.

Безоплатну вторинну правову допомогу надають:

- центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають такі категорії осіб:

3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;

5) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;

6) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;

13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

Сотні тисяч українців отримують захист у пунктах надання безоплатної правової допомоги.

в.о.заступника

начальника Центрального відділу

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Остафєєва Ірина

Чужих Дітей Не Буває: права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти

Згідно із статтею 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення:

- виплачується соціальна стипендія в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики;

- до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох соціальних стипендій;

- при наданні академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія;

Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Органи доходів і зборів зобов’язані безоплатно передавати закладам, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям дитячі речі, м’який інвентар, транспортні засоби тощо, затримані органами доходів і зборів і конфісковані в установленому порядку, а також ті, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем, у кількості, що не перевищує необхідних річних потреб відповідного закладу або сім’ї, за зверненням служби у справах дітей.

Діти-сироти та діти, позбавлених батьківського піклування, у віці до 18 років забезпечуються щорічним безоплатним оздоровленням.

Встановлено коло житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

- зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей;

- до працевлаштування випускників закладів, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями за місцезнаходженням житла;

- у разі відсутності житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування;

- у разі перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб, мають право зараховуватися на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і соціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Заступник начальника Оболонського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Ю.Л.Білоблодська

Столична юстиція консультує: як виконати рішення суду?

Сторони виконавчого провадження

Виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконаве провадження» (далі - Закон), що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Представництво сторін у виконавчому провадженні (ст. 16 Закону)

Особи, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні (стаття 17 Закону).

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не мають повної цивільної дієздатності;

3) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

21.05.2019

Захист майнових прав: відповідальність нотаріусів за вчинення реєстраційних дій та встановлення особи, яка звернулась

Столична юстиція у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує: вчинення будь-якої нотаріальної дії завжди починається з встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, відповідно, є обов’язковим правилом для кожного нотаріуса. При цьому нотаріус повинен пересвідчитися, що саме відносно цієї особи вчиняється нотаріальна дія. Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

Встановлення особи здійснюється за документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до норм чинного законодавства до документів, які встановлюють особу відносять: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідку на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи.

При цьому посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів. Таким чином, вважається, що документи, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, є різними залежно від того, яка саме нотаріальна дія підлягає вчиненню.

Відповідно до частини п’ятої глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України документом, що встановлює особу віком до 14 років, є свідоцтво про народження за умови підтвердження батьками (одним із батьків) того, що ця особа є їхньою дитиною.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2018 №1474-VІІІ, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов’язаний отримати паспорт громадянина України, який видається на чотири роки. Отже, при вчиненні нотаріальних дій встановлення особи неповнолітніх громадян України здійснюється на підставі паспорта громадянина України.

Паспорт громадянина України є належно оформленим, якщо він відповідає вимогам постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року
№ 2503-ХП «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина для виїзду за кордон». При перевірці паспорта громадянина України нотаріус повинен звернути увагу на всі реквізити, які передбачені цим законом, оскільки неправильне заповнення паспорта, внесення записів, не передбачених зазначеним Положенням, відсутність печаток, які повинні бути проставлені, та інше є неналежним оформленням документа. Паспорт, у якому відсутні фотокартки при досягненні 25- та 45-річного віку, є недійсним.

Слід також зауважити, що пунктом 18 положення "Про паспорт громадянина України" встановлено, що для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування. Тобто з моменту зміни прізвища або виповнення особі 25 чи 45 років паспорт є дійсним ще протягом одного місяця, а тому нотаріус може приймати такий паспорт у зазначений період для вчинення нотаріальних дій.

Існують випадки, коли до нотаріуса може звернутися іноземний громадянин та/або особа без громадянства. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Згідно з положеннями зазначеного закону особи без громадянства також можуть отримувати посвідки на проживання в Україні, отже, їх особу можна встановлювати за такими посвідками.

Необхідно мати на увазі, що згідно з пунктом З Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною.

Взагалі, перевірка документа, за яким встановлюється особа, це один з найважливіших етапів вчинення нотаріальної дії, а тому дуже важливо уважно дослідити відповідність документа, що посвідчує особу, нормам законодавства. Адже незначна розбіжність може бути не помилкою, допущеною органом, що видав паспорт, а явною ознакою підробленого документа.

Державна реєстрація розірвання шлюбу

Якщо все ж таки сталося, що з певних причин Ви вирішили розірвати шлюб, тоді ця інформація буде для Вас корисна.

Якщо від шлюбу у Вас немає неповнолітніх дітей та є спільна згода про розірвання шлюбу Ви можете подати заяву до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання одного із подружжя. Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану у встановлених законом випадках.

Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація розірвання шлюбу може проводитись незалежно від строку, що минув після постановлення судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності.

Розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 Сімейного кодексу України, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день державної реєстрації розірвання шлюбу.

Рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення .

Підставою для державної реєстрації розірвання шлюбу є:

-рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", яке набрало законної сили;

-спільна заява про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей;

-заява про розірвання шлюбу одного з подружжя та рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, недієздатним.

Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один із подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами.

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду , яка подається подружжям або одним з них, по пред'явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Якщо один із подружжя, що розриває шлюб, звільнений від сплати державного мита, то державна реєстрація розірвання шлюбу і видача йому свідоцтва проводиться незалежно від сплати державного мита другим з подружжя.

Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей, після закінчення одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, у присутності хоча б одного з подружжя

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Якщо один із подружжя через поважну причину (у зв'язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя, про що робиться відмітка в журналі обліку заяв про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та заяв відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України.

При прийнятті заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, особам роз'яснюються порядок і умови державної реєстрації розірвання шлюбу, а також момент його припинення.

Якщо подружжя через поважну причину не може з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день.

У цих випадках строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Якщо подружжя не з'явилося для проведення державної реєстрації розірвання шлюбу і не повідомило про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може з'явитись для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з'явитися, повинен бути нотаріально засвідченим

Той із подружжя, який змінив своє прізвище у зв'язку з державною реєстрацією шлюбу і буде відсутній при державній реєстрації розірвання шлюбу, повинен зазначити в заяві про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, про бажання надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України .

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб. Якщо в подружжя такого свідоцтва немає, а актовий запис про шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану не зберігся, то за наявності в паспортах або паспортних документах заявника відмітки (штампа) про шлюб вимагати поновлення актового запису не потрібно. Про відсутність свідоцтва робиться відмітка на заяві про розірвання шлюбу. За наявності свідоцтва про шлюб після складання актового запису про розірвання шлюбу воно повертається заявникам з відміткою про державну реєстрацію розірвання шлюбу. Якщо актовий запис про шлюб був складений в органах державної реєстрації актів цивільного стану України, але не зберігся, і в подружжя немає свідоцтва про шлюб, а також відсутні штампи (відмітки) про шлюб у паспортах, паспортних документах, то державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена тільки після поновлення актового запису про шлюб у встановленому законодавством порядку.

До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним.

Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена відділом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняною до нотаріально засвідченої, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі вироку суду про засудження одного з подружжя до позбавлення волі на строк не менш як три роки до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Той із подружжя, який бажає відновити своє дошлюбне прізвище, повинен письмово заявити про це у відділі державної реєстрації актів цивільного стану під час державної реєстрації розірвання шлюбу.

Якщо особа під час державної реєстрації розірвання шлюбу змінила прізвище, то на першій сторінці паспорта громадянина України у формі книжечки робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною прізвища при державній реєстрації розірвання шлюбу.

Насильство в сім’ї. Як запобігти?

Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві з метою популяризації загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я маю право!» інформує громадян про їх права, оскільки основою євроінтеграційних процесів нашої держави є формування стійкого громадянського суспільства з, характерним йому, високим рівнем правосвідомості. В межах проекту сформовано основні напрями інформування громадян щодо захисту прав:

Дітей та жінок;
Громадян, які потребують субсидій;
Підприємців та аграріїв;
Боржників та стягувачів;
Студентів;

7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» . Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Домашнє насильство – діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають чи проживали однією сім'єю, але не перебувають чи не перебували у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає або проживала особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, а також погрози вчинення таких діянь.

✔Фізичне насильство- заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті.
✔Сексуальне насильство- будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи.
✔Психологічне насильство- словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров’ю.
✔Економічне насильство- умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися.

За статистикою, 68% українських жінок в тій чи іншій мірі зазнавали домашнього насилля, і менше 2% з них звертається за допомогою до державних органів влади.

Держава гарантує безоплатну соціальну, медичну, психологічну, правову допомогу та тимчасовий притулок.

Постраждали мають право на конфіденційність, вибір спеціаліста за статтю (за можливості) та відшкодування кривдниками матеріальних збитків і шкоди.

Звичаї, релігійні переконання, традиції не підставою для звільнення кривдника від відповідальності.

Спеціальні заходи, які застосовуються до кривдника :

Терміновий заборонний припис:
Зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
Заборону на вхід та перебування у місці проживання (перебування) постраждалої особи;
Заборону в будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.

Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія - постраждалій особі або її представнику.

Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.

Обмежувальний припис:
Заборона перебувати у місці спільного проживання (перебування);
Усунення перешкод у користуванні майном потерпілою особою;
Обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
Заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць відвідування постраждалої особи;
Заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, переслідувати її, спілкуватися з нею;
Заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

¾ постраждала особа або її представник;

¾ у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

¾ у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Сьогодні союзниками у боротьбі за права жінок є:

✔громадські об’єднання, які займаються захистом прав жінок, боротьбою з гендерною нерівністю. Вони є в кожній області;

✔сімейні та громадські радники;

✔поліція - законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поліція отримала ще більше інструментів, щоб ставити кривдників на місце і карати. За домашнє насильство передбачена не тільки адміністративна відповідальність, в разі його систематичності – кримінальна відповідальність;

✔фахівці системи безоплатної правової допомоги - усі потерпілі від домашнього насильства мають право на отримання первинної і вторинної правової допомоги.

Домашнє насильство – кримінальний злочин, а не любов

Чи варто вважати побиття або психологічні приниження будь-кого з членів родини «сміттям, яке не варто виносити з дому»? Звісно, ні! Домашнє насильство починається з «незначних дрібниць», а може закінчитись летально. Навіть дитина, яка стала свідком насильства у своїй родині, також визнається його жертвою, і має право на всі відповідні соціальні, медичні, психологічні та правові послуги.

Домашнє насильство – це не тільки фізичне знущання та побиття, але й сексуальне насильство (будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи); психологічне (словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров’ю); економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися).

Від 11 січня 2019 року в Україні набули чинності зміни до Кримінального кодексу, що визнають системне насильство в сім'ї злочином. Хто визнається жертвами, щодо яких можуть чинитись насильницькі дії? Зараз це не лише дружина, дитина, чоловік, але й бабусі, дідусі, колишнє подружжя, люди, які мають спільну дитину чи живуть у громадянському шлюбі, наречені, брати, сестри.

Насамперед ці зміни до Кримінального кодексу мають допомогти українським жінкам. За даними Мінсоцполітики, у 2013-2018 роках 90% тих, хто звертався щодо насильства в сім'ї до державних органів, – це були жінки, 8,5-9% – чоловіки та 1-1,5% – діти. За домашнє насильство як злочин кривдники можуть бути покарані громадськими роботами, арештом на строк до шести місяців, обмеженням волі на строк до п'яти років чи позбавленням волі на строк до двох років.

При цьому те, що такий злочин учиняється щодо одного з подружжя чи будь-якої іншої особи, з якою зловмисник має близькі або сімейні стосунки, є обтяжуючою обставиною.

19 квітня в Україні почав діяти важливий документ – Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства. Він визначає процедуру проведення оцінки вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи з метою визначення ефективних заходів реагування, спрямованих на припинення такого насильства та попередження його повторного вчинення.

І це ще не все. Якщо суд обмежив доступ кривдника до його жертви, тобто заборонив перебувати з нею в одному приміщенні, наближатися до місця роботи, вести листування, а особа це порушила, то настає відповідальність, передбачена ст. 390-1 Кримінального кодексу України, у вигляді арешту на строк до 6 місяців або обмеженням волі на строк до 2 років.

Тож, що робити, якщо щодо Вас, членів Вашої родини чи просто знайомих чиниться домашнє насильство?

Насамперед одразу викликати поліцію – 102! Звернутися на «гарячу лінію» 116-123 (цілодобово та безкоштовно в межах України).

Якщо Ви стали свідком насильства стосовно дитини, негайно повідомте про це службу у справах дітей! Захистіть дитину від домашнього насильства!

Найнебезпечніший співучасник домашнього насильства – мовчання!

#CтопНасильство Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено нові механізми захисту від домашнього насильства:

Терміновий заборонний припис

Підстава: ініціатива поліції або заява постраждалої особи.

Передбачає для кривдника:

- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборону на вхід та перебування у місці проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

За невиконання припису – штраф, громадські роботи або адміністративний арешт.

Термін дії припису – до 10 діб.

Обмежувальний припис

Підстава: заява потерпілої особи або її представника, батьків, родичів, органу опіки та піклування.

Рішення про застосування обмежувального припису приймає суд не пізніше 72 годин.

Передбачає для кривдника:

- заборону перебувати у місці спільного проживання (перебування);

- усунення перешкод у користуванні майном потерпілою особою;

- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

- заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць відвідування постраждалої особи;

- заборону особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, переслідувати її, спілкуватися з нею;

- заборону вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою.

Термін застосування – до 6 місяців.

Не терпіть знущання та не будьте байдужим до страждань інших людей. Бережіть себе та своїх близьких.

Станіслав Куценко –

очільник столичної юстиції

Консультація Міністра юстиції України: права переселенців на лікарські послуги

Міністр юстиції України Павло Петренко продовжує відповідати на питання від громадян у щотижневій консультації:

- Доброго дня! Мене звати Ірина, я «вимушена переселенка» з Донецької області. Понад два роки проживаю у місті Хмельницький і за цей час жодного разу не зверталася до лікарів, проте наразі маю таку потребу. Поясніть будь ласка, що мені, як внутрішньо переміщеній особі, необхідно зробити щоб стати на облік у місцевій лікарні.
ІринаЗавальська

Забезпечення основних життєвих потреб у тому числі медичного обслуговування для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) й досі залишається актуальним для нашої держави.
У Конституції України встановлено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.
Нагадаю, кожний пацієнт, який досяг 14 років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій.
Яким чином внутрішньо переміщені особи можуть отримати доступ до безкоштовних медичних послуг?
Фізична особа, що офіційно проживала на території, яка на даний час є непідконтрольною територією Україні, після отримання довідки про взяття на облік ВПО має право отримати необхідну медичну допомогу за новим місцем проживання (у державному або комунальному закладі охорони здоров’я).
Який порядок надання медичних послуг?
Внутрішньо переміщена особа, яка проживає на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, має право звернутися до закладу охорони здоров'я на власний вибір із заявою з проханням поставити на облік за місцем фактичного проживання. Документом, що засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи, є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Внутрішньо переміщена особа, яка потребує вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги (онкологічної, кардіологічної, терапевтичної, психологічної, педіатричної тощо), повинна звернутися до територіального закладу охорони здоров'я та отримати направлення до закладу охорони здоров’я відповідного профілю.
Як відбувається забезпечення лікарськими засобами?
Відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах (у разі амбулаторного лікування осіб) провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями закладів охорони здоров’я, за місцем проживання цих осіб.
Однак, звертаю увагу, що безоплатно і на пільгових умовах лікарські засоби відпускаються лише визначеним групам населення та за категоріями захворювань, які передбачені у Постанові КМУ від 17 серпня 1998р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1303-98-%D0%BF
Чи несе відповідальність лікар, який відмовився надати медичну допомогу?
Дії медичного працівника, який зобов’язаний надати медичну допомогу але не надав її підлягають кримінальній відповідальності передбаченою Кримінальним кодексом України, а саме:
Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого

- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн) з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років;
- або громадськими роботами на строк до 200 годин, або виправними роботами на строк до 2-х років.

Якщо ці самі дії призвели до смерті хворого або інших тяжких наслідків
карається обмеженням волі на строк до 4-х років;
або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5-ти років;
або виправними роботами на строк до 2-х років;
або обмеженням волі на строк до 2-х років;
або позбавленням волі на той самий строк.

Якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки для неповнолітнього
карається обмеженням волі на строк до 5-ти років;
або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Але варто зазначити, що лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Також, лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Як вирішити майновий спір у разі смерті одного з подружжя?

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту їхніх прав у різних життєвих ситуаціях. Майнові права – це саме та галузь, де громадяни потребують найбільшого захисту. Зокрема, щодо вирішення майнових спорів у разі смерті одного з подружжя.

При цьому, жодний нормативний акт не забороняє видачу такого свідоцтва і до спливу цього строку.

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану

Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (надалі - Закон) передбачає проведення державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені та смерті.

Про факт державної реєстрації акта цивільного стану, відповідно до частини першої статті 18 Закону, органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта.

Повторні свідоцтва про народження дітей видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини. У разі, якщо особа позбавлена батьківських прав, повторне свідоцтво про народження дитини не видається.

Повторне свідоцтво про смерть видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Повторні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть видаватись на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

На бланку повторно виданого свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану робиться відмітка "Повторно".

Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред’явленні ними паспорта.

Для одержання повторних свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованих в Міністерстві юстиції 18.10.2000 за № 719/4940, заявником подаються:

заява встановленої форми;

паспорт;

документи, що підтверджують родинні стосунки з особою, відносно якої повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію актів цивільного стану;

документ, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, у разі отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану;

документ, що підтверджує сплату державного мита, або документ, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита.

Особа, яка звернулась до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» сплачує державне мито у розмірі 0,02 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.).

Від сплати державного мита згідно з Декретом звільняються такі одержувачі адміністративної послуги:

громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

інваліди I та II групи.

Доступ ромів до індентифікаційних документів та сприяння їх інтеграції в суспільство

Відповідно до Конституції України кожен має право на доступ до інформації, право знати та захищати свої права. Саме на це спрямований підтриманий Кабінетом Міністрів України та Президентом України правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО», адже правова обізнаність громадян є запорукою стабільності та міцності держави, укріплення її правової позиції та наближення до європейських стандартів.

Міжнародними стандартами у сфері прав людини закріплено можливість мати рівний доступ до ідентифікаційних документів, якими є, зокрема і документи органів державної реєстрації актів цивільного стану, які дають змогу визнання осіб суб’єктами прав та обов’язків.

Більшість громадян України є обізнаними у своїх правах, чого не можна сказати про деякі національні меншини, які проживають в Україні, зокрема, мова піде про ромів.

Багато представників ромської національності в Україні не мають ідентифікаційних документів і свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а отже позбавлені доступу до базових послуг, які має основна частина населення України, зокрема це стосується сфери комунального господарства, охорони здоров’я, працевлаштування та освіти, у зв’язку з чим не можуть у повному обсязі реалізовувати інші основні права людини, як-то право участі в суспільному та політичному житті, отримання гуманітарної допомоги тощо.

Найбільш негативно відсутність ідентифікаційних документів впливає на дітей ромської національності, адже позбавляє даних дітей можливості користуватися фундаментальними правами, що мають в порівнянні з ними інші діти.

Така ситуація в країні не дає можливості відслідкувати кількість таких дітей, оскільки згідно закону їх ніби не існує. Тому це закріплює певну нерівність та ставить під загрозу інтеграцію ромської національності в українське суспільство.

Дана категорія населення, є найбільш вразливою через мовні бар’єри, часткову не писемність, недостатню інформованість членів ромських спільнот про важливість володіння ідентифікаційними документами, свідоцтвами про реєстрацію актів цивільного стану, а також про їхні основні права, шляхи їх відстоювання та важливість отримання ними документів для забезпечення рівних прав для кожного в Україні.

Саме для позбавлення проблеми доступу ромів до документів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» відділи ДРАЦС міста Києва надавали ромам правові консультації, ознайомлювали з пілотними проектами Міністерства юстиції України, зокрема проектом «Я МАЮ ПРАВО», та реєстрували народження їх дітей.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, в такому разі орган державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.
паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;
документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері батька дитини).

Реєстрація народження є фундаментальним правом і передумовою реалізації багатьох інших прав у контексті захисту, національної ідентичності, доступу до освіти, соціальних послуг, послуг з охорони здоров’я та реалізації політичних прав. Крім того, слід наголосити, що реєстрація народження є ключем для визнання особи з точки зору закону та впливає на реалізацію ромами своїх основних прав в Україні.

Також слід зазначити, що начальник відділу ДРАЦС Рада Дашутіна прийняла участь у засіданні круглого столу, під час якого в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, відбулося обговорення та презентація моніторингового звіту «Забезпечення та дотримання прав ромської національної меншини в Україні», під час якого були зазначені такі статистичні дані: протягом 2017 року у місті Києві зареєстровано 35 421 народження, та тільки 14 з них народження дітей ромської національності. Хоч ця цифра поки незначна, але вже є позитивним аспектом та дозволяє зробити висновки про появу довіри у ромів до органів державної влади України. Крім того, це сприятиме формуванню правової культури та правової свідомості у суспільстві.

«Правороз’яснювальна робота вкрай важлива для представників ромської спільноти. Наші інформаційні заходи спрямовані на необхідність реєстрації дітей, чиї батьки не мають ідентифікаційних документів, заохочення своєчасної реєстрації народжень та сприяння інтеграції ромів в українське суспільство, забезпечить реалізацію конституційних прав громадян знати свої права та обов'язки», - зазначила начальник відділу ДРАЦС міста Києва Рада Дашутіна.

Про подальші наші кроки дізнавайтесь на нашому сайті у соціальній мережі Facebook. Будьте обізнаними у своїх правах, а про документи подбає Мін’юст!

Шлюб, який визнається недійсним

Hодина є важливим соціальним інститутом, в основу якого покладена система шлюбних, родинних, правових, моральних, психологічних зав’язків між людьми. Розвиток країни залежить від створення здорової сім’ї, тому сімейне законодавство покликане врегулювати сімейні відносини, а також має спрямовувати законодавчі норми на захист прав та інтересів учасників шлюбних відносин під час їх перебування у шлюбі та після його розірвання, запобігати укладенню шлюбів, які в майбутньому можуть бути визнані недійсними.

Недійсність шлюбу є наслідком порушення “законів шлюбу” , тобто тих обов’язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення дійсності , а саме вимог, щодо досягнення шлюбного віку, добровільності шлюбу, одношлюбності (моногамії), відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні, взаємної обізнаності про стан здоров’я.

У статтях 39-41 Сімейного кодексу України закріплена теорія поділу правових актів укладених з порушенням вимог закону, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані). Відповідно до цієї теорії шлюби, які були укладені всупереч вимогам закону, а також шлюби, щодо яких виникла така підозра, поділені на три категорії, кожній з яких поставлені окремі “правові діагнози”, а саме : “шлюб є недійсним”; “ шлюб визнається судом недійсним” ;

“ шлюб може бути визнаний судом недійсним”.

Розглянемо які шлюби є абсолютно недійсними (нікчемними).

Згідно ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб , зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Реєстрація шлюбу з особою, яка уже перебуває в шлюбі, є найпоширенішим випадком порушення законів шлюбу.

Також недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою. Але реєстрація шлюбу між родичами прямої лінії споріднення, братом і сестрою практикою не зафіксована.

Недійсним є і шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана судом недієздатною. На практиці такі випадки зустрічаються досить рідко.

Такі шлюби є недійсними від моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі самого факту документального підтвердження зазначених порушень. Тому, наприклад, якщо виявиться, що спадкодавець перебував одночасно у двох шлюбах, заява про згоду на прийняття спадщини має бути прийнята нотаріусом лише від дружини у першому, дійсному шлюбі. Заява від другої дружини не може бути прийнята, оскільки її шлюб є недійсним і тому не може бути підставою для виникнення у неї права на спадкування за законом.

Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього. Пропонувалося віднести це до компетенції суду, але остаточно було вирішено віднести це до компетенції органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Процесуальною підставою для анулювання актового запису про шлюб буде заява заінтересованої особи: першої дружини, спадкоємців, батьків недієздатного тощо. Документальною підставою для такого анулювання служитиме свідоцтво про шлюб, рішення суду про визнання особи недієздатною, документ, який засвідчує близьке кровне споріднення.

Стаття 39 Сімейного кодексу України також припускає “оздоровлення” шлюбу, зареєстрованого з порушенням принципу одношлюбності. Так, якщо перший шлюб було припинено у зв’язку зі смертю одного з подружжя або у зв’язку з його розірванням, недійсний шлюб стає юридично дійсним з моменту припинення першого шлюбу.

Відповідно до загально теоретичного положення, будь який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття. У цивільному праві це положення зреалізоване при визначенні моменту недійсності правочину, в сімейному праві- стосовно шлюбу та усиновлення.

Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлюбу, коли було постановлено рішення суду про визнання шлюбу недійсним, його недійсність пов’язується з моментом державної реєстрації. Тож згідно ст. 44 Сімейного кодексу України у випадках передбачених ст.ст. 39-41 шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Згідно ст. 45 Сімейного кодексу України недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно , але не більш як за останні 3 роки.

Особа, яка поселилася в житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

Правові наслідки, встановлені ч.2-5 ст.45 СК застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і від державного органу РАЦС.

Правові наслідки недійсності шлюбу для добросовісної особи, законом віднесені до спеціальних, на противагу загальним для недобросовісної особи, оскільки презюмується, що особи, які уклали недійний шлюб, діяли винно. У такому разі діє презумпція вини, запозичена із цивільного права. Обоє з подружжя вважатимуться винними, якщо не доведуть, що під час вступу в недійсний шлюб вони не знали і не могли знати про перешкоди для його укладення.

Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти ; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

Реалізація прав громадян, які проживають чи переселились

з тимчасово окупованої території України щодо поновлення актових записів цивільного стану

Відповідно до статті 9 Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою
забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Поновлення актових записів цивільного стану проводиться за заявою:

особи, щодо якої було складено актовий запис;

одного з батьків неповнолітнього (малолітнього);

піклувальника неповнолітнього та опікуна малолітнього;

опікуна недієздатної особи;

спадкоємців померлого;

Разом із заявою про поновлення втраченого актового запису цивільного стану подаються:

інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Як захисти свої права? Правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!»

З давніх часів існування людини супроводжувалось наявністю у неї прав та обов’язків. Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів.

Наша мета – підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави.

Права однієї людини зумовлювали настання певних обов’язків у іншої. Усім нам відомо, що державою встановлено перелік прав та обов’язків шляхом їх закріплення в тих чи інших нормативно-правових актах. Проте, не кожен ставив собі питання: чи справді держава встановлює права людини, чи права людини існують без будь-якого їх нормативного закріплення? Відповідь на це питання можемо знайти в концепції природного права, відповідно до якої головним джерелом права є природа, а не воля законодавця, природні права людини належать їй від народження, вони невідчужувані та однакові для усіх. На противагу природно-правового розуміння існує позитивістський тип праворозуміння, за яким права людини визначає держава, яка встановлює рамки шляхом закріплення відповідних прав у нормативно-правових актах.

Концепція природного права стала рушійною силою розвитку багатьох держав, законодавство яких почало базуватись відповідній теорії. Зокрема, теорія природного права стала основою конституцій багатьох демократичних держав світу. Зокрема, стаття 2 Конституції Франції закріплює таке: «Девіз республіки – «Свобода, Рівність, Братерство». Її принцип – правління народу, здійснюване народом для народу» Конституція Франції.

Конституція України також містить норми, які передбачають дотримання прав людини, зокрема, розділ 2 Конституції України закріплює права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Стаття 21 Конституції передбачає таке: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» [Конституція України від 28.06.1996 р]

Проте, закріплення на рівні конституції положення про дотримання прав людини не є гарантією їх дотримання. Для цього потрібен механізм реалізації відповідних норм Конституції або інших законів. Суб’єкти публічної адміністрації, здійснюючи свої повноваження, повинні в основі своєї діяльності дотримуватись прав людини.

Права людини є основою функціонування правової держави, саме тому необхідно знати свої права, відстоювати їх при будь-якому свавільному порушенні.

ЯК ЗАРЕЄСТРУВАТИ ШЛЮБ ІНОЗЕМЦЯМ?

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Для державноїреєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу (додаток 8) до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису(ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності. При поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ. Іноземці для державної реєстрації шлюбу в Україні повинні пред'явити паспортний документ або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника, та посвідку на постійне чи тимчасове проживання або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця на території України. Орган державної реєстрації актів цивільного стану здійснює перевірку законності перебування іноземця на території України шляхом направлення в день подання заяви про державну реєстрацію шлюбу запиту до територіального органу Державної міграційної служби України.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо). Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (Глава ІІІ розділ 2 до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) Також звертаємо увагу на те, що відповідно до п.6 Глави ІІ Правил, документи, складені іноземною мовою, подаються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

Користуючись Веб-порталом «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану» http://dracs.minjust.gov.ua/ охочі молодята можуть подати заяву про державну реєстрацію шлюбу та мають можливість вибрати, будь який відділ державної реєстрації актів цивільного стану, переглянути зображення залу урочистих подій та забронювати зручний час для проведення державної реєстрації шлюбу.

Я МАЮ ПРАВО!

З початку року столична юстиція провела майже тисячу правопросвітницьких заходів щодо сплати аліментів, захисту майна, захисту права на освіту без корупції, протидії булінгу та домашньому насильству, а також по інших інформаційних кампаніях Мін’юсту . Проте, столична юстиція наполягає на важливості навчання антикорупційному законодавству для суб'єктів декларування. Адже система електронного декларування та запровадження обов’язку повідомляти про суттєві зміни у майновому стані, аналогічно до світової практики, мають стати одним з найбільш ефективних механізмів боротьби з корупцією. Зрозуміло, що для цього ми маємо навчитись використовувати цей інструмент за призначенням.

Одними з основних інструментів запобігання та протидії корупції є заходи фінансового контролю передбачені Законом, а саме:

1) подання декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування;

3) повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі-банку нерезидента суб’єктом декларування або членом сім’ї суб’єкта декларування.

Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, розпочалось 01 вересня 2016 року, тобто саме з початком роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та є додатковим заходом фінансового контролю, який стосується виключно суб’єкта декларування та не стосується членів його сім’ї, про що інколи не знають та декларують і зміни у майновому стані родини.

Якщо питання подання щорічної декларацій з її тримісячним терміном на подання та широкою інформаційною кампанією у ЗМІ не є проблемним, так само як і декларації перед та після звільнення, що контролюються безпосередньо самими установами в яких працює особа, з питанням щодо повідомлень про суттєві зміни в майновому стані ситуація абсолютно інша, в більшості випадків, особа намагається вирішити питання самостійно, і не завжди результат є вдалим.

Як показує практика, часто порушення законодавства в частині повідомлення про суттєві зміни в майновому стані пов’язані не з бажанням суб’єкта декларування приховати статки, а з недостатньою підготовкою та непоінформованістю щодо порядку такого повідомлення. Окрема слід відзначити і наявні неузгодженості норм права.

Таким чином у поданні повідомлень про суттєві зміни у майновому стані суб'єктів декларування, віднесених до таких нормами Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), маємо відзначити, що у таких суб’єктів декларування час від часу виникають певні складнощі у визначені законодавчих положень, а отже виникають питання стосовно їх дій в частині декларування змін у майновому стані.

Так, відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів (далі – ПМ), встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство з питань запобігання корупції.

Порядок інформування Національного агентства про суттєві зміни у майновому стані суб'єкта декларування визначений у Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Національного агентства N 3 від 10.06.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за N 959/29089). Також, окремі питання висвітлені в Роз’ясненнях щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, що затвердженні Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 за № 3.

Варто вказати, що дане питання відноситься до проблемних питань фінансового контролю, і як вже було сказано, суб’єкт в повній мірі має орієнтуватися в законодавчих вимогах та відслідковувати актуальні зміни. Все це звісно не є проблемою для осіб, які мають відповідну підготовку або фах, а ще краще якщо особа працює в цьому напрямку, однак, враховуючи широке коло декларантів, що незмінно має тенденцію до ще більшого розширення, варто визнати, що далеко не кожен декларант володіє необхідними знаннями в цій сфері, що в свою чергу створює ряд проблем. Так, сам декларант може потрапити до «списку корупціонерів» за дрібне порушення та через свою необізнаність, що призводить до перевантаження механізму фінансового моніторингу, оскільки доводиться відволікатись на малозначні порушення, що в свою чергу значно знижує ефективність фінансового контролю, як інструменту протидії корупції. В результаті, статистичні дані дуже яскраво демонструють наявний величезний відсоток судових справ з нульовим показником успіху, здебільшого через неякісний матеріал, оскільки під час розгляду і вирішення судом питання про наявність в діях особи складу адміністративного корупційного правопорушення, обов’язково буде враховуватись суб’єктивна сторона правопорушення, яка, виходячи із визначення поняття корупційного правопорушення, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», характеризується виключно умисною формою вини.

Підводячи підсумок, варто визнати, що рівень знань антикорупційного законодавства серед суб’єктів декларування на дуже низькому рівні, що створює системні проблеми та потребує негайного вирішення.

13.05.2019

Відповідальність державних реєстраторів у сфері державної реєстрації прав

Статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV встановлено, що державні реєстратори, суб’єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дисциплінарна відповідальність державного реєстратора регулюється Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України.

У разі, якщо державний реєстратор є державним службовцем і ним не виконуються норми статті 64 Закону України «про державну службу», а саме, за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності, до нього можуть бути застосовані наступні види дисциплінарних стягнень: зауваження, догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади державної служби.

Цивільне правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушує норми цивільного законодавства або умови договору. Іншими словами – це невигідні наслідки майнового характеру, які покладені на особу, яка не виконала або неналежно виконала зобов’язання або посягнула на абсолютні майнові чи особисті немайнові права чи блага інших осіб.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також, частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Адміністративна відповідальність – це вид відповідальності, підставою для якої є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП)

Тому, якщо під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта державної реєстрації, постійно діючими Комісіями з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які утворені при Міністерстві юстиції України та його територіальних підрозділах було виявлено правопорушення у сфері державної реєстрації прав, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 166²³КУпАП, суб’єкт розгляду скарги складає протокол про адміністративне правопорушення, вимоги якого визначені Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері державної реєстрації.

Відповідно до статті 166²³КУпАП, порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень -

тягне за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 грн. – 6800 грн.).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (6800 грн. – 8500грн.).

Кримінальна відповідальність державних реєстраторів передбачена нормами Кримінального кодексу України, а саме,

Статтею 358 передбачена відповідальність за підробку документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів караються штрафом від 850 грн. до 17000 грн. або арештом на строк від 3 до 6 місяців, або обмеженням волі від 2 років до 5 років.

Стаття 365² встановлено, що у разі зловживання своїми повноваженнями особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), або державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, державним виконавцем, приватним виконавцем з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, - карається обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до десяти років.

Якщо таке діяння вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку повторно - карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а якщо воно спричинило тяжкі наслідки - караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна або без такої.

Також, як зазначалося вище, постійно діючими Комісіями з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які утворені при Міністерстві юстиції України та його територіальних підрозділах може бути не тільки складено протокол про адміністративні правопорушення, але й направлено відомості, викладених у скарзі, до правоохоронних органів для перевірки (за умови визнання необхідності проведення такої перевірки). Правоохоронні органи, за результатом дослідження інформації можутьвжити в межах їх компетенції відповідних заходів реагування щодо припинення порушення законодавства.

Відділу розгляду

звернень та забезпечення діяльності

комісії з питань розгляду скарг у

сфері державної реєстрації Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Відповідальне батьківство: як виїхати з дитиною за кордон?

Столична юстиція консультує щодо отримання біометричного закордонного паспорту дитині. Для подорожей за кордон на умовах безвізу дитині потрібен біометричний паспорт.

Практика, коли дитина перетинає кордон за документами батьків, для безвізових подорожей не діє. Оформити дитячий біометричний паспорт для виїзду за кордон не складніше, ніж дорослий, але варто є нюанси.

Якщо дитина до 12 років, то такому документі не буде відбитків дитини. Присутність дитини при оформленні не обов'язково, фото в підрозділ ГМС потрібно принести з собою (в форматі 10х15, матове фото виконане на білому тлі, обличчя дитини займає не менше 80% фотографії). Термін дії такого документа - 4 роки. Але зауважте - дитина повинна бути схожа на себе. Тому, якщо оформляли паспорт дитині у віці декількох місяців, а наступна поїздка буде через два роки - прикордонники цілком можуть не пропустити дитину, адже його зовнішній вигляд змінився. Вихід - заздалегідь переоформити паспорт.

Якщо дитині від 12 до 14 років, то лище відмінність в тому, що тепер дитина здає відбитки. І також обов'язкова присутність юного громадянина при оформленні - фотографувати на паспорт будуть безпосередньо в підрозділі ГМС.
По досягненню дитиною 14 років для оформлення закордонного паспорта обов'язковою умовою є наявність ID-карти. Це документ, який тепер замінює внутрішній паспорт громадянина (нагадаємо, юним громадянам паспорта старого, паперового зразка більше не видають). Оформлення ID-карти займе близько 20 днів, тому якщо її не маєте, не розраховуйте на швидке отримання закордонного.
Ще крім відбитків пальців, дитина з 14 років також здає зразок підпису. Тому варто вдома потренуватися.

З 16 літнього віку дитина має право оформити закордонний паспорт самостійно, без дозволу або супроводу батьків. Але, батьки можуть піти з ним до органів ГМС. Термін дії такого паспорта, отриманого громадянином у віці 16 років і старше, такий же, як і для "дорослих" паспортів - 10 років. Для подачі документів на отримання закордонного паспорта достатньо присутності одного з батьків.
Для подачі в ГМС необхідні документи:
- свідоцтво про народження дитини (або ID-карта, від 14 років);
- паспорт одного з батьків (внутрішній) і копія цього документа;
- квитанція про сплату за оформлення . Сплачена квитанція повинна бути оформлена на того з батьків, хто подає документи, але в призначенні платежу слід вказати ПІБ дитини, для якого буде оформлятися закордонний паспорт.

Давидова Т.М.

Трудові права українців. Відкликання з відпустки

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Зазначене право проголошено в статті 24 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 № 995_015. На національному рівні дане право законодавчо закріплене, зокрема, в Конституції України, Кодексі законів про працю, Законі України «Про відпустки» та в інших нормативно-правових актах.

Враховуючи особливості правового статусу державного службовця, законодавець окремо визначив положення проходження державної служби, порядок надання відпусток, в тому числі положення щодо відкликання державних службовців із щорічних відпусток, які отримали своє законодавче закріплення в Законі України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

Відкликання державного службовця з відпустки – явище нерідкісне, тому законодавець розробив цілий механізм відкликання з відпустки, який регулюється статтею 60 Закону № 889 та Порядком відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016
№ 230.

Згідно п. 2 цього Порядку, до щорічних відпусток, з яких може бути відкликано державного службовця належать: основна оплачувана та додаткова оплачувана відпустки.

Підставою для відкликання державного службовця із щорічної відпустки є необхідність виконання невідкладного завдання, про яке не було й не могло бути відомо під час надання щорічної відпустки, за умови неможливості виконання такого завдання іншою уповноваженою на це особою.

Відкликання державного службовця з відпустки здійснюється за рішенням суб’єкта призначення або керівником державної служби та оформляється шляхом видання відповідного наказу (розпорядження), який готується службою управління персоналом державного органу із обов’язковим зазначенням у ньому невідкладного завдання, яке стало підставою для відкликання державного службовця.

Державний службовець, який займає посаду категорії «А» може бути відкликаний за наявності:ініціативи суб’єкта призначення та обґрунтованого подання керівника державної служби відповідного державного органу.

Що стосується державних службовців, які займають посаду категорії «Б» чи «В», то вони можуть бути відкликані з відпусток за наявності: ініціативи керівника державної служби органу вищого рівня, який є суб’єктом призначення щодо керівника державного органу або його заступника; ініціативи керівника державної служби щодо керівників самостійних структурних підрозділів та інших державних службовців, які безпосередньо йому підпорядковані та обґрунтованого подання керівника самостійного структурного підрозділу на підставі повідомлення безпосереднього керівника про необхідність відкликання державного службовця, який працює в такому структурному підрозділі.

У разі прийняття рішення про відкликання державного службовця з відпустки, служба управління персоналом державного органу повідомляє про це державного службовця засобами телефонного, електронного чи поштового зв’язку не пізніше ніж за п’ять календарних днів до такого відкликання. Слід звернути увагу, що ч. 2 п. 7 Порядку № 230 вказано, що у разі необхідності виконання особливо важливих завдань для відвернення стихійного лиха, захисту та/або збереження життя і здоров’я громадян, забезпечення захисту та/або відновлення прав чи інтересів людини або громадянина стосовно прийнятого рішення про відкликання служба управління персоналом державного органу повідомляє державному службовцю з використанням засобів телефонного та електронного (за наявності) зв’язку не пізніше ніж за два календарні дні до такого відкликання.

Служба управління персоналом державного органу повинна ознайомити державного службовця у день його прибуття з наказом (розпорядженням) про відкликання та надати завірену копію такого наказу (розпорядження).

Однак, коли виникають обставини, з причин яких державний службовець не має можливості прибути до роботи, то п. 9 Порядку № 230 передбачено, що в разі неможливості прибути на роботу у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, складною транспортною обстановкою чи за наявності інших обставин, що ускладнюють прибуття на роботу, державний службовець повідомляє про виникнення таких обставин з використанням засобів телефонного або електронного (за наявності) зв’язку особу, яка прийняла рішення про відкликання, або службу управління персоналом державного органу чи безпосереднього керівника.

При цьому, на підтвердження обставин, що ускладнили прибуття на роботу у зв’язку з відкликанням, державний службовець після закінчення відпустки повинен подати до служби управління персоналом відповідну підтверджуючу інформацію, документи.

У зв’язку з відкликанням державного службовця з відпустки, частина невикористаної відпустки за погодженням з керівником державної служби надається державному службовцю в будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році.

Крім того, законодавством передбачено відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням з відпустки.

Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державних службовців у зв’язку з їх відкликанням із щорічної основної або додаткової відпустки затверджений постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 231, згідно якого відшкодування непередбачуваних витрат здійснюється в разі відкликання державного службовця із щорічної основної або додаткової відпустки під час його перебування в санаторно-курортному закладі, іншому місці відпочинку (лікування) як у межах України, так і за кордоном, у зв’язку з чим державний службовець змушений здійснити непередбачувані витрати, пов’язані з прибуттям на роботу.

Непередбачувані витрати відшкодовуються державному службовцю протягом одного місяцяз дня видання наказу (розпорядження) про відкликання державного службовця із щорічної основної або додаткової відпустки на підставі його письмової заяви за умови наявності документів, що засвідчують обсяг таких витрат, зокрема проїзних документів або транспортних рахунків (багажних квитанцій), цивільно-правових договорів та рахунків (квитанцій), електронних квитків за наявності посадкового талона та документів про сплату рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від осіб, що надають послуги з розміщення та проживання, зокрема за бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Відшкодування непередбачуваних витрат здійснюється в межах видатків, передбачених на утримання відповідної бюджетної установи.

Управління персоналу Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Як захистити своє майно?

Договір дарування земельної ділянки

Нотаріат Києва консультує щодо оформлення договору дарування земельної ділянки. Відтак, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на визначення, зміну або припинення прав і обов'язків між сторонами.

Договір дарування земельної ділянки -це цивільно-правова угода, згідно з якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно земельну ділянку у власність.

Договір дарування земельної ділянки опосередковує безоплатну передачу права власності на земельну ділянку від дарувальника до обдаровуваного, що означає відсутність зустрічного еквіваленту у вигляді майна або грошових коштів. Іншими словами, основна сутність такого договору полягає у його безоплатному характері.

При укладанні договору дарування земельної ділянки може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особиабо утриматися від її вчинення. Це означає, що до обдаровуваного разом з дарунком (земельною ділянкою) можуть перейти певні обов'язки, встановлені договором дарування. Сутність виконання обов'язку обдаровуваного полягає у виникненні, зміні або припиненні відповідних правових наслідків майнового характеру для третьої особи.

Разом з тим, договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Особливий порядок дарування земельної ділянки полягає у тому, що такий правочин обов’язково укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Посвідчуючи договір дарування земельної ділянки, нотаріус одночасно реєструє в Державному реєстрі речових прав перехід права власності на земельну ділянку до набувача. Тобто, обдаровуваний після укладання договору дарування земельної ділянки є повноправним її власником, і немає необхідності додатково реєструвати своє право власності в будь- яких інших органах.

При посвідченні договору дарування земельної ділянки нотаріус ретельно перевіряє усі документи, подані для укладення договору, а також наявність арештів і заборон на відчуження земельної ділянки, що фігурує в договорі, у разі, якщо договір укладається представником нотаріус також перевіряє його повноваження.

Звертаємо Вашу увагу, що для укладання договору дарування земельної ділянки, сторонами в якому виступають члени сім'ї першого ступеня споріднення (до них, згідно із законодавством, відносяться батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені), другого ступеня споріднення (до них згідно із законодавством, відносятьсярідний брат, сестра, баба, дід), а також онуки, то дохід, отриманий як подарунок, підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою. При цьому дані особи при вчиненні нотаріальної дії повинні пред’явити необхідні документи, які підтверджують факт родинних відносин, а саме: свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб/ розірвання шлюбу тощо.

При оформленні договору дарування в інтересах інших осіб розмір податку складе 5 % та 1,5 % військового збору.

При укладанні договору дарування земельної ділянки до нотаріуса звертаються, як Дарувальник, так і Обдаровуваний, їх особиста присутність є обов’язковою умовою для посвідчення договору у нотаріуса.

Для оформлення договору дарування земельної ділянки но харіусу необхідно надати наступні документи:

- паспорти і облікові картки платників податків сторін правочину, для неповнолітнього - свідоцтво про народження;

- документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку (державний акт на земельну ділянку, свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину за законом /заповітом; договори купівлі-продажу/дарування/міни, довічного утримання тощо);

- якщо обдаровуваним є неповнолітня особадля укладення договору необхідний дозвіл органу опіки та піклування, а також згода батьків на підписання ним договору.У разі якщо обдаровуваним є малолітня особа для укладання договору потрібний дозвіл органу опіки та піклування; від імені малолітньої особидіютьїї законні представники (батьки, або у разі відсутності батьків – опікун);

- звіт про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а у разі виникнення податку експертна оцінка земельної ділянки;

- витяг з Державного земельного кадастру;

- якщо нерухоме майно було придбане в шлюбі, необхідна згода другого з подружжя на розпорядження спільним майном,справжність підпису на заяві має бути засвідчено нотаріально;

- якщо договір укладатиметься представником за довіреністю однієї із сторін, нотаріусу необхідно надати довіреність, паспорт і облікову картку платника податків повіреної особи.

У разі, якщо однією із сторін правочину є юридична особа нотаріус зобов’язаний перевірити її правосуб’єктність в порядку, встановленому законодавством, а також повноваження її представника.

Законодавець у главі 55 Цивільного кодексу України передбачив можливість укладання договору дарування з обов’язком передати дарунок обдаровуваному у майбутньому.

Звертаємо увагу, що в такому випадку обдаровуваний маєте право у будь-який час до прийняття дарунка відмовитися від договору (законодавство не покладає на обдаровуваного обов’язок прийняти дарунок). При цьому причини відмови не мають жодного правового значення.

Консультант Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори

Семенченко Л.М.

Право кожного на інформацію

Роз'яснення щодо порядку розгляду звернень громадян, а саме: які обставини законодавством віднесено до таких, що потребують додаткового вивчення під час розгляду звернення та щодо розгляду скарг про порушення законодавства про звернення громадян.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. Однак, законодавством не передбачено перелік обставин, що потребують додаткового вивчення під час розгляду звернення громадянина.

Працівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якої громадянин звернувся з письмовою заявою, та на якого керівництвом покладено обов'язок по розгляду даної заяви, враховуючи норми законодавства, інструкцію з діловодства за зверненнями громадян, з урахуванням об'єму запитуваної інформації визначає чи потребує дане звернення додаткового вивчення.

Громадянин, користуючись своїм правом на ознайомлення з матеріалами перевірки провадження за зверненням громадян, може звернутись до органу, установи або організації до якої він подавав свою заяву (скаргу, пропозицію). Більш ефективним інструментом для реалізації даного права може бути запис на особистий прийом до керівника органу, установи або організації, в якому на розгляді перебуває звернення громадянина.

Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про звернення громадян” прийом громадян керівництвом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Також, ст. 5 ЗУ “Про звернення громадян” визначено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Статтею 16 ЗУ “Про звернення громадян” передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Порядок підлеглості визначається відповідно до так званої вертикальної системи підпорядкування органів державно влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та засобів масової інформації. Предметом оскарження можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження.

Відповідно до ст. 24 ЗУ “Про звернення громадян” особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

П. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що відповідальність за діяння, визнані злочинами, адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями, встановлюється виключно законами.

У коментарі до ст. 24 ЗУ “Про звернення громадян” роз'яснено, що до відповідальності може бути притягнутий орган або посадова особа, які приймали рішення щодо звернення громадянина, а також громадянин, який подав звернення.

Посадові особи за порушення законодавства про звернення громадян можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Ця відповідальність полягає у застосуванні до таких осіб дисциплінарних стягнень.

Порядок та умови застосування таких стягнень регулюються главою Х Кодексу законів про працю.

Особи, що порушили законодавство про звернення громадян, можуть бути притягнуті до цивільної відповідальності судом, в порядку цивільного судочинства.

За порушення законодавства про звернення громадян посадовими особами чи заявником, скоєні під час розгляду звернень або здійснення особистого прийому громадян, визнані законодавством суспільно небезпечними, встановлена кримінальна відповідальність. Досудове слідство проводиться органами та посадовими особами, визначеними у ст.38 Кримінального процесуального кодексу України. Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

1) слідчі підрозділи:

а) органів Національної поліції;

б) органів безпеки;

в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

г) органів державного бюро розслідувань;

ґ) органів Державної кримінально-виконавчої служби України;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП).

У ст. 254 КУпАП вказано, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації.

Відповідно до ст. 255 КУпАП протоколи про незаконну відмову у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення ЗУ “Про звернення громадян” можуть скласти уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; у частині, що стосується порушення права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" протокол про адміністративне правопорушення складає голова ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-3 КУпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).

Консультація Міністра юстиції України: як захисти майнові права

Доброго дня! Мій сусід орендує земельну ділянку вже декілька років, але тиждень тому до нього приїхали невідомі люди з документами і заявили що віднині вони є орендарями. Він звернувся до поліції, там зареєстрували заяву і більше нічого. Цього року я теж планував взяти землю в оренду, але тепер побоююсь.

Підкажіть, як бути?
Петро Василишин

Що таке самовільне зайняття земельної ділянки?

Це дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Що таке подвійна державна реєстрація права оренди земельних ділянок ?
Нагадаю, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов’язковій державній реєстрацій.
Подвійна державна реєстрація права оренди земельних ділянок - це наявність двох зареєстрованих прав оренди за різними орендарями.

Як запобігти подвійній реєстрації ?

Перед укладанням договору оренди земельної ділянки та державною реєстрацію цього права рекомендую попередньо отримати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку задля того, щоб володіти повною інформацію.

Як захистити своє право?
Законодавство передбачає два шляхи захисту - у досудовому та судовому порядку.
Досудовий порядок передбачає звернення до:
правоохоронних органів;
Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України;
регіональних оперативних штабів, які працюють у режимі оперативного реагування на спроби рейдерських захоплень земель або вирощеного врожаю. Контакти штабів шукайте на сайті Головного територіально управління юстиції у Вашій області;
мобільних точок доступу до системи безоплатної правової допомоги з метою повідомлення про факт рейдерської атаки та консультування щодо подальших дій;
Крім того, реальний власник земельної ділянки може звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса із заявою про заборону вчинення реєстраційних дій, яка невідкладно реєструється в базі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Які скарги розглядає Комісія?
Мін’юст розглядає скарги:
на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
на рішення, дії або бездіяльність Головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України (з питань розгляду скарг, які належать до їх компетенції).
Проте, до компетенції Міністерства юстиції України не відноситься розгляд скарг:
на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, коли таке право набуто на підставі рішення суду;
коли наявний судовий спір;
розгляд скарг на реєстраційні дії, проведені на підставі рішення суду.

Який порядок і форма подачі скарги до Комісії Мін’юсту?
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено. Скарга подається за формою, встановленою законом. Вимоги до оформлення скарги розміщені на сайті Міністерства: https://minjust.gov.ua/m/4626

Звертаю увагу, скарга, подана без урахування зазначених вимог, Комісією по суті не розглядається!

Які строки звернення до Комісії?
60 календарних днів на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації;
15 календарних днів на рішення дії або бездіяльність територіальних органів Мін’юсту.
Відлік часу починається від дня прийняття рішення або з дня коли особа могла дізнатися про порушення її прав.

Які строки розгляду?
Загальний строк розгляду та вирішення скарги – до 45 календарних днів з моменту надходження скарги.
Комісія готує висновок протягом 2-3 тижнів, на підставі якого Мін’юст приймає рішення у формі наказу.
Рішення надсилається скаржнику протягом 3-х робочих днів з дня його прийняття. Особа, яка звернулась зі скаргою, не згодна з рішенням Міністерства юстиції України, вона може звернутись до суду.

Коли може бути відмовлено у розгляді скарги?
Існує низка випадків, коли Мін’юст може відмовити у розгляді скарги, та випадки, коли закон зобов’язує відмовити у задоволенні скарги. Найчастіше підставою є недотримання встановлених законом вимог до оформлення скарги.

Куди можна звернутись за консультацією з питань діяльності Комісії Мін’юсту?
Необхідну інформацію та контакти можна знайти на офіційному веб-сайті Міністерства за посиланням: https://minjust.gov.ua/pages/commission_civil_register.

Як захистити своє право через суд?
Особа, чиї права порушено, може звернутися до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

До якого суду звертатись?
До господарського суду, якщо сторонами спору є юридичні особи та\або громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.
До адміністративного суду, якщо оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, компетентних у сфері земельних правовідносин.
всі інші випадки до судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки?
Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від 170 до 850 грн на посадових осіб від 340 до 1700 грн
Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, карається:
штрафом від 3400 до 5100 грн
або арештом на строк до 6 місяців
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за самовільне зайняття земельної ділянки або самочинне будівництво або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається:
обмеженням волі на строк від 2 до 4 років
або позбавленням волі на строк до 2 років
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці,яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику карається:
штрафом від 5100 до 8500 грн
або арештом на строк до 6 місяців,
або обмеженням волі на строк до 3 років
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці карається:
позбавленням волі на строк від 1 до 3 років

Окремі питання, що виникають при оформлені спадщини

Питання спадкування є досить складним і містить безліч важливих нюансів. До стресу та проблем пов’язаних з втратою близької людини може додатися додатковий головний боль – ооформлення спадщини. Всі громадяни України повинні знати, що в нашій державі діє Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat — незнання закону не вибачається) — кожен вважається таким, що знає закони, саме тому обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання, саме тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, щоб уникнути ускладнень щодо оформлення спадкових прав та зробити цей процес для громадян більш зрозумілим, рекомендуємо вчасно, а саме до шести місяців з часу відкриття спадщини, звернутися в будь-яку державну нотаріальну контору або до приватного нотаріуса для отримання консультації з питань спадкування. Ви отримайте відповіді на найважливіші питання про те, який порядок прийняття спадщини, куди подається заява на прийняття спадщини та в які терміни, як відновити пропущений строк та інше, адже смерть людини є юридичним фактом, що породжує виникнення певних наслідків.

Оформлення спадщини одна з найбільш складних нотаріальних дій. Тут потрібно враховувати масу нюансів. І, крім чисто юридичних аспектів та стрімко мінливого законодавства, існує ще й психологічна складова – спадщина це горе, іноді додаються складні сімейні відносини, матеріальні питання.

Отже, для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Зверніть увагу, що подача заяви про прийняття спадщини представником – не допускається. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви проприйняття спадщини.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності вищевказаним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:

1. У разі відсутності письмової згоди усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;

2. У разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суди переважно правильно вирішують питання поважності причин пропуску зазначеного строку та визнають поважними: тривалу хворобу, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо. Подати заяву можна як до державної нотаріальної контори, так і до приватного нотаріуса. Повноваження та процедура абсолютно однакова. Кожен може вибрати того нотаріуса, який йому зручніший.

Інше важливе питання, яке виникає при оформлені спадщини – це смерть одного з подружжя, отже у разі смерті одного з подружжя нотаріус згідно зі статтею 71 Закону України «Про нотаріат» за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Статус подружжя чоловік і жінка набувають з моменту реєстрації шлюбу. Відповідно до статті 27 Сімейного кодексу України (далі – СК України) державна реєстрація шлюбу засвідчується свідоцтвом про шлюб.

При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя нотаріус вимагає документ, який підтверджує факт реєстрації шлюбу. Крім того, перевірка факту перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі на момент набуття майна у власність може бути проведена нотаріусом за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом отримання відповідного витягу.

На підставі положень частини 2 статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Отже, основною умовою для визначення статусу пережившего подружжя є реєстрація шлюбу за умови, що такий шлюб не припинився шляхом його розірвання на момент смерті одного з подружжя.

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

При визначенні розміру частки дружини та чоловіка у спільному майні подружжя вважається, що частки кожного з подружжя є рівними, як це закріплено у нормі статті 70 СК України.

Слід вказати, що подружжя за шлюбним договором може визнати певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя (статті 93 та 97 СК України). У такому випадку режим спільної сумісної власності подружжя на таке майно не розповсюджується, а отже свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, в разі смерті одного з них, не видається.

Винятком є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, коли діяв Закон України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» №1319-IV від 11 січня 2011 року. При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з’ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. У цьому свідоцтві за наявності згоди другого з подружжя, на підставі заяви спадкоємців може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Можливість визначення частки випливає зі змісту частини другої статті 71 Закону України «Про нотаріат».

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, у разі смерті одного з подружжя, який не був «титульним» власником.

Тут слід вказати, що Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України дають можливість подружжю зробити 
поділ (виділ) майна, але за їх життя, шляхом укладення відповідних договорів.

Натомість, у разі смерті одного з подружжя, який не є «титульним» власником, застосування поділу (виділу) 
частки шляхом видачі свідоцтва про право власності виключається з огляду на наступне.

По-перше, відсутнє волевиявлення сторін.

По-друге, у зв’язку із смертю фізичної особи припиняється її цивільна правоздатність (ст. 25 ЦК України). 
Ця позиція підтверджується і судовою практикою. У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ 
про спадкування»

По-третє, право власності нерозривно пов’язане з особою власника і у разі смерті такої особи, право власності припиняється автоматично (частина одинадцята статті 346 ЦК України).

Слід звернути увагу, що існує таке поняття як спадкування за за правом представлення. Спадкування за правом представлення настає за наявності певних умов, спадкоємці за правом представлення можуть бути закликані до спадкування. По-перше, лише у разі смерті спадкоємця за законом до відкриття спадщини його нащадки закликаються до спадкування. По-друге, цей спадкоємець за свого життя не має бути усунений від права на спадкування в установленому законом порядку. По-третє, має бути відсутній заповіт або визнаний недійсним у судовому порядку.

Отже, відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. А частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування за законом після смерті спадкодавця одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України діти спадкодавця у першу чергу мають право на спадкування. Згідно з частиною першою статті 1266 ЦК України ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, спадкують внуки, правнуки спадкодавця.
Спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування і за яким суб'єктами спадкування стають певні спадкоємці за законом. До спадкування за правом представлення закликаються лише особи, вказані в ст. 1266 ЦК. За правом представлення можуть спадкувати онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри. Цей перелік осіб є вичерпним та розширенню не підлягає. Немає підстав розширювати цей перелік за рахунок осіб, які в якості двоюрідних племінників, двоюрідних онуків мають право на спадкування як спадкоємці п’ятої черги спадкоємців за законом.

Так само й діти племінниці спадкодавця не можуть спадкувати за правом представлення. У ч. 6 ст. 1266 ЦК зазначається, що при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. По прямій низхідній лінії родинність визначається виключно від пращура до нащадка (прапрадід, прадід, дід, батько, син, онук, правнук, праправнук).

Для спадкування за правом представлення також характерна черговість, як і для спадкування за законом. Спадкоємці за правом представлення спадкують в ту чергу, в яку спадкував би їх померлий родич. За наявності у спадкодавця племінників, які є спадкоємцями другої черги за правом представлення, після померлої матері — рідної сестри спадкодавця, дядько та тітка спадкодавця, які є спадкоємцями третьої черги (ст. 1263 ЦК), до спадкування не закликаються

Так, онуки можуть спадкувати за правом представлення у першу чергу після смерті свого діда, якщо їх батько помер раніше. Вони закликаються разом з іншими спадкоємцями за законом першої черги, проте вони не будуть вважатися спадкоємцями за законом, а тому не можуть користуватися певними правами, які надані спадкоємцям за законом.

Щодо оподаткування спадщини, нульова ставка застосовується до:

– об’єктів спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (перший ступінь споріднення : батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені; другий ступеня споріднення : рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки) Застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка;

– до об’єктів нерухомості; об’єктів рухомого майна, зокрема: предмети антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна,готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість об’єкта нерухомості та об’єкта рухомого майна (предмет антикваріату або витвір мистецтва;природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна) що успадковуються дитиною-інвалідом;

– на грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем.

Не менш важливе питання спадкування – це спадкування, у разі оголошення людини померлою. Оголошення померлою – це коли, наприклад, немає тіла померлого, але є докази, що людина загинула. Тоді необхідно звернутись до суду і отримати рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті особи в певний час. Після прийняття судом такого рішення необхідно звернутись в орган державної реєстрації актів цивільного стану та отримати свідоцтво про смерть. Отже: факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє по свідоцтву про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.

У разі якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначено лише місяць та рік або тільки рік смерті, часом відкриття спадщини слід вважати відповідно останній день зазначеного місяця або 31 грудня поточного року.

Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, наприклад, Німеччини, то нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави. І в цьому випадку необхідна його легалізації, а саме проставити апостиль. Якщо ж свідоцтво про смерть видано, наприклад, в Російській Федерації, то міжнародним договором України передбачено, що такий документ приймається без додаткової процедури легалізації. Описати всі випадки, коли документ потребує легалізації, коли – ні, та і взагалі охопити всі питання та ньюанси неможливо.

Головний висновок, який потрібно зробити – протягом півроку з моменту смерті завітайте до нотаріуса. Для того, щоб смерть рідної людини не додала вам ще й юридичних проблем, закликаємо, невідкладно навідайтесь до найближчого нотаріуса для консультації, розкажіть про свою ситуацію, покажіть документи, які маєте, розкажіть про всіх спадкоємців та порадьтесь.

Управління з питань нотаріату

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Як вирішити спір? Передача заяви фізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам

У статті 34 Закону України «Про нотаріат» наведений перелік нотаріальних дій, що вчиняються нотаріусами, серед яких є така дія, як передача заяви фізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам.

Під час вчинення даної нотаріальної дії нотаріус керується загальними правилами вчинення нотаріальних дій,Правилами ведення нотаріального діловодства та спеціальними правилами, які поширюються лише на вчинення даного провадження.

Заявифізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам приймаються для передачі громадянам, підприємствам, установам та організаціям за умови, якщо в них не міститься нічого протиправного або аморального, вони не суперечать закону та не містять відомості, що порочать честь і гідність людини.

Заяви можуть містити відомості щодо здійснення права власності на нерухоме майно, повідомлення про розлучення, поділ спільного майна, порушення авторських чи інших прав, пропозиції, попередження тощо.

Найчастіше такі заяви робляться у випадках повідомлення співвласників про майбутній продаж частки спільного майна з метою реалізації переважного права співвласника на купівлю вказаної нерухомості, або направлення вимоги кредиторів про усунення порушень боржниками та намір звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Мають місце також заяви щодо скасування дії довіреностей, повідомлення про розірвання договору оренди, заяви подружжя щодо добровільного розділу майна тощо.

За передачею заяви можна звернутись до будь-якої нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Заяви подаються нотаріусу належним чином оформлені і не менше ніж у двох примірниках.

Під вимогою щодо належного оформлення заяв слід розуміти дотримання вимог законодавства до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій (написані ясно, чітко, без підчисток, дописок, закреслень, чи інших незастережених виправлень тощо), а якщо вони викладені на двох і більше окремих аркушах, - скріплені належним чином із зазначенням кількості скріплених аркушів.

Частіш за все передача заяви відбувається шляхом її направлення адресату поштою зі зворотнім повідомленням.

Також мають місце особиста передача заяви нотаріусом адресату або передача заяви з використанням технічних засобів.

За фактом передачі заяви нотаріус видає відповідне свідоцтво, і це свідоцтво стає доказом передачі заяви певного змісту. При цьому особа, якій передано таку заяву, не може посилатися на те, що їй не було відомо про наміри заявника, і оспорювати цей факт в суді.

Завідувач Двадцять першої

київської державної нотаріальної контори

Л.С. Зубченко

Відповідальне батьківство: працевлаштування для боржників по аліментах

Повідомляємо, що 21 січня 2019 року підписано Меморандуми про співробітництво між Міністерством юстиції України і Державною службою зайнятості та Державною службою України з питань праці.

Повідомляємо про можливість працевлаштування боржників, що мають заборгованість зі сплати аліментів, інші майнові зобов'язання та щодо яких відкрито виконавче провадження в органах державної виконавчої служби.

Дані меморандуми було підписано з метою сприяння зайнятості боржників, зокрема, з виплати аліментів та посилення контролю за офіційним оформленням трудових відносин.

За інформацією, наданою Державною службою зайнятості ринок праці за останній час значно оживився, ще два роки тому служба могла запропонувати тільки 30 тисяч вакансій, проте вже наприкінці 2018 року було 130 тисяч.

Так, після підписання Меморандуму з Держслужбою зайнятості відбувається обмін інформацією про вакантні посади по всій країні, після чого боржникам буде запропоновано добровільно влаштуватися на роботу.

Разом з тим другий документ передбачає надання Міністерством юстиції по всій країні інформації органам Держпраці про скарги, що стосуються порушень підприємствами прав працівників, несвоєчасна виплата заробітної плати, а також стосовно неофіційного працевлаштування боржників, приховування власних доходів, отримання заробітної плати у конвертах тощо.

У таких випадках інспектори Держпраці матимуть можливість проводити перевірки на підприємствах, на які вказують опікуни дитини, стягувачі тощо.

Запрошуємо звертатись до органів державної виконавчої служби стосовно:

відповідних консультацій щодо працевлаштування в рамах співпраці між Міністерством юстиції України і Державною службою зайнятості та Державною службою України з питань праці;

фіксації фактів можливих порушень законодавства про працю з боку роботодавців, що особливо важливо для незахищеного населення.

Наголошуємо про можливість погашення таким чином заборгованості зі сплати аліментів у зв'язку з обміном зі Службою зайнятості інформацією про вакантні позиції по всій країні, де є суттєвий брак робочих кадрів.

Разом з тим нагадуємо про інструментарій органів державної виконавчої служби, у випадку не виплати заборгованості зі сплати аліментів, застосувати суспільно-корисні роботи для відповідних виплат боргів перед власними дітьми.

Консультація «Я маю право голосу». Про державну реєстрацію припинення структурного утворення політичної партії в результаті його ліквідації

Напередодні парламентських виборів політичні партії активізуються або взагалі припиняють свою діяльність. Столична юстиція консультує, як припинити діяльність політичної партії. Відтак, політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів визначається і гарантується статтею 36 Конституції України.

Порядок створення, діяльності та припинення політичних партій в Україні регулюється Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2365-III (далі – Закон).

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

На сьогодні законом передбачено, що державна реєстрація припинення структурного утворення політичної партії здійснюється за рішенням уповноваженого органу управління, передбаченого статутом політичної партії, про саморозпуск або рішенням відповідного державного органу про припинення структурного утворення політичної партії. Очевидно, що на увазі мається два способи припинення: добровільне (тобто за рішенням уповноважених органів партії) та примусове.

Отже, відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Адміністративний збір за державну реєстрацію припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації не сплачується.

Головнийспеціаліствідділудержавної

реєстраціїдрукованихзасобівмасової

інформації та громадськихформувань

Управліннядержавноїреєстрації Головного

територіальногоуправлінняюстиції

у містіКиєві – державний реєстратор Юзькова Юлія Олександрівна

Як вирішити спір? Визнання шлюбу недійсним

У житті кожного суспільства родина є важливим соціальним інститутом, в основу якого покладена система шлюбних, родинних, правових, моральних, психологічних зав’язків між людьми.

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» розповідає, як владнати сімейні спори.

Розвиток країни залежить від створення здорової сім’ї, тому сімейне законодавство покликане врегулювати сімейні відносини, а також має спрямовувати законодавчі норми на захист прав та інтересів учасників шлюбних відносин під час їх перебування у шлюбі та після його розірвання, запобігати укладенню шлюбів, які в майбутньому можуть бути визнані недійсними.

“ шлюб може бути визнаний судом недійсним”.

Розглянемо які шлюби є абсолютно недійсними (нікчемними).

26.04.2019 Войтко І.Є

Погоджено

Начальник відділу Воротнікова О.О.

Відповідальне батьківство: обмеження за несплату аліментів

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» пропагує відповідальне батьківстов та нагадує батькам про вчасну сплату аліментів.

В Україні з 6 лютого 2018 року почав діяти Закон України № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 7 грудня 2017 року.

Законом передбачено ряд нових заходів примусового стягнення аліментів. Одним із таких заходів є тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Внесені відповідні зміни в Закони «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію», відповідно яких забороняється керувати транспортними засобами особам, відносно яких державним виконавцем встановлено тимчасові обмеження у праві керування транспортними засобами, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

У разі виникнення такої заборгованості, виконавець виносить вмотивовану постанову і надсилає сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Постанови направляються до виконання відповідними органами, після закінчення строку для оскарження рішення, якщо дії виконавця не були оскаржені. У разі оскарження, постанова, якщо її не скасовано, підлягає виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

При цьому визначається ряд застережень, коли тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, зокрема, у разі:

якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;
використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;
проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;
розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Отже, законодавець крок за кроком робить більш ефективним законодавство направлено передусім на захист інтересів дітей і осіб, із якими дитина проживає.

06.05.2019

Не сплатив аліменти – не сідай за кермо

Столична юстиція консультує щодо обмежень та відповідальності за ухиляння від сплати аліментів.

якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;
використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;
проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;
розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Виконавчий збір

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту Мін’юсту консультує щодо сплати виконавчого збору та як виконати рішення суду.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.".

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

Захист прав дитини – одне із основних завдань держави. Не завжди сім’ї можуть зберегти цілісність, проте діти від розлучень страждати не повинні. Законом гарантоване право дітей на розвиток та належний рівень життя, який мають забезпечити батьки.

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо виплати аліментів на дитину.

Українським законодавством передбачено два способи стягнення аліментів: на підставі угоди про сплату аліментів (договір по утриманню дітей), або на підставі рішення суду.

Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причомунезалежновід того, перебувають вони у шлюбіміж собою чині.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

При посвідченні договору про сплату аліментів на дитину нотаріусом роз'яснюється зміст частини другої статті 189 Сімейного кодексу України (далі -СКУ) з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором.

Необхідноюумовоюдоговору є визначеннямісцяпроживаннядитини, яке співпадає з місцемпроживання одного з батьків. Самецей з батьків є аліментоотримувачем та власникомаліментів (частина першастатті 179 СКУ). Такапозиціявідповідаєзагальнійконцепції СКУ, згідноякоївирішенняусіхістотнихпитань з приводу вихованнядитини (стаття 157 СКУ) та права власностінааліменти (стаття 179 СКУ) залежитьвідспільногоабороздільногопроживання батька та дитини.

Договором може бути встановлений регламент зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в договорі порядок побачень з дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення.

Розміраліментіввизначаєтьсяза згодоюсторін. При встановленнірозміруаліментів на утриманнядитинидіє те самеобмеження, що і стосовно умов їхнадання. Розміраліментівможе бути набагатовищим за той, на якийодержувачаліментівмігбипретендуватизгідноіз законом. Протеможливістьщодоїхзменшенняобмежена, оскількиіснуєправило СКУпро те, щоумови договору не можутьпорушувати права дитини, встановленізаконодавством. Тобто у будь-якомувипадкурозміраліментів за договором повинен відповідативимогамстатті 182 СКУ, відповідно до якоїмінімальнийрозміраліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожитковогомінімуму для дитинивідповідноговіку. При недотриманніцьогообмеження, передбаченогозаконодавством, договір про сплатуаліментівможе бути визнанонедійсним у судовому порядку.

При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте, якщо угода не міститьположень про індексацію, вона маєпроводитися в порядку, встановленомустаттею 184 СКУ, оскільки за умов непроведеннятакоїіндексації права дитини, встановленізаконодавством, будутьпорушені. Дане положеннятакожпідкріплюється пункту16 Постанови ВерховногоСудуУкраїни, де зазначено, щоякщорозміраліментіввизначено у твердійгрошовійсумі, додоговору треба включатиумови про індексацію, як вимагає частина другастатті 184 СКУ України.

Нотаріальна форма договору увипадкуневиконанняоднією з сторіналіментного договору своїхобов'язківнадаєможливістьздійсненняпримусовогостягнення за таким договором без додатковихпроцесуальнихскладнощів. Нотаріальнопосвідченийаліментнийдоговірмає силу виконавчого листа. Цеозначає,щоаліментнийдоговір є підставою для стягненнядержавнимвиконавцемкоштів на утриманнядитини в безспірному порядку.

Однак,навіть за наявності договору про сплатуаліментів батьки будуть все одно зобов’язанібрати участь у додатковихвитратах на дитину.

Розміручасті одного з батьків у додатковихвитратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуваннямобставин, щомаютьістотнезначення. Додатковівитрати на дитинуможутьфінансуватися наперед абопокриватисяпісляїх фактичного понесення разово, періодичноабопостійно.

Зміни та доповнення до аліментного договору вчиняються шляхом укладення договору про зміни, якийтакожпідлягаєнотаріальномупосвідченню (пункт 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчиненнянотаріальнихдійнотаріусамиУкраїни).Стороні, щовимагаєзміниабоприпинення договору про сплатуаліментів, при неотриманнізгодиіншоїсторонинадано право звернутися до суду з позовом про змінуаборозірвання договору.

Крімзміни і розірвання договору за наявностіпередбачених законом обставинможливевизнанняйогонедійсним. Загальнимипідставамивизнаннянедійснималіментного договору служатьпідстави, передбаченіцивільнимзаконодавством для визнаннянедійснимправочину.

Відповідно до статті 192 СКУ України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

Консультація Міністра юстиції України: переваги офіційного працевлаштування.

Пане Міністре! Я працював столяром на підприємстві майже півроку, отримував “наручно” зарплату, але, як з’ясувалося, офіційно мене ніхто не оформив. Про всі обов’язкові процедури при влаштуванні на роботу я дізнався вже потім, після інциденту. Як мені бути тепер?

В’ячеслав Мурований

Офіційне працевлаштування працівника - гарантоване Конституцією України право на працю, реалізоване шляхом укладання трудового договору.

При укладенні трудового договору існують певні вимоги до його форми: трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема у випадках, коли на цьому наполягає працівник.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Саме дотримання письмової форми трудового договору при працевлаштуванні дає працівнику можливість здійснювати захист своїх трудових прав в разі невиплати або затримки у виплаті заробітної плати, а також інших порушеннях трудового законодавства з боку роботодавця.

Що розуміється під нелегальним працевлаштуванням?

Нелегальним працевлаштуванням слід вважати наймання працівника на роботу без офіційного працевлаштування, тобто без укладання трудового договору.

Яка наступає відповідальність за використання найманої праці без укладення трудового договору?

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);
оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час;
виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.

У такому випадку на роботодавця накладається штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, а це на сьогодні складає 125 190 грн, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Також за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) встановлено адміністративну відповідальність, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, за грубе порушення законодавства про працювстановлено також кримінальну відповідальність, зокрема, за:

незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою;
інше грубе порушення законодавства про працю.

Такі дії караються:

штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 34 тис до 51 тис грн;
або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років;
або виправними роботами на строк до 2-х років.

Які особливості відповідальності роботодавця відносно окремих категорій найманих працівників?

У випадку, коли роботодавець порушує норми законодавства в частині працевлаштуваннящодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, карається:

штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 51 тис до 85 тис грн);
або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5-ти років;
або виправними роботами на строк до 2-х років;
або арештом на строк до 6-ти місяців.

Куди можна звернутись за захистом своїх прав?

У разі якщо роботодавець використовує найману працю особи, допускає її до робочого місця, однак відмовляється укласти трудовий договір, з цим питанням необхідно звернутись

до:

Територіального органу Державної служби України з питань праці
Суду

Для встановлення факту трудових відносин в судовому порядку, рекомендовано мати докази, які підтверджують факт того, що працівник дійсно працював на користь роботодавця - це можуть бути будь-які письмові, фото -, відео -, аудіо докази, покази свідків. В разі задоволення позову, роботодавець буде зобов’язаний оформити трудові відносини та зробити записи до трудової книжки.

Хочу застерегти найманих працівників, які свідомо йдуть на роботу без офіційного працевлаштування. Пам’ятайте, неофіційне працевлаштування та отримання заробітної плати у «конверті» позбавляють Вас гарантованого права на захист з боку держави у тому числі, права на отриманняжитловихсубсидій, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, права на пенсійне забезпечення та матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності у разі відсутності страхового стажу.

У свою чергу, Мін’юст долучився до заходів щодо детінізації ринку праці. Завдяки співпраці з Державною службою України з питань праці зі свого боку ми посилюємо контроль за офіційним оформленням трудових відносин, насамперед, особами, які мають майнові зобов’язання за рішенням суду, у тому числі заборгованість зі сплати аліментів.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Роз’яснення щодо поняття виконавчого збору та принципи його стягнення

Виконавчий збір – це збір, що грошова сума, що стягується з боржника за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Розмір виконавчого збору закріплено в ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме цей розмір становить 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Також є винятки, коли виконавчий збір не стягується. Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У випадках, коли виконавчий документ пред’явлений декілька раз, виконавчий збір стягується лише в частині, що не була стягнута. При закінченні виконавчого провадження, у зв’язку із скасуванні рішення, виконавчий збір повертається боржнику.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

У разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується, якщо боржник сплатив суму боргу до надходження виконавчого документа на примусове виконання до виконавчої служби.

Новелою 2018 року стало внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору по аліментам. Так згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» частина 4 стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» викладено у такій редакції:

«Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов’язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби».

Звернення стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника, право на користування яким мають неповнолітні особи, реєстрація проживання яких відбулась після передачі нерухомого майна в іпотеку

Відповідно до п. 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя, виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею 109 Житлового кодексу УРСР передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства можна дійти висновку, що наявність зареєстрованих неповнолітніх осіб не перешкоджає зверненню стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника.

Всупереч вищезазначеним нормам, статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла

Пунктом 28 Розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Керуючись зазначеними нормативними актами державні виконавці не розпочинають примусове звернення стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника, право на користування яким мають неповнолітні особи, у разі не надання органами опіки та піклування дозволу на реалізацію.

Статтею 9 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що правочини щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсними.

Реєструючи неповнолітніх осіб, після укладання договору іпотеки, боржники усвідомлюють порушення вимог статтей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» та вчиняють такі дії з метою подальшого уникнення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Станом на сьогоднішній день питання щодо виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому зареєстровані неповнолітні діти залишається відкритим, у зв’язку з тим, що норми чинного законодавства суперечать одна одній та вимагають законодавчого врегулювання.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

Порядок виконання рішень немайнового характеру визначений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягувач пред’являє до виконання виконавчий документ про виконання рішення немайнового характеру для чого подає заяву про відкриття виконавчого провадження.

До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відомості про сторін виконавчого провадження вносяться до Автоматизованої системи виконавчих проваджень на підставі даних, зазначених у виконавчому документі.

Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження за адресами, зазначеними у виконавчому документі.

За рішеннями немайнового характеру боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії у строк встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Згідно положень процесуальних кодексів, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Перевірка належності сторін здійснюється під час судового розгляду.

Посилання боржника на те, що не він уповноважений виконувати рішення, не можуть бути підставою невиконання рішення.

Для унеможливлення оскарження боржником дій державного виконавця строк на добровільне виконання рішення слід обчислювати з моменту вручення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно положень статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Якщо за відстеженням поштового відправлення встановлено, що постанова не вручена через інші причини, то строк на виконання рішення необхідно рахувати з дати відповідного поштового повідомлення.

За рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Якщо перевірити виконання рішення немайнового характеру неможливо без участі сторін виконавчого провадження, то слід керуватись положеннями ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено обов’язок боржника повідомляти про повне чи часткове виконання рішення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

В такому випадку перевірити виконання рішення можливо шляхом перевірки вхідної кореспонденції Відділу. Факт виконання рішення перевіряється за документами наданими виконавцю.

В інших випадках перевірка виконання рішення здійснюється при виході виконавця за місцем виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення 10-денного строку, визначеного у постанові про накладення штрафу, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Слід зазначити, що примусове виконання рішення немайнового характеру, яке може бути виконано без участі боржника, здійснюється виконавцем з дотриманням процедури, визначеної ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» - після перевірки та повторної перевірки виконання рішення боржником, застосування відповідальності за невиконання рішення у вигляді штрафів та повідомлення правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення за ознакою ст. 382 Кримінального кодексу України.

Як стягнути аліменти відповідно до порядку стягнення аліментів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»

Столична юстиція розповідає, як виконати рішення суду про стягнення аліментів.

За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов’язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

Виконавець зобов’язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

У разі виїзду боржника на постійне проживання до держави, з якою Україна не уклала договорів про надання правової допомоги, за рішенням суду до виїзду боржника за кордон стягнення аліментів здійснюється за весь період до досягнення дитиною повноліття.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п’ятою статті 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.

У разі оскарження рішення, дії виконавця, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

У разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 ^-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі.

Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Суспільно корисні роботи, за злісну несплату аліментів…

Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав дітей та права на належне утримання, аліменти.

Якщо один з батьків ухиляється від сплати аліментів до нього може застосовуватись адміністративне стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт.

Суспільно корисні роботи - це вид адміністративного стягнення, що полягає у виконанні правопорушником оплачуваних робіт. Їх визначає відповідний орган місцевого самоврядування.

Якщо боржник ухиляється від виконання суспільно корисних робіт, його можуть арештувати.

УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов’язаний вчинити певні дії особисто. Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов’язки, пов’язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не мають повної цивільної дієздатності; 2) судді, слідчі, прокурори, працівники підрозділів, які провадять оперативно-розшукову діяльність, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання, які діють як учасники цього виконавчого провадження, виконавці та помічники приватних виконавців, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження; 3) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надати письмовий висновок, а суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності. Експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги.

Винагорода та інші витрати, пов’язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження.

УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

23.04.2019

Корупційне правопорушення та правопорушення пов’язане з корупцією: в чому різниця?

Столична консультує щодо захисту прав українців у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!».

Болючим для будь-якої державної системи є питання, що стосуються корупції. Корупція впливає на безліч соціальних факторів, являє собою протиправну поведінку абсолютно різних за своїм становищем суб’єктів в різних сферах життя суспільства, кваліфікується від злочину до порушення ділових звичаїв, існує як в приватному так і в державному секторі, сприймається як форма соціальних відносин та викликана причинами як об’єктивного так і суб’єктивного характеру, а тому питання розробки та впровадження новітніх заходів протидії корупції, які дозволять мінімізувати рівень корупції до безпечного, є одним з найважливіших питань сучасності, вирішення якого можливе лише за умови комплексного та системного підходу, що передбачає потужну підготовчу роботу із профілактики, запобігання та боротьби з корупцією.

Незважаючи на певні досягнення у протидії корупції, на сучасному рівні розвитку українського суспільства, суспільства в якому панує терплячість до корупції, суспільства в якому звикли протягом поколінь «неформально вирішувати свої проблеми», що це вже стало навіть не звичкою, а нормою поведінки, питання ефективної протидії корупції вбачається саме у площині проблематики відповідальності за вчинення корупційних дій. Юридична відповідальність, як відомо, відіграє одночасно декілька функцій, зокрема каральну, правопоновлюючу, виховну та регулятивну. Завдяки даному комплексу має досягатися основна мета – суспільний порядок.

Статтею 65 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Так, вищевказаним законом визначено декілька важливих для протидії корупції термінів, серед яких: «корупційне правопорушення», «правопорушення, пов’язані з корупцією».

Так, частина 1 статті 1 вказаного закону визначає корупційне правопорушення як «діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність». В свою чергу «правопорушення, пов’язане з корупцією» - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, законодавець згрупував весь загал корупційних протиправних дій, тоді як конкретика кваліфікації протиправних дій міститься вже у галузевих нормативно-правових актах. Так, вичерпний перелік корупційних злочинів у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем визначено в Кримінальному кодексі України, а саме статтями: 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем); 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем); 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем); 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем); 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням); 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів); 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження); 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем). Згідно з приміткою до статті 45 Кримінального кодексу України також корупційними злочинами, відповідно до цього Кодексу, вважаються злочини передбачені статтями: 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійсненню видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням); 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації); 364 (зловживання владою або службовим становищем); 364¹ (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми); 365² (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги);

368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірно вигоди службовою особою); 368³ (підкуп службової особи юридичної особи приватного праві незалежно від організаційно-правової форми);368⁴ (підкуп особи, яка надає публічні послуги); 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоді службовій особі);

369² (зловживання впливом).

Частинною 2 статті 65 Закону встановлено, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Відповідно до Цивільного кодексу України, цивільно-правова відповідальність за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень настає у разі, коли вони призвели до негативних цивільно-правових наслідків.

В свою чергу Главою 13-Б КУпАП визначено наступні склади адміністративних порушень, що містяться в статтях: 172-4 (порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності);172-5 (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків);172-7 (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів); 172-8. (незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень); 172-9. (невжиття заходів щодо протидії корупції); 172-9-1(порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням офіційним спортивним змаганням); 172-9-2(порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля).

Порядок укладання та посвідчення договорів дарування

нерухомого майна

Досить часто у нотаріальній практиці доводиться посвідчувати договори дарування нерухомого майна. Столична юстиція консультує щодо основних понять та положень щодо цієї процедури, які регулюються главою 55 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Згідно зі статтею 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає другій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність.

В результаті посвідчення договору дарування припиняється право власності на предмет дарунку у дарувальника і виникає право власності у обдаровуваної особи. При цьому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного будь-яких дій на його користь. У випадку, коли дарувальник в договорі встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на свою користь будь-яку дію майнового або немайнового характеру, така угода не буде договором дарування.

Істотною умовою договору дарування є предмет договору. В більшості випадків предметом договору дарування є нерухоме майно. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В чому ж особливість укладання договорів дарування нерухомого майна?

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, відповідно до статті 182 ЦК України, перехід права власності на нерухоме майно до обдаровуваного підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження жилого будинку, квартири, дачі,
садового будинку, гаражу, земельної ділянки та іншого нерухомого майна посвідчуються за місцезнаходженням

цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину.

Як і в разі посвідчення будь-яких угод, оформлюючи договір дарування нерухомого майна нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст угоди справжнім намірам сторін, визначає дієздатність фізичних осіб, а також правоздатність та дієздатність юридичних осіб, які беруть участь у правочині.

Укладання правочинів про перехід права власності на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, відрізняється від інших угод тим, що сторони договору зобов’язані надати нотаріусу документи, які посвідчують право власності на предмет дарунку.

Крім того, нотаріус перед посвідченням правочину має здійснити перевірки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації прав на це майно в осіб, які його відчужують, щодо відсутності заборони на відчуження цього майна, щодо наявності/відсутності інших речових прав на предмет договору.

При посвідченні договору дарування нерухомого майна дарувальник зобов’язаний письмово повідомити про наявність/відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування цим майном. З метою перевірки відсутності прав таких осіб на користування відчужуваним нерухомим майном, нотаріус має право додатково витребовувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення такого правочину.

З питань сплати податку обдарованою особою слід зазначити, що законом звільняється від обкладання податком на доходи фізичних осіб вартість дарунків, отриманих від дарувальника членами його сім’ї першого та другого ступеня споріднення.

Окремо слід звернути увагу на те, що з моменту переходу права власності на предмет дарунку до обдаровуваного, юридичний зв’язок між сторонами договору припиняється; обов’язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним.

Однак, мають місце випадки, коли одна із сторін виявляє волю щодо розірвання договору дарування.

Договір дарування нерухомих речей може бути розірвано за вимогою дарувальника: якщо обдаровуваний проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). У випадку, коли обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, вимагати розірвання договору мають право його спадкоємці.

Дарувальник також має право розірвати договір, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У випадку розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Це правило встановлено статтею 728 ЦК України. Тобто, при розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавчо передбачений термін, упродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав.

Законодавством передбачено, що договір дарування може бути розірваний за наявності згоди двох сторін – шляхом укладення відповідного договору, або у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Часто громадян цікавить питання щодо того, чи може договір дарування бути визнаний недійсним?

Так, законодавством передбачено також визнання договору недійсним. Визнання можливе у разі недодержання в момент укладання договору стороною (або сторонами) таких вимог:

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.

Крім того, у разі недотримання письмової форми правочину, вчинення під впливом помилки, обману, насильства, під впливом тяжкої обставини, тощо, недійсність такого правочину також встановлюється судом.

Водночас, маємо вас застерегти, що законодавство в цій сфері надто мінливе, тому до початку збирання необхідних для дарування документів рекомендуємо попередньо звернутись за консультацією до нотаріуса.

Державний нотаріус

Одинадцятої київської державної

нотаріальної контори О.О. Пономаренко

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СТВОРЕННЯ ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ

Юстиція супроводжує людину протягом всього життя: від отримання свідоцтва про народження до кінця життя. Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях.

Згідно норм чинного законодавства, громадське об’єднання зі статусом юридичної особи у своєму структурному підпорядкуванні може мати відокремлені підрозділи (філії та представництва), що не мають статусу юридичної особи.

Такі утворення реєструються та припиняють свою діяльність згідно зі статутом юридичної особи у порядку, визначеному частинами 17, 19 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», частиною 1 статті 13 Закону України «Про громадські об’єднання» та статтею 95 Цивільного кодексу України.

Навіщо потрібні відповідні утворення ?

Головна мета – поширення ідей та цінностей громадського об’єднання на всю територію України, а також можливість отримання громадським об’єднанням всеукраїнського статусу в подальшому. Тобто, мова йде про утворення відокремлених підрозділів (філій, представництв) у більшості адміністративно-територіальних одиницях України і підтвердження такого статусу у встановленому законом порядку.

Отже, подумавши логічно, для того, щоб підтвердити вище зазначений статус, громадському об’єднанню потрібно зареєструвати не менше, ніж чотирнадцять відокремлених підрозділів (філій, представництв) за відповідним територіальним принципом.

Як бути з процесуальними моментами ?

Для державної реєстрації створення відокремленого підрозділу, до відповідного реєстраційного органу, подаються наступні документи:

- заява форми № 4, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5 про державну реєстрацію створення відокремленого підрозділу юридичної особи;

- примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу.

Натомість, що стосується державної реєстрації змін до відомостей та припинення діяльності відокремленого підрозділу, подаються лише заяви форми № 5 та № 6, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5, відповідно.

При цьому, адміністративний збір за відповідні послуги не сплачується, а строк розгляду поданого пакету документів з винесенням відповідного рішення повинен складати не більше трьох робочих днів.

Разом з тим, слід також звернути увагу на те, що найчастішою помилкою, під час реєстрації створення відокремленого підрозділу (філії, представництва), є неправильно викладене найменування.

Тому, згідно абз. 3 частини 3 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 05 березня 2012 року № 368/5, найменування відокремленого підрозділу має містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво») та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.

Отже, зареєструвати відокремлений підрозділ (філію, представництво) – просто, звернувшись до відповідних Головних територіальних управлінь юстиції, за місцезнаходженням громадського об’єднання, Центрів надання адміністративних послуг або до Центрів надання вторинної правової допомоги.

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

Порядок отримання дублікату нотаріального документу

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях. Зокрема, щодо відновлення втрачених документів. На сьогоднішній день є досить актуальним питання про відновлення втрачених або зіпсованих нотаріальних документів, наприклад, таких як заповіт, договір (дарування, купівлі-продажу, міни тощо), свідоцтво (про право на спадщину, про придбання майна з прилюдних торгів тощо), довіреність…

Відомо, що дублікатомє другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал.

Порядок видачі дублікатів документів, посвідчених або виданих нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування регулюється статтями 8, 34, 53 Закону України «Про нотаріат», розділом І та главою 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Видача дубліката документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом за місцем його зберігання.

Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна контора видають також дублікати заповітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб, зазначених у статті 40 Закону України «Про нотаріат».

У разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою:

- осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія,

- спадкоємців осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, виконавців заповіту - на запит нотаріуса, яким заведено спадкову справу.

Після видачі дубліката, оригінал документу втрачає свою юридичну силу.

Під час видачі дубліката документу як і при вчиненні будь-якої іншої нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний встановити особу, що звернулась за його отриманням.

Для отримання дубліката документу фізичній особі необхідно подати нотаріусу наступний перелік документів:

- паспорт громадянина України, облікову картку фізичної особи – платника податків;

- представнику особи, для якої вчиняється нотаріальна дія – нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату, в тому числі в державному нотаріальному архіві, з правом отримувати дублікати документів);

- інформаційну довідку з бюро технічної інвентаризації (якщо предметом правочину є нерухоме майно);

- довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.

Як вже було зазначено вище, спадкоємцям дублікат видається виключно на запит нотаріуса, яким заведена спадкова справа.

До запиту нотаріусобов’язково має долучити належним чином засвідчену ним фотокопію свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують родинні відносини спадкодавця зі спадкоємцем.

Для отримання дубліката документу юридичній особі нотаріусу необхідно надати:

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- для представника юридичної особи – нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату, в тому числі в державному нотаріальному архіві, з правом отримувати дублікати документів) та/або протокол про призначення виконавчого органу (далі – директора);

- паспорт директора;

- статут юридичної особи, або його нотаріально засвідчену копію;

- копію довідки з ЄДРПОУ про присвоєння юридичній особі ідентифікаційного коду;

- інформаційну довідку з бюро технічної інвентаризації (якщо предметом правочину є нерухоме майно);

- довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.

Також повідомляємо про необхідність сплати державного мита, сплати вартості спеціальних бланків нотаріальних документів, які будуть використані при видачі дублікату та сплати квитанції за додаткові послуги правового характеру державної нотаріальної контори/державного нотаріального архіву.

Вартість послуг приватних нотаріусів визначається на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» - за домовленістю між нотаріусом та особою, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Консультація Міністра юстиції України:

аліменти після повноліття

Шановний Павле Дмитровичу! Маю до Вас питання. В мене - донька, якій зовсім скоро виповниться 18 років, вона навчається на першому курсі в університеті. Її батько справно платить аліменти, але запевняє, що коли їй виповниться 18ть, припинить платити. Чи може донька розраховувати на його підтримку упродовж навчання?

Світлана Шевченко

Хто має право на утримання?

Українським законодавством передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання (незалежно від форми) і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Яким чином стягуються кошти на утримання?

Аліменти на утримання повнолітніх дочки або сина, які продовжують навчання, можуть виплачуватись у добровільному або судовому порядку. Існують два способи сплати аліментів у добровільно порядку:

Перший: батьки укладають між собою договірпро сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору необхідно включати умови про індексацію, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Другий: один із батьків може подати за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Однак така заява може бути ним відкликана.

Хто може звернутись до суду?

До суду можуть звернутися той з батьків, з ким проживає дитина, або безпосередньо дочка або син, які продовжують навчання. Позовна заява про стягнення аліментів подається до місцевогосуду за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням відповідача чи позивача.

Які документи необхідні?

До суду подається, зокрема:

позовна заява;
копія паспорта (позивача та дитини);
копія свідоцтва або рішення суду про розірвання шлюбу;
копія свідоцтва про народження дитини;
довідка з навчального закладу про те, що дитина перебуває на навчанні;
довідка про заробітну плату одного з батьків, з якого передбачається стягнення аліментів (за наявності)

При звернені до суду із позовом про стягнення аліментів, позивач звільняється від сплати судового збору.

Яким може бути розмір аліментів?

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням:

стану здоров'я та матеріального становища дитини та платника аліментів;
наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
інших обставин, що мають істотне значення.

Водночас суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Чи можна змінити розмір аліментів?

Так, згодом розмір аліментівможе бути зменшено або збільшено за рішенням суду. Це залежить від зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я позивача або відповідача.

Коли припиняється право на утримання?

Право на утримання повнолітніх дочки, сина припиняється у разі припинення ними навчання. Разом з тим поновлення навчання, за умови недосягнення 23-річного віку, дозволяє звернутися з новим позовом до суду про стягнення аліментів.

Яка відповідальність за прострочення сплати аліментів?

При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.

Принагідно хочу нагадати, що завдяки ініціативі Міністерства юстиції України було прийнято пакети законів #ЧужихДітейНеБуває, якими передбачено ряд обмежувальних заходів та фінансових санкцій, які застосовуються до «горе» батьків.

Згідно з ними, якщо особа заборгувала аліменти дитині понад 4 місяці (понад 3 місяці у разі, якщо дитина є тяжкохворою або дитиною з інвалідністю), державний або приватний виконавець виносить постанову про застосування обмеження до боржника щодо виїзду за кордон, керування транспортними засобами, користування зброєю та полювання. Разом з цим, особа включається до «ганебного» списку Єдиного реєстру боржників. Далі, якщо заборгованість по сплаті аліментів складає понад 1 рік, боржнику доведеться сплатити штраф у розмірі від 20 до 50 % від суми заборгованості.

Окремо Мін’юст співпрацює з Державною службою з питань праці та Державною службою зайнятості задля влаштування безробітних,стосовно яких відкрите виконавче впровадження по стягненню аліментів.Результат співпраці - майже 500 працевлаштованих боржників. Таким чином, боржникимають можливість добровільно сплачувати кошти на утримання своїх дітей.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Права неповнолітніх у нотаріальному процесі

У нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли правочини укладаються за участі малолітніх чи неповнолітніх осіб. Що це може бути? Правочини стосуються прав власності на майно, отримання спадщини та інших питань. Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо деяких питань реалізації прав неповнолітніх.

Насамперед, пригадаємо, яка особа вважається малолітньою, а яка неповнолітньою.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, вважається малолітньою особою. Фізична особа віком від 14 до 18 років вважається неповнолітньою.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, прав та інтересів дітей (в тому числі житлових), тому неприпустиме зменшення або обмеження їх прав та інтересів.

Тепер перейдемо безпосереднього до питання посвідчення правочинів за участю дітей.

Право власності на житло, інше майно у дитини може виникнути в результаті приватизації, отримання в спадщину, за договором дарування, чи договором купівлі-продажу (як правило, за кошти батьків, опікунів). Однак ані батьки, ані особи, які їх заміняють, не мають права самостійно вирішувати питання про відчуження житла, іншого нерухомого чи рухомого майна, якщо правочин певним чином стосується інтересів дитини.

Законодавець вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення найбільш значущих для майнового обороту правочинів. Як правило, це стосується більшості правочинів із землею та іншим нерухомим майном.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх та неповнолітніх осіб нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Навіть якщо дитина не є власником (співвласником) відчужуваного нерухомого майна, а має тільки право користування ним (тобто зареєстрована у вказаній нерухомості), дозвіл органу опіки та піклування є обов’язковим.

Правочини за малолітніх вчиняють батьки (усиновлювачі).

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути згода другого з батьків, викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Якщо той із батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені у цій частині статті, можуть бути вчиненні без його згоди, але за згодою органів опіки та піклування.

У разі, якщо другий із батьків заперечує проти укладення правочину щодо майна малолітньої дитини, нотаріус відмовляє заінтересованим особам у вчиненні нотаріальної дії і роз’яснює, що зазначений спір може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.

Нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Неповнолітня особа має ширші права, ніж малолітня, оскільки вона сама вчиняє правочин за згодою батьків (учиновлювачів).

Але, знову ж, для вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації за участю неповнолітнього (буть то відчуження, чи набуття у власність на ім’я дитини), вимагається попередній дозвіл (згода) органів опіки та піклування.

Справжність підпису(ів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення правочинів від імені неповнолітніх осіб повинна бути засвідчена нотаріально.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування (частина третя статті 177 Сімейного кодексу України).

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна у всіх випадках, які певним чином стосуються інтересів малолітньої чи неповнолітньої дитини: якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування відчужуваним жилим приміщенням, або ж набуває майно у власність.

Права неповнолітніх у нотаріальному процесі

Насамперед, пригадаємо, яка особа вважається малолітньою, а яка неповнолітньою.

Тепер перейдемо безпосереднього до питання посвідчення правочинів за участю дітей.

Правочини за малолітніх вчиняють батьки (усиновлювачі).

Особливості оформлення права на спадщину,

яка відкрилася за кордоном

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у ріжних сферах життя. Правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» покликаний підвищити юридичну грамотність громадян.

Питання, які висвітлюються в цій статті:

Поняття спадкування.
Місце відкриття спадщини.
Особливі випадки відкриття спадщини.
Видача свідоцтв на спадщину консульськими установами.

В наш час все частіше громадяни стикаються з проблемами оформлення спадщини. Отже для початку розглянемо, що таке спадкування.

1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК ).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б
спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і
окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної,
померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха,
аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли
одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і
окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємець, який помер хоч і через декілька годин після
спадкодавця, але на наступну добу, не вважається померлим з ним
одночасно і у нього виникає право на спадщину.

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення
відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про
повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітованого.

       2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 Цивільного кодексу України). Лише якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
       3. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Законами, якими встановлені винятки з цього правила є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (із змінами) та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (із змінами). Дані нормативні акти встановлюють особливий порядок відкриття спадщини, що відкрилася після смерті осіб, які проживали на тимчасово окупованій території, тобто на території Автономної республіки Крим, та осіб, що на час смерті проживали в населених пунктах, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (частина території Донецької та Луганської областей).
        4. Згідно частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (із змінами) вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України. А згідно статті 38 цього ж закону, на Консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину.
        Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за              № 1649/10248 затверджене Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України. Пунктом 3.11. вказаного Положення встановлений порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. Зокрема пп. 3.11.1. зазначено, що на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, установлені статтею 1298 Цивільного кодексу України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
        Також пп. 3.11.4. цього ж Положення встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому спадкодавець проживав постійно, переважно або тимчасово.
До того ж, згідно статті 44 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/94 (із змінами) консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України «Про нотаріат», цим Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, а також іншими актами законодавства України. Нотаріальні дії вчинюються в приміщенні консульської установи України. В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеною установою.
Отже, вчинення нотаріальних дій, зокрема видача свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, є обов’язком Консульської установи України у Державі відкриття спадщини.

Якщо консулові стане відомо про спадщину, яка відкрилася на
користь громадян України, які проживають в Україні, консул негайно
передає у Міністерство закордонних справ України всі відомі йому
дані про таку спадщину і можливих спадкоємців.

Згідно пп. 1.2. п. 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595 (із змінами) при зверненні спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини нотаріус з’ясовує серед іншого відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини. А згідно пп. 2.1. п. 2 глави 10 розділу ІІ цього Порядку спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV (із змінами) встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України. Виходячи із вищенаведеного та згідно вищезазначених норм українського законодавства, право та обов’язок щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, покладено на консульські установи України.

Особливості оформлення права на спадщину,

яка відкрилася за кордоном

Питання, які висвітлюються в цій статті:

Поняття спадкування.
Місце відкриття спадщини.
Особливі випадки відкриття спадщини.
Видача свідоцтв на спадщину консульськими установами.

       2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 Цивільного кодексу України). Лише якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
       3. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Законами, якими встановлені винятки з цього правила є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014                  № 1207-VII (із змінами) та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (із змінами). Дані нормативні акти встановлюють особливий порядок відкриття спадщини, що відкрилася після смерті осіб, які проживали на тимчасово окупованій території, тобто на території Автономної республіки Крим, та осіб, що на час смерті проживали в населених пунктах, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (частина території Донецької та Луганської областей).
        4. Згідно частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (із змінами) вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України. А згідно статті 38 цього ж закону, на Консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину.
        Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за              № 1649/10248 затверджене Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України. Пунктом 3.11. вказаного Положення встановлений порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. Зокрема пп. 3.11.1. зазначено, що на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, установлені статтею 1298 Цивільного кодексу України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
        Також пп. 3.11.4. цього ж Положення встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому спадкодавець проживав постійно, переважно або тимчасово.
До того ж, згідно статті 44 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/94 (із змінами) консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України «Про нотаріат», цим Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, а також іншими актами законодавства України. Нотаріальні дії вчинюються в приміщенні консульської установи України. В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеною установою.
Отже, вчинення нотаріальних дій, зокрема видача свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, є обов’язком Консульської установи України у Державі відкриття спадщини.

Я маю право на спадщину: третя та четверта черги спадкування за законом

Не менш актуальним питанням на даний час є питання спадкування іншими (крім першої) чергами спадкування.

Дане питання врегульовано главою 86 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), та можливість черговості спадкування за законом залежить від таких факторів:

1. відсутності спадкоємців попередньої черги,

2. усунення їх від права на спадкування,

3. неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу України.

Детальніше розглянемо тертю та четверту чергу спадкування.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України), тобто особи, які є братами та сестрами батьків спадкодавця і водночас дітьми баби та діда спадкодавця. В разі їх смерті за правом представлення спадкуватимуть двоюрідні сестри та брати спадкодавця.

Досить часто за оформленням спадщини звертаються особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, що врегульовано статтею 1264 ЦК України.

Поняття "проживали зі спадкодавцем однією сім'єю" може бути розкрите з урахуванням та виходячи з норм Сімейного кодексу України. Так, за статтею 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До спадкоємців четвертої черги належать жінка і чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

У статті 3 Сімейного кодексу України встановлено й винятки із загального правила, зокрема: подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак такі винятки не можуть застосовуватися до жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, оскільки встановлений виняток чітко персоніфіковано. У статті 1264 ЦК України йдеться про проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Тому в разі існування перерви у спільному проживанні, можна говорити про те, що такі особи не проживали 5 років однією сім'єю.

Слід звернути увагу на те, що до числа спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

З понять "однією сім'єю" та "особи" можна зробити висновок, що дві та більше осіб можуть одночасно претендувати на спадкування, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Також, до четвертої черги, можна віднести і вітчима, мачуху, пасинка(ів), падчерку(ок), а також інших осіб, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, осіб, які перебували у фактичних шлюбних відносинах із спадкодавцем.

Окрім того, у випадку виникнення питання про право на спадкування, такий факт може бути встановлений судом.

Загальний строк для прийняття спадщини встановлюються у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а для інших черг обчислюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття, тобто видача спадщини таким спадкоємцям буде здійснюватися після 9 місяців з моменту відкриття спадщини.

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної контори

Іванець Олена Олександрівна

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

З початку року в столиці зареєстрували більше 5300 шлюбів ,в рамках проекту «Шлюб за добу» - 1235 шлюби.

Столична юстиція консультує щодо оформлення шлюбного договору: шлюбний договір – перша сходинка до вирішення питань життя сім'ї та сучасного рішення можливих майнових проблем подружжя. Так зване «управління сімейними ризиками» у сімейному житті – це збереження стабільного матеріального становища кожного з подружжя.

Сторонами шлюбного договору можуть бути подружжя або особи, які мають намір зареєструвати шлюб.

На укладення шлюбного договору мають право й неповнолітні особи. Але для цього потрібна нотаріально засвідчена згода їх батьків або піклувальника.

Варто пам’ятати, що шлюбний договір можуть укладати лише особи, які мають право на шлюб в Україні. Тобто, його не можуть укласти за нашим законодавством подружжя, які перебувають в одностатевому шлюбі, наприклад, зареєстрованому в іншій країні.

Шлюбний договір укладається з урахуванням статей 57, 60, 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) - у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. При цьому, варто звернути увагу, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Важливо і те, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також тривалість дії окремих прав та обов’язків. Окрім цього, у шлюбному договорі можна визначити чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Особливістю шлюбного договору є те, що майнові права та обов’язки подружжя можуть визначатися інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. А саме, у шлюбному договорі можна визначити майно, яке дружина або чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони також можуть домовитися про непоширення прав на майно, набуте ними за час шлюбу, згідно положень статті 60 СК України (спільна сумісна власність), і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть визначитися про можливий порядок поділу майна у разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом, або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей та інших осіб.

Подружжя може включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Зацікавлені сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя, незалежно від непрацездатності та потреби, у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя, у зв’язку з одержанням ним майнової чи грошової компенсації.

Крім того, шлюбний договір може захистити матеріальні інтереси при зраді одного з подружжя. У разі подружньої невірності, постраждала сторона може розраховувати на матеріальну компенсацію, яка узгоджується сторонами при укладанні договору.

Важливо, що шлюбний договір може містити інші пункти, що стосуються сімейних обов’язків. Доповнювати та змінювати його можна у будь-який момент, звернувшись при цьому до нотаріуса.

Стаття 93 СК України забороняє включення до шлюбного договору умов, які ставлять одного з подружжя у «надзвичайно невигідне матеріальне становище». Тому, якщо договором буде передбачено, що у разі розлучення один із подружжя отримує все спільне майно, а інший – нічого, то в такому разі суд з великою долею ймовірності визнає таке положення або навіть весь шлюбний договір недійсним. Для того, щоб цьому запобігти, необхідно залишити за кожним із подружжя принаймні один об’єкт нерухомості або матеріальну компенсацію для можливості придбання іншого житла.

Перед підписанням будь-якого договору, в тому числі й шлюбного, важливо розуміти кожне його положення, щоб уникнути потім майбутніх несподіванок. Крім цього, необхідно обов’язково включати до шлюбного договору положення, відповідно до якого часткова недійсність не свідчить про недійсність шлюбного договору в цілому.

Шлюбний договір можливо розірвати за згодою двох сторін, уклавши відповідний нотаріально посвідчений договір про розірвання шлюбного договору, або визнати шлюбний договір недійсним (виключно в судовому порядку) за заявою одного з подружжя або третьої особи, інтереси якої цей договір порушує.

Одностороння зміна умов шлюбного договору як і одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Подружжя має право відмовитись від шлюбного договору, в такому випадку за вибором подружжя права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення, або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Законодавство встановлює підстави, з яких договір може бути визнаним недійсним: недотримання встановленої законодавством нотаріальної форми угоди, або наявність положень, що йдуть всупереч законам України та моральним засадам; укладення договору чоловіком та жінкою, які не досягли повноліття та укладають шлюб без погодження їх батьків (піклувальників); угоду укладено між особами, які не мають повного обсягу дієздатності; одна зі сторін, повністю дієздатна, перебувала у стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій; підписання договору без добровільної згоди однієї зі сторін – внаслідок обману, погроз, насильницьких дій, помилки або використання важких обставин життя особи; включення умов, що зменшують обсяг прав та обмежують інтереси дитини тощо.

За наявності цих підстав або інших, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України щодо недійсності укладених правочинів, договір між подружжям визнається судом недійсним (повністю або частково).

Укладаючи шлюбний договір подружжя має зрозуміти, що такий договір може значно спростити питання морального та майнового характеру, а також заощадити кошти на юридичну допомогу у майбутньому під час поділу спільно нажитого майна.

З огляду на те, що можливості інституту шлюбного договору з часом розширюються, застосування цього договору на практиці неодмінно має стати більш поширеним.

Державний нотаріус

Другої київської державної

нотаріальної контори

Кушнір О. Д.

16.04.2019

Як відновити втрачені документи?

До відділу державної реєстрації актів цивільного стану звернулась громадянка Н з приводу отримання повторного свідоцтва про державну реєстрацію шлюбу, яке вона втратила. Шлюб було зареєстровано в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Через пів години громадянка Н у піднесеному настрої вийшла з відділу маючи на руках цей документ.

Чи можлива така ситуація? Так, цілком.

Оскільки повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану. Запит на підтвердження наявності даного актового запису здійснюється засобами телекомунікаційного зв’язку, а простіше - за допомогою електронної пошти. Відповідь приходить швидко, не пізніше одного робочого дня і, таким чином, видача повторного свідоцтва не займає багато часу. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України.

Для отримання повторного свідоцтва пред’являється паспорт або паспортний документ, для громадян інших держав - паспорт для виїзду за кордон та його нотаріально завірений переклад, за наявності - посвідка на проживання. За повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану справляється державне мито в розмірі 0,51 грн., яке необхідно сплатити до подання заяви.

Від сплати державного мита звільняються громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадяни, віднесені до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають на території зон відчуження, безумовного і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні безумовного відселення не менше 2 років, а у зоні гарантованого добровільного відселення- не менше 3 років; громадяни, віднесені до 4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 01.01.1993 вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 4 років; Інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди І і ІІ груп.

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень. Наприклад: довіреність, ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги, тощо.

Іноді у громадян постає питання, як отримати повторно свідоцтва, якщо вони видавались на території іншої держави. Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану іноземців, осіб без громадянства та громадян України, які проживають за кордоном, витребовуються через дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, а також через Міністерство закордонних справ України за заявою або анкетою (установленого зразка), підписаною особою, яка витребовує документи. Для цього громадянину необхідно звернутись до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану з вищезазначеними документами, сплатити державне мито, заповнити анкету, залишити адресу та номер телефону для зв’язку. Спеціалісти відділу державної реєстрації актів цивільного стану згідно правових договорів між державами перешлють вашу анкету до компетентних органів, коли до відділу надійде запитуване вами повторне свідоцтво - зателефонують та повідомлять вас письмово. Щоб його отримати громадянину потрібно буде звернутись з паспортом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Отримати повторне свідоцтво можливо і за письмовою заявою. Якщо заява до відділу надійшла поштою, то свідоцтво буде надіслано в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома листом. Для отримання свідоцтва йому необхідно з’явитись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану до якого надіслане свідоцтво та пред’явити документи, які надають право на отримання повторного свідоцтва.

Державна реєстрація смерті

Столична юстиція у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях.

Питання державної реєстрації смерті регулюється статтею 17 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану», главою 5 розділу ІІІ «Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 N 52/5.

Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я чи судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або проголошення її померлою.

Також, підставами для реєстрації смерті можуть бути:

- фельдшерська довідка про смерть;

- лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

- повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України, у разі державної реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

- повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятору, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Із заявою про проведення реєстрації смерті можуть звернутись родичі померлого, його сусіди, працівники житлово-експлуатаційних організацій та інші особи, в тому числі з адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть. Така особа повинна пред’явити паспорт або паспортний документ, але відсутність зазначених документів не є підставою для відмови в проведенні реєстрації.

Здійснити державну реєстрацію смерті у місті Києві можна у відділі державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або у районних відділах ДРАЦС.

Одночасно з оформленням свідоцтва про смерть, відділом реєстрації смерті Головного управління юстиції м. Києва чи районним відділом ДРАЦС видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для одержання допомоги на поховання. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі, якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров’я або судово-медичної установи – не пізніше п’яти днів.

Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. У разі надходження заяви після закінчення одного року з дня настання смерті та, якщо факт смерті встановлено у судовому порядку або особо оголошена судом померлою, державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника.

Якщо померлий мав паспорт або паспортний документ, а також військово-облікові та пільгові документи, то орган реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає їх і в цих документах проставляє відмітку про смерть власника. Слід відзначити, що відсутність зазначених документів не перешкоджає реєстрації смерті.

При реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть. Якщо надалі померлий упізнаний, відомості про нього, яких бракувало, уносяться згідно з вимогами чинного законодавства на підставі висновку відділу реєстрації актів цивільного стану, за наявності протоколу впізнання трупа.

Реєстрація смерті за заявами, які надійшли після закінчення року з дня настання смерті, провадиться після перевірки наявності реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання заявника, за місцем поховання чи виявлення трупа.

Датою смерті особи, оголошеної судом померлою, вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду. Якщо надалі особа, по відношенню до якої складено актовий запис, з’явиться або буде відоме її місце перебування, то рішення про її смерть скасовується, а запис про смерть анулюється.

Для отримання свідоцтва про смерть, яка сталося на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України (АР Крим, м. Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), необхідно:

отримати на непідконтрольній Уряду України території документи, що підтверджують факт смерті особи (у тому числі медичні), попри те, що вони не відповідають установленій законодавством України формі та вимогам та не визнаються Україною;
звернутися за місцем проживання (перебування) заявника до відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території, підконтрольній Уряду України та отримати письмову відмову у державній реєстрації смерті особи, яка має бути використана при підготовці заяви до суду про встановлення факту смерті особи;
подати до суду за місцем проживання (перебування) заявника на підконтрольній Уряду України території заяву про встановлення факту смерті особи, а разом з нею подати раніше отримані документи (свідоцтво про смерть, яке видане «ДНР» або «ЛНР», медичні документи, відмову у державній реєстрації смерті особи . Заява подається родичами померлого або їхніми представниками і в ній повинно бути зазначено:

який факт заявник просить встановити та з якою метою;
виклад доказів, що підтверджують факт смерті особи, місце і дату смерті (доказами у справі будуть: свідоцтво про смерть, яке видане «ДНР» або «ЛНР», оригінали чи копії медичних документів, пояснення представників, свідчення свідків).

Така справа розглядається судом невідкладно з моменту надходження відповідної заяви. За результатами розгляду заяви суд постановляє рішення про встановлення факту смерті особи з зазначенням відомостей про дату та місце народження, про дату та місце смерті або (у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів) про повернення заяви або (у разі недостатніх доказів) про відмову у задоволені заяви про встановлення факту смерті особи.

Суд зазначає у рішенні про його негайне виконання та невідкладно видає копію рішення заявнику (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення копію рішення про встановлення факту смерті суд надсилає до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації смерті). Для отримання свідоцтва про смерть заявник подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду про встановлення відповідного факту та паспорт громадянина України (бажано подавати до відділу державної реєстрації актів цивільного стану який відмовив у державній реєстрації смерті).

Головний спеціаліст Подільського
районного у місті Києві відділу
державної реєстрації актів цивільного
стану Головного територіального
управління юстиції у місті Києві
Боднарчук Яна Миколаївна

Консультація Міністра юстиції України: як реагувати на порушення під час виборів

Доброго дня! Я - житель міста Миколаєва і, як кожен українець, 31 березня обирав президента. Перебуваючи у кабінці для голосування, помітив як поруч зі мною, у сусідній кабінці, спрацьовує фотоспалах. Я знав, що заповнений виборчий бюлетень не можна фотографувати, тому одразу звернувся до спостерігачів та повідомив про цей факт. Розкажіть, будь ласка, які ще є види правопорушень і як правильно реагувати на них свідомим громадянам. Дякую!
Микола Гнатюк

Перш за все, хочу нагадати, що повторне голосування відбудеться 21 квітня. Вважаю, що кожний свідомий громадянин має прийти на виборчу дільницю та зробити свій вільний вибір.
Для того, щоб не допустити будь-яких незаконних маніпуляцій у день голосування на виборчих дільницях, сьогодні розповім вам про види правопорушень та відповідальність за їх вчинення.
Шановні українці, будьте уважні: якщо ви стали свідком нижчезазначених правопорушень, негайно звертайтеся до голови відповідної виборчої комісії, офіційних спостерігачів та поліції!

Порушення
Відповідальність (вид покарання)
- видача виборчого бюлетеня для голосування особі без документа, який підтверджує громадянство України;

демонстрація заповненого виборчого бюлетеня стороннім особам;

винесення виборчого бюлетеня за межі виборчої дільниці;

фото-, відео зйомка заповнених виборчих бюлетенів;

голосування більш ніж один раз;

отримання виборчого бюлетеня від іншої особи, крім уповноваженого члена комісії, який видає виборчий бюлетень.

штраф від 1700 до 5100 грн;
виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 3 років.

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання виборцем коштів, іншого майна, переваг, пільг, нематеріальних активів за вчинення чи невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією свого виборчого права або права голосу;

передача виборчого бюлетеня сторонній особі;

пропозиція,обіцянка, надання виборцю коштів, іншого майна, переваг, пільг, нематеріальних активів за вчинення або невчинення будь-яких дій пов’язаних безпосередньою реалізацією права голосу.

штраф від 1700 до 5100 грн;
виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 2 років.

обмеження волі до 3 років або позбавлення волі до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років;

пошкодження виборчих скриньок.

позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років.

Додаткову корисну інформацію Ви можете знайти за посиланнями:

Інформація про вибори Президента України: www.cvk. gov.ua/vp_2019/
Державний реєстр виборців: www.drv.gov.ua
Веб-сайт проекту Міністерства юстиції «Я МАЮ ПРАВО!»: www.pravo.minjust.gov.ua

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Порядок видачі повторного свідоцтва про смерть набувачу за спадковим договором чи договором довічного утримання

Столична юстиція консультує щодо захисту спадкових прав громадян.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 (далі - Закон) передбачає, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону діяльність органів державної реєстрації актів цивільного стану ґрунтується на принципах дотримання законності, захисту прав і законних інтересів громадян і держави, дотримання таємниці державної реєстрації актів цивільного стану, належного документального оформлення проведеної державної реєстрації. Статтею 19 Закону та пунктами 2,7,8 розділу 4 глави 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5, (далі - Правила) визначено,що повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено такого запису. Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану також можуть повторно видаватися представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акта цивільного стану, в разі документального підтвердження його повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону та абз. 4 п. 4 розділу IV Правил свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, в тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, дідові і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування щодо осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.
Згідно частини першої статті 1302 глави 90 Цивільного кодексу України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Частиною першою статті 744 глави 57 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Набувачем у спадковому договорі та договорі довічного утримання може бути фізична або юридична особа, як це передбачено ч. 2 ст. статті 746 глави 57 та ч.2 статті 1303 глави 90 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене, якщо особа - набувач за спадковим договором чи договором довічного утримання не входить в коло осіб, що мають право на тримання повторного свідоцтва про смерть (діти, (усиновлені), їх законні представники), не є близьким родичем відчужувача (братом, сестрою, онукою, дідом, бабою як з боку батька, так і з боку матері), не входить до жодної з черг спадкування за законом, або не є спадкоємцем за заповітом, видача повторного свідоцтва про смерть такому набувачу не передбачено чинним законодавством України.
Також, відповідно до п.14 Про затвердження порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 № 1064 (далі- Порядок), особа, що згідно із спадковим договором є вигодонабувачем, за умови пред’явлення договору, паспорта або паспортного документа має право на отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Договори між подружжям щодо виховання спільних дітей у випадку розлучення

Сімейний кодекс передбачає два види договорів подружжя щодо спільних дітей:

– договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 Сімейного Кодексу);

– договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 Сімейного Кодексу).

Зміна імені громадянином України

та її особливості

За Цивільним кодексом України ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

Які необхідні документи?

Про зміну імені подається заява встановленої форми, що формується та реєструється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян за умови пред'явлення паспорта громадянина України.

До заяви про зміну імені додаються:

свідоцтво про народження заявника;

свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);

свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);

свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

свідоцтва про зміну імені заявника, його батька чи матері, якщо воно було раніше змінено;

заява батьків (одного з батьків або опікуна чи піклувальника у випадках, передбачених частиною другою статті 295 Цивільного кодексу України (для осіб віком 14-15 років);

фотокартка заявника;

документ, що підтверджує сплату державного мита за державну реєстрацію зміни імені, або документ, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом з відповідною заявою подається заява батьків про надання згоди (одного з батьків - у разі, коли другий помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері). Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним з батьків, така заява, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим з батьків.

Під час подання заяви про зміну імені працівник державного відділу державної реєстрації актів цивільного стану звіряє вказані в ній відомості з поданими документами заявника, попереджає його про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей і про необхідність обміну паспорта громадянина України.

Державна реєстрація зміни імені громадян України провадиться за їх заявою державним відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання.

Особливості перевірки документів органами державної реєстрації актів цивільного стану

Для підтвердження достовірності поданих заявником документів відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про зміну імені, додає до зазначених документів відповідні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян або копії відповідних актових записів цивільного стану.

Зміна імені проводиться за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану України відповідних актових записів про народження малолітніх дітей заявника, до яких за наслідками державної реєстрації зміни імені у випадках, встановлених законом, вноситимуться зміни, та їх відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

У разі відсутності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану України актових записів про народження малолітніх дітей заявника та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян державну реєстрацію зміни імені може бути проведено тільки після їх поновлення та внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в установленому порядку.

У разі реєстрації громадянином України актів цивільного стану в компетентних органах іноземних держав, з якими Україна не уклала договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, державна реєстрація зміни імені проводиться без витребування копій актових записів цивільного стану.

Реєстрація актів цивільного стану компетентними органами іноземних держав підтверджується відповідними легалізованими у встановленому порядку документами про реєстрацію актів цивільного стану.

Чи може бути відмова у зміні імені?

Державний відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає необхідні матеріали до органу внутрішніх справ за місцем проживання заявника для надання висновку про можливість зміни імені.

Орган внутрішніх справ за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

подання заявником неправдивих відомостей.

У який термін розглядається заява?

Заява про зміну імені розглядається відділом державної реєстрації актів цивільного стану у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці.

Розгляд заяви про зміну імені може бути зупинено у разі потреби у поновленні актових записів про народження малолітніх дітей заявника та внесенні їх відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Заява про зміну імені дипломатичним представництвом або консульською установою України розглядається у шестимісячний строк з дня її подання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документів про зміну імені та висновку органу внутрішніх справ про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає заявнику.

У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк від дня його надання відділом державної реєстрації актів цивільного стану може звернутися для державної реєстрації зміни імені до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким складається актовий запис про зміну імені. Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в суді в установленому порядку.

Державна реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім'я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також її повнолітніх дітей.

На підставі актового запису про зміну імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану змінює прізвище батьків в актовому записі про народження малолітніх дітей заявника у разі зміни прізвища таких дітей з дотриманням вимог Сімейного кодексу України.

На підставі актового запису про зміну імені в актовому записі про народження малолітньої дитини заявника змінюються відомості щодо імені батька та по батькові дитини у разі подання батьками відповідної заяви про зміну по батькові дитини.

Після цього надсилаються відповідні повідомлення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі для внесення аналогічних змін до других примірників актових записів цивільного стану.

Відомості про зміну імені підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Раніше видані свідоцтва про народження малолітніх дітей заявника вилучаються і знищуються в порядку, передбаченому Порядком обліку, звітності та зберігання бланків свідоцтв.

Про державну реєстрацію зміни імені призовника і військовозобов'язаного відділ державної реєстрації актів цивільного стану в семиденний строк надсилає повідомлення районному, районному у місті, міському чи міськрайонному військовому комісаріату, у якому він перебуває на обліку, а також повідомлення до органу внутрішніх справ, територіального підрозділу Державної міграційної служби України, за місцем проживання заявника.

Після державної реєстрації зміни імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану на першій сторінці паспорта заявника робиться відмітка про те, що паспорт у зв'язку із зміною імені підлягає обміну протягом місяця.

Чи є платною ця послуга?

Заявником сплачується державне мито у розмірі 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян та 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – при повторній зміні імені.

Від сплати державного мита звільняються:

громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

інваліди I та II групи.

Нормативні акти, якими регламентується надання адміністративної послуги

Цивільний кодекс України;

Сімейний кодекс України;

Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 669-р «Про реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації актів цивільного стану»

Порядок розгляду відділами державної реєстрації актів цивільного стану – учасниками пілотного проекту заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, поданих через мережу Інтернет, затверджений наказом Міністерства юстиції України 09 липня 2015 року № 1187/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09 липня 2015 року за № 813/27258

Право дружини та чоловіка на зміну прізвища

Згідно статті 35 Сімейного кодексу України передбачено право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав українців.

Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Право дружини та чоловіка на зміну прізвища закріплено статтею 53 Сімейного кодексу України.

Отже, якщо шлюб був зареєстрований після 01.01.2004 року (дата набрання чинності Сімейного кодексу України), та якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану відповідно до статті 53 Сімейного кодексу України за формою, наведеною в додатку 4 до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5 подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб (крім випадків, коли актовий запис про шлюб складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

Громадяни України, які переселилися з тимчасово окупованої території України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану на їх вибір.

Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

Заява повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про внесення змін.

Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається, особою, щодо якої складено актовий запис.

Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються свідоцтво або свідоцтва про шлюб ( після 16.12.2016 року у зв’язку із внесеними змінами до Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 на підставі наказу Міністерства юстиції України 02.12.2016 №3447/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України з питань державної реєстрації актів цивільного стану», на підставі актового запису про шлюб кожному із подружжя видається свідоцтво про шлюб).

У разі відсутності (втрати) актового запису цивільного стану, до якого необхідно внести зміни, розв'язання питання можливе тільки після поновлення втраченого актового запису відповідно до Правил.

Заява дружини або чоловіка, які зберегли дошлюбні прізвища, про обрання прізвища одного з них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя згідно із статтею 53 Сімейного кодексу України за встановленою формою, є підставою для внесення змін до актового запису про шлюб.

Зміни вносяться в паперові носії актового запису про шлюб та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Після внесення змін до актового запису про шлюб заявнику повторно видається або надсилається для вручення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його проживання свідоцтво про шлюб. На свідоцтві проставляється штамп "Повторно". Свідоцтво або свідоцтва про шлюб, подані заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку.

Реалізація кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» у столиці

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психоемоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відносини з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх життя. Тож уроки та неформальне спілкування з дітьми у цьому напрямку дають перші плоди: школярі активно долучаються до ініціатив юстиції, об’єднуються та генерують нові цікаві ідеї.

Якщо маєте цікаві ідеї та хочете реалізувати їх спільно із столичною юстицією, телефонуйте (044) 270-58-40, 279-85-41 або надсилайте на E-mail [email protected]

Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів.

Ми не лише інформуємо громадян про їхні права, а й навчаємо їх, як ці права захищати. Ми даємо чіткі й зрозумілі поради, як діяти, коли твої права порушують. Ми доводимо, що держава може бути твоїм партнером, і встановлюємо рівність перед законом для кожного українця.

Нагадаємо, що з початку року юстиція Києва провела майже 400 правопросвітницьких заходи для майже 15 тисяч громадян.

З початку квітня співробітники столичної юстиції провели майже 130 правових уроків у протидії булінгу. Вчили як боротись з булінгом та попереджали про відповідальність за цькування більше 5 тисяч школярів у майже 40 закладах освіти столиці та бібліотеках. Співробітники управління проводять уроки у різноманітних цікавих формах: переглядають фільми та соціальні ролики, проводять правові театри, організовують квести та моделюють різні ситуації пов’язаних з булінгом та разом зі школярами шукають виходи з них.

Ролики «Я МАЮ ПРАВО!» мають нагоду побачити відвідувачі ДРАЦСів, користувачі столичного Метрополітену (станції Політехнічний Інститут, Театральна, Хрещатик, Льва Толстого та інші) та клієнти «Приват-банку» у більше 2,5 тисячах відділень по всій Україні. Також перед переглядом фільмів з проектом «Я МАЮ ПРАВО!» ознайомлюються відвідувачі муніципальних кінотеатрів «Лейпциг», «Флоренція», «Дніпро», «Кіото», «Київська Русь» та «Супутник». Подорожуючі кияни та гості столиці мали нагоду ознайомитись із проектом «Я МАЮ ПРАВО!» на основному екрані Центрального залізничного вокзалу Києва та Центрального автовокзалу столиці.

Столична юстиція налагодила активну співпрацю у напрямку захисту прав громадян з іншими державними інституціями. Відтак, ролик «Я МАЮ ПРАВО!» транслюється в Державному інституті сімейної та молодіжної політики, у навчальних закладах столиці (зокрема, Київському університеті імені Б. Грінченка, Національній академії державного управління при Президентові України).

Захищайте свої права разом з Мін’юстом!

Розлучення у відділах державної реєстрації актів цивільного стану

У рамках правопросвітницької кампанії Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультує щодо деяких питань розірвання шлюбу: як передбачено діючим законодавством України, найбільш швидким і водночас максимально безболісним способом розірвати шлюб - є подача заяви подружжя, яке не має дітей до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

На сам перед це обумовлено тим, що Відділи ДРАЦС, на відміну від судів, не зобов’язані вживати заходів щодо примирення подружжя, а розірвання шлюбу провадиться по закінченню місячного терміну з дня подачі заяви.

Статтею 106 Сімейного кодексу України закріплено норму, згідно якої подружжя, яке дійшло згоди припинити шлюбні відносини, за умови відсутності у них спільних дітей (дитиною вважається особа, яка не досягла 18 років) можуть подати заяву до Відділу ДРАЦС за місцем проживання одного з них.

Здійснюється дана процедура наступним чином:

- подружжя приходить до Відділу ДРАЦС;

- безпосередньо звертаються на прийом, або ж через портал Мін’юсту попередньо здійснюють запис на прийом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану;

- надають працівникам відділу документи для розлучення, а саме, 2 паспорта та свідоцтво про шлюб;

- працівник видає подружжю реквізити для проплати держмита на розлучення. (Відповідно до ч. 5 ст. 3 Декрету КМУ № 7-93 від 21.01.1993 року, вартість держмита на розлучення становить 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) ;

- на підставі поданих документів працівником вносяться дані подружжя до Державного реєстру актів цивільного стану та назначається дата державної реєстрації розірвання шлюбу.

- на підставі внесених даних, формується заява встановленого зразка, надається подружжю для читання і підпису.

Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться після закінчення одного місяця від дня подання відповідної заяви, якщо вона не була відкликана.

Якщо у громадян є електронний цифровий підпис, то вони можуть подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до Відділу ДРАЦС через Веб портал Міністерства юстиції України «Звернення у сфері державної реєстрації» та по закінченню місячного терміну з дня подачі заяви звертаються до Відділу для проведення державної реєстрації розірвання шлюбу.

Важливо також зазначити, що у зв’язку з прийняттям 14.07.2016 № 1474-VIII Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», що набув чинності з 01.10.2016.

Пунктом 2 розділу І прийнятого Закону України внесено зміни до статей 14 та 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», зокрема, виключено норми щодо проставлення відмітки про шлюб та розірвання шлюбу в паспортах громадян України.

У зв’язку з вищезазначеним, відмітки про розірвання шлюбу в паспортах громадян України не проставляються, а розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Начальник Дарницького районного
у місті Києві відділу державної
реєстрації актів цивільного стану
Головного територіального
управління юстиції у місті Києві Ю.В.Костюченко

Порядок складання заповіту

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у різних життєвих ситуаціях.

Життя швидкоплинне, а його закінчення непередбачуване. Тому варто завчасно подумати про своїх родичів та своє майно, долю якого після смерті потрібно буде вирішувати. Захистити своїх родичів від суперечок, а майно від «розпилювання» можна досить просто – склавши за життя зоповіт.

Що це за документ, яка процедура його складення та що саме у ньому можна передбачити?

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (онуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

У столиці триває всеукраїнська правопросвітницька кампанія «Я маю право голосу»

У рамках проекту «Я маю право!» у столиці триває всеукраїнська правопросвітницька кампанія «Я маю право голосу». Кампанію розпочато на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 638-р Міністерством юстиції України спільно з Центральною виборчою комісією України.
Мета кампанії:

інформування виборців щодо виборчих прав та виборчих процедур до, під час та після голосування на виборах;
інформування щодо особливостей участі у виборах окремих категорій осіб (виборців, які перебувають не за місцем виборчої адреси, внутрішньо переміщених осіб, осіб не здатних самостійно пересуватися);
активізація правосвідомості громадян, у тому числі тих, хто голосує вперше, щодо усвідомленої реалізації виборчого права;
мобілізація максимальної кількості українців для участі у виборах.

Розпочалася кампанія 6 березня, і триватиме до 21 квітня 2019 року.
Планом реалізації кампанії передбачено проведення правопросвітницьких заходів та розповсюдження інформаційних матеріалів кампанії, для громадян України старше 18-річного віку. До партнерства у реалізації кампанії передбачається залучати окружні та дільничні виборчі комісії, центри з надання безоплатної правової допомоги, заклади вищої та професійної освіти, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадські організації тощо.
Реалізацію правопросвітницької кампанії «Я маю право голосу» у столиці покладено на Головне територіальне управління юстиції у місті Києві.

28.03.2019

Виконання рішень суду

У рамках правопросвітницької кампанії Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» у напрямку «Як вирішити спір?» та «Не отримуєш аліменти?» столична юстиція консультує щодо виконання рішень суду, як складової вирішення спірних ситуацій.

Передумови для введення інституту медіації під час здійснення виконавчого провадження передбачені як процесуальним законодавством, так і Законом України «Про виконавче провадження», оскільки їх норми передбачають можливість укладення мирової угоди в процесі виконання судового рішення.

Так, статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до приписів статті 434 Цивільного процесуального кодексу України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення або про задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення судом постановляється ухвала.

Разом з тим, як зазначено у частині третій статті 434 ЦПК, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 206 цього Кодексу.

Тобто, суд може постановити ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди в процесі виконання рішення, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Також суд може відмовити у задоволенні заяви стягувача (або його законного представника) про відмову від примусового виконання рішення в разі:

1) якщо така відмова суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; або

2) якщо дії законного представника стягувача суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Аналогічні положення передбачені статтею 330 Господарського процесуального кодексу України.

На відмінну від норм цивільного та господарського процесуального закону, якими передбачено можливість укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, статтею 377 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання укладення між сторонами виконавчого провадження заяви про примирення. Така заява сторін або ж заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві.

За результатами розгляду вказаних заяв суд може постановити ухвалу про затвердження умов примирення сторін виконавчого провадження або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд не затверджує умови примирення сторін виконавчого провадження або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси, або ж виходить за межі компетенції суб’єкта владних повноважень.

Важливим моментом, на який треба звернути увагу, є те, що згідно з вимогами процесуального закону сторони можуть примиритися на умовах, що виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Отже, за допомогою медіації на стадії виконання судових рішень можна вирішити навіть ті питання між сторонами, які не охоплені судовим рішенням, а також низку проблем, які пов’язані із складністю та неможливістю примусового виконання певних видів рішень. Звернення сторін виконавчого провадження до медіаційної процедури дозволить врахувати інтереси як стягувача, так і боржника та прийняти взаємовигідне рішення, яке може суттєво відрізнятися від рішення суду.

Разом з тим, виходячи з вищенаведених положень процесуального законодавства, слід зазначити, що мирова угода чи заява про примирення набувають юридичної сили лише після їх затвердження судом.

Медіаційна ж угода, як це передбачається в проекті Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 3665), не потребує будь-якого затвердження, а домовленості, досягнуті сторонами за результатами проведення медіації, можуть бути викладені письмово в договорі.

Таким чином, у разі проведення медіації на стадії виконавчого провадження медіаційна угода може стати підставою для укладення мирової угоди.

Водночас, при розгляді питання щодо запровадження медіаційних процедур в процесі примусового виконання судових рішень, необхідно не забувати про закріплене статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначення самого виконавчого провадження, яке передбачає певну сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішень.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження гарантує примусове виконання рішень, а якість такого примусового виконання визначає дієвість механізму правового регулювання в країні.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, з дотриманням основних засад виконавчого провадження, передбачених статтею 2 цього Закону, зокрема, розумності строків виконавчого провадження.

У зв’язку з цим при запровадженні медіації у виконавчому провадженні слід враховувати такий чинник, як можливе зловживання з боку боржників, що може призвести до затягування строків виконавчого провадження та порушення основного визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання рішень.

Як вже було зазначено, на сьогодні в законодавстві передбачено декілька альтернативних умов примирення сторін на стадії примусового виконання рішень: мирова угода, відмова стягувача від примусового виконання судового рішення, примирення сторін, залік однорідних вимог. При цьому наслідком за кожною із таких процедур передбачено закінчення виконавчого провадження та винесення відповідної постанови виконавцем.

Крім того, слід відмітити, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає процедури добровільного виконання рішень боржником (крім рішень про стягнення періодичних платежів).

Оболонський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ Ярмоленко Катерина Юріївна

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Вирішення спорів за представництвом (довіреність)

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у напрямку захисту прав «Як вирішити спір?» у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!».

Для початку слід зазначити, що відповідно до положень ст. 244 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Дане визначення можна назвати вдалим з точки зору юридичної техніки. У Законі України «Про Нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» йдеться про те, що до повноважень нотаріусів та інших осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних дій, належить посвідчення довіреностей. Водночас у ст. 58 Закону України «Про нотаріат»

Довіреність сама по собі не є підставою виникнення відносин представництва, а лише дозволяє їх суб'єктам зручніше оформити ці відносини. Центральною функцією довіреності є інформаційна функція щодо третьої особи - учасника правочину, адже сама з її змісту вона переважно дізнається про зміст, обсяг, строк та характер повноважень представника.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком залежать від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень вирізняють такі види довіреностей:

разова - нам виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);
спеціальна - на виконання будь - яких однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);
генеральна - на загальне управління майном довірителя. Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не будь-якої окремої угоди чи будь-яких категорій, а на укладення будь-яких угод.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому поза письмової формою немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, повинні бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, що угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність повинна бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюють (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»):

1) довіреності осіб, які перебувають на лікуванні у госпіталях, лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, - посвідчені головлікарями, начальниками госпіталів, заступниками з медичної частини, черговими лікарями;

2) довіреність громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України,

- посвідчені капітанами цих суден;

3) довіреності громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та побідних експедиціях, - посвідчені начальниками експедиції;

4) довіреності військовослужбовців - посвідчені командирами частин, з’єднань, установ і закладів;

5) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, - посвідчені начальниками виправно - трудових установ.

Довіреності, які видаються організаціями для укладення будь-яких договорів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються самою організацією шляхом підпису її керівником та скріплюються печаткою. Довіреності на одержання чи видачу грошей та інших матеріальних цінностей повинні бути також підписані головним бухгалтером.

Поруч з нотаріальною формою законодавець допускає випадки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання. Лікування або місцем проживання довірителя. Це довіреності на : одержання заробітної плати, стипендії. Пенсії. Аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції - поштових переказів, посилок тощо (ст. 245 ЦК України).

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов’язаний повідомити про це довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскільки права та обов’язки, які випливають з довіреності, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або повинна бала дізнатися) про припинення дії довіреності. При припиненні довіреності представник чи його правонаступник зобов’язаний негайно повернути довіреність.

Законодавець передбачає випадки, коли довірена особа може передоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

- якщо передоручення передбачене у довіреності;

- якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителів й отримати його згоду на передоручення.

Довіреність, видана у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала.

15 КДНК

Консультація Міністра юстиції України: як проголосувати вимушеним переселенцям.

Доброго дня! Я - переселенець з нині окупованої території у Луганській області, хочу взяти участь у виборах Президента України, які відбудуться в неділю. Поясніть будь-ласка, чи маю я право брати участь у голосуванні і що для цього потрібно?
Микола Саєнко

Перш за все, хочу наголосити, що невід'ємним правом громадянина України є право вільно обирати владу. Проголосувати на виборах президента, звичайно, зможуть і внутрішньо переміщені особи.

Далі проінформую вас щодо того, як перевірити себе у списках виборців та порядку голосування.

Як перевірити себе у списках виборців?
Це можна зробити в особистому кабінеті виборця на веб-сайті Державного реєстру виборців: drv.gov.ua або на виборчійдільниці з 23 березня 2019 року.

Як змінити місце голосування?
Для цього потрібно зробити 2 простих кроки:
1. До 25 березня включно необхідно звернутися до органу ведення Державного реєстру виборців за місцем перебування на день виборів або за місцезнаходженням виборчої дільниці, де буде зручно голосувати, або за місцем реєстрації проживання.
2. Подати заяву про тимчасову зміну місця голосування.

Які документи потрібні для зміни місця голосування?
Паспорт громадянина України (у вигляді книжечки або картки) чи тимчасове посвідчення громадянина України;
посвідчення військовослужбовця/військовий квиток (для військовослужбовців строкової служби);
документи, які підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування:
- довідка з місця навчання;
- посвідчення про відрядження;
- проїзні документи;
- договір оренди житла тощо.

Наголошую! Виборцям, адреса реєстрації яких знаходиться на території тимчасово окупованих територій ОРДЛО та АР Крим, не потрібно подавати документи, які підтверджують необхідність зміни місця голосування!

Як дізнатись про зміну місця голосування?
Після задоволення заяви про зміну місця голосування виборцю видається відповідне посвідчення. Далі необхідно перевірити себе у списку на виборчій дільниці, яку визначено місцем голосування упосвідченні або в особистому кабінеті виборця на веб-сайті Державного реєстру виборців: drv.gov.ua.

Що потрібно зробити у день виборів?
1. Взяти один із документів:
- Паспорт громадянина України у вигляді книжечки або картки;
- тимчасове посвідчення громадянина України;
- посвідчення військовослужбовця/військовий квиток (для військовослужбовців строкової служби).
2. Отримати виборчий бюлетень та поставити свій підпис про його отримання:
- у списку виборців;
- на визначеному місці на контрольному талоні виборчого бюлетеня.
3. Заповнити виборчий бюлетень особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування.
4. Опустити виборчий бюлетень у виборчу скриньку у спосіб, який забезпечує таємницю голосування.

Що вважається порушенням під час проведення голосування?
Видача виборчого бюлетеня для голосування особі без документа, який підтверджує громадянство України;
демонстрація заповненого виборчого бюлетеня стороннім особам;
наявність сторонніх осіб у кабіні для таємного голосування;
винесення виборчого бюлетеня за межі виборчої дільниці;
фото -, відео зйомка заповнених виборчих бюлетенів;
голосування більш ніж один раз;
отримання виборчого бюлетеня від іншої особи, крім уповноваженого члена комісії, який видає виборчий бюлетень.

Яка передбачена відповідальність за порушення на виборах?
Відповідальність за скоєння злочину проти виборчих прав громадян встановлюється Кримінальним кодексом України. Залежно від ступеня тяжкості злочину передбачається: штраф від 1700 до 5100 грн, виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 3 років. Пошкодження виборчих скриньок карається позбавленням волі від 5 до 7 років зпозбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років.

Шановні українці, якщо ви стали свідком порушення під час проведення голосування, обов’язково звертайтеся доголови відповідної виборчої комісії, офіційних спостерігачів та поліції!

Додаткову корисну інформацію Ви можете знайти за посиланнями:

Інформація про вибори Президента України: www.cvk. gov.ua/vp_2019/
Державний реєстр виборців: www.drv.gov.ua
Веб-сайт проекту «Я МАЮ ПРАВО!»: pravo.minjust.gov.ua.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Послуги ДРАЦСу у Центрах надання адміністративних послуг: реєстрація шлюбу та народження

Наказом Міністерства юстиції України від 29.08.2018 № 2825/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.08.2018 за № 979/32431 (далі – Наказ) спрощено порядок надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації актів цивільного стану .

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р щодо деяких питань надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг, надання послуг здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану та через центри надання адміністративних послуг, утворені згідно із Законом України «Про адміністративні послуги», в адміністративно-територіальних одиницях та за переліком таких послуг, що визначається Міністерством юстиції. Надання таких послуг здійснюється на основі узгоджених рішень між територіальними органами Міністерства юстиції та органами, якими утворено такі центри.

До переліку адміністративних послуг у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, які можуть надаватись через центри надання адміністративних послуг належать:

- державна реєстрація народження;

- державна реєстрація смерті;

- державна реєстрація шлюбу;

- державна реєстрація розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

- державна реєстрація зміни імені;

- внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації шлюбу, до центрів надання адміністративних послуг адміністратор такого центру з додержанням вимог, передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України, призначає з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян та з урахуванням побажань наречених день та час державної реєстрації шлюбу.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану невідкладно в день отримання заяви від центрів надання адміністративних послуг обліковує її у відповідному журналі прийому заяв, де здійснює відмітку про подання такої заяви через центр надання адміністративних послуг.

У разі подання документів через центри надання адміністративних послуг отримання свідоцтва про народження, смерть, письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану, висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені здійснюється в центрі надання адміністративних послуг, через який подано відповідну заяву.

Разом з тим інформуємо, що Центром надання адміністративних послуг міста Києва та Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві підписано Узгоджене рішення про співробітництво у сфері державної реєстрації народження дитини.

Упорядник: начальник Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ворожко Ольга Олегівна.

Начальник Шевченківського

районного у місті Києві відділу

державної реєстрації актів цивільного О.О.Ворожко

стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Захист прав на нерухоме майно: Порядок посвідчення договорів дарування нерухомого майна

Досить розповсюдженою нотаріальною дією є посвідчення договорів дарування нерухомого майна. Поняття і основні положення, що стосуються укладення таких договорів, регулюються главою 55 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає другій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. В результаті посвідчення договору дарування припиняється право власності у дарувальника і виникає право власності в обдарованої особи, при цьому дарувальник не має права вимагати від обдарованого будь-яких дій на його користь. Тому, якщо при цьому дарувальник в договорі хоче встановити обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, то така угода не буде договором дарування.

Істотною умовою договору дарування є його річ. Як правило, предметом договору дарування є нерухоме майно. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В чому ж особливість посвідчення договорів дарування нерухомого майна?

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Таким чином, в обдаровуваного право власності на отриману в дарунок нерухомість виникне тільки після держреєстрації цього права (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, 
садового будинку, гаражу, земельної ділянки та іншого нерухомого майна посвідчуються за  місцезнаходженням
цього майна або за місцезнаходженням 
місцем реєстрації) однієї із сторін правочину.

Як і в разі посвідчення будь-яких угод, оформлюючи договір дарування нерухомого майна, нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст угоди справжнім намірам сторін, визначає дієздатність та правоздатність сторін, які беруть участь в угоді.

Укладення угод про нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, відрізняється від інших угод тим, що нотаріус при їх посвідченні зобов'язаний витребувати документи, які підтверджують право власності на майно або у передбачених законодавством випадках, перевірити інформацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують і перевірити відсутність заборони на відчуження цього майна.

При посвідченні договору дарування нерухомого майна дарувальник письмово повідомляє про наявність/відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування цим майном. З метою перевірки відсутності прав таких осіб на користування відчужуваним нерухомим майном, нотаріус має право додатково витребовувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення такого правочину.

Стосовно оподаткування слід зазначити, що вартість власності, що отримана в дар від члена сім’ї першого та другого ступеня споріднення, обкладається за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.

Окремо слід звернути увагу на те, що з моменту передачі права власності на річ обдаровуваному, юридичний зв’язок між сторонами припиняється, тому обов’язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним.

Однак, є випадки, коли одна із сторін звертається з вимогою щодо розірвання договору дарування. Договір дарування нерухомих речей може бути розірвано за вимогою дарувальника: якщо обдаровуваний проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). У разі, якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, то у даному випадку вимагати розірвання договору мають право його спадкоємці. Також дарувальник має право розірвати договір, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У випадку розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Це правило встановлює ст. 728 ЦКУ. Тобто, при розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавчо передбачений термін, упродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав.

Законодавством передбачено, що договір дарування може бути розірваний при умові наявності згоди двох сторін – шляхом укладення відповідного договору, або у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Часто громадян цікавить питання щодо того, чи може договір бути визнаний недійсним. Так, законодавством передбачено також визнання договору недійсним. Визнання можливе у разі недодержання в момент укладення договору стороною (або сторонами) таких вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей. Крім того, у разі недотримання письмової форми правочину, вчинення під впливом помилки, обману, насильства, під впливом тяжкої обставини, тощо, недійсність такого правочину також встановлюється судом.

Отже, на перший погляд нескладна процедура дарування майна передбачає врахування вищезазначених особливостей і нюансів. Сподіваємося, ця інформація буде корисна, якщо ви вирішили подарувати нерухоме майно. Водночас, маємо вас застерегти, що законодавство в цій сфері надто мінливе, тому до початку збирання необхідних для дарування документів рекомендуємо попередньо звернутись за консультацією до нотаріуса.

Державний нотаріус

Одинадцятої київської державної

нотаріальної контори О.О. Пономаренко

097-063-28-03

Право на заповіт та окремі питання його реалізації

Столична юстиція в рамках правопросвітницької кампанії Мінюсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо посвідчення заповітів та спадково права. За своєю юридичною природою заповіт відноситься до одностороннього правочину, оскільки в ньому виражена воля однієї особи. Складання заповіту має відповідати нормам глави 85 ЦК України, а також загальним вимогам , що стосуються правочинів у главі 16 ЦК України. Під час здійснення заповіту немає одночасного двостороннього волевиявлення, оскільки, коли він набуває чинності, однієї із сторін уже немає у живих. Також заповідач може безумовно змінити, скасувати заповіт, що підтверджує той факт, що про договірні відносини за заповітом йти мова не може. Хоча при цьому для реалізації спадкових прав необхідна згода спадкоємців на набуття спадщини, але факт прийняття спадщини за заповітом не носить характеру взаємного правочину у відношенні до заповіту. Для реалізації права на укладення заповіту не потрібна попередня згода спадкоємців на прийняття спадщини, достатньо самого волевиявлення заповідача. Волевиявлення заповідача набуває юридичної сили до відкриття спадщини, з моменту складення заповіту, волевиявлення ж спадкоємців набуває юридичної сили вже після відкриття спадщини.

Особистий характер заповіту логічно випливає із суті його визначення й виключає можливість його вчинення від імені двох або більше осіб, або через представника, у тому числі батьками, опікунами (піклувальниками). Винятком є лише заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України), у якому подружжя наділено правом розпоряджатися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Заповіт є правочином майнового характеру, оскільки заповідач розпоряджається своїм майном на випадок смерті. Але в ньому можуть бути передбачені й деякі розпорядження немайнового характеру, наприклад щодо місця поховання, щодо покладення на спадкоємців певних обов’язків, пов’язаних з отриманням освіти тощо.

Він також є розпорядженням із відкладальною умовою, оскільки набуває чинності лише в разі настання спеціальної умови, а саме смерті заповідача.

Основними принципами здійснення заповіту є свобода та таємниця заповіту. Принцип свободи заповіту проявляється в комплексі таких прав особи: право призначити спадкоємців на свій розсуд (ст. 1235 ЦК України); право визначити обсяг майна, який входитиме до складу спадщини (ст. 1236 ЦК України); право на вибір виду заповіту; право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків (ст. 1240 ЦК України); право здійснити підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України); право позбавити спадкоємців спадщини; право змінити, скасувати, заповіт (ст. 1254 ЦК України); інші права, передбачені законом. Винятком у принципі свободи заповіту є той факт, що заповідач не має права позбавити права на спадкування осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Таємниця заповіту – це обов’язок нерозголошення відомостей щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту до відкриття спадщини, покладений на нотаріуса, іншу особу, яка посвідчує заповіт, свідків, а також фізичну особу, яка підписує заповіт замість заповідача. Аналіз ст. 8 Закону України «Про нотаріат» дає можливість розширити перелік осіб, які не мають права розголошувати таємницю заповіту у зв’язку з вчиненням нотаріальної дії: помічник нотаріуса, особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, та інші особи, які знають, що саме становить предмет нотаріальної таємниці.

У ст. 1241 ЦК України визначено особливу категорію осіб, яким закон гарантує незалежно від змісту заповіту отримання певної частки спадкового майна. Така частка має назву обов’язкової, а спадкоємці, які успадковують таку частку, – необхідними. Відповідно до ч. 1 ст.1241 ЦК України такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Отже, до цього переліку входить лише перша черга спадкоємців. Такий перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких зазначено у ст. 1241 ЦК України. Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбавлення права на спадкування розповсюджується і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст ст. 1241 ЦК України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що ч.1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджує факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом. Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі. При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.

Згідно зі ст. 1243 ЦК України подружжя отримало можливість скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. За життя кожен із подружжя має право відмовитися від складеного ним спільного заповіту. У разі складення спільного заповіту частка в праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У випадку смерті одного з подружжя нотаріус з метою забезпечення волевиявлення померлого з подружжя накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у їхньому заповіті.

Право заповідача на зміну чи скасування заповіту реалізується шляхом складання ним нового заповіту, у зв’язку із чим заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. При цьому кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст. 225 і 231 ЦК України: якщо заповіт дієздатної фізичної особи складений в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати, за позовом цієї особи визнаний судом недійсним, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, та у випадках, коли за рішенням суду заповіт, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнаний недійсним. Під час одержання заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, нотаріус чи завідувач державного нотаріального архіву роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

З метою захисту прав та інтересів осіб законодавцем встановлена вимога щодо державної реєстрації в Спадковому реєстрі всіх складених, посвідчених, змінених, скасованих заповітів у порядку, встановленому Наказом Міністерства юстиції № 1810/5 від 07.07.2011 р. Усі довідки з вищевказаного реєстру можуть видаватися лише після смерті або оголошення померлим заповідача. До смерті заповідача жодна особа не має права знайомитися зі змістом заповіту. Після смерті заповідача чи оголошення його померлим за зверненням осіб, які отримали інформацію про відкриття спадщини, нотаріус має право призначати оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту нотаріус, як правило, повідомляє листом членів сім’ї померлого та його родичів.

Завідувач Чотирнадцятої

київської державної

нотаріальної контори О.І. Пилипчук

Державна реєстрація народження в пологовому будинку

Столична юстиція консультує громадян у рамках інформаційної кампанії щодо оформлення свідоцтва про народження малюка безпосередньо у пологовому будинку.

Солом’янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві в рамках реалізації наказу Міністерства юстиції України від 26.08.2015 № 1593/5 «Деякі питання організації роботи відділів державної реєстрації актів цивільного стану, пов’язаної з державною реєстрацією народження дитини» надається послуга щодо прийому та видачі документів про народження у закладах охорони здоров’я.

В пологових будинках ведеться прийом заяв для проведення державної реєстрації народження та видача свідоцтв про народження дитини, який здійснює відповідальний працівник Солом’янського районного у місті Києві відділу державної актів цивільного стану Головного територіального управління у місті Києві за наступним графіком прийому та видачі документів:

Ø в Київському міському пологовому будинку №5, м. Київ, пр.. Валерія Лобановського, буд. 2,

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 10-00 до 11-00 год., субота з 9-30 до 10-30 год. та з 15-30 до 16-00 год.

Ø в пологовому відділенні Державного закладу Дорожня клінічна лікарня №2 ст. Київ ДТГО Південно-Західна залізниця, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 9,

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 11-30 до 12-30 год., субота з 9-30 до 10-30 год. та з 14-30 до 15-00 год.

Ø ТОВ «ІСІДА-IVF» міста Києва, м. Київ бульварр Вацлава Гавела, 65

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 9-30 до 10-30 год., субота з 11-30 до 12-30 год. та з 15-30 до 16-00 год.

З метою проведення державної реєстрації народження батькам дитини необхідно надати уповноваженому працівнику наступні документи: паспорта батьків, свідоцтво про шлюб, медичне свідоцтво про народження дитини (в разі якщо один з батьків дитини є іноземцем подається оригінал закордонного паспорту з відмітками про перебування громадянина на території України протягом останніх півроку або посвідку на проживання, нотаріально завірений переклад закордонного паспорту на українську мову та свідоцтва про шлюб в разі укладання за межами України, яке повинно бути легалізоване на території держави де було цей шлюб зареєстровано). Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбу або перебувають у шлюбі та мають різні прізвища вони повинні бути присутніми як під час подання документів так і під час отримання свідоцтва про народження дитини.

За бажанням обох батьків працівник відділу приймає заяву про реєстрацію місця проживання дитини у місті Києві для чого заявники подають наступні документи:

- заява про реєстрацію місця проживання, квитанція про сплату адміністративної послуги; копію свідоцтва про народження дитини; ксерокопії паспортів батьків з відомостями про батьків , фотокартками та місце проживання.

В разі подання заяви для реєстрації місця проживання новонародженої дитини уповноваженому представнику довідку про місце проживання можна буде отримати у відділі Солом’янському районному у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві або відповідному органі реєстрації місця проживання центру надання адміністративних послуг, надіслана поштою.

Перебуваючи в пологовому будинку батьки дитини можуть скористатись онлайн-сервісом і оформити допомогу при народженні дитини. Електронна послуга доступна на порталі Мінсоцполітики e-services.msp.qov.ua

Начальник Солом’янського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Головного

територіального управління юстиції у місті Києві О.О. Бондар

Вирішення сімейних спорів - нотаріальне посвідчення заповіту

У рамках інформаційної кампанії Мінюсту «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультує: законодавством України передбачено два види спадкування: за заповітом та за законом. Пріоритетне право на спадкування мають спадкоємці за заповітом, і лише у випадках відмови спадкоємців прийняти спадщину за заповітом, визнання його недійсним або неохоплення всієї спадщини спадкоємці за законом мають право на спадкування.

Згідно ст. 1233 Цивільного кодексу України заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином – дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його склала – заповідача.

Ніхто інший, крім заповідача, не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Це правило закріплено ч. 2 ст. 1243 Цивільного кодексу України, згідно якої вчинення заповіту через представника не допускається.

Ч. 1 ст. 1234 ЦКУ закріплено право на заповіт лише особи з повною цивільною дієздатністю. З цього вбачається, що заповіт може бути посвідчений лише особою, яка досягла 18 років. Також законодавством в встановлено, що повна цивільна дієздатність настає у випадках:

- реєстрації особою шлюбу до досягнення повноліття,

- коли особа записана матір’ю або батьком дитини,

- після досягнення шістнадцяти років у випадку, коли особа працює за трудовим договором,

- після досягнення 16 років у випадку, коли особа бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Цивільним кодексом України 2003 року було введений інститут свідків, які у необхідних випадках повинні бути присутніми при складанні, підписанні та посвідченні заповіту. Їх відсутність у визначених законом випадках перетворює заповіт у нікчемний правочин.

Так згідно ст. 1253 Цивільного кодексу України за бажанням заповідача заповіт може бути посвідчений у присутності запрошених ним свідків. У ст. 1248 Цивільного кодексу передбачено, що якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Ч. 4 ст. 1253 Цивільного кодексу України передбачено, перелік осіб, які не можуть бути сволками, а саме:

- нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

- спадкоємці за заповітом;

- члени сім´ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

- особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Водночас згідно Розділу ІІ Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Обов’язкова присутність свідків обумовлена тим, щоб підтвердити стан, особи яка складала заповіт, на момент його посвідчення. Також свідкам роз’яснюється їх обов’язок щодо дотримання таємниці складання заповіту, а саме, що вони не мають права до відкриття спадщини (моменту смерті особи, що склала заповіт або оголошення її померлою) розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Спадковий договір

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту спадкових прав у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!»: Цивільним кодексом України 2003 року (далі – ЦК України) запроваджено новий вид договору, направленого на відчуження майна – Спадковий договір.

У прямому розумінні спадковий договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сторони пов’язані зі смертю іншої.

Відповідно до статті 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

В цілому, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання.

За аналогією з договором довічного утримання, за спадковим договором набувач зобов’язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужувача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом.

Основна відмінність між цими договорами полягає в часі виникнення у набувача права власності на майно: за договором довічного утримання це право виникає з моменту укладання договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача; до настання смерті відчужувача ніяких прав на його майно у набувача немає.

Проте, у виключних випадках, якщо це передбачено договором, набувач може бути наділений правом володіння та користування зазначеним майном ще за життя відчужувача, якщо це викликано необхідністю виконання його розпоряджень.

Особливість спадкового договору також полягає в тому, що зобов’язання, покладене на набувача, може здійснюватись як до, так і після відкриття спадщини.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий контроль після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Логічно, що це положення поширюється на здійснення визначених договором дій, які мають бути вчиненими після смерті відчужувача.

Сторонами спадкового договору, згідно зі статтею 1303 ЦК України можуть бути:

- на стороні відчужувача – подружжя, один із подружжя, інша особа;

- на стороні набувача – фізична або юридична особи.

Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності або особистої власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тільки після смерті останнього – до набувача за договором.

З огляду на зазначене, майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом спадкування.

Крім того, заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе лише за рішенням суду:

- на вимогу відчужувача – у разі невиконання набувачем його розпоряджень;

- на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Згідно зі статтею 1304 ЦК України, спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

На майно, яке є предметом спадкового договору нотаріусом накладається заборона відчуження у встановленому законом порядку.

У разі смерті відчужувача, на підставі органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження і реєструє за набувачем право власності.

У разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, з огляду на його суворо особистий характер, вважається припиненим і права та обов'язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача. Цей висновок випливає із сутності правовідносин між набувачем і відчужувачем, визначених главою 90 ЦК України.

Наведене положення застосовується незважаючи на те, що якщо виконання спадкового договору відбулося до відкриття спадщини (стаття 1305
ЦК України), а смерть набувача настала раніше смерті відчужувача, це може мати своїм результатом понесення набувачем істотних матеріальних витрат, які тим не менш не відшкодовуються його спадкоємцям.

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату Н.В. Гурська

Як уникнути сімейних спорів. Заповіт, договір дарування чи довічного утримання?

Столична юстиція у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує українців, як захисти свої права та уникнути спірних ситуації у родині:

Щоденно громадяни звертаються до нотаріальної контори з тим, що не можуть вирішити, що краще зробити: заповіт, дарування чи довічне утримання. І якщо роз'яснити правові наслідки дарування не складає проблеми, то на різниці між заповітом та довічним утриманням доводиться зупинятися більш детально.

Перш за все це стосується документів, які необхідно подати для посвідчення цих правочинів. Якщо для заповіту достатньо надати нотаріусу паспорт та реєстраційну картку платника податків, то для договору довічного утримання перелік необхідних документів в рази більший.

Щодо правових наслідків вчинення цих правочинів, то вони суттєво різняться.

Так, відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Тобто, для особи, яка визначена в заповіті як спадкоємець, правові наслідки наступають після смерті заповідача та після спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини.

Крім того, заповідач має право в будь-який момент змінити або скасувати заповіт, не повідомляючи про це особу, на ім'я якої його складено.

Отже, для заповідача правові наслідки заповіту є досить сприятливими – майно залишається в його власності до самої смерті і право на скасування заповіту також залишається за ним.

Що стосується договору довічного утримання.

Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Отже, при укладенні договору довічного утримання набувач одразу стає власником зазначеного в договорі майна. Але, з метою забезпечення виконання умов договору, нотаріусом накладається заборона на майно, яке є предметом правочину. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Законодавець також покладає на набувача обов’язок у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.

Таким чином, для набувача наслідки договору довічного утримання, є більш сприятливим, оскільки людина стає власником майна відразу після підписання договору.

Що стосується відчужувача, то його право власності після підписання договору припиняється; натомість він набуває усі види догляду, матеріальне забезпечення, право довічного проживання у відчуженій квартирі (будинку), а у випадку невиконання умов договору набувачем, право розірвати такий договір, але лише за рішенням суду.

Отже, обираючи між заповітом та договором довічного утримання ключовим для заповідача/відчужувача має бути момент припинення права власності на належне йому майно.

Державний нотаріус

Дванадцятої київської державної

нотаріальної контори М.П.Мельник

Стадії нотаріального процесу

Столична юстиція консультує щодо стадій вчинення нотаріального провадження відрізняється від підготовки до його вчинення тим, що на цій стадії нотаріус приймає остаточне рішення про можливість вчинення нотаріальної дії з урахуванням проведених ним підготовчих заходів.

Наприклад, всі необхідні для вчинення нотаріального провадження документи зібрані, встановлені всі заінтересовані особи, перевірені документи, які її підтверджують, перевірена їх право- та дієздатність, належно оформлена їх згода на вчинення нотаріального провадження, дотримані всі процесуальні строки, що передбачені законом, підготовлено проект правочину, який погоджено зі сторонами, сплачено витрати тощо.

Отже, стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження - стадія нотаріального процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій нотаріуса та інших учасників процесу, спрямованих на безпосереднє вчинення правочину та посвідчення законного й обґрунтованого нотаріального документу.

Дана стадія зводиться до вчинення нотаріусом та особами, які беруть участь у вчинюваному нотаріальному провадженні, таких процесуальних дій:

1) перевірка нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину;

2) оформлення нотаріусом правочину на спеціальному бланку нотаріального документа (оригінал);

3) підписання нотаріально посвідченого правочину його учасниками чи їхніми представниками (особами, які беруть участь у нотаріальному провадженні), іншими особами, якщо заявник має фізичні вади (ч. З ст. 45 Закону), чи особисте підтвердження особами своїх підписів на документі, який посвідчується;

4) вчинення нотаріусом посвідчувального напису на документі, який посвідчується, або видача свідоцтва за його підписом з прикладенням печатки;

5) реєстрація нотаріального акта у паперових та електронних реєстрах (у передбачених законом випадках, наприклад реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі);

6) видача оригіналів нотаріального акта учасникам правочину.

Таким чином ця стадія складається з кількох частин: підготовча; безпосереднє вчинення посвідчувального напису або видача свідоцтва; реєстрація нотаріальної дії.

Зупинимося на аналізі складових даної стадії нотаріального процесу.

Щодо підготовчої частини, то до неї слід віднести зазначені вище пункти 1-3, тобто перевірку нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину .Така перевірка, згідно ст. 44 Закону, має бути здійснена до вчинення нотаріусом посвідчувального напису на правочині. Встановлення дійсних намірів кожного із учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків. З метою виключення можливості стороннього впливу на волевиявлення однієї із сторін встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін правочину може бути здійснено за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки. Текст правочину викладається на спеціальному бланку нотаріального документу і підписується учасниками або їхніми представниками, або підпис підтверджується особисто особою, яка його вчинила (ч. 2 ст. 45 Закону), чи, згідно ч. З ст. 45 Закону, іншими особами, що вчиняли підпис замість особи, яка має фізичні вади (п. 3). Підписи свідчать про те, що особи розуміють сутність, значення, умови та наслідки посвідчуваного правочину.

Щодо другої складової - безпосереднього вчинення нотаріального провадження ,то вона зводиться до вчинення нотаріусом на тексті правочину, який викладений на спеціальному нотаріальному бланку, підписаному його учасниками, посвідчувального напису із зазначенням його підпису та прикладенням печатки (ч. 1 ст. 48 Закону) або видачею свідоцтва, викладеного на спеціальному бланку нотаріального документа за певним змістом та формою, яке також підписується нотаріусом (ч. 2 ст. 48 Закону). Тобто ця складова фактично закінчується посвідченням нотаріального акта.

Третя складова зводиться до реєстрації нотаріальних актів у паперових та електронних реєстрах після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається (ст. 52 Закону). Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером, який зазначається у посвідчувальному написі чи у документі, який видається нотаріусом.

Четверта складова полягає у видачі оригіналу нотаріального акта сторонам правочину за їх бажанням (п. 2 глави 1 розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), про що вони мають вчинити особистий підпис у паперовому реєстрі.

Державний нотаріус

Першої Київської

державної нотаріальної контори Василевська Ольга Петрівна

22.03.2019

Державна реєстрація смерті

Смерть людини – це насамперед тяжка втрата для сім’ї, рідних, друзів. Проте саме в ці скорботні дні у рідних та близьких померлого виникають питання, пов’язані з оформленням відповідних документів про смерть.

Столична юстиція консультує щодо підстав та процедури державної реєстрації факту смерті.

Згідно з Сімейним кодексом України та Законом України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" та іншими нормативно-правовими актами смерть підлягає державній реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті або за місцем поховання.

Підставою для державної реєстрації смерті є:

а)лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б)фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Для отримання свідоцтва про смерть особи при собі потрібно мати:

-паспорт, або паспортний документ особи, яка звертається до Відділу;

-паспорт або паспортний документ померлої особи (за наявності);

-документ, який є підставою реєстрації смерті;

-ідентифікаційний код померлої особи( за наявності).

Після проведення запису орган реєстрації актів цивільного стану видає заявнику свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Для отримання свідоцтва про смерть у місті Києві громадяни можуть звернутися до Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Графік роботи Відділу:

Пн: з 9:00 до 18:00

Вт: з 9:00 до 20:00

Ср: з 09:00 до 18:00( Прийом громадян з 14:00 до 18:00)

Чт: з 9:00 до 18:00

Пт: з 9:00 до 18:00

Сб: з 9:00 до 18:00

Нд: з 9:00 до 16:00

Перерва на відпочинок з 13:00 до 14:00.

Адреса відділу: місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 47/14. Тел. 486-16-00.

Начальник відділу державної

реєстрації смерті Головного Костенко В.В.

територіального управління

юстиції у місті Києві

Проблема домашнього насильства над дітьми

в сучасному суспільстві

Правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» піднімає важливі питання, які стосуються кожного українця. Найбільш гостро наразі постає проблема домашнього насильства. Столична юстиція у ході проекту провела більше 100 правопросвітницьких заходів щодо протидії насильству в різноманітних його проявах. Насильство над дітьми або жорстоке поводження з дітьми - це фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування над дітьми батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які займаються доглядом за дітьми. Насильство над дітьми може включати в себе будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання або нездатність, небажання чи невміння виховання і турботи за дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, насильство над дітьми є глобальною проблемою з серйозними довічними наслідками. Понад 1,5 тис. студентів майже з 70-ти коледжів та вишів взяли участь у дослідженні Міністерства охорони здоров'я та ВООЗ щодо травм, яких вони зазнали у дитинстві. Згідно з проведеним у коледжах опитуванням 75% студентів стикалися з насильством у родинах. У кожному третьому випадку вони пережили психологічне насильство, в кожному четвертому – фізичне. Результати дослідження підтвердили, що такі травми призводять до саморуйнації – 23% серед опитаних курять, 14% вживають наркотики.

Проблема домашнього насильства над дітьми є глобальною і потребує вирішення. Вважаємо, що способами попередження домашнього насильства, а також уникнення настання несприятливих наслідків для дитини, є діяльність шкільних психологів через проведення різного роду консультацій з дітьми, удосконалення механізму реалізації притягнення до відповідальності осіб, які здійснили насильство над дітьми та інші.

Документами, які регулюють питання захисту прав дитини в Україні, є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, Конституція України, Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей», Сімейний кодекс України. Зазначені нормативно-правові акти закріплюють права дитини, серед яких і захист від насильства. Зокрема, стаття 3 Конвенції про права дитини передбачає таке: держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Зазначена норма закріплює обов’язок держави здійснювати захист дитини. Такий захист може здійснюватись через суди, а також через суб’єкти публічної адміністрації, що передбачені національним законодавством.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що розвиток суспільства залежить від кожного з нас, і саме ми відповідальні за фізичне і психічне здоров’я дітей. Саме батьки мають бути якнайбільше зацікавленими у здоровому вихованні дітей, оскільки наше майбутнє в їхніх руках.

Начальник Голосіївського районного

у місті Києві відділу державної

реєстрації актів цивільного стану В.М. Жданович

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

За межами шлюбного віку

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Зокрема, щодо права українців на шлюб. Відповідно до вимог статті 22 Сімейного кодексу України шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Згідно статті 23Сімейного кодексу України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Надання права на шлюб особі у віці до 18 років віднесено до компетенції суду. Така позиція відповідає Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, у статті 16 якої говориться, що жінки і чоловіки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину.

Далі зупинимося на питаннях, з якими найчастіше звертаються за роз’ясненнями.

1) Хто може звернутись до суду за наданням права на шлюб?

Тільки особа, яка досягла 16 років. Заява про надання права на шлюб не може подаватися представником такої особи (навіть законним представником, тобто батьками чи особами, які їх замінюють). Надання права на шлюб особі у віці до 18 років віднесено до компетенції суду за місцем проживання заявника. Якщо обидві особи, які мають намір укласти шлюб, є неповнолітніми, в такому випадку кожному із них необхідно подати до суду окрему заяву про надання права на шлюб.

Для того, аби довести, що ранній шлюб відповідає інтересам дитини, суд має отримати відповідні докази. Такими доказами можуть стати: фактичне створення сім’ї, народження в такій сім’ї дитини, вагітність неповнолітньої жінки.

2) Які вимоги до заяви про надання права на шлюб?

У заяві про надання права на шлюб зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові заявника, його місце проживання та засоби зв’язку; прохання надати право на шлюб; відомості про особу, з ким планується вступити до шлюбу; посилання на вік осіб, що бажають створити сім’ю, який не дозволяє це зробити за правилами Сімейного кодексу України; докази , що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітнього заявника чи заявниці. До заяви додаються копії відповідних документів (свідоцтв про народження, медичних довідок про вагітність тощо). При цьому батьки заявника (неповнолітньої особи, яка бажає укласти шлюб), а також особа, з якою планується укладення шлюбу, вказуються у заяві про надання права на шлюб як заінтересовані особи.

3) Чи потрібна згода батьків майбутніх наречених?

Для вирішення питання щодо зниження шлюбного віку не вимагається отримання згоди батьками неповнолітніх. Їх згода або, навпаки, заперечення проти реєстрації шлюбу їх неповнолітнім сином або донькою вирішального значення не має. Проте їх позиція по даному питанню повинна бути з’ясована у судовому процесі. Думка батьків може сприяти встановленню дійсних обставин справи, з’ясуванню відповідності надання цього права інтересам неповнолітнього, оскільки ця відповідність – головний критерій задоволення заяви про надання права на шлюб.

Судом неповнолітній особі надається право на укладення шлюбу з конкретною особою, дані про яку чітко зазначаються в судовому рішенні. Це означає, що одержавши право на шлюб з певною особою, не можна зареєструвати шлюб з іншою

Консультація міністра юстиції України: виконання рішень суду

Вітаю, пане Міністре! Чи не могли б ви мені відповісти на декілька запитань щодо виконання рішення суду? Маю на руках рішення суду і не знаю, що робити з ним далі.

З повагою, Олександр Рева

Що таке виконавче провадження?

Виконавче провадження – це завершальна стадія судового провадження. В Україні рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і у примусовому порядку.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.

Який порядок виконання рішення суду у добровільному порядку?

Боржник, за власним волевиявленням, може виконати рішення суду добровільно. У разі добровільного порядку виконання рішень про стягнення періодичних платежів, виконавчий документ разом із заявою може бути надісланий стягувачем підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Який алгоритм дій у випадку примусового стягнення заборгованості з боржника?

У разі задоволення судом вимог про сплату заборгованості, якщо боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право пред’явити виконавчий документ для примусового виконання. Для цього потрібно:

звернутися до суду, який розглядав справу, із заявою про видачу судового наказу або виконавчого листа;
написати заяву до державної виконавчої служби або приватного виконавця із проханням примусового стягнення заборгованості із боржника;
сплатити авансовий внесок до органу ДВС, куди буде подано виконавчий лист або до приватного виконавця;
подати заяву з копією квитанції про сплату авансового внеску до ДВС або приватного виконавця.

Які строки пред’явлення виконавчих документів?

Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання:

протягом 3-х років, з наступного дня після набрання рішенням законної сили, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
протягом 3-х місяців, якщо мова йде про посвідчення комісій по трудових спорах та виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган.
протягом усього періоду, у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо.

Якщо стягувач пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, він має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу.

Що потрібно сплатити за примусове виконання рішення?

Боржник: Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби у розмірі 10 % суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

У разі виконання рішення приватним виконавцем стягується основна винагорода, розмір якої становить 10 % стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Стягувач: Авансовий внесок – це кошти, за рахунок яких фінансуються витрати на організацію та проведення виконавчих дій органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем). Розмір авансового внеску становить:

2 % від суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати (до 41 730 грн );
1 мінімальний розмір заробітної плати (4 173 грн) за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову з боржника - фізичної особи та 2 мінімальні розміри заробітної плати (8 346 грн) з боржника - юридичної особи.

Хто звільняється від сплати авансового внеску?

Від сплати авансового внеску звільняються у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби:

інваліди війни, інваліди I та II груп;
законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;
громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Законі передбачені рішення суду, за виконання яких авансовий внесок не сплачується, наприклад:

стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та інші вимоги, що випливають із трудових правовідносин;
обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних та соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Як отримати присуджені кошти?

Грошові суми, стягнуті з боржника (у томі числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу ДВС чи рахунок приватного виконавця. За письмовою заявою фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Окремо хочу зазначити, що Мін’юст запровадив низку суттєвих новацій, серед яких створення Єдиного реєстру боржників, який ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України: https://erb.minjust.gov.ua.

Крім того, у 2018 році в зазначеному реєстрі відкрито публічні реєстри неплатників аліментів та боржників, які перешкоджають побаченням з дитиною, а також боржників, які мають заборгованість по заробітній платі.

Також, щоб забезпечити громадянам зручний сервіс у сфері примусового виконання судових рішень, ми відкрили чотири «Центри виконання рішень», де громадяни мають можливість подавати документи про примусове виконання рішень та інші документи виконавчого провадження за принципом екстериторіальності в межах відповідної області, отримати відомості з автоматизованої системи виконавчого провадження, перевірити документи на відповідність законодавству, отримати консультацію, швидко та правильно оформити документи, оплатити заборгованість чи авансовий внесок через термінал тощо. Завітати до «Центрів виконання рішень» можна за адресами:

м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 2;

м. Сєвєродонецьк, вул.Федоренка,10;

м. Суми, вул. Петропавлівська, 75;

м. Одеса, вул.Разумовська, 37.

Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

ГОЛОВНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

Місцезнаходження: бул. Машинобудівників 32, м. Краматорськ, Донецька область, 84313

Контактний телефон: (06264) 4-23-60,

Електронна адреса: [email protected]

Корисна інформація щодо зміни імені

У рамках правовпросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультуєщодо захисту прав українців та надає дієві механізми для захисту прав. ДРАЦСи зазичай асоціюються із реєстрацією шлюбу, проте це не єдина послуга. Також відділи державної реєстрації актів цивільного стану реєструють зміну імені.

Відтак, кожна фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків (одного з батьків - у разі, коли другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері) або за згодою піклувальника.

Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну прізвища та (або) власного імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним з батьків, така заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим з батьків.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

Державна реєстрація зміни імені проводиться за заявою про зміну імені фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем її проживання.

Заява про зміну імені подається в письмовій формі за умови пред'явлення паспорта громадянина України.

Одночасно до заяви додаються наступні документи:

- свідоцтво про народження заявника;
- свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);

- свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);

- свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

- свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено;

- фотокартка заявника;

-квитанція про сплату державного мита.

Заява про зміну імені розглядається відділом державної реєстрації актів цивільного стану у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає необхідні матеріали до територіального органу Національної поліції України за місцем проживання заявника для надання висновку про можливість зміни імені.

Територіальний орган Національної поліції України за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

- здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;

- наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

- офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

- подання заявником неправдивих відомостей.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції України про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає заявнику.

У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк від дня його надання відділом державної реєстрації актів цивільного стану може звернутися для державної реєстрації зміни імені до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким складається актовий запис про зміну імені. Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в суді в установленому порядку.

Відділи реєстрації актів цивільного стану все-таки можуть відмовити у таких послугах. Підстав для цього є кілька:

- якщо заявник не є громадянином України;

- якщо не виповнилося 14 років;

- якщо виповнилося 14 років, але не має згоди батьків (до 16 років);

-якщо вирішили змінити саме по батькові.

Таким чином, зміна прізвища чи імені - явище не таке вже й рідкісне.

Отже, людина все одно продовжує вірити у те, що зі зміною імені почнеться нове життя – повне неочікуваних змін, кольорів та подій…

Особливості проведення державної реєстрації та проставлення підпису в актових записах цивільного стану особами, які мають фізичні вади

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо захисту прав у різних сферах життя.

Зокрема, Відділи державної реєстрації актів цивільного стану — органи, яким державою надані повноваження щодо державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміни імені, смерті.

Акти цивільного стану є правочином — дією особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 208 Цивільного кодексу України встановлює, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Проте є громадяни, які внаслідок фізичних вад, травмування чи інших обставин не можуть проставити власний підпис у актах цивільного стану на підтвердження свого волевиявлення. Держава зобов'язана створити умови для реалізації такими громадянами прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити їх соціальний захист.

Статтею 8 Сімейного кодексу України визначено, що у разі, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані Сімейним кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Згідно зі статтею 8 Цивільного Кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до пункту 4 статті 207 Цивільного Кодексу України, якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом, або посадовою особою, яка має право на вчинення такої дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

В таких випадках за аналогією закону та права також застосовуються норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, який передбачає, що у разі, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа.

Якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, яка звернулася за вчиненням правочину, письменна, вона має прочитати документ і підписати його. Якщо така особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати документ, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня особа (сурдоперекладач), яка володіє технікою спілкування з глухою, німою або глухонімою особою і може підтвердити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи іншого документа відповідає волевиявленню та дійсним намірам учасника дії.

Заступник начальника Оболонського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації актів Ю.Л.Білоблодська

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

ПРАВО НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ

Питання, що стосуються спадкування, найбільш актуальні серед відвідувачів державних нотаріальних контор столиці.

Тож, Управління з питань нотаріату ГТУЮ у місті Києві надає консультацію щодо права на обов’язкову частину у спадщині.

Розподіляючи за заповітом майно між спадкоємцями за законом, залишаючи майно одному чи кільком із них, позбавляючи права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідаючи своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім, заповідач не має права позбавити права на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких законом встановлена обов´язкова частка. Такими спадкоємцями є неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту, мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки. Неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років. Непрацездатними вважаються жінки, що досягли 55 років та чоловіки 60 років; інваліди І,II,III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Спадкоємці інших черг навіть за відсутності спадкоємців першої черги, а також внуки та правнуки спадкодавця право на обов´язкову частку не мають.

Обов´язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов´язкової.

Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов´язкова частка).

Розмір обов´язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

2. До обов´язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов´язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов´язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов´язкову частку.

Спадкоємці, які мають право на обов´язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов´язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом, які б спадкували, якби такий порядок не був змінений заповітом. При цьому враховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов´язкову частку, а також вартість інших речей та прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов´язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов´язковій або більша, то правила цієї статті не застосовуються.

Тоді, коли заповідана частина майна, обов´язкова частка вираховується, виходячи з вартості всього спадкового майна, але виділяється такому спадкоємцеві з тієї частини майна, яке не охоплено заповітом, а залишена частина такого майна розподіляється між рештою спадкоємців за законом. Якщо такого майна недостатньо, тоді суми можуть бути утримані із частини майна, що заповідано.

Право на отримання обов´язкової частки не може бути поставлене в залежність від згоди інших спадкоємців. Однак якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов´язкову частку, то з відповідним позовом вони мають право звернутися до суду. Встановлений законом розмір обов´язкової частки може бути зменшений тільки в судовому порядку за позовом зацікавленої особи на підставі урахування відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, врахування в деяких випадках і майнового стану особи, що отримує спадщину тощо.

Якщо заповідачем для спадкоємця, що має право на обов´язкову частку, в заповіті встановлені обмеження та обтяження, зокрема виплата боргу, то вони є дійсними лише в тій частині, яка перевищує його обов´язкову частку.

Виходячи зі змісту ст. 202 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) — заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У наступній ст. 203 ЦК зазначено: правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Цивільним законодавством гарантовано власнику на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, але водночас і встановлено певні обмеження щодо права розпоряджатися своєю власністю, тобто визначено обмеження волі заповідача, шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

1. Але хто ж ці наші «улюблені», забезпечені законом, обов’язкові спадкоємці?

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

У ст. 6 Сімейного кодексу України (далі — СК) зазначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини), вона також зберігає за собою право на обов’язкову частку.

Якщо з малолітніми та неповнолітніми дітьми спадкодавця не виникає жодних зауважень, то на практиці часто у нотаріуса може постати питання, кого ж необхідно віднести до непрацездатних.

Крапку в цьому питанні остаточно поставило офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині, викладене в рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 (справа № 1-1/2014). Зупинимося на цьому рішенні і вибірково його процитуємо:

«…Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлений Цивільним кодексом України, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім’ї чи найближчих родичів спадкодавця».

Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абз.1 ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права на обов’язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Так, згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-ХIV, з наступними змінами, до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Абзац 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, з наступними змінами, визначає: непрацездатні громадяни — особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

«Враховуючи викладене та керуючись …, Конституційний Суд України вирішив:

В аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

Колегам також варто врахувати у своїй роботі, що у разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов’язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.

Якщо нотаріус все ж таки визначив коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, йому до спадкової справи необхідно додати документальні докази, які підтверджують вищевказаний факт.

Відповідно до п. 5 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження, за умови підтвердження батьками (одним із них), що ця особа є їх дитиною. До цієї категорії можна віднести і неповнолітніх осіб.

Непрацездатність підтверджується: пенсійним посвідченням (у разі коли особа досягла пенсійного віку, встановленого чинним законодавством України) або довідкою МСЕК про надання фізичній особі статусу інваліда будь-якої групи.

Державна реєстрація народження в пологовому будинку

Для зручності українців свідоцтво про народження малюка можна отримати просто в пологовому будинку.

В рамках реалізації наказу Міністерства юстиції України від 26.08.2015 № 1593/5 «Деякі питання організації роботи відділів державної реєстрації актів цивільного стану, пов’язаної з державною реєстрацією народження дитини» надається послуга щодо прийому та видачі документів про народження у закладах охорони здоров’я.

В пологових будинках ведеться прийом заяв для проведення державної реєстрації народження та видача свідоцтв про народження дитини, який здійснює відповідальний працівник відділу державної актів цивільного стану Головного територіального управління у місті Києві за наступним графіком прийому та видачі документів:

Населений пункт	Найменування закладу охорони здоров’я	Місцезнаходження закладу охорони здоров’я	Телефон	Графіки прийому відділів державної реєстрації актів цивільного стану
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 1	м. Київ, вул. Арсенальна, 5	(044) 285-05-77	вівторок - п’ятниця з 09:00 до 11:00 субота з 09:00 до 10:00 та з 14:00 до 15:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 2	м. Київ, вул. Мостицька, 11	(044) 4328740 (044) 4325994	Вівторок - п’ятниця з 10:00 до 12:00, субота з 09:00 до 11:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 3	м. Київ, вул. Кучера В., 7	(044) 4054100 (044) 4053124	вівторок - п’ятниця з 10:00 до 12:00 субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 4	м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 16	(044) 4118761 (044) 4118754	вівторок - п’ятниця з 09:00 до 11:00 субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 5	м. Київ, просп. Валерія Лобановського, 2	(044) 2759088 (044) 2758088	вівторок - п’ятниця з 10:00 до 11:00 субота з 10:00 до 11:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 6	м. Київ, вул. П. Запорожця, 26	(044) 5125033 (044) 5123638	вівторок - п’ятниця з 09:00 до 11:00 субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Київський міський пологовий будинках № 7	м. Київ, вул. Предславинська, 9	(044) 5228736 (044) 5228745	вівторок - п’ятниця з 09:00 до 11:00 субота з 09:00 до 10:00 та з 13:30 до 14:30
м. Київ	Комунальне некомерційне підприємство «Київський медичний центр «Академія здоров’я людини» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)	м. Київ, Харьківське шосе, 121	(044) 5642165	вівторок - п’ятниця з 10:00 до 12:00 субота з 10:00 до 11:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. Академіка О.М. Лук’янової Національної академії медичних наук України»	м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8	(044) 4839273 (044) 4836043	вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота з 10:00 до 11:00 та з 14:30 до 15:30
м. Київ	Пологове відділення Державного закладу «Дорожня клінічна лікарня №2 ст.Київ» Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»	м. Київ, просп. Повітрофлотський, 9	(044) 2440266 (044) 2111986	вівторок, середа, четвер,п’ятниця з 11:00 до 12:30 субота з 11:30 до 12:00 та з 15:00 до 16:00
м. Київ	Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСІДА-IVF»	м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 65	(044) 4558811	вівторок, середа, четвер,п’ятниця з 11:30 до 12:30 субота з 11:30 до 12:30 та з 15:30 до 16:00

В разі подання заяви для реєстрації місця проживання новонародженої дитини уповноваженому представнику довідку про місце проживання можна буде отримати у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві або відповідному органі реєстрації місця проживання центру надання адміністративних послуг, надіслана поштою.

Трудові права студентів та осіб, які поєднують навчання з роботою

Стаття 43 Конституції України гарантує всім громадянам право на працю, що включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» триває інформаційна кампанія щодо права студентів на навчання без хабарів та на якісну освіту. Столична консультує щодо того, як захистити правові права молоді та поєднати навчання і роботу.

Особи, які навчаються у навчальних закладах різних рівнів, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. Таке право також визначає Закон України «Про вищу освіту». Зокрема, у статті 64 говориться, що держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Отже, будь-який студент (бюджетник чи ні) може офіційно влаштуватися на роботу. Повна або часткова зайнятість залежить від вільного часу студента. Треба пам'ятати, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах. Крім того, до зарплати, яку отримують студенти-бюджетники одночасно зі стипендією, не застосовується податкова соціальна пільга.

Для працівників, які поєднують роботу з навчанням, законодавством встановлено пільги, які стосуються часу відпочинку, робочого часу, оплати праці та ін. Ці пільги визначені в главі 14 Кодексу законів про працю. Види пільг та їх обсяг залежить від форми навчання, виду навчального закладу та курсу перебування.

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки у зв’язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством. У залежності від виду занять, а також рівня акредитації вишу встановлюється різна кількість днів відпустки. На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата. Забороняється залучати таких працівників до роботи у надурочний час.

Трудовим законодавством не передбачено обмежень щодо поєднання студентами вищих навчальних закладів, зокрема, і тими, які навчаються за денною формою навчання, роботи i навчання. Тому установа/організація має право приймати на роботу таких працівників, у тому числi й на умовах повного робочого дня. Проте для студентів, як правило, встановлюють режим неповного робочого часу, аби вони мали змогу відвідувати заняття у навчальному закладі. Заробітна плата в такому разі виплачується відповідно до кількості відпрацьованих годин. Також така робота не є сумісництвом, і тому вона передбачає ведення трудової книжки відповідно до загального порядку та є для таких осіб основним місцем роботи.

Якщо студент працевлаштовується вперше, організація має оформити йому трудову книжку у порядку і в строки, передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58. Факт працевлаштування не впливає на право студента на отримання стипендії (у разі наявності такої).

Ще один спосіб працевлаштування студентів – це оформити договір підряду. Договір підряду – цивільно-правова угода, за якою регулюються стосунки замовник-підрядник. Тобто особу наймають для виконання певної роботи, результат якої легко перевірити. Наприклад, побутовий, будівельний підряд (переробка, ремонт, покращення речей тощо). В такому договорі має визначатись ціна, строки виконання роботи та способи її визначення, тобто матеріальної оцінки. Ризик такого договору в тому, що замовник має право розірвати угоду в будь-який час, а от виконавець може відмовитись лише в небагатьох випадках. Наприклад, через несплату або за відсутності матеріалів, які мав надати замовник.

Якихось спеціальних причин для звільнення студента денної форми законодавством не передбачено. Це можливо тільки на загальних підставах.

Управління персоналу

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Державна реєстрація шлюбу

Загальнонаціональний проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» покликаний підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави. Проте, чимало українців ставляться до інституту шлюбу без довіри та ігнорують його. Столична юстиція консультує щодо процедури державної реєстрації шлюбу та роз’яснює правові аспекти.

Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України).

Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України).

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки та чоловіка встановлюється у вісімнадцять років (стаття 22 Сімейного кодексу України).

За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (стаття 23 Сімейного кодексу України).

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають особисто письмову заяву за встановленою формою до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису (ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності.

Також заяву про державну реєстрацію шлюбу можна подати через Інтернет.

Для зручності громадян та уникнення черг у відділах державної реєстрації актів цивільного стану (далі – ДРАЦС) є можливість громадян подавати заяви через мережу Інтернет, а саме, за допомогою веб-порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану». Увійти на веб-портал можна за наступним посиланням: http://dracs.minjust.gov.ua/

Для реалізації даних послуг заявник повинен зареєструватися на веб-порталі «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану». Реєстрація користувача здійснюється шляхом заповнення реєстраційної форми, у якій обов’язково вказуються такі дані: прізвище, ім’я, по батькові, логін, адреса електронної пошти.

Якщо подана заява оформлена належним чином, вона реєструється працівником відділу ДРАЦС.

За результатами розгляду звернення щодо запису на попередній прийом користувачу надсилається повідомлення, у якому зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, посада та контактний телефон особи, яка буде здійснювати прийом, а також дата і час прийому.

Подання до відділів ДРАЦС звернень щодо заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану через мережу Інтернет не звільняє від необхідності особистого звернення користувача до відділу та подання ним документів, передбачених законодавством. За достовірність даних відповідає користувач. При цьому прийом відвідувачів, які звертатимуться без попереднього запису, здійснюється у звичайному режимі згідно графіку роботи відділу.

Вищевказане свідчить про зручність порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану», адже через його використання фізична особа може записатись на прийом до будь-якого відділу ДРАЦС в Україні у зручний для неї час, поставити запитання в он-лайн режимі, подати заяви на реєстрацію актів цивільного стану.

Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу.

За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України).

За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України).

У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених.

Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України).

Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

З 29 липня 2016 року Міністерство юстиції Українизапустило новий сервіс «Шлюб за добу».Сервіс покликаний зробити одруження максимально зручним та комфортним.

Перевагами користування даного сервісу є:

- реєстрація шлюбу в час та у місці, обраному жінкою та чоловіком,

- відсутність необхідності звернення в ДРАЦС.

Всі документи, складені іноземною мовою, подаються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

20.03.2019

Видача повторно свідоцтв про смерть

Державна реєстрація смерті проводиться шляхом складання актових записів про смерть. На підставі складеного актового запису у повній відповідності до нього видається свідоцтво про смерть (п.2 ст.9 Закону України “Про Державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01.07.2010р. (надалі Закон) та п.1 розділу ІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010р. р. № 3307/5 (далі Правила).

У разі, якщо оригінал свідоцтва про смерть вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється на підставі актового запису про смерть, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

Повторна видача свідоцтв про смерть у такому випадку здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі даним паперового носія актового запису або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану.

Згідно з вимогами ч.2 статті 19 Закону та пункту 4 розділу IV Правил свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію смерті здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану при підтвердженні права особи на отримання даних документів.

Зокрема, пункт 9 розділу IV Правил передбачає, що на заяві щодо повторної видачі свідоцтва про смерть відділ державної реєстрації актів цивільного стану зазначає дані документів, які підтверджують родинні стосунки заявника з померлим або право на спадкування.

інформація для батьків щодо державної реєстрація народження дитини

Народження дитини – завжди хвилююча подія для кожної родини. Малюк – це нове життя, справжнє щастя. Поява малюка – це найкраще, що може трапитися в житті! Але спершу потрібно зареєструвати та отримати перший документ немовляти у відділі державної реєстрації актів цивільного стану!

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові.

Підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є:

а) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (із змінами), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2013 року № 9.

Медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу заповнюється лікарем, під наглядом якого перебуває новонароджений, і засвідчується підписом керівника закладу охорони здоров'я та круглою печаткою закладу.

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про перинатальну смерть), у разі мертвонародження.

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них.

Якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них.

Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо із заявою про державну реєстрацію народження ця особа одночасно подає заяву про визнання батьківства.

Відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис пробатька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по-батькові батька дитини записуються за її вказівкою».

Так, наказом Міністерства юстиції України з метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини запроваджено пілотний проект, на реалізацію якого працівниками відділів ДРАЦС здійснюється прийом необхідних документів та видача свідоцтв про народження дитини безпосередньо у закладах охорони здоров’я, де приймалися пологи.

Перелік документів для реєстрації народження у пологовому будинку не відрізняється від того, що необхідний для реєстрації безпосередньо в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Потрібно надати оригінали таких документів як: медичне свідоцтво про народження, видане закладом охорони здоров’я, або висновок комісії, яка встановлює факт народження дитини поза закладом охорони здоров’я або відповідне судове рішення, у випадку якщо вище зазначені документи відсутні. Крім того, батьки зобов’язані надати паспорти, свідоцтво про шлюб (за наявності зареєстрованого шлюбу).

Мета проекту – спрощення порядку отримання адміністративних послуг населенням.

Реалізація проекту полягає в забезпеченні можливості отримання батьками дитини свідоцтва про її народження безпосередньо в пологому будинку без переміщення до органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Реалізація ініціативи Міністерства дозволить батькам без зайвого клопоту та втрати дорогоцінного часу отримати перший офіційний документ немовляти. Народжуйте! А про документи подбає Мін’юст!

26.02.2019

Нотаріальне посвідчення копії з документів

Законодавство України вимагає надання справжньої документації. Але в ситуаціях, коли такий папір подати не виходить, закон дозволяє передати державному органу завірену копію. Засвідчення копій документів означає встановлення точного відповідності початковим екземплярів.

Засвідчена нотаріусом копія документа усуває можливий сумнів щодо вірності цієї копії. Засвідчення вірності копій документів потребує додержання певних умов, за яких ця нотаріальна дія може бути вчинена, а копія документа матиме юридичну силу.

По-перше, документ, з якого засвідчується копія, повинен відповідати вимогам закону, тобто документ не повинен суперечити закону за змістом і за формою.

По-друге, документ повинен мати юридичне значення. Документ, з якого свідчиться вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, створювати певні правові наслідки для громадянина. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з'ясувати, з якою метою засвідчується копія. Неправомірною буде відмова нотаріуса засвідчити вірність копії документа, якщо строк його дії закінчився. Незважаючи на закінчення строку дії документ може мати юридичне значення за певних обставин, бо в ньому можуть стверджуватися факти минулого, які на цей момент мають значення для громадянина.

По-третє, засвідченням вірності копії документа є перевірка факту, чи може нотаріус з поданого документа засвідчити копію.

По-четверте, передбачається, що засвідченню підлягають копії тільки тих документів, що виходять від підприємств, організацій та установ і стосуються особистих прав та законних інтересів громадян. Отже, нотаріуси не мають права засвідчувати вірність копій листів одних підприємств, організацій чи установ, адресованих іншим підприємствам, організаціям чи установам, бо такі документи повинні зберігатись у справах цих підприємств, організацій чи установ. Вилучати й видавати зі справи ці листи забороняється.

Засвідчення копії можливе тільки в тому випадку, якщо нотаріус особисто побачив оригінал документу, перевірив його дійсність, правильність оформлення, наявність усіх необхідних реквізитів, порівняв його з копією, або ж самостійно за допомогою відповідної техніки зробив копію. І тільки після цього він може засвідчувати вірність копії з цього документу нотаріально, причому копія робиться подібною до оригіналу, тобто, якщо документ прошитий, то нотаріальна копія теж має бути прошита і скріплена печаткою та підписом нотаріуса.

У кінці документу робиться засвідчувальний напис нотаріуса, що підтверджує відповідність копії до оригіналу, і все це закріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

При цьому, забороняється засвідчувати вірність копій:

- документа, виданого фізичною особою, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа не засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи;

- паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень тощо;

- документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал

документа (довідки про народження дитини, довідки про смерть);

- додатка до документа без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості);

- копії з копії документа, якщо вірність копії (фотокопії) не засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія (фотокопія) видана не юридичною особою, що видала оригінал документа (в останньому випадку копія документа має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться в справах юридичної особи, яка видала документ);

- копії з копії рішення суду (витягу з нього), якщо таке рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили і що оригінал рішення знаходиться в суді із зазначенням номера справи;

- документа, виданого за кордоном органом держави, з якою Україна не уклала договір про правову допомогу, що скасовує вимогу легалізації документів, без такої легалізації.

Завідувач Двадцять першої київської державної

нотаріальної контори Л.С. Зубченко

Умови та процедура реєстрації народження дитини

Вважається, щонайважливішим документом, потреба в якому людина відчуває протягом усього життя, є паспорт. Напевно, саме тому його бережуть набагато більше, ніж свідоцтво про народження, хоча і отримують по досягненню повноліття. Але свідоцтво про народження - це єдиний документ із багатьох документів людини, який не лише засвідчує факт реєстрації народження дитини, а й засвідчує родинний зв'язок з батьками.

Свідоцтво про народження видається батькам після процедури реєстрації народження дитини абсолютно безкоштовно.

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєння їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Отримати свідоцтво про народження необхідно протягом місяця після народження дитини. Несвоєчасна без поважних причин реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану є правопорушенням , відповідальність за яке передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

До свідоцтва про народження вноситься наступна обов'язкова інформація: прізвище, ім'я по батькові дитини; дата народження дитини; місце народження дитини; національність та стать дитини.

До моменту подання заяви до відділення ДРАЦСу батьки дитини вже повинні визначитися з ім'ям та прізвищем дитини. При реєстрації народження дитини може бути присвоєно не більше двох імен.

Що стосується прізвища дитини, то воно може бути як по матері так і по батьку (у разі якщо у батьків різні прізвища). Також, дитині можуть дати подвійне прізвище. У такому разі, в своїй заяві батьки вказують, з якого прізвища воно повинно починатись – батька чи матері. По батькові дитині присвоюється за іменем батька. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі. Спір між батьками щодо прізвища та імені дитини може вирішуватись через органи опіки та піклування або за рішенням суду.

Свідоцтво містить також відомості про:

- номер актового запису про народження, дату складання актового запису ;

- батьків народженого, їх громадянство;

- місце реєстрації і дату видачі свідоцтва про народження;

- орган, що видав свідоцтво про народження.

Вносити до свідоцтва про народження записи, не передбачені Законом України заборонено. Достовірність інформації внесеної до свідоцтва про народження, скріплюється підписом відповідальної посадової особи та гербовою мастиковою печаткою органу, що видав свідоцтво.

Свідоцтво про народження дитини отримують її батьки. Якщо батьки перебувають у зареєстрованому шлюбі і мають однакові прізвища, для реєстрації достатньо присутності одного з батьків. Якщо у батьків різні прізвища, необхідна присутність обох. Якщо мати не перебуває у шлюбі, але бажає вказати відомості про батька дитини присутність обох батьків при подачі заяви, так і при отриманні свідоцтва про народження є обов'язковою, так як це передбачено законодавством України, а саме ст. 133 Сімейного кодексу України

У разі будь-яких причин, якщо батьки самі не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина чи в якому вона перебуває.

Документи для реєстрації:

- письмова (або усна) заява родича / уповноваженого представника;
- паспорт або інші документи, що засвідчують особу заявника;

- свідоцтво про шлюб;

- медичне свідоцтво про народження дитини.

Якщо батьки перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можна за місцем проживання батьків або за місцем його народженням. Місце проживання батьків визначається за штампом реєстрації у паспорті, а місце народження дитини – довідкою з медичної установи.

У такому разі батьки повинні надати наступні документи:

- письмова заява батьків;

- паспорти або інші документи, що засвідчують особу батьків;

- свідоцтво про шлюб;

- медичне свідоцтво про народження дитини.

Відповідно до ст. 126 Сімейного кодексу України, батьки які не перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можуть за місцем проживанням одного з батьків або за місцем народження дитини. Щоб зареєструвати дитину за місцем проживання батька, з заявою про реєстрацію одночасно подається спільна заява матері та батька про визнання батьківства. Таку заяву можна подати і до народження дитини, приклавши до неї з медичного закладу про довідку про вагітність. У разі, коли мати дитини не перебуває у шлюбі і не має спільної заяви батьків та рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я, по батькові за бажанням матері.

Необхідні документи для реєстрації:

- паспорта або інші документи, що засвідчують особу матері;

- заява матері;

- медичне свідоцтво про народження дитини.

У виняткових випадках, при народженні дитини поза медичним закладом, потрібні додатково наступні документи: довідки лікаря, який подав допомогу при пологах. У разі народження дитини вдома без медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписом двох свідків, присутніх при пологах, із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, місця проживання і документів, що посвідчують їх особи, у «графі» документи, що підтверджують факт народження дитини, а також медичним документом про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (приватного лікаря).

Свідоцтво про народження знадобиться в момент вступу до освітньої установи, укладення різноманітних юридичних угод, оформлення закордонного паспорта, пенсії та інше.

Начальник Голосіївського районного
у м. Києві відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Головного
територіального управляння
юстиції у м. Києві

В.М. Жданович

Консультація Міністра юстиції України: як укласти шлюбний договір

Доброго вечора! Ми з нареченою плануємо одружитись навесні. Щоб не опинитися серед сімейних пар, які сваряться через кожну копійку, хочемо укласти шлюбний договір. Знаю, що така практика для України є новою, тому розкажіть, будь ласка, про неї більш детально?

Артем Миколайчук

На диво багато українців не знають, що у 1992 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України», де вперше було зафіксовано таке поняття, як шлюбний договір. Однак цей вид договорів поки що не набув достатньої популярності серед українських родин. Минулого року такий договір підписали всього 2 544 подружжя, а це трохи більше 1% від кількості укладених у 2018 році шлюбів.

Як укладати шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в 3 примірниках і нотаріально посвідчується державним або приватним нотаріусом. Хочу зауважити, що перед оформленням документів нотаріус повинен роз’яснити сторонам їхні права і обов’язки.

При цьому, договір може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, і тоді він вступає в силу в день реєстрації шлюбу, так і вже одруженою парою. У такому випадку документ почне діяти з моменту нотаріального посвідчення.

Що може бути внесено у договір?

Загалом шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям та визначаються їхні майнові права й обов'язки. Дружина та чоловік мають право внести в договір будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству, наприклад:

визначення майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі;

визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї та встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;

встановлення порядку поділу майна у разі розірвання шлюбу;

встановлення порядку користування майном та житлом;

право на утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;

інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

У договорі, як правило, не прописуються конкретні суми, а все обчислюється в процентному співвідношенні. Водночас, українським законодавством заборонено регулювання шлюбною угодою особистих відносин між подружжям, а також особистих відносин між батьками і дітьми.

Скільки діє шлюбний договір?

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії та за бажанням сторін, можуть передбачатися строки тривалості окремих прав та обов'язків. Крім того, сторони можуть зазначити чинність окремих умов договору навіть після припинення шлюбу.

Чи можна змінити умови договору?

Звісно можна, але хочу попередити, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Внести зміни до шлюбного договору можна двома шляхами:

якщо обидва з подружжя бажають змінити умови шлюбного договору, вони звертаються до нотаріуса із відповідною заявою

на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

За яких умов шлюбний договір може бути розірваний або визнаний недійсним?

Процедура така сама, як і для внесення змін до договору, тобто припинення дії шлюбного договору відбувається за таких підстав:

відмова подружжя від договору шляхом подання заяви до нотаріуса;

розірвання шлюбного договору на вимого одного з подружжя за рішенням суду.

Одностороння відмова від шлюбного договору також не допускається.

Той з подружжя, хто подав позов про розірвання шлюбного договору повинен довести суду обставини, які спонукали до прийняття такого рішення . Крім того, шлюбний договір може бути визнаним повністю або частково недійсним. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Зі свого боку додам: особисто я радив би подружнім парам і тим, хто лише планує одружитися, не нехтувати таким інструментом, як шлюбний договір. Адже яким би не було сильним кохання в день весілля, ніхто не застрахований від життєвих змін. Підписання контракту дає чітке розуміння, з чим залишиться кожен з членів подружжя після розлучення. А у багатьох випадках саме договір стає реальним механізмом зберегти власність у разі виникнення претензій, котрі стосуються боргів одного з подружжя.

Так само на випадок розлучення договір може містити умови утримання дітей, терміни і розмір виплат. А аліменти в такому випадку стягуватимуться на підставі виконавчого напису нотаріуса без необхідності довгої судової тяганини.

Мін’юст зробив усе можливе, щоб зробити одруження простим і комфортним. Однак слід пам’ятати, що шлюб - це не забавки, а серйозний крок, тож ставитися до нього треба відповідально.

13.02.2019

Інформація про харчові продукти стала доступнішою

Часто про те, що до складу харчових продуктів входять численні Е-шки та ГМО, дізнаємось тільки тоді, коли вдома під лупою уважно розглядаємо склад виробу. Гірше, якщо багато інгредієнтів навіть не зазначені на упаковці. Так було з Наталею, котра у супермаркеті купила масло, але через дрібний шрифт та погане освітлення у приміщенні не побачила, що у складі є рослинні жири.
Відтак, щоб забезпечити права споживачів і максимально зблизити українське та європейське законодавство у контексті надання споживачам інформації про продукти, у грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». 4 лютого Закон підписав Президент, а вже влітку 2019 року новації набудуть чинності.
Цей Закон передбачає такі новації:
- збільшення штрафу за ненадання обов’язкової інформації про продукт;
- детальне інформування про інгредієнти та алергени;
- інформування споживачів про наявність домішок та ароматизаторів;
- зазначення на упаковці інформації про термічну обробку;
- зазначення обов’язкової інформації про використання рафінованої олії або жирів рослинного походження, зокрема,пальмової олії та ін.
Новації також забороняють використання у маркуванні інформації про продукцію, яка може ввести споживача в оману і приписує харчовим продуктам лікувальні властивості. Це стосується не тільки надписів на упаковці, але й рекламних роликів і стендів. Адже більшість громадян дізнаються про продукти саме з реклами і вірять «на слово» гарно сформульованим рекламним лозунгам.
Ухвалений Закон стосується будь-якої інформації про харчовий продукт, яка надається через інтернет або просто повідомляється споживачеві під час продажу, у тому числі в місцях громадського харчування. У разі дистанційної реалізації інформація має бути доступною до моменту придбання продукту.
Також передбачається обов'язкове зазначення інформації про наявність у харчовому продукті генетично модифікованих організмів, якщо частка ГМО в продукті перевищує 0,9% у кожному інгредієнті.
Які санкції для порушників?
Таким чином, Закон має змусити виробників вказувати вичерпний та чесний склад харчових продуктів. Для порушників передбачена адміністративна відповідальність: для юросіб – штраф у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (62 595 грн), для фізичних осіб-підприємців – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (41 730 грн). Якщо порушення не становить загрози для життя та здоров’я громадян, штраф становитиме 3 мінімальних заробітних плати (12 519 грн).
Ненадання інформації споживачеві та введення в оману щодо речовин і харчових продуктів, які викликають алергічні реакції або непереносимість, передбачає накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб-підприємців – у розмірі 20 мінімальних заробітних плат.
Права, що гарантовані кожному споживачеві
Кожен споживач має знати, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», купуючи, замовляючи або використовуючи продукцію, яку реалізують на території України, він має право на:
- захист своїх прав державою (здійснюють управління захисту прав споживачів органи Держспоживстандарту, судові органи);
- належну якість продукції та обслуговування;
- безпеку продукції;
- необхідну, доступну, достовірну та вчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
- відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої через недоліки продукції (дефект), відповідно до Закону;
- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
- об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103 та захищайте свої права разом із Мін’юстом!

Консультація Міністра юстиції: Як стягнути аліменти на користь дитини?

Павле Дмитровичу, роз’ясніть, будь ласка, як стягнути аліменти з колишнього чоловіка? Ми не проживаємо разом більше ріку, батько дитину майже не бачить та матеріально не підтримує. Дякую за відповідь.
Світлана Корнєєва
Що треба зробити для виплати аліментів?
Є два способи: мирним шляхом та в примусовому порядку.
Так, сторони між собою домовляються щодо розміру та періодичності сплати аліментів на дитину в добровільному порядку. Дана домовленість може бути лише усною, але для додаткових гарантій виконання домовленостей батьки дитини можуть укласти між собою нотаріально посвідчений договір про утримання дитини.
Також один із батьків може подати за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
У разі відсутності домовленостей один із батьків може звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів.
В подальшому стягувач аліментів може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів за місцем виплати платникові аліментів заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу.
Чи потрібно підписувати якісь папери?
Обов’язку підписання таких паперів немає. Однак батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Як стягнути аліменти у судовому порядку?
Той з батьків, з ким мешкає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом. У такому випадку аліменти на дитину присуджуються або як частка від заробітку, або у вигляді конкретно визначеної суми.
Справи розглядаються місцевими судами за місцем проживання чи реєстрації відповідача.
Також позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
У разі видачі судом виконавчого документу, стягувач може самостійно надіслати виконавчий документ за місцем роботи боржника або отримання ним інших доходів із заявою про здійснення відрахування аліментів, або направити/подати заяву разом із оригіналом виконавчого документу для примусового виконання до органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця.
Яким може бути розмір аліментів?
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
У 2019 році прожитковий мінімум на дітей становить:
віком до 6 років:
з 1 січня– 1626 грн;
з 1 липня – 1699 грн;
з 1 грудня – 1779 грн
віком від 6 до 18 років:
з 1 січня – 2027 грн;
з 1 липня – 2118 грн;
з 1 грудня – 2218 грн
Однак є виключення. Якщо платник аліментів має нерегулярний дохід, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, яка підлягає щорічній індексації.
Той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Коли призначається державна допомога?
Тимчасова допомога призначається у разі, якщо:
рішення суду про стягнення аліментів не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;
стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває у місцях позбавлення волі, якого визнано недієздатним, або він перебуває на строковій військовій службі;
місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.
Для призначення тимчасової допомоги одержувач подає органу соцзахисту населення за місцем проживання (перебування):
заяву;
копію свідоцтва про народження дитини;
інші документи.
Розмір тимчасової допомоги розраховується як різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.
Чи можливо стягнути аліменти за минулий час?
Так, законодавством передбачені випадки, коли аліменти можна стягнути за минулий час, але не більше ніж як за 10 років та окремі підстави, коли аліменти стягуються за весь час.
Як виконується рішення суду?
Після набрання рішення суду законної сили, стягувач подає до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю заяву та виконавчий лист. На підставі цих документів виконавець відкриває виконавче провадження.
До пред’явлення на примусове виконання виконавчий документ про стягнення аліментів може бути самостійно надісланий стягувачем за місцем роботи боржника.
Під час виконання у примусовому порядку виконавець вживає заходи примусового виконання. Якщо боржник працює або отримує пенсію державний виконавець виносить постанову, яку направляє за місцем роботи боржника або за місцем отримання пенсії для утримання аліментів.
Якщо є заборгованість виконавець робить відповідний розрахунок та зобов’язаний повідомити про нього стягувача і боржника. У разі якщо розмір заборгованості зі сплати аліментів перевищує 3 місяці:
відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників;
майно боржника арештовується виконавцем, вилучається та реалізується.
Якщо боржник ухиляється від виконання рішення та має заборгованість, виконавець застосовує до нього санкції та обмеження встановлені законом. У разі відсутності відомостей про місце перебування боржника, за поданням виконавця судом виноситься ухвала про розшук боржника.
Яка відповідальність боржника за несплату аліментів?
Завдяки дії розроблених Мін’юстом законів #ЧужихДітейНеБуває, до неплатників аліментів застосовуються ряд обмежувальних заходів.
Якщо розмір заборгованості по сплаті аліментів перевищує 4 місяці (та 3 місяці для батьків важкохворої дитини) встановлена можливість накладення обмежень на неплатників аліментів щодо:
• виїзду за межі України;
• керування транспортними засобами;
• користування зброєю;
• полювання.
Крім того, передбачені обмеження щодо перебування на державній службі. Також боржник з аліментів не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України.
Не менш дієвим є запровадження фінансових санкцій, передбачено штраф за несплату аліментів залежно від суми заборгованості:
• понад 1 рік – 20%;
• понад 2 роки – 30%;
• понад 3 роки – 50%
Також, в законах ми передбачили відповідальність для неплатників аліментів у вигляді суспільно корисних робіт, адміністративного арешту та позбавлення волі.
Від себе можу додати: пакет законів #ЧужихДітейНеБуває дійсно працює, про що свідчать результати за 2018 рік, коли боржники сплатили 4,6 млрд грн аліментів на користь 555 тис дітей та майже 50 тис документів було відкликано через відсутність претензій до боржника.
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Футбол і Закон

Головне територіальне управління юстиції в місті Києві та Фан-клуб «Динамо» продовжують серію правових консультацій «Футбол і закон» для футбольних уболівальників, які вирушають за кордон за футбольною командою «Динамо».

14 лютого «Динамо» зіграє матч із «Олімпіакосом» у 1/16 Ліги Європи УЄФА у м. Пірей (Греція).

Футбольний клуб

Динамо

Олімпіакос

Заснування

1927

1925

Досягнення

Найбільш титулований клуб України (15-разовий абсолютний чемпіон України),

дворазовий чемпіон Кубку володарів кубків УЄФА,

півфіналісти Ліги Європи УЄФА

Багатократний чемпіон Греції,

Володар Кубка Греції та 4-кратний чемпіон Суперкубку Греції

Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко розповів, як захистити свої права за кордоном під час подорожі до Греції.

Греція – одна з країн-членів Європейського союзу.

Столицею Греції є Афіни. Греція знаходиться в одному з Україною часовому поясі, тому вам не доведеться змінювати час.

Офіційна валюта у Греції – євро.

З 01 січня 2018 року в країні введений туристичний податок.

Ставки туристичного податку в Греції:

- Готель 5 зірок – 4 євро/ніч.

- Готель 4 зірки – 3 євро/ніч.

- Готель 3 зірки – 1,5 євро/ніч.

- Готель 1 і 2 зірки – 0,5 євро/ніч.

- 4-кімнатні квартири/апартаменти – 1 євро/ніч.

- 3-кімнатні квартири/апартаменти – 0,5 євро/ніч.

- 1- і 2-кімнатні квартири/апартаменти – 0,25 євро/ніч.

Між Грецією та Україною (як із іншими країнами ЄС) для власників біометричних паспортів діє безвізовий режим (перебування на території ЄС до 90 днів протягом кожних 180 днів).

Митні правила

Без декларування дозволяється ввезення/вивезення суми до 10 тисяч євро (обов’язковому декларуванню підлягає сума від 10 тисяч євро). Норми дозволених для ввезення/вивезення алкогольних та тютюнових виробів стандартні для усіх країн Європейського союзу (200 сигарет або 50 сигар чи 250 грамів тютюну, або ці вироби в наборі загальною вагою, що не перевищує 250 грамів; 5 літрів пива, 2 літри вина, 1 літр міцних (із вмістом спирту більш як 22%) алкогольних напоїв.

На території Греції дозволяється використання посвідчення водія громадянина України міжнародного зразка. Автомобілі з українською реєстрацією можуть перебувати на території Греції до 3 місяців.

Перед виїздом обов’язково придбайте медичну страховку на період перебування за кордоном.

Будьте уважні

Наплив нелегальних мігрантів із мусульманських та африканських країн, гостра соціально-економічна криза – основні фактори, що вплинули на різке погіршення криміногенної обстановки у великих міських центрах. Проте елементарні правила безпеки допоможуть вберегтись від курйозів:

- зробіть ксерокопії всіх важливих документів, один екземпляр заберіть із собою, другий залиште в номері;

- Ви повинні мати точну адресу вашого місця перебування чи помешкання. Залиште їх вашим близьким;

- Ваш паспорт повинен бути завжди з вами, ніхто не має права залишати його в себе;

- окремо збережіть контакти на екстрений випадок.

Корисні телефони

100 – поліція

171 – туристична поліція

166 – швидка допомога

112 – загальний номер служби екстреної допомоги в країнах ЄС.

Посольство України в Грецькій Республіці
Адреса
вул. Стефану Дельта, 2, м. Афіни, р-н Філотеї, 152 37, Греція
Номер телефону
(+30210) 68 00 230
Номер гарячої лінії
+30 69 327 656 06
Електронна адреса
[email protected]
Посилання на сайт ЗДУ
http://greece.mfa.gov.ua

Права, про які потрібно знати кожному пенсіонерові

Мабуть, у молодості мало хто задумується над тим, якою буде пенсія та на які пільги можна претендувати. Проте чимало українських пенсіонерів через зубожіння чи інші фактори не можуть розраховувати на підтримку дітей та онуків і змушені жити тільки на пенсійні виплати. У такому випадку пільги стають просто рятівним кругом для виживання.

Пані Ользі 68 років. Молоді роки жінка пропрацювала в колгоспі, а 23 роки до пенсії трудилася в одному зі столичних універсамів. Загалом в неї більше 40 років трудового стажу. Зараз жінка тільки взимку повертається до столиці, а навесні, влітку та восени проводить час на дачній ділянці в Черкаській області, щоб запастися продуктами. Повертаючись до Києва, вона користується пільгами для проїзду в транспорті.

Пенсія призначається як для чоловіків, так і для жінок після досягнення 60 років (Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Зауважте, пенсію нараховують не тільки за віком.

- Пенсія у зв’язку з втратою годувальника

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на повному його утриманні та одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

- Пенсія по інвалідності (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою; інвалідності з дитинства).

Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

особи з інвалідністю I групи – 100 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю II групи – 90 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю III групи – 50 відсотків пенсії за віком.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (станом на 1 січня 2019 року = 1497 грн). Проте мало пенсіонерів дійсно знають усі свої права, законні пільги та преференції, тому я підібрав найбільш актуальні з них.

1. Право на субсидію

Субсидія – це адресна безготівкова допомога сім’ї, яка надається на погашення витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

Для призначення житлової субсидії необхідно звернутися до структурних підрозділів соціального захисту населення та надіслати/подати такі документи:

- заява;

- декларація про доходи.

Також наявна функція подання документів у режимі онлайн на сайті https://subsidii.mlsp.gov.ua/.

Рішення про призначення (непризначення) субсидії приймається протягом 10 днів після подання заяви та отримання усіх необхідних відомостей на запит від інших організацій, органів влади та суб’єктів господарювання.

2. Право на безоплатну правову допомогу

Безоплатна правова допомога – це правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає в себе такі види правових послуг, як захист, здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

Для забезпечення оперативного реагування на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні. Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги.

3. Право безоплатного проїзду у громадському наземному транспорті

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» передбачено, що право на безоплатний проїзд для пенсіонерів за віком надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки.

Безоплатний проїзд застосовується на міський пасажирський транспорт загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

Також розглянемо такий вид соціального статусу, як «Ветеран праці».

Згідно з Законом України «Про основи соціальної захищеності ветеранів праці та інших громадян похилого віку» (далі – Закон) ветеранами праці є:

- усі громадяни зі стажем роботи 40 років – для чоловіків і 35 років – для жінок, які вийшли на пенсію;

- громадяни, яким призначено пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 25 років, у чоловіків – 30 років;

- за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими та важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 30 років, у чоловіків – 35 років та інший перелік осіб, передбачений Законом.

Права та пільги ветеранам праці:

- першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з коштовного каміння);

- переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування;

- щорічне медичне обстеження і диспансеризація з залученням необхідних фахівців;

- першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

- переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир, забезпечення їх паливом.

Документом, що підтверджує статус ветерана праці, є посвідчення ветерана праці. Посвідчення і нагрудний знак ветерана праці видають за місцем проживання ветерана органи праці та соціального захисту населення, а ветеранам-військовослужбовцям – органи, які здійснюють їхнє пенсійне забезпечення. У посвідченні обов'язково повинні бути особистий підпис ветерана праці, його фотографія та печатка органу, який видав посвідчення. Видають посвідчення і нагрудний знак безкоштовно.

Якщо є додаткові правові питання, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» за номером 0800 213 103 цілодобово.

Станіслав Куценко Станіслав Куценко

31.01.2019

Пакет Закону “Чужих дітей не буває”

Другий пакет Законів #ЧужихДітейНеБуває набрав чинності 28.08.2018.
Його норми – низка ініціатив заради щасливого дитинства маленьких українців та розбудови інституту відповідального батьківства.
Зокрема, серед нововведень цього пакету законів:
• збільшення мінімального розміру аліментів,
• накладення додаткових штрафів на суму боргу по аліментах,
• спрощення процедури виїзду за кордон з тим із батьків, з ким проживає дитина,вдосконалення порядку побачень з дитиною того з батьків, хто з нею не проживає,
• обмеження щодо перебування боржників на державній службі,
• кримінальна відповідальність за ухилення від суспільно корисних робіт у вигляді позбавлення волі до 2 років,
• податкові пільги для сумлінних батьків, які витрачають додаткові кошти на гуртки, навчання, спортивні секції і духовний розвиток дитини тощо.
ЧужихДітейНеБуває.
Документи передбачають посилення відповідальності неплатників аліментів, збільшення мінімального рівня фінансової підтримки дітей, які проживають в неповних сім’ях, та запровадження пільг і стимулів для батьків, які сумлінно виконують свій обов’язок.
До прийняття другого пакету законів #ЧужихДітейНеБуває мінімальна сума аліментів становила близько 900 гривень. Нікому не треба пояснювати, що за ці гроші навіть прогодувати дитину неможливо, не кажучи про купівлю книжок, іграшок, одягу, оплату розвиваючих курсів чи гуртків.
Також серед новацій:
Система додаткових фінансових санкцій для неплатників у розмірі від 20% до 50% від суми боргу у разі його накопичення більше 1 року.
Система автоматизованого арешту коштів боржників.
Притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від суспільно корисних робіт.
Обов’язок засуджених працювати, щоб забезпечити сплату аліментів.
Українці, які хочуть посісти керівні посади на держслужбі, повинні будуть подати довідку про те, що вони не мають боргів перед дітьми більше 6 місяців.
Звільнення чиновників, які мають заборгованість більше 12 місяців.
Застосування обмежень першого пакету до батьків, які не платять аліменти дітям з інвалідністю або тяжко хворим дітям вже після того, коли борг перевищить суму за 3 місяці.
Правила виїзду дитини віком до 16 років за кордон без згоди другого з батьків з 29 серпня змінились відповідно до ухваленого у липні закону з пакету, розробленого Мін'юстом у межах ініціативи "Чужих дітей не буває".
Згідно з новим законом на термін більше одного місяця можна виїхати за кордон без згоди другого з батьків, якщо останній має заборгованість зі сплати аліментів, розмір якої перевищує у сумі сплати аліментів за 4 місяці та 3 місяці, якщо дитина є тяжкохворою або з інвалідністю (у цьому випадку ще потрібно мати довідку, що підтверджує хворобу чи інвалідність), та необхідно пред'явити довідку, видану органом ДВС чи приватним виконавцем, про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Довідку про заборгованість можна отримати, попередньо звернувшись до державної виконавчої служби Мін'юсту або до приватного виконавця.
До другого пакету законопроектів в рамках ініціативи #ЧужихДітейНеБуває входять: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми» (№ 8294 від 19.04.2018), Закон «Про внесення змін до статей 165 та 166 Податкового кодексу України» (№ 8295 від 19.04.2018) та Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (№ 8296 від 19.04.2018).

Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

Безоплатна правова допомога

Що таке безоплатна правова допомога та як її отримати?
Безоплатна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.
Закон України «Про безоплатну правову допомогу» визначає порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги.
Система надання безоплатної правової допомоги в Україні – це мережа з 551 точки доступу до правових послуг: 23 регіональних, 96 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та 432 бюро правової допомоги у всіх регіонах України, а також Координаційний центр з надання правової допомоги.
Безоплатна первинна правова допомога, суб’єктами права на яку є усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, включає такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Безоплатну первинну правову допомогу надають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи, місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги/бюро правової допомоги усім громадянам України, які перебувають під юрисдикцією України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:
1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;
2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;
2-1) внутрішньо переміщені особи;
2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб;
3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;
4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;
особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;
особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі;
8) особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;
9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;
12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;
13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
Також право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

ЯК ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?
Для забезпечення оперативного реагування на повідомлення про затримання осіб, на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні.
Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги або бюро правової допомоги.
Для отримання більш вузькоспеціалізованої правової допомоги дзвінки, що надходять за безкоштовним телефонним номером 0-800-213-103 від постраждалих від домашнього насильства, перенаправляються до Третього та Четвертого київських місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. З вересня по грудень минулого року до центрів було переадресовано 147 телефонних дзвінків щодо домашнього насильства.
+380 44 364-23-93 – call-центр (багатоканальний)
пн.-чт. 09:00-18:00, пт. 09:00-16:45
[email protected]; [email protected]
Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

Порядок виїзду з України малолітніх та неповнолітніх дітей. Нотаріальне оформлення заяви від батьків.

Порядок виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку, регулюється Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 25.08.2010 р. за № 724 (надалі Правила). Відповідно до цих Правил виїзд за кордон осіб, що не досягли 16-річного віку здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Для виїзду з України громадян, яким не виповнилось 16-ти років, в супроводі одного з батьків необхідна нотаріально посвідчена згода другого з батьків. Якщо виїзд за межі України буде відбуватися в супроводі сторонніх осіб – необхідна нотаріально посвідчена згода обох батьків.
Для засвідчення нотаріусом справжності підпису громадянина в заяві про згоду на виїзд дитини за межі України, необхідна особиста присутність у нотаріуса того з батьків, чий підпис буде засвідчуватись нотаріально або присутність обох батьків, якщо згоду на виїзд дитини будуть надавати обидва батьки. Кожен з батьків може оформити окрему заяву про виїзд їх дитини за кордон, у разі їх окремого проживання (тимчасового перебування).
Звертатися за засвідченням справжності підпису в заяві про згоду батьків на виїзд дитини за кордон можна до будь-якого нотаріуса, незалежно від місця реєстрації або місця проживання (місця перебування) батьків дитини. У відповідності зі ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники не мають права передавати свої права іншим особам, тобто зробити заяву на виїзд дитини можуть батьки тільки особисто, передати такі повноваження по довіреності не можливо.
Відповідно до Правил у заяві про згоду батьків на виїзд їх дитини за кордон обов’язкового зазначаються держава прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі.
У деяких випадках, чітко встановлених законодавством України, виїзд дітей за кордон може відбуватися без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, а саме:
1) якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
2) якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон дитина, що не досягла 16-річного віку, або у паспортному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;
3) у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Крім того, 07 грудня 2017 року Верховною Радою України внесено зміни до Сімейного кодексу України, які набрали чинності 06 лютого 2018 року, відповідно до яких той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
В нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли в деяких заявах, справжність підпису на яких засвідчена нотаріусами, зазначається про делегування батьками супроводжуючій особі своїх батьківських прав. Відповідно до статей 153, 154 СКУ, статті 242 ЦКУ батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, при цьому представництво батьками малолітніх та неповнолітніх дітей є їхнім обов’язком, а не правом, від якого вони, відповідно, не можуть відмовитись. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦКУ правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Таким чином, заява, яка містить можливість делегування прав батьків дитини, грубо порушує чинне законодавство України і засвідчення справжності підпису на такій заяві є неприпустимим. Як показує практика, при засвідченні справжності підписів на таких заявах нотаріусам варто крім прізвища, ім’я та по-батькові супроводжуючих осіб зазначати також їх дату народження для чіткої ідентифікації такої особи.
Також існують випадки, коли у текстах заяв від батьків на виїзд їх малолітніх дітей за кордон нотаріуси помилково зазначають застереження, встановлене ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Відповідно до цієї статті, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, – до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
2) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, – до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
3) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення – до відбуття покарання або звільнення від покарання;
4) він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань;
5) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції – до припинення нагляду.
Кримінальним Кодексом України встановлено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, а за тяжкі – від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Отже, жодне вказане у ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” обмеження не може стосуватися малолітньої дитини, тому таке посилання в заяві є помилковим, однак, таке застереження можна зазначати в заяві щодо неповнолітньої дитини.
Також слід мати на увазі, що у зв’язку з набранням чинності Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року та Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (затверджений наказом Антитерористичного центру при СБУ від 12.06.2015 N 415ог (із змінами та доповненнями)) в нотаріальній практиці виникла необхідність засвідчення справжності підписів батьків на заявах про їх згоду на в’їзд на тимчасово окуповану територію – Автономну Республіку Крим та міста Севастополя та на неконтрольовану територію Луганської та Донецької областей та їх виїзд з цих територій. Тому текст заяви повинен містити таке формулювання: «даємо згоду на тимчасовий в’їзд на тимчасово окуповану територію України – Автономну Республіку Крим та міста Севастополя та виїзд з неї».
Щодо згоди батьків на тимчасовий в’їзд їх дітей на неконтрольовану територію (у район проведення Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей). Текст заяви повинен містити таке формулювання: «даємо згоду на тимчасовий в’їзд на неконтрольовану територію (у район проведення Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей) та виїзд з неї».
Слід зазначити, що в Україні основні підходи до реалізації прав дітей на виїзд за межі України протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до захисту інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства та багатьма іншими факторами.

Завідувач Двадцять першої київської
державної нотаріальної контори Л.С. Зубченко
Вик.: Бондарчук А.О.

Накладання заборони відчуження

При посвідченні різноманітних угод щодо відчуження чи застави нерухомого майна, видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя чи оформлення спадкових прав на нерухоме майно однією з основних обставин, яку перевіряє нотаріус та яка суттєво змінює порядок вчинення нотаріальної дії, є наявність чи відсутність заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна.
Із самої назви нотаріальної дії випливає її суть: перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності – розпорядження цим майном, або ж не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги, що можуть бути реалізовані.
Стаття 73 Закону України "Про нотаріат" містить перелік випадків, коли державний нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна. Так, заборона накладається тоді, коли:
установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; посвідчується договір довічного утримання;посвідчується договір про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;в усіх інших передбачених законом випадках.
До інших передбачених законом випадків належить накладення арешту на об'єкти нерухомого майна органами дізнання чи слідства або судовими установами у зв'язку зі справами, що знаходяться в їхньому провадженні.
За повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видану громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку заборона на відчуження цього об'єкта накладається автоматично.
При посвідченні договору довічного утримання заборона на відчуження нерухомого майна, яке є об'єктом договору, теж накладається обов'язково, оскільки, по-перше, набувач придбаного жилого будинку не має права розпорядитися цим майном до смерті особи, яка є відчужувачем за договором. Його право власності не має однієї складової - права розпорядитися цим майном до смерті відчужувача, а по-друге, накладення заборони на відчуження хоч і є самостійною нотаріальною дією, але вчиняється водночас із посвідченням угоди про довічне утримання і є обов'язковою умовою для посвідчення договору довічного утримання.
Інакше вирішується питання про накладення заборони при посвідченні договору застави. На підставі ст. 184 ЦК УРСР (яка нині втратила силу) заборона на жилий будинок накладалась обов'язково. І зі змісту ст. 73 Закону України "Про нотаріат" теж можна зробити такий висновок. Але з набуттям чинності Законом України "Про заставу" сторони можуть самі на підставі ст. 32 цього Закону вирішувати, накладати чи ні заборону на відчуження цього об'єкта нерухомого майна, про що зазначають у тексті цього ж договору.
Якщо за домовленістю сторін заборона на відчуження майна не накладається і про це записано в тексті договору, нотаріус не накладає заборони на відчуження предмета застави. Якщо ж у тексті договору питання накладення заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна вирішено позитивно або ж про це взагалі нічого не сказано в договорі, то нотаріус має право накласти заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, яке є предметом застави, керуючись ст. 73 Закону України "Про нотаріат".
Накладення заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна здійснюється за їхнім місцезнаходженням.
Заборона на відчуження земельної ділянки накладається за місцем її розташування.
Зняття заборони провадиться на підставі повідомлення установи, банку, підприємства чи організації про погашення позички, повідомлення про припинення договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання.
Про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами накладеного ними арешту на нерухоме майно нотаріус робить відповідні записи в реєстрі заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон на відчуження та арешт нерухомого майна. Повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту залишається у справах нотаріуса.
Після того, як буде знятозаборону на відчуження чи арешт, відповідні посадові особи, які зняли відповідні заборони чи арешт, надають ці відомості до Єдиного реєстру. Підставами для внесення відомостей до Єдиного реєстру про зняття заборони на відчуження є повідомлення встановленого зразка, які надсилаються Реєстратору в день зняття заборони або арешту про зняття заборони відчуження або арешту об'єктів нерухомого майна.
Завідувач 10-ї київської
Державної нотаріальної контори
Ткач Т.В.

Незаконні звільнення

Незаконні звільнення залишаються, одним з актуальних тем та рішень суду, що підлягають негайному виконання та є обов'язковими. Українське законодавство передбачає широкий спектр дій колишнього працівника чи робітника у разі незаконного звільнення чи не виплати заробітної плати. В юриспруденції існує два шляхи вирішення трудових спорів – це досудове та судове вирішення. Що стосується судового розгляду трудових спорів, то звернутися з позовом про порушення трудових прав може будь-яка особа, яка вважає, що її права порушили.
На практиці трапляється так, що навіть після винесення позитивного рішення про поновлення працівника на роботі роботодавець не завжди хоче виконувати таке рішення і навмисно затримує його виконання.
Тим самим порушуючи законодавство. Адже у разі звільнення працівника без законних підстав він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За такої умови відповідне рішення про поновлення підлягає негайному виконанню (стаття 235 Кодексу законів про працю України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно є обов'язковим та підлягає виконанню не з моменту набрання законної сили, а негайно – з часу його оголошення в судовому засіданні та незалежно від того, чи буде оскаржуватись.
Виконання зазначеного рішення відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» вважатиметься виконаним боржником з дня відповідного наказу або розпорядження про поновлення на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Такий наказ повинен містити два пункти:
1.про скасування наказу про звільнення;
2.про поновлення працівника на роботі.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У випадку не виконання цього обов’язку добровільно, працівник має право звернутися до суду з заявою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, і в разі задоволення позовних вимог позивача таке рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку, а саме, пред'являється до державної виконавчої служби.
Примусове виконання даної категорії виконавчих документів проводиться невідкладно в порядку визначеному статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Начальник відділу
Голосіївського районного відділу ДВС м. Києва
ГТУЮ у м. Києві
О.Й. Коблош

30.01.2019

Деталі оформлення шлюбного договору

Часом наречені слова «шлюбний договір» ототожнюють з «недовірою». Поняття шлюбного контракту вперше з’явилось в Україні у 1992 році у зв’язку із прийняттям змін до ще радянського Кодексу про шлюб та сім’ю. Потім вже у вигляді терміну «шлюбний договір» його було закріплено у новому Сімейному кодексі, який набув чинності у 2004 році. Однак, незважаючи на те, що інститут шлюбного договору присутній в українському сімейному законодавстві майже з часів незалежності, на практиці існують багато «підводних каменів» щодо його застосування.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України (далі – Кодекс) передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.
Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.
Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.
Крім того, частиною п’ятою статті 93 цього Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства.
Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю, або може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу. Також можливе передбачення умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.
На практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.
Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
В той же час відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, якою визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
А укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.
У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.
Укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд.
Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус.
Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок та чоловіків - у 18 років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.
У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Станіслав Куценко, керівник ГТУЮ у місті Києві

У спадок можна отримати не тільки майно, але й борги та інші зобов’язання

         Впродовж життя кожна людина наживає певне майно чи інші цінності, тому треба вчасно подбати про те, щоб воно дісталось у хороші руки. Тут є два варіанти: спадкування за заповітом (коли у нотаріально посвідченому документі чітко прописується воля заповідача), або спадкування за законом (коли майно ділиться між родичами відповідно до ступеня спорідненості). Проте захистити родину від суперечок, а майно від «розпилювання» можна досить просто – склавши за життя заповіт.
      Поняття заповіту визначається статтею 1233 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
         Найпопулярнішою послугою у 2018 році серед нотаріусів столиці було посвідчення заповіту. Відтак, за минулий рік кияни та гості столиці посвідчили майже 14 тисяч заповітів. Державними нотаріусами видано більше 29 тисяч свідоцтв про право на спадщину, приватними – 17 тисяч. Значний обсяг роботи державних нотаріусів приходиться на посвідчення договорів дарування успадкованого майна, договорів довічного утримання, спадкових договорів, заповітів тощо. Таким чином, приватними нотаріусами за цей рік посвідчено 8,5 тисяч заповітів, а в державних нотаріальних конторах – більше 5 тисяч.
         Майте на увазі, що спадкодавець у будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити заповіт чи скасувати взагалі. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї.
      Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (крім секретного заповіту).
     Також законодавством допускається посвідчення заповіту головним лікарем, його заступником або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я.
        Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності.
        Здебільшого спадщина складається з права власності померлого громадянина на різне майно: житловий будинок, квартиру, предмети домашнього користування, земельну ділянку, транспортні засоби, кошти, цінні папери та інше майно, яким громадянин володів.
        До складу спадщини входять не лише права спадкодавця, але й ціла низка майнових зобов’язань, а саме – борги спадкодавця. До спадкоємця також переходить:
- обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем;
- обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем;
- обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), які були присуджені судом спадкодавцеві за його життя.
         Спадщина складається з сукупності майнових прав та обов’язків померлого громадянина, які, відповідно до чинного законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.
         Якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку.
    Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна.
     Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також студентів, які навчалися в навчальних закладах поза місцем постійного проживання, місцем відкриття спадщини визнається місце їхнього постійного проживання до призову на строкову службу або до вступу на навчання до навчального закладу.
      Якщо у спадкоємців відсутні наведені вище документи, то нотаріус вимагає копію рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення юридичного факту – місця відкриття спадщини.
      Якщо у Вас є питання щодо нюансів спадкування, звертайтесь до Управління з питань нотаріату столичної юстиціїhttp://www.justicekyiv.gov.ua/notariat_gtuy.html.
Нотаріат міста Києва працює для Вас!

Як онлайн заборонити реєструвати права на нерухомість?

   Рейдерство - не просто економічний злочин, а злодійство. У мережі – багато порад, як поводитися в разі, якщо Ви стали жертвою рейдерського захоплення. Проте про захист прав потрібно піклуватись ще до злочину. Ми не можемо вмовити й переконати всіх реєстраторів, що потрібно працювати відповідно до закону. Проте можемо зробити так, щоб захистити права власності громадян і представників бізнесу.
   Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко детально розповів про те, як убезпечити своє право на нерухомість та контролювати всі дії з майном:
  Відтак, з метою забезпечення захисту речових прав, економічних інтересів громадян та інвесторів і зменшення ризиків незаконного заволодіння нерухомим майном 27 грудня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв ініціативу Міністерства юстиції та виніс розпорядження №1069-р, яке запроваджує реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо інформування про реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подання відповідно до закону власником об'єкта нерухомого майна заяв про заборону вчинення реєстраційних дій в електронній формі.
   Поняття нерухомого майна розкривається статтею 181 Цивільного кодексу України. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Права на нерухоме майно, які підлягають держреєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Реєстрація прав на нерухоме майно – це не просто формальна вимога, а необхідність.
Які зміни в розпорядженні можна виділити?
   Наявність оплатної сервісної послуги з подання заяви про заборону вчинення реєстраційних дій в онлайн-режимі. Послуга надається виключно за таких умов:
- наявність зареєстрованого права власності на окремий індивідуально визначений об’єкт нерухомого майна з присвоєним такому об’єкту реєстраційним номером;
- використання кваліфікованого електронного підпису, в тому числі з використанням ресурсів комунікаційних мереж мобільного зв’язку (Mobile ID).
   Варто зазначити, що самостійно контролювати реєстраційні дії можна також за допомогою зручного сервісу SMS-маяк, який дає змогу оперативно дізнатися про зміни в реєстрі у зручний спосіб: за SMS, електронною поштою або в особистому кабінеті.
   Процедура проста
Технічний адміністратор Державного реєстру прав забезпечує передачу відповідної заяви, поданої в онлайн-режимі, суб’єктам державної реєстрації прав, що забезпечують зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням нерухомого майна. Уповноважена особа після отримання вищезазначеної заяви накладає заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відповідного нерухомого майна.
Отже, відповідна ініціатива суттєво підвищує шанси на оперативне реагування й ефективний захист ваших порушених прав.
В епоху інтернету спілкування між громадянином і державою стає простішим. Українці бережуть свій час і віддають перевагу юридичним послугам, які можна отримати онлайн.
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я маю право!» 0800 213 103. Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.
Захищайте свої права разом із Мін'юстом!

Як правильно та швидко змінити ім’я в Україні

Мабуть кожен із нас, шановні читачі, хоча б одного разу в житті замислювався над тим, а чи не змінити мені моє ім’я? А можливо прізвище? Чи по батькові?

Я впевнена, що багато хто ставив собі таке запитання… А пам’ятаєте іронічний комедійний фільм «За двома зайцями», який знятий за однойменним незабутнім твором нашого видатного письменника Михайла Старицького та його головного героя Свирида Петровича Голохвостого?

«Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собственной персоной». Свирид Петрович завжди соромився свого прізвища та відрекомендовувався як «Голохвастов», так йому «кортіло» бути великим та справжнім паном. І не останню роль в цьому він приділяв своєму прізвищу.

Часто маючи неблагозвучне чи важке, як ми вважаємо, у вимові прізвище або ім’я ми задумуємось про можливість змінити його.

Або, можливо Ви хотіли би змінити національне прізвище та ім’я на українські чи навпаки. Можливо це допоможе Вам відчувати себе впевненіші в іноземній державі. Так, з практики хочеться зазначити, що найчастіше наші громадяни змінювали прізвища з українських на на німецькі, італійські, єврейські та англійські.

А що робити тим жінкам, які після розірвання шлюбу вирішили перейти на дошлюбне прізвище? Однозначно вихід є – це зміна імені.

Так що ж це таке: зміна імені та як її провести в Україні?

Сьогодні ми розглянемо все детально та прискіпливо. Відразу скажу, процедура не складна і не займає багато часу.

Згідно нашого законодавста ім’я фізичної особи в Україні складається не тільки із Вашого власного імені, воно включає також Ваше прізвище та по батькові.

До 2007 року в Україні можливо було змінити не лише прізвище та власне ім'я, але й по батькові особи. Багато громадян в радянський період змінювали саме по батькові. Пов’язано це було, в основному, з національним корінням. Воно і не дивно, адже отримати освіту чи гідну роботу, маючи певну національність було при радянській владі досить проблематично. Тому не дивно і бажання людей проводити ці зміни. Так, наприклад, змінювали по батькові з «Мошкович» на «Михайлович» чи «Срулівна» на «Іванівна».

Зараз Ви можете змінити по батькові лише у певних випадках, але про це трішки пізніше.

Почнимо з того чи хто має право на зміну імені в Україні?

Отже, зміна імені (прізвища, власного імені та по батькові) в нашій державі проводиться лише виключно щодо громадян України, тобто якщо Ви іноземець здійснити це в Україні Ви не зможете.

З якого ж віку можна провести зміну імені? Не дивлячись на те, що особа до 18 років, за нормами Сімейного законодавства в Україні, не є повнолітньою, закон наділяє її певним об’ємом прав.

Так, правовий статус дитини із чотирнадцяти років істотно змінюється. З моменту досягнення цього віку дитина може:

звертатись за захистом своїх прав безпосередньо до суду;
звертатись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав;
самостійно укладати договори банківського вкладу і рахунку;
має право самостійно обирати лікаря і методи лікування відповідно до його рекомендацій;
самостійне розпоряджатися своїми доходами (стипендією, зарплатою та іншими доходами);
являтись членом молодіжних громадських організацій;
керувати велосипедом при пересуванні на дорозі;
навчатися водінню мотоциклом чи мопедом;
отримати інформацію щодо свого усиновлення;
вільно обирати місця свого проживання;
працювати за згодою одного з батьків у вільний від навчання час для виконання легкої роботи;
участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

З шістнадцяти років Ви можете:

самостійно укладати різноманітні трудові договори;
навчатися водінню автотранспортних засобів та отримати права водія;
самостійно та вільно виїзджати за межі України;
взяти шлюб за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам особи;
право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я.

Отже, саме вік шістнадцяти років визначено Цивільним кодексом України як граничний вік фізичної особи з якого вона має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я.

Але, якщо навіть Ви не досягли цього віку, законодавець передбачає Ваше право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків або одного з них, але лише у певних випадках. А саме:

- якщо другий з батьків помер чи визнаний безвісно відсутнім, або оголошений померлим;

- якщо визнаний обмежено дієздатним, недієздатним чи позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини;

- якщо відомості про батька чи матір дитини виключено з актового запису про її народження;

- якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері (матері-одиначки).

Зверніть увагу, що це Ви можете зробити з моменту досягення чотирнадцяти років.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Для наших читачів, одразу поясню, що опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування на дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років..

У випадках, якщо Ваш батько змінив своє власне ім’я або, якщо відомості про нього були виключені з актового запису про народження, а також у разі усиновлення чи визнання усиновлення недійсним або його скасування, Ви також маєте право на зміну по батькові з моменту досягення чотирнадцяти років.

Отже, якщо Вам виповнилось шістнадцять років і Ви впевнені в своєму бажанні змінити ім’я, можете сміливо звертатись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем Вашого проживання. Так, саме за місцем Вашого проживання, а не перебування. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» замість прописки введений режим реєстрації фізичних осіб при зміні місця їх проживання або перебування за їх заявою.

Згідно вищевказаного закону, місце проживання – це адміністративн-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Громадяни України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Вищевказним законом визначено поняття реєстрації – це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Саме для підтвердження факту Вашого місця проживання за певною адресою наявність паспорта громадянина України є обов’язковою при звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Працівники відділу державної реєстрації актів цивільного стану нададуть Вам заяву затвердженої форми, яка заповнюється письмово. До заяви про зміну імені додаються також свідоцтво про Ваше народження, свідоцтво про шлюб (у разі, коли Ви перебуваєте у шлюбі) чи свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано), свідоцтва про народження дітей (у разі, коли Ви маєте малолітніх або неповнолітніх дітей), Ваша фотокартка та квитанція на сплату державного мита.

У випадках, якщо Ви колись раніше проводили зміну імені до документів також додатково додаєстья свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом з відповідною заявою подається свідоцтво про народження, довідка з місця проживання та заява в письмовій формі батьків (одного з батьків - у разі, коли другий помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

Під час подання заяви про зміну імені працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану звіряє вказані в ній відомості з поданими Вами документами та попереджає про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей.

На підставі Вашої заяви про зміну імені відділом, до якого Ви звернулись буде сформовано справу. З метою підтвердження поданих Вами документів до справи будуть долучені витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Після чого відділ державної реєстрації актів цивільного стану
надсилає всі матеріали до територіального органу
Національної поліції за місцем Вашого проживання для надання
висновку про можливість зміни імені. Ця процедура є обов’язковою і встановлюється з метою перевірки здійснення щодо Вас кримінального провадження або перебування під адміністративним наглядом чи, наприклад, наявності судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку.

І лише після отримання дозволу на зміну імені заявником, відділ державної реєстрації актів цивільного стану до якого Ви звернулись на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції України про можливість зміни імені буде готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає Вам для ознайомлення.

Окрім вищевказаних підстав для відмови у наданні дозволу на зміну імені є також офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника чи подання подання заявником неправдивих відомостей.

Окремо зазначу, що відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в судовому порядку.

Загальний строк розгляду Вашої заяви про зміну імені відділом державної реєстрації актів складає три місяці.

Можливо для деяких це занадто довгий строк і Ви забажаєте скористатися послугами так званих «фірм», які рекламують провести зміну імені та видати Вам свідоцтво про зміну імені за один-два дні, але пам’ятайте про встановлений законодавством строк і скороченню він не підлягає.

І ось, нарешті Ви отримали надання дозволу на зміну імені. Перше, що Ви повинні зробити це звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного акту у тримісячний строк від дня надання дозволу для проведення державної реєстрації зміни імені.

І пам’ятайте, якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Після державної реєстрації зміни імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва Вам необхідно буде змінити цілий ряд документів.

Такі документи як атестат та трудова книжка не потрібно змінювати. В трудовій буде зроблено лише виправлення, а при необхідності пред’явлення атестата разом з цим документо Ви пред’являєте свідоцтво про зміну імені.

А от такі документи як паспорт, ідентифікаційни код платинка податків, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також банковські відомості, різноманітні договори та заповіти, за наявності студентський квиток обов’язково потрібно отримувати нові.

При отриманні у відділі державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про зміну імені в обов’язковому порядку на першій сторінці Вашого паспорта громадянина України у формі книжечки робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною імені.

Окремо хочеться відзначити той момент, що за чинними нормами законодавства реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім'я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також повнолітніх дітей.

На підставі актового запису про зміну імені в актовому записі про народження малолітньої дитини заявника змінюються відомості щодо імені батька та по батькові дитини лише у разі подання батьками відповідної заяви про зміну по батькові дитини.

Для наших співвітчизників, які постійно проживають за кордоном зміна імені також можлива. Для цього Вам потрібно лише звернутись до дипломатичного представництва або консульської установа України, де Ви перебуваєте на постійному консульському обліку з паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

І на останок хочеться додати, щоб Ваш крок по зміні імені був цілком обдуманим та впевненим. Будьте впевнені в своєму виборі. Не робіть це з образи ч інших мотивів. Адже наше прізвище це наше родинне коріння, а ім’я це подарунок наших батьків, який завжди з нами.

І не прізвище чи ім’я вирішує нашу долю, а лише ми самі кожного дня і кожної миті формуємо крок за кроком своє життя.

І можливо, не таке миловидне, на наш погляд, ім’я нам дісталось, але відношення інших людей до нас це наші з Вами вчинки. Можна прославити своє прізвище, а можна знеславити його.

Але, якщо ж все таки у Вас виникли обставини, які привели до необхідності змінити ім’я маю надію, що дана інформація стане Вам в нагоді.

Отже, сміливо скажіть собі : «Я МАЮ ПРАВО ЗМІНИТИ ІМ’Я!»

Упорядники:

Братішко Б.В.

Арсеєнко О.О.

23.01.2019

Реалізація і захист прав у сфері державної реєстрації актів

цивільного стану, осіб, які проживають

на тимчасово окупованій території або переселилися з неї

Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою.

Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням визначеної процедури є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Події, що відбулися в Україні вимагали здійснення нормативного врегулювання питань, що стосуються забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року яким законодавчо закріплено правовий статус тимчасово окупованої території Україн, яка є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Зокрема, визначено тимчасово окупованою територією:

- сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

- внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

- надра під вищезазначеними територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Статтею 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року встановлено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Перелік населених пунктів у Донецькій та Луганських областях, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року за №1085-р (з останніми змінами від 13 червня 2018 року).

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Законодавчо унормовано спрощений порядок реалізації прав осіб які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Так, ураховуючи те, що свідоцтво про народження дитини яка народилася або свідоцтво про смерть особи, яка померла на тимчасово окупованій території України, мають бути отримані лише від легітимних органів влади, законодавством України нормативно оптимізовано процес отримання таких документів, передбачено можливість максимально уникнути незручностей та тривалих процедур, пов’язаних з необхідністю потрапити на підконтрольну територію.

Згідно з вимогами статті 317 Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» заявники звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із тимчасовою окупацією території України.

Статтею 318Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Такою довідкою може бути відмова відділу державної реєстрації актів цивільного стану у проведенні відповідної державної реєстрації.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Державна реєстрації народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження копії такого рішення або будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в день її пред’явлення заявником.

Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були заявниками при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду за місцем проживання заявника.

У разі направлення судом рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення державна реєстрація смерті проводиться без звернення будь-якої особи.

За заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану за всіма видами, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

Начальник Деснянського районного

у місті Києві відділу державної

реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві К.А.Мінчук

23.01.2019

Особливості присвоєння дитині прізвища, імені та по батькові в Україні, та законодавче врегулювання порядку їх зміни

Порядок визначення прізвища, власного імені, по батькові дитини та порядок їх зміни врегульовано низкою законодавчих актів, зокрема: Цивільним та Сімейним кодексами України, Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 № 719/4940, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 р. за № 55/18793.

Згідно статті 28 Цивільного кодексу України, фізична особа набуває прав та обов»язків і здійснює їх під своїм ім»ям. Ім»я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Ще задовго до народження дитини перед майбутніми батьками постає питання вибору передусім власного імені.

Законодавчо в Україні не існує обмежень щодо присвоєння дитині імені, при умові наявності згоди обох батьків. Власне ім»я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває в шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір»ю дитини.

Разом з тим, при державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Щодо питання присвоєння дитини прізвища, то в даному випадку законодавчо визначено вичерпний порядок – якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям.

При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

У заяві про присвоєння дитині подвійного прізвища батьки зазначають, з якого прізвища - батька чи матері - повинно починатися прізвище дитини.

За відсутності згоди щодо присвоєння дитині прізвища чи імені вказане питання може бути вирішено на підставі рішення органу опіки та піклування або суду.

По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі.

Водночас, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання передбачено порядок виправлення (зміни) прізвища або власного імені дитини в актовому записі про її народження у зв'язку з тим, що при державній реєстрації народження дитині присвоєно прізвище або власне ім'я без урахування побажань обох або одного з батьків, у разі подачі батьками заяви не пізніше одного року з дня народження, а заяви про виправлення власного імені дитини у зв'язку з тим, що вона фактично має власне ім'я, відмінне від зазначеного в актовому записі про її народження, і це відповідає інтересам дитини - до досягнення нею 14-річного віку.

На підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо виправлення прізвища, власного імені, по батькові, які були зазначені без урахування національних традицій, уносяться зміни до актового запису про народження та інших актових записів, де вони аналогічно зазначені.

Разом з тим, законодавством передбачено підстави зміни прізвища дитини її батьками, зокрема:

- у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років;

- у разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою;

- у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років;

- за заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Упорядник головний спеціаліст Костюк Світлана Іванівна

23.01.2019

Порядок виїзду за кордон неповнолітніх дітей

Дуже часто під час планування подорожі за кордон із дітьми батьки часто стикаються із досить заплутаним законодавством щодо виїзду неповнолітніх за кордон. Питання виникають стосовно того, чи потрібен дозвіл одного чи двох батьків, як бути, якщо батьки розлучені, яким є термін дії дозволу батьків на виїзд дитини за кордон тощо.

Особливо труднощі виникають у розлучених пар, коли дитина проживає тільки з одним із батьків. В таких ситуаціях іноді отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон від другого батька (чи матері) буває складно, а іноді це навіть стає приводом для шантажу. В кінцевому результаті, дитина не може виїхати за кордон, а стосунки між батьками можуть і зовсім зіпсуватися.

Однак, вже відтепер змінилися правила виїзду дітей за кордон. Міністерство юстиції України ввело норму, згідно з якою один із батьків, з яким проживає дитина, має право вивозити її за кордон без дозволу іншого.

Дана стаття присвячена особливостям виїзду неповнолітніх громадян за межі України. В статті розглянуто найбільш актуальні питання і проблеми, що супроводжують вивезення дитини за кордон.

Відповідно, доводимо до відома окремі норми порядку вивезення дітей за межі України.

По-перше, відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» неповнолітні громадяни України виїжджають з України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

По-друге, відповідно до п. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010р. № 724), виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави спрямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;

якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;

у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків;

рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері);

довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України ;

3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб;

4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України , під час пред'явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав:

довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці);

документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою (заявою) обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Для отримання такої заяви, батьки неповнолітньої дитини повинні звернутися до будь-якого нотаріуса свого міста, маючи при собі: оригінали паспортів громадян України, або інших документів, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, реєстраційні номери платника податків та свідоцтво про народження дитини.

Виконавець Кеда О.В.

23.01.2019

ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО АКТОВИХ ЗАПИСІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві інформує, відповідно до ст. 22 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” та розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року № 96/5 (зі змінами), заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, та заяви про визнання батьківства, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису. Громадяни України, які проживають та тимчасово окупованій території України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

Заява повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання. Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається:

– особою, щодо якої було складено актовий запис;

– одного з батьків неповнолітнього ( малолітнього);

– піклувальником неповнолітнього та опікуном малолітнього;

– опікуном недієздатної особи;

– спадкоємцем померлого.

Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються:

- свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні;

- паспорт, або паспортний документ заявника, інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

На підтвердження достовірності представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану додаються до матеріалів справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії відповідних актових записів цивільного стану, на підставі яких вирішується питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому. На підставі зібраних документів та за наслідками перевірки Відділ складає обгрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому за встановленою формою. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказується причина відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Начальник відділу Ю.В.Костюченко

23.01.2019

Порядок видачі повторно свідоцтв

про державну реєстрацію актів цивільного стану

Згідно статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», однією з функцій органів державної реєстрації актів цивільного стану є видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, в тому числі повторна видача свідоцтв, оригінали яких вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, а також вилучено у зв’язку із внесенням змін до актових записів цивільного стану, їх поновленням та анулюванням.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції та відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії, незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану.

Витребування та направлення відповідного підтвердження здійснюються в порядку та строки, встановлені пунктом 3.11 розділу ІІІ Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382.

У разі внесення змін до актового запису цивільного стану чи його поновлення повторна видача свідоцтва здійснюється на підставі паперового носія актового запису цивільного стану.

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка "Повторно".

У паперовому носії актового запису цивільного стану, на підставі якого повторно видано свідоцтво, проставляються серія, номер та дата його видачі.

Якщо витребовується свідоцтво про народження, то додатково зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові батьків.

При витребовуванні свідоцтва про шлюб або розірвання шлюбу зазначаються прізвища, власні імена, по батькові обох з подружжя.

На заяві щодо повторної видачі свідоцтва про смерть відділ державної реєстрації актів цивільного стану зазначає дані документів, які підтверджують родинні стосунки заявника з померлим або право на спадкування.

За заявою щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, яка надійшла поштою, свідоцтво надсилається в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома.

На заяві зазначаються назва відділу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого надіслано свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, дата надіслання, а також номер і серія свідоцтва.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану пересилаються тільки рекомендованими листами.

При повторній видачі свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану на підставі метричних книг дата повинна зазначатися за новим стилем (до числа, указаного в метричній книзі щодо події, яка відбулася у XIX столітті до 1 січня 1901 року, слід додати 12 днів, а до числа, зазначеного в метричній книзі щодо події, яка відбулася після 1 січня 1901 року, - 13 днів).

Назва місцевості в повторно виданих свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану зазначається відповідно до існуючого адміністративно-територіального устрою на день видачі свідоцтва, а у виняткових випадках, якщо це не є можливим, - за старим адміністративно-територіальним устроєм згідно з даними актового запису цивільного стану, на підставі якого видається документ.

Якщо окремі графи в актових записах цивільного стану не заповнені або відсутні, то вони в повторно виданих свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану прокреслюються.

Якщо в актовому записі про народження відсутні графи «По батькові» та «Місце народження», що стосуються даних про дитину, або відсутні відомості у цих графах, то одночасно з повторною видачею свідоцтва про народження відомості щодо по батькові та місця народження дитини доповнюються з дотриманням вимог Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила внесення змін), у разі особистого звернення заявника до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису. Якщо до відділу державної реєстрації актів цивільного стану звернувся представник особи, яка має правові підстави для отримання свідоцтва про народження, відомості доповнюються у разі документального підтвердження його повноважень на вчинення цих дій.

Якщо заява щодо повторної видачі свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану надійшла до відділу державної реєстрації актів цивільного стану поштою, графи свідоцтва про народження «По батькові» та «Місце народження» прокреслюються. У повідомленні про направлення свідоцтва про народження до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника одночасно роз’яснюються причини незаповнення окремих граф свідоцтва про народження та порядок доповнення відсутніх відомостей відповідно до Правил внесення змін.

У тих випадках, коли актовий запис цивільного стану або метричний запис передано на зберігання до відповідного державного архіву області, міст Києва і Севастополя, відділ державної реєстрації актів цивільного стану витребовує з архіву архівну копію цього запису, на підставі якої повторно видає свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану. Запит щодо витребування архівної копії та видача свідоцтва здійснюються не пізніше трьох робочих днів з дня отримання заяви щодо повторної видачі цього документа та відповідно надходження архівної копії.

Особам, щодо яких державна реєстрація актів цивільного стану проводилась у дипломатичних представництвах або консульських установах України, видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції, а також відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, якщо такі записи передано на зберігання відділам державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у місті Києві та Київській області.

Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану іноземців, осіб без громадянства та громадян України, які проживають за кордоном, витребовуються через дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, а також через Міністерство закордонних справ України за заявою або анкетою (установленого зразка), підписаною особою, яка витребовує документи.

Якщо договорами про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, установлений інший порядок витребування цих документів від компетентних органів іноземних держав, то діють правила, передбачені відповідним договором.

Головний спеціаліст Печерського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Жук Вікторія Миколаївна

23.01.2019

Порядок внесення змін до актових записів про смерть.

Державна реєстрація смерті проводиться шляхом складання актових записів про смерть. На підставі складеного актового запису у повній відповідності до нього видається свідоцтво про смерть (п.2 ст.9 Закону України “Про Державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01.07.2010р. (далі Закон) та п.1 розділу ІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010р. р. № 3307/5).

При оформленні документів про реєстрацію смерті виникають випадки щодо розбіжності або неправильності у написанні прізвища, імені, по батькові та інших відомостей про померлу особу.

Внесення змін до актового запису про смерть проводиться відповідно ст. 22 Закону та «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання» затверджених наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011р. (надалі Правила) за заявою спадкоємців померлого.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника,а у випадках передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану. (ст.22 Закону).

Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.

Внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання щодо померлих проводяться за заявами осіб, які входять до кола спадкоємців за законом або заповітом, згідно з чинним законодавством України.

Заява про внесення змін до актового запису про смерть невпізнаної особи може бути подана також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про смерть.

Підставою для внесення змін у актові записи цивільного стану є висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану (п.2.13. Правил). На підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану складає обгрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису про смерть у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку. (п. 2.12 Правил).

Висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актового запису цивільного стану складається у двох примірниках, з яких один разом із зібраними документами надсилається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису цивільного стану, до якого вносяться зміни (п.2.19. Правил).

Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається або надсилається для вручення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його проживання свідоцтво. На свідоцтві проставляється штамп «Повторно». Свідоцтво про державну реєстрацію, подане заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку (п.2.22. Правил).

Начальник

відділу реєстрації смерті Костенко В.В.

23.01.2019

Заборгованості зі сплати аліментів

06.02.2018 набув чинності Закон щодо посилення відповідальності за несплату аліментів – Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 17.05.2017 за № 2037-VIII, водночас, вносяться суттєві зміни до Закону України «Про виконавче провадження» Сімейного кодексу України щодо порядку стягнення аліментів.

Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання.

Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначено ст. ст. 179-197 Сімейного кодексу України.

За змістом зазначених норм законодавства розмір заборгованості, присуджених як частка від заробітку (доходу), із сплати аліментів визначається державним виконавцем.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.

Отже, державний виконавець для винесення вищевказаних постанова повинен обчислювати заборгованість зі сплати аліментів, з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, а не за весь період несплати.

Відповідно до ст.179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання, на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Головний спеціаліст

Деснянського районного відділу

державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального

управління юстиції у м. Києві

Шило Марія Василівна

23.01.2019

ЗМІНА ІМЕНІ

Багато хто вважає, що саме від імені залежить доля людини. Часом батьки навіть сваряться при виборі імені для малюка. Та чи знали Ви, що ім'я можна змінювати необмежену кількість разів?
З кожним роком у столиці все частіше вдаються до зміни імені. Тільки за 2018 рік у Києві було зареєстровано 1620 змін імені. Це на сотню більше, ніж у 2017 році та майже на 200 більше, ніж у 2016-му.
Українці змінюють імена на більш неординарні, або екзотичні на звичні.
Так, Віталій став Сальвадором, Богдан – Богдан-Іден, Магістр – Михайло, Данило – Даніель, Сергій – Хакон-Сігрслі, Максим – Макс, Сергій – Агат, Хосейн – Даніель, Сергій – Діонід, Віктор – Человєк, Тарас – Рагнар;
Оксана стала Онні, Богдана – Джоя, Олена – Ліка, Марина – Марса, Оксана – Сара, Людмила – Міла, Єлизавета – Климентина, , Дженіфер – Євгенія, Наталія – Владислава, Олена – Максимільяна, , Анастасія – Аполінарія, Наталя – Марта, Ася – Шейла.
Державна реєстрація зміни імені провадиться районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання особи.
Однак однієї заяви про зміну імені недостатньо, одночасно до неї додаються наступні документи:
- свідоцтво про народження заявника;
- свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);
- свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);
- свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);
- свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено;
- фотокартка заявника;
- квитанція про сплату державного мита.
Згода батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну імені особи оформлюється також у вигляді заяви та подається ними особисто, а в разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним із батьків, вона, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим із батьків.
Заява про зміну імені розглядається протягом місяця, але за поважних причин може бути продовжена на термін не більше трьох місяців. За цей період органи внутрішніх справ здійснюють перевірку, чи не переховується від правосуддя особа, та надають дозвіл на зміну імені.
Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко нагадує, що законодавством України не обмежена кількість зміни власного імені громадянином, який досяг 16-річного віку. Право на зміну імені фізичної особи передбачено статтею 295 Цивільного кодексу України. Для цього потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відділи реєстрації актів цивільного стану все-таки можуть відмовити у таких послугах. Підстав для цього є кілька:
- якщо заявник не є громадянином України;
- якщо не виповнилося 14 років;
- якщо виповнилося 14 років, але не має згоди батьків (до 16 років);
- якщо вирішили змінити саме по батькові.
Якщо у Вас є питання щодо процедури зміни імені, звертайтесь до Відділів державної реєстрації актів цивільного стану столиці

23.01.2019

Особливості відповідальності нотаріуса за неналежне виконання функцій державного реєстратора

З аналізу норм статей 6 та 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» встановлено, що державними реєстраторами являються державні службовці, районних державних адміністрацій, посадові особи органів місцевого самоврядування, працівники акредитованих суб’єктів, нотаріуси, приватні та держані виконавці, на яких покладено обов’язок щодо державної реєстрації.

Варто зазначити, що приватні нотаріуси, приватні виконавці, працівники акредитованих суб’єктів, не являються державними службовцями, однак є носіями владних повноважень та реалізовують функції держави лише в частині державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Таким чином, вони прирівнюються до державних службовців.

Скарги на рішення про відмову, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав розглядає Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі – Комісія), яка створена при Головному територіальному управлінні юстиції.

За результатами розгляду скарг у сфері державної реєстрації може постати питання про притягнення державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації до відповідальності.

Питання відповідальності у сфері державної реєстрації прав та бізнесу регулюється статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статтею 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Державні реєстратори, суб’єкти державної реєстрації за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

У статті 166-11 КУпАП визначено підстави притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, а саме:

1) за порушення строків для проведення державної реєстрації юридичної особи, фізичної особи – підприємця або громадського формування;

2) за вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації;

3) за порушення порядку пересилання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців поштовими відправленнями;

4) за порушення порядку зберігання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Комісія складає протокол про адміністративне правопорушення та направляє його до суду. Якщо судом під час розгляду справи встановлено вчинення адміністративного правопорушення, то за результатами розгляду справи виноситься постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Що стосується дисциплінарної відповідальності, приватного нотаріуса до неї притягнути неможливо, адже відсутня ознака трудових правовідносин, тож за державну реєстрацію нотаріус не понесе адміністративну відповідальність.

У разі виявлення порушень, в рамках розгляду скарг у сфері державної реєстрації, вчинених нотаріусом під час проведення державної реєстрації, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України може здійснити подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Якщо за звичайних державних реєстраторів відшкодування здійснюється державою, то згідно частини 2 статті 28 Закону України «Про нотаріат» держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями приватного нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зміст кримінальних правопорушень державних реєстраторів розкривають статті 358 («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів»), статті 364 («Зловживання владою або службовим становищем»), статті 365-2 («Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги»), статті 367 («Службова недбалість») Кримінального кодексу України.

Якщо Комісія під час розгляду скарг вбачає у діях чи бездіяльності державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації ознаки кримінального правопорушення, то у такому разі направляє відповідне подання у правоохоронні органи.

ЗАВІДУВАЧ ДРУГОЮ КИЇВСЬКОЮ

ДЕРЖАВНОЮ НОТАРІАЛЬНОЮ КОНТОРОЮ

ПОГОРІЛА Л.С.

23.01.2019

УСИНОВЛЕННЯ ДИТИНИ

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України.

Усиновленою може бути дитина ( правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття ).

У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.
Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорониздоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж 45 років.Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також (на розсуд суду) особи, які проживають однієї сім’єю.
Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, законом не обмежується.
Не можуть бути усиновлювачами особи, які обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені, були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу), страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я України, є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду; є особами без громадянства; перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем. Також не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її обох батьків, яка може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу наділяються правами (обов’язками), пов’язаними з вихованням своїх дітей.

Наділення батьківськими правами інших осіб спричиняє втрату цих прав батьками.
Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення. Якщо дитина проживає у сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, то згода дитини на усиновлення не потрібна.
Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони невідомі, визнані безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється, протягом 2 місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім’ю та запис про них у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Згідно статті 228 Сімейного кодексу України особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до рішення суду про усиновлення в актовому записі про народження змінюються відомості щодо батьків, дитини, у тому числі дати та місця її народження, дати державної реєстрації народження.

Якщо Вам необхідна правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103.

Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

Начальник Подільського районного

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Макаренко Наталія Віталіївна

18.01.2019

Повторна видача документів про державну реєстрацію актів цивільного стану.

В житті кожної людини трапляються неприємні випадки. Наприклад, втрата або пошкодження важливих документів, таких як, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені.

Це дуже неприємно, але на жаль, ніхто не застрахований від власної необережності. Тому кожен повинен знати, як діяти в такій ситуації і куди потрібно звертатись.

Якщо оригінал свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

Згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 визначено, що повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції та відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану у такому випадку здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника.

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Для зручності громадян, з 2017 року Міністерством юстиції України запущено проект «Онлайн-будинок юстиції». Це зручний, сучасний електронний сервіс! За допомогою онлайн-будинку юстиції громадяни можуть:

- повторно отримати документи у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

- зареєструвати громадське об’єднання або засіб масової інформації;

- отримати дані про електронний цифровий підпис;

- отримати інформацію з усіх реєстрів Мін’юсту;

- соціальний ліфт;

- відслідковувати статус будь-яких об'єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Он-лайн будинок юстиції - це повністю прозора автоматизована система.Це швидко та зручно! Усі послуги можна отримати на сайті https://online.minjust.gov.ua/.

Погоджую

Начальник Центрального відділу

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Чеснокова Валентина Валеріївна

18.01.2019

Порядок проставлення апостиля

Сьогодні найбільш поширеним способом оформлення документів
для їх можливого використання за кордоном є проставлення апостиля,
запровадженого Гаазькою Конвенцією від 1961 року.

Документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі – учасниці Конвенції.

Апостиль – це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав – учасниць Конвенції і який засвідчує справжність підпису особи під документом та автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

На сьогоднішній день учасниками даної Конвенції є понад 100 держав по всьому світу.

Україна ратифікувала зазначену Конвенцію шляхом прийняття Закону України від 10.01.2002 "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", який набув чинності 22.12.2003. З цього ж моменту положення Конвенції стали поширюватися на всій території України, а документи, складені українськими держустановами і апостильовані відповідно до Конвенції, стали визнаватися легальними на території інших держав.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 18.01.2003 № 61 надано повноваження щодо проставлення апостиля:

Міністерству освіти і науки - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

До таких документів відносяться: дипломи про освіту, сертифікати про присвоєння вчених звань, атестати, довідки з навчальних закладів, навчальні плани та інші;

Міністерству юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України.

До таких документів відносяться: свідоцтва, видані органами державної реєстрації актів цивільного стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, документи, які засвідчені нотаріусами, судові рішення та довідки.

Міністерству закордонних справ України - на всіх інших офіційних документів.

На виконання положень Конвенції спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України та Міністерством юстиції України від 05.12.2003 № 237/803/151/5, були

встановлені Правила і процедура проставлення печатки апостиля на офіційних документах.

Відповідно до Правил печатка апостиля проставляється:

на документах, виданих органами судової влади України;
на документах, що видані органами юстиції;
на адміністративних документах;
на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;

на освітніх документах і документах про вчені звання;
на актах цивільного стану: свідоцтва про шлюб, розлучення, народження і т.д.

Дія Правил не поширюється:

на документи, видані дипломатичними установами України закордоном;
документи, які прямо відносяться до комерційних операцій

Печатка апостиля не ставиться на копіях та оригіналах паспорта, військового квитка, трудової книжки, техпаспортів, посвідчення особи, документах, що мають характер листування.

Також законодавство закріплює положення, що під час посвідчення підпису на заяві у нотаріуса, така заява має бути оформлена на спеціальному бланку. Тому апостиль ставиться спочатку на самій заяві, а потім на переклад, якщо такий є (подвійний апостиль).

Така ж процедура проставлення печатки апостиля на афідевітах, дорученнях, копіях рішень, постанов судів України.

Документи, видані держустановами колишніх республік у складі СРСР (до 1991 року), не можуть бути прийняті для проставлення апостиля. Апостиль в такому випадку можна поставити на копіях цих документів за умови, що вони були засвідчені у встановленому порядку.

Копії документів, що свідчать про реєстрацію актів громадянського стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, виданих після 1991 року, можуть бути прийняті для проставлення апостиля тільки якщо вони засвідчені нотаріусом та на оригіналах цих документів попередньо буде проставлений апостиль.

- розгляд документів, поданих для проставлення апостиля (Міністерство юстиції України);

- проставлення апостиля, відмова у його проставленні (Міністерство юстиції України);

Проставлення апостиля здійснюється за заявою будь-якої особи, яка подає відповідний документ, шляхом її особистого звернення до територіальних органів Міністерства юстиції України, крім випадку проставлення апостиля на виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Виписка з Єдиного державного реєстру для проставлення апостиля передається державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, яким сформовано таку виписку, до територіальних органів Міністерства юстиції України

Поштовим зв’язком може бути надіслана заява про проставлення апостиля виключно з-за кордону та для проставлення апостиля на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.12.2003 № 161/5 встановлено плату за надання послуги з проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, для громадян України, іноземців та осіб без громадянства – 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51 грн.) та для юридичних осіб – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Громадяни, які на даний час проживають за кордоном та мають потребу в проставленні апостиля на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану, виданих компетентними відділами державної реєстрації актів цивільного стану України, можуть здійснювати оплату послуг з проставлення апостиля у банках - кореспондентах ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в іноземній валюті на рахунок Державного казначейства, відкритий у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Обов’язковою умовою при цьому є зазначення у заяві на переказ коштів в полі «Призначення платежу» відмітки – «За послуги з проставлення апостиля».

Від сплати за надання послуг з проставлення апостиля звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни, інваліди 1-ї та 2-ї груп, діти-сироти, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, якщо апостиль буде проставлений на документах, що стосуються цих громадян.

Проставлення апостиля, відмова в його проставленні здійснюються у строк до 2 робочих днів.

У проставленні апостиля буде відмовлено, у разі якщо документ буде використовуватися в країні, яка не є учасником Конвенції або приєдналася до Конвенції, але висловила заперечення проти приєднання України. У таких випадках використовується консульська легалізація. Також може бути відмовлено, якщо на документі є виправлення, закреслені слова, помилки, якщо компетентному органу не вдалося отримати необхідні зразки підписів, печаток або штампів. Особливо часто це відбувається з рішеннями і постановами суддів, коли не встигають оновитися зразки підписів суддів при їх зміні в судах.

Слід зазначити, що апостиль проставляється тільки компетентним органом тієї держави, де був виданий документ. Тобто, якщо офіційний документ був виданий на території Італії, то і апостиль буде проставлятися органами Італії. Тільки після цього він буде діяти на території інших держав-учасниць Конвенції.

Необхідно також згадати, що стаття 3 Конвенції встановлює правило, згідно з яким проставлення апостиля не може вимагатися, якщо між країнами існують домовленості, що скасовують або спрощують процедуру проставлення апостиля.

Це означає, що в низці країн документи, видані уповноваженим органом, скріплені печаткою або штампом і засвідчені підписом компетентної особи мають силу на території держави, з якою укладено такі домовленості.

Перелік країн-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року (апостиль):

Австралія
Австрія
Азербайджан*
Албанія
Андорра
Антигуа та Барбуда
Аргентина
Багами
Барбадос
Бахрейн
Беліз
Бельгія
Білорусь*
Болгарія*
Болівія (з 30.03.2018)
Боснія та Герцеговина
Ботсвана
Бразилія
Бруней
Бурунді
Вануату
Венесуела
Вірменія*
Гватемала (з 18.09.2017)
Гондурас
Гренада
Греція
Грузія* (не поширюється на Автономну Республіку Абхазії та колишню автономну область Південної Осетії)
Данія

(не поширюється на Гренландію та Фарерські острови)

Домініка
Домініканська Республіка
Еквадор
Ель-Сальвадор
Естонія*
Ізраїль
Індія
Ірландія
Ісландія
Іспанія
Італія
Кабо-Верде
Казахстан *
Киргизька Республіка *
Китайська Народна Республіка

(поширюється лише на Гонконг і Макао)

Кіпр
Колумбія
Косово **
Коста-Ріка
Латвія*
Лесото
Литва*
Ліберія
Ліхтенштейн
Люксембург
Маврикій
Македонія*
Малаві
Мальта
Марокко
Маршаллові острови
Мексика
Монако
Монголія*
Намібія
Нідерланди
Нікарагуа
Німеччина
Ніуе
Нова Зеландія

(не поширюється на Токелау)

Норвегія
Оман
Острови Кука
Панама
ПАР (Південно-Африканська Республіка)
Парагвай
Перу
Польща*
Португалія
Республіка Корея
Республіка Молдова*
Росія*
Румунія*
Самоа
Сан-Марино
Сан-Томе і Принсіпі
Свазіленд
Сейшельські острови
Сент-Вінсент і Гренадіни
Сент-Кітс і Невіс
Сент-Люсія
Сербія*
Словаччина
Словенія
Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

(не поширюється на країни, які вийшли зі складу Великої Британії та

не підписали Конвенцію)

Сполучені Штати Америки
Суринам
Таджикистан*
Тонга
Тринідад і Тобаго
Туніс (з 07.05.2018)
Туреччина
Угорщина*
Узбекистан*
Україна

(не поширюється на АР Крим, а також на окуповані території

Донецької і Луганської областей)

Уругвай
Фіджі
Фінляндія
Франція
Хорватія
Чехія*
Чилі
Чорногорія
Швейцарія
Швеція
Японія

*Країни, з якими Україна підписала договори про правову допомогу, що скасовують вимогу легалізації офіційних документів.

** Україною було висловлено заперечення щодо приєднання Косово до Гаазької Конвенції 1961 року, у зв’язку із чим Конвенція не застосовується у відносинах між Україною та Косово, апостиль на документах для використання на території Косово не проставляється.

Упорядник:

Заступник начальника Печерського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Ромашко Світлана Валеріївна

18.01.2019

ЯК НАЗВАТИ ДИТИНУ?

Як назвати дитину – це питання хвилює батьків ще до її народження. Вибір батьками імені для малечі - справа дуже відповідальна. На вибір імені дитини впливають традиції родини, модні віяння, національні та релігійні погляди та інше.

Протягом 2018 року Солом’янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано 5690 немовлят, що у порівнянні з 2017 роком, на 208 немовлят більше.

Проведений аналіз імен, які надавались батьками дітей при держаній реєстрації народження у 2018 році, свідчить про те, що не втратили своєї популярності наступні імена:

для дівчаток: Мілана, Поліна, Соломія, Уляна, Варвара, Софія, Мирослава, Єва, Злата, Олександра, Вероніка, Анна, Поліна, Кіра, Емілія, Єлизавета, Соломія, Мілана, Стефанія, Аліса, Зоряна, Марія, Анастасія, Євангеліна, Евеліна, Варвара, Соломія, Уляна, Марта, Катерина, Стефанія, Поліна, Христина;

для хлопчиків: Макар, Михайло, Владислав, Даниіл, Назар; Святослав, Максим, Давид, Єгор, Данило, Назар, Михайло, Владислав, Платон, Ярослав, Іван, Гліб, Ян, Лев, Богдан, Микита;

Рідковживані імена:

для дівчаток: Василина, Лілія, Діана, Богдана, Любава, Віолетта, Руслана, Іларія, Влада, Тамара, Еліна, Людмила, Ніка, Неллі, Ніна, Аделіна, Інна, Олеся, Заріна, Домініка, Фаіна, Амалія, Віра, Лана, Інна, Роза, Кароліна, Василина, Лілія, Діана, Богдана, Любава, Сабріна, Світлана, Ілона, Аделія, Елеонора, Корнелія, Квітослава, Владиміра, Сандра, Лада, Маріанна, Ванесса, Дарина, Моніка, Мар’яна, Власта, Алісія;

для хлопчиків: Ігор, Юрій, Сергій. Марко, Андрій, Іполит, Ігнат, Орест, Денис, Леонардо, Прохор, Максиміліан, Лука, Ігор, Герман, Томас, Сава, Федір, Теодор, Ростислав, Андрій, Гектор, Ренат, Костянтин, Тарас, Сергій, Марко, Тихон, Кузьма, Климентій, Демид, Радомир, Роберт, Дарій, Марат, Всеволод, Родіон, Клим, Наум, Всеволод;

Екзотичні імена:

для дівчаток: Мартіна, Ліялі Марі, Ніно, Альма, Неда, Хімена, Радмила, Марго, Маріка, Рут, Лютфіє, Мія, Султана, Лючія, Анаіс, Катталін, Кандіс, Зое, Ная, Кора, Кандіс, Мірра, Владиміра, Шушаніка, Корнелія, Ліберті Джой, Ілайа, Алана, Мєриьєм, Еді Христина, Амілія, Аніса, Цейлін, Еліана, Сімона, Люсіль, Теона, Лея, Лукреція, Мадіна, Фріда, Настасія, Аусіма, Мона;

для хлопчиків: Штефан, Аян, Рагад, Хав’єр, Маркос, Джан, Аріан, Даніс, Амід, Феліпе, Самандар, Жоріс, Аметс, Леві, Едгар, Ерік, Річард, Лівай, Сем, Омар, Дамір, Ноа, Джоеле, Ракель, Ахмад, Зоран.

Питання визначенняіменідитини врегульовано статтею 146 Сімейного кодексу України.

Ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.

Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

МАЄШ ПИТАННЯ? Загальнонаціональний право просвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» має на меті навчити громадян користуватись своїми правами та захищати їх у разі порушення!

http://pravo.minjust.gov.ua

0 800 213103 – Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги цілодобово та безкоштовно у межах України

Автор: Кудря Наталія Віталіївна – заступник начальника Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві

18.01.2019

Подолання корупції у вищих навчальних закладах

На теперішньому етапі розвитку нашої країни корупція є найгострішою соціальною проблемою, адже перешкоджає нам стати на шлях сталого розвитку, є перешкодою на шляху вступу до Європейського Союзу та спричиняє багато інших негативних наслідків. Першоджерело усіх проблем людини, як вважають науковці, криється в її вихованні. Становлення особистості відбувається і в такому середовищі, як вищий навчальний заклад. Однак більшість вишів України є корумпованими, і це підтверджують численні факти. Молодь, яка пройшла крізь корумповану систему освіти, у майбутньому користуватиметься принципами корупції, вважатиме її нормальним засобом вирішення справ і навчатиме цьому своїх дітей, створюючи цим своєрідне замкнене коло у державі.

Досвід багатьох країн світу переконує, що ефективно протистояти корупції неможливо, лише здійснюючи окремі заходи на різних напрямках. Адже занадто пов'язані політичні, економічні, правові, моральні та психологічні проблеми, які стимулюють це явище.

У суспільстві, особливо серед молоді присутній культ влади і грошей, а не розуму і знань. Вища школа не ізольована від суспільства, і переймає собі всі корупційні принципи та моделі. Для розгляду проблеми корупції у вищих навчальних закладах потрібно виділити декілька основних учасників, які є джерелом або чинником даної проблеми. Це керівники освітньої галузі, викладачі, студенти, батьки. Між цими суб'єктами виникають «ненормативні відносини», під якими слід розуміти такі стосунки, які суперечать моральним нормам та вимогам законодавства: хабарництво, побори і подарунки, корисні «знайомства» і, власне, корупційні дії.

Корупція існує на всіх етапах здобуття вищої освіти: під час прийому до вишу, професійної діяльності викладачів, матеріально-технічного забезпечення, під час захисту дисертацій, ліцензування й акредитації.

Ключовими причинами виникнення корупційних процесів у вишах є:

- низький рівень оплати праці при одночасному значному навантаженні, адже недостатні можливості для самореалізації високоосвічених людей спокушають поповнити свій бюджет шляхом академічної корупції;

- частина студентів не хочуть докладати зусиль для набуття знань і шукають шляхи незаконного отримання позитивної оцінки за іспит, курсову роботу, диплом тощо, провокуючи своїми діями викладачів. Якщо є потреба в отриманні такої послуги, то й виникає такий ринок послуг: виготовлення курсових, дипломних, контрольних робіт, і відкрите хабарництво, коли залік чи іспит мають свою вартість.

Більшість студентів мовчки потурають такій ситуації. Ніхто не називає прізвища хабарників відкрито. Інколи у соціальних мережах можна зустріти звинувачення на адресу вишу, мовляв, там беруть хабарі, але офіційних заяв та скарг подається мало, хоч і це не вирішує проблему. Почасти за хабарі притягуються до відповідальності окремі викладачі, але вони носять випадковий характер та не викоріняють корупцію у повній мірі.

Протидія корупції у вищому навчальному закладі, на наш погляд, повинна супроводжуватися діяльністю у двох напрямах: профілактики та безпосереднього виявлення корупційних фактів. При цьому обидва вектори є однаково важливими. Для їх реалізації необхідно активізувати зусилля усіх учасників освітнього процесу. Вважаємо за доцільне втілити такі заходи:

1. З боку адміністрації вишу – визначити конкретну уповноважену особу з питань запобігання і виявлення корупції; розробити чітку програму з планом заходів протидії корупції; організувати навчальні тренінги для викладачів та студентів із вивчення основ законодавства про запобігання корупції; створити канали комунікації, по яких студенти могли б, в тому числі і в анонімному порядку, повідомляти про факти корупції; запровадити дієві механізми контролю за якістю навчання студентів і процесом викладання дисциплін.

2. З боку науково-педагогічних працівників – запровадити форми контролю за рівнем знань студентів, які б виключали людський чинник і суб’єктивізм; розробити і запровадити спецкурс, у рамках якого студенти були б поінформовані про їхні права і обов’язки та засади протидії корупції; ініціювати регулярні зустрічі з ректоратом, на яких обговорювати питання оптимізації навчального процесу та запобігання корупційним ризикам.

3. З боку студентської спільноти – ініціювати регулярні зустрічі з адміністрацією вишу щодо удосконалення навчального процесу; створити орган студентського самоврядування, до компетенції якого входив би моніторинг корупційних ризиків; налагодити співпрацю з громадськими організаціями відповідного спрямування.

Лише комплекс цих та інших заходів дозволить проводити ефективну роботу, спрямовану на подолання корупції у вищих навчальних закладах. Крім цього, вишам слід більш активно співпрацювати з судовими і правоохоронними органами в контексті проведення спільних освітніх та виховних заходів. Як показує практика, інформація, що надається фахівцями, які безпосередньо ведуть боротьбу з корупцією, активніше засвоюється студентами у невимушеній та доступній формі.

Начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи

Управління персоналу Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Жукова Наталія Олегівна

15.01.2019

ПОНЯТТЯ ДОВІРЕНОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ, ПРИПИНЕННЯ І СКАСУВАННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.

У довіреності на укладення договору дарування обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання цієї умови довіреність є нікчемною.

Відповідно до статті 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, її нікчемною. Строк довіреності, виданої у порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про нотаріат» до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчинять нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками таких установ чи слідчих ізоляторів;

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами

Відповідно до статті 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі:

Закінчення строку довіреності;

Скасування довіреності особою, яка її видала;

Відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

Припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

Припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

Смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлої, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виконання збитків;

Смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлої, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

Порядок скасування довіреності

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення.

Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

Посвідчені нотаріусом довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 111/5.

Державний нотаріус Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори

Мусієнко К.П.

15.01.2019

«Щодо визначення поняття «корупція» в законодавстві України»

Правова система України знаходиться в стадії фундаментального реформування системи протидії корупції, що має знизити її рівень до безпечного. Антикорупційне законодавство визначає правові та організаційні засади функціонування системи протидії корупції, окреслює комплекс заходів по боротьбі з корупцією та містить норми відповідальності винних осіб.

Високий рівень терплячості населення, що інколи, складається враження усілякої її підтримки,її стародавні витоки, поширеність та заглиблення в усі сфери життя суспільства, у поєднанніз неймовірноюруйнівною силою, дають можливість, без перебільшень, визнатикорупціюсвоєріднимсоціально-правовим феноменом, що навіть на етапі формулювання визначення даного явища вже виникають певні складнощі.

Корупція, як явище асоціальне та деструктивне цікавить не тільки правову науку, даний феномен також зацікавив представників науки інших галузей людських знань, зокрема філософії, соціології, теорії управління, економіки та інших. В результаті, існує безліч різних визначень корупції, що відрізняються залежно від сфери дослідження та поставлених задач.

Поняття корупції нормативнобуло закріплено в Законі України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995№ 356/95-ВР, що втратив чинність, згідно якого, під корупцією визначалась діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

З того часу дефініція норми значною мірою була переосмислена та допрацьована і знайшла своє закріплення в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011№ 3206-VI.

Чинний ЗаконУкраїни «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VI, фактично містить дефініцію аналогічну попередньомуЗакону України «Про засади запобігання та протидії корупції» та містить таке визначення:корупція –використання особою, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Маючи доволі потужний вміст, та значно розширивши межі застосування правових норм, даний закон все ж таки залишає поза увагою значний обсяг суспільних відносин та сфер застосування, а термін «корупція» визначено лише для потреб Закону України «Про запобігання корупції». Окремою уваги заслуговує проблематика визначення суб’єктів на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Аналогічний підхід ми також спостерігаємо в інших нормативно-правових актах. Так,КУпАП містить лише перелік складів правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, оминаючи увагою сам термін «корупція» та оперує поняттям «адміністративні правопорушення пов’язані з корупцією». Кримінальний кодекс України також не визначає дане поняття, а ряд суспільно-небезпечних діянь, які мають ознаки корупції, кваліфікуються як такі, за вчинення якихпередбачено кримінальну відповідальність та визначені терміном «корупційний злочин».

Звертаючись до закордонного досвіду з цього питання, ми спостерігаємо аналогічну ситуацію, визначення або відсутнє або значно звужене, виписане саме під конкретну мету та сферу застосування.

Зрозуміло, що така практика не є випадковою і це не наслідок відсутності розуміння питання, адже очевидно, що виробити універсальнийпідхід,щодасть можливість охопити всю багатогранність цього явища навряд здається можливим.

Корупція впливає на безліч соціальних факторів, являє собою протиправну поведінку абсолютно різних за своїм становищем суб’єктів в різних сферах життя суспільства, кваліфікується від злочину до порушення ділових звичаїв, існує як в приватному так і в державному секторі, сприймається як форма соціальних відносин тавикликана причинами як об’єктивного так і суб’єктивного характеру.

Підводячи підсумок, варто вказати, що відсутність визначенняєдиного для всіх сфер суспільного життя не створює системну проблему, втім наповненняіснуючоїдефініціївсіма притаманними їй ознаками, значно розширить межі предмету та дасть можливість зорієнтуватись у сфері застосування нормативно-правових норм.

Співробітник Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Лазько О.М.

15.01.2019

Вирішення окремих питань після прийняття Кодексу України з процедур банкрутства.

Цей Кодекс передбачає проведення процедур відновлення платоспроможності та порядок погашення боргів юридичними особами, приватними підприємцями та громадянами України.

Кодекс структурно побудований із чотирьох книг. Перша - регулює загальні положення і терміни, друга - регулює діяльність арбітражних керуючих, третя – регулює питання банкрутства юридичних осіб і четверта – фізичних осіб.

Новиною у цьому Кодексі є можливість оголосити фізичною особою себе банкрутом у судовому порядку, що не було передбачено законодавством України раніше. До суду може звернутися тільки боржник. Інший кредитор не може подавати заяву про визнання фізичної особи банкрутом.

Процедура банкрутства можлива, якщо борг становить понад 30 мінімальних заробітних плат, борг не погашається більше 2-х місяців або погашення становить менше ніж 50% від щомісячних платежів за кредитом, при наявності постанови державного або приватного виконавця про відсутність майна, яке підлягає продажу для погашення боргу.

Господарський суд порушуючи справу про банкрутство може проводити оцінювання майна боржника і встановлювати його наявність, витребувати інформацію про продане майно за останній рік, встановити докази і витрати боржника і членів його сім’ї за останні три роки.

Після відкриття судом справи про банкрутство, припиняється нарахування штрафних санкцій та відсотків за зобов’язаннями боржника і вводиться мораторій (заборону) на задоволення вимог кредиторів на 120 днів, знімається судом арешт із майна боржника, але ухвалюється рішення про заборону боржнику самостійно продавати майно. Призначення судом арбітражного керуючого продиктовано необхідністю управління майном боржника та налагодження взаємодії з кредиторами.

Відкриття справи про банкрутство унеможливлює примусове стягнення боргів, нарахування штрафів та пені, зупиняється сплата податків та зборів.

Наступним етапом є спільна розробка плану реструктуризації боргів кредиторами, боржником та арбітражним керуючим.

Якщо план реструктуризації не буде погоджено кредиторами або боржником, суд на підставі згоди кредиторів ухвалює рішення про визначення боржника банкрутом і вводить на 120 днів процедуру погашення боргів. У межах цієї процедури продають майно, що залишалось у боржника. Якщо не вистачить цього майна на погашення всіх боргів, вимоги кредиторів вважатимуть погашеними.

У разі погодження плану кредиторами і боржником, він затверджується судом і після затвердження, боржник повертає борги згідно з планом. Етап виконання плану не повинен перевищувати п’ять років.

З метою недопущення ухилення від сплати боргів, суди повинні більш детально аналізувати майновий стан банкрута, який вказує на неможливість їх погашення.

Правоохоронним органам також необхідно відслідковувати можливість фіктивного банкрутства за яке у Кримінальному кодексі України передбачено покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 мінімальних зарплат або позбавлення волі на строк до двох років. За шахрайство (ст.190 Кримінального Кодексу України) покаранням може стати позбавлення волі до восьми років.

Головний спеціаліст відділу з питань банкрутства ГТУЮ у місті Києві Ковтун Сергій Олександрович

15.01.2019

«Відкрийте, я з ЖЕКу». Як шахраї наживаються на розсіяності українців

Станіслав Куценко, керівник столичної юстиції

Під час новорічних свят аферисти активізуються. Це час, коли пильність українців найбільш вразлива та розсіяна, а увага зосереджена на підборі новорічних подарунків чи виборі місця святкування. Причому з кожним роком шахраї все більш винахідливі – тепер за послуги чи товари вони не завжди беруть передоплату, що зазвичай насторожувало. Вони можуть надурити і без цього.

У новорічній метушні можна орендувати неіснуючий будинок у горах, купити липовий подарунок чи давно зіпсований товар, залишитись без гаманця, фотографуючись із Снігуронькою, «загубити» телефон, впустивши у домівку слюсаря, який безкоштовно перевірить стан сантехніки. Проте найпоширеніший вид шахрайства – афери на ринку праці. Роботодавці-шахраї пропонують одноденну роботу з гідною винагородою. Хто ж не захоче заробити додаткові кошти для новорічних гулянь? Та попрацювавши на совість, можна залишитись без жодної оплати. Або ще бути винним за начебто зіпсований продукт. Схем із обману тимчасових працівників безліч. Наприклад, взяли на роботу на 15 святкових днів офіціанта, але «забули» попередити про тонкощі роботи. І в результаті тимчасовий офіціант замість обіцяних 1500 грн отримує всього 1000 грн. Йому не сказали, що розбитий посуд розкидають на всіх офіціантів. Постійні працівники про це знають, а тимчасових «забули» попередити…

Також перед великими святами українці роблять покупки на чималі суми. На касі, упаковуючи товар, не завжди можна встежити за тим, що пробиває касир. Тому обов'язково перевіряйте список придбаного в чеку – буває, недобросовісні працівники можуть увести в чек товари, котрі Ви й не купували (наприклад, рибу чи ікру для свого новорічного столу).

Шахрайство в інтернеті набуває все більших масштабів, особливо під час новорічної метушні. Злочинці вигадують все нові схеми з викачування грошей з користувачів. Низька ціна товару, значно нижча від конкурентів, необхідна повна або часткова передоплата відразу ж повинна насторожити покупця. Така схема шахрайства є найпоширенішою в інтернеті. Продавець виставляє низьку ціну, але просить обов’язково повну або часткову передоплату, відмовляється від оплати у відділенні служби доставки. В таких випадках покупець, оплативши товар, його частину чи вартість доставки, досить часто залишається з нічим. У соціальних мережах розповсюджений такий вид шахрайства, як «фейкові» розіграші з цінними призами. Вам може прийти повідомлення, що ви стали призером розіграшу, виграшем якого є цінний приз, який ви можете отримати буквально зараз, проте необхідно оплатити невелику суму за доставку, митне оформлення, комісію тощо. Сума оплати зазвичай незначна, значно менша вартості призу, проте, здійснивши передоплату, жодного призу ви не отримаєте.

Ще одна схема шахрайства з телефонними дзвінками. Наприклад, на сайті з продажу новорічних подарунків публікується вигідне оголошення, під ним ‒ контакт. Зателефонувавши за ним, людина виявляє, що з рахунку зняло певну суму. Набагато гірше, коли аферисти грають на довірі: людям дзвонять на мобільний або домашній телефон і кажуть, що їхні близькі потрапили в біду, наприклад, затримані поліцією, і допомогти їм можна, лише заплативши гроші.

Тож, як врятуватись від шахраїв, котрі наживаються на пильності українців у святкові дні?

Згідно зі статтею 190 Кримінального Кодексу України шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 грн) або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Будьте обачні та при виборі товарів через інтернет у жодному разі не здійснюйте оплату чи передоплату за товар шляхом перерахунку безготівкових коштів, а замовляйте товар із доставкою у відділення кур’єрських служб. І тільки після огляду замовленого Вами товару здійснюйте оплату вартості; купуйте товар із гарантією та на перевірених сайтах, читайте відгуки та коментарі.

Пам’ятайте, що працівники банків не проводять операцій у телефонному режимі, тому в жодному разі не повідомляйте нікому свої персональні дані та реквізити своїх банківських рахунків. Якщо банківський працівник повідомляє про проблему з рахунком, для початку зателефонуйте самостійно до Вашого банку та дізнайтесь про проблему.

У випадку, якщо Ви продаєте товар, краще просіть надіслати кошти готівкою на поштове відділення.

У період новорічної метушні слідкуйте за гаманцем та мобільним телефоном. Проте якщо Ви все-таки помітили втрату мобільного, відразу ж заблокуйте прив’язані до цього номера телефону банківські картки.

Що стосується оренди нерухомості, то довіряти потрібно тільки перевіреним агентствам або великим сайтам зі здачі нерухомості. Відомі міжнародні сайти зі здачі нерухомості перевіряють тих, хто дає їм оголошення. І якщо на них буде скарга, то їх одразу блокують. Це хоча б частково убезпечить від шахраїв.

Також не відчиняйте двері слюсарям чи іншим працівникам, якщо Ви не замовляли їхні послуги. Така благодійність може «вилізти боком». У період новорічних свят існує ще одна шахрайська схема, коли у гості приходить Дід Мороз та Снігуронька. Як не впустити таких чарівних персонажів? Проте, будьте уважні до непроханих гостей, не тримайте цінні речі та гроші на видному місці.

У разі повідомлення про затримання родича поліцією, одразу телефонуйте до родича, аби все з’ясувати. Подібні схеми вдаються тільки тому, що люди часто піддаються паніці.

Найголовніше, роз’яснюйте своїм дітям, що не слід вступати в розмову з незнайомими людьми. Викрасти можуть не тільки річ, а й найдорожче – дітей.

Раджу не замовчувати жоден із випадків. Якщо Ви стали жертвою шахраїв, йдіть у поліцію та пишіть заяву. Часто такі випадки доходять до суду і кривдника вдається покарати.

Заяву потрібно писати на ім’я керівника районного управління національної поліції із зазначенням усіх деталей подій. Обов’язково слід залучити свідків, котрі можуть допомогти розслідувати справу.

Якщо Вам необхідна правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

15.01.2019

Увага, мобінг: як владнати робочі конфлікти

Станіслав Куценко, керівник столичної юстиції

«Не робота, а суцільна каторга!», – так часто описують свою роботу працівники, роботодавці яких просто знущаються над ними. Працювати доводиться практично цілодобово, а умови праці – нестерпні. Особливо це стосується тих, хто працює неофіційно, понаднормово та зі значними фізичними навантаженнями.

Так, у Дарницькому районі столиці на початку грудня сталася трагедія – чоловік викинувся з 14 поверху. Родичі чоловіка розповіли, що через надмірну вимогливість керівника останнім часом він практично не спав та став роздратований. На жаль, історія закінчилась фатально, проте чимало інших випадків самогубства через травлю на роботі можна попередити.

Відповідно до Закону України № 4088 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за сприяння вчиненню самогубства)», з березня 2018 року кримінальна відповідальність передбачена за спонукання до самогубства та інші дії, які сприяють вчиненню суїциду. Такі дії караються обмеженням або позбавленням волі до трьох років.

Знайти управу над безжалісними роботодавцями можливо. Якщо Ви працюєте понаднормово, вихідні востаннє були кілька місяців тому, а про відпустку керівництво взагалі й чути не хоче, звертайтесь до Державної служби з питань праці. Співробітники служби здійснять повну перевірку діяльності роботодавця та відреагують на усі його правопорушення.

Цькування у робочому колективі – явище не нове. Сьогодні воно позначається терміном «мобінг» (від англ. mob – натовп). Так називають форму психологічного тиску на співробітника з боку керівництва компанії або цілого колективу. Мета – не просто принизити жертву, а домогтися її звільнення.

5 кроків у захисті від мобінгу:

1. Поясніть

Поговоріть із опонентом, з'ясуйте, чим Ви йому не догодили, і постарайтеся згладити гострі кути конфлікту.

2. Попросіть захисту

Якщо розмова не допомагає, то проінформуйте вище керівництво або відділ по роботі з персоналом про ситуацію, що склалася. Не зволікайте, не чекайте, що все налагодиться. Краще припинити це на ранніх стадіях. Якщо агресія виходить від начальства, то сміливо звільняйтеся. Гра не варта свічок.

3. Абстрагуйтеся

Це важко, але спробуйте не звертати увагу на нападки кривдника. Будьте спокійні, доброзичливі, пунктуальні, уникайте істерик і відкритих протистоянь. Зосередьтеся на виконанні своїх професійних обов'язків. Не давайте себе ображати, але оцініть, чи вистачить у Вас сил, щоб дати гідну відсіч емоційного терору.

4. Звільняйтеся

Зробіть це, як тільки відчули, що зауваження та знущання на вашу адресу набули сталого характеру. Звільнення – це не втеча, а розумний спосіб зберегти своє здоров'я і нерви в порядку. Будьте розумнішими, поступіться.

5. Телефонуйте 102

Якщо пресинг загрожує вашому здоров'ю або життю і у вас є докази цього, пишіть заяву в поліцію.

Пам’ятайте, неофіційна робота – жодних соціальних гарантій. Маєте розуміти, що робота без трудового договору не забезпечує жодних гарантій у вашій роботі. Тому перш за все вимагайте офіційного працевлаштування.

При офіційному працевлаштуванні працівник реалізує свої здібності шляхом укладання трудового чи колективного договору. Трудовий договір – угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець – виплачувати працівникові зарплату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колдоговором й угодою сторін. Відповідні положення визначені статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ).

Тільки у випадку офіційного працевлаштування можна домогтися захисту своїх прав як працівника. Будь-якої травлі, конфліктів та сутичок можна уникнути.

Стаття 45 Конституції України закріплює положення, згідно з яким кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується, зокрема, шляхом надання оплачуваних щорічних відпусток.

Згідно з частиною п’ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється:

· ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд;

· ненадання їх протягом робочого року особам у віці до 18 років;

· ненадання їх протягом робочого року робітникам, які мають право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими та тяжкими умовами або з особливим характером праці.

Відповідальність:

1.Фінансова (абзац восьмий частини другої статті 265 КЗпПУ) – накладається на роботодавця (підприємство або підприємця) у вигляді штрафу у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (станом на 2019 рік – 4173 грн).

2. Адміністративна – накладається на посадових осіб підприємства або на роботодавця-підприємця у вигляді штрафу у розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1700 грн) (частина перша статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Так, ми можемо цитувати Конституцію України, Кодекс законів про працю України, якими встановлено загальні гарантії, обов'язки працівника та роботодавця. Але безпосередні права та обов'язки, на які погоджується офіційно влаштований працівник, визначено у його посадовій інструкції. Її варто вивчити ще до працевлаштування.

Посадова інструкція – це сформований документ, в якому чітко перелічені вимоги до працівника: знання, завдання, обов'язки, а також визначено перелік його прав та відповідальність. Відповідальність є ключовою складовою посадової інструкції, адже працівник відповідає за належне чи неналежне виконання обов'язків і завдань. Чітке розуміння посадових обов'язків насамперед дає можливість новоприйнятому працівнику швидко влитися в колектив і якісно виконувати поставлені завдання.

Мобінг підступний і небезпечний. По-перше, якщо вас принижують і гноблять, це само по собі неприємно. По-друге, тривала конфліктна обстановка однаково руйнівно діє на жертву, учасників конфлікту і на компанію в цілому.

Погодьтесь, суїцид працівника, який посміхався, ходив радісний та був дружній у колективі, – це дуже рідкісний виняток. Як правило, люди готуються до суїциду, до завершення життя, даючи емоційні та розумові сигнали своїми діями і вчинками.

Суїцид – це найстрашніше, до чого може призвести травля на роботі, але такі симптоми, як погіршення емоційного та фізичного стану, недосипання, нервові зриви, пригнічення, відчуття страху, або, навпаки, неконтрольованого гніву – це серйозні сигнали того, що на роботі не створені комфортні умови для праці людини. Адже найкраще у нас виходить те, що ми можемо робити з задоволенням, робота, на якій можемо проявити свій талант.

Не будьте байдужі до колег, не проходьте повз у скрутну мить. Можливо, саме Ваше добре слово підтримки врятує чиєсь життя!

15.01.2019

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ЙОГО РЕОРГАНІЗАЦІЇ

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про громадські об’єднання» припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється:

1) за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;

2) за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання.

Частина 1 статті 104 Цивільного кодексу України визначає, що реорганізація юридичної особи є одним з видів припинення юридичної особи, поряд з ліквідацією юридичної особи. Основною відмінністю реорганізації від ліквідації є те, що у процесі реорганізації відбувається припинення юридичної особи із правонаступництвом, тобто з переходом прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої, в той час як ліквідація відбувається без правонаступництва. Реорганізація юридичних осіб буває таких видів: злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Державна реєстрація припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації здійснюється відповідними територіальними органами юстиції за місцезнаходженням громадського об’єднання та згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про громадські об’єднання» відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Також при підготовці документів для державної реєстрації припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації слід дотримуватися вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про громадські об’єднання» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Слід зазначити, що відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи про припинення юридичної особи.

Цивільним кодексом України передбачено терміни для подачі до реєструючого органу документів щодо припинення юридичної особи. Так, в частині 1 статті 105 Цивільного кодексу України зазначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

У відповідності до частини 14 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;

3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;

4) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;

5) документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;

6) документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання.

Так, згідно із частинами 4-7 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

У випадку перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

У разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Поділ вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.

Стосовно процедури приєднання юридичних осіб, державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

При цьому, частина 5 статті 105 Цивільного кодексу України визначає, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

10.01.2019

Монетизація субсидій. Процедура отримання субсидій.

27 грудня 2018 року під час засідання уряду Кабінет міністрів України ухвалив постанову про монетизацію субсидій (отримання субсидії у грошовій формі). Також там затвердили процедуру отримання субсидії, яка передбачає надсилання SMS-повідомлення, яке міститиме суму комуналки до сплати після нарахування субсидії.

«Вже з 1 січня 2019 року участь у монетизації пільг і субсидій братимуть ті сім’ї, які звернуться за допомогою вперше. Субсидія від держави надходитиме на їх персональний обліковий запис в Ощадбанку. Банк розраховуватиметься за субсидіанта з надавачами комунальних послуг та одразу інформуватиме SMS-повідомленням громадян про те, скільки їм залишилося доплатити за комуналку», — повідомляють в уряді.

Зазначається, що отримувачам субсидії не потрібно буде сплачувати обов’язковий платіж за кожен вид послуги. Його автоматично сплачуватимуть з рахунку у державному Ощадбанку.

«Скажімо, домогосподарству виділена субсидія на газ, воду, електроенергію у загальному розмірі 1 500 гривень. А сума всіх комунальних платежів складає 2 000 гривень. 1 500 субсидійних гривень Ощадбанк перерахує надавачам послуг та поінформує сім’ю субсидіанта про те, що йому залишилося доплатити за комуналку 500 грн», — пояснюють в уряді новий порядок сплати монетизованої субсидії.

Такий порядок отримання субсидії запроваджується з 1 січня 2019 року лише для тих громадян, які звернутися за субсидією вперше.

Повністю всі субсидіанти перейдуть на новий порядок отримання субсидії у жовтні 2019 року.

Раніше в уряді повідомляли, що планують завершити процес монетизації субсидій до жовтня 2019 року.

Зокрема, перехід на монетизацію субсидій відбудеться у 3 етапи.

Першим етапом передбачається, що з 1 січня 2019 року монетизується субсидія для 100-150 тисяч сімей, які звернулись за субсидіями з новим пакетом документів.

Починаючи з травня відбудеться монетизація субсидій для тих домогосподарств, яким призначили субсидію на неопалювальний сезон, а з 1 жовтня відбудеться повний перехід на монетизацію субсидій.

Монетизація субсидій — це перехід до моделі, коли призначені населенню субсидії виплачуються у грошовій формі, а не у вигляді знижки у тарифах.

На засіданні уряду 19 жовтня 2018 року ухвалили рішення про підвищення цін на газ для населення на 23,5%. Відтак, з 1 листопада вартість газу для населення складає 8550 гривень за тисячу кубометрів.

Нагадаємо, 19 жовтня 2018 року Кабінет міністрів України удосконалив порядок нарахування субсидії на сплату житлово-комунальних послуг.

Так, відтепер субсидію будуть отримувати ті, хто має борги по ЄСВ з вини роботодавця.

Крім цього, змінами до Бюджетного кодексу депутати запровадили жорсткіші умови перевірки отримувачів субсидій та соціальної допомоги. Зокрема, Мінфіну дозволили перевіряти майновий стан отримувачів субсидії.

Серед іншого, право на допомогу від Уряду мають ті родини, опалювальна, а не загальна, площа житла яких не перевищує 120 кв. метрів для квартири та 200 кв. метрів для індивідуального будинку.

Крім того, на понаднормову площу, але не більше ніж 30% від норми, мають право громадяни, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника, хто досяг пенсійного віку чи отримує пенсію за вислугою років, а також ті, хто отримує державну соціальну допомогу за інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Зміни також стосуються сплати обов’язкового платежу. Зокрема, з 1 жовтня 2018 року якщо вартість фактично спожитої послуги менша обсягу обов’язкового платежу субсидіант має право сплачувати лише вартість фактично спожитої послуги.

Крім того, без обов’язкової сплати ЄСВ субсидію тепер можуть отримати: безробітні в сільській місцевості, райцентрі, селищах міського типу, безробітні в місті за умови перебування на обліку в центрі зайнятості; громадяни, які працюють за кордоном і сплачують там ЄСВ.

У міністерстві підкреслюють, що якщо субсидію на новий 2018-2019 рік уже призначено, то її розмір на опалювальний сезон управління соціального захисту населення у жовтні розрахує автоматично, без повторного звернення з документами.

10.01.2019

ЯК БОРОТИСЯ З БУЛІНГОМ В УКРАЇНІ?

Що таке «булінг»?

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного), агресивної поведінки, одного з членів колективу з боку інших представників колективу, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного (образи, приниження, погрози, ігнорування), економічного тиску (крадіжки, вимагання грошей), фізичних знущань (побиття), кібербулінг (приниження за допомогою інтернету, смартфону чи інших електронних засобів). Нерідко різні види тиску поєднуються.

Яка відповідальність за вчинення булінгу у школі?

18 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)".Даний Закон передбачає адміністративну відповідальність за цькування у закладах освіти.

Відтепер вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи буде каратися штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Знущання, вчинені повторно упродовж року після або групою осіб каратимуться штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють.

До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу.

Якщо керівник закладу освіти не повідомить поліцію про відомі йому випадки цькування серед учнів, його оштрафують на суму від 850 до 1700 грн або призначать виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Як притягуватимуть до відповідальності?

Після того, як повідомлення про вчинення булінгу надійшло до органів правопорядку, підрозділи поліції у справах неповнолітніх складають протокол про вчинення адміністративного правопорушення.

Після цього справа передається на розгляд до відповідного суду або судді за місцем вчинення правопорушення.

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення та призначають вид і розмір покарання.

Строк розгляду справи судом – 15 днів з для отримання ним протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи.

Доказами у справах про факти цькування можуть бути:

пояснення особи, яку притягують до відповідальності,
пояснення потерпілого та свідків,
висновок експерта (якщо в результаті вчинення правопорушення була завдана фізична чи психологічна шкода),
речові докази у вигляді зіпсованих особистих речей постраждалого,
письмові документи,
матеріали листування, в тому числі – переписки в соціальних мережах, відео-матеріали, на яких зафіксовано процес цькування.

Куди звертатись для вирішення питання зупинення булінгу?

Якщо Ви стали жертвою або свідком булінгу, потрібно звернутись до адміністрації навчального закладу, якщо на рівні школи не вдалось врегулювати проблему, звертайтесь із відповідною заявою до поліції. Поліція зобов’язана відреагувати на протиправні дії відносно Вас.

Пам’ятайте, булінг не можна ігнорувати, а ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

10.01.2019

ВИДАЧА СВІДОЦТВ ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ ЗА ЗАПОВІТОМ

При оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

Якщо заповіт визнаний судом недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 та 231 Цивільного кодексу України.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбавлення права на спадкування розповсюджується і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов’язкової частки.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджують факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.

Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі.

При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.

Іншим, досить проблемним для нотаріусів, є питання, яким має бути розмір обов’язкової частки і як його правильно визначити?

У ст. 1241 ЦК зазначено, що обов’язкові спадкоємці незалежно від змісту заповіту спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

На перший погляд здається, що все зрозуміло, але як це застосувати на практиці? Це питання досить змістовно висвітлене в п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де зазначено, що при визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і не охоплене заповітом. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається виходячи з вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилася поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно з розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає із заповіданої частини спадкового майна.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом — свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Не забувайте, що відповідно до вимоги ч. 3 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім’я малолітнього, неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця, нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

Досить гарні та змістовні приклади, як правильно визначати розмір обов’язкової частки у спадщині, наведено у розділі 1 частини ІІІ Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

10.01.2019

ЯК ЗАРЕЄСТРУВАТИ ПРАВО ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ?

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець (власник земельних ділянок або органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III) зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV визначено істотні умови договору оренди земельної ділянки, а саме:

1. інформацію про земельну ділянку, що передається в оренду: кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки;

2. строк дії договору оренди;

3. орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Слід пам’ятати, що якщо договір не містить хоча б одну із зазначених істотних умов, він вважається неукладеним.

Слід також розділяти момент укладення договору оренди та момент державної реєстрації права оренди, що за ним виникає, адже орендар має право користуватися земельною ділянкою виключно після державної реєстрації.

Для державної реєстрації оренди землі, сторони (орендар та/або орендодавець) повинен звернутися до державних реєстраторів, визначених статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, а саме: нотаріус, інші державні реєстратори (виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, районних, районних у містах державних адміністрації).

При цьому, якщо договір оренди нотаріально посвідчувався, здійснити реєстрацію оренди, що виникає в його результаті, вправі лише нотаріус, що здійснював зазначену нотаріальну дію.

Для проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки реєстратору (нотаріусу) подається заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

У разі якщо оригінали документів, необхідні для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства, залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Іншими документами (їх копіями), які подаються із заявою є:

а) документ, що посвідчує особу заявника;

б) довіреність чи інший документ, що посвідчує представницькі повноваження у разі коли особа, яка звертається за державною реєстрацією діє як представник;

в) копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держаним реєстром фізичних осіб платників податків (крім випадків, коли особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України);

г) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (обов’язкового платежу за проведення державної реєстрації), крім випадків, коли особа звільнена від сплати адміністративного збору;

д) договір оренди земельної ділянки;

е) витяг з ДЗК про земельну ділянку, окрім випадків коли нотаріус, який проводитиме реєстрацію підключений до ДЗК;

Окрім того, якщо при зверненні за державною реєстрацією оренди виявиться, що право власності на земельну ділянку виникло до 1 січня 2013 року, але не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор (нотаріус) здійснює також і його реєстрацію. При цьому, для державної реєстрації звернення власника є необов’язковим, право власності за ним може бути зареєстровано за заявою орендаря. Останній не зобов’язаний подавати документ, на підставі якого виникло право власності (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право на спадщину, державний акт про право власності, тощо), за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

За результатом проведення державної реєстрації права власності та похідного від нього речового права на земельну ділянку державний реєстратор (нотаріус) формує витяг. Саме витяг і є документом, який підтверджує реєстрацію права оренди.

Також слід зазначити, що у разі припинення договору, в тому числі його розірвання, необхідно звернутися до державного реєстратора для припинення права оренди. Якщо ця дія не буде виконана, в орендаря буде формальна підстава продовжувати користуватися земельною ділянкою, а також до припинення попередньої реєстрації зареєструвати нову оренду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде неможливо.

10.01.2019

НОВІ СТАВКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗБОРУ ЗА НАДАННЯ АДМІНПОСЛУГ

З 1 січня 2019 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». Статтею 7 зазначеного закону встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 грн. на місяць.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі – закон про ресторацію бізнесу)та статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі – Закон про реєстрацію прав), адміністративний збір та плата за надання відомостей справляються у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення реєстраційної дії або запит про надання відомостей з Єдиного державного реєстру, та округлюються до найближчих 10 гривень.

Враховуючи вищевикладене, розміри адміністративного збору за проведення реєстраційних дій та за надання інформації з Державного реєстру прав з 1 січня 2019 року становлять:

Реєстрація права власності на нерухомість:

- за 5робочих днів – 0,1 пмдг – 190 грн;

- за 2 робочі дні – 1 пмдг – 1920 грн;

- за 1 робочий день – 2 пмдг – 3840 грн;

- за 2 години – 5 пмдг – 9610 грн.

Реєстрація іншого речового права, відмінного від права власності (крім іпотеки):

- за 5робочих днів – 0,05 пмдг – 100 грн;

- за 2 робочі дні – 0,5 пмдг – 960 грн;

- за 1 робочий день – 1 пмдг – 1920 грн;

- за 2 години – 2,5 пмдг – 4800 грн.

Державна реєстрація обтяжень речових прав:

- за 2 робочі дні – 0,05 пмдг – 100 грн.

Державна реєстрація прав в результаті вчинення нотаріальних дій – 0,1 пмдг – 190 грн.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав (виправлення помилки, допущенної з вини заявника):

- за 1 робочий день – 0,04 пмдг – 80 грн.

Отримання інформації, витягу у паперовій формі:

- за 1 робочий день – 0,025 пмдг – 50 грн.

Отримання інформації, витягу в електронній формі:

- за 1 робочий день – 0,0125 пмдг - 20 грн.

Отримання інформації адвокатами та нотаріусами (під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва) шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав):

- після внесення плати за надання інформації через Інтернет з використанням платіжних систем – 0,04 пмдг – 80 грн.

За державну реєстрацію юридичної особи, фізичної особи – підприємця та громадського формування, а також отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань встановлені наступні ставки:

- за державну реєстрацію політичної партії – 140 пмдг – 268 940 грн;

- за державну реєстрацію відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації роботодавців – 0,28 пмдг – 540 грн;

- за реєстрацію всеукраїнської творчої спілки – 0,14 пмдг – 270 грн;

- за державну реєстрацію територіального осередку всеукраїнської творчої спілки та регіональної (місцевої) творчої спілки – 0,07 пмдг – 130 грн;

- реєстрація символіки політичної партії, організації роботодавців та їх об’єднань – 0,06 пмдг – 120 грн;

- реєстрація зміни до відомостей про юридичну особу (крім громадських об’єднань та благодійних організацій), що містяться в Єдиному державному реєстрі – 0,3 пмдг – 580 грн;

- державна реєстрація зміни до відомостей про громадське об’єднання чи благодійну організацію – 0,1 пмдг – 190 грн;

- реєстрація змін відомостей про прізвище, ім’я, по батькові або місцезнаходження фізичної особи – підприємця – 0,1пмдг – 190 грн;

- отримання виписки для поставлення апостилю та витягу в паперовій формі – 0,05 пмдг – 100 грн;

- отримання документа в паперовій формі, що міститься у паперовій формі – 0,07 пмдг – 130 грн;

- отримання витягу в електронній формі та документа в електронній формі, що міститься в реєстраційній справі – 75% плати, встановленої за надання відповідного документа в паперовій формі.

Слід зазначити, що законом не встановлено розмір адміністративного збору в таких випадках:

- за внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної не з вини заявника;

- за внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав;

- при взятті на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.8 статті 34 Закону про реєстрацію прав звільняються від сплати адміністративного збору під час проведення державної реєстрації речових прав:

1) фізичні та юридичні особи - під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені до проведення державної реєстрації прав у порядку, визначеному цим Законом;

2) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали в зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, особи з числа учасників антитерористичної операції, учасників здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни або учасника бойових дій, та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

6) особи з інвалідністю I та II груп;

7) Національний банк України;

8) органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

9) інші особи за рішенням сільської, селищної, міської ради, виконавчий орган якої здійснює функції суб’єкта державної реєстрації прав.

У разі якщо державна реєстрація права власності або інших речових прав, відмінних від права власності, проводиться у строки менші, ніж передбачені статтею 19 цього Закону про реєстрацію прав, особи, визначені пунктами 1-9 цієї частини, не звільняються від сплати адміністративного збору.

Адміністративний збір не справляється за внесення до записів Державного реєстру прав змін, пов’язаних із приведенням у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами.

Також слід звернути увагу, що п. 6 ст. 36 Закону про реєстрацію бізнесу закріплено перелік суб’єктів, які звільняються від справляння адміністративного збору за державну реєстрацію та від плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру через портал електронних сервісів.

До таких суб’єктів відносяться: державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи.

10.01.2019

Хто має право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті?

Практично кожного року ціни на проїзд у громадському транспорті збільшуються на гривню, а то й більше. Влітку 2017 року вартість більшості маршрутів громадського транспорту, чи то комунального, чи приватного, піднялась до 8 гривень за поїздку.

Та багато киян і гостей столиці можуть розраховувати на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Проте буває й таке, що окремі водії змушують платити за проїзд пасажира, який насправді має право на безоплатний проїзд. Тому свої права все ж таки варто знати і відстоювати.

Відтак, право безкоштовного проїзду мають:

- ветерани війни: учасники бойових дій та особи, прирівняні до них (у тому числі АТО); особи з інвалідністю війни та особи, які прирівняні до них; особа, яка супроводжує особу з інвалідністю внаслідок війни I групи.

- громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: громадяни, віднесені до категорії 1; громадяни-учасники, які належать до категорії 2; діти, яким встановлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою.

- особи з інвалідністю: особи з інвалідністю I, II, III груп; особи з інвалідністю по зору I-II груп; дитина з інвалідністю; особа, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю;

- пенсіонери за віком;

- військовослужбовці, які стали особами з інвалідністю внаслідок бойових дій, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження військової служби;

- ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ, ветерани податкової міліції, ветерани державної пожежної охорони, ветерани Державної кримінально-виконавчої служби України, ветерани служби цивільного захисту, ветерани Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

- діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах;

- діти до 6 років (без зайняття окремого місця для сидіння);

- діти з багатодітних сімей;

- постраждалі учасники Революції Гідності.

Також безкоштовно пересуватись у наземному транспорті мають право громадяни України, зареєстровані у місті Києві, та особи, взяті у місті Києві на облік, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, які не мають права на безоплатний проїзд у наземному пасажирському транспорті загального користування, що працює у звичайному режимі руху. Відповідне рішення було прийнято Київською міською радою від 03.03.2016 № 116/116 «Про затвердження міської цільової програми «Турбота. Назустріч киянам».

Відтак, з 1 січня 2019 року наступним категоріям громадян достатньо пред’явити «картку киянина», а школярам «учнівський квиток» для безкоштовного проїзду:

- особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, які не є пенсіонерами за віком;

- непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особами з інвалідністю І групи, дитиною-інвалідом або за престарілим, який досяг 80-річного віку;

- учасники війни, які не є пенсіонерами за віком;

- члени сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, які не є пенсіонерами за віком;

- батьки багатодітної сім'ї;

- учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів денної форми навчання.

Гроші на руки

Кабінет Міністрів України дав старт монетизації пільг на проїзд у всіх видах громадського транспорту. Проте дана ініціатива ще на стадії реалізації.

Що це дасть українцям? Замість права на безкоштовний проїзд людина отримуватиме щомісяця грошовий еквівалент – 30 поїздок за середньою вартістю проїзду в міському комунальному транспорті. Для осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду на міжміських маршрутах, розмір виплат збільшується на 20%. Для осіб з інвалідністю I та II груп, а також дітей з інвалідністю, які навчаються у вищих навчальних закладах, установах загальної середньої та професійної освіти, розмір виплати подвоюється.

Що робити, якщо безкоштовний проїзд для пільговиків не надається?

Ситуація з водіями-хамами не нова, щодня все більше фактів про неприйнятне поводження з пасажирами. Для прикладу: пасажири часто нарікають на те, що водії змушують оплатити проїзд без здачі або силою виганяють з автобуса пенсіонерів. Та річ не тільки в порушених правах чи ображених почуттях пасажирів, сварка відволікає водія від дороги і створює небезпеку.

Є визначений перелік пільгових категорій, котрі мають право на безкоштовний проїзд. Кошти для перевізників компенсуються з міського бюджету шляхом дотацій (різновиду субсидії).

Якщо водій чи власник автобуса посилається на те, що йому держава нічого не сплачує, то необхідно їм процитувати статтю 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», де вказано:

«Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно з законом».

А саме відповідно до статті 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 136 гривень.

У разі порушення фіксуйте відмову на відео, попросіть контакти свідків. Зібрані дані допоможуть подати заяву або скаргу до працівників поліції чи до Державної служби України з безпеки на транспорті.

Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви зможете отримати не тільки фахову юридичну консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

Захищайте свої права з Мін’юстом!

Зарплата в конвертах. Хто більше втрачає – держава чи громадянин?

Буває, що під час працевлаштування недобросовісні роботодавці пропонують офіційну мінімальну зарплату, а надбавки та премії у конверті. «Ну і що?», – можете сказати Ви. Здавалося б, кошти все-таки доходять до працівника. Не робіть поспішних висновків! У такому випадку розмір «сірої» заробітної плати буде більшим, ніж сума податкових відрахувань та соціальних внесків, які мали б виплачуватися з «білої» зарплати. Роботодавець, виступаючи в ролі податкового агента працівника, утримує та перераховує до відповідних фондів із заробітної плати такі податки: єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ), податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Окремо варто зупинитися на сплаті роботодавцем ЄСВ, що включає в себе відрахування до всіх «соціальних фондів» та є передумовою для отримання виплати застрахованим особам матеріального забезпечення у разі настання відповідних випадків, який надалі розподіляється у встановлених пропорціях між наступними фондами:

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Пенсійний фонд.

Кожен хоча б один раз у житті потрапляв у ситуацію, коли через хворобу не мав можливості працювати протягом певного періоду часу. У випадку неофіційного працевлаштування роботодавець взагалі може не здійснювати жодних виплат, мотивуючи це тим, що робота не виконувалася, тому немає за що платити. При офіційному працевлаштуванні така особа має право на отримання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка визначається у відсотках до середньої заробітної плати. Окрім того, це стосується допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, а також виплат по безробіттю, які забезпечуються службою зайнятості та напряму залежать від розміру доходу, який раніше мала така особа. Не варто забувати про пенсію, розмір якої значною мірою залежатиме від розміру заробітної плати.

Хто може перевірити роботодавця і застосувати до нього санкції?

Провести перевірку щодо дотримання норм трудового законодавства, а також застосувати фінансові (штрафні) санкції до роботодавців зможуть:

- Державна служба з питань праці;

- органи місцевого самоврядування;

- Державна фіскальна служба (у частині сплати податків).

І також сам працівник, який насамперед має бути зацікавлений в офіційній оплаті праці.

Санкції, які можуть бути застосовані до роботодавця

Роботодавцям, які виплачують заробітну плату в конвертах та неофіційно працевлаштовують робітника, загрожують величезні штрафи, оскільки це є порушенням трудового та податкового законодавства. Наприклад, престижному автосалону в Івано-Франківську нарахували 0,5 мільйона гривень штрафу, а швейній фабриці з Хмельницької області 111 690 гривень за кожного непрацевлаштованого працівника.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, згідно зі статтею 265 Кодексу законів про працю (КЗпП) несуть фінансову відповідальність у таких розмірах. Для розрахунку суми штрафу у гривнях беремо мінімальну зарплату, яка встановлена на 1 січня 2019 року, а саме 4173 гривні:

30 мінімальних зарплат (125 190 грн) – за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків;

10 мінімальних зарплат (41 730 грн) – за кожного працівника при недотриманні мінімальних державних гарантій в оплаті праці (наприклад, якщо не сплатите роботи у нічний час, роботу у вихідний або святковий день, понаднормову роботу тощо);

3 мінімальні зарплати (12 519 грн) – за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі;

3 мінімальні зарплати (12 519 грн) – за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні;

1 мінімальна зарплата (4 173 грн) – за порушення інших вимог трудового законодавства, крім зазначених вище. До цього виду штрафу відноситься і штраф за неподання або несвоєчасне подання повідомлення про прийняття працівника на роботу.

Проте за одне і те саме порушення трудового законодавства роботодавець може нести як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.

Зауважу, що до кримінальної відповідальності роботодавець може бути притягнутий тільки за рішенням суду, а відкрити кримінальну справу можуть правоохоронні органи після звернення громадян, чиї права порушені, або контролюючих органів, які виявили факт порушення.

Куди звертатись у разі порушення?

Поскаржитись на порушення трудових прав можна до Державної служби України з питань праці або до її територіальних управлінь, які є у кожній області.

Також необхідно звертатись до органів Національної поліції з заявою щодо порушення Ваших трудових прав.

Якщо Ваші трудові права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви зможете отримати не тільки фахову юридичну консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави для захисту прав у суді.

Захищайте свої права з Мін’юстом!

Столична юстиція нагадує про збільшення мінімального розміру аліментів

Аліменти, які отримує дитина від одного з батьків, не можуть бути меншими, а ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.

Відтак, з 1 січня 2019 року збільшився розмір аліментів відповідно до проджиткового мінімуму на дитину збільшився до 1626 гривень (дитина до 6 років), до 2027 гривень (6-18 років).

Прожитковий мінімум для дитини віком дo 6 років:

з 01 січня 2019 пo 30 червня - 1626 грн.,

з 01 липня пo 30 листопада 1699 грн.,

з 01 грудня - 1779 грн.

для дітей вікoм вiд 6 дo 18 рокiв:

з 01 січня 2019 пo 30 липня - 2027 грн.,

з 01 липня пo 30 листопада - 2118 грн.,

з 01 грудня - 2218 грн.

Нагадаємо, що у минулому році було посилено відповідальність за перешкоди в спілкуванні з дитиною; також була запроваджена необхідність подавати довідку про відсутність заборгованості понад 6 місяців для претендентів на держпосади – скорочено термін, після якого запроваджуються обмеження для боржників.

Також набув чинності другий пакет новацій, яким запроваджено преференції для батьків. Законодавчо зрівнялися в правах з виховання і можливості виїзду за кордон з дитиною обох батьків, які сумлінно виконують свої обов'язки.

Допомога батькам важкохворих дітей без інвалідності

1 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми».

Батькам дітей, яким не встановлено інвалідність, буде нараховуватись державна допомога. До цього переліку належать діти, хворі на важке перинатальне ураження нервової системи, важку вроджену ваду розвитку, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, важкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок, або діти, які отримали важку травму, потребують трансплантації органів чи паліативної допомоги.

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога надається щомісячно в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Для довідки, прожитковий мінімум у 2019 році для осіб, які втратили працездатність:

з 01 січня пo 30 червня – 1497 грн;

з 01 липня пo 30 листопада – 1564 грн;

з 01 грудня – 1638 грн.

Окрім того, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Зміни гарантують сплату єдиного соціального внеску за одного з працездатних батьків такої дитини. Також батьки хворих дітей підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Зазначений період догляду зараховуватиметься до страхового стажу, що дає право на пенсійне забезпечення, і до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.

Перелік документів для призначення допомоги:

- заява про призначення допомоги за відповідною формою;

- паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

- документ, що підтверджує повноваження опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів;

- свідоцтво про народження дитини;

- довідка про захворювання дитини.

Куди звертатись?

Для оформлення відповідної допомоги потрібно звернутися до органу соціального захисту населення.

Призначені виплати припиняються у разі:

- тимчасового влаштування хворої дитини на повне державне утримання за заявою отримувача такої допомоги;

- влаштування дитини на повне державне утримання у разі відібрання хворої дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав.

Державна допомога – це додаткові кошти для догляду за дитиною. Зауважте, що дані виплати не залежать від одержання інших державних допомог.

Також батьки можуть розраховувати на інші виплати від держави:

- тимчасову допомогу для дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів;

- державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;

- державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державну соціальну допомогу на догляд;

- допомогу на дітей одиноким матерям;

- державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

- державну одноразову допомогу «пакунок малюка».

Станіслав Куценко,

начальник ГТУЮ у місті Києві

Робота понаднормово: які права мають українці?

Конституція України гарантує кожному право на працю. Українці мають можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирають або на яку вільно погоджуються.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечене наданням днів щотижневого відпочинку, а також встановленням норм тривалості робочого часу, скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час...

Проте, мабуть, кожен стикався з ситуаціями, коли роботу доводиться закінчувати поза встановлений робочий час.

Тож питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються Кодексом законів про працю України.

Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

Зауважте, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до статті 62 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) надурочні роботи (роботи понад встановлену тривалість робочого дня), як правило, не допускаються.

Статтею 63 КЗпП визначено заборону щодо залучення до надурочних робіт:

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3-річного віку;

- осіб, молодших 18 років;

- працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах та ПТУ без відриву від виробництва, в дні занять.

Тільки за згодою можуть залучатися:

- жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину з інвалідністю;

- особи з інвалідністю (за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям).

Проте, отримавши погодження від профспілкової організації, додаткові години в позаробочий час все-таки можливі. Законодавством встановлені граничні норми застосування надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП). При цьому власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Відтак, робота у святковий і неробочий день відповідно до статті 107 КЗпП України оплачується у подвійному розмірі. Наприклад, середня заробітна плата у столиці становить 11 тис. грн у місяць, щогодини – 62,5 грн. Тож, якщо Ви перепрацювали щодня по годині протягом двох тижнів (загалом 10 годин), маєте право на 1250 грн надбавки.

Проте це не стосується тих, хто працює за ненормованим робочим графіком, укладає трудовий договір, згідно з яким міра праці оцінюється, наприклад, обсягом виконаної роботи. Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Якщо Ваші трудові права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0 800 213 103. Тут Ви можете отримати фахову правову консультацію та у разі необхідності безкоштовні послуги адвоката від держави.

Захищайте свої права з Мін’юстом!

Станіслав Куценко,

начальник ГТУЮ у місті Києві

Юстиція на кожен день: 2018 рік минув під знаком захисту прав

Із чим у більшості громадян асоціюється слово «юстиція»?

Зазвичай вважають, що в юстиції працюють адвокати, судді та юристи, які займаються якимись документами. Проте це не зовсім так. Здавалося б, непомітна робота органів юстиції забезпечує функціонування всього правового простору України.

Фахівці юстиції разом із вами у найприємніші моменти життя реєструють шлюб та народження малюків. Також супроводжують вас у важкі часи, коли реєструють розлучення чи видають свідоцтва про смерть близьких.

Ділимось приємними цифрами від відділів державної реєстрації актів цивільного стану столиці, за кожним із яких стоять життєві історії, безліч усмішок та щастя. За останній рік у столиці одружилось близько 25 тисяч пар, у тому числі за допомогою проекту «Шлюб за добу» подружжям стали майже 5 тисяч пар. Свої перші документи – свідоцтва про народження отримали майже 35 тисяч малюків, а просто у пологовому будинку в перші дні життя малюка видано більше 15 тисяч свідоцтв.

Чи не найбільша кількість міфів та стереотипів пов’язані саме з РАЦСами. Проте ми поступово їх розвінчуємо. У листопаді 2017 року на лівому березі столиці у Дарницькому ДРАЦСі відкрили новий центр із надання послуг із реєстрації актів цивільного стану Open Space. З моменту запровадження ним скористались майже 27 тисяч осіб. Протягом 2018 року такі центри, де обслуговують громадян без черг та за принципом «відкритого вікна», запрацювали і на правому березі Києва у Голосіївському ДРАЦСі та по всій Україні. Наразі їх 26.

Також спеціалісти юстиції займаються виконанням рішень суду, реєстрацією громадських об’єднань, засобів масової інформації, посвідченням угод, представленням держави у судах, перевіркою всіх нормативно-правових актів на відповідність закону, видачею повторних документів, легалізацією документів. Тобто всім спектром завдань, щоб життя кожного українця стало простішим та зручнішим.

Для кращої комунікації та оперативного реагування у кожній області та у столиці знаходяться територіальні управління Міністерства юстиції України, які в свою чергу також розгалужені на структурні підрозділи.

Попри щоденні обов’язки, захист прав громадян – це основне завдання юстиції. Проте у цьому році поставили амбітну ціль не тільки гарантувати права українців, але й навчити кожного вміло їх захищати щодня: вдома, на вулиці, у школі чи на роботі.

Правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» у 2018 році реалізується на національному рівні. За цей рік столична юстиції провела майже 800 заходів для правової освіти громадян. Сотні тисяч українців не просто ознайомились зі своїми правами, а й дізнались дієві механізми для їх захисту.

І для цього ми не сидимо у закритих кабінетах, а відкриті та розповідаємо про права у найзручніших для людей місцях: на станціях метро, на вулицях та площах, у державних установах, бібліотеках, університетах та школах.

У цьому році важливу роль у захисті прав дітей відіграли державні виконавці. Адже з прийняттям законів, ініційованих Міністром юстиції України Павлом Петренком, під назвою «Чужих дітей не буває» мільйони батьків, котрі роками не піклувалися про своїх дітей, пригадали про сплату аліментів. А все завдяки дієвим методам впливу: заборона на керування транспортним засобом, на виїзд за кордон, полювання тощо. Для безробітних запроваджено суспільно-корисні роботи. Зароблені кошти перераховуються безпосередньо дитині. Для тих, хто ухиляється від таких робіт, передбачена навіть кримінальна відповідальність. Рекордна сума, що була стягнута державними виконавцями в рамках одного виконавчого провадження, – 800 тисяч гривень. Батько роками не сплачував кошти для власного сина, але коли поїздка на відпочинок із новою родиною була на грані зриву через заборону виїзду за кордон, він одним платежем заплатив заборговану суму.

Відтак, за останній рік більше 27 тисяч дітей отримали 241 мільйон гривень аліментів. У порівнянні з попереднім роком це втричі більше.

Знаковим у захисті прав людини стало не тільки стягнення аліментів, але й заборгованої заробітної плати, котру не сплачували трудовим колективам. За цей рік із недобросовісних роботодавців було стягнуто понад 26 мільйонів гривень заборгованої зарплати. Чесно зароблені кошти отримали більше тисячі трудових колективів.

Погодьтеся, протягом життя людина укладає чимало угод. А для їх посвідчення та реєстрації обов’язково потрібний нотаріус.

До державних нотаріальних контор звертаються різноманітні верстви населення, в тому числі малозабезпечені. Метою звернення здебільшого є надання роз’яснень з питань реалізації спадкових прав спадкоємців. Звичайно, що найбільший відсоток нотаріальних дій, які вчиняються в державних нотаріальних конторах, є видача свідоцтв про право на спадщину. Додам, що з 2009 року на приватних нотаріусів законодавством також покладені повноваження щодо оформлення спадкових прав.

Так, протягом 2018 року в державних нотаріальних конторах заведено більше 13,5 тисяч спадкових справ, в той час як приватними нотаріусами – понад 8 тисяч. Державними нотаріусами видано більше 29 тисяч свідоцтв про право на спадщину, приватними – 17 тисяч.

Значний обсяг роботи державних нотаріусів приходиться на посвідчення договорів дарування успадкованого майна, договорів довічного утримання, спадкових договорів, заповітів тощо.

Відтак, приватними нотаріусами за цей рік посвідчено 8,5 тисяч заповітів, а в державних нотаріальних конторах – більше 5 тисяч.

Серед ключових ініціатив на цей рік – якісна еволюція системи виконання судових рішень, подальший розвиток онлайн-сервісів та масштабна реалізація правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!».

Проте всі реформи – це не лише робота 2018 року, але й напрацювання останніх 4-х років у захисті прав українців. Насолоджуйтесь життям, одружуйтесь та народжуйте дітей, а про документи та захист ваших прав подбає Мін’юст!

Станіслав Куценко

Практика чи стажування?

Що таке успішна кар’єра? На чому вона будується? Це, передусім, наполеглива праця, гострий розум, настирність та везіння, куди ж без нього. Саме ці складники допомогли колишньому студенту, а зараз успішному спеціалісту Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі – ГТУЮ) Артуру Кулику побудувати успішну кар’єру. Ще будучи студентом одного з вузів столиці Артур, узяв участь у Правому турнірі на Кубок ГТУЮ, за результатами якого став переможцем. Згодом, пройшовши конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців – став успішним спеціалістом Управління судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ.

Бути державним службовцем – неабияка відповідальність. Державна служба точно підійде людям, небайдужим до проблем сучасного суспільства, тим, хто прагне змінити світ на краще, ініціативним, творчим. Багатьох вабить престиж цієї роботи та шляхетність обраної справи. Найпершим кроком для зайняття посади на державній службі може стати успішне проходження практики чи стажування.

Практика і стажування проводяться на безоплатній основі.

Наша адреса: провулок Музейний, 2-Д, м. Київ, 01001, контактні телефони: 279-80-40, 279-82-55, 279-83-65.

Управління персоналу

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Реалізація права на захист в судовому порядку

«Я МАЮ ПРАВО…» - закарбувалося у свідомості кожного з нас.

«Наші права обов’язково будуть захищені та поновлені у разі їх порушення» - переконані ми.

«Я відстою свої права та законні інтереси» - думає пересічний громадянин.

Однак, куди бігти, до кого звертатися і з чого починати? Чудово, якщо ми можемо захистити свої права та інтереси в позасудовому порядку, скориставшись своїми «ораторськими» здібностями та мінімальним рівнем знань законодавства. Однак, інколи такий варіант дій не дає бажаного результату або взагалі є неможливий. Тому пропонуємо невеличку інструкцію із захисту прав в судовому порядку.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Тобто, суд не може відмовити у правосудді, кщо громадянин України, іноземець чи особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до вимог законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», система судоустрою України складається з місцевих судів, апеляційних судів та Верховного Суду.

Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Якщо особа пройшла всі судові інстанції в Україні, однак вважає (і для цього є законні підстави), що її права все ж залишилися належним чином незахищені чи порушені, особа може звернутися до Європейського суду з прав людини.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ. Наприклад, якщо спір виник із цивільних або ж з житлових, земельних, сімейних, трудових відносин - то слід звертатися до місцевого суду.

До адміністративного суду має право звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Тобто, адміністративний спір – це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Якщо ж в процесі здійснення особою господарської діяльності, при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, чи з інших підстав виник господарський спір – слід звертатися до господарського суду.

Якщо ж особа вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні у справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України, вона може звернутися з відповідною конституційною скаргою до Конституційного Суду України.

Порядок звернення до судових органів визначається: Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про Конституційний Суд України».

Прикро, що в Україні значна кількість порушених прав так і не відновлюються через елементарну необізнаність громадян з тим, що для цього потрібно робити. А насправді все не так складно як здається. Потрібно лише дізнатись про те, до якого суду треба звертатись і подати до нього позовну заяву. Далі йде стадія судового розгляду справи, яка й буде вирішувати суть суперечки. Результат розгляду справи багато в чому залежить від правильності складення позовної заяви і доказів, які надані для її підтвердження. Тому, саме на написання позовної заяви слід звертати особливу увагу при зверненні до суду.

Варто зайвий раз привернути увагу на той факт, що з 30.06.2016 року набрали чинності зміни до Конституції України. Основним завданням цих змін є вдосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом. Дані зміни особливо вплинули на інститут представництва особи та органів державної влади. Відповідно до п. 11 ч. 16-1 Перехідних положень Конституції України, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)": представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-¹ та статті 131 -² цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Аналогічні зміни були внесені і в процесуальне законодавство України.

Отже, в більшості випадків для здійснення представництва інтересів в судах України з 1 січня 2019 року слід скористатися послугами адвоката. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Отже, для складання позовної заяви, участі в судовому процесі слід скористатися послугами системи безпоплатної правової допомоги або послугами приватного адвоката. Право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Відповідно до ст. 7 цього Закону безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг як надання правової інформації, надання консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру, надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації).

У свою чергу, безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Вона включає такі види правових послуг як захист, здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

Насамкінець, варто наголосити, що ефективна організація діяльності судової влади є не лише необхідною умовою існування демократичної правової держави, а й запорукою її поступу.

Судовому захисту підлягають всі без винятків права і свободи. Звертатись до суду не так складно і безнадійно, як це іноді здається. І в багатьох випадках це можна зробити власними зусиллями. Та все ж, якщо справа є складною і розібратись в ній до кінця не так просто, слід звернутись за допомогою до юриста. Після консультації особа буде знати напевно чи варто судитися, чи можливо є інші варіанти вирішення проблеми.

Статтю підготувала:

головний спеціаліст відділу представництва інтересів держави в судах України Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, к.ю.н.

Кривов’яз О. В.

Юстиція на кожен день: 2018 рік минув під знаком захисту прав

Із чим у більшості громадян асоціюється слово «юстиція»?

Станіслав Куценко

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Міністерство юстиції України.

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

Завідувач Двадцять першої київської